Бог, Христос і Диявол

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Про текст
Назва: Бог, Христос і Диявол
Записано в: у с. Крестівці Маріупольського пов. Катеринославської губ
Дата запису: 1905
Записувач:
Записано від: від В. Ващенка
Жанр: легенда
Опубліковано в: Савур-могила. Легенди і перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. і авт. приміт. В. А. Чабаненко. — К.: Дніпро, 1990
[[Зображення:|180px]]


До Христового народження в Бога з дияволом була розписка: поки людина жива, вона божа, а як помре,— дияволова. Бог поклав ту розписку в скриню й кинув її в Ордань-річку. Народився Христос. Прийшов час хреститься, він пішов до Ордані й прийняв хрещення. Став виходить із води — Ордань загорілась. Згоріла й скриня з розпискою. Пішов Христос у пекло за душами, а диявол і не пуска:

— У мене,— каже,— розписка є...

— Ну, покажи, — каже Христос.

Лукавий пірнув раз — не знайшов, пірнув удруге — не знайшов, пірнув утретє, а Господь і заморозив Ордань на три аршини. Товкся той лукавий, товкся і пробив лід рогами...

Вискочив із води, а Ордань знову замерзла...

Надворі мороз, вітер — аж дух забива! Лукавий змерз, хотів у воду, так лід товстий. Він і зостався мерзнуть.

Христос питає:

— А що, дістав розписку?

— Нема.

Взяв Христос і повипускав душі з пекла.

Від Водохреща до шести тижнів баби не ходять прати сорочок, бо гріх: як баба ляпне сорочкою, то чорт і вскочить в ополонку. Хай краще чорт мерзне: менше людям шкоди.

Ця робота перебуває у суспільному надбанні згідно зі статтею 10 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» де зазначається, що не є об'єктом авторського права:

  • твори народної творчості (фольклор);
  • видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
  • розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).