Бойкова гора
Ще за орди це робилось: жив тут дужий, козак. Бойко звався. Коли прийшла татарська орда, то Бойко назбирав добрих хлопців і де тільки міг, бився з ненависними ватагами татар. Йшов, йшов, та й дійшов до нашої гори. Ото й обступила його орда. А він став на горі, зняв шапку та й каже: "От тепер, пани-браття, далі вже я не йду; отут покладу голову, бо нема куди вже йти, - весь край наш стоптали татари". "Де ти, там і ми ляжемо!" - загули його хлопці. Почалася війна не на життя, а на смерть. Татар було сила, у Бойка - сотня-півтори. Ціла гора трупів була кругом, а татари все насувалися. У нього упав уже останній хлопець. Пішли далі татари. Зібралися люди, що виховалися по нетрях, поховали Бойка і його хлопців. Ото з того часу часто вночі, поки не розкопали гору, люди чули ляскіт шабель; а коли розкопали, то почав ходити вогонь. Кажуть люди, що то Бойко шукає своїх хлопців навкруги; та все не знаходить.
 | Ця робота є суцільним текстом, будь ласка за можливістю з'єднайте її з Індексом. |
Ця робота перебуває у суспільному надбанні згідно зі статтею 10 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» де зазначається, що не є об'єктом авторського права:
- твори народної творчості (фольклор);
- видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
- розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).
