борикати

борикати

Бори́кати, 1) каю, єш, гл. Рыть рогами. Сам бик землю борикає і на себе кидає. Фр. Пр. 28. Киртиця борикат землю. Вх. Лем. 393. 2) чу, чеш, гл. Мычать. Ходить волик понад Дунай, сумненько бориче. Лукаш. 140.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28

Бори́кати, 1) каю, єш, гл. Рыть рогами. Сам бик землю борикає і на себе кидає. Фр. Пр. 28. Киртиця борикат землю. Вх. Лем. 393. 2) чу, чеш, гл. Мычать. Ходить волик понад Дунай, сумненько бори́че. Лукаш. 140.

Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937

Бори́кати, 1) каю, єш, гл. Рыть рогами. Сам бик землю борикає і на себе кидає. Фр. Пр. 28. Киртиця борикат землю. Вх. Лем. 393. 2) чу, чеш, гл. Мычать. Ходить волик понад Дунай, сумненько бори́че. Лукаш. 140.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924