бриніти

бриніти

Брині́ти и брені́ти, ню́, ниш, гл. 1) Звучать, звенеть, дребезжать, издавать звук, — преимущественно о струне и о подобных струнному звуках. Струна бренить. Пісня стихла, тільки одна луна її бреніла ще. Мир. ХРВ. 6. Полотно міцне, аж бринить. Черк. у. Аж губа бринить, та страшно казати. Губи так бринять од холоду. Ном. № 652. Щоб чобітки не рипіли, щоб підківки не бреніли. Грин. III. 170. Так так грали музики і гуляли святі, аж шиби бреніли. Гн. II. 69. 2) Жужжать. Ярі пчілоньки, не бриніть рано. Гол. III. 30. Бо му комарь в ухо бренить. Чуб. V. 1087. 3) Журчать, струясь. З криничовини вода бринить. НВолын. у. А в Перейму річки біжать, бігли ж вони, аж бриніли. Чуб. III. 220. 4) Цвесть, красоваться. Ой зацвіла маковочка, зачала бриніти. Чуб. V. 53. Бринять всюди паняночки, як королів цвіт. О. 1862. X. 12. 5) Блестеть, переливаясь. Капками роса бренить та миготить. Св. Л. 295. 6) 1 и 2-е л.: брині́є, єш, гл. Делаться, быть едва заметным. Орел під хмарою тільки бриніє. Сніг брині́є. Мелкий, едва заметный снег моросит. Нежин. у. 7) В голові́ йому́ вже до́бре брини́ть. У него уже порядочно шумит в голове. МВ. (КС. 1902. X. 146).

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28

Брині́ти, ню́, ниш, гл. 1) Звучать, звенеть, дребезжать, издавать звук, — преимущественно о струне и о подобных струнному звуках. Струна бринить. Пісня стихла, тільки одна луна її бриніла ще. Мир. ХРВ. 6. Полотно міцне, аж бринить. Черк. у. Аж губа бринить, та страшно казати. Губи так бринять од холоду. Ном. № 652. Щоб чобітки не рипіли, щоб підківки не бриніли. Грин. III. 170. Так так грали музики і гуляли святі, аж шиби бриніли. Гн. II. 69. 2) Жужжать. Ярі пчілоньки, не бриніть рано. Гол. III. 30. Бо му комар в ухо бринить. Чуб. V. 1087. 3) Журчать, струясь. З криничовини вода бринить. НВолын. у. А в Перейму річки біжать, бігли ж вони, аж бриніли. Чуб. III. 220. 4) Цвесть, красоваться. Ой зацвіла маківочка, зачала бриніти. Чуб. V. 53. Бринять всюди паняночки як королів цвіт. О. 1862. X. 12. 5) Блестеть, переливаясь. Капками роса бринить та миготить. Св. Л. 295. 6) 1 и 2-е л.: брині́є, єш, гл. Делаться, быть едва заметным. Орел під хмарою тільки бриніє. Сніг бриніє. Мелкий, едва заметный снег моросит. Нежин. у. 7) В голові́ йому вже до́бре брини́ть. У него уже порядочно шумит в голове. МВ. (КС. 1902. X. 146).

Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937

Брині́ти и брені́ти, ню́, ниш, гл. 1) Звучать, звенѣть, дребезжать, издавать звукъ, — преимущественно о струнѣ и о подобныхъ струнному звукахъ. Струна бренить. Пісня стихла, тільки одна луна її бреніла ще. Мир. ХРВ. 6. Полотно міцне, аж бринить. Черк. у. Аж губа бринить, та страшно казати. Губи так бринять од холоду. Ном. № 652. Щоб чобітки не рипіли, щоб підківки не бреніли. Грин. III. 170. Так так грали музики і гуляли святі, аж шиби бреніли. Гн. II. 69. 2) Жужжать. Ярі пчілоньки, не бриніть рано. Гол. III. 30. Бо му комарь в ухо бренить. Чуб. V. 1087. 3) Журчать, струясь. З криничовини вода бринить. НВолын. у. А в Перейму річки біжать, бігли ж вони, аж бриніли. Чуб. III. 220. 4) Цвѣсть, красоваться. Ой зацвіла маковочка, зачала бриніти. Чуб. V. 53. Бринять всюди паняночки як королів цвіт. О. 1862. X. 12. 5) Блестѣть, переливаясь. Капками роса бренить та миготить. Св. Л. 295. 6) 1 и 2-е л.: брині́є, єш, гл. Дѣлаться, быть едва замѣтнымъ. Орел під хмарою тільки бриніє. Сніг бриніє. Мелкій, едва замѣтный снѣгъ мороситъ. Нѣжин. у. 7) В голові́ йому вже до́бре брени́ть. У него уже порядочно шумитъ въ головѣ. МВ. (КС. 1902. X. 146).

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924