Буковина/1892/2/Згода будує, незгода руйнує
| ◀ Від видавництва | Буковина. Ч. 2 під ред. Сильвестра Дашкевича Згода будує, незгода руйнує |
На сьвятім вечорі ▶ |
|
Природний розвій людского житя та дотеперіщні превеликі здобутки людского духа, що вибороли для правдиво людскої засади: „рівне право для всїх“ — силу державної устави, коштують вже не мало мозольної людскої працї, стоять вже не мало людского поту, людскої крови.
За свободу, за волю руского народу проляли колись і наші предки цїле море дорогої своєї крови, та на превеликий жаль всї ті тяжкі жертви не спасли нашого народу, противно, впала єго колишня державна сила, що володїла землями від Карпат до Дону і до чорного моря, пропали без слїду єго великі богацтва, а остались лише лати і лахи.
Ріжні причини склали ся на сю нашу теперішну народну неміч; довгими віками руйнували дикі горди наші рускі землї, мордували наших людий, забирали найкрасший цьвіт нашого народу в тяжку неволю, та все те не було би ще в силї спровадити нашу теперішну недолю і єї підтримувати, коли-б наші князї, наші гетмани, наші бояри були кріпко вірили в живу силу нашого великого народу, коли-б були старали ся видобувати і совістно плекати сю питому народну силу.
Та не так дїлали наші колишнї передові люди, не вірили вони в живу силу свого великого народу, не плекали вони єї, але догаджували по найбільшій части тільки свому самолюбству, проживали для своїх неситих цїлий по межи собою в найбільщій зависти та ненавтсти, покланяли ся для того чужим богам, а вкінцї відцурали ся свого народу. Лишений без проводу, без опіки, без просьвіти мусїв наш колись сильний, богатий, культурний нарід знидїти, та цїлими віками проживати в духовій тьмі і в недостатку. Що йно в сїм столїтю, коли по цїлій Европі повіяв вітер свободи і волї, зібрала ся особливо від 1848 року также мала горстка нашої інтеллїґенциї до працї над освободженєм нашого народу з оковів духової неволї.
Та на жаль і ся спасенна народна робота щирих наших патріотів не знайшла підпори зі сторони всеї тої інтеллїгенциї, що носить імя руске на собі, противно велика часть сї позістала або перейшла в найми наших сусісїдів: Москалїв, Поляків, Волохів і Мадярів, чимала часть віддали ся цїлковитій байдужности зглядом народного житя, та поставила собі за цїль житя, служити лише своєму череву та ввагалї мамонї, а мала часть в новійших часах, шуткуючи собі з народної ідеї, почала працювати на загальними социялїстичними проблємами, не зважаючи на се, чи при теперішиих полїтичних і суспільних обставинах, та при теперішиій духовій незрілости нашого руского народу дадуть ся сї проблеми впровадити в кров і житє.
Помимо сеї, можна сказати, нашої суспільної невдачі держать тепер все ще наші патріоти, котрих одушевляють народні ідеали, та котрі вірять в живу велику силу нашого двацятьмїлонового народу, загально звані народовцї, так на Українї, як в Галичинї і на Буковинї керму народної справи; та се инакше і бути не може, бо-ж тільки народовцї старають ся природним способом через народну просьвіту, через мирні зносини з нашими сусїдами і з правительством — піднести свій нарід морально і матеріяльно, і придбати для сего великого народу помежи другими культурними народами приналежне єму місце. Розуміє ся, що наші наймити, перевертнї, що відцурались свого народу, не раді такій мирній продуктивній народній роботі; а не раді сїй роботі також і наші радикали-социялїсти, бо сї раді би нараз змінити всї теперішні суспільні порядки, та для того мирна розважна патріотична народна робота сьвітлих і щирих наших теперішних провідників їм за повільна, за ретроґрадна.
Так наші наймити-перевертнї, як і радикали-социялїсти раді би видерти керму народної справи з теперішних рук наших патріотів-народовцїв; відти походить одже сї приязні зносини межи москвофілами і радикалами, відти походить і ся вражда, з якою кинули ся на превелаку шкоду нашому народному розвиткови в послїдних часах москвофіли і радикали на мирну і поважну роботу наших щирих патріотів. Віча в Бродах та в Турцї були відгомоном сеї вражди, та се саме приготовляє москвофільска львівска „Русская Рада“, котра скликує нове віче на 2-го лютого с. р. до Львова.
Не чесна та й не розумна така рунуюча робота взагалї, а тим менше там, де, як у нас Русинів, шкода кождої марно страченої хвилї, кождої марно страченої сили. Нам не роздроблятись на партиї, нам лучити неї робучі сили до спільної народної працї, нам треба як найбільшої згоди, ба як каже народна пословиця: „згода будує, а незгода руйнує“.