Бюґ-Жарґаль/V
| ◀ IV | Бюґ-Жарґаль пер.: Христина Алчевська V |
VI ▶ |
|
— Ось у подібних ілюзіях і безпідставних надіях я прожив до двадцятилітнього віку. Ці двадцять літ сповнились мені в серпні року 1791, і мені дядько призначив саме цей час для мого одружіння з Марією. Вам, звичайно, зрозуміло буде, що чекання цього близького щастя заповняло всього мене, і тому від політичних дебатів того часу, що проводились по колоніях уже протягом двох років, у мене зосталось лише дуже неясне уявлення. Отже, я не казатиму вам зовсім про народні збори півночи і про установчі збори колоніяльні, або генеральні, як вони себе назвали, кажучи, що слово „колоніальний“ надто пахне невільництвом. Ці всі події тепер цікаві тільки тим, скільки шкоди під них було. Що до мене, то я в цих суперечках Порт-о-Пренса з Капом швидше стояв за Кап, де ми жили, і за північні збори, що в їх брав участь мій дядько.
Мені лише один раз довелося взяти трохи жваву участь у дебатах з нагоди нещасного закону 15 травня 1791 року, що ним національні збори Франції визнавали чорношкірих людей за таких же вільних, як і білі, і надавали їм разом з тим і політичних прав. На міському балі, урядженому губернатором, деякі молоді колоністи гарячково сперечалися між собою з приводу цього закону, що так зачіпав амбіцію білих. Я ще не встиг утрутитися в розмову, як побачив, що до групи розмовців підійшов багатий плантатор, що його неохоче допускали в своє коло білі, бо на вигляд не можна було вирішити, якого він походження. Я несподівано й рішучим кроком наблизився до нього й промовив голосно: „Проходьте собі далі, добродію, тут говоряться не вельми приємні для вах речі, бо в ваших жилах мішана кров“.
Ця заява так обурила його, що він запропонував мені побитися з ним на дуелі. Ми обоє один одного поранили. Я вчинив несправедливість, але не саме упередження раси тут відограло ролю; ця людина з недавніх пір мала сміливість залицятися до моєї кузини, а в ту мить, як я так несподівано образив його, він щойно з нею протанцював.
Хоч би що там було, я весь захоплений був тим, що наближався момент мого щастя — мого одружіння з Марією, і я зостався байдужий до тії гарячковости, що з нею всі ставились до політичних подій. І зором, втопленим у вогник щастя, що вже займався передо мною, я не помічав страшної хмари, що поволі насувалася на наш політичний обрій. Ця хмара мала вирвати з коренем існування багатьох людей. Не те, щоб люди, швидкі на переляк, уже ждали серйозно справжнього бунту рабів, бо вони з надто ще великим презирством до цієї класи ставились; але ж була між мулатами й білими така ненависть, що цей вулкан міг завжди в один момент вибухнути й погубити разом усю колонію.
У перші дні того серпня місяця, коли я так нетерпляче чекав моменту свого нового щастя, несподіваний випадок з’явився порушити спокій моїх безхмарних надій.