Бюґ-Жарґаль/XI

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бюґ-Жарґаль
Віктор Гюґо
пер.: Христина Алчевська

XI
Харків: Державне видавництво України, 1928
XI

Ви добре собі, мабуть, уявляєте, панове, як сильно всі ці випадки й обставини збудили мою цікавість. Я почав розпитувати про ув’язненого. Мені часто про нього розповідали дуже оригінальні речі. Наприклад, що він користався з надзвичайного поважання серед усіх своїх товаришів. Невільник, як і вони, він все-таки вмів одним своїм жестом викликати в них повне слухнянство. Він не родився в неволі; батька й матери його ніхто не знав; ходили чутки, що лише кілька років тому якийсь негрський корабель зоставив його в Сан-Домінґо. Ця подробиця ще цікавішою робила його здібність тримати в покорі собі всіх товаришів, не виключаючи звідси й чорних креолів, що в инших усіх випадках, як ви, панове, знаєте, здебільшого ставилися з презирством до негра Конґо — назва хибна й надто загальна, що нею в колонії зазначали всіх негрів, вивезених з Африки. Хоча він увесь був у владі чорної меланхолії, як це всім здавалося, а проте його надзвичайна сила і спритність надавали йому, як робітникові на плантаціях, багато ціни. Він крутив, наприклад, швидше й довше за коня великі колеса норій, тоб-то артезійських колодязів свого роду. Не раз доводилось йому за один день зробити роботу десятьох своїх товаришів, щоб тільки врятувати їх від кари за втому або за ледачість. Треба сказати, що вони за це просто робили собі з нього бога; але поважання, з яким до нього ставилися, цілком несхоже на той страх, що з ним ставились до Абібри, мусило мати ще якісь инші причини. Це був свого роду культ.

І що особливо всіх дивувало — це що в той час, як він поводився з своїми товаришами на причуд м’яко й просто, з нашим командним складом він себе тримав дуже гордо й холодно. Що ж до наших, то якраз його всі змагалися особливо навантажити роботою. Проте його відповідь моєму дядькові на жорстокий вчинок викликала й тут мимохіть почутя певного поважання. Ніхто з білих не смів відтоді образити цього негра приниженням його людської гідности. Якщо його й присуджували до чого-небудь, то зараз же двадцять негрів являлося відбути кару замість нього; а він нерухомо дивився на екзекуцію так, наче вони цим виконували свій обов’язок що до нього. Цей не зовсім звичайний негр дістав собі серед нас назву П’єро.