Бюґ-Жарґаль/XIX

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бюґ-Жарґаль
Віктор Гюґо
пер.: Христина Алчевська

XIX
Харків: Державне видавництво України, 1928
XIX

Коли свідомість до мене повернулась, я побачив, що лежу в спустошенім домі мого дядька в обіймах Таде. Цей вірний Таде дививсь на мене стурбовано. — Браво!— скрикнув він, як тільки відчув, що серце моє знов функціонує,— справжня перемога—негри тікають і капітан очутився.

Я перервав його радісний вигук своїм постійним питанням:

— Де Марія?

Я ще не дав ладу своїм думкам, у мене залишилось почуття, що біда сталася, а не ясна картина її. Таде журно похилив голову. Тоді пам’ять вернулась до мене; я відразу уявив собі страшну ніч по нашім одружінні і ту мить, коли негр ніс в обіймах півживу Марію, уявив мов якусь пекельну примару. Полум’я помеж, що освітило колонію й дало нагоду білим пізнати ворогів в особі своїх невільників, змусило мене бачити в П’єро — такому доброму, такому великодушному й щирому, тричі зобов’язаному мені своїм життям—людину невдячну, ворога свого й суперника. Його вчинок — заволодіння моєю жінкою підчас пожежі — безумовно доводив мені, що мої здогадки справедливі і що співець романсу біля шатра — ніхто инший, як П’єро. За такий короткий час стільки змін.

Таде розповів мені, що даремно силкувався наздогнати негра й його собаку; що взагалі негри повтікали, хоча своїм числом могли зовсім роздавити невеличку залогу, і що пожежа маєтків мого дядька не вщухала й спинити її було годі.

Я запитав у нього, чи відомо, що саме сталося з моїм дядьком, до якого в кімнату мене принесено. Він мовчки мене взяв за руку, підвів до алькову й одсунув запинало.

Мій бідний дядько лежав на своєму скривавленому ліжку з кинжалом, глибоко застромленим у груди. Із спокійного виразу його обличчя було видко, що його вбито ві сні. Підстилка карлика Абібри, що завжди спав біля дядькових ніг, теж була вся в плямах крови, і такі ж плями видно було й на обшитій золотом кохті його, кинутій на підлогу тут же, в кількох кроках від ліжка.

Я не сумнівався в тім, що карлик загинув жертвою своєї відданости дядькові і був зарізаний, коли хотів мого дядька оборонити. Гіркі докори совісти мучили мене, що я ставився до нього раніше з упередженням і так помилявся відносно його й відносно П’єро; до своїх сліз з приводу втрати мого дядька я долучив сум з нагоди такого кінця Абібри.

З мого наказу салдати почали розшукувати його тіло, але тіла не знайдено. Я почав гадати, що негри взяли його й кинули в огонь, і тому приказав на панахиді по моєму тестеві поминати також вірного Абібру.