Бюґ-Жарґаль/XLV

Матеріал з Вікіджерел
Бюґ-Жарґаль
Віктор Гюґо
пер.: Христина Алчевська

XLV
Харків: Державне видавництво України, 1928
XIV

Радість, викликана на його обличчі першими виявами відродженої дружби, швидко зникла з його очей. Його риси набрали знов виразу якогось особливого смутку й енергії.

— Слухай, — сказав він мені холодним тоном. — Мій батько був королем в Каконго. Він судив своїх підданців на порозі своїх дверей і за кожним винесеним присудом випивав, звичаєм, повну чашу пальмового вина. Ми жили щасливі й могутні. Прийшли європейці; вони мені дали нікчемне знання, що тебе вразило. Їхній начальник був еспанський капітан. Він обіцяв мойому батькові багато країн, ширших за його, і білих жінок, тоді мій батько послідував за ним із своєю родиною… Брате, вони нас продали!

Груди негра напружились, очі його заблищали; він машинально переломив молоденьке чашкове дерево, що росло коло нього, і казав далі, зовсім не звертаючись до мене:

— Володар Каконгійського краю дістав собі хазяїна, а його син став гнути спину, як простий невільник, над борознами Сан-Домінґо. Молодого лева розлучено з батьком, щоб можна краще його муштрувати. Чоловікові відняли жінку, щоб оддати її иншому, і з'єднати їх з чужими людьми ради власних вигод. Малі діти стали шукати матери, що їх згодувала, і батька, що купав їх у потоках; та найшли замість них варварів і тиранів, і відтоді спали тільки там, де належить лежати псові.

Він замовк. Його губи ворушились, не вимовляючи слів, а зір був втоплений в одну точку й божевільний. Він мене раптом схопив за руку.

— Брате, чи чуєш ти, мене продавали різним хазяям, як свійську тварину. Ти пам'ятаєш про смерть Оже; в той день я побачив батька. Слухай: я уздрів його в колесі. — Мене пройняла дріж. Він додав. — Жінку мою зроблено повією між білими. Чуєш, брате? Як вона вмирала, то прохала мене помститися на них. І, чи сказати тобі, я завинив перед нею, бо полюбив иншу. Але лишімо це…

Всі мої благали їх визволити й помститись за них. Раск носив мені від них вісті.

Я не міг їх вдовольнити: мене самого вкинули в тюрму твого дядька. І той день, як ти виборов у свого дядька свободу, я пішов виривати дітей моїх з рук лютого хазяїна… Прийшов… Брате, останній з онуків короля Каконго щойно сконав під батогом білого, всі инші повмирали раніш.

Він зупинився й запитав мене холодно:

— Брате, що б ти на моєму місці зробив?

Ця страшна повість сповнила моє серце жахом, я зробив, замість відповіли, загрозливого жеста. Він мене зрозумів і почав усміхатися гірко. А далі заговорив.

— Невільники збунтувалися проти свого хазяїна і покарали його вбивством його дітей. А мене обрали за свого ватага. Ти знаєш, які нещастя принесло з собою це повстання. Я тоді ж довідався, що невільники твого дядька збиралися зробити те саме. Я прибув в Акюль у самісіньку ніч повстання. Тебе не було. Твій дядько лежав заколотий на свойому ліжку. Негри підпалювали вже плантації. Не можучи спинити їх скаженства, бо вони думали, що мстяться за мене підпалом маєтків твого дядька, я мусів урятовувати решту дядкової родини. Я доручив мамку твоєї жінки одному зовсім певному й вірному негрові. Далеко трудніше було вратувати твою Марію. Вона побігла до горящої частини форту, щоб винести з огню наймолодшого свого брата — єдиного, що уник долі бути зарізаним. Чорні оточували її; вони намірялись її вбити. Я з'явився посеред їхнього натовпу і звелів їм полишити мені право розправитися мені самому. Вони ретирувались. Я взяв твою жінку на руки, Раскові доручив дитя і приніс їх обох в оцей грот, що дорогу до нього знаю тільки я. Брате, ось у чому мій злочин.

Все дужче та дужче відчуваючи в собі внутрішні докори за моє недовір'я та вдячність за рятунок Марії, я ще раз хотів кинутись йому до ніг, але він зупинив мене з ображеним виглядом.

— Добре, добре, йди вже, — сказав він по якійсь хвилі і взяв мене за руку. — Бери з собою жінку й ходімо всі п'ятеро. Я здивовано запитав у нього, куди саме він хоче нас вести.

— В табір білих, відповів він мені. Ця схованка робиться тепер непевною. Завтра на світанку білі нападуть на табір Біасу, ліс, мабуть, спалять. І потім у нас немає ні хвилини зайвої: десять голів відповідають за мою. Ми можемо поспішити, бо ти вільний, і ми мусимо це зробити через те, що я невільний.

Ці слова ще збільшили моє здивування. Я попрохав у нього пояснення.

— Хіба ти не чув, що Бюґ-Жарґаль попався в полон, — спитав він з нетерплячістю.

— Чув, але що ж ти маєш спільного з Бюґ-Жарґалем?..

Він і собі теж дуже здивувався й відповів поважно:

— Я й є цей самий Бюґ-Жарґаль.