Бюґ-Жарґаль/XLVI
| ◀ XLV | Бюґ-Жарґаль пер.: Христина Алчевська XLVI |
XLVII ▶ |
|
Я взагалі звик до несподіванок в оцій людині. Але перетворення колишнього раба П'єро в африканського короля вже здивувало мене немало перед хвилею. Проте, ще дужче я був здивований і зачарований, коли довідавсь, що він саме й є цей непереможний та великодушний Бюґ-Жарґаль, голова всіх повстанців Морн-Ружа. Тепер тільки я зрозумів, звідки бралися всі ті знаки глибокого поважання, що їх йому виявляли всі негри, навіть і сам Біасу. Це ж бо стосувалось до їхнього голови — Бюґ-Жарґаля короля Коконго.
Проте, він зовсім, здавалось, не помітив вражіння, справленого на мене його останніми словами.
— Мені казали, що ти теж попав у в'язні, в табір Біасу. Я прийшов тебе визволити.
— А чому ж ти мені сказав зараз, що ти невільний.
Він глянув на мене, мов би хотів довідатися, що саме мене спонукало поставити таке питання, хоча воно й було природне.
— Слухай, — сказав він мені. — Сьогодні рано я був у полоні серед твоїх. І почув у таборі, що Біасу оголосив свій намір повести на смерть перед заходом сонця одного молодого полоненого на ім'я Леопольд д'Оверне. Округ мене підсилено було сторожу. Я довідавсь, що моя смерть буде по твоїй і що в разі моєї втечі десятеро з моїх товаришів накладуть за мене головою. Ти бачиш тепер, як я кваплюся.Я ще затримав його.
— Ти ж утік, — сказав я йому.
— А як же б я був тут? Хіба не потрібно було тебе рятувати? Хіба я тобі не завдячую цілістю свого життя? Ходімо ж, іди за мною тепер. Ми в одній годині ходи як до табору білих, як і до табору Біасу. Дивись! тінь цих кокосових уже дужче простягається, і слід від їхньої крони лежить на траві, мов яйце велетенського кондора. За три години сонце вже зайде. Іди ж, брате, час не жде.
За три години сонце вже зайде. Ці слова, такі прості, вілляли в моє серце струмок холоду, як несподіваний привид смерти. Вони нагадали мені ту обіцянку, що я дав Біасу. Лихо мені, побачивши Марію, я зовсім забув про нашу близьку вічну розлуку; я почував себе тільки щасливим та сп'янілим від того щастя; всі ці хвилювання відняли в мене пам'ять, і про власну смерть я не подумав. Увага мого друга вернула мене до дійсности.
За три години сонце вже зайде. Мені потрібна була ціла година, щоб дійти до табору Біасу. Мій обов'язок стояв передо мною руба; розбійник узяв з мене слово, і краще вже було дійсно вмерти, ніж дати цьому варварові нагоду поставитися зневажливо до єдиної речі, якій він ще вірив, — до французької чести.Ділема була страшна; я обрав те, що мусів був обрати. Але повинен признатися, панове, що завагався на хвилину. Чи ж я винний тому?