Бюґ-Жарґаль/XV
| ◀ XIV | Бюґ-Жарґаль пер.: Христина Алчевська XV |
XVI ▶ |
|
Мого дядька вразила втеча невільника. Він розпочав шукання й написав до губернатора, щоб йому повернули П’єро й віддали в повне розпорядження, якщо його знайдуть.
Настало двадцять друге серпня. Моє весілля з Марією ми справили дуже врочисто в Акюльській парафії. Який щасливий був цей день, що від нього далі почались усі мої біди. Я почував себе сп’янілим од щастя, неможливого до зрозуміння для тих, хто його сам не переживав. Про П’єро й його сумовиті попередження я цілковито забув.
Настав з таким нетерпінням сподіваний вечір. Моя молода дружина пішла до себе в спальню, куди я не міг поспішити, на жаль, так сквапно, як того хотів. Нудний, але невідкладний обов’язок вимагав моєї присутносте в иншому місці. Як капітан міліції, я мусив у той вечір зробити обхід Акюльських постів. Це викликалося тими розрухами чорних у колонії, що раз - у - раз вибухали де-не-де, особливо в червні, липні й навіть серпні в містечках Тібо і Лягосет, та ще невдоволенням вільних мулатів, роздратованих попередньою стратою повстанця Оже.
Перший нагадав мені про обов’язок дядько; мені довелося послухатись його. Я одяг військовий стрій і вирушив у дорогу. Перші пости я обійшов без загрозливих пригод; але коло дванадцяти годин ночи, коли я проходив замислено біля прибережних батарей, на обрії з’явилось червоняве світло, що помалу ширилось уздовж, починаючи від Лімонаду й від Сен-Луї де Морен. Салдати й я вирішили, що просто це якась припадкова пожежа; але кількома хвилинами пізніше полум’я вже зробилося видиме, дим, що його ніс вітер, зробився густий остільки, що я звернув до форту з метою післати туди поміч і зняти тривогу. Проходячи повз житло чорних, я був здивований тим галасом, що панував у їхньому таборі. Вони не спали й сперечалися між собою. Чудернацьке ім’я Бюґ-Жарґаль літало з уст в уста посеред незрозумілих мені слів їхнього жаргону. Проте я розібрав трохи кілька виразів, що з них я довідавсь про повне повстання в північній частині країни й про підпалювання маєтків та плантацій, розташованих по инший бік Капа. Переходячи невеличке багнище, я наступив на купу сокир та сапок, схованих під очеретом та мангіферами. Не без підстав стурбований цим, я наказав міліційним залогам узяти зброю в руки й бути готовими до вирушення, а також назирцем стежити за невільниками; небаром усе заспокоїлося.
Тимчасом огонь захоплював більші й більші простори і наближався вже до Лімба. Здавалося, чути вже віддалений шум артилерії і перестрілки. Коло другої години ранку мій дядько, збуджений мною, не можучи довше таїти свого хвилювання, наказав мені зоставити в Акюлі частину війська під командою ляйтенанта; і в той час, як моя бідна Марія спала або дожидалась мене, я, виконуючи приказ мого дядька, що був членом провінційного зібрання, направився з рештою салдатів у Кап.
Ніколи не забуду того вигляду, що мало це місто, коли я підходив до нього. Полум’я, Що пожирало плантації в околицях, розливало по місту сумне світло, притемнене густим димом, що його розносив по всіх вулицях вітер. Цілі вихори іскор з горящого цукрового очерету сипалися на дахи домівок і на такелаж кораблів, що стояли в порту, і ці іскри загрожували Капові не менш руїнницькою пожежею, ніж та, що нищила вже поля. Це була жахна картина: бачити, з одного боку, зблідлих од жаху мешканців, що намагалися одстояти ціною свого життя останнє своє пристановище від огняної бурі, з другого — відплиття кораблів у тривозі за свою долю, що поволі зникали в далечіні, розпустивши свої вітрила на темночервоних хвилях забарвленого пожежею моря.