Біблія (Огієнко)/Книги Старого Заповіту/Друга книга Самуїлова (або Друга книга царів)

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Біблія, Книги Старого Заповіту , переклад — Іван Огієнко
Друга книга Самуїлова (або Друга книга царів)
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Друга книга
Самуїлова[1]
Давид оплакує Саулову смерть

1 І сталося по Сауловій смерті, коли Давид вернувся, розбивши Амали́ка, то він сидів у Цікла́ґу два дні.

 2 І сталося третього дня, аж ось прийшов чоловік із табо́ру від Саула, — а одежа його роздерта, і по́рох на його голові. І сталося, як прийшов він до Давида, то впав на зе́млю й поклони́вся.

 3 І сказав йому Давид: „Звідки це ти прихо́диш?“ А той відказав: „Я втік з Ізра́їлевого табо́ру“.

 4 І сказав до нього Давид: „Що́ це сталося, — розкажи́ но мені!“ А той відказав: Наро́д утік із бо́ю, а також багато з народу попа́дало й повмирало, і теж Саул та син його Йоната́н померли“.

 5 А Давид сказав юнако́ві, що розповідав йому: „Як ти пізна́в, що помер Саул та син його Йоната́н?“

 6 І сказав той юна́к, що розповідав йому: Припа́дком натрапив я на горі Ґілбоа, — аж ось Саул, настро́млений на списа свого, а колесни́ці та їздці доганяють його́.

 7 І він оберну́вся до мене, і побачив мене, та й покликав мене. А я відповів: Ось я!

 8 І сказав він до ме́не: Хто ти? А я відказав йому́: Я амалики́тянин.

 9 І сказав він до мене: Стань надо мною, та й убий мене, бо схопи́в мене корч, а вся душа ще в мені!

 10 І став я при ньому, та й убив його, бо я знав, що він не бу́де живи́й по упадку свої́м. І взяв я вінця́, що на голові його, та напле́чника, що на плечі його, і приніс сюди до пана свого́“.

 11 І схопи́вся Давид за одежі свої, та й розде́р їх, і теж усі люди, що були з ним.

 12 І голоси́ли вони й плакали, та по́стили аж до ве́чора за Саулом та за сином його Йонатаном, і за наро́дом Господнім та за Ізраїлевим домом, що попа́дали від меча́.

 13 І сказав Давид юнако́ві, що розповідав йому: „Звідки ти?“ А той відказав: „Я син одного прихо́дька, амалики́тянина“.

 14 І сказав йому Давид: „Як ти не побоя́вся простягти́ руку свою, щоб убити Господнього пома́занця?“

 15 І покликав Давид одно́го з слуг своїх і сказав: „Підійди, — убий його́!“ І той уда́рив його, і він помер.

 16 І сказав до нього Давид: „Кров твоя на голові твоїй, бо уста твої посві́дчили проти тебе, гово́рячи: Я вбив Господнього пома́занця“.

Плач Давида над Саулом та Йонатаном (Пісня про лука)

 17 І Давид заголоси́в за Саулом та за його сином Йоната́ном такою жало́бною піснею,

 18 та й сказав навчи́ти Юдиних синів пісні про лу́ка. Ось вона напи́сана в книзі Праведного:

 19 „О пишно́то Ізраїлева, побита із лука на згі́р'ях своїх, ой попа́дали ли́царі!

 20 Не розказуйте в Ґа́ті про це, не сповіща́йте на ву́лицях Ашкало́ну, щоб не ті́шилися филисти́млянські до́чки, щоб не раді́ли до́чки необрізаних!

 21 Ґілбоа́вські гори, — щоб на вас не було́ ні роси, ні дощу́, ані по́ля для жертви прине́сення! Бо спля́млений там щит хоробрих, щит Саулів, як ніби оливою він не пома́заний!

 22 Від крови забитих, від ло́ю хоробрих не відрива́вся був лук Йонатанів, і не верта́вся меч Саулів напо́рожньо!

 23 Саул та Йоната́н, ці улю́блені й милі за свойо́го життя, — і в смерті своїй нерозлу́чні, прудкі́ші були́ від орлі́в та сильніші від ле́вів!

 24 До́чки Ізра́їлеві, — за Саулом запла́чте, що вас зодягав у багряни́цю з прикра́сами, що оздо́блював золотом вашу оде́жу!

 25 Ой, попа́дали ли́царі посеред бо́ю! Йоната́н на пагі́рках твоїх ось забитий!

 26 Скорблю[2] по тобі, Йоната́не, мій брате! Ти для мене був ве́льми улю́блений, — коха́ння твоє розкішні́ше для мене було від коха́ння жіно́чого!

 27 Ой, попа́дали ли́царі, і заги́нула збро́я військо́ва!“

Поразка Саулових прихильників

2 І сталося пото́му, і запита́вся Давид Господа, говорячи: „Чи йти мені в одне з Юдиних міст?“ А Господь відказав йому: „Іди!“ І сказав Давид: „Куди я піду́?“ А Він відказав: „У Хевро́н!“

 2 І ввійшов туди Давид, а також дві жі́нки його: їзреелі́тка Ахіно́ам та Авіґа́їл, коли́шня жінка кармеля́нииа Нава́ла.

 3 І людей своїх, що були з ним, привів Давид кожного та дім його, і вони осі́лися по хевро́нських міста́х.  4 І посхо́дилися Юдині му́жі, і пома́зали там Давида царем над Юдиним домом. А Давидові розповіли́, кажучи: „Люди ґілеа́дського Яве́шу похова́ли Саула“.

 5 І послав Давид людей до ґілеа́дського Яве́шу, і сказав до них: „Благослове́нні ви для Господа, що зробили цю милість із своїм паном, із Саулом, та похова́ли його́!

 6 А тепер нехай Господь зро́бить вам милість та правду, і я теж зроблю́ вам те добро за те, що ви зроби́ли цю річ.

 7 А тепер нехай зміцня́ться ваші руки, і бу́дьте мужні, бо помер пан ваш Саул, а також Юдин дім пома́зав мене царем над собою“.

 8 А Авне́р,[3] Не́рів син, провідни́к Саулового війська, узяв Іш-Бо́шета, Саулового сина, та й привів його до Маханаїму.

 9 І він настанови́в його царем над Ґілеадом, і над Ашуре́янином, і над Їзрее́лем, і над Єфремом, і над Веніямином, і над усім Ізраїлем.

 10 Іш-Бо́шет, Саулів син, був віку сорока́ літ, коли зацарюва́в над Ізраїлем, і царюва́в два роки, — тільки дім Юди був за Давидом.

 11 А число днів,[4] що Давид був царем у Хевро́ні над Юдиним домом, — сім літ і шість місяців.

 12 І вийшов Авне́р, Нерів син, та слу́ги Іш-Бо́шета, Саулового сина, з Маханаїму до Ґів'ону.

 13 А Йоа́в, син Церуї, та Давидові слу́ги вийшли й зустрі́ли їх ра́зом при ґів'онському ста́ві. І засіли вони — ті з того бо́ку ставу, а ті з цього боку ста́ву.

 14 І сказав Авне́р до Йоава: „Нехай встануть ці юнаки́, і поба́вляться перед нами!“ І сказав Йоа́в: „Нехай встануть“.

 15 І встали, і перейшли́ в числі дванадцяти́ для Веніямина та для Іш-Бошета, Саулового сина, та дванадцять із Давидових слуг.

 16 І схопи́ли один о́дного за го́лову, та й всадили свого меча́ до бо́ку один о́дного, — і попадали ра́зом. І назвали ім'я тому місцю: Хелкат-Гаццурім,[5] що в Ґів'о́ні.

 17 І зня́вся того дня дуже жорсто́кий бій, і був побитий Авне́р та Ізраїлеві люди Давидовими слу́гами.

 18 І були там три сини Церуї: Йоав, і Авішай, і Асаїл. А Асаїл був легки́й в нога́х своїх, як польова́ та газе́ля.

 19 І гнався Асаїл за Авнером, і не збочував, ані право́руч, ані ліво́руч із погоні за Авнером.

 20 І оберну́вся Авне́р позад себе й сказав: „Чи це ти, Асаїле?“ А той відказав: „Я“.

 21 І сказав йому Авне́р: „Збоч собі на правицю свою чи на лівицю свою, і схопи́ собі одно́го із слуг, і візьми́ собі збро́ю його́“. Та не хотів Асаїл спини́ти пого́ні за ним.

 22 А Авнер знов говорив до Асаїла: „Спини́ся в гонитві за мною! На́що я вб'ю тебе́? І як зведу́ я обличчя своє́ до брата твого́ Йоа́ва?“

 23 А той відмо́вився спини́тися. І вдарив його Авнер заднім кінце́м списа в живіт, — і спис вийшов ізза́ду його! І впав він там, і помер на місці. І сталося, — кожен, хто прихо́див до того місця, де впав Асаїл та помер, то спинявся.

 24 І гналися Йоав та Авішай за Авнером. І сонце зайшло, а вони прийшли до згір'я Амма, що навпроти Ґіаху, на дорозі до Ґів'о́нської пустині.

 25 І зібралися Веніями́нові сини при Авнері, і склали один відділ, та й спини́лися на верхі́в'ї одно́го взгір'я.

 26 І кликнув Авнер до Йоава й сказав: „Чи за́вжди меч буде жерти? Чи ти не знаєш, що гірко́та бу́де наоста́нку? І аж доки ти не скажеш наро́дові спини́тися в гонитві за своїми брата́ми?“

 27 А Йоав відказав: „Як живий Бог,[6] — коли б ти не сказав був іншого, то ще від ра́нку наро́д був би перестав гнатися за братом своїм“.

 28 І засурми́в Йоав у сурму́, і спини́вся ввесь наро́д, і не гналися вже за Ізраїлем, і більше вже не воюва́ли.

 29 А Авне́р та люди його йшли сте́пом усю ту ніч, і перейшли Йорда́н, і пройшли ввесь Бітро́н, і прийшли до Махана́їму.

 30 І Йоав вернувся з погоні за Авнером, і зібрав увесь наро́д, і забра́кло з Давидових слуг дев'ятнадцяти́ чоловіка та Асаїла.

 31 А Давидові слу́ги побили з Веніямина та з людей Авнера, — три сотні й шістдеся́т чоловіка, що померли.

 32 І ви́несли Асаїла, і поховали його в гро́бі батька його́, що в Віфлеємі. І йшли ці́лу ніч Йоав та люди його, а розсвіло́ їм у Хевро́ні.

Смерть Авнера

3 І була́ довга та війна́ між домом Сауловим та між домом Давидовим. А Давид усе змі́цнювався, а Саулів дім усе сла́бнув.

 2 І в Хевро́ні народи́лися Давидові сини, — і був його пе́рвісток Амно́н, від їзреелі́тки Ахіно́ам;

 3 а другий син його — Кіл'а́в від Авіґа́їл, коли́шньої жінки кармеля́нина Навала; а третій Авесало́м, син Маахи, дочки Талмая, царя ґешурського;

 4 а четвертий — Адо́нійя, син Хаґґіт, а п'ятий — Шефатія, син Авітал,

 5 а шостий — Їтреам, від Еґли, Давидової жінки, — оці народи́лися Давидові в Хевро́ні.

 6 І сталося, коли була́ війна між домом Сауловим та домом Давидовим, то Авне́р тримався Саулового до́му.

 7 І мав Саул нало́жницю, а ім'я́ їй Ріцпа, дочка Айї. І сказав Іш-Бошет до Авнера: „Чого ти прийшов до нало́жниці батька мого?“

 8 І дуже запалився Авне́рові гнів на слова Іш-Бошетові, і він сказав: „Чи я псяча юдська голова́? Сьогодні я роблю́ ласку домові твого батька Саула, його брата́м та його при́ятелям, і не відда́в тебе в Дави́дову руку, а ти сього́дні згадав на мені гріх цієї жінки?

 9 Нехай так зро́бить Бог Авне́рові, і нехай ще дода́сть йому, якщо я не зроблю́ Давидові так, як Господь присягну́в був йому,

 10 щоб перене́сти ца́рство від Саулового дому, і щоб поставити Давидів трон над Ізраїлем та над Юдою від Дану й аж до Беер-Шеви“.

 11 І той не міг уже відповіда́ти Авнерові ані сло́ва, бо боявся його.

 12 І послав Авне́р замість себе послів до Давида сказати: „Чия це земля?“ І ще сказати: „Склади́ ж свою умову зо мною, і ось рука моя буде з тобою, щоб приверну́ти до тебе всього Ізраїля“.

 13 А Давид відказав: „Добре, я складу́ з тобою умову! Тільки одніє речі я жада́ю від тебе, а саме: ти не побачиш обли́ччя мого, якщо ти не приведе́ш Мелхи́, Сау́лової дочки́, коли ти при́йдеш побачити мене“.

 14 І послав Давид послів до Іш-Бо́шета, Саулового сина, говорячи: „Віддай жінку мою Мелху́, яку я заручи́в був собі за сотню крайніх плотів филисти́мських“.

 15 І послав Іш-Бошет, і взяв її від її чоловіка, від Палтіїла, сина Лаїша.

 16 І пішов з нею чоловік її, і все плакав за нею аж до Бахуріму. І сказав до нього Авнер: „Іди, верни́ся!“ І той вернувся.

 17 А Авне́рове слово з Ізраїлевими старши́ми було таке: „Ви вже давно бажаєте мати Давида царем над собою.

 18 А тепер зробіть це, бо Господь сказав був до Давида, говорячи: „Рукою Мого раба Давида Я спасу́ наро́д Мій, Ізраїля, від руки филисти́млян та від руки всіх ворогів його“.

 19 І говорив Авне́р також до ушей Веніями́нових. І також пішов Авнер говорити до ушей Давидових у Хевро́ні, — усе, що добре в оча́х Ізраїля та в оча́х усього дому Веніяминового.

 20 І прийшов Авнер до Давида до Хевро́ну, а з ним двадцятеро люда. І Давид зробив прийняття́ Авне́рові та лю́дям, що з ним.

 21 І сказав Авнер до Давида: „Нехай я встану й піду́, і приведу́ до пана, царя мого, усього Ізраїля, а вони складу́ть із тобою умову, і ти будеш царюва́ти над усім, чого бу́де жадати душа твоя“. І відпустив Давид Авне́ра, і він пішов із ми́ром.

 22 Аж ось прийшли слу́ги Давидові та Йоав із похо́ду, і прине́сли з собою велику здо́бич. А Авнера не було з Давидом у Хевроні, бо він відпустив його, і той пішов із миром.

 23 А Йоав та все військо, що було з ним, прийшли. І розповіли́ Йоаву, говорячи: „Прихо́див Авнер, син Нерів, до царя, а він відпустив його, — і той пішов із миром“.

 24 І прийшов Йоав до царя та й сказав: „Що́ ти зробив? Ось прихо́див до тебе Авнер, — на́що ти відпустив його, і він відійшов?

 25 Ти знаєш Авнера, Нерового сина, — він прихо́див, щоб намовити тебе та щоб ви́відати твій вихід та вхід твій, і щоб ви́відати все, що́ ти робиш“.

 26 І вийшов Йоав від Давида, і послав посланці́в за Авнером, і вони заверну́ли його з Бор-Гассіри,[7] а Давид про те не знав.

 27 І вернувся Авнер до Хевро́ну, а Йоав відвів його в сере́дину брами, щоб поговорити з ним таємно, та й ударив його там у живіт, — і той помер за кров брата його Асаїла.

 28 А по́тім почув про це Давид і сказав: „Невинний я та ца́рство моє перед Го́сподом аж навіки в крові́ Авнера, Нерового сина.

 29 Нехай вона спаде́ на го́лову Йоава та на ввесь дім його батька! І нехай не перестає[8] в Йоавовому домі течи́вий, і прокаже́ний, і той, хто опирається на кия, і хто падає від меча, і хто не має хліба!“

 30 А Йоав та брат його Авішай убили Авне́ра за те, що він забив їхнього брата Асаїла в Ґів'оні в бою́.

 31 І сказав Давид до Йоава та до всьо́го наро́ду, що був з ним: „Роздеріть вашу оде́жу, і опережіться вере́тищем, та й голосіть за Авнером!“ А цар Давид ішов за ма́рами.

 32 І похова́ли Авнера в Хевро́ні, а цар підніс свій голос та й плакав над Авне́ровим гробом, і плакав увесь наро́д.

 33 І заспівав цар жало́бну пісню над Авнером та й сказав: „Чи Авне́р мав загинути смертю негі́дного?

 34 Твої ру́ки були не пов'я́зані, не забиті були́ твої но́ги в кайда́ни, — ти впав, як від непра́ведних па́дають!“ І ввесь народ ще більше плакав над ним.

 35 І прийшов увесь народ, щоб намо́вити Давида покріпи́тися хлібом ще того дня, та присягну́в Давид, говорячи: „Нехай так зробить мені Бог, і нехай ще додасть, якщо я перед за́ходом сонця скушту́ю хліба або чогобу́дь!“

 36 А ввесь наро́д дові́дався про це, і це було добре в їхніх оча́х, як і все, що́ робив цар, було добре в оча́х усього наро́ду.

 37 І того дня дові́далися ввесь народ та ввесь Ізра́їль, що то не було́ від царя, щоб забити Авнера, сина Нерового.

 38 І сказав цар своїм слу́гам: „Ото ж знайте, що вождь та великий муж упав цього дня!

 39 А я сьогодні слаби́й, хоч пома́заний цар, а ті люди, сини Церуї, сильніші від мене. Нехай відплатить Господь злочи́нцеві за його зло!“

Убивство Саулового сина Іш-Бошета

4 І почув Саулів син, що помер Авне́р у Хевро́ні, — і опустилися ру́ки його, а ввесь Ізраїль збенте́жився.

 2 А Саулів син мав двох му́жів, керівників відділів, — ім'я́ одно́му Баана, а ім'я́ дру́гому Рехав, сини бееротянина Ріммона, з Веніяминових синів, бо й Беерот залі́чений був на Веніямина.

 3 Та повтікали бееротяни до Ґіттаїму, і ме́шкали там прихо́дьками, і так є аж до цього дня.

 4 А Йонатан, Саулів син, мав кульга́вого сина; він був віку п'яти літ, коли прийшла звістка про Саула та Йонатана з Їзреелу. А нянька його не́сла його й утікала; і сталося, коли вона поспішно втікала, то він упав й окривів. А ім'я́ його Мефіво́шет.

 5 І пішли сини бееротянина Ріммона, Рехав та Баана, і ввійшли, як була денна спеко́та, до Іш-Бошетового дому, — а він лежав у півде́нному спочи́нку.[9]

 6 І ото ввійшли вони аж до сере́дини дому, ніби взяти пшениці, та й уда́рили його в живіт. І Рехав та брат його Баана втекли́.

 7 Отож, увійшли вони до дому, а він лежить на лі́жку своїм у своїй спа́льні, — і вони вда́рили його, і вбили його, і зняли́ йому го́лову. І взяли́ вони його голову, і йшли степово́ю дорогою всю ніч.

 8 І прине́сли вони Іш-Бошетову голову до Давида в Хевро́н, та й сказали царе́ві: „Оце голова́ Іш-Бошета, Саулового сина, твого ворога, що шукав був твоєї душі.[10] І дав Господь цього дня панові моє́му, цареві, пімсту над Саулом та над насінням його“.

 9 І відповів Давид Реха́вові та братові його Баані, синам бееротеянина Ріммона, і сказав їм: „Як живий Господь, що визволив душу мою від усякого утиску,

 10 коли того, хто розповів мені, кажучи: Ось помер Саул, — а він був в оча́х своїх, як приємний ві́сник, — я схопи́в його, і вбив його в Ціклаґу, замість дати йому нагоро́ду за звістку,

 11 тим більше, коли люди несправедли́ві вбили справедли́вого чоловіка в домі його́ на посте́лі його! А тепер чи я не пошука́ю його кро́ви з вашої руки, і не ви́гублю вас із Кра́ю?“

 12 І Давид наказав слу́гам, — і вони вбили їх, і відрубали їхні ру́ки та їхні но́ги, та й повісили над ста́вом у Хевро́ні. А Їш-Бошетову го́лову взяли й поховали в Авнеровім гробі в Хевроні.

Давид осідає в Єрусалимі на Сіоні

5 І посхо́дилися всі Ізраїлеві племе́на до Давида в Хевро́н та й сказали йому: „Оце ми кість твоя́ та тіло твоє́ ми!

 2 І давніш, коли Саул був царем над нами, ти водив Ізраїля на війну і приво́див назад. І Господь тобі сказав: Ти будеш пасти́ наро́да Мого́, Ізра́їля, і ти бу́деш володарем над Ізраїлем“.

 3 І прийшли всі Ізра́їлеві старші́ в Хевро́н, а цар Давид склав із ними умову в Хевро́ні перед Господнім лицем. І пома́зали вони Давида царем над Ізра́їлем.

 4 Давид був віку тридцяти літ, коли став царюва́ти, і сорок літ царюва́в він.

 5 У Хевро́ні царював він над Юдою сім літ і шість місяців, а в Єрусалимі царював тридцять і три роки над усім Ізраїлем та Юдою.

 6 І пішов цар та люди його до Єрусалиму на Євусе́янина, ме́шканця того Кра́ю. А той сказав Давидові, говорячи: „Ти не вві́йдеш сюди, хіба́ повиганя́єш сліпих та кривих!“ А це значить: Давид ніко́ли не вві́йде сюди!

 7 Та Давид здобу́в тверди́ню Сіон, — він став Дави́довим Мі́стом.

 8 І сказав Давид того дня: „Кожен, хто заб'є євусе́янина, нехай скине до кана́лу, а з ним і кривих та сліпих“, зненави́джених для Давидової душі. Тому говорять: „Сліпий та кривий не вві́йде до дому!“

 9 І осі́вся Давид у тверди́ні, і назвав ім'я їй: Давидове Місто. І будува́в Давид навко́ло від Мілло й усере́дині.

 10 І Давид ставав усе більшим, а Госпо́дь, Бог Саваот, був із ним.

 11 І послав Хіра́м, цар ти́рський, послів до Давида, та ке́дрового де́рева, і теслів, і каменярі́в для стін, і вони збудували дім для Давида.

 12 І пересві́дчився Давид, що Господь поставив його міцно царем над Ізраїлем, і що Він підніс царство його ради наро́ду Свого Ізраїля.

 13 А Давид узяв ще нало́жниць та жіно́к з Єрусалиму по ви́ході його з Хеврону, — і народи́лися Давидові ще сини та до́чки.

 14 А оце імена́ народжених йому в Єрусалимі: Шаммуа, і Шовав, і Натан, і Соломон,

 15 і Ївхар, і Елішуа, і Нафеґ, і Яфіа,

 16 і Елішама, і Еліяда, і Еліфалет.

Давид побиває филистимлян

 17 І почули филисти́мляни, що Давида пома́зали царем над Ізраїлем, і вийшли всі филисти́мляни, щоб шукати Давида. І Давид почув про це, і зійшов до тверди́ні.

 18 А филисти́мляни прийшли та розташува́лися в долині Рефаїм.

 19 А Давид запитався Господа, говорячи: „Чи вихо́дити мені проти филисти́млян? Чи даси́ їх у мою руку?“ І Господь відказав до Давида: „Виходь, бо справді дам филисти́млян у руку твою!“

 20 І прийшов Давид до Баал-Пераціму. І побив їх там Давид та й сказав: „Господь розірва́в ворогів моїх передо мною, як розрива́ють во́ди“. Тому він назвав ім'я́ тому місцю: Баал-Перацім.[11]

 21 І вони полиши́ли там своїх божкі́в, а їх забрав Давид та люди його.

 22 А филисти́мляни зно́ву прийшли та розташува́лися в долині Рефаїм.

 23 І запита́вся Давид Господа, а Він сказав: „Не виходь, — оточи́ їх з-поза́ду, і прийди́ до них від бальза́мового ліска́.

 24 І станеться, коли ти почуєш ше́лест кро́ку на верхові́ттях бальза́мового ліска́, тоді поспішися, бо то тоді вийшов Господь перед тобою, щоб побити филистимський та́бір“.

 25 І Давид зробив так, як наказав йому Господь, — і він побив филисти́млян від Ґеви аж туди, кудою йти до Ґезера.

Перенесення Божого ковчега на Сіон

6 А Давид зно́ву зібрав ви́бране ві́йсько в Ізраїлі, тридцять тисяч.

 2 І встав та й пішов Давид та ввесь наро́д, що був з ним з Юдиного Баалу, щоб ви́нести звідти Божого ковче́га, що над ним кли́четься Ім'я́, — Ім'я́ Господа Савао́та, шо замешкує на херуви́мах.

 3 І вони поста́вили Божого ковчега на ново́го во́за, і винесли його з Авінадавового дому, що в Ґів'ї. А Узза та Ахйо, сини Авінадавові, прова́дили того ново́го во́за.

 4 І не́сли його з Авінадавового дому, що в Ґів'ї, і йшли з ковчегом Божим, а Ахйо йшов перед ковчегом.

 5 А Давид та ввесь Ізраїлів дім грали перед Божим лицем усією силою та пісня́ми, і на ци́трах, і на а́рфах, і на бу́бнах, на гу́слах, і на цимба́лах.

 6 І прийшли вони аж до Ґорен-Нахону, а Узза простяг руку до Божого ковчегу, і схопи́в його́, бо знорови́лась була́ худо́ба.

 7 І запали́вся Господній гнів на Уззу, — і Бог ура́зив його там за цю провину. І він помер там при Божому ковчезі.

 8 І запалився Давидів гнів за те, що Господь покарав[12] Уззу, і він назвав ім'я тому місцю: Перец-Узза,[13] і так воно зветься аж до цього дня.

 9 І Давид злякався Господа того дня та й сказав: „Як уві́йде до ме́не Господній ковчег?“

 10 І не хотів Давид перено́сити Господнього ковчега до себе, до Давидового Міста, а скерува́в його Давид до дому ґатянина Овед-Едома.

 11 І пробува́в Господній ковчег у домі ґатянина Овед-Едома три місяці, і Господь поблагослови́в Овед-Едома та ввесь його дім.

 12 І доне́сено цареві Давидові, говорячи: „Господь поблагослови́в дім Овед-Едома та все, що його, ради ковчегу Божого“. І пішов Давид, і виніс Божого ковчега з дому Овед-Едома до Давидового Міста з радістю.

 13 І сталося, коли ті, хто ніс Господнього ковчега, ступали шість кроків, то він прино́сив у жертву вола та відгодо́вану штуку худоби.

 14 А Давид танцював перед Господнім лицем зо всієї сили. І Давид був опере́заний лляни́м ефо́дом.

 15 І Давид та ввесь Ізраїлів дім не́сли Господнього ковчега з о́криком та з сурмленням сурми́.

 16 І сталося, коли Господній ковчег увійшов до Давидового Міста, то Мелхо́ла, Саулова дочка, виглядала через вікно, і побачила царя Давида, що танцюва́в та скакав перед Господнім лицем. І вона погорди́ла ним у серці своєму.

 17 І прине́сли Господнього ковчега, і поставили його на місці його серед наме́ту, що для нього поста́вив Давид. І приніс Давид цілопа́лення перед Господнім лицем та жертву мирну.

 18 А коли Давид скінчи́в прино́сити цілопа́лення та мирні жертви, то він поблагослови́в народ Іменем Господа Саваота.

 19 І він роздав для всього наро́ду, для всього Ізраїлевого на́товпу, від чоловіка й аж до жінки, для кожного по одно́му буханце́ві хліба, по одному кава́лкові пече́ного м'яса та по одному виноградному калаче́ві. І пішов увесь наро́д кожен до дому свого́.

 20 І вернувся Давид, щоб поблагословити свій дім. І вийшла Мелхо́ла, Саулова дочка, навпроти Давида й сказала: „Який славний був сьогодні Ізраїлів цар, що обнажа́вся сьогодні на оча́х неві́льниць своїх рабів, як обнажується який з пустуні́в!“

 21 І сказав Давид до Мелхоли: „Перед лицем Господа, що вибрав мене над твого батька та над увесь дім його, і наказав мені бути володарем над Господнім наро́дом, над Ізраїлем, — буду весели́тися перед Господнім лицем!

 22 І коли я буду пого́рджений ще більш від того, і буду низьки́й у своїх оча́х, то при невільницях, що ти говорила, — і при них я буду шанований!“

 23 І в Мелхоли, Саулової дочки́, — по цьо́му не було їй дитини аж до дня смерти її.

Божа обі́тниця Давидові

7 І сталося, коли цар осів у своєму домі, а Госпо́дь дав йому відпочи́нути від усіх ворогів його навколо,

 2 то цар сказав до пророка Ната́на: „Подивися, — я сиджу́ в ке́дровому домі, а Божий ковчег знахо́диться під заві́сою!“

 3 І сказав Ната́н до царя: „Усе, що в серці твоїм, іди й зроби, бо Госпо́дь з тобою“.

 4 І сталося тієї ночі, і було Господнє слово до Ната́на, кажучи:

 5 „Іди й скажеш до раба Мого, до Давида: Так сказав Господь: Чи ти збудуєш Мені дім на Моє пробува́ння?

 6 Бо Я не пробува́в у домі від дня ви́ведення Мого Ізраїлевих синів з Єгипту й аж до цього дня, але ходив у наметі та в шатрі.

 7 Скрізь, де ходив Я поміж Ізраїлевими сина́ми, чи промовив Я хоч слово з яким із Ізраїлевих племе́н, якому наказав Я пасти́ наро́да Мого, Ізраїля, говорячи: Чому не збудува́ли ви Мені ке́дрового дому?

 8 А тепер так скажеш Моєму рабові Давидові: Так сказав Господь Саваот: Я взяв тебе з пасови́ська, як ходив ти за отарою, щоб ти став володарем над народом Моїм, над Ізраїлем.

 9 І був Я з тобою в усьому, де ти ходив, і ви́губив Я всіх ворогів твоїх з-перед тебе, і зробив тобі велике ім'я́, як ім'я́ великих на землі.

 10 І встановив Я місце для наро́ду Мого, для Ізраїля, і він пробува́тиме на своєму місці, і не буде вже непоко́єний, і кривдники не будуть більше гноби́ти його, як перед тим.

 11 А від того дня, як Я настанови́в суддів над народом Моїм, Ізраїлем, то Я дав тобі мир від усіх ворогів твоїх. І Господь об'являє тобі, що Господь побуду́є тобі дім.

 12 Коли ви́повняться твої дні, і ти ляжеш із своїми батьками, то Я поста́влю по тобі насіння твоє, що вийде з утро́би твоєї, і зміцню́ його царство.

 13 Він збуду́є дім для Йме́ння Мого́, а Я зміцню́ престо ла його царства навіки.

 14 Я буду йому за Батька, а він буде Мені за сина. Коли він скри́вить дорогу свою, то Я покараю його лю́дською па́лицею та пора́зами лю́дських синів.

 15 Та ми́лість Моя не відхилиться від нього, як відхилив Я її від Саула, якого Я відкинув перед Тобою.

 16 І буде певним твій дім та царство твоє аж навіки перед тобою. Престол твій бу́де міцно стояти аж навіки!“

 17 Як усі ці слова́, як усе це виді́ння, — так говорив Ната́н до Давида.

Давидова молитва

 18 Тоді прийшов цар Давид, і сів перед Господнім лицем та й сказав: „Хто я, Господи Боже, і що́ мій дім, що Ти привів мене аж сюди?

 19 Та й це ще було мале́ в оча́х Твоїх, Господи Боже, і Ти говорив також про Свого раба в будуччині. А це за зако́ном лю́дським, Господи Боже!

 20 І що́ ще більше говори́тиме Давид Тобі? Та Ти знаєш Свого раба́, Господи Боже!

 21 Ради сло́ва Свого та за серцем Своїм Ти зробив усю цю вели́чність, звіща́ючи це Своєму рабо́ві.

 22 Тому Ти великий, Господи Боже, бо немає такого, як Ти, і немає Бога, окрім Тебе, згідно з усім, що ми чули своїми уши́ма.

 23 А який є ще один люд на землі, як Твій народ, Ізраїль, щоб Бог приходив ви́купити його Собі за наро́д, і щоб установити йому Своє́ Йме́ння, — і щоб учинити вам цю вели́чність, — та страшні́ речі для Свого Кра́ю ради наро́ду Свого, якого ви́купив Собі з Єгипту, від людей та від богів його?

 24 І Ти зміцни́в Собі народ Свій, Ізраїля, — Собі за наро́д аж навіки, і Ти, Господи, став для них за Бога.

 25 А тепер, Господи Боже, затверди аж навіки те слово, що Ти говорив про Свого раба та про дім його, і вчини, як Ти говори́в!

 26 Нехай буде великим Ім'я́ Твоє аж навіки, щоб говорити: Госпо́дь Савао́т — Бог над Ізраїлем! А дім Твого раба Давида буде міцно стояти перед лицем Твоїм!

 27 Бо Ти, Го́споди Савао́те, Боже Ізра́їлів, об'яви́в Своєму рабові, говорячи: Збуду́ю тобі дім, тому́ раб Твій здобу́вся на відва́гу помолитися до Тебе цією молитвою!

 28 А тепер, Господи Боже, Ти — Той Бог, а слова́ Твої будуть правдою, і Ти говорив Своєму рабові це добро.

 29 А тепер зволь поблагослови́ти дім Свого раба, щоб був навіки перед лицем Твоїм, бо Ти, Господи Боже, говорив це, і від Твого благослове́ння буде поблагосло́влений навіки дім раба Твого!“

Давид перемагає всіх своїх ворогів

8 І сталося по то́му, і побив Давид филисти́млян, і поконав їх. І взяв Давид ке́рму вла́ди з руки́ филисти́млян.

 2 І побив він Моава, і перемі́ряв їх шну́ром, поклав їх на зе́млю, — і відмі́ряв два шну́ри на побиття́, а повен шнур — на позоста́влення при житті. І стали моавитяни Давидовими рабами, які прино́сили йому дани́ну.

 3 І побив Давид Гадад'езера, сина Рехова, царя Цови, коли той ішов був віднови́ти вла́ду свою при рі́чці Ефра́ті.

 4 І здобу́в Давид від нього тисячу й сім сотень їздців та двадцять тисяч чоловіка пішого. А коням усіх тих колесни́ць Давид попідрі́зував жили, і позоста́вив із того сто колесни́ць.

 5 І прийшов Ара́м дама́ський, щоб допомогти Гадад'езерові, цареві Цови, та Давид побив в Арамі двадцять і дві тисячі чоловіка.

 6 І настанови́в Давид зало́ги в дама́ському Арамі, — і став Арам для Давида за рабів, що прино́сили данину йому, а Господь допомагав Давидові в усьому, де́ він ходив.

 7 І забрав Давид золоті щити, що були в рабів Ґадад'езера, і приніс їх до Єрусалиму.

 8 А з Бетаху та з Беротаю, міст Гадад'езерових, цар Давид узяв дуже багато міді.

 9 А коли почув Тоі, цар Хамоту, що Давид побив усе ві́йсько Гадад'езера,

 10 то Тоі послав свого сина Йора́ма до царя Давида, щоб повіта́ти його, та щоб поблагослови́ти його за те, що він за́вжди воював з Гадад'езером та побив його, бо Тоі воював проти Гадад'езера. А в руці його були́ речі золоті, і речі срібні, і речі мідяні.

 11 Тако́ж їх присвятив цар Давид Господеві ра́зом зо сріблом та золотом, що він присвятив був із за́браного в усіх наро́дів, яких він здобув:

 12 з Араму, і з Моаву, і з синів Аммона, і з филисти́млян, і з Амали́ка, і зо здо́бичі Гадад'езера, сина Рехова, царя Цови.

 13 І здобу́в Давид собі ім'я́, коли він вернувся з побиття́ вісімнадцяти тисяч Араму в Беґе-Мелах.[14]

 14 І він поста́вив зало́ги в Едо́мі,[15] — в усьому Едомі поставив зало́ги. І став увесь Едом за рабів для Давида. І допомагав Господь Давидові в усьому, де́ він ходив.

 15 І царював Давид над усім Ізраїлем, і чинив Давид суд та справедливість для всього наро́ду свого.

 16 А Йоав, син Церуї, був над ві́йськом, а Йосафа́т, син Ахілудів, був канцлером.

 17 А Садо́к, син Ахітува, та Ахімелех, син Евіятара, були священики, Серая був писарем.

 18 А Беная, син Єгояди, був над Керетянином та над Пелетянином. А Давидові сини були нача́льниками царсько́го дво́ру.[16]

Давид чинить ласку Йонатановому синові

9 І сказав Давид: „Чи є ще хто, хто позостався з Саулового дому? Я зроблю́ йому ласку ради Йоната́на“.

 2 А при Сауловім домі був раб, а ім'я́ йому — Ціва. І покликали його до Давида, а цар сказав йому: „Чи ти Ціва?“ А той відказав: „Раб твій!“

 3 І сказав цар: „Чи нема вже кого з Саулового дому, щоб я зробив йому Божу ласку?“. І сказав Ціва до царя: „Є ще син Йонатанів, кривий на но́ги“.

 4 І сказав йому цар: „Де він?“ А Ціва відказав цареві: „Ось він у домі Махіра, Амміїлового сина, в Ло-Деварі.“

 5 І цар Давид послав, і взяв його з дому Махіра, Амміїлового сина, із Ло-Девару.

 6 І прийшов Мефівошет, син Йонатана, Саулового сина, до Давида, і впав на обличчя своє й поклонився. І Давид сказав: „Мефіво́шете!“ А той відказав: „Ось твій раб!“

 7 І сказав йому Давид: „Не бійся, бо справді зроблю́ тобі ласку ради батька твого Йоната́на, і зверну́ тобі все поле твого батька Саула. А ти будеш за́вжди їсти хліб при моєму столі“.

 8 А той уклонився й сказав: „Що́ твій раб, що ти звернувся до такого мертвого пса, як я?“

 9 А цар кликнув до Ціви, Саулового слуги́, і до нього сказав: „Усе, що було́ Саулове та всього його дому, я дав синові твого пана.

 10 І бу́деш працювати йому на землі ти й сини твої та раби твої. І будеш прино́сити з урожаю, і буде хліб для сина твого пана, і він буде його їсти. А Мефіво́шет, син пана твого, буде за́вжди їсти хліб при моєму столі́“. А Ціва мав п'ятнадцять синів та двадцять рабів.

 11 І сказав Ціва до царя: „Усе, як накаже мій пан цар своєму рабові, так зробить твій раб“. „А Мефіво́шет — сказав цар — буде їсти при моєму столі́, як один із царськи́х синів“.

 12 А Мефівошет мав малого сина, а ім'я́ йому — Міха. І всі, хто ме́шкав у домі Цівн, були раби для Мефівошета.

 13 А Мефіво́шет сидів в Єрусалимі, бо він за́вжди їв при царсько́му столі́. І він був криви́й на оби́дві свої ноги́.

Давид побиває аммонітян

10 І сталося по то́му, і помер цар аммонітський, а замість нього зацарював син його Гану́н.

 2 І сказав Давид: „Зроблю́ я ласку Ганунові, Нахашевому синові, як батько його зробив був ласку мені“. І послав Давид, щоб його пора́дувати, щодо батька його, через своїх рабів. І прибули́ Давидові раби до аммонітського[17] краю.

 3 А аммонітські князі сказали до пана свого Гануна: „Чи Давид шанує батька твого́ в оча́х твоїх тим, що послав тобі потіши́телів? Чи ж Давид послав до тебе своїх слуг не на те, щоб оглянули місто та щоб його ви́відати, а потім зни́щити його?“

 4 І взяв Гану́н Давидових слуг, та й оголив половину їхньої бороди́, та обрізав їхню одежу на полови́ну, аж до сиді́ння їх, та й відпусти́в їх.

 5 І доне́сли про це Давидові, а він послав назу́стріч їм, бо ті му́жі були дуже осоро́млені. І цар їм сказав: „Сидіть в Єрихоні, аж поки відросте́ вам борода́, потім пове́рнетесь“.

 6 І побачили аммоні́тяни, що вони зненави́джені в Давида. І аммонітяни послали й найняли́ Арам[18]-Бет-Рехову й Арам-Цови, двадцять тисяч піхоти́нців, та царя Маахи, тисячу чоловіка, і тов'ян дванадцять тисяч чоловіка.

 7 А коли Давид прочу́в про це, то послав Йоава та все лица́рське військо.

 8 І повихо́дили аммоні́тяни, і встанови́лися до бо́ю при вході до брами. А Арам-Цова, і Рехов, і Тов'янин, і Мааха, — вони самі були на полі.

 9 І побачив Йоа́в, що бойови́й фронт звернений на нього спе́реду та поза́ду, то вибрав Ізраїлевих ви́браних, та й установи́в їх навпро́ти Ара́ма.

 10 А решту наро́ду дав під руку свого брата Авшая, і встановив навпроти аммонітян,

 11 і сказав: „Якщо Ара́м бу́де сильніший від мене, то будеш мені на поміч, а якщо аммонітяни бу́дуть сильніші від те́бе, то я піду́ допомага́ти тобі.

 12 Будь му́жній, і станьмо міцно за наро́д наш та за міста нашого Бога, а Госпо́дь нехай зро́бить, що добре в оча́х Його!“

 13 А коли Йоав та народ, що був із ним, підійшли́ на бій з Арамом, то ті повтіка́ли перед ним.

 14 А аммонітяни побачили, що втік Арам, то й вони повтікали перед Авішаєм, і ввійшли до міста. І верну́вся Йоав від аммонітян і ввійшов до Єрусалиму.

 15 А коли побачив Арам, що він побитий Ізраїлем, то вони позбиралися ра́зом.

 16 І послав Гадад'езер, і вивів Арама, що з другого боку Річки, і ввійшли вони до Гела́му. А Шовах, провідни́к Гадад'езерового ві́йська, був перед ними.

 17 І було́ доне́сено Давидові, і він зібрав усього Ізраїля, і перейшов Йордан, та прийшов до Геламу. А Арам установився навпроти Давида, і воював із ним.

 18 І побіг Арам перед Ізраїлем, а Давид повбивав з Араму сім сотень колесни́ць та сорок тисяч верхівці́в. І вбив він Шоваха, зверхника ві́йська його, і той там помер.

 19 А коли всі царі, підле́глі Гадад'езера, побачили, що вони побиті Ізраїлем, то замири́лися з Ізраїлем, і служили йому. І Арам уже боявся допомагати аммоні́тянам.

Давидів гріх

11 І сталося по ро́ку, у час ви́ходу царів на війну, то послав Давид Йоава й своїх слуг із ним, та всього Ізраїля, і вони ви́губили аммоні́тян й облягли Раббу́. А Давид сидів в Єрусалимі.

 2 І сталося надвечір, і встав Давид із ло́жа свого, і прохо́джувався на даху́ царсько́го дому. І побачив він із да́ху жінку, що купалася. А та жінка була дуже вродли́ва.

 3 І послав Давид, і запитався про ту жінку. А посланий сказав: „Таж то Вірсаві́я, Еліямова дочка, жінка хітте́янина Урі́ї!“

 4 I послав Давид посланців, і взяв її. І вона прийшла до нього, і він поклався з нею. А вона очистилася з нечи́стости своєї, і вернулася до свого дому.

 5 І завагітні́ла та жінка. І послала вона, і доне́сла Давидові й сказала: „Я завагітні́ла!“

 6 А Давид послав до Йоава: „Пошли мені хітте́янина Урі́ю“. І Йоав послав Урі́ю до Давида.

 7 І прийшов Урі́я до нього, а Давид запитався про стан Йоава, і про стан народу, і про стан війни́.

 8 І сказав Давид до Урії: „Іди до свого дому та обмий свої но́ги“. І вийшов Урі́я з царсько́го дому, а за ним поне́сли гости́нця царсько́го.

 9 Та Урія спав при вході до царсько́го дому з усіма слу́гами пана свого́, а до свого дому не пішов.

 10 І доне́сли Давидові, говорячи: „Урі́я не пішов до дому свого́“. І сказав Давид до Урії: „Чи ж не з дороги ти прихо́диш? Чому́ ти не пішов до свого дому?“

 11 І сказав Урія до Давида: „Ковчег і Ізраїль та Юда сидять у шатра́х, а пан мій Йоав та раби мого пана табору́ють на голому полі. А я піду́ до свого дому, щоб їсти й пити та лежати зо своєю жінкою? Клянуся життям твоїм та життям душі твоєї, що не зроблю я такої речі!“

 12 І сказав Давид до Урії: „Позоста́нься тут і сьогодні, а взавтра я відпущу́ тебе“. І позостава́вся Урія в Єрусалимі того дня та дня другого.

 13 I покликав його Давид, і той їв та пив перед ним, а він підпоїв його. І вийшов він увечорі, щоб покла́стися на ло́жі своїм ра́зом зо слу́гами пана свого, а до дому свого не пішов.

 14 І сталося ра́нком, і написав Давид листа до Йоава, і послав через Урі́ю.

 15 А в листі тому́ він написав так: „Поставте Урію напе́реді найтяжчого бо́ю, і відступі́те від нього, щоб він був уда́рений, і помер“.

 16 І сталося, коли Йоав обло́жував місто, то поставив Урію на те місце, про яке знав, що там хоробрі мужі.

 17 І вийшли люди того міста, і воювали з Йоавом, — і впали дехто з наро́ду, із Давидових слуг, і повмирали, також хітте́янин Урі́я.

 18 І послав Йоав, і доніс Давидові про всі справи того бо́ю.

 19 І наказав він послові, говорячи: „Як покінчи́ш ти оповіда́ти цареві про всі справи того бо́ю,

 20 і буде, якщо ти розгніваєш царя, і він скаже тобі: „Чого ви так близько підійшли до міста воювати? Чи ви не знали, що бу́дуть кидати на вас з-над муру?

 21 Хто забив був Авімелеха, Єруббешетового сина? Чи не жінка ки́нула на нього горі́шнього ка́меня від жо́рен з муру, і він помер у Тевеці? Чого ви близько підійшли до муру?“ То ти скажеш: Помер також хітте́янин Урі́я“.

 22 І пішов посол і прийшов, і доніс Давидові все, що послав був Йоав.

 23 І сказав посол Давидові: „Вони стали сильніші за нас, і вийшли проти нас на поле, та ми були переможцями над ними аж до входу в бра́му.

 24 А стрільці́ стріляли на твоїх рабів з муру, і померли дехто з царе́вих рабів, а також помер твій раб хітте́янин Урі́я“.

 25 І сказав Давид до посла́: „Так скажеш до Йоава: Нехай не буде злою в оча́х твоїх ця річ, бо меч пожирає то цьо́го, то то́го. Підсиль війну свою проти міста, та й розвали його! І підбадьо́р його, Йоава!

 26 І прочула Урі́єва жінка, що помер її чоловік Урі́я, і голоси́ла за своїм чоловіком.

 27 А як минула жало́ба, то Давид послав, і забрав її до свого дому, і вона стала йому за жінку, і породи́ла йому сина. Та в Господніх оча́х була злою та річ, що оце зробив був Давид.

Божа кара за Давидів гріх

12 І послав Господь Ната́на до Давида, а він прийшов до нього та й сказав йому: „Два чолові́ки були́ в одно́му місті, — один замо́жний, а один убогий.

 2 У замо́жного було дуже багато худоби дрібно́ї та худоби великої.

 3 А вбогий нічого не мав, окрім однієї мало́ї овечки, яку він набув та утри́мував при житті. І росла вона з ним та з синами його ра́зом, — із кавалка хліба його їла й з келіха його пила́, та на лоні його лежала, і була́ йому як дочка́.

 4 І прийшов до багатого чоловіка подоро́жній, та той жалував узяти з худоби своєї дрібно́ї чи з худоби своєї великої, щоб споряди́ти їжу для подоро́жнього, що до нього прийшов, — і він узяв овечку того вбогого чоловіка, і споряди́в її для чоловіка, що до нього прийшов“.

 5 І сильно запала́в Давидів гнів на того чоловіка, і він сказав до Ната́на: „Як живий Господь, — вартий смерти[19] той чоловік, що чинить таке́.

 6 А овечку він опла́тить чотирикро́тно, за те, що зробив таку річ, і за те, що не змилосе́рдився“.

 7 І сказав Ната́н до Давида: „Ти́ той чоловік! Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я пома́зав тебе над Ізраїлем, і Я спас тебе з Сау́лової руки.

 8 І дав тобі дім твого пана, та жіно́к пана твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо цього мало, то додам тобі ще цього та того.

 9 І чому ти знева́жив Господнє слово, і вчинив це зло в оча́х Його? Хіттеянина Урію вбив ти мече́м, а його дружи́ну взяв собі за жінку. А його вбив мечем Аммонових синів.

 10 А тепер не відсту́пить меч від твого дому аж навіки за те, що знева́жив ти Мене́, і взяв дружи́ну хіттеяника Урії, щоб була тобі за жінку.

 11 Так сказав Господь: Ось Я наведу́ на тебе зло з твого дому, і заберу́ жінок твоїх на оча́х твоїх, і дам ближньому твоєму, а він покладе́ться з жінка́ми твоїми при світлі цього сонця.

 12 Хоч ти вчинив потає́мно, а Я зроблю́ цю річ перед усім Ізраїлем та перед сонцем“.

 13 І сказав Давид до Ната́на: „Згрішив я перед Господом!“ А Ната́н сказав до Давида: „І Господь зняв твій гріх, — не помреш!

 14 Та що ти спонука́в знева́ження Господа цією річчю, то син твій, наро́джений тобі, конче помре“.

 15 І пішов Ната́н до свого дому, а Господь ура́зив дитя, що Давидові породи́ла Урієва жінка, і воно захво́ріло.

 16 А Давид молив Бога за дитинку, і по́стив Давид, і вхо́див до кімна́ти, і ночував, поклавшись на землю.

 17 I прийшли старші́ його дому до нього, щоб підня́ти його з землі, та він не хотів, і не підкріпи́вся з ними хлібом.

 18 І сталося сьо́мого дня, — і поме́рло те дитя, а Давидові слу́ги боялися доне́сти йому, що померло те дитя, бо казали: „Ось як була́ та дити́на живою, говорили ми до нього, та не слухав він нашого голосу; а як ми скажемо до нього: „Померло це дитя“, то ще вчинить щось лихе“.

 19 А Давид побачив, що слу́ги його шепо́чуться поміж собою, — і зрозумів Давид, що поме́рло те дитя. І сказав Давид до своїх слуг: „Чи не поме́рло те дитя?“ А ті відказали: „Поме́рло“.

 20 І звівся Давид із землі, і помився, і намасти́вся, і змінив свою оде́жу, і ввійшов до Господнього до́му та й поклони́вся. Потому ввійшов до свого до́му, і захотів їсти, — і поклали йому хліба, і він їв.

 21 І сказали йому слу́ги його: ,Що́ це за річ, яку ти вчинив? Коли те дитя жило́, ти по́стив та плакав; а як поме́рло те дитя, ти встав та й їв хліб?“

 22 А він відказав: „Коли те дитя ще жило́, я по́стив та плакав, бо казав: Хто знає, може Господь учинить мені милість, і буде жити дитя те?

 23 А тепер, — поме́рло воно. На́що то я б по́стив? Чи змо́жу ще повернути його? Я піду́ до нього, а воно не ве́рнеться до мене“.

 24 І потішив Давид жінку свою Вірсаві́ю, і прийшов до неї, і ліг із нею. І вона вроди́ла сина, а він назвав ім'я́ йому: Соломо́н. І Госпо́дь полюбив його,

 25 і послав пророка Ната́на, і той назвав ім'я́ йому: Єдід'я,[20] ради Господа.

Здобуття́ Рабби

 26 А Йоа́в воював з Раббо́ю аммоні́тян, і здобув царське́ місто.

 27 І послав Йоав послів до Давида, і сказав: „Воював я з Раббою, і здобув я місто води.

 28 А тепер збери́ решту наро́ду, і табору́й біля міста, та здобудь його, щоб не здобу́в те місто я, і щоб не було воно на́зване моїм ім'я́м“.

 29 І зібрав Давид увесь наро́д, і пішов до Рабби, і воював із нею, та й здобув її.

 30 І взяв він коро́ну з голови їхнього царя, а вага її — тала́нт золота, та дорогий ка́мінь, і Давид поклав її́ на свою го́лову. І він виніс дуже багато здо́бичі з того міста.

 31 А наро́д, що був у ньому, він повиво́див, і поклав їх під пи́лку, і під залі́зні доло́та та під залізні сокири, і позаганя́в їх до цегельня́ної пе́чі. І так робив він усім аммонітським міста́м. І вернувся Давид та ввесь наро́д до Єрусалиму.

Амнон знеславив свою сестру

13 І сталося по тому, — мав Авесало́м, син Давидів, уродли́ву сестру́, а ім'я́ їй Тама́ра. І покохав її Амно́н, син Давидів.

 2 І вболівав Амнон так, що він аж захво́рів через свою́ сестру́ Тамару, бо вона була дівчина, і Амнонові здавалося трудно щось їй зроби́ти.

 3 А Амно́н мав това́риша, а ім'я́ йому́ Йонада́в, син Шім'ї, Давидового брата. І Йонада́в був чоловік дуже хитрий.

 4 І він сказав йому: „Чого ти, царе́вичу, такий марни́й щора́нку? Чи ж не розповіси́ мені?“ І сказав йому Амнон: „Я кохаю Тамару, сестру́ брата свого Авесало́ма“.

 5 І сказав йому Йонадав: „Ляж на ложі своєму, і вдавай хворого. А коли при́йде твій батько, щоб побачити тебе, то скажи йому: Нехай при́йде сестра моя Тама́ра, і нехай підкріпи́ть мене хлібом, і нехай зробить на моїх оча́х ту ї́жу, щоб я бачив та їв із руки́ її“.

 6 І поклався Амнон, і вдавав хворого, а цар прийшов побачити його. І сказав Амнон до царя: „Нехай при́йде сестра моя Тамара, і нехай спече́ на моїх оча́х два млинці́, і я попої́м з її руки“.

 7 І послав Давид до Тамари, до дому, говорячи: „Іди до дому твого брата Амнона, і пригото́в йому ї́жу“.

 8 І прийшла Тамара до дому свого брата Амнона, а він лежить. І взяла́ вона тіста, і замісила, і пригото́вила на оча́х його, та й спекла млинці.

 9 І взяла́ вона сковорі́дку, і виложила перед ним, та він відмовився їсти. І сказав Амнон: „Випровадь від мене всіх людей“. І повихо́дили від нього всі люди.

 10 І сказав Амнон: „Принеси їжу до кімна́ти, і я з'їм із твоєї руки“. І взяла́ Тамара млинці́, що пригото́вила, та й прине́сла своєму братові Амнонові до кімна́ти.

 11 І вона прине́сла до нього, щоб їв, а він схопи́в її, та й сказав до неї: „Ходи, ляж зо мною, моя се́стро!“

 12 А вона йому відказала: „Ні, брате мій, не безче́сть мене, бо не ро́биться так в Ізраїлі! Не роби цієї гидо́ти

 13 I куди я понесу́ свою га́ньбу? А ти станеш, як один із мерзо́тників в Ізраїлі. Ти переговори́ з царем, — і він не відмовить віддати мене тобі“.

 14 Та він не хотів слу́хати її голосу. І був він сильніший від неї, — і збезче́стив її, і лежав із нею...

 15 І по цьому дуже знена́видів її Амнон великою не́навистю, бо ця не́нависть, якою він зненавидів її, була більша від любови, якою любив її. І сказав до неї Амнон: „Уставай, — іди собі!“

 16 А вона відказав йому: „Через це велике зло, по то́му, що зробив ти зо мною, хочеш ще ви́гнати мене?“ Та він не хотів її слу́хати.

 17 І покликав він юнака́ свого, слугу свого, та й сказав: „Ви́женіть оцю від мене геть, і замкни́ за нею двері“.

 18 А на ній була квітча́ста ту́ніка, бо так за́вжди вбира́лися царські́ до́чки, панни́. І його слуга ви́провадив її назо́вні, і замкнув за нею двері.

 19 А Тама́ра поси́пала по́пелом свою го́лову, а квітча́сту ту́ніку, що була на ній, розде́рла, і поклала руку свою на го́лову свою, і все ходила та голоси́ла...

 20 І сказав до неї брат її Авесало́м: „Чи брат твій Амнон був із тобою? А тепер, се́стро моя, мовчи, — брат же твій він! Не бери цієї речі до серця свого́“... І осіла Тамара, зні́вечена, у домі брата свого Авесало́ма.

 21 А цар Давид почув про це все, — і сильно розгні́вався!

Кара на Амнона

 22 І не говорив Авесало́м з Амноном ні про добре, ні про зле, бо Авесало́м зненавидів Амнона за те, що той збезче́стив сестру́ його Тама́ру.

 23 І сталося по двох ро́ках, і мав Авесалом стри́ження ове́ць у Баал-Хацорі, що при Єфремі, — і Авесало́м закли́кав усіх царськи́х синів.

 24 І прийшов Авесало́м до царя́ та й сказав: „Ось у раба твого стри́ження, — нехай пі́де цар та раби́ його з твоїм рабом“.

 25 І сказав цар до Авесало́ма: „Ні, сину мій, не пі́демо ж ми всі, щоб не бути тобі на тяготу́“. І той сильно просив його, та він не хотів піти, але поблагослови́в його.

 26 І сказав Авесало́м: „А як ні, нехай пі́де з нами брат мій Амно́н!“ І сказав йому цар: „Чого вій пі́де з тобою?“

 27 Та Авесало́м сильно просив його, і він послав з ним Амно́на та всіх царськи́х синів.

 28 А Авесало́м загада́в юнака́м своїм, говорячи: „Дивіться, як Амнон звеселіє на серці від вина, то скажу вам: Ударте Амнона! — і ви вб'єте його. Не бійтеся, — чи ж не я загадав вам? Будьте міцні та відважнії!“

 29 І зробили Авесаломові юнаки́ Амнонові, як загадав був Авесалом. А царські́ сини повставали, і сіли ве́рхи кожен на мула свого, та й повтіка́ли.

 30 І сталося, були вони ще в дорозі, а вістка прийшла́ до Давида така: „Авесалом повбивав усіх царськи́х синів, і не позосталося з них ні одно́го“.

 31 І цар устав, і розде́р ша́ти свої, та й упав на землю, і всі слу́ги його стояли при ньому з розде́ртими ша́тами.

 32 І відповів Йонадав, син Шім'ї, Давидового брата, та й сказав: „Нехай не каже мій пан: Усіх юнакі́в, царськи́х синів, повбивали, бо помер тільки сам Амно́н. Бо на нака́з Авесалома це було ви́рішене від дня, як той збезче́стив сестру́ його Тамару.

 33 А тепер нехай мій пан цар не кладе на своє серце такого, говорячи: Усі царські́ сини повмирали, — бо помер тільки сам Амнон“.

 34 І Авесалом утік. А юна́к вартівни́к звів свої очі й побачив, аж ось числе́нний народ іде дорогою, що була́ за ним, від боку гори.

 35 І сказав Йонадав до царя: „Ось прийшли царські́ сини, — як слово раба твого, так сталося“.

 36 І сталося, як скінчи́в він говорити, аж ось поприхо́дили царські сини, і підне́сли свій голос та й плакали. А також цар та всі слу́ги його плакали ве́льми ре́вним плаче́м...

 37 А Авесалом утік, і пішов до Талмая, Амміхурового сина, царя ґешурського. А Давид був у жало́бі за сином своїм усі ті дні.

 38 А Авесалом утік, і пішов до Ґешу́ру, і пробув там три ро́ки.

 39 І перестав цар Давид гні́ватися на Авесало́ма, бо він був зча́сом поті́шений за Амнона, що помер.

Повернення Авесалома до Єрусалиму

14 А Йоав, син Церуї, пізнав, що царе́ве серце прихили́лося до Авесалома.

 2 І послав Йоав до Теко́ї, і взяв звідти мудру жінку, та й сказав до неї: „Удавай жало́бу, і вберись у жало́бні шати, і не намащуйся оливою, і будеш, як та жінка, що багато днів у жало́бі за померлим.

 3 І при́йдеш ти до царя, та й скажеш до нього таке то слово“. І Йоав поклав ці слова в її уста.

 4 І говорила та текоїтянка до царя, і впала на обличчя своє на землю, і вклонилася та й сказала: „Поможи, ца́рю!“

 5 І сказав до неї цар: „Що́ тобі?“ А та відказала: „Та я жінка вдова, а чоловік мій помер.

 6 А в невільниці твоєї двоє синів. І посвари́лися вони оби́два в полі, а рятівника́ між ними не було, — і вдарив один одно́го, та й убив його.

 7 А ось увесь рід устав на невільницю твою та й кажуть: Видай убійника свого брата, і ми вб'ємо його за душу його брата, якого він убив, і вигубимо також спадкоє́мця. І пога́сять вони останню і́скру мою, яка позоста́лася, щоб не лишити моє́му чоловікові ані йме́ння, ані наща́дків на поверхні землі“.

 8 І сказав цар до тієї жінки: „Іди до свого дому, а я накажу́ про тебе“.

 9 І сказала та текоїтянка до царя: „На мене, пане мій ца́рю, той гріх, та на дім мого батька, а цар та трон його невинні“.

 10 І сказав цар: „Того, хто буде говорити на тебе, приведе́ш його до мене, і він більш уже не за́йме тебе“.

 11 Та вона відказала: „Нехай згадає цар Господа, Бога свого, щоб не помно́жити на згубу ме́сника за кров та щоб вони не погубили мого сина“. А він відказав: „Як живий Господь, — не впаде́ на землю й волоси́на сина твого́!“

 12 І сказала та жінка: „Нехай но невільниця твоя скаже слово до свого пана царя!“ А він відказав: „Говори!“

 13 І сказала та жінка: „А чому ти так думаєш проти Божого народу? Бо цар, коли сказав таке слово, сам себе обвинува́тив, бо цар не верта́є свого вигна́нця.

 14 Бо ми конче помремо, і ми як та вода, вилита на землю, що її не зібрати. Та Бог не знищить душі, і Він заду́мав не відвернути від Се́бе віді́гнаного.

 15 І оце тепер прийшла я сказати панові моєму цареві оцю справу, бо той наро́д настра́шив мене. І сказала твоя невільниця: Нехай скажу́ я цареві, — може виконає цар слово своєї невільниці.

 16 Бо цар вислухає, щоб урятува́ти свою невільницю з руки того чоловіка, що хоче ви́губити мене та мого сина ра́зом із Божого спа́дку.

 17 І сказала твоя невільниця: Нехай станеться слово мого пана царя на втіху мені, бо мій пан цар як Ангол Божий, і розуміє добре та зле. А Господь, Бог твій, буде з тобою!“

 18 А цар відповів та й сказав до тієї жінки: „Не заховай передо мною нічого, про що́ я спитаю тебе“. І сказала та жінка: „Нехай же говорить пан мій цар!“

 19 І цар сказав: „Чи не Йоавова рука з тобою в усьому цьому?“ І відповіла та жінка та й сказала: „Як жива душа моя, пане мій царю, — не можна відхилитися ані право́руч, ані ліво́руч від усього, що́ говорив мій пан цар, бо твій раб Йоа́в — він наказав мені це, і він уклав в уста твоєї невільниці всі ці слова́.

 20 Щоб змінити вигляд тієї справи, раб твій Йоав зробив оцю річ. А пан мій мудрий, як мудрий Божий Ангол, щоб знати про все, що на землі“.

 21 І сказав цар до Йоава: „Ось зробив ти цю річ, тож піди, поверни́ того юнака́, Авесало́ма!“

 22 І впав Йоав на обличчя своє на землю, і поклонився, та й поблагослови́в царя. І сказав Йоав: „Сьогодні раб твій пізнав, що знайшов ласку в оча́х твоїх, пане мій ца́рю, бо цар виконав проха́ння свого́ раба“.

 23 І встав Йоав і пішов до Ґешуру, і привів Авесало́ма до Єрусалиму.

 24 А цар сказав: „Нехай він ве́рнеться до свого дому, але́ обличчя мого не побачить“. І вернувся Авесалом до дому свого, та царсько́го обличчя не бачив.

 25 А такого вродли́вого мужа, як Авесалом, не було в усьому Ізраїлі, щоб був так дуже хва́лений, — від стопи ноги його й аж до ве́рху голови́ його не було в ньо́му ва́ди.

 26 А коли він голив свою голову, — а голив він щороку, бо тяжке́ було волосся на ньому, тому голив його — то ва́жив воло́сся голови своєї на двісті шеклів царсько́ї ваги.

 27 І народи́лися Авесаломові троє синів та одна дочка́, а ім'я́ їй Тама́ра. Вона була жінка вродли́ва з ви́гляду.

Прими́рення Давида з Авесаломом

 28 І сидів Авесало́м в Єрусалимі два роки ча́су, а царсько́го обличчя не бачив.

 29 І послав Авесало́м до Йоа́ва, щоб послати його до царя, та він не хотів прийти до нього. І послав він іще другий раз, та той не хотів прийти.

 30 І сказав він до своїх слуг: „Погляньте на Йоавову діля́нку поля, що поруч мого, а в нього там ячмінь, — ідіть і підпаліть його огнем“. І Авесаломові слу́ги підпалили ту діля́нку поля огнем.

 31 Тоді Йоав устав і прийшов до Авесалома до дому, та й сказав йому: „Нащо слу́ги твої підпалили огнем ту мою діля́нку поля?“

 32 І сказав Авесалом до Йоава: „Я ж посилав до тебе, говорячи: Прийди сюди, і нехай я пошлю́ тебе до царя сказати: Чого я прийшо́в із Ґешу́ру? Добре було б мені ще лишатися там. А тепер нехай я побачу царське́ обличчя, а якщо є на мені гріх, то нехай уб'є мене“.

 33 І прийшов Йоав до царя, і розповів йому те. І покликав він Авесало́ма, а той прийшов до царя та й поклонився йому обличчям своїм до землі. А цар поцілував Авесалома...

Бунт Авесалома

15 І сталося по то́му, і завів собі Авесалом по́воза та коні, та п'ятдесят чоловіка, що бігали перед ним.

 2 І вставав Авесалом рано, та й ставав при дорозі до брами. І, бувало, кожного чоловіка, що мав супере́чку та йшов до царя на суд, то Авесалом кликав його та й питав: „З якого ти міста?“ І той говорив: „З одно́го з Ізраїлевих племен твій раб“.

 3 І говорив до нього Авесалом: „Дивися, слова́ твої добрі та слушні, та в царя нема кому тебе вислухати“.

 4 І говорив Авесалом: „Коли б мене настановлено суддею в Краю́, то до мене прихо́див би кожен чоловік, що мав би супере́чку чи судо́ву справу, а я випра́вдував би його“.

 5 І, бувало, коли хто підхо́див поклонитися йому, то він простягав свою руку, і хапав його́ та цілував його́.

 6 І робив Авесало́м, як ось це, усьому Ізраїлеві, хто прихо́див на суд до царя. І крав Авесалом серця́ Ізраїлевих людей!

 7 І сталося в кінці сорока літ, і сказав Авесало́м до царя: „Піду́ я та ви́повню обі́тницю мою, що я обіцяв був Господе́ві в Хевро́ні.

 8 Бо раб твій, коли осів був у Ґешу́рі в Арамі, склав обі́тницю, говорячи: Якщо Господь справді поверне мене до Єрусалиму, то я бу́ду служити Господе́ві“.

 9 І сказав йому цар: „Іди з миром!“ І той устав та й пішов до Хеврону.

 10 І порозсилав Авесалом виві́дувачів по всіх Ізраїлевих племенах, говорячи: „Коли ви почуєте су́рмлення сурми́, то скажете: Зацарював Авесало́м у Хевроні!“

 11 А з Авесаломом пішли двісті чоловіка з Єрусалиму, що були покликані; а йшли вони в простоті́ своїй, і нічо́го не знали.

 12 І послав Авесалом покликати ґілонянина Ахіто́фела, Давидового дора́дника, з його міста з Ґіло, як він мав прино́сити жертви. І був то сильний бунт, і народ все змножувався з Авесало́мом.

 13 І прийшов вісник до Давида, говорячи: „Серце ізра́їльтян стало за Авесаломом“.

 14 І сказав Давид до всіх своїх слуг, що були з ним в Єрусалимі: „Уставайте і втікаймо, а то не зможемо втекти перед Авесаломом. Поспішіть відійти, щоб він не поспішив і не догнав нас, і щоб не було нам від нього лиха, і не побив цього міста ві́стрям меча“.

 15 І сказали цареві царські́ раби: „Усе, що вибере наш пан цар, то при то́му твої раби!“

 16 I вийшов цар та ввесь його дім пі́шки, а цар позоставив десять жіно́к наложниць, щоб стерегли дім.

 17 І вийшов цар та ввесь народ пішки, і стали вони в Бет-Гамерхаку.

 18 А всі його слу́ги йшли перед ним, а також усі керетяни й усі пелетяни та всі ґатяни, — шість сотень чоловіка, що прийшли були пі́шки з Ґату, ішли перед царем.

 19 А цар сказав до ґатянина Ітта́я: „Чого пі́деш і ти з нами? Вернися, і сиди з тим царем, бо ти чужий та й вигна́нець зо свого місця.

 20 Учора прийшов ти, а сьогодні я мав би турбувати тебе йти з нами? А я йду, куди піду́, — куди доведе́ться. Вернися, і забери братів своїх із собою. А Господь учинить тобі милість та правду!“

 21 І відповів Ітта́й до царя та й сказав: „Як живий Господь і живий мій пан цар, — тільки в то́му місці, в якому бу́де мій пан цар, — чи то на смерть, чи то на життя, — то там буде твій раб!“

 22 І сказав Давид до Іттая: „Іди й перейди!“ І перейшов ґатянин Іттай та всі його люди, та всі діти, що були з ним.

 23 А ввесь той Край плакав ревним голосом, і ввесь народ перехо́див. А цар перехо́див поті́к Кедро́н, і ввесь народ перехо́див доро́гою до пустині.

 24 А ось ішли й Садо́к та всі Левити з ним, що не́сли ковчега Божого заповіту. І вони поставили Божого ковчега, а Евіята́р прино́сив цілопалення, аж поки ввесь наро́д не вийшов із міста.

 25 І сказав цар до Садока: „Поверни Божого ковчега до міста. Якщо я знайду́ милість у Господніх оча́х, і Він поверне мене, то я побачу Його та ме́шкання Його.

 26 А якщо Він скаже так: Не бажаю тебе, — ось я: нехай зробить мені, як добре в оча́х Його́“.

 27 І сказав цар до священика Садо́ка: „Чи ти бачиш це все? Вернися з миром до міста, а син твій Ахіма́ац та син Евіятарів Йоната́н, оби́два ваші сини будуть із вами.

 28 Глядіть, я буду проволікати в степа́х цієї пусти́ні, аж поки не при́йде від вас слово, щоб повідо́мити мене“.

 29 І повернув Садо́к та Евіятар Божого ковчега до Єрусалиму, та й осілися там.

 30 А Давид схо́див узбіччям на го́ру Оливну, та все плакав. А голова його була покрита, і він ішов бо́сий. А ввесь народ, що був із ним, усі позакривали го́лову свою, і все йшли та плакали...

 31 А Давидові доне́сли, говорячи: „Ахіто́фел серед зрадників з Авесало́мом“. І Давид сказав: „Господи, учини ж нерозумною Ахітофелову раду!“

 32 І сталося, коли вийшов Давид на верхі́в'я, де вклоняються Богові, аж ось навпроти нього аркеянин Хуша́й у роздертій ту́ніці, а порох на його голові.

 33 І сказав йому Давид: „Якщо ти пі́деш зо мною, то будеш мені тягаре́м.

 34 А якщо ве́рнешся до міста й скажеш Авесаломові: „Я буду раб твій, о ца́рю! Я був віддавна рабом батька твого, а тепер я твій раб“, то зламаєш мені Ахіто́фелеву раду.

 35 І чи ж не будуть там із тобою священики Садо́к та Евіята́р? І станеться, — усяку річ, яку ти почуєш із царе́вого дому, розповіси́ священикам Садо́кові та Евіята́рові.

 36 Ось там із ними двоє їхніх синів: Ахіма́ац у Садока та Йонатан у Евіята́ра — і ви пошлете через них до мене кожне слово, яке почуєте“.

 37 І ввійшов Хуша́й, Давидів друг, до міста. А Авесало́м також увійшов до Єрусалиму.

Давидова втеча

16 А коли Давид пройшов трохи з верхі́в'я, аж ось Ціва́, Мефівошетів слуга назу́стріч йому, та пара в'ючених ослів, а на них двісті хлібі́в, і сто в'язок родзи́нок, і сто літніх плоді́в, та бурдю́к вина.

 2 І сказав цар до Ціви: „Що це тобі?“ А Ціва́ відказав: „Ці осли для царсько́го дому на їзду, а хліб та літні плоди́ — на їду юнака́м, а вино — на пиття́ зму́ченому в пустині“.

 3 І сказав цар: „А де син твого пана?“ А Ціва відказав царе́ві: „Он він сидить в Єрусалимі, бо сказав: Сьогодні Ізраїлів дім поверне мені царство мого батька“.

 4 І сказав цар до Ціви: „Ось тобі все, що в Мефівошета“. А Ціва відказав, уклонившись: „Нехай я знайду́ ласку в оча́х твоїх, пане мій ца́рю“.

 5 І прийшов цар Давид до Бахурі́му, аж ось виходить ізвідти чоловік з роду Саулового дому, а ім'я́ йому Шім'ї́, син Ґерин. Він ішов і все проклинав.

 6 І він кидав камі́нням на Давида та на всіх рабів царя Давида, хоч увесь народ та всі ли́царі були на прави́ці його та на ліви́ці його.

 7 І отак говорив Шім'ї в прокльо́ні своїм: „Іди, іди геть, кривавий пересту́пнику та чоловіче негі́дний!

 8 Госпо́дь обернув на тебе всю кров Саулового дому, що зацарюва́в ти замість нього. І віддав Госпо́дь царство в руку сина твого Авесалома, а ти ось у своєму злі, бо ти кривавий переступник!“

 9 І сказав до царя Авішай, син Церуї: „Нащо проклинає цей мертвий пес мого пана царя? Піду́ я, і зітну́ йому голову!“

 10 А цар відказав: „Що́ обходить це мене та вас, сини Церуїні? Що він проклинає, то це Господь йому сказав: Прокляни Давида! А хто скаже: На́що ти так зробив?“

 11 І сказав Давид до Авішая та до всіх своїх слуг: „Ось син мій, що вийшов з утро́би моє́ї, шукає моєї душі, а що́ вже говорити про цього веніями́нівця! Дайте йому спо́кій, і нехай проклинає, бо так наказав йому зробити Господь!

 12 Може зглянеться Господь над моєю бідою, і пове́рне мені цього дня добром замість його прокляття“.

 13 І йшов Давид та люди його дорогою, а Шім'ї́ йшов узбіччям гори навпроти нього. І він ішов та все проклинав, і кидав камінням на нього, та поро́шив по́рохом.

 14 І прийшов цар та ввесь народ, що був із ним, зму́чені, і відідхну́ли там.

Бунтівники в Єрусалимі

 15 А Авесало́м та ввесь ізра́їльський народ увійшли до Єрусалиму, а з ними Ахіто́фел.

 16 І сталося, як прийшов аркеянин Хуша́й, Давидів товариш, до Авесалома, то сказав Хушай до Авесалома: „Нехай живе цар, нехай живе цар!“

 17 І сказав Авесало́м до Хуша́я: „Це така ласка твоя з при́ятелем твоїм? Чому не пішов ти з своїм при́ятелем?“

 18 І сказав Хуша́й до Авесалома: „Ні, бо кого вибрав Господь та цей народ, та кожен Ізраїлів муж, то я буду його, і з ним позоста́нуся.

 19 А подруге, кому я буду служити? Чи ж не синові його? Як служив я ба́тькові твоєму, так буду й тобі“.

 20 І сказав Авесало́м до Ахіто́фела: „Дайте пораду, що маємо робити“.

 21 І сказав Ахіто́фел до Авесалома: „Прийди до наложниць свого батька, яких він позоставив стерегти дім. І коли почує ввесь Ізраїль, що став ти зненави́джений у свого батька, то зміцняться руки всім, хто з тобою“.

 22 І розтягли́ Авесаломові намета на даху́, і Авесалом прийшов до наложниць батька свого на оча́х усього Ізраїля.

 23 А Ахіто́фелова порада, яку він радив тими днями, була така певна, як питати про Боже слово, — така була Ахіто́фелова порада і для Давида, і для Авесалома!

Підготова до вирішального бою

17 І сказав Ахіто́фел до Авесалома: „Виберу я дванадцять тисяч чоловіка, і встану, і поженуся цієї ночі за Давидом.

 2 І нападу́ я на нього, а він зму́чений та слабоси́лий, і він затремтить, — і повтікає ввесь народ, що з ним, а я вб'ю й самого царя.

 3 І наверну́ я ввесь народ до те́бе; як не буде чоловіка, якого душі́ ти шукаєш, то ввесь наро́д буде мати мир“.

 4 І була люба ця річ в оча́х Авесалома та в оча́х усіх Ізраїлевих старши́х.

 5 І сказав Авесалом: „Поклич теж аркеянина Хуша́я, та нехай послухаємо, що в устах його, — нехай скаже також він“.

 6 І прийшов Хушай до Авесалома, а Авесалом сказав до нього, говорячи: „Отак говорив Ахітофел. Чи виконаємо слова́ його? Якщо ні, говори ти“.

 7 І сказав Хушай до Авесалома: „Не добра та рада, яку цього ра́зу радив Ахітофел“.

 8 І сказав Хушай: „Ти знаєш батька свого та людей його, що вони ли́царі, та розлю́чені вони, як медве́диця, позба́влена на полі дітей. А батько твій воя́к, і не буде ночувати з народом.

 9 Ось тепер він ховається в одній з ям, або в іншому місці. І коли б сталося, що хтось упаде́ серед них, нападаючих, напоча́тку, а хтобудь почує та скаже: Сталася пора́зка в народі, який за Авесаломом,

 10 а хоча б він і хоробрий, якого серце — як серце ле́в'яче, то справді ослабне, бо ввесь Ізраїль знає, що батько твій ли́цар і хоробрі ті, що з ним.

 11 Тому ра́джу я: нехай конче збереться до тебе ввесь Ізра́їль від Дана й аж до Беер-Шеви, многото́ю як пісок, що над морем, і ти сам пі́деш до бо́ю.

 12 І при́йдемо ми проти нього в одне з місць, та й нападемо на нього, як падає роса́ на землю, і не позоставимо ані при нім, ані між усіма людьми́, що з ним, ані одно́го.

 13 А якщо він збереться до якого міста, то ввесь Ізраїль занесе́ на те місто шну́ри, та й потя́гнемо його аж до потоку, так, що не зали́шиться там ані камінчика“.

 14 І сказав Авесалом та всі Ізраїлеві мужі: „Ліпша рада аркеянина Хушая від ради Ахітофелової!“ Бо це Господь наказав зламати добру Ахітофелову раду, щоб Господь приніс зло на Авесалома.

 15 І сказав Хушай до священиків Садо́ка та Евіятара: „Так і так радив Ахітофел Авесаломові та Ізраїлевим старши́м, а я радив так і так.

 16 А тепер швидко пошліть і донесіть Давидові, говорячи: Не ночуй цієї ночі в степа́х пустині, але конче перейди на той бік, щоб не був погли́нутий цар та ввесь народ, що з ним“.

 17 А Йонатан та Ахіма́ац стояли в Ен-Роґелі. І пішла невільниця й розповіла́ їм, а вони пішли й доне́сли цареві Давидові, бо не могли ані показатися, ані ввійти до міста.

 18 Та їх побачив один юна́к та й доніс Авесаломові. І вони оби́двоє швидко пішли, та й увійшли до дому чоловіка в Бахурімі, що мав колодязя на своїм подвір'ї, і спусти́лися туди.

 19 А жінка тая взяла́ й розтягла́ заслону на верху́ колодязя, і розложила на ньому зе́рна, — і нічого не було пі́знано.

 20 І прийшли Авесаломові раби до тієї жінки до дому та й сказали: „Де Ахіма́ац та Йонатан?“ А жінка та їм сказала: „Перейшли́ через во́ду“. І ті шукали й не знайшли, та й вернулися до Єрусалиму.

 21 І сталося по їхньому відхо́ді, вони вийшли з колодязя, і пішли та доне́сли Давидові. І сказали вони до Давида: „Уставайте, і перехо́дьте швидко во́ду, бо отак радив на вас Ахітофел“.

 22 І повставали Давид та ввесь народ, що з ним, та до ра́нішнього світла перейшли Йордан, і не позоста́лося ані одно́го, що не перейшов би Йорда́ну.

 23 А коли Ахітофел побачив, що порада його не виконана, то осідлав осла, і встав та й пішов до свого дому, до свого міста. І він зарядив про дім свій, та й повісився, і помер, і був похований у гро́бі свого батька...

 24 А Давид прийшов до Маханаїму, а Авесалом перейшов Йордан, він та всі Ізраїлеві мужі із ним.

 25 І Авесалом настанови́в над військом Амасу замість Йоава. А Амаса був син чоловіка, що ім'я́ йому Їтра, їзрееліт, який увійшов був до Авіґаїл, дочки́ Нахашової, сестри Церуї, Йоавиної матері.

 26 І таборува́в Ізраїль та Авесалом у ґілеадському кра́ї.

 27 І сталося, коли Давид прийшов до Маханаїму, то Шові, Нахашів син з аммонітської Рабби, і Махір, Амміелів син з Ло-Девару, і ґілеадянин Барзіллай з Роґеліму

 28 поприносили посте́лі, і чаші, і ганча́рський по́суд, і пшениці, і ячменю, і муки, і пра́женого зе́рна,

 29 і меду, і масла, і худобу дрібну́, і товщу з худоби великої, — для Давида та для народу, що з ним, щоб їли, бо сказали: „Цей народ голодний і зму́чений та спра́гнений у пустині“.

Вирішальний бій. Авесаломова смерть

18 А Давид переглянув наро́д, що з ним, і настанови́в над ними ти́сячників та со́тників.

 2 І послав Давид народ, — третину під рукою Йоа́ва, і третину під рукою Авіша́я, сина Церуї, Йоавового брата, а третину під рукою ґатянина Ітта́я. І сказав цар до народу: „Конче піду́ також і я з вами!“

 3 Та народ сказав: „Ти не пі́деш! Бо якщо ми справді втече́мо, вони не звернуть на нас уваги. І якщо половина нас повмирає, вони не звернуть на нас уваги, бо ти — як нас десять тисяч. А тепер буде ліпше, як бу́деш допомага́ти нам із міста“.

 4 І сказав до них цар: „Що́ буде добре в оча́х ваших, зроблю́“. І став цар при брамі, а ввесь наро́д повихо́див за сотнями та за тисячами.

 5 А цар наказав Йоавові й Авішаєві та Іттаєві, говорячи: „Обере́жно будьте мені з моїм юнако́м Авесаломом!“ А ввесь народ чув, як цар наказав усім провідника́м про Авесало́ма.

 6 І вийшов народ на поле навпере́йми Ізраїля, і був бій в Єфремовому лісі.

 7 І був побитий там Ізраїлів народ Давидовими раба́ми. І була там того дня велика пора́зка, — полягло двадцять тисяч!

 8 І поши́рився там бій по всій тій землі, і того дня більш народу пожер ліс, ніж поїв меч.

 9 І спітка́вся Авесало́м із Давидовими рабами, а Авесалом їхав на мулі. І підбіг мул під гуща́вину великого дуба, а його воло́сся заплу́талося в ду́бі, і він опинився між небом та між землею, а мул, що під ним, перебіг.

 10 І побачив це один чоловік, і доніс Йоаву та й сказав: „Ось я бачив Авесалома, що ви́сить на дубі“.

 11 І сказав Йоав до чоловіка, що доно́сив йому: „Ось ти бачив, а чому́ ти не вра́зив його там на землі, а я дав би був тобі десять шеклів срібла та одно́го пояса“.

 12 І сказав той чоловік до Йоава: „А коли б я важив на руці своїй навіть тисячу шеклів срібла, — не простягну́ своєї руки на царсько́го сина, бо ми чули на власні вуха, що цар наказав тобі й Авішаєві та Іттаєві, говорячи: Збережіть мені мого юнака́ Авесалома!

 13 Або коли б я допусти́вся в душі своїй неправди, — а всяка річ не зата́їться перед царем! — то й ти став би проти мене“.

 14 І сказав Йоав: „Не буду отак зволіка́ти з тобою!“ І він узяв три стрілі́ в ру́ку свою, і вбив їх у серце Авесалома, що ще живий ви́сів на сере́дині дуба.

 15 І оточили його десять юнаків, Йоавові зброєноші, і вда́рили Авесало́ма, та й убили його.

 16 І засурми́в Йоав у сурму́, а народ повернувся з погоні за Ізраїлем, бо Йоав стримав наро́д.

 17 I взяли вони Авесалома, та й кинули його в лісі до великої ями, і наки́дали над ним дуже велику могилу з каміння, а ввесь Ізраїль повтіка́в кожен до намету свого.

 18 А Авесалом узяв був і поставив собі ще за життя свого пам'ятника, що в царські́й долині, бо він казав: „Нема в мене сина, щоб згадувати про йме́ння моє“. І він назвав пам'ятникові ім'я на своє ім'я́. І звалось його: Яд-Авесалом[21], і так зветься він аж до цього дня.

Вісники про Авесаломову смерть

 19 А Ахіма́ац, Садоків син, сказав: „Побіжу́ я й сповіщу́ цареві, що Господь ви́зволив його від руки його ворогів“.

 20 І сказав йому Йоав: „Не ти вісник цього дня, а сповісти́ш іншого дня. А цього дня не сповісти́ш тому́, що це ж царськи́й син помер“.

 21 І сказав Йоав до кушита[22]: „Іди, донеси цареві, що́ ти бачив“. А кушит уклонився Йоавові, та й побіг.

 22 А Ахіма́ац, син Садока, знову сказав до Йоава: „А нехай бу́де, що буде! Побіжу́ й я за кушитом!“ Йоав же відказав: „Пощо ти побіжи́ш, мій сину, коли нема доброї вістки?“

 23 „А нехай буде, що буде, — побіжу́!“ І той сказав йому: „Біжи!“ І побіг Ахіма́ац дорогою рівнини, і ви́передив кушита.

 24 А Давид сидів між двома брамами. А вартівни́к пішов на дах брами на мур, і звів свої очі та й побачив, — аж ось біжить самі́тний чоловік.

 25 І кликнув вартівни́к, і доніс цареві. А цар сказав: „Якщо він сам, — вістка в устах його!“ А чоловік усе йшов та зближа́вся.

 26 І побачив вартівни́к іншого чоловіка, що біг. І кликнув вартівник до сторожа брами й сказав: „Ось біжить самі́тний чоловік“. А цар сказав: „І цей зо звісткою!“

 27 І сказав вартівник: „Я бачу біг першого, як біг Ахіма́аца, Садокового сина“. А цар сказав: „То чоловік добрий, і прихо́дить з доброю звісткою“.

 28 І кликнув Ахіма́ац, і сказав до царя: „Мир!“ І вклонився він цареві своїм обличчям до землі та й сказав: „Благословенний Господь, Бог твій, що видав людей, які підне́сли були руку свою проти мого пана царя!“

 29 А цар сказав: „Чи гаразд із моїм юнаком Авесаломом?“ І сказав Ахіма́ац: „Я бачив велике замі́шання, коли Йоав посилав царсько́го раба та мене, твойого раба, та я не знаю, що́ то“.

 30 І сказав цар: „Відійди на́бік, стань отут“. І той відійшов на́бік та й став.

 31 Аж ось прихо́дить кушит. І сказав кушит: „Нехай при́йме звістку мій пан цар, бо сьогодні ви́зволив тебе Господь від руки всіх повстаючих на тебе“.

 32 І сказав цар до кушита: „Чи гаразд із моїм юнако́м Авесаломом?“ І сказав кушит: „Нехай станетья, як тому юнако́ві, ворогам мого пана царя та всім, що повста́ли на тебе на зло!“

Жало́ба Дави́дова

19 І затремтів цар, і вийшов на горі́шній по́верх брами, та й заплакав. А коли йшов, то так говорив: „Сину мій, Авесало́ме, сину мій! Сину мій, Авесаломе! О, якби я був помер замість тебе, Авесаломе! Сину мій, сину мій!“

 2 А Йоаву донесено: „Ось цар плаче, і зачав жало́бу по Авесаломові“.

 3 І того дня ця перемо́га обернулася на жало́бу для всього народу, бо того дня народ почув, що казали: „Засмутився цар за своїм сином!“

 4 І прокрада́вся народ того дня, щоб увійти до міста, як прокрадається народ, засоро́млений своєю втечею з бо́ю.

 5 А цар закрив своє обличчя. І голосив цар сильним голосом: „Сину мій, Авесаломе! Авесаломе, сину мій! Сину мій!“

Пове́рнення Давида

 6 І прийшов Йоав до дому царя, та й сказав: „Сьогодні ти засоро́мив обличчя всіх своїх рабів, які сьогодні врятували життя твоє, і життя синів твоїх та дочо́к твоїх, і життя жінок твоїх, і життя наложниць твоїх,

 7 через те, що ти любиш тих, хто тебе нена́видить, і нена́видиш тих, хто тебе любить, бож сьогодні ти виявив, що нема в тебе вожді́в ані слуг. Бо сьогодні я знаю, що коли б Авесало́м був живий, а ми всі сьогодні були мертві, то тоді це було б любе в оча́х твоїх...

 8 А тепер устань, і говори до серця свої́х рабів. Бо присяга́ю Господом, якщо ти не ви́йдеш, то цієї ночі ніхто не буде ночува́ти з тобою, і це буде тобі гірше за всяке зло, що прихо́дило на тебе від молодости твоєї аж дотепер!“

 9 І цар устав та й засів у брамі, а всьому наро́дові доне́сли, говорячи: „Ось цар сидить у брамі!“ І посхо́дився ввесь народ перед царське́ обличчя, а Ізраїль повтікав кожен до своїх наметів.

 10 І спереча́вся ввесь народ по всіх Ізраїлевих племе́нах, говорячи: „Цар урятував нас від руки всіх наших ворогів, він же врятував нас із руки филисти́млян, а тепер утік із кра́ю перед Авесаломом.

 11 А Авесало́м, якого ми пома́зали були́ над собою, помер на війні. А тепер чого ви зволікаєте щоб вернути царя?“

 12 І цар Давид послав до священиків, до Садока та до Евіятара, говорячи: „Говоріть так до Юдиних старши́х: Чого ви бу́дете останніми, щоб вернути царя до його дому? А слово всього Ізраїля прийшло вже до царя, до його дому.

 13 Ви бра́ття мої, ви кість моя та тіло моє! І чого ви бу́дете останніми, щоб вернути царя?

 14 А Амасі́ скажете: Чи ж ти не кість моя та не тіло моє? Нехай так зробить мені Бог, і нехай ще додасть, якщо ти не бу́деш у мене вожде́м ві́йська по всі дні замість Йоава“.

 15 І прихилив він серце всіх Юдиних мужів, як одно́го чоловіка. І послали вони до царя: „Вернися ти та всі твої слу́ги!“

 16 І вернувся цар, і прийшов аж до Йорда́ну, а Юда прийшов до Ґілґалу назу́стріч царе́ві, щоб перепрова́дити царя через Йордан.

 17 А Шім'ї, Ґерин син, Веніяминівець, що з Бахуріму, поспішив і зійшов з Юдиними мужами на зу́стріч царя Давида.

 18 І з ним було тисяча чоловіка з Веніямина, та Ціва, слуга Саулового дому, і п'ятнадцятеро синів його та двадцятеро його рабів із ним. І вони перейшли Йордан перед царем.

 19 І перейшов поро́н, щоб перепрова́дити царськи́й дім та зробити, що було добре в оча́х його. А Шім'ї, Ґерин син, упав перед царем, як той перехо́див Йордан,

 20 та й цареві сказав: „Нехай пан не порахує мені пере́ступу, і не пам'ятай, що раб твій провинився був того дня, коли мій пан цар вийшов був з Єрусалиму, — щоб цар не поклав це до серця свого!

 21 Бо раб твій знає, що згрішив він, і ось я прийшов сьогодні з усього Йо́сипового дому перший, щоб вийти зустрі́ти мого пана царя“.

 22 А Авіша́й, син Церуїн, відповів та й сказав: „Чи ж не буде забитий Шім'ї за те, що проклинав Господнього пома́занця?“

 23 А Давид відказав: „Що́ вам до мене, сини Церуїні, що ви сьогодні стаєте мені за сатану́? Чи сьогодні буде забитий хто в Ізраїлі? Хіба ж я не знаю, що сьогодні я цар над Ізраїлем?“

 24 А до Шім'ї цар сказав: „Не помреш!“ І заприсягну́в йому цар.

 25 І зійшов спітка́ти царя й Мефіво́шет, онук Саулів. А він не оправля́в ніг своїх і не оправляв вуса свого, і не оправляв своєї одежі від дня, як цар вийшов, аж до дня, коли він вернувся з миром.

 26 І сталося, коли прийшов він до Єрусалиму зустріти царя, то сказав йому цар: „Чому́ ти не пішов зо мною, Мефіво́шете?“

 27 А той відказав: „Пане мій ца́рю, — раб мій обмани́в мене! Бо я, раб твій, сказав: осідлаю собі осла, і сяду на нього, та й поїду з царем, бо раб твій кульга́вий.

 28 Та він очерни́в раба твого перед паном моїм царем. А мій пан цар, — немов Божий Ангол, тому зроби, що́ добре в оча́х твоїх!

 29 Бож хіба ввесь дім батька мого не був вартий смерти перед моїм паном царем? Та ти вмістив раба свого серед їдців свого сто́лу. І яке ж я маю право ска́ржитися перед царем?“

 30 І сказав йому цар: „По́що ти говориш іще оці свої слова? Я сказав: ти та Ціва поді́лите поле“.

 31 І сказав Мефіво́шет до царя: „Нехай він ві́зьме навіть усе по тому, коли мій пан, цар прийшов із миром до дому свого́!“

 32 А ґілеа́дянин Барзіллай зійшов з Роґеліму, і перейшов з царем Йордан, щоб прове́сти його за Йордан.

 33 А Барзілла́й був дуже стари́й, віку восьмидесяти́ літ. І він годував царя, як той сидів був у Маханаїмі, бо він був дуже заможна люди́на.

 34 І сказав цар до Барзіллая: „Перейди зо мною, і я буду годувати тебе при собі в Єрусалимі“.

 35 І сказав Барзіллай до царя: „Скільки ще ча́су життя мого, що я піду́ з царем до Єрусалиму?

 36 Я сьогодні віку восьмидесяти́ літ. Чи можу я розпізнавати між добрим та злим? Чи розкуштує твій раб, що́ буду їсти та що́ буду пити? Чи послухаю я ще голосу співакі́в та співа́чок? І по́що буде ще раб твій тягарем для свого пана царя?

 37 Трохи пере́йде твій раб із царем за Йордан. І чого́ цар висві́дчує мені оце?

 38 Нехай раб твій ве́рнеться, і нехай помре у своєму місті при гробі батька свого та своєї матері. А ось раб твій, син мій Кімган пере́йде з паном моїм, із царем, а ти зроби йому, що́ добре в оча́х твоїх“.

 39 І сказав цар: „Кімга́н пере́йде зо мною, а я зроблю́ йому, що́ миле в оча́х твоїх. І все, що́ вибереш у мене, я зроблю́ тобі!“

 40 І ввесь народ перейшов Йордан, перейшов і цар. І цар поцілував Барзілла́я, та й поблагословив його, і той вернувся на своє місце.

 41 І перейшов цар до Ґілґалу, а з ним перейшов Кімган та ввесь Юдин народ, і вони перепрова́дили царя, а також перейшла́ половина Ізраїлевого наро́ду.

 42 Аж ось усі ізра́їльтяни прийшли до царя. І сказали вони цареві: „Чому вкрали тебе наші браття, люди Юдині, і перепрова́дили царя та його дім через Йордан, та всіх Давидових людей з ним?

 43 І відповіли́ всі Юдині люди Ізраїлеві: „Бо близьки́й цар до нас! І чого то запали́вся тобі гнів на цю річ? Чи справді з'їли ми що в царя? Чи теж справді він роздав нам які дару́нки?“

 44 І відповіли́ ізра́їльтяни юдеям та й сказали: „Нас десять частин у царя, а також і в Давида ми ліпші від вас. Чому ж ви злегковажили нас? Хіба ж не нам було перше слово, щоб вернути царя?“ Але слово юдеїв було гостріше від слова ізра́їльтян.

Повста́ння Ше́ви

20 І трапився там негідний чоловік, а ім'я́ йому Ше́ва, син Біхрі́, веніяминівець. І засурми́в він у сурму́ та й сказав: „Немає нам ча́стки в Давиді, і нема нам спа́дщини у сина Єссе́євого! Ізраїлю, — усі до наме́тів своїх!“

 2 І пішов кожен ізра́їльтянин від Давида за Ше́вою, сином Біхрі, а юде́янин позостався при своє́му цареві від Йорда́ну й аж до Єрусалиму.

 3 І прийшов Давид до свого дому в Єрусалим. І взяв цар десять жіно́к наложниць, яких настановив був пильнувати дім, та й віддав їх до до́му сторо́жі; і він їх годував, але до них не прихо́див. І були вони ув'я́знені аж до дня своєї смерти, — удівство за життя чоловіка.

 4 І сказав цар до Амаси: „Склич мені юде́ян у три дні, а ти стань отут!“

 5 І пішов Амаса́, щоб скликати Юду, та спізни́вся від озна́ченого ча́су, про який він умовився.

 6 І сказав Давид до Авішая: „Тепер Ше́ва, сни Біхрі́, зробить нам зло більше від Авесалома. Візьми́ ти слуг свого пана, та й поженися за ним, щоб він не знайшов собі тверди́нних міст, і не щез із наших оче́й“.

 7 І вийшли за ним Йоавові люди, і керетянин, і пелетянин та всі ли́царі, і повихо́дили вони з Єрусалиму, щоб гнатися за Шевою, сином Біхрі.

 8 Вони були при великому камені, що в Ґів'оні, а Амаса вийшов проти них. А Йоав був зодя́гнений в ша́ту свою, а на ній пояс із мечем, прип'я́тим на стегні́ його в пі́хві, з якої ле́гко вихо́див і вхо́див.

 9 І сказав Йоав до Амаси: „Чи гаразд тобі, брате мій?“ І Йоав узяв правою рукою Амасу за бороду, щоб поцілувати його.

 10 А Амаса́ не остерігся меча, що був у Йоавовій руці. І той ударив його ним у живіт, і ви́лив нутро́ його на землю, і не повторив йому, а той помер... І Йоав та брат його Авішай гналися за Шевою, сином Біхрі.

 11 А один з Йоавових слуг став над ним та й говорив: „Хто жадає Йоава, і хто за Давида, — за Йоавом!“

 12 А Амасу валявся в крові́ на сере́дині битої дороги. І побачив той чоловік, що ввесь народ став, то стягнув Амасу́ з битої дороги на поле, і накинув на нього оде́жину, бо бачив, що кожен прихо́див до нього та ставав.

 13 Як був він стя́гнений з битої дороги, пішов кожен чоловік за Йоавом, щоб гнатися за Ше́вою, сином Біхрі́.

 14 А той перейшов серед усіх Ізраїлевих племе́н до Авелу та до Бет-Маахи, і серед усіх береян, — і були вони зі́брані, і теж пішли за ним.

 15 А Йоавові люди прийшли й облягли́ його в Авелі Бет-Маахи, і наси́пали при місті ва́ла, що стояв на передму́р'ї. А ввесь наро́д, що був з Йоавом, заходи́вся завали́ти му́ра.

 16 І покликала мудра жінка з міста: „Слухайте, слухайте, — скажіть но Йоавові: Підійди сюди, й я бу́ду говорити до тебе!“

 17 І він підійшов до неї, а та жінка сказала: „Чи ти Йоав?“ А він відказав: „Я“. І вона сказала йому: „Послухай слів своєї невільниці!“ А він відказав: „Я слухаю“.

 18 І сказала вона, говорячи: „Коли́сь треба було перегово́рювати, а саме, — конче запитатися в Аве́лі, і так закінчи́ли б справу.

 19 Я із спокійних та вірних міст Ізраїля, ти ж шукаєш погубити місто та матері́в серед Ізраїля. По́що ти нищиш спа́дщину Господню?“

 20 А Йоав відповів та й сказав: „Борони Боже, борони мене, Боже! Присягаю, що не зни́щу й не ви́гублю!

 21 Це не так, бо чоловік з Єфремових гір, Ше́ва, син Біхрі, ім'я́ йому, підніс свою руку на царя на Давида. Дайте його само́го, й я піду від міста“. І сказала та жінка до Йоава: „Ось го́лову його кинуть тобі через мур!“

 22 І пішла та жінка до всього народу в своїй мудрості, — і відруба́ли голову Ше́ви, сина Біхрі, та й кинули до Йоава. А той засурми́в у сурму́, — і розійшлися від міста кожен до наметів своїх. А Йоа́в вернувся в Єрусалим до царя.

 23 І став Йоав над усім Ізраїлевим ві́йськом, а Бена́я, син Єгоядин, над керетянином та над пелетянином;

 24 а Адорам — над даниною, а Йосафат, син Ахілудів, був канцлером;

 25 а Сева — писарем, а Садок та Евіятар — священиками.

 26 А також яірянин Іра був священиком у Давида.

Кара на Саулів рід

21 І був голод за днів Давида три роки, рік за роком. І шукав Давид Господнього лиця, а Господь сказав: „Кров на Саула та на його дім за те, що повбива́в він ґів'оні́тян“.

 2 І покликав цар ґів'оні́тян та й сказав їм про це. А ґів'оні́тяни, — вони не з Ізра́їлевих синів, а з останку аморе́янина, а Ізраїлеві сини були присягну́ли їм. Та Саул шукав, щоб повбивати їх через свою горливість для синів Ізраїля та Юди.

 3 І сказав Давид до ґів'оні́тян: „Що́ я зроблю́ вам і чим надолу́жу, щоб ви поблагослови́ли Господню спа́дщину?“

 4 І сказали йому ґів'оні́тяни: „Не треба нам ані срібла, ані золота від Саула та від дому його, і не треба нам забивати чоловіка в Ізраїлі“. А він сказав: „Що́ ви скажете, зроблю́ вам“.

 5 І сказали вони до царя: „Чоловік той, що вигубив нас, і що замишляв на нас, щоб нас ви́нищити, щоб ми не стали в усій Ізраїлевій границі, —

 6 нехай буде нам да́но семеро мужа з синів його, і ми повішаємо їх для Господа в Ґів'аті Саула, Господнього вибра́нця“. А цар сказав: „Я дам“.

 7 Та змилосе́рдився цар над Мефівошетом, сином Йоната́на, Саулового сина, через Господню прися́гу, що була поміж ними, — між Давидом та між Йонатаиом, Сауловим сином.

 8 І взяв цар двох синів Ріцпи, дочки́ Айї, яких вона породила Саулові, Армонія та Мефівошета, і п'ятьох синів Мелхоли, Саулової дочки́, що вона породила Адріїлові, синові мехолатянина Барзіллая,

 9 та й дав їх у руку ґів'оні́тян, — і вони повішали їх на горі перед Господнім лицем. І впали семеро ра́зом, а були вони побиті в перших днях жнив, коли поча́ток жнив ячме́ню.

 10 А Ріцпа, дочка Айїна, взяла́ вере́тище, і простягла́ його собі на скелі, і була там від поча́тку жнив аж поки не зійшли́ на них во́ди з неба, і не дала́ вона спочити на них пта́ству небесному вдень, а польові́й звірині́ вночі.

 11 І було доне́сено Давидові, що́ зробила Ріцпа, Айїна дочка́, Саулова нало́жниця.

 12 А Давид пішов, і взяв кості Саула та кості сина його Йоната́на від госпо́дарів ґілеадського Явешу, що ви́крали були їх із майда́ну Бет-Шану що їх повісили там филисти́мляни того дня, коли филисти́мляни побили Саула в Ґілбоа.

 13 І виніс він звідти кості Саула та кості сина його Йонатана, і зібрали кості пові́шаних.

 14 І поховали кості Саула та сина його Йонатана в Веніяминовому кра́ї, в Целі, в гробі батька його Кіша. І зробили все, що наказав був цар, — і пото́му Бог був убла́ганий Кра́єм.

Перемога над филисти́млянами

 15 І була ще війна филисти́млян з Ізраїлем. І зійшов Давид та з ним слуги його, і воювали з филисти́млянами. І змучився Давид.

 16 І був Ішбі в Нові, що з наща́дків Рафи, а вага його списа́ три сотні шеклів міді, і опере́заний він був ново́ю зброєю. І він сказав, щоб забити Давида.

 17 Та поміг йому Авіша́й, син Церуїн, — і він ударив филисти́млянина, та й забив його. Тоді Давидові люди присягли́ йому, говорячи: „Ти не ви́йдеш уже з нами на війну, — і не пога́сиш Ізраїлевого світильника!“

 18 І сталося по́тім, і була́ ще війна в Нові з филисти́млянами. Тоді хушанин Сіббехай побив Сафа, шо з наща́дків Рафи.

 19 І була́ ще війна в Нові з филисти́млянами, і віфлеємець Елханан, син Яаре, побив ґатянина Ґоліята, — а держа́к списа́ його був, як тка́цький вал.

 20 І була ще війна в Ґаті. А там чоловік великого зросту, що мав на руках та на нога́х по шість пальців, числом двадцять і чотири. Також і він був наро́джений тому Рафі.

 21 І зневажав він Ізраїля, — та вбив його Йонатан, син Шім'ї, Давидового брата!

 22 Четверо тих були наро́джені тому Рафі в Ґаті, — і попа́дали вони від руки Давида та від руки його слуг.

Вдячна Давидова пісня про перемогу над ворогами

22 І промовив Давид до Господа слова́ оцієї пісні[23] того дня, як Господь урятува́в був його з руки́ всіх його ворогів та з доло́ні Саулової,

 2 та й сказав: „Госпо́дь моя ске́ля й тверди́ня моя, і для мене Спаси́тель Він мій!

 3 Мій Бог — моя ске́ля, сховаюсь я в ній, Він щит мій і ріг[24] Він спасі́ння мого́, Він ба́шта моя та моє пристано́вище! Спаси́телю мій, — Ти врятуєш мене від наси́лля!

 4 Я кли́чу: Преславний Госпо́дь, і я ви́зволений від своїх ворогів!

 5 Бо хви́лі смерте́льні мене оточи́ли, потоки велійяа́ла[25] лякають мене.

 6 Тене́та шео́лу[26] мене оточи́ли, а па́стки смерте́льні мене попере́дили!

 7 В тісноті́ своїй кличу до Господа, і до Бога свого́ я вола́ю, — І Він почує мій голос із храму Свого́, і в ушах Його — зойк мій.

 8 Захита́лась земля й затремті́ла, затрясли́ся й хитались небесні підва́лини, — бо Він запалився від гніву!

 9 Із ні́здер Його бу́хнув дим, з Його ж уст — пожиру́щий огонь, запаливсь жар від Нього!

 10 Він небо простя́г — і спустився, а хмара густа́ під нога́ми Його.

 11 Усівся Він на херуви́ма — й летів, і явився на ві́тряних кри́лах.

 12 А навколо Себе поклав те́мряву, мов куріні́, збір води, густі хмари висо́кі.

 13 Від бли́ску, що був перед Ним, запали́лось вугі́лля горю́че.

 14 Госпо́дь загримів у небеса́х, і Свій голос Всевишній подав.

 15 Він послав Свої стріли та їх розпоро́шив, послав бли́скавку й їх побенте́жив.

 16 І показа́лися рі́чища во́дні, і відкрились основи вселе́нної, — від сва́ру Твойо́го, о Господи, від по́диху вітру із ні́здер Його.

 17 Він послав із високо́сти, узяв Він мене, витяг мене з вод великих.

 18 Він мене врятував від мойого поту́жного ворога, від моїх ненави́сників, — бо сильніші від ме́не вони.

 19 Напали на мене вони в день нещастя мого́, — та Господь був моїм опертя́м.

 20 І на місце широке[27] Він вивів мене, Він мене врятува́в, — бо вподо́бав мене!

 21 Нехай Господь зробить мені по моїй справедли́вості, хай заплатить мені згідно з чи́стістю рук моїх!

 22 Бо беріг я доро́ги Господні, і від Бога свойо́го я не відступи́в,

 23 бо всі Його при́суди передо мною, постано́ви ж Його́, — не вступлю́ся від них!

 24 І був я Йому непоро́чним, і стерігся своєї провини.

 25 І Госпо́дь заплатив був мені по моїй справедли́вості, за чистото́ю моє́ю перед очима Його́.

 26 З справедли́вим Ти справедли́во пово́дишся, із чесним — по-че́сному,

 27 із чистим — пово́дишся чисто, а з лукавим — за лука́вством його́!

 28 І народ із біди Ти спасаєш, а очі Твої — на зухва́лих, яких Ти принижуєш.

 29 Бо світильник Ти, Господи, мій, і осві́тить Господь мою те́мряву!

 30 Бо з Тобою поб'ю́ я ворожого відділа, із Богом своїм проберу́сь через мур!

 31 Бог — непорочна доро́га Його, слово Господнє очи́щене, щит Він для всіх, хто вдається до Ньо́го!

 32 Бо хто Бог, окрім Господа? І хто скеля, крім нашого Бога?

 33 Бог — сильне моє пристано́вище, і дорогу мою Непоро́чний вивідував.

 34 Він чинить ноги мої, як оле́нячі, і ставить мене на висо́тах моїх,

 35 Мої руки навчає до бо́ю, і на раме́на мої лука мі́дяного напина́є.

 36 І дав Ти мені щит спасі́ння Свого́, і чинить великим мене Твоя поміч!

 37 Ти чиниш широким мій крок підо мною, — і сто́пи мої не спіткну́ться.

 38 Жену́ я своїх ворогів, і повигу́блюю їх, і не верну́ся, аж поки не ви́нищу їх!

 39 Я їх повигу́блюю й їх потрощу́, — і не встануть вони, і повпадають під ноги мої.

 40 Ти ж для бо́ю мене підпері́зуєш силою, ва́лиш під мене моїх ворохо́бників.

 41 Поверну́в Ти плечима до мене[28] моїх ворогів, моїх ненави́сників, — й я їх пони́щу!

 42 Озирались вони — та немає спаси́теля, кли́кали до Господа — і не відповів їм!

 43 І я їх зітру́, як той по́рох землі, як болото на ву́лицях — їх розітру́ й розтопчу́ їх!

 44 Ти ж від бунту наро́ду мойо́го мене бережеш, на го́лову лю́ду мене стереже́ш, мені бу́дуть служити наро́ди, яких я й не знав!

 45 Передо мною чужи́нці підле́щуються, на вістку про мене — слухня́ні мені.

 46 В'януть чужи́нці, і тремтя́ть у тверди́нях своїх.

 47 Живий Господь, — і благословенна будь, Скеле моя, і нехай піднесе́ться Бог скелі спасі́ння мого́!

 48 Бог, що по́мсти за ме́не дає, і що народи під мене позни́жував,

 49 що рятує мене від моїх ворогі́в, — Ти звели́чив мене над повста́нців на мене, спасаєш мене від насильника!

 50 Тому́ то хвалю́ Тебе, Господи, серед народів, Іме́нню Твоє́му співаю!

 51 Ти башта спасі́ння Свойо́го царя, і милість вчиняєш Своєму пома́занцеві, — Давиду й насінню його аж навіки!“

Останнє Давидове слово

23 А оце останні Давидові слова: „Сло́во Давида, сина Єссе́євого, і слово му́жа високопоста́вленого, пома́заного Богом Якововим, і солодкого піснотво́рця Ізра́їлевого.

 2 Дух Господній гово́рить в мені, а слово Його — на моїм язику́!

 3 Сказав Бог Ізраїлів, Скеля Ізраїлева говорила мені: пану́ючий серед людей, — справедливий панує у Божім страху́!

 4 І він буде, як світло пора́нку безхма́рного, коли сонце вихо́дить уранці, і як з бли́ску трава вироста́є з землі по дощі!

 5 Чи мій дім не такий перед Богом? Вічного бо запові́та в усьому мені там укла́дено — і він стереже́ться, бо він усе спасі́ння моє й усе жада́ння! Хіба Він не дасть, щоб він виріс?

 6 А нечестивий, як те́рен, відки́нений, і вони всі, бо рукою його не беруть.

 7 А хто хоче до них доторкну́тись, нехай запасе́ться залізом чи де́ржаком спи́са, і на місці своїм огнем будуть попа́лені!“

Список Давидових лицарів

 8 А оце імена Давидових ли́царів: Йошев-Башшевет, тахкемонець, голова ґвардії, — він вимахував своїм держако́м одним ра́зом на вісім сотень побитих.

 9 По ньому Елеаза́р, син Додо, сина Ахохі, був серед трьох лицарів з Давидом. Коли филисти́мляни зневажа́ли ізраїльтян, що зібралися там на війну, і повтікали всі ізра́їльтяни,

 10 він устав, та й ударив на филисти́млян, аж змучилася рука його, і приліпилася рука його до меча. І зробив Господь велике спасі́ння того дня, а наро́д вертався за ним тільки на грабува́ння.

 11 А по ньому Шамма, син Аґе, гарарянин. І зібралися филисти́мляни до Лехи, а там була діля́нка поля, повна сочеви́ці, а наро́д повтікав перед филисти́млянами.

 12 І став він посере́дині тієї діля́нки та й врятував її, а филисти́млян побив. І зробив Господь велике спасі́ння.

 13 І зійшли троє з тридцяти напоча́тку, і прийшли в жнива́ до Давида, до твердині Адуллам. А громада филисти́млян таборува́ла в долині Рефаїм.

 14 Давид же тоді був у твердині, а залога филистимська була тоді в Віфлеємі.

 15 І спра́гнув Давид та й сказав: „Хто напо́їть мене водою з криниці, що в брамі?“

 16 I про́дерлися ці три ли́царі до филистимського табо́ру, і зачерпну́ли води з віфлеємської криниці, що в брамі. І вони ви́несли, і прине́сли до Давида, та він не схотів її пити, — і вилив її для Господа,

 17 та й сказав: „Борони мене, Господи, чинити таке! Чи я буду пити кров тих му́жів, що ходили, наража́ючи життям своїм? І не хотів він пити її... Оце зроби́ли три ці ли́царі.

 18 А Авіша́й, брат Йоава, Церуїного сина, — він голова цих тридцяти. І він вимахував своїм списо́м над трьо́ма сотнями, що побив. І він мав славу серед тих трьох.

 19 Із тих тридцятьо́х він був найбільше поважа́ний, і став він їм за провідника́. А до тих трьох не належав.

 20 А Бена́я, син Єгоядин, син хороброго мужа, багаточи́нний, з Кавцеїлу, побив двох синів Аріїла моавського. І він зійшов, і забив лева в сере́дині ями сніжного дня.

 21 Також побив він одного єги́птянина, мужа поставно́го, а в руці цього єги́птянина був спис. І зійшов він до нього з києм, і видер списа́ з руки того єги́птянина, — та й убив його списо́м його.

 22 Оце зробив Беная, син Єгоядин, і його слава була серед тих трьох лицарів.

 23 З тих тридцяти він був поважні́ший, а до тих трьох не належав. І Давид призна́чив його до своєї таємної ради.

 24 Асаїл, Йоавів брат, серед тих тридцяти; Елханан, син Додів, із Віфлеєму;

 25 Шамма хародянин, Еліка хародянин,

 26 Хелец палтянин; Іра, син Іквешів, текоїтянин;

 27 Авіезер аннетотянин, Мевуннай хушатянин,

 28 Цалмон ахохянин, Магарай нетофатянин,

 29 Хелев, син Баанин, нетофатянин; Іттай, син Ріваїв, міґґів'атянин, сини Веніяминові;

 30 Беная пір'ятонянин, Гіддай з Нахале-Ґаашу,

 31 Аві-Алвон арватянин, Азмавет бархум'янин,

 32 Ел'яхба шаалвонянин, сини Яшемові, Йонатан,

 33 Шамма гарарянин; Ахіам, син Шарарів, арарянин;

 34 Еліфелет, син Ахасбаїв, сина маахатянина; Еліям, син Ахітофелів, ґіллонянин;

 35 Хецрав кармелянин, Паарай арб'янин,

 36 Їг'ал, син Натанів, з Цови; Бані ґадянин,

 37 Целек аммонеянин; Нахарай бееротянин, зброєноша Йоава, сина Церуїного;

 38 Іра їтрянин, Ґарев їтрянин,

 39 Урі́я хіттянин, — усіх тридцять і сім.

Гріх Давидів і кара за нього

24 І зно́ву запалився Господній гнів на Ізраїля, і намовив сатана́ Давида проти них, говорячи: „Іди, перелічи Ізраїля та Юду!“

 2 І сказав цар до Йоава, вождя́ ві́йська, що з ним: „Перемандру́й серед усіх Ізраїлевих племе́н від Дану аж до Беер-Шеви, і перелічіть народ, — і я пізна́ю число цього наро́ду“.

 3 І сказав Йоа́в до царя: „Нехай же Господь, Бог твій, додасть до народу в сто раз стільки, скільки є, а очі мого пана, царя, бачать. Та на́що пан мій, цар, уподо́бав собі таку річ?“

 4 Та цареве слово до Йоава та на військо́вих провідникі́в перемогло́. І вийшов Йоав та військо́ві провідники́ від царя, щоб перелічити Ізраїлів народ.

 5 І перейшли вони Йордан, і таборува́ли в Ароері, з правого бо́ку міста, що лежить в сере́дині долини Ґаду та при Язері.

 6 І прийшли вони до Ґілеаду та до кра́ю Тахтім-Ходші. І прийшли́ до Дан-Яану, і навко́ло до Сидо́ну.

 7 І прийшли вони до твердині Цор й до всіх міст хіввеянина та ханаанеянина, і вийшли до Юдиного Неґеву, до Беер-Шеви.

 8 І мандрували вони по ці́лому краю, і прийшли в кінці дев'яти місяців та двадцяти днів до Єрусалиму.

 9 І дав Йоав цареві число пере́ліку народу. І було Ізраїля вісімсот тисяч сильних мужів, що витяга́ють меча, а Юдиного мужа — п'ятьсот тисяч чоловіка.

 10 І збенте́жилося Давидове серце, як перелі́чив він народ. І сказав Давид до Господа: „Я дуже згрішив, що зробив це! А тепер, Господи, відсунь же провину Свого́ раба, бо я дуже немудро вчинив!“

 11 І встав Давид рано вранці, а Господнє слово було до пророка Ґада, Давидового прозорли́вця, говорячи:

 12 „Іди, та й скажеш Давидові: Так сказав Господь: Три карі кладу́ Я на тебе, — вибери собі одну з них, і Я зроблю́ її тобі“.

 13 І прийшов Ґад до Давида, і розпові́в йому та й до нього сказав: „Чи при́йдуть тобі сім літ голоду в твоїм кра́ї, чи теж три місяці твого́ втіка́ння перед ворогами твоїми, а вони тебе гна́тимуть, чи теж буде три дні морови́ця в твоїм Кра́ї? Подумай тепер та й ріши, яке слово верну́ я Тому, Хто послав мене“.

 14 І сказав Давид до Ґа́да: „Сильно скорблю́ я! Нехай же впаде́мо ми до Господньої руки, „бо велике Його милосе́рдя“, а в руку лю́дську нехай я не впаду́!“

 15 І дав Господь морови́цю в Ізраїлі від ра́нку й аж до ча́су умо́влення, — і померло з народу від Дану й аж до Беер-Шеви сімдеся́т тисяч чоловіка...

 16 І простя́г той Ангол свою руку на Єрусалима, щоб ви́губити його, та Господь пожалував щодо того зла. І сказав Він до Ангола, що вигубляв серед народу: Забагато тепер, попусти́ свою руку!“ А Ангол Господній був при то́ці євусе́янина Аравни.

 17 І сказав Давид до Господа, коли побачив того Ангола, що побива́в серед народу, і проказав: „Я ось згрішив, і пішов проти Зако́ну. А ці ві́вці, — що́ зробили вони? Нехай же рука Твоя буде на мені та на домі батька мого!“

 18 І прийшов того дня Ґад до Давида, та й сказав йому: „Устань, постав Господе́ві жертівника на току́ євусе́янина Аравни“.

 19 І пішов Давид за словами Ґадовими, як наказав був Господь.

 20 І виглянув Аравна, і побачив царя та його слуг, що йдуть до нього. І вийшов Аравна, і вклонився цареві обличчям своїм до землі.

 21 І сказав Аравна: „Чого прийшов пан мій, цар, до свого раба?“ А Давид відказав: „Купити від тебе цього то́ка, щоб збудувати же́ртівника для Господа, — і буде стримана зараза від наро́ду“.

 22 І сказав Аравна до Давида: „Нехай пан мій, цар, ві́зьме, і нехай принесе́ жертву, що́ добре в оча́х його. Дивися, — ось худоба на цілопа́лення, а молоті́лки та я́рма — на дро́ва.

 23 Усе віддає́ Аравна, о ца́рю, цареві“. І сказав Аравна до царя: „Господь, Бог твій, нехай уподо́бає Собі тебе!“

 24 І сказав цар до Аравни: „Ні, — бо тільки куплю́ від тебе за ці́ну, і не принесу́ да́рмо цілопа́лень Господе́ві, Богові моєму“. І купив Давид то́ка й худобу за срібло п'ятидесяти́ ше́клів.

 25 І Давид збудува́в там же́ртівника для Господа, і приніс цілопа́лення та мирні жертви. І Господь був убла́ганий для Кра́ю, — і була стри́мана зараза від Ізра́їля.

  1. По-грецькому ця книга зветься Друга книга царів.
  2. В ориґіналі car li — тісно мені, звичайний гебраїзм: сумно, скорботно мені.
  3. Гебр. Av'ner, гр. Άβενήρ, церк. слов. Авенір.
  4. Днів — це часу.
  5. Хелкат-Гаццурім (Гаццарім) — ділянка ворогів.
  6. Як живий Бог“ чи „як живий Господь“ — частий гебраїзм присяги, замість: клянуся, що...
  7. Бор — яма, цистерна на воду.
  8. В ориґіналі: ve al jikkaret — і нехай не буде витятий з Йоавого дому.
  9. В ориґіналі: а він лежав полудневе лежання.
  10. Шукати душі — чигати на життя.
  11. Баал-Перацім — господар проривів.
  12. В ориґіналі: „зробив вилім в Уззі“.
  13. Перец-Узза — дірка, вилім Уззи.
  14. Беґе-Мелах — долина соли, долина Соляна.
  15. Едом — Ідумея.
  16. В гебрейському ориґіналі kohanim — священиками.
  17. Bene Ammon — синів Аммона, аммонітян.
  18. Ара́м — Сирія.
  19. Ben mavet — син смерти, дитя смерти, — вартий смерти.
  20. Єдід'я — улюбленець Господа.
  21. Яд-Авесалом — рука Авесалома.
  22. Кушит — етіоплянин.
  23. Це 17 (18)-ий Псалом, зо старшим текстом.
  24. Ріг — гебраїзм: сила.
  25. Велійяал — хто не визнає установленої поваги світської чи духовної, нечестивий, нікчемний, негідник.
  26. Шеол — ад, той світ.
  27. Широкість чи широке місце — гебраїзм: спасіння, визволення.
  28. Гебраїзм: вони стали втікати.