Біблія (Огієнко)/Книги Старого Заповіту/Перша книга Самуїлова (або Перша книга царів)
| ◀ Книга Рут | Біблія, Книги Старого Заповіту пер.: Іван Огієнко Перша книга Самуїлова (або Перша книга царів) |
Друга книга Самуїлова (або Друга книга царів) ▶ |
|
|
1 I був один чоловік із Раматаїм-Цофіму, з Єфремових гір, а ім'я́ йому Елкана, син Єрохама, сина Ілі́я, сина Тоху, сина Цуфа, єфре́млянин.
2 А він мав дві жінки, — ім'я́ одній Анна, а ім'я другій Пеніна. І були в Пеніни діти, а в Анни дітей не було́.
3 А той чоловік рік-у-рік ходив із свого міста до Шіло́, щоб вклонятися та прино́сити жертви Господу Савао́ту. А там два Ілі́єві сини, — Гофні та Пінхас, були священиками для Господа.
4 І як бував той день, і Елкана приносив жертви, то він давав своїй жінці Пеніні й усім синам її та до́чкам її частини,
5 а Анні давав частину подвійну, бо любив її. Та Господь замкнув її утро́бу.
6 А її супе́рниця розпалювала їй гнів, щоб докучати їй, бо Господь замкнув її утро́бу.
7 І так робив він рік-у-рік, коли вона вхо́дила до Господнього дому, а та так гніви́ла її. І вона плакала й не їла.
8 І сказав їй чоловік її Елкана: „Анно, чого ти плачеш і чому́ не їси? І чого сумне́ твоє серце? Чи ж я не ліпший тобі за десятьох синів?“
9 І встала Анна по їді та по питті в Шіло́, а священик Ілі́й сидів на стільці при бічно́му одві́рку Господнього храму.
10 А вона була ско́рбна духом, і молилася до Господа та плакала гірко.
11 І склала вона обі́тницю, та й сказала: „Господи Савао́те, якщо дійсно спогля́неш на біду Твоєї невільниці, і згадаєш мене, і не забудеш Своєї невільниці, і даси Своїй невільниці наща́дка чоловічої статі, то я дам його Господе́ві на всі дні життя його, а бритва не торкнетья його голови“.
12 І сталося, коли вона довго молилася перед Господнім лицем, то Ілі́й пильнував за її устами.
13 А Анна — вона говорила в серці своїм: тільки гу́би її порушувалися, а голос її не був чутий. І вважав її Ілій за п'я́ну.
14 І сказав до неї Ілі́й: „Аж доки ти будеш п'я́ною? Ви́тверезись зо свого вина!“
15 А Анна відповіла та й сказала: „Ні, пане мій, — я жінка скорбна духом, а вина та п'янко́го напо́ю не пила́ я. І я вилила душу свою перед Господнім лицем.
16 Не вважай своєї невільниці за негідницю,[2] бо я говорила аж доти з великої своєї скорботи та з туги́ своєї“.
17 І відповів Ілі́й та й сказав: „Іди з миром! А Бог Ізраїлів дасть тобі бажа́ння твоє, яке ти від Нього жадала“.
18 А вона сказала: „Нехай невільниця твоя зна́йде милість в оча́х твоїх!“ І пішла та жінка своєю дорогою, та й їла, а обличчя її не було вже сумне.
19 І встала вона рано вранці, і вклонилася перед Господнім лицем. І вернулися вони, і ввійшли до свого дому до Рами. І Елкана пізнав свою жінку Анну, а Господь згадав про неї.
20 І сталося по році, і завагітніла Анна, та й сина породила. І назвала вона ім'я йому: Самуїл,[3] бо від Господа жадала його.
21 І пішов той чоловік Елкана та ввесь дім його вчинити для Господа річну́ жертву та обі́тниці свої.
22 А Анна не пішла, бо сказала до чоловіка свого: „Аж коли буде відлу́чений цей хлопчик, то відведу́ його, — і він з'я́виться перед Господнім лицем, і наза́вжди позоста́неться там!“
23 І сказав ій чоловік її Елкана: „Роби те, що добре в оча́х твоїх! Залишайся, аж поки відлу́чиш його, тільки нехай виконає Господь Своє слово“. І залишалась та жінка, і годувала свого сина, аж поки вона відлучила його.
24 А коли відлучила, то повела його з собою та з трьома́ бичками й одною ефо́ю муки, і бурдюко́м вина, і привела́ його до Господнього дому до Шіло́. А той хлопчик був ще мали́й.
25 І зарізали бичка, і привели́ того хлопчика до Ілі́я.
26 І вона сказала: „О, пане мій, як жива душа твоя, мій пане, — я та жінка, що стояла з тобою отут, щоб молитися Господе́ві.
27 Я молилася за дитину цю, — і Господь дав мені жада́ння моє, що я просила від Нього.
28 А тепер я віддаю́[4] його Господе́ві на всі дні, скільки він жада́ний для Господа“. І вклонилася там Господе́ві.
2 І молилася Анна та й проказала: „Звесели́лося Господом серце моє, мій ріг[5] став високим у Го́споді! Розкри́лися у́ста мої на моїх ворогів, бо радію з спасіння Твого́!
2 Немає святого, подібного Господу, немає ніко́го, крім Те́бе, і скелі немає, як Бог наш!
3 Більше не говоріть зарозумі́ло, нехай з ваших уст не виходить зухва́льство, бо Господь — Бог знання́, і Він упляно́вує вчинки!
4 Лук сильних пола́маний, а немічні опереза́лися силою!
5 Наймаються ситі за хліб, а голодні відпочивають, аж неплідна сімо́х породила, а многодітна — знеси́ліла.
6 Госпо́дь побиває й оживлює, до шео́лу знижає й підно́сить до неба.
7 Господь зубо́жує та збагачує, понижує Він та звели́чує.
8 Підіймає нужде́нного з по́роху, підно́сить убогого зо смітникі́в, щоб посадити з вельмо́жами й престол слави їм дать на спа́дщину, бо Госпо́дні основи землі, і на них Він поставив вселе́нну.
9 Він ноги святих Своїх стереже, нечестиві ж погинуть у те́мряві, бо сильним не з сили стає чоловік.
10 Господь — хай поламані будуть Його супроти́вники! У небі Господь загримить, і розсудить Він кі́нці землі! І Він подасть силу Своєму царе́ві, і рога повищить Свого помаза́нця!“
11 І пішов Елкана до Рами, до дому свого. А той отрок служив Господе́ві при священикові Ілі́ї.
12 А сини Ілі́я були люди негідні, — вони не знали Господа,
13 ані зви́чаю священичого з народом. Коли хто прино́сив жертву, то, як варилося м'ясо, прихо́див священиків слуга, а в його руці — тризубе виде́льце.
14 І він із грюкотом стромляв до мідниці, або до кітла, або до горшка, або до горня́ти, — і все, що витягне видельце, священик собі брав. Так вони робили всьому Ізраїлеві, що прихо́див туди до Шіло́.
15 Також поки пали́ли лій, то прихо́див священиків слуга, та й говорив до чоловіка, що приносив жертву: „Дай м'яса на печеню для священика, бо він не ві́зьме від тебе м'яса варе́ного, а тільки сире!“
16 А як той чоловік відповідав йому: „Нехай перше спалять і той лій, а ти потім візьми собі, скільки буде жадати душа твоя!“ А той говорив: „Ні, таки зараз давай! А коли ні, візьму́ силою!“
17 І був гріх тих юнакі́в дуже великий перед Господнім лицем, бо ті люди безче́стили Господню жертву
18 А Самуїл служив перед Господнім лицем. Отрок був оперезаний лляни́м ефо́дом.
19 А малу верхню одежину робила йому його мати, і прино́сила йому з року на рік, коли прихо́дила з своїм мужем прино́сити річну жертву.
20 А Ілій поблагословив Елкану й його жінку та й сказав: „Нехай Господь дасть тобі наща́дків від цієї жінки, за ві́дданого,[6] що Господь узяв“. І пішли вони на місце своє.
21 І Господь згадав про Анну, і вона завагітні́ла, та й породила трьох синів та дві до́чки. А о́трок Самуїл ріс із Господом.
22 А Ілі́й був дуже стари́й. І почув він усе, що́ сини його роблять усьому Ізраїлеві, і що вони злягаються з жінками, які відбувають службу при вході скинії заповіту.
23 І він сказав їм: „Нащо ви робите такі речі, про які я чую? Про ваші злі вчинки я чую від усього цього народу.
24 Ні, сини мої, — недобра та чутка, що я чую, — ви відхиляєте Господній наро́д від Закону!
25 Якщо хто згрішить супроти люди́ни, то помо́ляться за неї перед Богом. А якщо люди́на згрішить супроти Господа, — хто заступиться за неї?“ Та вони не слухали голосу батька свого, бо Господь постановив погубити їх.
26 А о́трок Самуїл усе ріс, та здобува́в ла́ску як у Господа, так і в людей.
27 І прийшов Божий чоловік до Ілія, та й сказав йому: „Так сказав Господь: Чи ж Я справді не об'явився до́мові твого батька, як були вони в Єгипті, у фараоновім домі?
28 Я вибрав його Собі зо всіх Ізраїлевих племен за священика, щоб він входив до Мого жертівника, щоб кадив кадило, щоб носив ефо́да перед Моїм лицем. І дав Я до́мові твого батька всі жертви Ізраїлевих синів.
29 Чого ж ви бере́те під ноги Мою жертву та Мою жертву хлібну, що Я заповів для скинії? І ти вшанував синів своїх більш, як Мене, щоб ви потовстіли від найкращих частин усякого Ізраїлевого да́ру перед лицем Моїм.
30 Тому́ то слово Господа, Бога Ізраїлевого, таке: Говорячи, сказав Я: Дім твій та дім батька твого будуть ходити перед Моїм лицем аж навіки. А тепер слово Господнє: Не буде в Мене такого, бо Я шаную тих, хто шанує Мене, а ті, хто зневажає Мене, будуть знева́жені!
31 Ось приходять дні, і Я відітну́ раме́но твоє та раме́но дому батька твого, щоб не було старо́го в домі твоєму.
32 І побачиш біду Мого ме́шкання, хоч у всьому Я добре чинив Ізра́їлеві, і не буде старого в домі твоїм по всі дні.
33 Я не витну в тебе всіх від Мого жертівника, щоб вибрати очі твої, і щоб зробити біль душі твоїй, — та ввесь до́ріст твого дому повмирає в силі віку.
34 А оце тобі озна́ка, що при́йде на обох синів твоїх, на Хофні та Пінхаса, — оби́два вони помруть одно́го дня.
35 А Я поставлю Собі священика вірного, — він буде робити згідно з серцем Моїм та з Моєю душею. І Я збудую йому тривалий дім, і він буде ходити перед Моїм пома́занцем по всі дні.
36 І станеться, — кожен, хто полишиться в домі твоїм, при́йде вклонятися йому за аґору[7] срібла та за бухане́ць хліба, і скаже: Долучи мене до одного з священицтв, щоб їсти кавалок хліба“.
3 А о́трок Самуїл служив Господе́ві при Ілії. А Господнє слово було рідке́ за тих днів, видіння не було часте́.
2 І сталося того дня, коли Ілі́й лежав на своєму місці, а очі його стали затемня́тися, він не міг бачити,
3 і поки Божий світильник ще не погас, а Самуїл лежав у Господньому храмі, там, де Божий ковче́г,
4 то покли́кав Господь до Самуїла: „Самуїле, Самуїле!“ А він відказав: „Ось я!“
5 І побіг він до Ілі́я та й сказав: „Ось я, бо ти кликав мене“. А той відказав: „Я не кликав. Вернися, лягай“. І він пішов і ліг.
6 А Господь далі покликав: „Самуїле, Самуїле!“ І встав Самуїл, і пішов до Ілія та й сказав: „Ось я, бо ти кликав мене“. А той відказав: „Не кликав я, си́ну мій. Вернися, лягай“.
7 А Самуїл ще не пізнав голосу Господа, і ще не відкрилося йому Господнє слово.
8 А Господь далі покли́кав Самуїла третій раз. І він устав, і пішов до Ілі́я та й сказав: „Ось я, бо ти кликав мене“. І зрозумів Ілій, що то Господь кличе о́трока.
9 І сказав Ілій до Самуїла: „Іди, лягай. І якщо знову покличе тебе, то скажеш: „Говори, Господи, бо раб Твій слухає Тебе!“ І пішов Самуїл, та й ліг на своє місце.
10 І ввійшов Господь, і став, і покли́кав, як перед тим: „Самуїле, Самуїле!“ А Самуїл відказав: „Говори, Господи, бо раб Твій слухає!“
11 І сказав Господь до Самуїла: „Ось Я зроблю́ таку річ серед Ізраїля, що в кожного, хто почує про неї, задзвени́ть в обох ву́хах його.
12 Того дня Я виконаю над Ілі́єм все, що Я говорив про дім його, від поча́тку й до кінця.
13 І розповім йому, що Я суджу́ дім його навіки за гріх, про який він знав, що сини його богозневажають, та не спиняв їх.
14 Тому́ присягнув Я домом Ілі́я, що не очиститься гріх Ілі́євого дому жертвою та жертвою хлібною навіки“.
15 I лежав Самуїл аж до ра́нку, і відчинив двері Господнього дому. А Самуїл боявся розповісти Ілі́єві про те видіння.
16 І покликав Ілі́й Самуїла, та й сказав: „Самуїле, сину мій!“ А той сказав: „Ось я!“
17 І сказав він: „Що́ то за річ, про яку Він говорив до тебе? Не крий правди передо мною. Нехай Господь зробить тобі так, і нехай додасть, якщо ти скажеш неправду передо мною про щось зо всього того, що говорив Він до тебе!“
18 І розповів йому Самуїл усе те, і не сказав неправди перед ним. А той сказав: „Він — Господь, нехай зробить те, що́ добре в оча́х Його!“
19 І вироста́в Самуїл, а Господь був із ним, і не опустив[8] ані жодного зо всіх Його слів.
20 І ввесь Ізра́їль, від Дана аж до Беер-Шеви, пізнав, що Самуїл вірний, як пророк Господній.
21 А Господь далі показувався в Шіло́, бо Господь явився був у Шіло́ Самуїлові в слові Господньому.
4 І було Самуїлове слово для всього Ізраїля. І вийшов Ізраїль на війну проти филистимлян, та й таборува́в при Евен-Гаезері, а филисти́мляни таборува́ли в Афеку.
2 І ви́шикувались филисти́мляни навпроти Ізраїля, а коли бій став тяжкий, то Ізраїль був побитий перед филисти́млянами. І вони побили в боєво́му ши́кові на полі близько чотирьох тисяч чоловіка.
3 І прийшов наро́д до табо́ру, а Ізраїлеві старші́ сказали: „Чому́ вдарив нас Господь сьогодні перед филисти́млянами? Візьмі́мо собі з Шіло́ ковчега Господнього заповіту, і нехай вві́йде поміж нас, і нехай спасе нас із рук наших ворогів“.
4 І послав народ до Шіло́, і поне́сли звідти ковчега заповіту Господа Саваота, що сидить на херувимах. А там були двоє Ілі́євих синів, Хофні та Пінхас, із ковчегом Божого заповіту.
5 І сталося, як ковчег заповіту Господнього прибув до табо́ру, то ввесь Ізраїль скрикнув великим окриком, — аж застогнала земля!
6 А филисти́мляни почули голос окрику, та й сказали: „Що́ це за голос цього великого окрику в єврейському табо́рі?“ І довідалися вони, що Господній ковчег прибув до табо́ру.
7 І полякалися филисти́мляни, і говорили: „Бог прибув до табо́ру!“ І сказали вони: „Біда нам, бо такого, як це, не було́ ще ніко́ли!
8 Біда нам! Хто нас урятує від руки цих поту́жних богі́в? Оце вони, ті боги, що вдарили були Єгипет усякою пора́зою у пустині!
9 Зміцніться та будьте му́жні, филисти́мляни, щоб ви не служили євреям, як вони служили вам. І будьте мужні, — і воюйте!“
10 І воювали филисти́мляни. І був побитий Ізраїль, і кожен утікав до свого наме́ту. І та поразка була дуже велика. І впало з Ізраїля тридцять тисяч піхоти.
11 А Божий ковче́г був узятий, і два Ілі́єві сини, Хофні та Піихас, полягли́.
12 І побіг один веніями́нівець із бо́ю, і прибув того дня до Шіло́; а одежа його була подерта, і порох на голові його.
13 І прибув він, — аж ось Ілі́й сидить на стільці при дорозі й виглядає, бо серце йому тремтіло за Божого ковчега. А той чоловік прийшов, і розповів у місті, — і закричало все місто!
14 А Ілі́й почув голос того крику та й сказав: „Що́ це за голос того на́товпу?“ А той чоловік поспішив і прийшов, та й розповів Ілі́єві.
15 А Ілі́й був віку дев'ятидесяти й восьми літ, а очі його поме́ркли, і він не міг бачити.
16 І сказав той чоловік до Ілі́я: „Я той, що прибіг із бо́ю, і я втік сьогодні з бойови́х лав“. І сказав Ілій: „Що́ то сталося, мій сину?“
17 І відповів вісник і сказав: „Ізраїль побіг перед филисти́млянами, і сталась велика пора́зка в наро́ді. І оби́два сини твої, Хофні та Пінхас, полягли́. А ковче́г Божий узятий!“
18 І сталося, як згадав він про Божого ковче́га, то впав Ілій зо стільця на́взнак при брамі, — зламався карк йому, і він помер, бо той муж був стари́й та тяжки́й. А він судив Ізраїля сорок літ.
19 А невістка його, Пінхасова жінка, була важка́, близька́ до ро́дів. І як зачула вона ту звістку, що взятий Божий ковчег і помер тесть її та чоловік її, то впала на коліна, та й породи́ла, бо прийшли на неї породільні болі її.
20 А як настав час смерти її, то казали ті, що стояли при ній: „Не бійся, бо ти породила сина!“ Та вона не відповіла́, і не взяла цього до серця свого́.
21 І вона назвала ім'я́ тому хлопцеві: Іхавод,[9] кажучи: „Відійшла[10] Ізраїлева слава!“ Бо почула про взяття́ Божого ковче́гу, і про тестя свого та про мужа свого́,
22 та й сказала: „Відійшла слава від Ізраїля, бо взятий Божий ковче́г“.
5 А филисти́мляни взяли́ Божого ковчега, і прине́сли його з Евен-Гаезеру до Ашдо́ду.
2 І взяли́ филисти́мляни Божого ковче́га, і прине́сли його до Даґонового дому, і поставили його біля Даґо́на.
3 А другого дня вранці повставали ашдодяни, аж ось Даґо́н лежить ницьма́ на землі перед Господнім ковче́гом! І взяли́ вони Даґо́на, і поставили його на його місце.
4 А наступного дня повставали вони рано, — аж ось Даґон лежить ницьма́ на землі перед Господнім ковчегом! А Даґонова голова та оби́дві долоні рук його лежать відтяті на порозі, — тільки тулуб Даґо́нів позостав при ньому.
5 Тому то жерці та всі, хто входить до Даґо́нового дому, не ступають на Даґонів порі́г у Ашдо́ді аж до цього дня.
6 І стала тяжка́ Господня рука на ашдо́дян, — і Він їх пусто́шив та бив їх боля́чками, Ашдо́д та довкі́лля його.
7 І побачили ашдо́дяни, що так, та й сказали: Нехай не зостається з нами ковчег Ізраїлевого Бога, бо стала тяжко́ю Його рука на нас та на Даґо́на, бога нашого!“
8 І послали вони, і зібрали до себе всіх филисти́мських володарів, та й сказали: „Що́ ми зробимо з ковчегом Ізраїлевого Бога?“ А ті відказали: „Нехай ковчег Ізраїлевого Бога пере́йде до Ґату“. І вони перенесли ковчега Ізраїлевого Бога.
9 І сталося по то́му, як вони перене́сли його, то Господня рука була проти міста, — сталося дуже велике замі́шання. І вдарив Він людей того міста від мало́го й аж до великого, — і появилися на них боля́чки.
10 І вони вислали Божого ковчега до Екро́ну. І сталося, як Божий ковчег прибув до Екро́ну, то екро́няни стали кричати, говорячи: „Перене́сли до нас ковче́га Ізраїлевого Бога, щоб вигубив нас та наро́д наш!“
11 І послали вони, і зібрали всіх филисти́мських володарів, та й говорили: „Відішліть ковчега Ізраїлевого Бога, нехай вернеться на місце своє, і нехай не поб'є нас та наро́да нашого“, бо було́ смертельне замі́шання в усьо́му місті. І Божа рука стала там дуже тяжка́.
12 А ті люди, хто не повмира́в, були вдарені боля́чками, — і зойк міста підня́вся до неба!
6 І був Божий ковче́г у филисти́мській землі сім місяців.
2 І покликали филисти́мляни жерці́в та ворожби́тів, говорячи: „Що́ робити з Господнім ковчегом? Скажіть нам, як відіслати його на його місце? “
3 А ті сказали: „Якщо ви відсилаєте ковчега Ізраїлевого Бога, то не відсилайте його по́рожньо, але конче принесіть Йому жертву за провину, — тоді будете ви́лікувані, і ви пізнаєте, чому́ не відступає Його рука від вас“.
4 І ті спитали: „Яка ж та жертва за провину, що ми принесемо́ Йому?“ А ті відказали: „За числом филисти́мських воло́дарів — п'ять золотих боля́чок та п'ять золотих мишей. Бо одна пора́за для всіх вас та для ваших володарів.
5 І зробі́ть подоби ваших боля́чок та подоби ваших мише́й, що вигу́блюють землю, і воздайте славу Ізраїлевому Богові, — може Він поле́гчить Свою руку[11] з-над вас і з-над ваших богів та з-над вашого кра́ю.
6 І чого́ ви будете робити запеклими свої серця́, як робили запеклим серце своє Єгипет та фарао́н? Чи ж не тоді, як Він чинив дивні речі з ними, не відпустили їх, і вони пішли?
7 А тепер візьміть, і зробіть одно́го ново́го воза, і візьміть дві дійні́ коро́ві, що на них не накладалося ярма́, і запряжіть ті корови до воза, а їхні телята відведете від них додому.
8 І ві́зьмете Господнього ковче́га, та й поставите його на воза, а золоті речі, що ви принесе́те Йому жертвою за провину, покладете в скри́ні збо́ку її. І відпустите його, і він пі́де.
9 І побачите: Якщо він увійде до Бет-Шемешу дорогою до своєї границі, — він зробив нам це велике зло. А якщо ні, то пізнаємо, що не його рука доторкнулася нас, — випа́док то був нам“.
10 І зробили ті люди так. І взяли́ вони дві дійні́ коро́ві, і запрягли́ їх до воза, а їхніх телят замкнули вдома.
11 І поставили вони Господнього ковчега на воза, і скри́ню, і золоті миші, і подоби їхніх боля́чок.
12 І коро́ви пішли просто дорогою до Бет-Шемешу. Ішли вони однією би́тою дорогою та все ревли́, і не відхиля́лися ні право́руч, ні ліво́руч. А филисти́мські володарі йшли за ними аж до границі Бет-Шемешу.
13 А люди Бет-Шемешу жали пшеницю в долині. І звели́ вони очі свої та й побачили ковчега, — і зраділи, що побачили!
14 А віз увійшов на поле бет-шемеша́нина Ісуса, та й став там, а там був великий камінь. І вони накололи дров із воза, а корів прине́сли цілопа́ленням для Господа.
15 А Левити зняли Господнього ковчега та скриню, що була́ з ним, що в нім були золоті речі, та й поставили при великому ка́мені. А люди Бет-Шемешу прине́сли цілопа́лення, і прино́сили того дня жертви для Господа.
16 А п'ять филистимських володарів бачили це, і вернулися того дня до Екрону.
17 А оце ті золоті болячки, що филистимляни звернули Господе́ві жертвою за провину: одна за Ашдо́д, одна за Га́зу, одна за Ашкело́н, одна за Ґат, одна за Екро́н.
18 А золоті миші були́ за числом усіх филистимських міст п'ятьох володарів, від міста тверди́нного й аж до безмурного села́, і аж до великого ка́меня, що на ньому поставили Господнього ковчега, і він знахо́диться аж до цього дня на полі бет-шемешанина Ісуса.
19 І вдарив Господь людей Бет-Шемешу, бо вони заглядали в Господній ковчег. І вибив Він між наро́дом п'ятдеся́т тисяч чоловіка та сімдеся́т чоловіка. І був народ у жало́бі, бо Господь ударив народ великою пора́зкою.
20 І сказали люди Бет-Шемешу: „Хто зможе стати перед лицем Господа, Того Бога Святого? І до кого Він пі́де від нас?“
21 І вони послали послів до мешканців Кір'ят-Єаріму, говорячи: „Филисти́мляни вернули Господнього ковчега. Зійдіть, знесіть його до се́бе“.
7 І поприхо́дили люди Кір'ят-Єаріму, та й підняли́ Господнього ковчега, і вне́сли його до Авінадавого дому на узгір'ї в Ґів'ї, а сина його Елеазара посвятили стерегти́ Господнього ковчега.
2 І сталося, від дня, коли ковчег полишився у Кір'ят-Єарімі, минуло багато ча́су, а було його двадцять літ. А ввесь Ізраїлів дім плакав за Господом.
3 І сказав Самуїл до всього Ізраїлевого дому, говорячи: „Якщо ви ці́лим вашим серцем верта́єтеся до Господа, повикидайте з-поміж себе чужих богів та Аста́рт, і міцно прихиліть свої серця до Господа, і служіть Самому Йому, — і Він спасе́ вас із руки филисти́млян“.
4 І повикидали Ізраїлеві сини Ваа́лів та Аста́рт, та й служили Господе́ві, Самому Йому.
5 І сказав Самуїл: „Зберіть усього Ізраїля до Міцпи́, а я буду молитися за вас до Господа!“
6 І зібралися до Міцпи́, і че́рпали воду та лили перед Господнім лицем, і по́стили того дня, та й казали там: „Ми згрішили перед Господом!“ І судив Самуїл Ізраїлевих синів у Міцпі́.
7 І почули филисти́мляни, що Ізраїлеві сини зібралися до Міцпи́, — і підняли́ся филистимські володарі на Ізраїля. І почули про це Ізраїлеві сини, та й злякалися филисти́млян.
8 І сказали Ізраїлеві сини до Самуїла: „Не переставай кли́кати за нас до Господа, нашого Бога, і нехай Він спасе́ нас від руки филисти́млян“.
9 І взяв Самуїл одне моло́чне ягня́, і приніс його повним цілопа́ленням для Господа. І кли́кав Самуїл до Господа за Ізраїля, а Господь відповів йому.
10 І прино́сив Самуїл цілопа́лення, а филисти́мляни приступи́ли до бо́ю проти Ізраїля. І загримів Госпо́дь того дня сильним громом на филисти́млян, та й привів їх у замі́шання, — і були́ вони побиті перед Ізраїлем.
11 І повихо́дили Ізраїлеві люди з Міцпи́, та й гнали филисти́млян, і били їх аж під Бет-Кар.
12 І взяв Самуїл одного ка́меня, і поклав між Міцпою та між Шенам, та й назвав ім'я́ йому: Евен-Єзер.[12] І він сказав: „Аж доти допоміг нам Господь“.
13 І були филистимляни перемо́жені, і далі вже не вхо́дили в Ізраїлеві границі. І була Господня рука на филисти́млянах за всі дні Самуїлові.
14 І вернулися до Ізраїля ті міста́, що филисти́мляни забрали були́ від Ізраїля, від Екро́ну й аж до Ґа́ту, а їхню границю Ізраїль урятував від руки филисти́млян. І був мир між Ізраїлем та між Аморе́янином.
15 І судив Самуїл Ізраїля всі дні життя свого.
16 І ходив він рік-річно, і обходив Бет-Ел, і Ґілґал, і Міцпу́, — і судив Ізраїля по всіх тих місця́х.
17 І вертався до Рами́, бо там був дім його, і там судив Ізраїля. І він збудував там же́ртівника для Господа.
8 І сталося, як Самуїл поста́рівся, то поставив синів своїх за су́ддів для Ізраїля.
2 І було ім'я́ перворі́дного сина його Йоїл, а ім'я́ другого його — Авійя, судді в Беер-Шеві.
3 А сини його не йшли його дорогою, — і вхиля́лись до зи́ску, і брали пі́дкупа, і ламали Зако́на.
4 І зібралися всі Ізраїлеві старші́, і прийшли до Самуїла до Рами́,
5 та й сказали до нього: „Ось ти поста́рівся, а сини твої не йдуть доро́гами твоїми. Тепер настанови́ нам царя́, щоб судив нас, як у всіх наро́дів“.
6 І була та річ зла в Самуїлових оча́х, як вони сказали: „Настанови́ нам царя́, щоб судив нас“. І молився Самуїл до Господа.
7 І сказав Господь до Самуїла: „Послухай голосу того наро́ду щодо всього, про що́ він сказав тобі, бо не тобою вони пого́рдували, але Мною пого́рдували, щоб Я не царюва́в над ними.
8 Як усі ті діла́, що вони чинили від дня, коли Я вивів їх з Єгипту, і́ аж до цього дня, і як вони ки́дали Мене й служили іншим бога́м, так вони чинять і тобі.
9 А тепер послухай їхнього голосу, тільки конче остереже́ш їх, і розповіси їм пра́во того царя, що буде царюва́ти над ними“.
10 І переказав Самуїл всі Господні слова́ до наро́ду, що жадав від нього царя,
11 і сказав: „Оце буде пра́во царя, що царюва́тиме над вами: він ві́зьме синів ваших і поставить собі в колесни́ці свої та серед їздців своїх, і вони бу́дуть бігати перед колесни́цею його́;
12 і щоб поставити собі тисячників та п'ятдесятників, і щоб орати о́рку його, і щоб жати жни́во його, і щоб робити збро́ю військо́ву його та колесни́чні прила́ддя його.
13 А дочо́к ваших забере за мирова́рниць, і за куха́рок, і за пе́карок.
14 І він позабирає поля ваші, і виноградники ваші, та кращі ваші оли́вки, — і пороздає своїм слу́гам.
15 А з вашого по́сіву та з ваших виноградників братиме десятину, і даватиме своїм е́внухам та своїм слу́гам.
16 І він забере рабів ваших, і ваших невільниць, і найліпших ваших юнакі́в, і ваших ослів, — і буде вживати їх на роботу свою.
17 Він братиме десятину з вашої ота́ри, а ви станете йому за рабів.
18 І ви будете кли́кати того дня проти вашого царя́, якого собі ви́брали, — та не відпові́сть вам Господь того дня!“
19 Та наро́д відмо́вився слухати Самуїлового голосу, та й сказав: „Ні, — нехай тільки цар буде над нами!
20 І бу́демо ми, як усі люди, і буде нас судити наш цар. І він ходи́тиме перед нами, і прова́дитиме наші ві́йни“.
21 І вислухав Самуїл усі слова́ наро́ду, і переказав їх го́лосно Господе́ві.
22 А Господь сказав до Самуїла: „Послу́хайся їхнього голосу, і постав їм царя́!“ І сказав Самуїл до Ізраїлевих людей: „Ідіть кожен до міста свого!“
9 І був чоловік із Веніями́нового племени, а ім'я́ йому Кіш, син Авіїла, сина Церорового, сина Бехоратового, сина Афіяхового, веніями́нівець, люди́на заможна.
2 І був у нього син, а ім'я́ йому Сау́л, молодий та гарний. І з Ізраїлевих синів не було ніко́го вродливі́шого за нього, — цілою головою він був вищий від кожного з усього наро́ду.
3 І пропа́ли були Кі́шові, Сау́ловому ба́тькові, осли́ці. І сказав Кіш до свого сина Саула: „Візьми з собою одно́го із слуг, і встань, — іди, пошукай ослиці!“
4 І він перейшов Єфре́мові го́ри, і перейшов край Шаліша, — та не знайшли. І перейшли вони край Шеаліму, — та нема. І перейшов він край Веніяминів, та не знайшли.
5 Увійшли вони до кра́ю Цуф, і Саул сказав до свого слуги, що з ним: „Давай верні́мося, щоб не занеха́в ба́тько осли́ць, та не став жури́тися за нами!“
6 А той відказав йому: „Ось у цьому місті є чоловік Божий, а той чоловік шанований. Усе, що він говорить, конче спра́вджується. Тепер сході́мо туди, — може він покаже нам нашу дорогу, що нею ми пішли б“.
7 І сказав Саул до свого слуги: „Ось ми пі́демо, — та що́ ми принесе́мо цьому чоловікові? Бо хліб вийшов із наших торб, а подару́нка нема, щоб прине́сти Божому чоловікові. Що́ ми маємо?“
8 А той слуга далі відповідав Саулові та й сказав: „Ось у руці моїй знахо́диться чверть ше́кля срібла, і я дам Божому чоловікові, а він розповість нам про нашу дорогу“.
9 Колись в Ізраїлі, коли хто ходив пита́тися Бога, то так говорив: „Давайте пі́демо до прови́дця“. Бо що сьогодні „проро́к“, колись звалося „прови́дець“.
10 І сказав Саул до свого слуги: „Добре твоє слово. Давай пі́демо!“ І пішли вони до того міста, де був чоловік Божий.
11 Коли вони підіймалися по узбі́ччях до міста, то знайшли дівчат, що вийшли були набрати води. І сказали вони до них: „Чи є тут прови́дець?“
12 А ті відповіли́ їм та й сказали: „Є, — ось перед тобою! Поспіши тепер, бо сьогодні він прийшов до міста, — бо сьогодні в наро́да жертва на па́гірку.
13 Як уві́йдете до міста, так зна́йдете його, поки він не вийде на па́гірок їсти, — бо народ не їсть аж до його прихо́ду, бо він благословляє жертву, потім їдять покли́кані. А тепер увійдіть, бо зараз ви зна́йдете його“.
14 І підняли́ся вони до міста. Як вони вхо́дили до сере́дини того міста, аж ось Самуїл виходить навпро́ти них, щоб іти на па́гірок.
15 А Господь, за день перед Сауловим прихо́дом, виявив[13] був Самуїлові, говорячи:
16 „Цього ча́су взавтра пошлю до тебе чоловіка з Веніями́нового кра́ю, і ти пома́жеш його на володаря над Моїм Ізраїлевим народом, і він спасе наро́д Мій від руки филисти́млян. Я бо зглянувся на народ Мій, бо голосі́ння його дійшло́ до Мене!“
17 А коли Самуїл побачив Сау́ла, то Господь сказав йому: „Оце той чоловік, що Я казав тобі, — він володі́тиме наро́дом Моїм“.
18 І підійшов Сау́л до Самуїла в сере́дині брами та й сказав: „Скажи мені, де́ тут дім прови́дця?“
19 І відповів Самуїл Саулові та й сказав: „Я той прови́дець. Вийди перед мене на па́гірок, і ви бу́дете їсти зо мною сьогодні. А рано я відпущу́ тебе, і про все, що в серці твоїм, я розпові́м тобі.
20 А щодо осли́ць, що пропа́ли тобі, — сьогодні вже три дні, — не журися за них, бо знайшлися вони. Та для кого все пожада́не в Ізраїлі? Хіба ж не для те́бе та для всього дому батька твого?“
21 І відповів Саул та й сказав: „Чи ж я не веніями́нівець, із найменших Ізраїлевих племен? А рід мій найменший з усіх родів Веніями́нового пле́мени. І чого ти говориш мені отаке слово?“
22 І взяв Самуїл Саула та слугу його, і ввів їх до кімна́ти, і дав їм місце на чолі́ покли́каних, а тих було близько тридцяти́ чоловіка.
23 І сказав Самуїл до ку́харя: „Дай же ту ча́стку, що дав я тобі, що про неї я сказав тобі: Відклади її в себе!“
24 І подав ку́хар стегно́ та те, що на ньому, і поклав перед Саулом. А Самуїл сказав: „Оце позоста́влене! Поклади перед собою та їж, бо воно схо́ване для тебе на умо́влений час, коли я сказав: Покликав я наро́д“. І Саул їв із Самуїлом того дня.
25 І зійшли вони з па́гірка до міста, і він розмовляв із Саулом на даху́ свого дому.
26 І повставали вони рано вранці. І сталося, як зійшла́ ра́ння зоря́, то Самуїл кликнув до Саула на дах, говорячи: „Уставай же, і я відпущу́ тебе!“ І встав Саул, і вони вийшли обо́є, він та Саул, на вулицю.
27 Коли вони підхо́дили на край міста, то Самуїл сказав до Саула: „Скажи тому слузі, і нехай він іде перед нами“. І той пішов. „А ти зараз спини́ся, — я оголошу́ тобі Боже слово!“
10 І взяв Самуїл посу́динку оливи, та й вилляв на його го́лову, і поцілував його та й сказав: „Чи це не пома́зав тебе Господь над спа́дком Своїм на володаря?[14] (І будеш ти царюва́ти над народом Господнім, і ти ви́зволиш його від руки ворогів його навко́ло. І ось тобі озна́ка, що Господь пома́зав тебе над спа́дком Своїм на володаря.)
2 Як пі́деш ти сьогодні від мене, то при Рахи́линім гро́бі, у Веніями́новій країні в Целцаху, зна́йдеш двох людей, і вони скажуть тобі: Зна́йдені ті ослиці, яких ти шукати ходив. А оце ба́тько твій занеха́яв справи тих ослиць, та й зажури́вся за вас, говорячи: Що́ я зроблю для свого сина?
3 І пере́йдеш ти звідти й далі, і пі́деш аж до дібро́ви Фаво́рської, а там зна́йдуть тебе три чоловіки, що йдуть до Бога до Бет-Елу, — один несе трьох ягнят, а один несе три буханці́ хліба, а один несе бурдюка́ вина.
4 І запитають вони тебе про мир,[15] та дадуть тобі два хлі́би, і ти ві́зьмеш із їхньої руки.
5 Потому ви́йдеш ти на Божий[16] горбок, де намісники филистимські. І станеться, як ти ввійдеш там до міста, то стрі́неш громаду пророків, що сходять з па́гірка, а перед ними а́рфа, та бу́бон, та сопі́лка, та ци́тра, і вони пророку́ють.
6 І злине на тебе Дух Господній, і ти будеш з ними пророкува́ти, і станеш іншою люди́ною.
7 І станеться, коли збу́дуться тобі ці озна́ки, — роби собі, що зна́йде рука твоя, бо Бог з тобою.
8 І зі́йдеш ти передо мною до Ґілґа́лу, а я зійду́ до тебе, щоб прине́сти цілопа́лення, щоб прино́сити мирні жертви. Сім день будеш чекати, аж поки прийду́ я до тебе, і завідо́млю тебе, що́ будеш робити“.
9 І сталося, як повернувся він, щоб іти від Самуїла, то Бог змінив йому серце на інше, а всі ті ознаки прийшли того дня.
10 І прийшли вони туди до Ґів'ї, аж ось громада пророків назустріч йому́. І злинув на нього Дух Божий, — і він пророкував серед них.
11 І сталося, — кожен, хто знав його відда́вна, а тепер побачили, — ось він пророкує ра́зом із пророками, то казали один до о́дного: „Що́ то сталося Кі́шовому синові? Чи й Саул між пророками?“
12 І відповів чоловік звідти й сказав: „А хто їхній ба́тько?“ Тому́ то стало за приказку: „Чи й Саул між пророками?“
13 І перестав він пророкувати, і прийшов на па́гірок.
14 І сказав Саулів дя́дько до нього та до слуги його: „Куди ви ходили?“ А той відказав: „Шукати ослиць. І побачили ми, що нема, і прийшли до Самуїла“.
15 А дя́дько Саулів сказав: „Скажи ж мені, що́ сказав вам Самуїл?“
16 І сказав Саул до дядька свого: „Справді розповів нам, що зна́йдені ті ослиці“. А про справу ца́рства, що говорив Самуїл, не розповів йому.
17 І скликав Самуїл наро́д до Господа, до Міцпи́,
18 та й сказав до Ізраїлевих синів: „Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я вивів Ізраїля з Єгипту, і спас вас із руки Єгипту та з руки всіх царств, що гноби́ли вас.
19 А ви сьогодні пого́рдували своїм Богом, що Він спасає вас з усіх нещасть ваших та у́тисків ваших. І ви сказали йому: „Ні, таки царя постав над нами. А тепер ставайте перед Господнім лицем за вашими племе́нами та за вашими тисячами“.
20 І привів Самуїл усі Ізраїлеві племе́на, і було́ виявлене Веніями́нове пле́м'я.
21 І привів він Веніяминове пле́м'я за ро́дами його, і був виявлений рід Матріїв. І привів він рід Матріїв за їхніми мужчи́нами, і був ви́явлений Сау́л, син Кішів. І шукали його, та не знахо́дили.
22 І питалися Господа ще: „Чи при́йде він ще сюди?“ А Господь відповів: „Он він захова́вся між речами!“
23 І вони побігли, і взяли́ його звідти. І він став серед народу, — і був вищий від усього народу на ці́лу го́лову.
24 І сказав Самуїл до всьо́го наро́ду: „Чи бачите, кого вибрав Господь? Бо нема такого, як він, серед усього наро́ду“. І ввесь народ ізняв крик та й сказав: „Хай живе цар!“
25 А Самуїл промовляв до наро́ду про права́ царства, і записав те до книги, та й поклав перед Господнім лицем. І відпустив Самуїл увесь народ, кожного до дому свого́.
26 І також Саул пішов до дому свого до Ґів'ї, а з ним пішли ті вояки́, що Господь діткнувся їхніх серде́ць.
27 А негідні сини говорили: „Що, нас спасе отакий?“ І гордували ним, і не прине́сли йому дара. Та він мовчав.
11 І вийшов аммоні́тянин Нахаш, і таборува́в при ґілеадському Явешу. І сказали всі явеські люди до Нахаша: „Склади з нами умову, — і ми бу́демо служити тобі!“
2 І сказав до них аммоні́тянин Нахаш: „Про це складу́ з вами умову, — щоб кожному з вас ви́брати праве око, і я вчиню́ це на га́ньбу для всього Ізраїля“.
3 І сказали до нього явеські старші́: „Зачекай нам сім день, і нехай ми пошлемо́ послів у всі Ізраїлеві краї. І якщо нема нам порятунку, то вийдемо до тебе“.
4 І прийшли ті посли до Саулової Ґів'ї, і говорили ті слова́ до ушей народу. І ввесь народ підніс свій голос, та й заплакав.
5 Аж ось Саул іде за худобою з поля. І сказав Саул: „Що́ народові, що плачуть?“ І розповіли́ йому слова явеських людей.
6 І злинув Божий Дух на Саула, як слухав він ті слова́, і дуже запалав його гнів!
7 І взяв він пару худобин, і порізав її, і порозсилав по всім Ізраїлевім Краї через послів, говорячи: „Хто не ви́йде за Саулом та за Самуїлом, — отак буде зро́блено худобі його!“ І великий страх спав на людей, і вони повихо́дили, як один чоловік.
8 І він перелічи́в їх у Безеку,- і було Ізраїлевих синів триста тисяч, а Юдиних людей — тридцять тисяч.
9 І сказали вони до послів, що прийшли: „Так скажете ме́шканцям ґілеадського Явешу: Узавтра, як пригріє сонце, буде вам поряту́нок“. І прийшли ті посли, і розповіли́ явеським людям, — і вони зраділи.
10 І сказали явеські люди: „Узавтра ми вийдемо до вас, а ви зробите нам усе, що добре в оча́х ваших“.
11 І сталося назавтра, і склав Саул із наро́ду три відділи, і вони пройшли в сере́дину табо́ру за ранньої сторо́жі, та й били Аммона аж до спеко́ти дня. І сталося, — позосталі розбіглися, і не позоста́лося між ними двох ра́зом.
12 І сказав народ до Самуїла: „Хто́ той, що запитував: Саул буде царювати над нами? Дайте тих людей, а ми їх повбиваємо!“
13 Та Саул сказав: „Ніхто не буде забитий цього дня, бо Госпо́дь сьогодні зробив спасі́ння серед Ізраїля“.
14 А Самуїл сказав до народу: Ходіть, і пі́демо в Ґілґа́л, та й відновимо там ца́рство!“
15 І пішов увесь народ до Ґілґалу, і настановили царем там Саула перед Господнім лицем у Ґілґалі, і прино́сили мирні жертви перед Господнім лицем. І дуже радів там Саул та всі Ізраїлеві му́жі!
12 І сказав Самуїл до всього Ізраїля: „Ось я послухався вашого голосу в усьому, що ви говорили мені, — і поставив над вами царя́.
2 А тепер той цар ось ходить перед вами. А я поста́рів та посивів, а сини мої — ось вони з вами. І я ходив перед вами від своєї мо́лодости аж до цього дня.
3 Ось я! Свідку́йте проти мене перед Господом та перед Його пома́занцем: чийо́го вола я взяв, чи осла чийо́го взяв я? А кого я гнобив, кому чинив наси́льство? І з чиєї руки взяв я пі́дкупа, і відвернув свої очі від нього? І все це я поверну́ вам“.
4 А вони сказали: „Не гноби́в ти нас, і не чинив нам наси́льства, і ні від ко́го нічо́го не брав“.
5 І він сказав: „Госпо́дь свідок на вас, і свідок Його пома́занець цього дня, що ви нічого не знайшли в моїй руці“. А народ сказав: „Свідок!“
6 І сказав Самуїл до народу: „Свідок Господь, що поставив Мойсея та Ааро́на, і що вивів наших батьків із єгипетського кра́ю.
7 А тепер станьте, і я буду суди́тися з вами перед Господнім лицем про всі доброді́йства Господні, які Він учинив із вами та з вашими батька́ми.
8 Як Яків прийшов був до Єгипту, і батьки́ ваші кли́кали до Господа, то Господь послав Мойсея та Аарона, і вони вивели ваших батьків із Єгипту, і осади́ли їх у цьому місці.
9 Та вони забу́ли Господа, Бога свого, і Він передав їх у руку Сісе́ри, начальника хацорського війська, і в руку филисти́млян та в руку моавського царя, — і вони воювали проти них.
10 І кли́кали вони до Господа та говорили: „Згрішили ми, бо покинули Господа та й служили Ваа́лам та Аста́ртам. А тепер урятуй нас із руки наших ворогів, і ми бу́демо служити Тобі.
11 І послав Господь Єруббаа́ла, і Беда́на, і Їфта́ха, і Самуїла, — і врятував вас із руки довко́лишніх ваших ворогів, і ви сиділи безпечно.
12 А коли ви побачили, що Нахаш, цар аммонських синів, прийшов на вас, то сказали мені: Ні, — нехай царює над нами цар! А Цар ваш — Госпо́дь, Бог ваш.
13 А тепер ось той цар, якого ви вибрали, якого жадали, і ось дав Господь над вами царя.
14 Якщо ви бу́дете боятися Господа, і бу́дете служити Йому, і бу́дете слухатися Його голосу, і не бу́дете непокі́рні до Господніх заповідей, то будете й ви, і цар, що царює над вами, ходити за Господом, Богом вашим.
15 А якщо ви не будете слухатися Господнього голосу, і будете непокі́рні до Господніх за́повідей, то Господня рука буде проти вас та проти ваших батьків!
16 I ось тепер станьте, і побачте ту велику річ, що Господь зробить на ваших оча́х.
17 Чи ж сьогодні не жнива́ на пшеницю? Я покличу до Господа, і Він пошле грім та дощ, а ви пізнаєте й побачите, що велике ваше зло, яке ви зробили в Господніх оча́х жада́нням для себе царя“.
18 І кли́кнув Самуїл до Господа, а Господь послав того дня грім та дощ. І ввесь народ сильно злякався Господа та Самуїла!
19 І сказав увесь народ до Самуїла: „Помолися за своїх рабів до Господа, Бога твого, щоб нам не померти, бо понад усі наші гріхи́ додали́ ми ще й оце зло, що жадали для себе царя“.
20 І сказав Самуїл до народу: „Не бійтеся! Ви зробили все те зло, тільки не відступіть від Господа, і служіть Господе́ві всім серцем своїм!
21 І не відступайте, і не йдіть за марно́тами, які не допоможуть і які не врятують, бо марно́та вони.
22 Бо Господь не поли́шить народу Свого ради Свого великого Йме́ння, бо зволив Господь зробити вас народом Своїм.
23 Також я, — не дай мені, Боже, грішити проти Господа, щоб перестав я молитися за вас! І я буду наставля́ти вас на дорогу добру та про́сту.
24 Тільки бійтеся Господа, і служіть Йому правдиво всім вашим серцем, бо ви бачили, які великі діла вчинив Він із вами!
25 А якщо справді бу́дете чинити зло, — погинете й ви, і цар ваш!“
13 Рік був, як Саул зацарюва́в,[17] і два роки царював над Ізраїлем.
2 І вибрав собі Саул три тисячі з Ізраїля, — дві тисячі були з Саулом у Міхмаші та на горі Бет-Елу, а тисяча були з Йоната́ном у Веніяминовій Ґів'ї. А решту народу відпустив він кожного до наметів своїх.
3 І побив Йоната́н филистимського намісника, що в Ґеві. І почули це филисти́мляни, а Саул засурми́в у сурму́ по всьому Кра́ю, говорячи: „Нехай почують євреї!“
4 А ввесь Ізраїль чув, говорячи: „Саул побив филистимського намісника, і тим Ізраїль став нена́висним серед филисти́млян“. І скликаний був народ за Саулом до Ґілґалу.
5 А филисти́мляни були зібрані воювати з Ізраїлем, — тридцять тисяч возів і шість тисяч верхівці́в, а народу, щодо численности, як піску на морському березі. І вийшли вони, і таборува́ли в Міхмаші, на схід Бет-Авену.
6 А Ізра́їльтянин побачив, що скру́тно йому, що наро́д був пригно́блений, — і народ ховався по пече́рах, і по щі́линах, і по ске́лях, і по льоха́х та по яма́х.
7 А інші євреї перейшли Йорда́н до кра́ю Ґада та до Ґілеаду. А Саул був ще у Ґілґалі, а ввесь народ із тривогою поспішав за ним.
8 І чекав він сім день умо́вленого ча́су, що призначив Самуїл, та Самуїл не прийшов до Ґілґа́лу, — і народ став розбігатися від нього.
9 І сказав Саул: „Приведіть до мене призначене на цілопалення та мирні жертви“. І він приніс цілопа́лення.
10 І сталося, як скінчи́в він прино́сити цілопа́лення, то ось прихо́дить Самуїл. І вийшов Саул, щоб зустріти його, щоб привітати його.
11 І сказав Самуїл: „Що́ ти зробив?“ А Саул відказав: „Бо я бачив, що народ розбігається від мене, а ти не прийшов на умо́влений час тих днів. А филисти́мляни зібралися в Міхмаші.
12 І я сказав: Тепер филисти́мляни зі́йдуть до мене до Ґілґалу, а Господнього лиця я ще не вблагав. І я вирішив, і приніс цілопа́лення!“
13 І сказав Самуїл до Саула: „Ти зробив нерозумне! Не послухав ти наказів Господа, Бога свого, що наказав був тобі, бо тепер Господь міцно поставив би аж навіки твоє царство над Ізраїлем.
14 А тепер царство твоє не буде стояти, — Господь пошукав Собі мужа за серцем Своїм, і Господь наказав йому бути володарем над народом Своїм, бо ти не ви́конав, що́ наказав був тобі Господь“.
15 І встав Самуїл, і зійшов із Ґілґалу до Веніяминової Ґів'ї. А Саул перелічив народ, що знахо́дився з ним, — близько шости сотень чоловіка.
16 І Саул і син його Йоната́н та народ, що знахо́дився з ним, сиділи в Веніяминовій Ґеві, филисти́мляни ж таборува́ли в Міхмаші.
17 І вийшли руїнники з филистимського табо́ру трьома́ відділами: один відділ звертається на офрійську дорогу до кра́ю Шуал,
18 і один відділ звертається на дорогу до Бет-Хорону, а один відділ звертається на дорогу до границі, що провадить від Ґе-Цевоїму до пустині.
19 А коваля́ не було по всім Ізраїлевім Кра́ї, бо филисти́мляни сказали: „Щоб не робили євреї меча́ чи списа!“
20 І схо́див увесь Ізраїль до филисти́млян гострити кожен свого плуга, і за́ступа свого, і сокиру свою, і серпа́ свого,
21 коли тупи́лися ві́стря плугів, і заступів, і вил, і сокир, і мусіли схо́дити, щоб направити ві́стря рожна́.
22 І сталося за дні́в війни, — і не знайшлося ані меча, ані списа́ в руці всього народу, що був з Саулом та з Йоната́ном, та був зна́йдений тільки для Саула та для сина його Йоната́на.
23 І вийшла филистимська зало́га до перехо́ду Міхмашу.
14 Одно́го дня сказав Йоната́н, син Саулів, до слуги, свого зброєно́ші: „Ходім, і перейдімо до филистимської зало́ги, що з того бо́ку“. А батькові своєму він цього не розповів.
2 А Саул сидів на кінці згір'я під грана́товим де́ревом, що в Міґроні. А народу, що з ним, було близько шости сотень чоловіка.
3 А Ахійя, син Ахітува, брата Іхавода, сина Пінхаса, сина Ілі́я, священика в Шіло́, носив ефо́да. А народ не знав, що пішов Йоната́н.
4 А між тими переходами, що Йоната́н хотів перейти до филистимської залоги, була зубча́ста скеля з цього боку перехо́ду й зубчаста скеля з того боку переходу. А ім'я́ одній Боцец, а ім'я другій Сенне.
5 Один зуб — скеля — стовп із пі́вночі, навпроти Міхмашу, а один із пі́вдня, навпроти Ґеви.
6 І сказав Йонатан до слуги, свого зброєно́ші: „Ходім, і перейді́мо до сторо́жі тих необрізаних, може Господь зробить поміч для нас, — бо Госиоде́ві нема перешкоди спасати через багатьох чи через небагатьох“.
7 І сказав йому його зброєно́ша: „Роби все, що на серці твоїм! Звертай собі, — ось я з тобою, куди хоче серце твоє“.
8 І сказав Йонатан: „Ось ми приходимо до тих людей, і покажемось їм.
9 Якщо вони скажуть до нас так: Стійте тихо, аж ми при́йдемо до вас, — то ми станемо на своєму місці, і не піді́ймемося до них.
10 А якщо вони скажуть так: Підіймі́ться до нас, — то піді́ймемося, бо Господь дав їх у нашу руку. Це для нас буде зна́ком“.
11 І вони обидва показалися филистимській сторо́жі. І сказали филисти́мляни: „Ось виходять із щі́лин євреї, що поховалися там“.
12 І люди зало́ги відповіли́ Йоната́нові та його зброєноші та й сказали: „Підіймися до нас, — і ми вам щось скажемо!“ І сказав Йонатан зброєноші своєму: „Підіймайся за мною, бо Господь дав їх у Ізраїлеву руку!“
13 І піднявся Йонатан на руках своїх та на ногах своїх, а за ним його зброєно́ша. І падали филисти́мляни перед Йонатаном, а його зброєноша добивав за ним.
14 І була́ перша пора́зка, що вдарив Йонатан та його зброєноша, близько двадцяти чоловіка, на половині скиби оброблюваного парою волів поля на день.
15 І стався споло́х у табо́рі, на полі, та в усьому народі. Зало́га та нищи́телі — затремтіли й вони. І задрижала земля, і знявся великий споло́х!
16 І побачили Саулові вартівники́ в Веніяминовій Ґів'ї, аж ось на́товп розпливається, і біжить сюди та туди.
17 І сказав Саул до народу, що був з ним: „Перегляньте й побачте, хто́ пішов від нас?“ І переглянули, аж ось нема Йонатана та його зброєноші.
18 І сказав Саул до Ахійї: „Принеси Божого ковчега!“ Бо Божий ковчег був того дня з Ізраїлевими синами.
19 І сталося, коли Саул говорив до священика, то замі́шання в филистимському табо́рі все більшало та ши́рилось. І сказав Саул до священика: „Спини свою руку!“
20 І зібралися Саул та ввесь народ, що був із ним, і вони пішли аж до місця бо́ю, — аж ось меч кожного на його ближнього, замі́шання дуже велике!
21 А між филистимлянами, як і давніш, були євреї, що поприхо́дили з ними з табо́ром, — і вони теж перейшли, щоб бути з Ізраїлем, що був із Саулом та Йоната́ном.
22 А всі ізра́їльтяни, що ховалися в Єфремових гора́х, почули, що филисти́мляни втікають, і погналися за ними й вони до бо́ю.
23 І спас Господь Ізраїля того дня. А бій перейшов аж за Бет-Евен.
24 Та ізра́їльтянин був пригно́блений того дня. А Саул наклав клятву на наро́д, говорячи: „Прокля́тий той чоловік, що буде їсти хліб до вечора, поки я пімщу́ся на своїх ворогах.“ І ввесь той народ не їв хліба
25 І ввесь народ пішов до лісу, а там був мед на га́лявині.
26 І ввійшов народ до то́го лісу, аж ось струмо́к меду! Та ніхто не простяг своєї руки до уст своїх, бо народ боявся прися́ги.
27 А Йоната́н не чув, коли батько його заприсягну́в був наро́д. І простягнув він кінець кия, що був у руці його, і вмочив його в стільни́к меду, та й підніс руку свою до уст своїх. І роз'ясни́лися очі йому!
28 А на це один із народу промовив і сказав: „Заприсягаючи, заприсяг твій батько наро́д, говорячи: Прокля́тий той чоловік, що буде їсти хліб сьогодні! І змучився від цього народ“.
29 І сказав Йоната́н: „Знещасливив мій батько цю землю! Подивіться но, як роз'ясни́лися очі мої, коли я скуштува́в трохи цього меду.
30 А що, коли б народ сьогодні справді був їв зо здо́бичі своїх ворогів, що знайшов? Чи тепер не збільши́лася б пора́зка филисти́млян?“
31 І били вони того дня між филистимлянами від Міхмашу аж до Айялону. А народ дуже змучився.
32 І кинувся народ на здо́бич, і позабирали худобу дрібну́ й худобу велику та телят, та й різали на землю. І їв народ із кров'ю!
33 І розповіли́ Саулові, кажучи: „Ось народ грішить проти Господа, — їсть із кров'ю!“ А той відказав: „Зрадили ви! Прикотіть до мене сьогодні великого ка́меня“.
34 І сказав Саул: „Розійді́ться між людьми, та й скажіть їм: Приведіть до нас кожен вола свого, і кожен штуку дрібно́ї худобини, і заріжте тут. І будете їсти, і не згрішите́ проти Господа, якщо́ не будете їсти з кров'ю. І поприво́див увесь народ тієї ночі кожен вола свого своєю рукою, і порізали там.
35 І збудував Саул же́ртівника для Господа; його першого зачав він будувати, як жертівника для Господа.
36 І сказав Саул: „Зійді́мо вночі за филистимлянами, та й винищуймо їх аж до ранко́вого світла, — і не полишімо між ними ніко́го“. А вони сказали: „Роби все, що добре в оча́х твоїх“. А священик сказав: „Приступі́мо тут до Бога!“
37 І запитався Саул Бога: „Чи зійти за филисти́млянами? Чи даси їх в Ізраїлеву руку?“ Та Він не відповів йому того дня.
38 І сказав Саул: „Зійдіться сюди всі видатні́[18] народу, і пізнайте та побачте, у чо́му стався той гріх сьогодні.
39 Бо як живий Господь, що допоміг Ізраїлеві, — якщо він був хоча б на сині моїм Йонатані, то конче помре він!“ Та ніхто не відповів йому з усьо́го наро́ду.
40 І сказав він до всього Ізраїля: „Ви станете на один бік, а я та син мій Йоната́н на дру́гий бік“. І сказав той народ до Саула: „Зроби, що добре в оча́х твоїх!“
41 І сказав Саул до Господа, Бога Ізраїля: „Дай же тумі́м!“ І був ви́явлений жеребком Йонатан та Саул, а народ повихо́див оправданим.
42 І сказав Саул: „Киньте поміж мною та поміж сином моїм Йонатаном“. І був ви́явлений Йоната́н.
43 І сказав Саул до Йонатана: „Розкажи мені, що́ ти зробив?“ І розповів йому Йонатан і сказав: „Я справді скуштува́в кінцем кия, що був у руці моїй, трохи меду. Ось я помру за це!“
44 І сказав Саул: „Так нехай зробить Бог, і так нехай додасть, що конче помреш, Йоната́не!“
45 А народ сказав до Саула: „Чи помирати Йоната́нові, що зробив оце велике спасі́ння в Ізраїлі? Борони Боже! Як живий Господь, — не спаде́ волоси́на з голови його на землю, бо з Богом робив він цього дня!“ І визволив наро́д Йонатана, і він не помер.
46 І відійшов Саул від филисти́млян, а филисти́мляни пішли на своє місце.
47 І здобув Саул царюва́ння над Ізраїлем, і воював навколо зо всіма́ своїми ворогами: з Моавом, і з синами Аммона, і з Едомом, і з царями Цови, і з филистимлянами. І скрізь, проти кого він оберта́вся, мав у́спіх.
48 І склав він військо, та й побив Амали́ка, і врятував Ізраїля з руки грабіжника.
49 І були в Саула сини: Йонатан, і Їшві, і Малкішуя; а ім'я́ двох дочо́к його: ім'я́ ста́ршій Мера́в, а ім'я молодшій Мелхо́ла.
50 А ім'я́ Саулової жінки: Ахіноам, дочка Ахіма́аца. А ім'я́ провідника́ його ві́йська: Авне́р, син Нера, Саулового дя́дька.
51 А Кіш — батько Саулів, а Нер — батько Авнера, син Авіїлів.
52 І була сильна війна на филисти́млян за всіх Саулових днів. І коли Саул бачив якого чоловіка хороброго та якого сильного, то брав його до се́бе.
15 І сказав Самуїл до Саула: „Господь послав був мене пома́зати тебе на царя над народом Його, над Ізраїлем. А тепер послухайся голосу Господніх слів.
2 Так сказав Господь Саваот: Я згадаю, що́ зробив був Амалик Ізраїлеві, що клав йому перешкоду на дорозі, коли він вихо́див із Єгипту.
3 Тепер іди, і поб'єш Амали́ка, і вчиниш закляттям усе, що його, і не змилосе́рдишся над ним. І позабиваєш усе, від чоловіка аж до жінки, від дитини й аж до немовляти, від вола й аж до штуки дрібно́ї худо́бини, від верблю́да й аж до осла“.
4 І Саул оповістив народ, і перелічив їх у Телаїмі, — двісті тисяч піхоти та десять тисяч мужа Юди.
5 І прийшов Саул аж до Амали́кового міста, та й засів у долині.
6 І сказав Саул кене́янам: „Ідіть, відокремтесь, вийдіть з-поміж Амалики́тянина, щоб я не долучив вас до них, бо ви зробили були милість усім ізра́їльтянам, коли вони виходили з Єгипту“. І відокремився Кенеянин з-поміж Амали́ка.
7 А Саул побив Амалика від Хавіли аж до місця, де йдеш до Шуру, що навпроти Єгипту.
8 І зловив він Аґага, амаликського царя, живого, а ввесь народ зробив закляттям, та й побив ві́стрям меча.
9 Та змилосе́рдився Саул і народ над Аґаґом, і над найліпшим з його худоби дрібно́ї й з худоби його великої та з товару вгодо́ваного, і над ві́вцями, та над усім добром, і не хотіли зробити їх закляттям. А все маловарте й худе — його зробили закляттям.
10 І було Господнє слово до Самуїла й казало:
11 „Жалкую, що Я настанови́в Саула за царя, бо він відвернувся від Мене, а слів Моїх не ви́конав“. І запалився гнів Самуїлів, і він кли́кав до Господа ці́лу ніч.
12 А рано вранці Самуїл устав, і пішов назу́стріч Саулові. І Самуїлові доне́сли, говорячи: „Саул прийшов до Карме́лу, і ось ставить собі па́м'ятника, а потому поверну́вся й пішов, і зійшов до Ґілґалу“.
13 І прийшов Самуїл до Саула, а Саул сказав йому: „Благослове́нний ти в Господа! Я виконав слово Господнє“.
14 А Самуїл сказав: „А що́ це за ме́кання цієї отари в ушах моїх, та рик великої худоби, що я чую?“
15 І сказав Саул: „Від Амаликитянина привели́ їх, бо народ змилосе́рдився над найліпшим із худоби дрібно́ї та з худоби великої, щоб зарізати в жертву для Господа, Бога твого, а позостале вчинили закляттям“.
16 А Самуїл сказав до Саула: „Поки́нь, а я розповім тобі, що́ Господь говорив мені цієї ночі“. А той сказав йому: „Говори“.
17 І сказав Самуїл: „Хоч ти мали́й був в оча́х своїх, — чи ж ти не голова Ізраїлевих племе́н? Чи ж не пома́зав тебе Господь на царя над Ізраїлем?
18 І послав тебе Господь дорогою, і сказав: Іди, і вчиниш закляттям нечестивих амалнки́тян, і будеш воювати з ними, аж поки ти не ви́губиш їх.
19 І чому́ ти не послухався Господнього голосу, але кинувся на здо́бич, і зробив оце зло в Господніх оча́х?“
20 І сказав Саул до Самуїла: „Та я послухався Господнього голосу, і пішов дорогою, якою послав був мене Господь, — і привів я Аґаґа, царя амаликського, а Амалика зробив закляттям.
21 А народ узяв зо здо́бичі худобу дрібну́ та худобу велику, як поча́ток закляття, щоб прино́сити в жертву Господе́ві, Богові твоєму, в Ґілґалі“.
22 І сказав Самуїл: „Чи жада́ння Господа цілопа́лень та жертов таке, як по́слух Господньому голосу? Таж по́слух ліпший від жертви, покірливість — краща від баранячого ло́ю!
23 Бо непокі́рливість — як гріх ворожби́тства, а сваві́льство — як провина та служба бовва́нам. Через те, що ти відкинув Господні слова, то Він відкинув тебе, щоб не був ти царем“.
24 I сказав Саул до Самуїла: „Прогріши́вся я, бо переступив накази Господні та слова́ твої, — бо я боявся народу, та послухався його голосу.
25 А тепер прости ж мій гріх, і вернися зо мною, — і я поклонюсь Господе́ві“.
26 Та Самуїл сказав до Саула: „Не вернуся з тобою, бо ти погорди́в Господнім словом, а Господь погорди́в тобою, щоб не був ти царем над Ізраїлем“.
27 І повернувся Самуїл, щоб піти, а Саул схопи́в по́лу плаща його, та й відірвав.
28 І сказав до нього Самуїл: „Господь відірвав сьогодні від тебе Ізраїлеве царство, та й передав його твоєму ближньому, ліпшому від тебе!
29 І також Ізраїлева Слава не скаже неправди та не буде каятися, бо Він не люди́на, щоб каятись“.
30 А Саул сказав: „Прогріши́вся я! Але вшануй мене перед старши́ми мого народу та перед Ізраїлем, і вернися зо мною, а я поклонюся Господе́ві, Богові твоєму“.
31 І вернувся Самуїл за Саулом, і Саул поклонився Господе́ві.
32 І сказав Самуїл: „Підведіть до мене Аґаґа, царя амаликського“. І пішов до нього Аґаґ весело. І сказав Аґаґ: „Справді, — відступилася гірко́та смерти!“
33 А Самуїл сказав: „Як твій меч позбавляв жінок дітей, так позба́виться дітей твоя мати між жінка́ми“. І посік Самуїл Аґаґа перед Господнім лицем у Ґілґалі.
34 І пішов Самуїл до Рами́, а Саул зійшов до дому свого, до Саулової Ґів'ї.
35 І більше не бачив Самуїл Саула аж до дня його смерти, та Самуїл сумува́в за Саулом. А Господь жалкував, що настановив був Саула царем над Ізраїлем.
16 І сказав Господь до Самуїла: „Аж доки ти сумува́тимеш за Саулом? Таж Я відкинув його, щоб не царював над Ізраїлем. Напо́вни рога свого оливою, та й іди, — пошлю тебе до віфлеє́млянина Єссея, бо Я наглянув Собі царя між синами його“.
2 І сказав Самуїл: „Як я піду́? А почує Саул, то вб'є мене“. А Господь сказав: „Візьми в свою руку теля з великої худоби, та й скажеш: Я прийшов, щоб прине́сти жертву для Господа.
3 І закличеш Єссе́я на жертву, а Я тобі дам знати, що́ маєш робити, і пома́жеш Мені того, кого скажу́ тобі“.
4 І зробив Самуїл, що́ Господь говорив. І прийшов він до Віфлеєму,[19] а старші́ міста вийшли йому назустріч із тремтінням. І сказали вони: „Чи твій при́хід — то мир?“
5 А він відказав: „Мир! Я прийшов, щоб прине́сти жертву Господе́ві. Освятіться, і при́йдете зо мною до жертви“. І освятив він Єссе́я та синів його, і покликав їх на жертву.
6 І сталося, як вони поприхо́дили, то побачив він Еліява, та й сказав: „Справді — перед Господом пома́занець Його!“
7 Та Господь сказав Самуїлові: „Не дивись на обличчя його та на високість зросту його, бо Я відкинув його Собі! Бо Бог бачить не те, що бачить люди́на: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце“.
8 І покликав Єссе́й Авінадава, і привів його перед Самуїла, та той сказав: „Також цього не вибрав Господь!“
9 І привів Єссе́й Шамму, та Самуїл сказав: „Також цього не вибрав Господь“.
10 І привів Єссей сімох своїх синів перед Самуїла. І сказав Самуїл до Єссея: „Цих не вибрав Господь“.
11 І сказав Самуїл до Єссея: „Чи то всі твої діти?“ А той відказав: „Ще позостався найменший, — він пасе отару“. І сказав Самуїл до Єссея: „Пошли ж приве́сти його, бо не сядемо за стіл, аж поки він не при́йде сюди“.
12 І послав він, і привів його, а він — рум'яний, із гарними очима та хорошого стану. А Господь сказав Самуїлові: „Устань, пома́ж його, — бо це він!“
13 І взяв Самуїл рога оливи, та й пома́зав його серед братів його. І Дух Господній злинув на Давида, і був на ньо́му від того дня й далі. А Самуїл устав, і пішов до Рами́.
14 І Дух Господній відступився від Саула, а напав його дух злий, по́сланий від Господа.
15 І сказали раби Саула до нього: „Оце злий дух від Бога нападає на тебе.
16 Нехай скаже пан наш, — раби твої пошукають тобі кого, хто вміє грати на гу́слах. І станеться, коли буде на тебе злий дух від Бога, то заграє той рукою своєю, — і буде тобі добре“.
17 І сказав Саул до рабів своїх: „Нагляньте мені кого, хто добре грає, і приведіть до ме́не“.
18 I відповів один із слуг, і сказав: „Ось бачив я сина віфлеємлянина Єссе́я, що вміє грати, — ли́цар та вояка, і розуміється на речах, і чоловік хорошої поста́ви. І Господь із ним“.
19 І послав Саул послів до Єссе́я й сказав: „Пошли до мене Давида, сина свого, що при отарі“.
20 І взяв Єссе́й осла, наладованого хлібом, та бурдюка́ вина, та одне козля, і послав через сина свого Давида до Саула.
21 І прийшов Давид до Саула, та й став перед ним. І той сильно полюбив його, і він став йому зброєно́шею.
22 І послав Саул до Єссея, говорячи: „Нехай остається Давид при мені, бо він знайшов ласку в оча́х моїх“.
23 І бувало, коли злий дух від Бога нападав на Саула, то Дави́д брав гу́сла, та й грав своєю рукою. І легшало Саулові, і ставало йому добре, і відступа́в від нього той злий дух.
17 І зібрали филисти́мляни свої ві́йська на війну. І зібралися вони до Сохо, що Юдине, і таборува́ли між Сохо та між Азекою в Ефес-Даммімі.
2 І зібра́лися Саул та ізра́їльтяни, і таборува́ли в долині Елі, і вставилися до бо́ю проти филисти́млян.
3 І стояли филисти́мляни на горі з того боку, а Ізраїль стояв на горі з цього боку, а поміж ними долина.
4 І вийшов із филистимських табо́рів однобо́рець, ім'я́ йому Ґолія́т із Ґату. Високий був — шість ліктів і п'ядь.
5 А на голові його — мідяний шоло́м, і він одя́гнений був у па́нцера з луски́; а вага того па́нцера — п'ять тисяч шеклів міді.
6 А на нога́х його — мідяні наголі́нники, а за плечи́ма його — мідяний спис.
7 А держа́к списа його — як ткацький вал, а ві́стря спи́су його — шістсот шеклів заліза. А перед ним ходив щитоно́ша.
8 І став він, і кликнув до Ізраїлевих полків, та й сказав до них: „Чого ви вийшли ставати до бо́ю? Чи ж я не филисти́млянин, а ви не раби Саулові? Оберіть собі кого, і нехай він зі́йде до мене.
9 Якщо він зможе воювати зо мною, і вб'є мене, то ми ста́немо вам за рабів. А якщо я перемо́жу його, і вб'ю його, то ви станете нам за рабів, і будете служити нам“.
10 І сказав филисти́млянин: „Я цього дня зневажив Ізраїлеві полки́. Дайте мені чоловіка, і бу́демо битися вдвох“.
11 І чув Саул та ввесь Ізраїль ці слова филисти́млянина, — і вони перестра́шилися та сильно наляка́лися.
12 А Давид — син того мужа ефра́тянина, з Юдиного Віфлеєму, а ім'я́ йому Єссе́й, що мав во́сьмеро синів. І цей чоловік за Саулових днів був стари́й, увійшов у літа.
13 І пішли троє найстарших Єссеєвих синів, пішли за Саулом на війну́. А імена́ трьох синів його, що пішли на війну: перворідний Еліяв, а другий його — Авінадав, а третій — Шамма.
14 А Давид — він найменший, а три найстарші пішли за Саулом.
15 А Давид ходив до Саула, та вертався па́сти отару свого батька в Віфлеємі.
16 А той филисти́млянин підхо́див ранком та ввечорі, і виступав сорок день.
17 І сказав Єссей до сина свого Давида: „Візьми но для братів своїх ефу́ цього пра́женого зе́рна, і десять цих хлібі́в, та й віднеси́ скоренько до табо́ру до своїх братів.
18 А цих десять кусків сиру віднесеш для тисячника, і розізнаєш про пово́дження братів своїх, і вивідай про їхні потреби.“
19 А Саул і вони, та всі ізра́їльтяни були в долині Елі, — воювали з филисти́млянами.
20 І встав Давид рано вранці, і полиши́в ота́ру свою на сто́рожа; і взяв та й пішов, як наказав йому Єссей. І ввійшов він до обо́зу, а ві́йсько вихо́дило до бойово́го стро́ю, і підняли́ вони окрик у бою́.
21 І ви́шикувалися Ізраїль та Филисти́млянин ла́ва проти ла́ви.
22 І Давид позоставив свою но́шу в сто́рожа речей, та й побіг до по́лку. І ввійшов він, і запитав своїх братів про пово́дження.
23 А коли він розмовляв із ними, аж ось виходить із филистимських полкі́в одноборець, филисти́млянин Ґолія́т ім'я́ йому, із Ґату. І промовляв він ті самі слова́, а Давид почув.
24 А всі ізра́їльтяни, коли бачили того чоловіка, то втікали перед ним та дуже лякалися.
25 І говорив Ізра́їльтянин: „Чи бачите ви цього чоловіка, що виходить? А виходить він, щоб зневажа́ти Ізраїля. І буде, — того чоловіка, що вб'є його, збагати́ть його цар великим багатством, і дочку́ свою віддасть йому, а дім його батька зробить вільним в Ізраїлі“.
26 І спитався Давид тих людей, хто стояв з ним, говорячи: „Що́ буде зро́блене тому, хто вб'є цього филисти́млянина й зді́йме обра́зу з Ізраїля? Бо хто цей необрізаний филисти́млянин, що так зневажає полки́ Живого Бога?“
27 А народ сказав йому те саме слово, говорячи: „Отак буде зро́блено чоловікові, хто вб'є його“.
28 І почув Еліяв, його найстарший брат, як він говорив до людей. І запалився Еліявів гнів на Давида, і він сказав: „Чого то зійшов ти? І на ко́го ти позоставив трохи тієї отари в пустині? Я знаю зарозумі́лість твою та порожнечу твого серця, бо ти зійшов, щоб подивитися на війну́!“
29 А Давид відказав: „Та що́ я зробив тепер? Чи не на нака́з батька?“
30 І він відвернувся від нього до іншого, і запитував про те саме. А народ відповів йому те саме, як перше.
31 І були почуті слова ті, що говорив Давид, і донесли їх Саулові, і він покликав його.
32 І сказав Давид до Саула: „Хай не лякається нічиє серце через нього. Раб твій пі́де, і буде битися з отим филистимлянином“.
33 І сказав Саул до Давида: „Ти не можеш піти на того филистимлянина битися з ним, бо ти мали́й, а він воя́к від своєї мо́лодости“.
34 І сказав Давид до Саула: „Твій раб був пастухо́м свого батька при отарі, і прихо́див лев, а також — ведмідь, та й тягнув штуку дрібно́ї худоби зо стада,
35 а я вихо́див за ним, і побивав його, і виривав те з па́щі його. А як він ставав на мене, то я хапав його за його гри́ву, та й побивав його.
36 І лева, і ведмедя побива́в твій раб. І цей необрізаний филисти́млянин буде, як один із них, бо він зневажив полки́ Живого Бога!“
37 І сказав Давид: „Господь, що врятува́в мене з лапи лева та з лапи ведмедя, Він урятує мене з руки цього филисти́млянина“. І сказав Саул: „Іди, і нехай Господь буде з тобою!“
38 І зодягнув Саул Давида в свою о́діж, і дав мідяно́го шоло́ма на його голову, і надів на нього па́нцера.
39 І прип'я́в Давид меча його на одежу свою, та й силкува́вся йти, бо він не звик був до того. І сказав Давид до Саула: „Не мо́жу в цьому ходити, бо я не звик!“ І поскида́в Давид їх із себе.
40 І взяв він кия свого в свою руку, і вибрав собі п'ять ви́гладжених камінці́в із потоку, і поклав їх у пастушу то́рбу, яку мав, та в торби́ну, а його пра́ща — у руці його. І він пішов до филисти́млянина.
41 А филисти́млянин підхо́див усе ближче до Давида, і чоловік ніс щита́ перед ним.
42 І подивився филисти́млянин, та й побачив Давида, — і злегкова́жив його, бо той був ще хлопець, рум'яний юна́к струнко́ї поста́ви.
43 І сказав филисти́млянин до Давида: „Чн я пес, що ти вийшов на мене з ки́єм?“ І филисти́млянин прокляв Давида своїми богами.
44 І сказав филисти́млянин до Давида: „Ходи ж до мене, а я твоє тіло віддам пта́ству небесному та звірині́ польові́й“.
45 І сказав Давид до филисти́млянина: „Ти йдеш на мене з мечем і списом та ра́тищем, а я йду на тебе в Ім'я́ Господа Савао́та, Бога військ Ізра́їлевих, які́ ти знева́жив.
46 Сьогодні віддасть тебе Господь у мою ру́ку, — і я поб'ю́ тебе́, і відітну́ голову твою з тебе, і дня цього я дам па́дло филистимського табо́ру птаству небесному та земній звірині́. І пізнає вся земля, що є Бог Ізраїлів!
47 І пізнає вся громада те, що Господь спасає не мече́м та списом, — бо це війна Господа, і Він віддасть вас у нашу руку“.
48 І сталося, коли филисти́млянин устав і пішов, і збли́зився до Давида, то Давид поспішив і побіг до ла́ви навпроти филисти́млянина.
49 І простя́г Давид руку свою до то́рби, і взяв звідти ка́меня, та й кинув із пращі, — і вдарив филисти́млянина в чоло́ його. І той камінь втявся йому в чоло́, — і він упав на обличчя своє на землю.
50 І отак переміг Давид филисти́млянина пра́щею та ка́менем, — і вдарив він филисти́млянина, та й убив його, а меча́ не було в Давидовій руці.
51 І підбіг Давид, і став на филисти́млянина, і ви́хопив його меча́, і витяг його з його пі́хви, — та й убив його, і відтяв ним йому го́лову! І побачили филисти́мляни, що помер їх сила́ч, — і стали втікати!
52 А люди Ізраїлеві та Юдині схопи́лися, і зняли́ крик, та й погнали филисти́млян аж доти, де йдеться до Ґа́ю, і аж до брами Екро́ну. І падали трупи филисти́млян по дорозі аж до Шаараїму, і аж до Ґату, і аж до Екрону.
53 І верну́лися Ізраїлеві сини з пого́ні за филистимлянами, та й розграбува́ли їхні табо́ри.
54 А Давид узяв го́лову того филисти́млянина, і приніс її до Єрусалиму, а збро́ю його склав у своєму наме́ті.
55 А як Саул побачив Давида, що вихо́див напроти филисти́млянина, то сказав до Авне́ра, провідника́ війська: „Чий син оцей хло́пець, Авне́ре?“ А Авне́р відказав: „Присягаю життям твоїм, о ца́рю, що не знаю!“
56 І сказав цар: „Запитай, чий син цей юна́к?“
57 А коли Давид вертався, побивши филисти́млянина, то Авне́р узяв його й привів його перед Саула, а голова́ филисти́млянина — у руці його.
58 І сказав до нього Саул: „Чий ти син, хло́пче?“ А Давид відказав: „Я син раба твого віфлеємлянина Єссе́я“.
18 І сталося, як скінчи́в він говорити до Саула, то Йоната́нова[20] душа зв'яза́лася з душею Давидовою, — і полюбив його Йонатан, як душу свою.
2 І того дня взяв його Сау́л, і не пустив його вернутися до дому його ба́тька.
3 І склав Йоната́н із Давидом умову, бо полюбив його, як душу свою.
4 І зняв Йоната́н із себе плаща́, що був на ньому, та й дав його Давидові, і вбрання́ своє, і все аж до меча свого, і аж до лу́ка свого, і аж до по́яса свого.
5 І ходив Давид скрізь, куди посилав його Саул, і робив мудро. І настанови́в його Саул над вояка́ми, і він подо́бався усьому наро́дові, а також Сауловим рабам.
6 І сталося, як вони йшли, коли Давид вертався, побивши филисти́млянина, то повихо́дили жінки́ зо всіх Ізраїлевих міст, — щоб співати та танцюва́ти назустріч царя Саула, із бу́бнами, із радістю, та з цимба́лами.
7 І викрикували ті жінки́, що грали, та й казали: „Саул повбива́в свої тисячі, а Давид — десятки тисяч свої!“
8 І дуже запалився Саулів гнів, і та річ була неприє́мна йому, і він сказав: „Давидові дали́ десятки тисяч, а мені дали тисячі, — йому бракує ще тільки царюва́ння!“
9 І від того дня й далі Саул дивився за́здрісним оком на Давида.
10 І сталося другого дня, і напав злий дух від Бога на Саула, і він став несамови́тий[21] в себе вдома, а Давид грав своєю рукою, як щоденно, а в Сауловій руці був спис.
11 І кинув Саул списа, кажучи про себе: „Уда́рю в Давида, і приб'ю його до стіни́! Та Давид два ра́зи ухили́вся від нього.
12 І боявся Саул Давида, бо з ним був Госпо́дь, а від Саула Він відступи́в.
13 І віддали́в його Саул від себе, і настанови́в його собі тисячником, і він вихо́див на війни, і верта́вся перед наро́дом.
14 І мав Давид пово́дження в усіх дорогах своїх, і з ним був Господь.
15 І побачив Саул, що той має велике пово́дження, і налякався його.
16 А ввесь Ізраїль та Юда любили Давида, бо він вихо́див на війни, і верта́вся перед ними.
17 І сказав Саул до Давида: „Ось моя найстарша дочка́ Мерав, — її я дам тобі за жінку. Тільки будь мені хоробрим та воюй Господні[22] ві́йни!“ А про себе Саул сказав: „Нехай не буде на ньому моя рука, — а нехай буде на ньому рука филисти́млян!“
18 А Давид сказав до Саула: „Хто я, і яке життя моє та рід мого батька в Ізраїлі, що я стану зя́тем цареві?“
19 І сталося, коли настав час дати Давидові Мерав, Саулову дочку́, то вона була ви́дана за жінку мехолатитянинові Адріїлові,
20 а Давида покохала Мелхо́ла,[23] друга Саулова дочка́. І розповіли́ про це Саулові, і ця річ була слу́шна в оча́х його.
21 І сказав Саул про себе: Дам я її йому, і нехай вона стане йому за па́стку, — і нехай буде на ньому рука филисти́млян!“ А до Давида Саул сказав удруге: „Посвоя́чишся сьогодні зо мною“.
22 І наказав Саул своїм рабам: „Промовляйте до Давида поти́ху, говорячи: Ось цар уподо́бав тебе собі, а всі його раби полюбили тебе, а тепер ти посвоя́чишся з царем“.
23 І Саулові раби говорили ці слова до Давидових ушей. А Давид сказав: „Чи то легко в ваших оча́х посвоя́читися з царем? Таж я люди́на вбога та маловажна!“
24 І розповіли́ це раби Саула йому, говорячи: „Отак говорив Давид“.
25 І сказав Саул: „Так скажете Давидові: Не бажає цар заплати за молоду́, а бажає тільки сто крайніх плотів филистимських, щоб пімститися на не́приятелях царя“. А Саул ду́мав тим зробити, щоб Давид попав до руки филисти́млян.
26 І його раби переказали ці слова Давидові, і ця річ була мила в Давидових очах, щоб посвоя́читися з царем. І в недовгому ча́сі
27 встав Давид, та й пішов він та його люди, і забив серед филисти́млян двісті чоловіка. І Давид приніс їхні крайні плоті, і дав їх у повному числі цареві, щоб посвоя́читися з царем. І Саул дав йому за жінку дочку́ свою Мелхо́лу.
28 І побачив Саул, і пізнав, що Господь із Давидом, а Мелхо́ла, Саулова дочка́, полюбила його.
29 А Саул ще й далі боявся Давида. І Саул нена́видів Давида по всі дні.
30 І вихо́дили воювати филистимські провідники́, і бувало — скільки вони вихо́дили, то Давид мав найбільше пово́дження від усіх Саулових рабів. І стало ім'я́ його дуже шановане.
19 І говорив Саул до свого сина Йоната́на та до всіх своїх рабів, щоб убити Давида. Та Йонатан, син Саулів, дуже кохав Давида.
2 І розповів Йонатан Давидові, говорячи: „Батько мій Саул хоче вбити тебе. А тепер уранці стережися, — сиди в укритті́, і схова́йся.
3 А я вийду, і стану при своєму ба́тькові на полі, де ти будеш, і я буду говорити про тебе до свого батька. І що́ побачу, те розповім тобі“.
4 І говорив Йонатан своєму батькові Саулові добре про Давида, і сказав йому: „Нехай не згрішить цар проти раба свого, проти Давида, бо не згрішив він проти тебе, а вчинки його дуже добрі для тебе.
5 І наражав він на небезпе́ку життя своє, і вбив филисти́млянина, — і Господь учинив велике спасі́ння для всього Ізраїля. Ти це бачив та радів. І для чого згрішиш ти проти невинної кро́ви, бажаючи вбити Давида безпричи́нно?“
6 І послу́хався Саул Йонатанового голосу. І Саул присягнув: „Як живий Господь, — не буде той убитий!“
7 І покликав Йонатан Давида, і переказав йому Йонатан усі ті слова́. І привів Йонатан Давида до Саула, і він був перед ним, як давніше.
8 А війна була далі. І вийшов Давид, і воював з филисти́млянами, та й завдав їм велику пора́зку, — і вони повтікали перед ним.
9 А злий дух від Господа був на Саулі, і він сидів у своїм домі, і спис його — в руці його, а Давид грав рукою.
10 А Саул хотів ударити списом у Давида, прибити його до стіни, та відхили́вся той перед Саулом, і він увігнав списа в стіну́, а Давид утік, і був урято́ваний тієї ночі.
11 І послав Саул посланців до Давидового дому, щоб стерегли його й щоб убили його вранці. І розповіла́ Давидові його жінка Мелхола, говорячи: „Якщо ти не врятуєш свого життя цієї ночі, то взавтра ти будеш забитий“.
12 І Мелхола спустила Давида через вікно, і він пішов і втік, і врятувався.
13 І взяла Мелхола домашнього божка́, і поклала до ліжка, а поду́шку з ко́зячого во́лосу поклала в голова́х його, та й прикрила плаще́м.
14 І послав Саул посланці́в, щоб узяти Давида, а вона сказала: „Він хворий!“
15 І послав Саул тих посланці́в побачити Давида, говорячи: „Принесіть його в лі́жку до мене, щоб забити його!“
16 І ввійшли ті посланці́, аж ось у ліжку домашній божо́к, а в голова́х його — поду́шка з ко́зячого во́лосу!
17 І сказав Саул до Мелхоли: „На́що ти так обмани́ла мене, і відпустила мого ворога, і він урятувався?“ А Мелхола відказала Саулові: „Він сказав мені: Відпусти мене, бо інакше вб'ю тебе!“
18 А Давид утік і врятувався. І прийшов він до Самуїла до Рами́, і розповів йому все, що́ зробив йому Саул. І пішов він та Самуїл, та й осілися в Найоті.
19 І розпові́джено Саулові, говорячи: „Ось Давид у Найоті в Рамі́“.
20 І послав Саул посланці́в, щоб узяли́ Давида. І вони побачили громаду пророків, що пророкувала, а Самуїл стояв над ними. І на Саулових посланців злинув Дух Божий, і пророкували й вони.
21 I розповіли́ про це Саулові. І послав він інших посланці́в, та пророкували також і вони. А Саул послав посланці́в ще третіх, та пророкували й вони.
22 І пішов і він до Рами́, і прийшов аж до великої ями, що в Сеху, і запитав, і сказав: „Де Самуїл та Давид?“ А запитаний відказав: „Ось у Найоті в Рамі“.
23 І пішов він туди до Найоту в Рамі. І зли́нув Божий Дух також на нього, — і він усе пророкував, аж поки не прийшов у Найот у Рамі.
24 І зняв і він одежу свою, і пророкував і він перед Самуїлом, і лежав наги́й ці́лий той день та ці́лу ніч. Тому то й говорять: „Чи й Саул між пророками?“
20 І втік Давид з Найо́ту в Рамі́, і прийшов та й сказав перед Йонатаном: „Що́ я зробив, яка провина моя й який мій гріх перед батьком твоїм, що він шукає моєї душі?“[24]
2 А той відказав: „Борони Боже, — ти не помреш! Таж ба́тько мій не робить жодної справи, великої чи справи малої, коли не відкриває на вухо мені, то чому мій батько заховає від мене цю справу? Цього не бу́де!“
3 А Давид іще присягнув та й сказав: „Добре пізнав твій батько, що я знайшов милість в оча́х твоїх. І сказав він: Нехай не довідається про те Йонатан, щоб не був він засму́чений. Але як живий Господь і як жива душа твоя, — між мною та смертю не більше кро́ку!“
4 І сказав Йонатан до Давида: „Що́ підкаже душа твоя, те зроблю́ тобі!“
5 І сказав Давид до Йонатана: „Ось узавтра новомі́сяччя, коли звичайно сиджу́ я з царем, щоб їсти з ним. Але ти відпусти мене, а я сховаюся в полі аж до третього вечора.
6 Якщо дійсно згадає про мене твій батько, то скажеш, що конче жадав від мене Давид, щоб йому забігти до свого міста Віфлеєму, бо там річна́ жертва для всього роду його.
7 Якщо він скаже так: „Добре!“ то мир твоєму рабові. А якщо дійсно запалає йому гнів, то знай, що постано́влене те зло від нього.
8 І зробиш милість своє́му рабові, бо ти ввів свого раба в Господній запові́т із собою. А якщо є на мені прови́на, — убий мене ти, а до батька твого по́що мене ве́сти?“
9 І відказав Йонатан: „Борони тебе, Боже! Бо якщо справді пізна́ю, що в мого батька постановлене зло, щоб прийшло на тебе, чи ж того я не розкажу́ тобі?“
10 І сказав Давид до Йонатана: „Хто повідо́мить мене, якщо батько твій відповість тобі жорсто́ке?“
11 А Йонатан сказав до Давида: „Ходи ж, і ви́йдемо на поле“. І вийшли вони оби́два на поле.
12 І сказав Йоната́н до Давида: „Свідок Господь, Бог Ізраїлів, що післязавтра цього ча́су ви́відаю я батька свого. Нехай скарає мене Бог, якщо тоді не пошлю́ до тебе, і не сповіщу́ тебе, —
13 так нехай зробить Госпо́дь Йонатану, і так нехай додасть! А якщо моєму ба́тькові вгодно зробити зло тобі, то сповіщу́ тебе, і відішлю́ тебе, і ти пі́деш у мирі, а Господь буде з тобою, як Він був із моїм ба́тьком.
14 І ти, якщо я бу́ду ще живий, хіба не зро́биш зо мною Господньої ми́лости? Коли ж я помру́,
15 то не відбирай своєї ми́лости від дому мого навіки, а навіть тоді, як Господь понищить усіх Давидових ворогів із поверхні землі.
16 І нехай пошукає Господь душі́ від Давидових ворогів!“ І склав Йонатан умову з Давидовим домом.
17 І Йонатан далі присягався Давидові в своїй любові до нього, бо він покохав його, як свою душу.
18 І сказав йому Йонатан: „Узавтра новомісяччя, і ти будеш зга́даний, бо буде порожнє твоє місце.
19 А третього дня скоро зі́йдеш, і при́йдеш до місця, де ти ховався у день твого чину, і сядеш при камені Азе́л.
20 А я пущу́ три стрілі́ набік, ніби стріляючи собі до мети.
21 І ось пошлю́ я слугу: „Іди, знайди ті стрі́ли!“ Якщо, говорячи, скажу́ я до хлопця: „Он ті стрі́ли тут перед тобою, візьми їх“, то прихо́дь, бо мир тобі, і нема нічого злого, як живий Господь!“
22 А якщо я скажу́ до того юнака́ так: „Он ті стріли за тобою далі“, то втікай, бо Господь відпускає тебе.
23 А та річ, що про неї говорили ми, я та ти, — ось Господь буде свідком між мною та між тобою аж навіки!“
24 І сховався Давид у полі. І було новомі́сяччя, а цар засів до ї́жі.
25 І сів цар на стільці́ своїм, як раз-у-раз, на стільці́ при стіні. І встав Йонатан, а Авне́р сів збо́ку Саула, а Давидове місце було порожнє.
26 Та Саул нічого не говорив того дня, бо сказав собі: „Це випа́док, Давид не чистий, бо не очистився“.
27 І сталося другого дня, на другий день новомісяччя, — було́ порожнє Давидове місце. І сказав Саул до сина свого Йонатана: „Чому́ не прийшов на хліб Єссеїв син і вчора, і сьогодні?“
28 І відповів Йонатан Саулові: „Дійсно просився Давид у мене до Віфлеєму.
29 І він говорив: Пусти мене, бо в тому місті для нас родова́ жертва, і запросив мене брат мій. А тепер, якщо знайшов я милість в оча́х твоїх, нехай я побіжу́ та побачу братів моїх. Тому́ не прийшов він до царсько́го столу“.
30 І запалав Саулів гнів на Йонатана, і він сказав йому: „Негідний і неслухня́ний си́ну! Чи ж не знаю я, що ти вибрав Єссеєвого сина на свій сором та на сором і неславу своєї матері?
31 Бо всі дні, поки Єссеїв син живий на землі, не будеш міцно стояти ані ти, ані царство твоє. А тепер пошли, і приведи́ його до мене, бо він призначений на смерть“.[25]
32 І відповів Йонатан своєму батькові Саулові та й сказав йому: „Чому́ він буде забитий? Що́ він зробив?“
33 Тоді Саул кинув списа на нього, щоб убити його. І пізнав Йонатан, що то постановлене від батька, щоб убити Давида.
34 І встав Йонатан від сто́лу, розпалений гнівом, і не їв хліба і дру́гого дня новомісяччя, бо був засмучений за Давида, бо його обра́зив його батько.
35 І сталося вранці, і вийшов Йонатан на поле, на умо́влений з Давидом час, а з ним був мали́й хлопець.
36 І сказав він до хлопця свого: „Побіжи, знайди ті стріли, що я ви́стріляю“. Хлопець побіг, а він пустив стрілу́ поза нього.
37 І прийшов хлопець до місця стріли́, що пустив Йонатан, а Йонатан кликнув за хлопцем і сказав: „Он та стріла за тобою далі!“
38 І кликнув Йонатан за хлопцем: „Скоро, поспіши, не ставай!“ І зібрав Йонатанів хлопець стрі́ли, та й прийшов до свого пана.
39 А той хлопець нічого не знав, — тільки Йонатан та Давид знали ту справу.
40 І віддав Йоната́н свою зброю юнако́ві, якого мав, та й сказав йому: „Іди, занеси це до міста!“
41 Той юна́к пішов, а Давид устав із південного бо́ку, і впав на обличчя своє на землю, та й поклонився три рази. І поцілували вони один о́дного, і оплакували один о́дного, а Давид гірко плакав.
42 І сказав Йонатан до Давида: „Іди з миром! А що присягнули ми двоє в Господнє Ім'я́, говорячи: Господь нехай буде свідком між мною та між тобою, і між насінням моїм та насінням твоїм, — нехай буде аж навіки!“
21 І встав Давид і пішов, а Йонатан пішов до міста.
2 І прийшов Давид до Но́ва, до священика Ахімеле́ха. А Ахіме́лех із тремтінням стрів Давида й сказав йому: „Чому́ ти сам, і ніко́го немає з тобою?“
3 І сказав Давид до священика Ахімелеха: „Цар наказав мені справу, і до мене сказав: Нехай ніхто не знає цього, тієї справи, за якою я посилаю тебе, і яку наказав тобі. А слуг я умовив на озна́чене місце.
4 А тепер, що́ є в тебе під рукою? П'ять хлібів дай у мою руку, або що́ зна́йдеться“.
5 А священик відповів Давидові та й сказав: „Нема в мене звича́йного хліба під рукою, а є тільки хліб святий, якщо твої́ слуги зде́ржалися від жінки“.
6 І відповів Давид священикові, та й сказав йому: „Так, бо жіно́к не було при нас як учора, так і позавчора, відко́ли я вийшов, і тіла слуг були чисті. А то хліб звичайний, особливо коли сьогодні замість цього інший хліб у посу́дині стане святим“.
7 І дав йому священик святе, бо не було там іншого хліба, крім хлібів показних, що були зняті з-перед Господнього лиця, щоб покла́сти теплий хліб того дня, коли його забирають.
8 А там того дня знахо́дився один із Саулових рабів перед Господнім лицем, а ім'я́ йому Доеґ, ідуме́янин, провідник пастухів, яких мав Саул.
9 І сказав Давид до Ахімеле́ха: „Чи нема тут у тебе під рукою списа або меча́? Бо я не взяв до своєї руки ані меча свого, ані іншої збро́ї своєї, бо царська́ справа була на́гла“.
10 А священик сказав: „Є меч филисти́млянина Ґолія́та, що ти вбив його в долині Ела, — ось він за ефо́дом, заго́рнений одежею. Якщо ві́зьмеш його собі, — візьми, бо тут нема іншого, окрім нього“. І сказав Давид: „Нема іншого такого, як він, — дай його мені!“
11 І встав Давид, і втікав того дня перед Саулом, і прибув до Ахі́ша, царя ґа́тського.
12 І сказали до нього Ахі́шеві раби: „Чи ж не цей Давид цар Кра́ю? Хіба ж не про нього співають у та́нцях, говорячи: „Саул повбивав свої тисячі, а Давид — десятки тисяч свої“.
13 І заховав Давид ті слова́ в своєму серці, і сильно боявся Ахіша, царя ґатського.
14 І змінив він свій ро́зум на їхніх оча́х, і шалів при них, і бив по две́рях брами, і пускав сли́ну свою на свою бо́роду.
15 І сказав Ахі́ш до своїх рабів: „Ось бачите чоловіка, що схо́дить із розуму. На́що привели́ його до мене?
16 Чи мені бракує безумних, що ви привели́ його, щоб схо́див із розуму передо мною? Чи такий може вхо́дити до мого дому?“
22 І пішов Давид звідти, і втік до печери Адулла́м. А брати його та ввесь дім батька його почули про це, та й посхо́дилися до нього туди.
2 І позбиралися до нього кожен пригно́блений, і кожен, хто був задо́вжений, і кожен огі́рчений в душі, — і він став над ними провіднико́м. І було їх із ним близько чотирьох сотень люда.
3 І пішов Давид ізвідти до Моавської Міцпи́, та й сказав до моавського царя: „Нехай при́йде батько мій та мати моя, і будуть із вами, аж поки я бу́ду знати, що́ зро́бить мені Бог“.
4 І він привів їх до моавського царя, і вони осілися з ним на всі дні Давидового перебува́ння в тверди́ні.
5 А пророк Ґад сказав до Давида: „Ти не бу́деш сидіти в тверди́ні, — іди, і пере́йдеш собі до Юдиного кра́ю!“ І пішов Давид, і прийшов до лісу Херет.
6 І почув Саул, що пі́знаний Давид та люди, хто з ним. А Саул сидів у Ґів'ї під тамариском на узгір'ї, а спис його був у руці його, і всі його раби стояли прн ньому.
7 І сказав Саул до слуг своїх, що стояли при ньому: „Послухайте, веніями́нівці! Чи вже ж Єссе́їв син дасть усім вам поля́ та виноградники? Чи вже ж настано́вить усіх вас тисячниками та сотниками,
8 що всі ви змовилися на мене, і не доне́сли до вуха мого, що син мій склав умову з Єссе́євим сином, і ніхто з вас не змилосе́рдився надо мною, і не відкрив мені, що син мій поставив мого раба чатува́ти на мене, і те діється і цього дня?“
9 І відповів ідуме́янин Доеґ, — а він стояв при Саулових слу́гах, — і сказав: „Я бачив Єссе́євого сина, що прихо́див до Но́ва, до Ахімеле́ха, Ахітувового сина,
10 і він питав для нього Господа, і дав йому поживи на дорогу, і дав йому меча́ филисти́млянина Ґолія́та“.
11 І послав цар покликати священика Ахімеле́ха, сина Ахітувового, та ввесь дім його батька, священиків, що в Нові. І всі вони прибули́ до царя.
12 А Саул сказав: „Слухай но, сину Ахітувів!“ А той відказав: „Ось я, мій пане!“
13 І сказав до нього Саул: „На́що ви змо́вилися на мене, ти та Єссеїв син, коли ти дав йому хліба та меча, і питав для нього Бога, щоб повстав він на мене й чига́в, як цього дня?“
14 І відповів Ахімеле́х цареві та й сказав: „А хто серед усіх рабів твоїх вірний, як Давид, царів зять, і має при́ступ до тайної ради, і шанований у твоєму домі?
15 Хіба сьогодні зачав я питати для нього Бога? Борони мене Боже! Нехай цар не кладе закиду на раба свого та на ввесь дім батька мого, бо в усьому тому твій раб не знає нічого, — ані мало́го, ані великого“.
16 А цар сказав: „Конче помреш, Ахімелеху, ти та ввесь дім батька твого!“
17 І сказав цар слу́гам, що стояли при ньому: „Підійдіть, і повбивайте Господніх священиків, бо й їхня рука ра́зом із Давидом, бо вони знали, що втікає він, та не доне́сли до вуха мого“. Та не хотіли цареві раби простягнути своєї руки, щоб діткнутися до Господніх священиків.
18 Тоді цар сказав до Доеґа: „Підійди ти, і вдар священиків!“ І підійшов ідуме́янин Доеґ, та й ударив священиків, — і вбив того дня вісімдеся́т і п'ять чоловіка, що носять лляно́го ефо́да.
19 А Нов, священиче місто, цар побив ві́стрям меча все, — від чоловіка й аж до жінки, від дитини й аж до немовляти, і вола, і осла, і дрібну́ худо́бину, — усе побив ві́стрям меча.
20 Та втік один син Ахімелеха, Ахітувового сина, а ім'я́ йому: Евіята́р. І втік він до Давида.
21 І Евіята́р доніс Давидові, що Саул повбивав Господніх священиків.
22 А Давид сказав до Евіята́ра: „Я знав того дня, що там ідумеянин Доеґ, яки́й конче розпові́сть Саулові. Я став причиною загибелі всіх душ дому твого́ батька!
23 Зостанься ж зо мною, не бійся, бо той, хто шукатиме моєї душі, шукатиме й душі твоєї, та ти бу́деш стере́жений у мене“.
23 І доне́сли Давидові, говорячи: „Ось филисти́мляни облягли́ Кеїлу, і грабують клу́ні“.
2 І запитав Давид Господа, говорячи: „Чи піду́ й перемо́жу тих филисти́млян?“ А Госпо́дь сказав до Давида: „Іди, — і поб'єш филисти́млян та спасеш Кеїлу“.
3 А Давидові люди сказали до нього: „Ось ми боїмо́ся тут у Юді, а що ж буде, коли пі́демо в Кеїлу, проти филистимських лав?“
4 А Давид ще далі питався Господа, і Господь відповів та сказав йому: „Устань, зійди́ до Кеїли, бо Я даю филисти́млян у твою руку“.
5 І пішов Давид та люди його до Кеїли, та й воював із филисти́млянами, і зайняв їхню худобу, і наніс їм велику пора́зку. І спас Давид ме́шканців Кеїли.
6 І сталося, коли втікав Евіята́р, син Ахімелеха, до Давида в Кеїлу, то ефо́д був у його руці.
7 А Саулові доне́сено, що Давид увійшов у Кеїлу. І сказав Саул: „Бог віддав його в мою руку, бо він замкнув себе, коли ввійшов до міста з воро́тами та за́сувом“.
8 І скликав Саул увесь народ на війну, щоб зійти до Кеїли облягти Давида та людей його.
9 І дізнався Давид, що Саул задумує лихо на нього, і сказав до священика Евіята́ра: „Принеси ефо́да!“
10 І Давид сказав: „Господи, Боже Ізраїлів! Дослухуючися, чув Твій раб, що Саул хоче ввійти до Кеїли, щоб вигубити місто через мене.
11 Чи ви́дадуть мене громадя́ни Кеїли в його руку? Чи зі́йде Саул, як чув твій раб? Господи, Боже Ізраїлів, розпові́ж же Своєму рабо́ві!“ І сказав Господь: „Зі́йде“.
12 І запитався Давид: „Чи видадуть громадя́ни Кеїли мене та людей моїх у Саулову руку?“ А Господь сказав: „Видадуть“.
13 І встав Давид та його люди, бли́зько шости сотень чоловіка, та й вийшли з Кеїли, і ходили, де можна було ходити. А Саулові доне́сено, що Давид утік із Кеїли, і він занеха́яв по́хід.
14 І осівся Давид у пустині в тверди́нях, і осівся на горі в пустині Зіф. А Саул шукав його повсякденно, та Бог не дав його в руку йому.
15 І побачив Давид, що Саул вийшов шукати душі його, а Давид пробува́в у пустині Зіф у Хореші.[26]
16 І встав Йонатан, Саулів син, і пішов до Давида до Хорешу, і зміцнив його на дусі в Бозі,
17 та й сказав до нього: „Не бійся, бо не зна́йде тебе рука мого батька Саула! І ти бу́деш царювати над Ізраїлем, а я буду тобі засту́пником. І це знає й батько мій Саул“.
18 І вони оби́два склали умову перед Господнім лицем. І осівся Давид у Хорешу, а Йонатан пішов до свого дому.
19 А зіфе́яни прийшли до Саула до Ґів'ї, говорячи: „Ось Давид ховається в нас у тверди́нях у Хорешу, на взгі́р'ї Хахіла, що з пі́вдня від Єшішону.
20 А тепер, за всім жада́нням своєї душі, о ца́рю, конче зійди, а нам — хіба́ видати його в цареву руку“.
21 І сказав Саул: „Благослове́нні ви в Господа, бо змилосе́рдилися надо мною!
22 Ідіть же, приготу́йте ще, і розпізна́йте, і побачте місце його, де буде нога його, хто його там бачив, бо казали мені: сильно хитру́є він!
23 І подивіться, і розізнайте всі схо́ванки, де́ він ховається, і ве́рнетесь до мене з певною звісткою, — і я піду́ з вами. І буде, якщо він є в Краю́, то пошукаю його по всіх Юдиних тисячах“.
24 І встали вони, і пішли в Зіф перед Саулом. А Давид та його люди були в Маонській пустині в Араві, на пі́вдень від Єшімону.
25 А Саул та його люди пішли шукати. І доне́сли про це Давидові, і він зійшов до Сели, і спинився в Маонській пустині. А Саул прочув, та й гнався за Давидом до Маонської пустині.
26 І пішов Саул з цього боку гори, а Давид та його люди — з того боку гори. І поспішав Давид відійти перед Саулом, а Саул та люди його оточували Давида та людей його, щоб схопи́ти їх.
27 І прийшов послане́ць до Саула, говорячи: „Іди поспішно, бо филисти́мляни кинулися на Край!“
28 І вернувся Саул з погоні за Давидом, і пішов навпере́йми филисти́млян. Тому то назвали ім'я́ тому місцю: Села-Гаммахлекот.[27]
24 А Давид вийшов звідти, і осівся в тверди́нях Ен-Ґеді.
2 І сталося, як вернувся Саул із погоні за филисти́млянами, то доне́сли йому, говорячи: „Ось Давид у пустині Ен-Ґеді“.
3 І взяв Саул три тисячі ві́йська, ви́браних з усього Ізраїля, і пішов шукати Давида та людей його на поверхні газельських скель.
4 І прийшов він до коша́р на отари при дорозі, а там пече́ра. І Саул увійшов туди для потреби, а по бока́х печери сиділи Давид та люди його.
5 І сказали люди Давида до нього: „Оце той день, що Господь говорив до тебе: Ось Я даю ворога твого в твою руку, і ти зробиш йому, як буде добре в твоїх оча́х“. А Давид устав, і тихо відтяв по́лу Саулового плаща́.
6 І сталося по́тім, і серце Давидове все докоряло йому, що він відтяв полу Саулового плаща.
7 І сказав він до своїх людей: „Борони мене, Господи, щоб зробити ту річ моєму панові, Господньому пома́занцеві, щоб простягнути руку свою на нього, бо він — пома́занець Господній!“
8 І Давид стримав цими словами людей своїх, і не дав їм повстати на Саула. А Саул устав із печери, і пішов дорогою.
9 А пото́му Давид устав, і вийшов із печери, та й закричав за Саулом, говорячи: „Пане мій, о ца́рю!“ А Саул озирну́вся назад, а Давид схилився обличчям до землі та й поклонився.
10 І сказав Давид до Саула: „На́що ти слухаєш слів того, хто каже: Давид хоче тобі зла?
11 Ось цього дня очі твої бачать те, що Господь дав був тебе сьогодні в мою руку в печері. І радили мені забити тебе, та я змилосе́рдився над тобою й сказав: Не простягну своєї руки на свого пана, бо він — пома́занець Господній!
12 І подивися, ба́тьку мій, і поглянь на по́лу плаща свого в моїй руці, бо коли я відрізував цю по́лу плаща твого, то я не забив тебе. Пізнай та побач, що в моїй руці нема зла та гріха, і не згрішив я проти тебе, а ти чига́єш на душу мою, щоб забра́ти її!
13 Нехай розсудить Господь між мною та між тобою, і нехай пімсти́ться Господь тобі за мене, а моя рука не буде на тобі!
14 Як говорить стародавня при́казка: Від безбожних виходить безбожність, а моя рука не буде на тобі!
15 За ким вийшов Ізраїлів цар? За ким ти ганяєшся? За мертвим псом, за однією блохою?
16 І нехай буде Господь за суддю, і нехай Він розсудить між мною та між тобою. І побачить Він, і заступиться за мою справу, і висудить мене з твоєї руки“.
17 І сталося, як Давид скінчив говорити ці слова́ до Саула, то Саул сказав: „Чи це твій голос, сину мій Давиде?“ І підняв Саул голос свій, та й заплакав.
18 І сказав він до Давида: „Справедливі́ший ти від мене, бо ти робив мені добро, а я робив тобі лихо.
19 Бо ти сьогодні засвідчив, що зробив зо мною добро тим, що Господь видав мене в твою руку, а ти не вбив.
20 Як чоловік зна́йде свого ворога, то хіба відпускає його доброю дорогою? І Господь відпла́тить тобі добром за те, що ти зробив мені цього дня.
21 А тепер я ось пізнав, що дійсно будеш ти царюва́ти, і стане в руці твоій Ізраїлеве царство.
22 А тепер присягни мені Господом, що не вигубиш насіння мого по мені, і що не вигубиш імени мого з дому батька мого“.
23 І Давид заприсягну́в Саулові. І пішов Саул до дому свого́, а Давид та люди його ввійшли до тверди́ні.
25 І вмер Самуїл, і зібрався ввесь Ізраїль, та й оплакував його, і поховали його в його домі в Рамі. А Давид устав, і пішов у пустиню Пара́н.
2 І був чоловік у Мао́ні, а оселя його на Карме́лі, і цей чоловік був дуже багатий, і мав три тисячі дрібно́ї худоби та тисячу кіз. І був він на Карме́лі, коли стригли отару його́.
3 А ім'я́ тому чоловікові Нава́л, а ім'я жінці його Авіґа́їл. А жінка та була доброго розуму та вродли́ва, чоловік же той був жорсто́кий та злочинний, із роду Калева.
4 А Давид почув у пустині, що Навал стриже свою отару.
5 І послав Давид десять хлопців. І сказав Давид до тих хлопців: „Вийдіть на Карме́л, і при́йдете до Навала й запитаєте його в моєму йменні про мир,
6 та й скажете так братові моєму: І тобі мир, і дому твоєму мир, і, всьому, що твоє, мир!
7 А тепер почув я, що в тебе стрижуть. Пастухи твої були з нами, — ми не кри́вдили їх, і нічого не пропало їм по всі дні перебува́ння їх на Кармелі.
8 Запитай своїх слуг, і вони розповідять тобі. І нехай зна́йдуть в оча́х твоїх милість мої хлопці, бо доброго дня ми прийшли. Дай же рабам своїм та синові своєму Давидові, що зна́йде рука твоя!“
9 І прийшли Давидові хлопці, і промовили до Навала, в імені Давида, усі ці слова́. І спини́лися.
10 І відповів Навал Давидовим рабам, і сказав: „Хто такий Давид та хто Єссеїв син? Сьогодні намно́жилося рабів, що вириваються кожен від пана свого!
11 І я візьму́ хліб свій і воду свою та зарізане, що нарізав я для своїх стрижіїв, та й дам лю́дям, яких не знаю, звідки то вони?“
12 І Давидові хлопці пішли назад на свою дорогу, і вернулися, і прийшли, і розповіли́ йому всі ці слова́.
13 А Давид сказав до людей своїх: „Припережіть кожен меча свого!“ І припереза́ли кожен меча свого, і припереза́в і Давид свого меча. І вийшло за Давидом близько чотирьох сотень чоловіка, а дві сотні остались при реча́х.
14 А один хлопець із Навалових слуг доніс Авіґа́їл, Наваловій жінці, говорячи: „Ось Давид послав був із пустині посланців, щоб привітати нашого пана, а він кинувся на них.
15 А ті люди дуже добрі для нас, і не були ми покривджені, і нічого нам не пропало за всі дні, коли ми ходили з ними, як були́ ми на полі.
16 Муром були вони над нами і вночі, і вдень повся́кчас, коли ми були з ними, як ми пасли отари.
17 А тепер пізнай та побач, що́ зробиш, бо дозріло зло на нашого пана та на ввесь дім його. А він негідний, із ним не можна говорити“.
18 Тоді Авіґа́їл поспішно взяла́ двісті хлібів, і два бурдюки́ вина, і п'ятеро приготовлених з отари, і п'ять сеїв пряженого зе́рна, а сто — родзи́нок, та двісті — су́шених фіґ. І склала це на ослів.
19 І сказала вона до своїх слуг: „Ідіть передо мною, а я ось піду́ за вами“.
20 І сталося, як вона їхала на ослі й спускалася в гірсько́му укритті́, аж ось Давид та люди його сходять навпере́йми їй. І вона стрінула їх.
21 А Давид, сказав: „Надармо ж пильнував я все, що належить тому чоловікові в пустині, і зо всього його нічого не пропало. Та він вернув мені злом за добро!
22 Так нехай зробить Бог Давидовим ворогам, і так нехай додасть, якщо я позоставлю до ра́нку зо всього належного йому бодай те, що мочиться до стіни!“[28]
23 А Авіґаїл побачила Давида, і поспішно зійшла з осла, і впала перед Давидом на обличчя своє, та й вклонилася до землі.
24 I впала вона до ніг йому та й сказала: „На мені самій, пане мій, ця провина! І дозволь говорити твоїй невільниці до ушей твоїх, а ти послухай слів своєї невільниці.
25 Нехай же пан мій не кладе свого серця на цього негідного чоловіка, на Навала, бо яке ім'я́ його, такий він: Нава́л[29] ім'я́ йому́, і глупо́та з ним! А я, невільниця твоя, не бачила хлопців мого пана, що ти посилав.
26 А тепер, мій пане, — як живий Господь і як жива душа твоя! — Господь стримає тебе, щоб ти не ввійшов до пролиття́ крови, і щоб рука твоя не допомогла в цьому тобі! А тепер нехай стануть, як Навал, вороги твої та ті, що шукають зла на пана мого!
27 А оце дару́нок, якого прине́сла твоя невільниця своєму панові, буде да́ний хлопцям, що служать моє́му панові.
28 Прости ж провину невільниці своєї, бо конче зробить Господь моєму панові вірний дім, бо пан мій прова́дить ві́йни Господні, і зло не буде зна́йдене в тобі за твоїх днів.
29 І хоч повстане хто гнати тебе, і шукати твоєї душі, то буде душа мого пана зв'я́зана у в'язці живих із Господом, Богом твоїм, а душу ворогів твоїх — нехай Він її кине, як із пра́щі!
30 І станеться, коли Господь зробить моєму панові все добре, що говорив про тебе, і настано́вить тебе володарем над Ізраїлем,
31 то це не буде тобі на спотика́ння та на споку́су серця мого пана, як коли б пролив ти надармо кров, і пан мій пімстився сам. А коли Господь зробить добро моєму панові, то ти згадаєш про свою невільницю!“
32 І сказав Давид до Авіґа́їл: „Благослове́нний Господь, Бог Ізраїлів, що послав тебе на це навпроти мене!
33 І благословенний розум твій, і благословенна ти, що стримала мене цього дня, щоб я не пішов на пролиття́ крови, і щоб рука моя не відімстила за мене.
34 Але — живий Господь, Бог Ізраїлів, що стримав мене зробити тобі зло, бо коли б ти була не поспішила, і не прийшла назустріч мені, то до світла ра́нку Навалові не зоставлено б навіть те, що мочиться до стіни!“
35 І взяв Давид із руки її те, що вона прине́сла йому, а їй сказав: „Іди з миром до свого дому! Бачиш, — я послу́хався голосу твого, і простив тобі!“
36 І прийшла Авіґаїл до Навала, аж ось у нього прийняття́ в його домі, немов прийняття́ царське́! А Навалове серце було веселе в ньому, і він був дуже п'я́ний. І вона не розповіла́ йому нічого, — ані малого, ані великого аж до світла ра́нку.
37 І сталося, вранці, коли Навал ви́тверезився, то жінка його розповіла́ йому про цю справу. І завмерло йому серце в його сере́дині, і він став, як камінь.
38 І сталося днів через десять, і вра́зив Господь Навала, і той помер.
39 І почув Давид, що Навал помер, і сказав: „Благословенний Госпо́дь, що розсудив справу обра́зи моєї від Навала, а раба Свого стримав від зла, — зло Навала звернув Господь на його го́лову!“ І Давид послав, і говорив про Авіґа́їл, щоб узяти її собі за жінку.
40 І прийшли Давидові раби до Авіґа́їл на Карме́л, і промовляли до неї, говорячи: „Давид послав нас до тебе, щоб узяти тебе йому за жінку“.
41 А вона встала, і вклонилася лицем до землі, та й сказала: „Ось твоя служни́ця готова стати невільницею, щоб мити но́ги рабів пана мого!“
42 І Авіґаїл поспішно встала, і сіла на осла, а п'ятеро служанок її йшли при нога́х її. І пішла вона за Давидовими посланця́ми, та й стала йому за жінку.
43 А Ахіноам узяв Давид з Їзреелу, і вони оби́дві стали йому за жінок
44 А Саул віддав дочку́ свою Мелхо́лу, Давидову жінку, Палтієві, Лаїшевому синові, що з Ґалліму.
26 І прийшли зіфе́яни до Саула до Ґів'ї, говорячи: „Он Давид ховається на взгір'ях Гахіли навпроти Єшімону!“
2 І встав Саул, і зійшов у пустиню Зіф, а з ним три тисячі чоловіка, вибраних із Ізраїля, щоб шукати Давида в пустині Зіф.
3 І таборував Саул на згір'ї Гахіли, що навпроти Єшімону, на дорозі. А Давид пробува́в у пустині, і побачив, що Саул вийшов за ним до пустині.
4 І послав Давид підгля́дачів, і довідався, що Саул дійсно прийшов.
5 А Давид устав, і прийшов до місця, де таборува́в Саул. І Давид побачив те місце, де лежав Саул та Авне́р, син Нерів, керівни́к його війська. А Саул лежав у табо́рі, а наро́д таборува́в навколо нього.
6 І звернувся Давид, і сказав до хітте́янина Ахімелеха та до Авішая, Церуєвого сина, Йоавого брата, говорячи: „Хто зі́йде зо мною до Саула до табо́ру?“ І сказав Авішай: „Я зійду́ з тобою!“
7 І прийшов Давид та Авішай до Сау́лового народу вночі, аж ось Саул лежить, — спить у табо́рі, а спис його встромлений у землю в приголі́в'ї його, а Авне́р та народ лежать навколо нього.
8 І сказав Авіша́й до Давида: „Сьогодні Бог видав твого ворога в руку твою, а тепер проколю́ я його списом аж до землі одним ударом, і не повторю́ йому!“
9 І сказав Давид до Авіша́я: „Не губи його, бо хто простягав руку свою на Господнього пома́занця, і був невинний?“
10 І сказав Давид: „Як живий Господь, — тільки Господь ура́зить його: або при́йде день його — і він помре, або він пі́де на війну́ і загине.
11 Борони мене, Господи, простягнути свою руку на Господнього пома́занця! А тепер візьми цього списа, що в приголі́в'ї його, та горня́ води, і ходімо собі!“
12 І взяв Давид списа та горня́ води з Саулового приголів'я, та й пішли собі. І ніхто не бачив, і не знав, і не збудився, бо всі вони спали, бо на них упав сон від Господа.[30]
13 І перейшов Давид на той бік, і став зда́лека на верхови́ні гори, а між ними — велика про́сторінь.
14 І крикнув Давид до народу та до Авне́ра, Нерового сина, говорячи: „Чи ж не відповіси́, Авне́ре?“ А Авне́р відповів та сказав: „Хто ти, що кликав до царя?“
15 І сказав Давид до Авнера: „Чи ти не муж? І хто рівний тобі в Ізраїлі? І чому не пильнував ти свого пана, царя? Бо прихо́див один із народу, щоб погубити царя, твого пана.
16 Не добра це річ, що ти зробив! Як живий Господь, — ви повинні померти,[31] бо не пильнували ви пана свого, Господнього пома́занця! А тепер побач, де царів спис, та де горня́ води, що були в приголі́в'ї його?“
17 І пізнав Саул Давидів голос, та й сказав: „Чи це твій голос, сину мій Дави́де?“ А Давид сказав: „Мій голос, пане мій, ца́рю!“
18 І далі сказав: „На́що то пан мій ганя́ється за своїм рабом? Бо що́ я зробив, і яке зло в моїй руці?
19 А тепер нехай пан мій, цар, послухає слів свого раба. Якщо Господь намовив тебе проти мене, то нехай це станеться запашно́ю жертвою, а якщо лю́дські сини, — прокля́ті вони перед Господнім лицем, бо вони відігнали мене сьогодні, щоб я не належав до Господнього спа́дку, говорячи: „Іди, служи іншим богам!“
20 А тепер нехай не проллється моя кров на землю перед Господнім лицем, бо вийшов Ізраїлів цар шукати однієї блохи, як женуть куропа́тву в гора́х!“
21 І сказав Саул: „Прогрішив я! Вернися, сину мій, Давиде, бо не вчиню́ вже тобі зла за те, що дороге́ було моє життя в оча́х твоїх цього дня. Оце був я нерозумний, і дуже багато помиля́вся“.
22 А Давид відповів та й сказав: „Ось царів спис, — і нехай при́йде один із слуг, і нехай його ві́зьме.
23 А Господь відпла́тить кожному за його справедливість та правду його, — що Господь дав тебе сьогодні в руку мою, та я не хотів підіймати своєї руки на Господнього пома́занця.
24 І ось, — яке велике було життя твоє цього дня в оча́х моїх, таке велике нехай буде моє життя в оча́х Господа, і нехай Він урятує мене від усякого у́тиску!“
25 І сказав Саул до Давида: „Благослове́нний ти, сину мій Давиде! І ти дійсно зро́биш, і дійсно зможеш ти!“ І пішов Давид на свою доро́гу, а Саул вернувся на своє місце.
27 І сказав Давид у серці своїм: „Колись я попадуся в Саулову руку. Нема мені ліпшого, як, утікаючи, утечу́ до филистимського кра́ю, — і відмовиться від мене Саул, щоб шукати мене вже по всій Ізраїлевій країні, і я втечу́ від руки його“.
2 І встав Давид, і перейшов він та шість сотень чоловіка, що з ним, до Ахіша, Маохового сина, ґатського царя.
3 І осівся Давид з Ахі́шем у Ґаті, він та люди його, кожен із домом своїм, Давид та дві жінки його: ізреелі́тка Ахіно́ан та Авіґа́їл, коли́шня жінка Нава́лова, кармелі́тка.
4 І донесено Саулові, що Давид утік до Ґату, і він більш уже не шукав його.
5 А Давид сказав до Ахіша: „Якщо я знайшов милість в оча́х твоїх, нехай дадуть мені місце в одному з міст цієї землі, і нехай я осяду там. І чого сидітиме раб твій у місті твого царства ра́зом із тобою?“
6 І дав йому Ахіш того дня Ціклаґ, чому належить Ціклаґ Юдиним царя́м аж до цього дня.
7 А число днів, що Давид сидів на филистимській землі, було рік та чотири місяці.
8 І схо́див Давид та люди його, і напада́ли на Ґешуреянина, і на Ґірзеянина, і на Амаликитянина, бо вони ме́шканці цього кра́ю відвіку, аж доти, як іти до Шуру, і аж до єгипетського краю.
9 І побивав Давид той край, і не лишав при житті ані чоловіка, ані жінки, і забирав худобу дрібну́ та худобу велику, і осли, і верблю́ди, і одежу, — і вертався, і прихо́див до Ахіша.
10 І питався Ахіш: „На ко́го нападали ви сьогодні?“ А Давид казав: „На пі́вдень Юдин, і на пі́вдень Єрахмеелеянина, і на пі́вдень Кенеянина“.
11 А Давид не лишав при житті ані чоловіка, ані жінки, щоб приве́сти до Ґату, говорячи: „Щоб не доне́сли на нас, кажучи: Так зробив Давид, і такий його зви́чай по всі дні, коли сидів на филистимській землі“.
12 І вірив Ахіш Давидові, говорячи: „Справді обри́днув він своєму народові в Ізраїлі, і буде мені за вічного раба!“
28 І сталося тими днями, і зібрали филистимляни свої військо́ві табо́ри, щоб воювати з Ізраїлем. І сказав Ахіш до Давида: „Щоб ти певно знав, що ви́йдеш зо мною в табо́рі, ти та люди твої“.
2 І сказав Давид до Ахіша: „Тому́ тепер ти пізна́єш, що́ зробить твій раб“. А Ахіш сказав до Давида: „Тому то зроблю́ тебе сторожем моєї голови по всі дні“.
3 А Самуїл тоді помер, і оплакував його ввесь Ізраїль, і поховали його в Рамі, у його місті. А Саул повиганя́в із Кра́ю ворожби́тів та віщуні́в.
4 І зібра́лися филисти́мляни, і прийшли, і таборува́ли в Шунемі. А Саул зібрав усього Ізраїля, і таборува́ли в Ґілбоа.
5 І побачив Саул филистимський та́бір та й злякався, і сильно затремтіло йому серце.
6 І питався Саул Господа, та не відповів йому Господь ані в снах, ані урі́мом, ані пророками.
7 I сказав Саул до своїх рабів: „Пошукайте мені жінку ворожку, і я піду́ до неї, і запитаю її“. І відповіли йому раби його: „Ось жінка ворожка, в Ен-Дорі“.
8 І перебрався Саул, і надів іншу одежу, і пішов він та двоє людей з ним, і прийшли до тієї жінки вночі. А він сказав: „Поворожи мені, і виклич мені того́, кого скажу́ тобі“.
9 А та жінка відповіла йому: „Ти ж знаєш, що зробив Саул, — що в Краю́ він вигубив ворожбитів та віщунів. І на́що ти важиш на мою душу, щоб забити її?“
10 І Саул присягнув їй Господом, говорячи: „Як живий Господь, — не спіткає тебе вина за цю річ!“
11 І сказала та жінка: „Кого я ви́кличу тобі?“ А він відказав: „Самуїла виклич мені“.
12 І побачила та жінка Самуїла, та й крикнула сильним голосом! І сказала та жінка до Саула, говорячи: „Нащо ти обманив мене, — таж ти Саул!“
13 І сказав їй цар; „Не бійся! Але що́ ти бачиш?“ А та жінка відказала Саулові: „Я бачу ніби богів, що виходять із землі!“
14 І він їй сказав: „Який його вид?“ А та відказала: „Виходить стари́й чоловік, зодя́гнений у довгу одежу“. І Саул пізнав, що то Самуїл, і схилив своє обличчя до землі, та й уклонився.
15 І сказав Самуїл до Саула: „На́що ти непоко́їш мене, мене викликаючи?“ А Саул сказав: „Дуже тяжко мені, — филисти́мляни воюють зо мною, а Бог відступився від мене, і не відповідає мені вже ані через пророків, ані в снах. І покликав я тебе, щоб ти навчив мене, що́ я маю робити“.
16 І сказав Самуїл: „І на́що ти питаєш мене, коли Господь відступився від тебе, і став із твоїм ворогом?
17 І Госпо́дь зробив йому, як говорив був через мене, — Господь узяв царство з твоєї руки, і дав його твоєму ближньому, — Давидові.
18 Як ти не слухався Господнього голосу, і не виконав полум'я́ного гніву Його на Амалика, тому Господь зробив тобі цю річ цього дня.
19 І Госпо́дь віддав із тобою також Ізраїля до руки филисти́млян. А взавтра ти та сини твої бу́дете ра́зом зо мною; також Ізраїлевого табо́ра віддасть Господь до руки филисти́млян“.
20 І Саул відразу повалився на землю всім своїм зростом, — сильно він злякався Самуїлових слів, та й сили не було в ньому, бо не їв він хліба ці́лий той день та ці́лу ту ніч.
21 І підійшла́ та жінка до Саула й побачила, що він дуже пригні́чений. І сказала до нього: „Ось невільниця твоя послухалася твого голосу, — і нарази́ла життя своє на небезпеку, бо я послухалася слів твоїх, що ти говорив мені.
22 А тепер ти послухай також голосу своєї невільниці, — я покладу́ перед тобою шматок хліба, а ти з'їж і буде в тобі сила, коли пі́деш дорогою“.
23 А він відмовився й сказав: „Не буду їсти!“ Та сильно просили його слуги його та тая жінка, — і він послухався їхнього голосу. І звівся він із землі, і всівся на ліжку.
24 А та жінка мала в домі годо́ване теля, — і поспішно зарізала його. І взяла́ вона муки й замісила, і спекла́ з того прісне́.
25 І прине́сла те перед Саула та перед слуг його, — і вони їли. Потім устали й пішли тієї ночі.
29 І зібрали филисти́мляни всі свої війська́ до Афеку, а Ізраїль таборував в Аїні, що в Їзреелі.
2 А филистимські князі перехо́дили за сотнями та за тисячами, Давид же та люди його ішли накінці́ ра́зом з Ахішем.
3 І казали филисти́мські князі́: „Що́ це за євреї?“ А Ахі́ш відказав филистимським князя́м: „Таж це Давид, раб Саула, Ізраїлевого царя, що був зо мною певний час, чи то роки, а я не знайшов у ньому нічого злого від дня його прихо́ду аж до дня цього.“
4 І гнівалися на нього филистимські князі́. І сказали йому филистимські князі: „Заверни того́ чоловіка, і нехай він ве́рнеться до свого місця, де ти призна́чив йому, і нехай він не йде з нами на війну, і не стане нам противником на війні. І чим він може подо́батися своєму панові? Хіба головами цих людей?
5 Чи ж це не той Давид, що про нього співали в танцях, говорячи: „Саул повбивав свої тисячі, а Давид — десятки тисяч свої!“
6 І покликав Ахіш Давида, і сказав до нього: „Як живий Господь, — ти правдивий, і в моїх оча́х добрий твій вихід та вхід твій зо мною в табо́рі, бо я не знайшов у тобі зла від дня прихо́ду твого до мене аж до цього дня. Та в оча́х князі́в ти не добрий.
7 А тепер вернися та йди в мирі, і не зробиш зла в оча́х филистимських князів“.
8 А Давид сказав до Ахіша: „Що́ ж зробив я? І що́ ти знайшов у своєму рабові від дня, коли став я перед твоїм обли́ччям, аж до цього дня, що я не ви́йду й не буду воювати з ворогами мого пана, царя?“
9 І відповів Ахіш і сказав до Давида: „Знаю я, що ти добрий в оча́х моїх, немов Ангол Божий. Та филистимські князі сказали: Нехай не йде він із нами на війну́!
10 А тепер устань рано вранці ти та раби пана твого, що прийшли з тобою. І повставайте рано вранці, і як вам розсвіне́, ідіть!“
11 І встав рано вранці Давид та люди його, щоб піти ра́нком і вернутися до филистимського кра́ю. А филисти́мляни пішли до Ізраїля.
30 І сталося, коли Давид та люди його йшли до Цікла́ґу, третього дня, то амалики́тяни вдерлися до пі́вдня та до Ціклаґу, — і побили Ціклаґ та спалили його огнем.
2 І позабирали вони до неволі жіно́к, що були в ньому, від мало́го аж до великого, нікого не забили, але забрали, та й пішли своєю дорогою.
3 І прийшов Давид та його люди до того міста, а воно спа́лене огнем! А їхні жінки, та сини їхні, та їхні до́чки — забрані в неволю.
4 І підніс Давид та народ, що з ним, свій голос, та й плакали, аж поки не стало їм сили плакати.
5 І були взяті до неволі оби́дві Давидові жінки́: їзреелі́тка Ахіноам та Авіґаїл, коли́шня жінка кармелітянина Навала.
6 І було Давидові дуже гірко, бо народ говорив, щоб його вкаменувати, бо засмутилася душа всього народу, — кожен обурився за синів своїх та за дочо́к своїх. Та Давид зміцни́вся Господом, Богом, своїм.
7 І сказав Давид до священика Евіятара, Ахімеле́хового сина: „Принеси до мене ефо́да!“ І Евіята́р приніс ефода до Давида.
8 І запитав Давид Господа, говорячи: „Чи мені гнатися за тією ордою, чи дожену́ її?“ А Він відказав йому́: „Женися, бо конче дожене́ш, і конче ви́зволиш“.
9 І пішов Давид, він та шість сотень люда, що з ним, і вони прийшли аж до потоку Бесор; а відсталі спинилися.
10 І гнався Давид, він та чотири сотні чоловіка. А двісті люда спини́лися, бо були слабі, щоб перейти потока Бесор.
11 І знайшли вони в полі єги́птянина, і привели́ його до Давида, і дали йому хліба, а він їв, і напоїли його водою.
12 І дали́ йому половину грудки сушених фіґ та дві в'язки родзи́нок. І він з'їв, і вернувся дух його до нього, бо він не їв хліба та не пив води три дні та три ночі.
13 І запитав його Давид: „Чий ти та звідкіля́ ти?“ А той відказав: „Я єгипетський юнак, раб амаликитянина. Та покинув мене пан мій, бо я захворі́в три дні тому.
14 Ми були вдерлися на пі́вдень керетеїв, і на той, що Юдин, та на південь Калева. А Ціклаґ ми спалили огнем“.
15 I сказав йому Давид: „Чи не заведеш мене до тієї орди?“ А той відповів: „Присягни мені Богом, що не вб'єш мене, і що не ви́даси мене в руку мого пана, то спрова́джу тебе до тієї орди“.
16 І він спрова́див його, аж ось — вони розпоро́шені по пове́рхні всієї тієї землі, їдять та п'ють та святкують з при́воду всієї тієї великої здо́бичі, що вони набрали з филистимського кра́ю та з Кра́ю Юдиного.
17 І бив їх Давид від ранку аж до вечора насту́пного дня, і не втік із них ніхто, крім чотирьохсот чоловіка хлопців, що повсіда́ли на верблю́дів, і повтіка́ли.
18 І врятував Давид усе, що позабирав був Амалик. І оби́дві свої жі́нки Давид урятував.
19 І не пропало їм нічого: усе, від мало́го й аж до великого, і аж до синів та дочо́к, і від здо́бичі, і аж до всьо́го, що ті взяли були собі, — усе вернув Давид!
20 І взяв Давид усю худобу дрібну́ та худобу велику, а ті, що йшли перед тією чередою, говорили: „Це Давидова здо́бич!“
21 Пото́му прийшов Давид до тих двохсот людей, що були слабі́, щоб іти за Давидом, і що їх він лишив був при потоці Бесо́р, а вони повихо́дили назу́стріч Давидові та назустріч народові, що з ним. І підійшов Давид до народу, і запитався їх про мир.[32]
22 І стали говорити всі люди злі та негідні з тих людей, що ходи́ли з Давидом, та й сказали: „Вони не ходили з нами, тому не дамо їм зо здо́бичі, що ми відняли, бо кожному дамо тільки жінок його та синів його, нехай відведуть, і нехай ідуть!“
23 А Давид сказав: „Не робіть так, браття мої, з тим, що дав нам Госпо́дь, і пильнував нас, і дав орду́, що йшла на нас, у нашу руку.
24 А хто послухає вас у такій речі? Бо яка частина того, хто ходив до бо́ю, то така частина й того, хто сидів при ре́чах, — рівно поділять“.
25 І сталося від цього дня й далі, і зробив він це за постанову та за зви́чай для Ізраїля, і він існу́є аж до цього дня.
26 І прийшов Давид до Цікла́ґу, і послав зо здо́бичі Юдиним старши́м, при́ятелям своїм, говорячи: „Оце вам подарок зо здо́бичі Господніх ворогі́в“, —
27 тим, що в Бет-Елі, і тим, що в Рамо́ті півде́ннім, і тим, що в Яттері,
28 і тим, що в Ароері, і тим, що в Сіфмоті, і тим, що в Ештемоа,
29 і тим, що в Рахалі, і тим, що в міста́х Єрахмелеянина, і тим, що в містах Кене́янина,
30 і тим, що в Хормі, і тим, що в Бор-Ашані, і тим, що в Атаху,
31 і тим, що в Хевро́ні, і до всіх тих місць, куди ходив Давид, він та люди його.
31 А филисти́мляни воювали з Ізраїлем. І побігли Ізраїлеві му́жі перед филисти́млянами, і падали трупами на горі Ґілбоа.
2 І догнали филисти́мляни Саула та його синів. І повбивали филисти́мляни Йонатана й Авінадава та Малкі-Шуя, Саулових синів.
3 І став бій тяжки́й для Саула, і його знайшли лу́чники, — він був дуже пора́нений тими лу́чниками.
4 І сказав Саул до свого зброєно́ші: „Витягни меча свого, і пробий мене ним, щоб не прийшли ці необрі́зані, і не пробили мене, і не знуща́лися надо мною!“ Та не хотів зброєно́ша, бо дуже боявся. Тоді взяв Саул меча, — та й упав на нього!
5 І побачив зброєноша, що помер Саул, і впав і він на свого меча, та й помер із ним.
6 І помер того дня Саул і троє синів його та зброєноша, також усі люди ра́зом.
7 А ізра́їльтяни, що мешкали на тім боці долини й на тім боці Йорда́ну, коли побачили, що повтікали ізра́їльтяни, і що померли Саул та сини його, поки́дали ті міста й повтікали, а филисти́мляни поприхо́дили й осілися в них.
8 І сталося другого дня, і прийшли филисти́мляни, щоб пообдирати трупи, — та й знайшли Саула та трьох синів його, що лежали на горі Ґілбоа.
9 І вони стяли йому го́лову, і поздира́ли збро́ю його, і послали в филистимські краї́ навко́ло, щоб сповістити в дома́х їхніх божкі́в та наро́дові.
10 І вони поклали зброю його в домі Аста́рти, а тіло його прибили на мурі Бет-Шану.
11 І почули ме́шканці ґілеадського Явешу про те, що́ филисти́мляни зробили Саулові,
12 і встали всі хоробрі, і йшли всю ніч, і взяли́ Саулове тіло та тіла синів його з муру Бет-Шану, і прийшли до Явешу, та й спалили їх там.
13 І взяли́ вони їхні кості, і поховали під тамари́ском в Явешу, та й по́стили сім день.
- ↑ По-грецькому ця книга зветься Перша книга царів.
- ↑ Гебрейське bat belijjaal — дочка белійяалова.
- ↑ Самуїл — жадання від Бога.
- ↑ Hiš'il'tihu — позичила його.
- ↑ Ріг — сила.
- ↑ Haššeela, ašer šaal la Jehovah — позичку, яку позичив Господь.
- ↑ Аґора — дрібна срібна монета.
- ↑ Ve lo hippil arecah — не кинув на землю.
- ↑ І-Кавод, Іхавод — неслава, безчестя.
- ↑ Galach — пішла на вигнання.
- ↑ Божа рука — кара.
- ↑ Евен-Єзер — камінь помочі.
- ↑ Galah et ozen — відкрив ухо.
- ↑ Звичайно в гебрейській Біблії цей вірш на цьому кінчається, а в Біблії грецькій є ще продовження його.
- ↑ Запитати кого про мир — привітати, поздоровити.
- ↑ Божий горбок — високий горбок; пор. 1 М. 39?, 8.
- ↑ Цей вірш дійшов до нас неповний.
- ↑ В ориґіналі pinnot — кути́, наріжники, цебто начальники, провідники.
- ↑ Віфлеєм — гебр. Бет-Лехем, дім хліба.
- ↑ Починаючи звідси, гебрейський текст дає Jehonatan, раніше було Jonatan.
- ↑ Vajjit'nabbe — і він пророкував.
- ↑ Господня війна — велика, жорстока війна; пор. 1 М. 30. 8.
- ↑ В гебрейськім ориґіналі Міхал, у грецькім — Мелхола.
- ↑ Шукати душі — намагатися забити. Пор. 2 М. 4. 10. Мт. 2. 20.
- ↑ В ориґіналі „син смерти“, — призначений на смерть.
- ↑ Хореш — лісок.
- ↑ Села-Гаммахлекот — скеля поділення.
- ↑ Цебто пса.
- ↑ Навал — нерозумний, злий.
- ↑ Господній сон — дуже міцний сон; пор. 1 М. 30. 8.
- ↑ В ориґіналі „сини смерти“ — гідні смерти.
- ↑ Запитатися про мир — привітати, поздоровити.