Біблія (Огієнко)/Книги Старого Заповіту/Книга Екклезіястова (або Проповідника)

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук
Книга Еклезіястова
Марно́та усе!

1 Книга Пропові́дника,[1] сина Давидового, царя в Єрусалимі.

 2 Наймарні́ша марно́та, сказав Пропові́дник, наймарні́ша марно́та, — марно́та усе!

 3 Яка ко́ристь люди́ні в усім її тру́ді, який вона робить під сонцем?

Немає нічо́го ново́го під сонцем!

 4 Поколі́ння відхо́дить, й поколі́ння приходить, а земля вікові́чно стоїть!

 5 І со́нечко схо́дить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого́, де схо́дить воно.

 6 Віє вітер на пі́вдень, і на північ верта́ється, кру́титься, крутиться він та й іде, і на круг свій верта́ється вітер.

 7 Всі пото́ки до моря пливуть, але море — воно не напо́внюється: до місця, ізві́дки пливуть, ті потоки вони поверта́ються, щоб зно́ву плисти́!

 8 Повні тру́ду всі ре́чі, — люди́на сказати всього́ не потра́пить! Не наси́титься ба́ченням око, і не напо́вниться слу́ханням ухо.

 9 Що було́, воно й бу́де, і що робилося, бу́де робитись воно, — і немає нічо́го ново́го під сонцем!

 10 Буває таке, що про нього говорять: „Дивись, — це нове́!“ Та воно вже було́ від вікі́в, що були́ перед нами!

 11 Нема згадки про перше, а тако́ж про насту́пне, що бу́де, — про них згадки не бу́де між тими, що бу́дуть пото́му.

І мудрість — то ло́влення вітру

 12 Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.

 13 І поклав я на серце[2] своє, щоб шукати й дослі́джувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка́, яку дав Бог для лю́дських синів, щоб мозо́литись нею.

 14 Я бачив усі справи, що чини́лись під сонцем: й ось усе це — марно́та та ло́влення вітру!

 15 Покри́вленого не напра́виш, а неісну́ючого не полі́чиш!

 16 Говорив я був з серцем[2] своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до ме́не над Єрусалимом були́. І бачило серце[2] моє всяку мудрість і знання.

 17 І поклав я на серце[2] своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безу́мство й глупо́ту, — і збагну́в я, що й це все — то ло́влення вітру!

 18 Бо при мно́гості мудрости мно́житься й кло́піт, хто ж пізна́ння побільшує, той побільшує й біль!

Розко́ші й багатство — усе це марно́та!

2 Сказав був я в серці своє́му: Іди но, хай ви́пробую тебе радістю, і придивись до добра́, — та й воно ось марно́та.

 2 На сміх я сказав: „Нерозумний“, а на радість: „Що́ робить вона?“

 3 Задумав я в серці своє́му вином оживля́ти своє тіло, і прова́дити мудрістю серце своє, і що буду держатись глупо́ти, аж поки побачу, що́ ж добре для лю́дських синів, що робили б під небом за короткого ча́су свого життя.

 4 Поробив я великі діла́: поставив для себе доми́, задля се́бе садив виноградники,

 5 запрова́див для себе садки́ та гаї́, і понаса́джував в них усіля́ких дерев овоче́вих.

 6 Наробив я для себе ставі́в, щоб полива́ти із них ліс дере́в, що виро́стали.

 7 Набував я для себе рабів та неві́льниць, були в мене й домі́вники. А худо́би великої та худоби дрібно́ї було в мене більше, ніж у всіх, що в Єрусалимі до ме́не були́!

 8 Назбирав я собі також срі́бла та золота, і ска́рбів царів та прові́нцій, завів я собі співакі́в та співа́чок, і всякі приє́мнощі лю́дських синів, жінок — нало́жниць.

 9 І звели́чувавсь я усе більше та більше, над усіх, що в Єрусалимі до мене були́, моя мудрість стояла також при мені.

 10 І всього́, чого очі мої пожада́ли, я їм не відмо́влював: я не стримував се́рця свого від жодної втіхи, бо ті́шилось серце моє від усякого тру́ду мого́, — і це була частка моя від усякого тру́ду свого!

 11 Та коли́ я зверну́вся до всіх своїх чи́нів, що їх поробили були́ мої ру́ки, і до тру́ду, що я потрудився був, ро́блячи, — й ось усе це марно́та та ло́влення вітру, і немає під сонцем нічого кори́сного!

І дурному, і мудрому — доля одна

 12 І звернувсь я, щоб бачити мудрість, і бе́зум, і ду́рощі. Бо що зро́бить люди́на, що при́йде вона по царі? Тільки те, що вона вже зробила!

 13 І я побачив, що є перева́га у мудрости над глупото́ю, як є перевага у світла над те́мрявою:

 14 у мудрого очі його в голові́ його, а безглу́здий у те́мряві ходить; та теж я пізнав, що доля одна всім їм тра́питься!

 15 І промовив я в серці своє́му: Коли доля, яка нерозумному трапиться, трапиться також мені, то на́що тоді я мудрі́шим ставав? І я говорив був у серці своїм, що марно́та й оце.

 16 Не лишається пам'яти про мудрого, як і про нерозумного, на вічні віки́, — в днях насту́пних зовсім все забу́деться, і мудрий вмирає так са́мо, як і нерозумний.

 17 І життя я знена́видів, бо проти́вний мені кожен чин, що під сонцем він чи́ниться, — бо все це марно́та та ло́влення вітру!

Кому позоставиш набуте трудом?

 18 І знена́видів я ввесь свій труд, що під сонцем труди́вся я був, — бо його позоста́влю люди́ні, що буде вона по мені,

 19 а хто знає, чи мудрий той буде чи нерозумний, хто запанує над цілим трудом моїм, над яким я трудився й змудрі́в був під сонцем? Це марно́та також.

 20 І я обернувся чини́ти, щоб серце моє прийшло в ро́зпач від усього труда́, що чинив я під сонцем.

 21 Бо буває люди́на, що тру́диться з мудрістю, зо знання́м та із хи́стом, та все полишає на долю люди́ні, яка не трудила́ся в то́му: Марно́та й оце й зло велике!

 22 Та й що має люди́на зо всього свойого труда́ та із кло́поту серця свого, що під сонцем працює вона?

 23 Бо всі дні її — муки, а смуток — робо́та її, і навіть вночі її серце споко́ю не знає, — теж марно́та й оце!

Усі радощі зе́мні — марно́та

 24 Нема ліпшого зе́мній люди́ні над те, щоб їсти та пити, і щоб душа її бачила добре із тру́ду свого́. Та й оце все, я бачив, воно з руки Бога!

 25 Бо хто буде їсти, і хто спожива́ти спроможе без Нього?

 26 Бо люди́ні, що перед лицем Його до́бра, дає Він премудрість, і пізна́ння, і радість; а грішникові Він роботу дає, щоб збирати й грома́дити, — щоб пізніше віддати тому́, хто добрий перед Божим лицем. Марно́та і це все та ло́влення вітру!

Для всьо́го свій час

3 Для всього свій час, і година своя́ кожній справі під небом:

 2 час роди́тись і час помирати, час садити і час виривати поса́джене,

 3 час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати,

 4 час плакати й час регота́ти, час ридати і час танцювати,

 5 час розкида́ти каміння і час каміння грома́дити, час обіймати і час ухилятись обі́ймів,

 6 час шукати і час розгубити, час збирати і час розкида́ти,

 7 час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити,

 8 час кохати і час ненави́діти, час війні і час миру!

 9 Яка ко́ристь трудя́щому в тім, над чим тру́диться він?

 10 Я бачив роботу, що Бог був дав лю́дським синам, щоб труди́лись над нею,

 11 — усе Він прега́рним зробив свого ча́су, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє люди́на тих діл, що Бог учинив, від поча́тку та аж до кінця́.

 12 Я знаю, немає нічо́го в них кращого, як тільки радіти й робити добро́ у своєму житті.

 13 I отож, як котри́й чоловік їсть та п'є і в усім своїм тру́ді радіє добром, — це дар Божий!

 14 Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки, — до того не можна нічого додати, — і з того не можна нічого відня́ти, і Бог так зробив, щоб боялись Його!

 15 Що є, то було́ вже воно, і що статися має — було вже, бо минуле відно́влює Бог!

 16 І я бачив під сонцем іще: місце су́ду, — а в нім беззако́ння, і місце правди, — у ньому ж неправда.

 17 Я сказав був у серці своє́му: Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи є час, і на всяке там ді́ло.

 18 Я сказав був у серці своє́му: Це для лю́дських синів, щоб Бог випробо́вував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті зві́рі,

 19 бо доля для лю́дських синів і доля звіри́ни — однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один по́дих, і нема над твариною ви́щости людям, — марно́та бо все!

 20 Все до місця одно́го йде: все постало із по́роху, і ве́рнеться все знов до пороху.

 21 Хто те знає, чи дух лю́дських синів підійма́ється вго́ру, і чи спуска́ється вділ до землі дух скотини?

 22 І я бачив, — нема чоловікові кращого, як діла́ми своїми радіти, бо це доля його́! Бо хто поведе́ його гля́нути, що́ буде по ньому?

Найкраще люди́ні, що на світ не родилась...

4 І знов я побачив всі у́тиски, що чинились під сонцем, — і сльоза́ ось ути́скуваних, та немає для них потіши́теля, і наси́лля з руки, що їх гно́блять, і немає для них потіши́теля.

 2 І я похвалив тих померлих, що давно повмирали, більш від живих, що живуть дотепе́р.

 3 А краще від них від обох тій люди́ні, що досі іще не була́, що не бачила чину лихого, що робився під сонцем!

 4 І я бачив ввесь труд та ввесь у́спіх учи́нку, виклика́є заздрість одно́го до о́дного, — і це все марно́та та ло́влення вітру!..

 5 Нерозумний сидить, склавши руки свої, та жере́ своє тіло, —

 6 краща повна долоня споко́ю за повні дві жмені кло́поту та за ло́влення вітру!

Краще двом, як одно́му

 7 І зно́ву я бачив марно́ту під сонцем:

 8 Буває само́тній, і не має ніко́го він іншого, сина чи брата у ньо́го нема, та немає кінця всьому зуси́ллю його, і не наси́титься око багатством його, і він не пові́сть: „Та для кого дба́ю і позбавляю добра свою душу?“ Марно́та й оце, і даремна робота воно.

 9 Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій,

 10 і якби вони впали, піді́йме одне́ свого друга! Та горе одно́му, як він упаде́, й нема дру́гого, щоб підве́сти його.

 11 Також коли вдвох покладу́ться, то тепло їм буде, а я́к же зогрі́тись одно́му?

 12 А коли б хто напав на одно́го, то вдвох вони стануть на нього, — і нитка потрійна не скоро пірве́ться!

Ліпше таки молодому та мудрому

 13 Ліпший убогий та мудрий юна́к, аніж цар стари́й та нерозумний, що вже осторо́г не приймає,

 14 бо виходить юнак і з в'язни́ці, щоб зацарюва́ти, хоч у царстві своїм народивсь він убогим!

 15 Я бачив усіх живих, що ходять під сонцем, на боці цього́ юнака́, — цього дру́гого, що став він на місце його.

 16 Немає кінця всьому лю́дові, всьо́му, що був перед ним, та й насту́пні не втішаться ним, — бо й це теж марно́та та ло́влення вітру!

 17 Пильнуй за ногою своєю, як до Божого дому йдеш, бо прийти, щоб послухати, — це краще за жертву безглуздих, бо не знають нічо́го вони, окрім чи́нення зла!

Не квапся своїми устами

5 Не квапся своїми уста́ми, і серце твоє нехай не поспішає казати слова́ перед Божим лицем, — Бог бо на небі, а ти на землі, тому́ то нехай нечисле́нними будуть слова́ твої!

 2 Бо як сон наступає через велику роботу, так багато слів має і голос безглу́здого.

 3 Коли зробиш обі́тницю Богові, то не зволікай її виповнити, бо в Нього нема уподо́бання до нерозумних, а що́ ти обі́туєш, спо́вни!

 4 Краще не дати обі́ту, ніж дати обіт — і не спо́внити!

 5 Не давай своїм у́стам впроваджувати своє тіло у гріх, і не говори перед Анголом Божим: „Це помилка!“ Пощо Бог буде гні́ватися на твій голос[3], і діла́ твоїх рук буде нищити?

 6 Бо марно́та в числе́нності снів, як і в мно́гості слів, але ти бійся Бога!

Багатство — то лихо болюче

 7 Якщо ти побачиш у кра́ї якому ути́скування бідаря́ та пору́шення права та правди, не дивуйся тій речі, бо високий пильнує згори́ над високим, а над ними Всевишній.

 8 І пожи́ток землі є для всіх, бо поле й сам цар обробляє.

 9 Хто срі́бло кохає, той не наси́титься сріблом, хто ж кохає багатство з прибу́тком, це марно́та також!

 10 Як маєток примно́жується, то мно́жаться й ті, що його поїдають, і яка ко́ристь його власникові, як тільки, щоб бачили очі його?

 11 Сон солодкий в трудя́щого, чи багато, чи мало він їсть, а ситість багатого спати йому не дає.

 12 Є лихо болюче, я бачив під сонцем його: багатство, яке береже́ться його власнико́ві на лихо йому, —

 13 і гине багатство таке в нещасли́вім випа́дку, а ро́диться син — і немає нічого у нього в руці:

 14 як він вийшов наги́й із утро́би матері своєї, так відхо́дить ізнов, як прийшов, і нічо́го не винесе він з свого тру́ду, що можна б узяти своєю рукою!

 15 І це те́ж зло болюче: так само, як він був прийшов, так віді́йде, — і яка йому ко́ристь, що трудився на вітер?

 16 А до того всі дні свої їв у темно́ті, і багато мав смутку, й хвороби та люті.

 17 Оце, що я бачив, як добре та гарне: щоб їла люди́на й пила, і щоб бачила добре в усьо́му своє́му труді́, що під сонцем ним тру́диться в час нечисле́нних тих днів свого віку, які Бог їй дав, — бо це доля її!

 18 Також кожна люди́на, що Бог дав їй багатство й маєтки, і вла́ду їй дав спожива́ти із то́го, та брати свою частку та тішитися своїм тру́дом, — то це Божий дару́нок!

 19 Бо вона днів свого життя небагато на пам'яті матиме, — то Бог в її серце шле радість!

Недоно́скові краще, як живому

6 Є ще зло, що я бачив під сонцем, і багато його між людьми́:

 2 Ось люди́на, що Бог їй багатство дає, і маєтки та славу, і недостатку ні в чо́му, чого́ зажадає, не чує вона для своєї душі, але Бог не дав вла́ди їй те спожива́ти, — бо чужа люди́на те поїсть: Це марно́та й неду́га тяжка́!

 3 Якби сотню дітей наплоди́в чоловік, і прожи́в пречисле́нні літа́, і дні віку його були довгі, але не наси́тилась добрим душа його, а до того не мав би й належного по́хорону, то кажу́: недоно́скові краще від нього!

 4 Бо в марно́ті прийшов він, і в те́мряву йде, і в те́мряві сховане буде іме́ння його, —

 5 ані сонця не бачив він, ані пізнав: йому́ спокійніше від того!

 6 А коли б він жив дві́чі по тисячі літ, та не бачив добра́, — то хіба не до місця одно́го все йде?

 7 Увесь труд люди́ни — для рота її, і пожада́ння її не випо́внюються.

 8 Бо що більшого має мудрець, ніж безглуздий, що має убогий над те, що перед живими уміє ходити?

 9 Краще бачити очима, аніж мандрува́ти жада́ннями, — і тако́ж це марно́та та ло́влення вітру...

 10 Що було́, тому йме́ння його вже нада́не давно, і відо́ме, що він чоловік, і він не може правува́тися з сильнішим від нього,

 11 бо багато рече́й, що марно́ту примно́жують, але яка ко́ристь від них для люди́ни?

 12 Бо хто знає, що́ добре люди́ні в житті, за небагатьох днів марно́го життя її, які пробуває вона, немов тінь? Та й що́ хто розкаже люди́ні, що́ буде під сонцем по ній?

Кращий день смерти від дня наро́дження

7 Краще добре ім'я́ від оливи хорошої, а день смерти люди́ни — від дня її вро́дження!

 2 Краще ходити до дому жало́би[4], ніж ходити до дому бенке́ту, бо то — кінець кожній люди́ні, і живий те до серця свого бере!

 3 Кращий смуток від смі́ху, бо при обличчі сумні́м добре серце!

 4 Серце мудрих — у домі жало́би[4], а серце безглу́здих — у домі весе́лощів.

 5 Краще слухати до́кір розумного, аніж слу́хати пісні безумних,

 6 бо як трі́скот терни́ни під горщиком, такий сміх нерозу́много. Теж марно́та й оце!

 7 Коли мудрий кого утискає, то й сам нерозумним стає, а хаба́р губить серце.

 8 Кінець ді́ла ліпший від поча́тку його; ліпший терпеливий від чванькува́того!

Усе Господь учинив

 9 Не спіши в своїм дусі, щоб гні́ватися, бо гнів спочиває у на́драх глупці́в.

 10 Не кажи: „Що́ це сталось, що перші дні були кращі за ці?“, бо не з мудрости ти запитався про це.

 11 Добра мудрість з багатством, а прибу́ток для тих, хто ще сонечко бачить,

 12 бо в тіні мудрости — як у тіні срі́бла, та ко́ристь пізна́ння у то́му, що мудрість життя зберігає тому́, хто має її.

 13 Розваж Божий учинок, — бо хто́ може те ви́простати, що Він покриви́в?

 14 За доброго дня користай із добра́, за злого ж — розважуй: Одне й друге вчинив Бог на те, щоб люди́на нічо́го по собі не знайшла́!

Тримайся сере́дини

 15 В днях марно́ти своєї я всьо́го набачивсь: буває справедливий, що гине в своїй справедливості, буває й безбожний, що довго живе в своїм злі.

 16 Не будь справедливим занадто, і не роби себе мудрим над міру: пощо нищити маєш себе?

 17 Не будь несправедливим занадто, і немудрим не будь: пощо маєш померти в неча́сі своїм?

 18 Добре, щоб ти ухопи́вся за це, але й з того своєї руки не спускай, бо богобоя́зний втече від усього того.

 19 Мудрість робить мудрого сильнішим за десятьох володарів, що в місті.

 20 Немає люди́ни праведної на землі, що робила б добро́ й не грішила,

 21 тому́ не клади свого серця на всякі слова́, що гово́рять, щоб не чути свого раба, коли він лихосло́вить тебе,

 22 знає бо серце твоє, що багато разі́в також ти лихосло́вив на інших!

 23 Усе́ це я в мудрості ви́пробував, і сказав: „Стану мудрим!“ Та дале́ка від мене вона!

 24 Дале́ке оте, що було́, і глибо́ке, глибо́ке, — хто зна́йде його?

 25 Звернувся я серцем своїм, щоб пізна́ти й розві́дати, та шукати премудрість і розум, та щоб пізнати, що безбожність — глупо́та, а нерозум — безу́мство!

Жінка — гірша від смерти

 26 І знайшов я річ гіршу від смерти — то жінку, бо па́стка вона, її ж серце — тене́та, а руки її — то кайда́ни! Хто добрий у Бога — врято́ваний буде від неї, а грішного схо́пить вона!

 27 Подивися, оце я знайшов, сказав Пропові́дник: рівняймо одне до одно́го, щоб знайти зрозумі́ння!

 28 Чого ще шукала душа моя, та не знайшла: я люди́ну знайшов одну з тисячі, але жінки між ними всіма́ не знайшов!

 29 Крім то́го, поглянь, що знайшов я: що праведною вчинив Бог люди́ну, та ви́гадок усяких шукають вони!

Люди схильні чинити лихе

8 Хто, як той мудрий, і зна́чення речі хто знає? Розсвітлює мудрість люди́ни обличчя її, і суворість лиця її змінюється.

 2 Я раджу: Наказа царсько́го виконуй, і то ради прися́ги перед Богом.

 3 Не квапся від нього відходити, не стій при злій справі, бо все, що захоче, він зробить,

 4 бо слово царе́ве — то вла́да, і хто йому скаже: „Що́ робиш?“

 5 Хто виконує заповідь, той не пізна́є нічого лихого, серце ж мудрого знає час і право.

 6 Бо для кожної речі час і право своє, бо лихо люди́ни числе́нне на ній,

 7 бо не знає, що буде, і я́к саме буде, хто їй розпові́сть?

 8 Немає люди́ни, яка панувала б над вітром, щоб стримати вітер, і вла́ди нема над днем смерти, і на війні нема зві́льнення, і пана свого́ не врятує безбожність.

 9 Усе це я бачив, і серце своє прикладав я до кожного чину, що відбувався під сонцем. І був час, коли запанувала люди́на над люди́ною на лихо для неї.

 10 І я бачив безбожних похо́ваних, і до їхнього гро́бу прихо́дили, а ті, що чинили добро́, повики́дані з місця святого, і в місті забуті. Марно́та й оце!

 11 Що скоро не чиниться при́суд за вчинок лихий, тому́ серце лю́дських синів повне ними, щоб чинити лихе́.

 12 Хоч сто раз чинить грішний лихе́, а Бог суд відкладає йому, однако я знаю, що ти́м буде добре, хто Бога боїться, хто перед обличчям Його має страх!

 13 А безбожному добре не буде, і мов тінь, довгих днів він не матиме, бо він перед Божим лицем стра́ху не має!

 14 Є марно́та, яка на землі ді́ється, — що є справедливі, що лихо спадає на них, мов за вчинок безбожних, а є безбожні, що добрео спадає на них, мов за чин справедливих! Я сказав, що марно́та й оце!

 15 І радість я похваляв: що немає люди́ні під сонцем добра́, хіба тільки щоб їсти, та пити та ті́шитися, і оце супрово́дить її в її праці за ча́су життя її, що під сонцем Бог дав був їй.

 16 Коли я поклав своє серце, щоб мудрість пізнати, і побачити чин, що діється він на землі, бо ні вдень ні вночі сну не бачить люди́на своїми очима,

 17 і коли я побачив усякий чин Бога, тоді я пізнав, що не може люди́на збагнути чину, під сонцем учи́неного! Тому скільки люди́на не тру́диться, щоб дошукатись цього, то не зна́йде, і коли й мудрий скаже, що знає, — не зможе знайти!

Одна́кове всім випада́є

9 Ото ж бо все це я до серця свого взяв, і бачило серце моє все оце, що праведні й мудрі та їхні учи́нки — у Божій руці, так само любов чи нена́висть: Люди́на не знає нічого, що є перед нею!

 2 Однакове всім випадає: праведному і безбожному, доброму й чистому та нечистому, і тому́, хто жертву прино́сить, і тому, хто жертви не приносить, як доброму, так і грішникові, тому, хто кляне́ться, як і тому, хто клятви боїться!

 3 Оце зле у всім, що під сонцем тим ді́ється, — що одна́кове всім випада́є, і серце лю́дських синів повне зла, і за життя їхнього безу́мство в їхньому серці, а по то́му до мертвих відходять.

Краща собаці живому, ніж левові мертвому

 4 Хто знахо́диться поміж живих, той має надію, бо краще собаці живому, ніж ле́вові ме́ртвому!

 5 Бо знають живі, що помруть, а померлі нічо́го не знають, і заплати немає вже їм, — бо забута і пам'ять про них,

 6 і їхнє коха́ння, і їхня нена́висть, та за́здрощі їхні загинули вже, і нема вже їм ча́стки навіки ні в чо́му, що під сонцем тим ді́ється!

Тож їж у веселися

 7 Тож іди, їж із радістю хліб свій, та з серцем веселим вино своє пий, коли Бог уподо́бав Собі твої вчинки!

 8 Нехай кожного ча́су одежа твоя буде біла, і нехай на твоїй голові не бракує оли́ви!

 9 Заживай життя з жінкою, яку ти кохаєш, по всі́ дні марно́ти твоєї, що Бог дав для тебе під сонцем на всі́ дні марно́ти твоєї,— бо оце твоя доля в житті та в твоєму труді́, що під сонцем ним тру́дишся ти!

 10 Все, що всилі чинити рука твоя, теє роби, бо немає в шео́лі, куди ти йде́ш, ні роботи, ні ро́здуму, ані знання́, ані мудрости!

Життя наше залежне від ча́су й наго́ди

 11 Зно́ву я бачив під сонцем, що біг не у ско́рих, і бій не в хоро́брих, а хліб не в премудрих, і не в розумних багатство, ні ласка — у знавців, — а від ча́су й наго́ди залежні вони!

 12 Бо ча́су свого люди́на не знає, мов риби, поло́влені в па́губну сітку, і мов пта́хи, захо́плені в сі́льце, — так хапа́ються лю́дські сини за час лиха, коли воно на́гло спадає, на них!

Пого́рджується мудрість бідного

 13 Також оцю мудрість я бачив під сонцем, і велика для мене здавалась вона:

 14 Було мале місто, і було в ньому мало людей. І раз прийшов цар великий до нього, й його оточи́в, і побудува́в проти нього велику обло́гу.

 15 Але в ньому знайшлася люди́на убога, та мудра, і вона врятувала те місто своєю премудрістю, — та пізніше ніхто не згадав про цю вбогу люди́ну!

 16 І я говорив: Краща мудрість за силу; одна́ко пого́рджується мудрість бідного, і не слухаються його слів!

 17 Слова мудрих, почуті в споко́ї, кращі від крику володаря поміж безглу́здими.

 18 Мудрість краща від зброї військо́вої, але один грішник погубить багато добра́.

Буває глупо́та, на великих висо́тах поставлена

10 Мертві мухи псують та зашумовують оливу мирова́рника, — так трохи глупо́ти псує мудрість та славу.

 2 Серце мудрого тягне право́руч, а серце безумного — ліво́руч.

 3 Коли нерозумний і прямою дорогою йде, йому серця[5] бракує, і всім він говорить, що він нерозумний.

 4 Коли гнів володаря стане на тебе, не лишай свого місця, — бо лагі́дність доводить до про́щення навіть великих провин.

 5 Є зло, що я бачив під сонцем, мов по́милка, що повстає від володаря:

 6 на великих висо́тах глупо́та буває поста́влена, а багаті сидять у низині́!

 7 Я бачив на ко́нях рабів, князі́ ж пішки ходили, немов ті раби.

Не копай ближньому ями, бо сам в неї впаде́ш

 8 Хто яму копає, той в неї впаде́, а хто валить мура, того га́дина вкусить.

 9 Хто зно́сить камі́ння, пора́ниться ним; хто дро́ва рубає, загро́жений ними.

 10 Як залізо ступіє, й хтось ле́за не ви́гострить, той мусить напру́жити свою силу, — та мудрість зара́дить йому!

 11 Коли вкусить гадюка перед закля́ттям, тоді ворожби́т не потрібний.

Про безумного

 12 Слова́ з уст премудрого — милість, а губи безумного нищать його:

 13 поча́ток слів його уст — глупо́та, а кінець його уст — зле шале́нство.

 14 Нерозумний говорить багато, та не знає люди́на, що́ буде; а що буде по ньому, хто скаже йому?

 15 Втомляє безумного праця його, бо не знає й дороги до міста.

Про правителів

 16 Горе, кра́ю, тобі, коли цар твій — хлопчи́на, а влади́ки твої спозара́нку їдять!

 17 Щасливий ти, кра́ю, коли син шляхе́тних у тебе царем, а влади́ки твої своєча́сно їдять, як ті му́жі, а не як п'яни́ці!

 18 Від лі́нощів ва́литься стеля, а з опу́щення рук тече дах.

 19 Гости́ну справляють для радощів, і вином весели́ться життя, а за срі́бло все це можна мати.

 20 Навіть у ду́мці своїй не злосло́в на царя, і в спа́льні своїй не кляни багача́, — небесний бо птах віднесе́ твою мову, а крила́тий розкаже про слово твоє.

За́вжди тішся, але пам'ятай про дні те́мряви

11 Хліб свій пускай по воді, бо по багатьох днях знов зна́йдеш його.

 2 Давай частку на сім чи й на вісім, бо не знаєш, яке буде зло на землі.

 3 Коли́ перепо́вняться хмари дощем, то виллють на землю його. А коли дереви́на на пі́вдень впаде́ чи на пі́вніч, зали́шитьсяна місці, куди дереви́на впаде́.

 4 Хто вважає на вітер, не буде той сі́яти, а хто споглядає на хмари, не буде той жати.

 5 Як не ві́даєш ти, яка то путь вітру, як кості зроста́ють в утро́бі вагі́тної, так не ві́даєш ти чину Бога, що робить усе.

 6 Сій ра́нком насіння своє, та й під вечір хай не спочиває рука твоя, не знаєш бо ти, котре ви́йде на краще тобі, — оце чи оте, чи обо́є одна́ково добрі.

 7 І світло солодке, і добре оча́м сонце бачити,

 8 і коли б люди́на жила́ й довгі роки́, хай за всіх їх вона ті́шиться, і хай пам'ятає дні те́мряви, бо їх бу́де багато, — усе, що надійде, марно́та!

 9 Ті́шся, юначе, своїм молоде́цтвом, а серце твоє нехай буде веселе за днів молодо́щів твоїх! І ходи ти доро́гами серця свого й виді́нням оче́й своїх, але знай, що за все це впрова́дить тебе Бог до су́ду!

 10 Тому́ жени смуток від серця свого́, і віддаляй зле від тіла твого, бо й дити́нство, і рання життє́ва зоря́ — то марно́та!

І ве́рнеться порох у землю

12 І пам'ята́й в днях юна́цтва свого́ про свого Творця́, аж поки не при́йдуть злі дні, й не наступлять літа́, про які говорити ти бу́деш: „Для мене вони неприємні!“

 2 аж поки не сте́мніє сонце, і світло, і місяць, і зо́рі, і не ве́рнуться хмари густі́ за доще́м,

 3 у день, коли затремтя́ть ті, хто дім стереже, і зі́гнуться мужні, і спи́нять роботу свою млинарі́, бо їх стане мало, і поте́мніють ті, хто в вікно визирає,

 4 і двері подвійні на вулицю за́мкнені бу́дуть, як зме́ншиться гу́ркіт млина́, і голос пташи́ни замовкне, і затихнуть всі до́чки співучі,

 5 і будуть боятись високого місця, і жа́хи в дорозі їм бу́дуть, і мигда́ль зацвіте, й обтяжі́є коби́лка, і загине бажа́ння, бо[6] люди́на відхо́дить до вічного дому свого́, а по вулиці будуть ходити довко́ла голосі́льники,

 6 аж поки не пі́рветься срібний шнуро́к, і не зло́миться кругла посу́дина з золота, і при джерелі́ не розі́б'ється глек, і не зламається ко́ло, й не ру́не в крини́цю...

 7 І ве́рнеться порох у землю, як був, а дух ве́рнеться зно́ву до Бога, що дав був його!

 8 Наймарні́ша марно́та, — сказав Пропові́дник, — марно́та — усе!

Хто був Проповідник

 9 Крім того, що Пропові́дник був мудрий, він навчав ще наро́д знання́. Він важив та досліджував, склав багато при́повістей.

 10 Проповідник пильнував знахо́дити потрібні слова, і вірно писав правдиві слова.

Пі́дсумок усього: Бога бійся!

 11 Слова мудрих — немов оті ле́за в ґірли́зі, і мов позаби́вані цвя́хи, складачі́ ж таких слів, — вони да́ні від одного Па́стиря.

 12 А понад те, сину мій, будь обере́жний: складати багато книжо́к — не буде кінця́, а багато навчатися — мука для тіла!

 13 Підсумок усьо́го почутого: Бога бійся, й чини́ Його за́повіді, бо належить це кожній люди́ні!

 14 Бо Бог приведе́ кожну справу на суд, і все потаємне, — чи добре воно, чи лихе!


  1. По-єврейськи Коге́лет, по-грецьки Еклезія́ст, по-нашому Проповідник.
  2. 2,0 2,1 2,2 2,3 Серце у біблійній мові — часто це центр розумового життя, розум.
  3. Цебто на твоє слово.
  4. 4,0 4,1 „Дім плачу,“ „дім жалоби“ — цвинтар.
  5. У Біблії „серце“ часто визначає „розум“.
  6. Кінець цього віршу мав би бути на кінці віршу 6-го.