Біблія (Огієнко)/Книги Старого Заповіту/Книга приказок Соломонових

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Біблія, Книги Старого Заповіту , переклад — Іван Огієнко
Книга приказок Соломонових
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Книга
приповістей
Соломонових. Частина перша
Ціль Книги При́повістей

1 При́повісті Соломона, сина Давидового, царя Ізраїлевого, —

 2 щоб пізна́ти премудрість і карність, щоб зрозуміти розсу́дні слова,

 3 щоб прийняти напоу́млення мудрости, праведности, і пра́ва й простоти,

 4 щоб мудрости дати простоду́шним, юнако́ві — пізна́ння й розва́жність.

 5 Хай послухає мудрий — і примно́жить науку, а розумний здобу́де хай мудрих думо́к,

 6 щоб пізнати ту при́повість та загадко́ве говорення, слова мудреці́в та їхні за́гадки.

 7 Страх Господній — початок прему́дрости, — нерозумні пого́рджують мудрістю та напу́чуванням.

Не слухай намо́ви грішників

 8 Послухай, мій сину, напу́чення батька свого́, і не відкидай науки матері своєї, —

 9 вони бо хороший вінок для твоєї голови, і прикра́са на шию твою.

 10 Мій сину, як грішники будуть тебе намовляти, — то з ними не згоджуйся ти !

 11 Якщо скажуть вони: „Ходи з нами, чатуймо на кров, безпричи́нно засядьмо на неповинного,

 12 живих поковтаймо ми їх, як шео́л, та здорових, як тих, які сходять до гро́бу!

 13 Ми зна́йдемо всіляке багатство цінне́, перепо́внимо здо́биччю наші хати́.

 14 Жеребо́к свій ти кинеш із нами, — буде са́ква одна для всіх нас“, —

 15 сину мій, — не ходи ти доро́гою з ними, спини́ но́гу свою від їхньої сте́жки,

 16 бо біжать їхні но́ги на зло, і поспішають, щоб кров проливати!

 17 Бож нада́рмо поставлена сі́тка на о́чах усього крила́того:

 18 то вони на кров власну чату́ють, засідають на душу свою!

 19 Такі то доро́ги усіх, хто за́здрий чужого добра: воно́ бере душу свого власника́!

За́клик мудрости

 20 Кличе мудрість на вулиці, на пло́щах свій голос дає,

 21 на шумли́вих місцях проповідує, у місті при входах до брам вона каже слова́ свої:

 22 „Доки ви, нерозумні, глупо́ту любитимете? Аж доки насмі́шники будуть кохатись собі в глузува́нні, а безглу́зді нена́видіти будуть знания́?

Нерозу́мні не слу́хають мудрости

 23 Зверніться но ви до карта́ння мого́, — ось я виллю вам духа свого, сповіщу́ вам слова свої!

 24 Бо кликала я, та відмовились ви, простягла́ була руку свою, та ніхто не прислу́хувався!

 25 І всю раду мою ви відкинули, карта́ння ж мого не схотіли!

 26 Тож у вашім нещасті сміятися буду і я, насміха́тися буду, як при́йде ваш страх.

 27 Коли при́йде ваш страх, немов вихор, і прива́литься ваше нещастя, мов буря, як при́йде недоля та у́тиск на вас,

 28 тоді кликати бу́дуть мене, але не відпові́м, будуть шукати мене, та не зна́йдуть мене, —

 29 за те, що науку знена́виділи, і не ви́брали стра́ху Господнього,

 30 не хотіли поради моєї, пого́рджували всіма моїми доко́рами!

 31 І тому́ хай їдять вони з пло́ду дороги своєї, а з порад своїх хай насища́ються, —

 32 бо відсту́пство безумних заб'є їх, і безпе́чність безтя́мних їх ви́губить!

 33 А хто мене слухає, той буде жити безпе́чно, і буде спокійний від страху перед злом!“

Госпо́дь дає мудрість, а з нею й чесно́тне життя.
Блудни́ця за Бога забула

2 Сину мій, якщо при́ймеш слова мої ти, а нака́зи мої при собі заховаєш,

 2 щоб слухало мудрости вухо твоє, своє серце прихи́лиш до розуму,

 3 якщо до розсудку ти кликати будеш, до розуму кликатимеш своїм голосом,

 4 якщо бу́деш шукати його, немов срі́бла, і бу́деш його ти пошу́кувати, як тих схо́ваних ска́рбів, —

 5 тоді зрозумієш страх Господній, і зна́йдеш ти Богопізна́ння, —

 6 бо Господь дає мудрість, з Його уст — знання́ й розум!

 7 Він спасі́ння ховає для щирих, мов щит той для тих, хто в невинності ходить,

 8 щоб справедливих стежо́к стерегти́, і береже́ Він дорогу Своїх богобі́йних!

 9 Тоді ти збагне́ш справедливість та право, і простоту́, всіляку доро́гу добра,

 10 бо мудрість уві́йде до серця твого́, і буде приємне знання́ для твоєї душі!

 11 розва́жність тоді тебе пильнуватиме, розум тебе стерегти́ме,

 12 щоб тебе врятувати від злої дороги, від люди́ни, що каже лукаве,

 13 від тих, хто стежки́ простоти́ покидає, щоб ходити доро́гами те́мряви,

 14 що ті́шаться, роблячи зло, що радіють круті́йствами злого,

 15 що стежки́ їхні круті, і відхо́дять своїми путя́ми, —

 16 щоб тебе врятува́ти від блудни́ці, від чужи́нки, що мо́вить м'яке́нькі слова́,

 17 що покинула друга юна́цтва свого́, а про заповіт свого Бога забула, —

 18 вона бо із домом своїм западе́ться у смерть, а стежки́ її — до померлих,

 19 ніхто́, хто входить до неї, не ве́рнеться, і сте́жки життя не дося́гне, —

 20 щоб ходив ти дорогою добрих, і стежки́ справедливих беріг!

 21 Бо заме́шкають праведні землю, і невинні зоста́нуться в ній,

 22 а безбожні з землі будуть ви́гублені, і повирива́ються з неї невірні!

Наді́йся на Господа, а не на свій розум

3 Сину мій, не забудь ти моєї науки, і нехай мої заповіді стережу́ть твоє серце,[1]

 2 бо примно́жать для тебе вони довготу́ твоїх днів, і років життя та споко́ю!

 3 Ми́лість та правда нехай не зали́шать тебе, — прив'яжи́ їх до шиї своєї, напиши їх на табли́ці серця свого[1], —

 4 і зна́йдеш ти ласку та добру премудрість в очах Бога й люди́ни!

 5 Наді́йся на Господа всім своїм серцем,[1] а на розум свій не покладайся!

 6 Пізнавай ти Його на всіх доро́гах своїх, і Він випростує твої стежки.

 7 Не будь мудрий у власних оча́х, — бійся Господа та ухиляйся від злого!

 8 Це буде ліком для тіла твого, напо́єм для ко́стей твоїх.

 9 Шануй Господа із маєтку свого́, і з початку всіх пло́дів своїх, —

 10 і будуть комори твої перепо́внені си́тістю, а чави́ла твої будуть перелива́тись вином молоди́м!

 11 Мій сину, кара́ння Господнього не відкидай, і карта́ння Його не вважай тягаре́м, —

 12 бо кого́ Господь любить, карта́є того, і кохає, немов батько сина!

Блаже́нна мудра люди́на

 13 Блаженна люди́на, що мудрість знайшла, і люди́на, що розум оде́ржала,

 14 бо ліпше надба́ння її від надба́ння срібла́, і від щирого золота ліпший прибу́ток її,

 15 дорожча за пе́рли вона, і всіляке жада́ння твоє не зрівняється з нею.

 16 Довгість днів — у прави́ці її, багатство та слава — в ліви́ці її.

 17 Доро́ги її — то дороги приємности, всі стежки́ її — мир.

 18 Вона дерево життя для тих, хто тримається міцно її, і блаженний, хто де́ржить її!

 19 Господь мудрістю землю заклав, небо розумом міцно поставив.

 20 Знання́м Його порозкрива́лись безо́дні, і кроплять росою ті хмари.

 21 Мій сину, нехай від оче́й твоїх це не відхо́дить, стережи добрий розум і розважність,

 22 і вони будуть життям для твоєї душі, і прикра́сою шиї твоєї, —

 23 Тоді пі́деш безпечно своєю дорогою, а нога твоя не спотикне́ться!

 24 Якщо покладе́шся — не будеш боятись, а ляжеш, то буде приємний твій сон.

 25 Не бу́деш боятися на́глого стра́ху, ні бурі безбожних, як при́йде, —

 26 бо твоєю надією буде Госпо́дь, і Він пильнуватиме но́гу твою, щоб вона не зловилась у пастку!

Мудрий прова́дить чесно́тне життя

 27 Не стримуй добра́ потребу́ючому, коли в силі твоєї руки́ це вчини́ти,

 28 не кажи своїм ближнім: „Іди, і зно́ву прийди, а взавтра я дам“, коли маєш з собою.

 29 Не вио́рюй лихого на свого ближнього, коли він безпечно з тобою сидить.

 30 Не сварися з люди́ною дармо, якщо злого вона не вчинила тобі.

 31 Не за́здри наси́льникові, і ні одніє́ї з доріг його не вибирай,

 32 бо бри́дить Господь крутія́ми, а з праведними в Нього дружба.

 33 Прокля́ття Господнє на домі безбожного, а ме́шкання праведних Він благосло́вить, —

 34 з насмішників Він насміхається, а покі́рливим милість дає.

 35 Мудрі славу вспадко́вують, а нерозумні носи́тимуть со́ром.

Навчайтеся мудрости й розуму

4 Послухайте, діти, напу́чення батькового, і прислу́хайтеся, щоб навчитися розуму,

 2 бо даю́ я вам добру науку: зако́на мого не кидайте,

 3 бо сином у ба́тька свого я був, пеще́ний й єдиний у неньки своєї.

 4 І навчав він мене, і мені говорив: Нехай де́ржиться серце[2] твоє моїх слів, стережи́ мої заповіді та й живи!

 5 Здобудь мудрість, здобудь собі розум, не забудь, і не цурайся слів моїх уст, —

 6 не кидай її — й вона буде тебе стерегти́! кохай ти її — й вона буде тебе пильнувати!

 7 Початок премудрости — мудрість здобудь, а за ввесь свій маєток здобудь собі розуму!

 8 Тримай її ви́соко — і піді́йме тебе, ушанує тебе, як її ти приго́рнеш:

 9 вона дасть голові твоїй гарний вінок, пишну корону тобі подарує!

 10 Послухай, мій сину, й бери ти слова́ мої, і помно́жаться роки твойого життя, —

 11 дороги премудрости вчу я тебе, стежка́ми прями́ми прова́джу тебе:  12 коли пі́деш, то крок твій не буде тісни́й, а коли побіжиш — не спіткне́шся!

 13 Міцно тримайся напу́чування, не лишай, його стережи́, — воно бо життя твоє!

Цура́йся безбожних

 14 На сте́жку безбожних не йди, і не ходи на дорогу лихих, —

 15 покинь ти її, не йди нею, усунься від неї й мини, —

 16 бо вони не заснуть, якщо злого не вчинять, віді́йметься сон їм, як не зроблять кому, щоб спіткну́вся!

 17 Бо вони хліб безбожжя їдять, і вино грабежу́ попива́ють.

 18 А путь праведних — ніби те світло ясне́, що світить все більше та більш аж до по́вного дня!

 19 Дорога ж безбожних — як те́мність: не знають, об що́ спотикну́ться.

Бережи́ своє серце

 20 Мій сину, прислу́хуйся до моїх слів, до рече́й моїх ухо своє нахили́!

 21 Нехай не віді́йдуть вони від оче́й твоїх, бережи їх в сере́дині серця свого!

 22 Бо життя вони тим, хто їх зна́йде, а для тіла усього його лікува́ння.

 23 Над усе, що лише стереже́ться, серце своє стережи́, бо з нього похо́дить життя.

 24 Відкинь ти від себе лука́вство уст, віддали ти від себе круті́йство губ.

 25 Нехай дивляться очі твої упере́д, а пові́ки твої нехай перед тобою просту́ють.

 26 Стежку ніг своїх ви́рівняй, і стануть міцні всі дороги твої:

 27 не вступайся ні вправо, ні вліво, — усунь свою но́гу від зла!

Не зближа́йсь до блудни́ці

5 Мій сину, на мудрість мою уважа́й, нахили своє ухо до мого розуму,

 2 щоб розважність ти міг стерегти́, а пізна́ння — хай у́ста твої стережу́ть!

 3 Бо кра́пають со́лодощ губи блудни́ці, а у́ста її від оливи масні́ші,

 4 та гірки́й їй кінець, мов поли́н, гострий, як меч обосі́чний, —

 5 її ноги до смерти спускаються, шео́лу тримаються кроки її!

 6 Вона путь життя не урі́внює, її стежки непевні, і цього не знає вона.

 7 Тож тепер, мої діти, мене ви послухайте, не відхо́дьте від слів моїх уст:

 8 віддали́ ти від неї дорогу свою, і не зближа́йсь до дверей її дому,

 9 щоб слави своєї ти іншим не дав, а роки свої — для жорстокого,

 10 щоб чужі не наси́тились сили твоєї й маєтку твого́ в чужім домі!

 11 І будеш стогнати при своєму кінці́, як знемо́жеться тіло твоє й твої сили,

 12 і скажеш: „Як нена́видів я те напу́чування, а карта́ння те серце моє відкидало!

 13 І не слухав я голосу своїх учителі́в, і уха свого не схиля́в до наставників.

 14 Тро́хи не був я при кожному злому, в сере́дині збору й громади!“

 15 Пий воду з криниці своєї, і теку́че з свого коло́дязя:

 16 чи ж мають на вулицю вилиті бути джере́ла твої, а на площі — потоки твоєї води? —

 17 Нехай вони будуть для тебе, для тебе самого, а не для чужих із тобою!

 18 Хай твоє джерело́ буде благослове́нне, і радій через жінку твоїх юних літ, —

 19 вона ла́ня любовна та се́рна прекрасна, її пе́рса напоять тебе кожноча́сно, — впивайся ж наза́вжди коха́нням її!

 20 І на́що, мій сину, ти маєш впиватись блудни́цею, і на́що ти бу́деш приго́ртати груди чужи́нки?

 21 Бож перед очима Господніми всі дороги люди́ни, і стежки́ її всі Він рівняє:

 22 власні провини безбожного схо́плять його, і поворо́ззям свого гріха буде зв'я́заний він,

 23 помиратиме він без напу́чування, і буде блукати в великій глупо́ті своїй!

Не ручи́сь за чужого

6 Мій сину, якщо поручи́вся ти за свого бли́жнього, дав руку свою за чужо́го, —

 2 ти попався до па́стки з-за слів своїх уст, схо́плений ти із-за слів своїх уст!

 3 Учини тоді це, сину мій, та рятуйсь, бо впав ти до рук свого бли́жнього: іди, впади в по́рох, і на ближніх своїх напира́й,

 4 не дай сну своїм о́чам, і дріма́ння пові́кам своїм,

 5 рятуйся, як се́рна, з руки́, і як птах із руки птахоло́ва!

Ліни́вство веде́ до злиднів

 6 Іди до мурашки, ліню́ху, поглянь на дороги її — й помудрій:

 7 нема в неї воло́даря, ані уря́дника, ані прави́теля;

 8 вона загото́влює літом свій хліб, збирає в жнива́ свою ї́жу.

 9 Аж доки, ліню́ху, ти будеш виле́жуватись, коли́ ти зо сну свого встанеш?

 10 Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложи́ти, щоб поле́жати, —

 11 і при́йде, немов волоцюга, твоя незаможність, і зли́дні твої, як озбро́єний муж!

Оце нена́видить Госпо́дь

 12 Люди́на нікче́мна, чоловік злочи́нний, він ходить з лукавими у́стами,

 13 він морга́є очи́ма своїми, шурга́є своїми нога́ми, знаки́ подає пальцями своїми,

 14 в його серці лукавство вио́рює зло кожноча́сно, сварки́ розсіва́є, —

 15 тому на́гло прихо́дить погибіль його, буде ра́птом побитий — і лі́ку нема!

 16 Оцих шість ненавидить Господь, а ці сім — то гидо́та душі Його:

 17 очі пишні, брехли́вий язик, і ру́ки, що кров непови́нну ллють,

 18 серце, що пле́кає злочинні думки́, ноги, що сква́пно біжать на лихе,

 19 сві́док брехливий, що бре́хні роздму́хує, і хто розсіває сварки́ між братів!

Ба́тькова за́повідь — сторож життя твого́

 20 Стережи, сину мій, заповідь батька свого́, і не відкидай науки матері своєї!

 21 Прив'яжи їх на серці своєму наза́вжди, повісь їх на шиї своїй!

 22 Вона буде прова́дити тебе у ході́, стерегти́ме тебе, коли будеш лежати, а пробу́дишся — мовити буде до тебе!

Хто чинить пере́люб, той зни́щує душу свою́

 23 Бо заповідь Божа — світи́льник, а наука — то світло, доро́га ж життя — то навча́льні карта́ння,

 24 щоб тебе стерегти́ від злосли́вої жінки, від обле́сливого язика чужи́нки.

 25 Не жадай її вро́ди у серці своїм, і тебе хай не ві́зьме своїми пові́ками, —

 26 Бо вартість розпу́сної жінки — то бо́ханець хліба, а жінка заміжня вловлює душу цінну́...

 27 Чи ві́зьме люди́на огонь на лоно своє, — і о́діж її не згорить?

 28 Чи буде люди́на ходи́ти по вугі́ллю розпа́леному, і не попа́ляться ноги її?

 29 Так і той, хто вчащає до жінки свого ближнього: не буде нека́раним кожен, хто доторкне́ться до неї!

 30 Не пого́рджують зло́дієм, якщо він укра́де, щоб рятувати життя своє,[3] коли він голоду́є,

 31 та як буде він зна́йдений, — все́меро він відшкоду́є, віддасть все майно свого дому!

 32 Хто чинить пере́люб, не має той розуму, — він знищує душу свою, —

 33 побої та сором він зна́йде, а га́ньба його не зітре́ться,

 34 бо за́здрощі — лютість мужчи́ни, і не змилосе́рдиться він у день помсти:

 35 він не зверне уваги на жоден твій викуп, і не схоче, коли ти гости́нця прибі́льшиш!

Блудни́ця — на життя твоє па́стка

7 Сину мій, бережи ти слова́ мої, мої ж заповіді заховай при собі,

 2 бережи мої заповіді — та й живи, а наука моя — немов в о́чах твоїх та зіни́ця,

 3 прив'яжи їх на па́льцях своїх, напиши на табли́ці тій серця свого!

 4 На мудрість скажи: „Ти сестра моя!“ а розум назви: „Мій дові́рений!“

 5 щоб тебе стерегти́ від блудни́ці, від чужи́нки, що мовить м'яке́нькі слова́.

 6 Бо я визира́в був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна́,

 7 і приглядавсь до неві́ж, розглядався між мо́лоддю. І юна́к ось, позба́влений розуму,

 8 прохо́див по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,

 9 коли вітере́ць повівав був увечорі дня, у те́мряві ночі та мо́року.

 10 Аж ось жінка в убра́нні блудни́ці назу́стріч йому́, із серцем підсту́пним,

 11 галасли́ва та непогамо́вана, її но́ги у домі своїм не бувають:

 12 раз на вулиці, раз на майда́нах, і при кожному ро́зі чату́є вона.

 13 І вхопи́ла вона його міцно та й поцілувала його, безсоро́мним зробила обличчя своє та й сказала йому:

 14 „У мене тепер мирні жертви, — ви́повнила я сьогодні обі́ти свої!

 15 Тому́ то я вийшла назу́стріч тобі, пошукати обличчя твого́, — і знайшла я тебе!

 16 Килима́ми я ви́стелила своє ло́же, — ткани́нами різних кольо́рів з єгипетського полотна́,

 17 посте́лю свою я поси́пала ми́ррою, ало́єм та цинамо́ном.

 18 Ходи ж, аж до ра́нку впива́тися будем коха́нням, любов'ю наті́шимось ми!

 19 Бо вдома нема чоловіка, — пішов у далеку дорогу:

 20 вузлик срібла́ він узяв в свою руку, — хіба́ на день по́вні пове́рне до дому свого“.

 21 Прихили́ла його велемо́вством своїм, обле́сливістю своїх губ його зва́била, —

 22 він ра́птом за нею пішов, немов віл, до зарі́зу прова́джений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу́ до ув'я́знення,

 23 як той птах, поспішає до сі́тки, і не знає, що це на життя його па́стка...

 24 А тепер, мої діти, мене ви послу́хайте, і на слова́ моїх уст уважа́йте:

 25 Хай не збо́чує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежка́ми її,

 26 бо вона багатьох уже тру́пами ки́нула, і числе́нні всі, нею заби́ті!

 27 Її дім — до шео́лу доро́ги, що провадять до смертних кімна́т.

За́клик му́дрости: Ліпша мудрість за пе́рли

8 Чи ж мудрість не кличе, і не подає свого голосу розум?

 2 На верхі́в'ях холмі́в, при дорозі та на перехре́стях стоїть он вона!

 3 При брамах, при вході до міста, де вхо́диться в двері, там голосно кличе вона:

 4 „До вас, мужі, я кличу, а мій голос до лю́дських синів:

 5 Зрозумійте но, не́уки, мудрість, зрозумійте ви розум, безглу́зді!

 6 Послухайте, я бо шляхе́тне кажу́, і відкриття́ моїх губ — то просто́та.

 7 Бо правду говорять уста́ мої, а лукавство — гидо́та для губ моїх.

 8 Всі слова́ моїх уст справедливі, нема в них круті́йства й лука́вства.

 9 Усі вони про́сті, хто їх розуміє, і щирі для тих, хто знахо́дить знання́.

 10 Візьміть ви карта́ння моє, а не срі́бло, і знання́, добірні́ше від щирого золота:

 11 ліпша бо мудрість за пе́рли, і не рівняються їй всі клейно́ди!

Велика сила мудрости

 12 Я, мудрість, живу разом з розумом, і знахо́джу пізна́ння розва́жне.

 13 Страх Господній — лихе все нена́видіти: я нена́виджу пи́ху та гордість, і дорогу лиху та лукаві уста́!

 14 В мене рада й огля́дність, я розум, і сила у мене.

 15 Мною царю́ють царі, а законода́вці права́ справедливі встано́влюють.

 16 Мною пра́влять владики й вельмо́жні, всі праведні су́дді.

 17 Я кохаю всіх тих, хто кохає мене, хто ж шукає мене — мене зна́йде!

 18 Зо мною багатство та слава, трива́лий маєток та правда:

 19 ліпший плід мій від щирого золота й золота чистого, а прибуток мій ліпший за срі́бло добі́рне!

 20 Путтю праведною я ходжу́, поміж правних стежо́к,

 21 щоб дати багатство в спа́дщину для тих, хто кохає мене, — і я понапо́внюю їхні скарбни́ці!

Мудрість — спервові́ку

 22 Господь мене мав на поча́тку Своєї дороги, перше чи́нів Своїх, спервові́ку, —

 23 відвіку була я встано́влена, від поча́тку, від праві́ку землі.

 24 Наро́джена я, як безо́день[4] іще не було́, коли не було ще джере́л, водою обтя́жених.

 25 Наро́джена я, поки го́ри поставлені ще не були́, давніше за па́гірки,

 26 коли ще землі не вчинив Він, ні піль, ні початко́вого по́роху все́світу.

 27 Коли приправля́в небеса́ — я була́ там, коли кру́га вставля́в на пове́рхні безо́дні,

 28 коли хмари умі́цнював Він нагорі́, як джере́ла безо́дні зміцня́в,

 29 коли клав Він для моря уста́ва його, щоб його берегі́в вода не перехо́дила, коли ставив осно́ви землі, —

 30 то я ма́йстром у Нього була́, і була я весе́лощами день-у-день, радіючи перед обличчям Його кожноча́сно,

 31 радіючи на земнім кру́зі Його, а заба́ва моя — із синами людськими!

 32 Тепер же, послухайте, діти, мене, і блаже́нні, хто буде дороги мої стерегти́!

 33 Навча́ння послухайте й мудрими станьте, і не відступайте від нього!

 34 Блаже́нна люди́на, яка мене слухає, щоб пильнувати при две́рях моїх день-у-день, щоб одві́рки мої берегти́!

 35 Хто бо знахо́дить мене, той знахо́дить життя, і оде́ржує милість від Господа.

 36 А хто́ проти мене гріши́ть, ограбо́вує душу свою; всі, хто мене ненави́дить, ті смерть покохали!“

Сім стовпі́в мудрости

9 Мудрість свій дім збудувала, сім стовпі́в своїх ви́тесала.

 2 Зарізала те, що було на зарі́з, змішала вино своє, і трапе́зу свою пригото́вила.

 3 Дівчат своїх вислала, і кличе вона на висо́тах міськи́х:

 4 „Хто бідний на розум, хай при́йде сюди,“ а хто нерозумний, говорить йому:

 5 „Ходіть, споживайте із хліба мого́, та пийте з вина, що його́ я змішала!

 6 Покиньте глупо́ту — і будете жити, і ходіте дорогою розуму!“

 7 Хто карта́є насмішника, той собі га́ньбу бере, хто ж безбожникові виговорює, сором собі набуває.

 8 Не доріка́й пересмі́шникові, щоб тебе не знена́видів він, ви́картай мудрого — й він покохає тебе.

 9 Дай мудрому — й він помудріє іще, навчи праведного — і прибі́льшить він мудрости!

Страх Господній — поча́ток премудрости

 10 Страх Госпо́дній — початок премудрости, а пізна́ння Святого — це розум,—

 11 бо мною помно́жаться дні твої, і додаду́ть тобі ро́ків життя.

 12 Якщо ти змудрів — то для себе змудрів, а як станеш насмі́шником, сам понесе́ш!

Жінка безглу́зда

 13 Жінка безглу́зда крикли́ва, нерозумна, і нічого не знає!

 14 Сідає вона на сидінні при вході до дому свого́, на висо́костях міста,

 15 щоб кликати тих, хто дорогою йде, хто путтю своєю просту́є:

 16 „Хто бідний на розум, хай при́йде сюди,“ а хто нерозумний, то каже йому́:

 17 „Вода кра́дена — солодка, і приє́мний прихо́ваний хліб“.

 18 І не відає він, що самі́ там мерці́, у глиби́нах шео́лу — запро́шені нею!

ЧАСТИНА ДРУГА

10 Син мудрий — потіха для батька, а син нерозумний — то смуток для неньки його.

 2 Не поможуть неправедні скарби, а справедливість від смерти визво́лює.

 3 Не допустить Господь голодува́ти душу праведного, а набу́ток безбожників згине.

 4 Ледача рука до убо́зтва веде, рука ж роботя́ща збагачує.

 5 Хто літом збирає — син мудрий, хто ж дрімає в жнива́ — син безпутній.

 6 Благослове́нства на голову праведного, а уста безбожним прикриє наси́льство.

 7 Пам'ять про праведного — на благослове́ння, а йме́ння безбожних загине.

 8 Заповіді мудросердий приймає, але́ дурногу́бий впаде́.

 9 Хто в невинності ходить, той ходить безпечно, а хто кривить дороги свої, буде ви́явлений.

 10 Хто оком моргає, той смуток дає, але дурногу́бий впаде́.

 11 Уста праведного — то джерело життя, а уста безбожним прикриє насильство.

 12 Нена́висть побуджує сва́рки, а любов покриває всі ви́ни.

 13 В устах розумного мудрість знахо́диться, а різка — на спину безтя́много.

 14 Прихо́вують мудрі знання́, а уста нерозумного — близькі́ до загибелі.

 15 Маєток багатого — місто тверди́нне його, поги́біль убогих — їхні зли́дні.

 16 Дорібок праведного — на життя, прибу́ток безбожного — в гріх.

 17 Хто напу́чування стереже́ — той на сте́жці життя, а хто нехту́є карта́ння, той блу́дить.

 18 Хто нена́висть ховає, в того губи[5] брехли́ві, а хто на́клепи ширить, той дурнове́рхий.

 19 Не бракує гріха в многомо́вності, а хто стримує губи[5] свої, той розумний.

 20 Язик праведного — то добі́рне срібло́, а розум безбожних — мізе́рний.

 21 Пасу́ть багатьох губи[5] праведного, безглузді ж умирають з неро́зуму.

 22 Благослове́ння Господнє — воно збагачає, і сму́тку воно не прино́сить з собою.

 23 Нешляхе́тне робити — заба́ва неві́гласа, а мудрість — люди́ні розумній.

 24 Чого нечести́вий боїться, те при́йде на нього, а пра́гнення праведних спо́вняться.

 25 Як буря, яка пронесе́ться, то й гине безбожний, а праведний має дові́чну осно́ву.

 26 Як о́цет зубам, і як дим для оче́й, так лінивий для тих, хто його посилає.

 27 Страх Господній примножує днів, а ро́ки безбожних вкоро́тяться.

 28 Сподіва́ння для праведних — радість, а наді́я безбожних загине.

 29 Дорога Господня — тверди́ня неви́нним, а заги́біль — злочинцям.

 30 Повік праведний не захита́ється, а безбожники не поживуть на землі.

 31 Уста праведного дають мудрість, а лукавий язик буде втятий.

 32 Уста праведного уподо́бання знають, а уста безбожних — лука́вство.

11 Обма́нливі ша́льки — оги́да для Господа, а повна вага́ — це Його уподо́ба.

 2 Прийде пишність, та при́йде і га́ньба, а з суми́рними — мудрість.

 3 Невинність простосердих веде їх, а лука́вство зрадли́вих — їх вигубить.

 4 Не поможе багатство в день гніву, а справедливість від смерти визво́лює.

 5 Справедливість невинного дорогу йому випросто́вує, безбожний же падає через безбожність свою́.

 6 Справедливість прямих їх рятує, а зрадливі захо́плені будуть своєю захла́нністю.

 7 При смерті люди́ни безбожної гине надія, зникає чека́ння люди́ни нікче́мної.

 8 Виривається праведний з у́тиску, і замість нього безбожний іде.

 9 Свого ближнього нищить лукавий уста́ми, а знання́м визволя́ються праведні.

 10 Добром праведних місто радіє, а як гинуть безбожні — співає.

 11 Благословенням че́сних підно́ситься місто, а уста́ми безбожних руйну́ється.

 12 Хто пого́рджує ближнім своїм, той позба́влений розуму, а розумна люди́на мовчить.

 13 Виявляє обмо́вник таємне, вірнодухий же справу ховає.

 14 Народ падає з бра́ку розумного про́воду, при числе́нності ж ра́дників спасі́ння буває.

 15 Зле робить, як хто за чужого пору́чується, хто ж пору́ку ненавидить, той безпечний.

 16 Жінка чесно́тна ося́гує слави, і пильні багатства здобу́дуть.

 17 Люди́на ласка́ва душі своїй чинить добро́, а жорстока замучує тіло своє.

 18 Чинить діло безва́ртне безбожний, хто ж праведність сіє — заплату правдиву оде́ржує.

 19 Отак праведність є на життя, хто ж жене́ться за злом, той до смерти зближа́ється.

 20 Серцем лукаві — оги́да для Господа, а хто в неповинності ходить — Його уподо́ба.

 21 Ручаюсь: не бу́де невинним лихий, а наща́док правдивих захований буде.

 22 Золотая сере́жка в свині на ніздрі́ — це жінка гарна, позба́влена розуму.

 23 Жада́ння у праведних — тільки добро, надія безбожних — то гнів.

 24 Дехто щедро дає, та ще додається йому, а дехто ховає над міру, та тільки бідні́є.

 25 Душа, яка благословля́є, наси́чена буде, а хто по́їть інших, — напо́єний буде і він.

 26 Хто задержує збіжжя, того проклинає наро́д, хто ж поживу випро́дує, тому благослове́ння на голову.

 27 Хто прагне добра, той шукає вподо́бання, хто ж лихого жадає, то й при́йде на нього воно.

 28 Хто надію кладе на багатство своє, той впаде́, а праведники зелені́ють, як листя.

 29 Хто не́ряд уносить до дому свого, той вітер пося́де, а дурноголо́вий розумному стане рабом.

 30 Плід праведного — дерево життя, і мудрий життя[6] набуває.

 31 Коли праведний ось надолу́жується на землі, то тим більше безбожний та грішний!

12 Хто любить навча́ння, той любить пізна́ння, а хто до́кір нена́видить, той нерозумний.

 2 Добрий від Господа має вподо́бання, а люди́ну злих замірів осудить Господь.

 3 Не зміцни́ться люди́на безбожністю, корінь же праведних не захита́ється.

 4 Жінка чесно́тна — корона для чолові́ка свого́, а засоро́млююча — мов та гниль в його ко́стях.

 5 Думки пра́ведних — право, підступні заміри безбожних — омана.

 6 Безбожних слова — чатува́ння на кров, а уста невинних урятовують їх.

 7 Переверну́ти безбожних — і вже їх нема, а дім праведних буде стояти.

 8 Хвалять люди́ну за розум її, а кривосердий[7] стає на пого́рду.

 9 Ліпше про́стий, але роботя́щий на себе, від того, хто поважним себе видає, та хліба позба́влений.

 10 Піклується праведний життям худоби своєї, а серце безбожних жорстоке.

 11 Хто оброблює землю свою, той хлібом наси́чується, хто ж за марни́цею го́ниться, той позба́влений розуму.

 12 Безбожний жадає ловити у сі́тку лихи́х, а в праведних корень прино́сить плоди́.

 13 Пастка злого — в гріху́ його уст, а праведний з у́тиску ви́йде.

 14 Люди́на насичується добром з плоду уст, і зро́блене рук чоловіка до нього впаде́.

 15 Дорога безу́мця пряма́ в його о́чах, а мудрий послухає ради.

 16 Нерозумного гнів пізнається відра́зу, розумний же мо́вчки ховає знева́гу.

 17 Хто правду говорить, той вия́влює праведність, а сві́док брехливий — оману.

 18 Дехто говорить, мов коле мече́м, язик же премудрих — то ліки.

 19 Уста правдиві стоя́тимуть вічно, а брехливий язик — лиш на хвилю.

 20 В серці тих, хто зло о́ре, — омана, а радість у тих, хто дора́джує мир.

 21 Жодна кривда не тра́питься праведному, а безбожні напо́вняться лихом.

 22 Уста брехливі — оги́да у Господа, а чи́нячі правду — Його уподо́ба.

 23 Прихо́вує мудра люди́на знання́, а серце безумних глупо́ту викликує.

 24 Роботя́ща рука панува́тиме, а лінива дани́ною стане.

 25 Ту́га на серці люди́ни чавить її, добре ж слово її весели́ть.

 26 Праведний ви́відає свою путь, а дорога безбожних зведе́ їх сами́х.

 27 Не буде леда́чий пекти свого по́лову, а люди́на трудя́ща набуде має́ток цінни́й.

 28 В путі пра́ведности є життя, і на стежці її нема смерти.

13 Син мудрий приймає карта́ння від батька, а насмішник доко́ру не слухає.

 2 З плоду уст чоловік споживає добро́, а жадо́ба зрадливих — наси́льство.

 3 Хто уста свої стереже́, той душу свою береже́, а хто гу́би свої розпуска́є, — на того поги́біль.

 4 Пожадає душа лінюха́, та даре́мно, душа ж роботя́щих наси́титься.

 5 Нена́видить праведний слово брехливе, безбожний же чинить лихе, і себе засоро́млює.

 6 Праведність оберігає невинного на дорозі його, а безбожність погу́блює грішника.

 7 Дехто вдає багача́, хоч нічо́го не має, а дехто вдає бідака́, хоч маєток великий у нього.

 8 Викуп за душу[8] люди́ни — багатство її, а вбогий й доко́ру не чує.

 9 Світло праведних ве́село світить, а світильник безбожних пога́сне.

 10 Тільки сварка пихо́ю зчиня́ється, а мудрість із тими, хто ра́диться.

 11 Багатство, заско́ро здобуте, — поме́ншується, хто ж збирає пома́лу — примно́жує.

 12 Задовга надія — неду́га для серця, а бажа́ння, що спо́внюється, — це дерево життя.

 13 Хто пого́рджує словом Господнім, той шкодить собі, хто ж страх має до заповіді, тому надолу́житься.

 14 Наука премудрого — крини́ця життя, щоб віддали́тися від пасток сме́рти.

 15 Добрий розум прино́сить приємність, а дорога зрадли́вих — погу́ба для них.

 16 Кожен розумний за мудрістю робить, а безу́мний глупо́ту показує.

 17 Безбожний посо́л у нещастя впаде́, а вірний посол — немов лік.

 18 Хто ламає поу́ку — убозтво та га́ньба тому́, а хто береже осторо́гу — шанований він.

 19 Ви́конане побажа́ння приємне душі, а вступи́тись від зла — то оги́да безумним.

 20 Хто з мудрими ходить, той мудрим стає, а хто товаришу́є з безу́мним, той лиха набу́де.

 21 Грішників зло доганя́є, а праведним Бог надолу́жить добром.

 22 Добрий лишає спа́док і ону́кам, маєток же грішника схо́ваний буде для праведного.

 23 Убогому буде багато поживи і з поля невпра́вного, та деякі гинуть з безпра́в'я.

 24 Хто стримує різку свою, той нена́видить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для ньо́го карта́ння.

 25 Праведний їсть, скільки схоче душа, живіт же безбожників за́всіди брак відчуває.

14 Мудра жінка будує свій дім, а безумна своєю рукою руйнує його́.

 2 Хто ходить в просто́ті своїй, боїться той Господа, а в ко́го доро́ги криві́, той пого́рджує Ним.

 3 На устах безу́мця галу́зка пихи́, а губи премудрих їх стережу́ть.

 4 Де немає биків, там я́сла порожні, а щедрість врожа́ю — у силі вола́.

 5 Сві́док правдивий не лже, а сві́док брехливий говорить неправду.

 6 Насмішник шукає премудрости, — та надаре́мно, пізна́ння легке́ для розумного.

 7 Ходи зда́лека від люди́ни безу́мної, і від того, в кого́ мудрих уст ти не бачив.

 8 Мудрість розумного — то розумі́ння дороги своєї, а глупо́та дурних — то ома́на.

 9 Нерозумні сміються з гріха́, а між праведними — уподо́бання.

 10 Серце знає гірко́ту своєї душі, і в радість його не втручається інший.

 11 Буде ви́гублений дім безбожних, а намет безневи́нних розкві́тне.

 12 Буває, доро́га люди́ні здається простою, та кінець її — стежка до смерти.

 13 Також іноді і від сміху́ болить серце, і закі́нчення радости — сму́ток.

 14 Хто підступного серця, наси́титься той із доріг своїх, а добра люди́на — із чинів своїх.

 15 Вірить безглу́здий в кожні́сіньке слово, а мудрий зважає на кро́ки свої.

 16 Мудрий боїться й від злого вступає, нерозумний же гні́вається та сміли́вий.

 17 Скорий на гнів учиняє глупо́ту, а люди́на лукава знена́виджена.

 18 Нерозумні глупо́ту вспадко́вують, а мудрі знання́м коронуються.

 19 Покло́няться злі перед добрими, а безбожники — при брамах праведного.

 20 Убогий знена́виджений навіть ближнім своїм, а в багатого дру́зі числе́нні.

 21 Хто погорджує ближнім своїм, той грішить, а ласка́вий до вбогих — блаже́нний.

 22 Чи ж не блу́дять, хто о́ре лихе? А милість та правда для тих, хто о́ре добро́.

 23 Кожна праця прино́сить доста́ток, але́ праця уст в недоста́ток веде́.

 24 Корона премудрих — їхня му́дрість, а віне́ць нерозумних — глупо́та.

 25 Свідок правдивий визво́лює душі, а свідок обма́нливий — бре́хні торо́чить.

 26 У Господньому стра́хові сильна наді́я, і Він пристано́вище ді́тям Своїм.

 27 Страх Господній — крини́ця життя, щоб віддаля́тися від пасток смерти.

 28 У числе́нності люду вели́чність царя, а в бра́ку народу — погибіль воло́даря.

 29 Терпели́вий у гніві — багаторозумний, а гнівли́вий вчиняє глупо́ту.

 30 Ла́гідне серце — життя то для тіла, а за́здрість — гнили́зна косте́й.

 31 Хто тисне нужде́нного, той ображає свого Творця́, а хто милости́вий до вбогого, той поважає Його.

 32 Безбожний у зло своє падає, а праведний повний надії й при смерті своїй.

 33 Мудрість має спочи́нок у серці розумного, а що в нутрі безумних, те ви́явиться.

 34 Праведність люд підійма́є, а беззако́ння — то сором наро́дів.

 35 Ласка царе́ва — рабо́ві розумному, гнів же його — проти того, хто соро́мить його.

15 Ла́гідна відповідь гнів відверта́є, а слово вра́зливе гнів підійма́є.

 2 Язик мудрих — то добре знання́, а уста́ нерозумних глупо́ту висло́влюють.

 3 Очі Господні на кожному місці, — позира́ють на злих та на добрих.

 4 Язик ла́гідний — то дерево життя, а лука́вство його — залама́ння на дусі.

 5 Зневажає безумний напучення ба́тькове, а хто береже осторо́гу, стає розумніший.

 6 Дім праведного — скарб великий, а в пло́ді безбожного — бе́злад.

 7 Уста мудрих знання́ розсівають, а серце[9] безглу́здих не так.

 8 Жертва безбожних — оги́да для Господа, а молитва невинних — Його уподо́ба.

 9 Господе́ві огида — дорога безбожного, а того, хто женеться за праведністю, Він кохає.

 10 Люта кара на то́го, хто путь оставляє, а хто осторо́гу нена́видить, той умирає.

 11 Шео́л й Аваддо́н перед Господом, — тим більше серця́[9] синів лю́дських!

 12 Насмі́шник не любить карта́ння собі, — він до мудрих не пі́де.

 13 Ра́дісне серце лице весели́ть, а при сму́тку серде́чному дух приголо́мшений.

 14 Серце[9] розумне шукає знання́, а уста безумних глупо́ту пасу́ть.

 15 Нужде́нному всі́ дні лихі, кому ж добре на серці, у того гости́на постійно.

 16 Ліпше мале у Господньому стра́ху, ані ж скарб великий, та триво́га при то́му.

 17 Ліпша пожи́ва яри́нна, і при тому любов, аніж тучний віл, та нена́висть при то́му.

 18 Гнівли́ва люди́на роздра́жнює сварку, терпели́ва ж у гніві вспоко́ює за́колот.

 19 Дорога лінивого — то тернови́ння, а путь щирих — дорога гладка́.

 20 Мудрий син тішить ба́тька свого́, а люди́на безумна пого́рджує матір'ю своєю́.

 21 Глупо́та — то радість для нерозумного, а люди́на розумна дорогою про́стою ходить.

 22 Ламаються за́думи з бра́ку пора́ди, при числе́нності ж ра́дників спо́вняться.

 23 Радість люди́ні — у відповіді його уст, а слово на ча́сі своєму — яке воно добре!

 24 Путь життя для премудрого — уго́ру, щоб відда́люватись від шео́лу внизу́.

 25 Дім пишних руйнує Госпо́дь, але ста́вить межу́ для вдови.

 26 Думки злого — оги́да для Господа, але чисті для Нього приє́мні слова́.

 27 Заже́рливий робить нещасним свій дім, хто ж дарунки нена́видить, той буде жити.

 28 Серце праведного розмірко́вує про відповідь, а у́ста безбожних вибри́зкують зло.

 29 Далекий Господь від безбожних, але́ справедливих молитву Він чує.

 30 Світло оче́й тішить серце, добра звістка підкрі́плює ко́сті.

 31 Ухо, що навча́ння життя вислухо́вує, буде перебува́ти між мудрими.

 32 Хто напу́чування не приймає, той не дбає про душу свою, а хто слухається осторо́ги, здобуде той розум.

 33 Страх Господній — навча́ння премудрости, а перед славою — скромність іде́.

16 Заміри серця належать люди́ні, та від Господа — відповідь язика.

 2 Всі дороги люди́ни чисті в очах її, та зважує душі Господь.

 3 Поклади свої чи́ни на Господа, і будуть поста́влені міцно думки́ твої.

 4 Все Господь учинив ради ці́лей Своїх, — і безбожного на днину зла.

 5 Оги́да для Господа всякий бундю́чний, — ручу́ся: не буде такий без вини!

 6 Провина вику́плюється через милість та правду, і страх Господній відво́дить від злого.

 7 Як дороги люди́ни Господь уподо́бає, то й її ворогів Він зами́рює з нею.

 8 Ліпше мале справедливе, аніж великі прибу́тки з безпра́в'я.

 9 Розум люди́ни обдумує путь її, але кроки її наставля́є Госпо́дь.

 10 Виріша́льне слово в царя на губа́х, тому в су́ді уста́ його не спроневі́ряться.

 11 Вага й ша́льки правдиві — від Господа, все каміння ваго́ве в торби́нці — то ді́ло Його.

 12 Чинити безбожне — оги́да царям, бо трон змі́цнюється справедливістю.

 13 Уподо́ба царя́м — губи пра́ведности, і він любить того, хто правдиве говорить.

 14 Гнів царя — вісник смерти, та мудра люди́на злагі́днить його́.

 15 У світлі царсько́го обличчя — життя, а його уподо́ба — мов хмара доще́ва весною.

 16 Набува́ння премудрости — як же це ліпше від золота, набува́ння ж розуму — добірні́ше від срі́бла!

 17 Путь справедливих — ухиля́тись від зла; хто дорогу свою береже, той душу свою охоро́нює.

 18 Перед загибіллю гордість буває, а перед упа́дком — бундю́чність.

 19 Ліпше бути покі́рливим із ла́гідними, ніж здо́бич ділити з бундю́чними.

 20 Хто вважає на слово, той зна́йде добро, хто ж надію складає на Господа — буде блаженний.

 21 Мудросердого кличуть „розумний“, а со́лодощ уст прибавляє науки.

 22 Розум — джерело життя власнико́ві його, а карта́ння безумних — глупо́та.

 23 Серце мудрого чинить розумними уста його, і на уста його прибавляє навча́ння.

 24 Приємні слова́ — щільнико́вий то мед, солодкий душі й лік на кості.

 25 Буває, дорога люди́ні здається просто́ю, та кінець її — стежка до смерти.

 26 Люди́на трудя́ща працює для себе, бо до того примушує рот її.

 27 Нікчемна люди́на копає лихе, а на у́стах її — як палю́чий огонь.

 28 Лукава людина сварки́ розсіває, а обмо́вник розді́лює дру́зів.

 29 Насильник підмо́влює друга свого, і провадить його по недобрій дорозі.

 30 Хто прижму́рює очі свої, той круті́йства виду́мує, хто губами знаки подає, той виконує зло.

 31 Сиви́зна — то пишна корона, знахо́дять її на дорозі праведности.

 32 Ліпший від силача́, хто не скорий до гніву, хто ж панує над собою самим, ліпший від завойо́вника міста.

 33 За пазуху[10] жереб вкладається, та ввесь його ви́рок — від Господа.

17 Ліпший черствий кусок зо споко́єм, ніж дім, повний у́чти м'ясної зо сваркою.

 2 Раб розумний панує над сином безпутнім, і серед братів він поділить спа́док.

 3 Для срі́бла — топи́льна посу́дина, а го́рно — для золота, Господь же серця випробо́вує.

 4 Лиходій слухається уст безбожних, слухає неправдомо́в язика лиході́йного.

 5 Хто сміється з убогого, той ображає свого Творця, хто радіє з нещастя, — не буде такий без вини.

 6 Корона для ста́рших — ону́ки, а пишно́та дітей — їхні батьки́.

 7 Не присто́йна безумному мова поважна, а тим більше шляхе́тному — мова брехли́ва.

 8 Хабар в о́чах його власника́ — самоцві́т: до всьо́го, до чого пове́рнеться, буде щасти́ти йому́.

 9 Хто шукає любови — провину ховає, хто ж про неї повто́рює, розго́нює дру́зів.

 10 На розумного більше впливає одне остере́ження, як на глупака́ сто ударів.

 11 Злий шукає лише неслухня́ности, та вісник жорстокий на нього пошлеться.

 12 Ліпше спітка́ти обезді́тнену ведмедицю, що кидається на люди́ну, аніж нерозумного в глупо́ті його.

 13 Хто відплачує злом за добро, — не відступить лихе з його дому.

 14 Почин сварки — то про́рив води, тому перед ви́бухом сварки покинь ти її!

 15 Хто оправдує несправедливого, і хто засуджує праведного, — оби́два вони Господе́ві оги́дні.

 16 На́що ті гроші в руці нерозумного, щоб мудрість купити, як мо́зку нема?

 17 Правдивий друг любить за всякого ча́су, в недолі ж він робиться братом.

 18 Люди́на, позба́влена розуму, ру́читься, — пору́ку дає за друга свого.

 19 Хто сварку кохає, той любить гріх; хто ж підвищує уста[11] свої, той шукає нещастя.

 20 Люди́на лукавого серця не зна́йде добра, хто ж лука́вить своїм язико́м, упаде в зло.

 21 Хто родить безумного, родить на смуток собі, і не поті́шиться батько безглуздого.

 22 Серце радісне добре лікує, а пригно́блений дух сушить ко́сті.

 23 Безбожний таємно бере хабара́, щоб зігнути путі правосу́ддя.

 24 З обличчям розумного — мудрість, а очі глупця́ — аж на кінці землі.

 25 Нерозумний син — смуток для батька, для своєї ж родительки — гі́ркість.

 26 Не добре карати справедливого, бити шляхе́тних за щирість!

 27 Хто слова́ свої стримує, той знає пізна́ння, і холоднокро́вний — розумна люди́на.

 28 І глупа́к, як мовчить, уважається мудрим, а як у́ста свої закриває — розумним.

18 Примхли́вий шукає сваволі, стає проти всього розумного.

 2 Нерозумний не хоче навчатися, а тільки свій ум показати.

 3 З прихо́дом безбожного й га́ньба приходить, а з легкова́женням — сором.

 4 Слова́ уст люди́ни — глибока вода, джерело премудрости — бризкотли́вий поті́к.

 5 Не добре вважа́ти на обличчя безбожного, щоб праведного повалити на суді.

 6 Уста́ нерозумного тя́гнуть до сварки, а слова́ його кличуть бійки́.

 7 Язик нерозумного — загибіль для нього, а уста його — то тене́та на душу його.

 8 Слова обмо́вника — мов ті присма́ки, і вони сходять у нутро утро́би.

 9 Теж недбалий у праці своїй — то брат марнотра́тнику.

 10 Господнє Ім'я́ — сильна башта: до неї втече справедливий і буде безпечний.

 11 Маєток багатому — місто тверди́нне його, і немов міцний мур ув уяві його.

 12 Перед загибіллю серце люди́ни висо́ко несеться, перед славою ж — скромність.

 13 Хто відповідає на слово, ще поки почув, — то глупо́та та сором йому!

 14 Дух дійсного мужа вино́сить терпі́ння своє, а духа приби́того хто піднесе́?

 15 Серце розумне знання́ набуває, і вухо премудрих шукає знання́.

 16 Дару́нок люди́ни виводить із у́тиску, і провадить її до великих людей.

 17 Перший у сварці своїй уважає себе справедливим, але при́йде противник його та й дослі́дить його.

 18 Жереб перериває сварки́, та відділює сильних один від одно́го.

 19 Розлючений брат протиставиться більше за місто тверди́нне, а сварки́, — немов за́суви за́мку.

 20 Із плоду уст люди́ни наси́чується її шлунок, вона наси́чується плодом уст своїх.

 21 Смерть та життя — у владі язика,[12] хто ж кохає його, його плід поїдає.

 22 Хто жінку чесно́тну знайшов, знайшов той добро́, і милість отримав від Господа.

 23 Убогий говорить блага́льно, багатий же відповідає зухва́ло.

 24 Є товариші на розбиття́, та є й при́ятель, більше від брата прив'я́заний.

19 Ліпший убогий, що ходить в своїй непови́нності, ніж лукавий уста́ми та нерозумний.

 2 Теж не добра душа без знання́, а хто на́глить ногами, спіткне́ться.

 3 Глупо́та люди́ни дорогу її викривля́є, і на Господа гні́вається її серце.

 4 Маєток примно́жує дру́зів числе́нних, а від бідака́ відпадає й товариш його.

 5 Свідок брехливий не буде без кари, а хто бре́хні говорить, не буде врято́ваний.

 6 Багато-хто го́дять тому, хто гостинці дає, і кожен товариш люди́ні, яка не скупи́ться на дари.

 7 Бідаря́ ненави́дять всі браття його, а тимбільш його при́ятелі відпадають від нього; а коли за словами поради женеться, — нема їх!

 8 Хто ума набуває, кохає той душу свою, а хто розум стереже́, той знахо́дить добро́.

 9 Свідок брехливий не буде без кари, хто ж неправду говорить, загине.

 10 Не лицю́є пишно́та безумному, тим більше рабові панувати над зве́рхником.

 11 Розум люди́ни припинює гнів її, а вели́чність її — перейти над провиною.

 12 Гнів царя — немов рик левчука́, а ласка́вість його — як роса на траву.

 13 Син безумний — погибіль для батька свого́, а жінка сварлива — як ри́нва, що з неї вода тече за́вжди.

 14 Хата й маєток — спа́дщина батьків, а жінка розумна — від Господа.

 15 Лі́нощі сон накидають, і лінива душа — голодує.

 16 Хто заповідь охороня́є, той душу свою стереже́; хто дороги свої легкова́жить, — помре.

 17 Хто милости́вий до вбогого, той позичає для Господа, і чин його Він надолу́жить йому.

 18 Карта́й свого сина, коли є наді́я навчити, та забити його — не підно́сь свою душу.

 19 Люди́на великого гніву хай кару несе, бо якщо ти вряту́єш її, то вчи́ниш ще гірше.

 20 Слухай ради й карта́ння приймай, щоб мудрим ти став при своєму кінці́.

 21 У серці люди́ни багато думо́к, але ви́повниться тільки за́дум Господній.

 22 Здобу́ток люди́ні — то милість її, але ліпший біда́р за люди́ну брехливу.

 23 Страх Господній веде́ до життя, і хто його має, той ситим ночує, і зло не дося́гне його.

 24 У миску стромляє лінюх свою руку, до уст же своїх не піді́йме її.

 25 Як битимеш нерозважного, то помудріє й немудрий, а будеш розумного остеріга́ти, то він зрозуміє поуку.

 26 Хто батька грабує, хто матір жене? — Це син, що засти́джує та осоро́млює, —

 27 перестань же, мій сину, навчатися від нерозумних, щоб відступитися від слів знання́!

 28 Свідок нікчемний висміює суд, а уста безбожних вибри́зкують кривду.

 29 На насмі́шників кари готові пості́йно, і вдари на спи́ну безумним.

20 Вино — то насмі́шник, напій п'янки́й — галасу́н, і кожен, хто блу́дить у ньому, немудрий.

 2 Страх царя — як рик лева; хто до гніву дово́дить його́, — проти свого життя прогрішає.

 3 Слава люди́ні, що гнів покидає, а кожен глупа́к вибуха́є.

 4 Лінивий не о́ре із о́сени, а захоче в жнива́ — і нічо́го нема.

 5 Рада в серці люди́ни — глибока вода, і розумна люди́на її повиче́рпує.

 6 Багато людей себе звуть милосердними, та вірну люди́ну хто зна́йде?

 7 У своїй непови́нності праведний ходить, — блаженні по ньому сини його!

 8 Цар сидить на судде́вім престолі, всяке зло розганяє своїми очима.

 9 Хто скаже: „Очи́стив я серце своє, очистився я від свого гріха́?“

 10 Вага неоднакова, неоднакова міра, — обо́є вони — то оги́да для Господа.

 11 Навіть юна́к буде пі́знаний з чи́нів своїх, — чи чин його чистий й чи про́стий.

 12 Ухо, що слухає, й око, що бачить, — Господь учинив їх обо́є.

 13 Не кохайся в спанні́, щоб не збідні́ти; розплю́щ свої очі — та хлібом наси́ться!

 14 „Зле, зле!“ каже той, хто купує, а як пі́де собі, тоді хва́литься ку́пном.

 15 Є золото й пе́рел багато, та розумні уста́ — найцінніший то по́суд.

 16 Візьми його о́діж, бо він поручивсь за чужого, і за чужи́нку візьми його за́став.

 17 Хліб з неправди солодкий люди́ні, та піско́м потім бу́дуть напо́внені у́ста її.

 18 Тримаються за́міри радою, і війну прова́дь мудрими ра́дами.

 19 Виявляє обмо́вник таємне, а ти не втручайся до того, ле́гко хто розту́лює уста свої.

 20 Хто кляне свого батька та матір свою, — погасне світильник йому серед те́мряви!

 21 Спа́док спо́чатку заскоро набу́тий, — не буде кінець його поблагосло́влений!

 22 Не кажи: „Надолу́жу я зло!“ — май надію на Господа, і Він допоможе тобі.

 23 Вага неоднакова — то оги́да для Господа, а ома́нливі ша́льки не добрі.

 24 Від Господа — кроки люди́ни, а люди́на — як вона зрозуміє дорогу свою?

 25 Тене́та люди́ні казати „святе́“ нерозважно, а зго́дом свої обітни́ці досліджувати.

 26 Мудрий цар розпо́рошить безбожних, і зве́рне на них своє ко́ло для мук.

 27 Дух люди́ни — світильник Господній, що все ну́тро обшукує.

 28 Милість та правда царя стережуть, і трона свого він підтримує милістю.

 29 Окраса юна́цтва — їхня сила, а пишність стари́х — сивина́.

 30 Синяки́ від побоїв — то масть лікува́льна на злого, та вдари нутру́ живота.

21 Во́дні пото́ки — царе́ве це серце в Господній руці: куди тільки захоче, його Він скеро́вує.

 2 Всяка дорога люди́ни пряма́ в її о́чах, та керує серцями Госпо́дь.

 3 Справедливість та правду чинити — для Господа це добірні́ше за жертву.

 4 Муж гордого ока та серця надутого — несправедливий, а світильник безбожних — це гріх.

 5 Думки пильного лиш на достаток ведуть, а всякий квапли́вий — на збиток.

 6 Набува́ння майна язико́м неправдивим — це скоромину́ща марно́та шукаючих смерти.

 7 Насильство безбожних пряму́є на них, бо пра́ва чинити не хо́чуть.

 8 Дорога злочинця крута́, а чистий — прями́й його чин.

 9 Ліпше жити в куті́ на даху́, ніж з сварливою жінкою в спі́льному домі.

 10 Лихого жадає душа нечестивого, і в о́чах його ближній його не отримає милости.

 11 Як карають глумли́вця мудріє безумний, а як мудрого вчать, — знання́ набуває.

 12 До дому свого пригляда́ється праведний, а безбожний дово́дить до зла.

 13 Хто вухо своє затикає від зо́йку убогого, то й він буде кликати, та не отримає відповіді.

 14 Таємний дару́нок пога́шує гнів, а нея́вний гости́нець — лють сильну.

 15 Радість праведному — правосу́ддя чинити, а злочи́нцеві — страх.

 16 Люди́на, що зблуджує від путі розуму, у зборі померлих спочине.

 17 Хто любить весе́лощі, той немаю́чий, хто любить вино та оливу, той не збагаті́є.

 18 Безбожний — то викуп за праведного, а лукавий — за щирого.

 19 Ліпше сидіти в пусти́нній країні, ніж з сварливою та сердитою жінкою.

 20 Скарб цінни́й та олива в мешка́нні премудрого, та нищить безумна люди́на його.

 21 Хто жене́ться за праведністю та за милістю, той знахо́дить життя, справедливість та славу.

 22 До міста хоробрих уві́йде премудрий, і тверди́ню наді́ї його поруйнує.

 23 Хто стереже свої уста й свого язика́, той душу свою зберігає від лиха.

 24 Надутий пихо́ю — насмішник ім'я́ йому, він робить усе із бундю́чним зухва́льством.

 25 Пожада́ння лінивого вб'є його, бо руки його відмовляють робити, —

 26 він кожного дня пожадли́во жадає, а справедливий дає та не жалує.

 27 Жертва безбожних — оги́да, а надто тоді, як за ді́ло безчесне прино́ситься.

 28 Свідок брехливий загине, а люди́на, що слухає Боже, говори́тиме за́вжди.

 29 Безбожна люди́на жорстока обличчям своїм, а невинний зміцня́є дорогу свою.

 30 Нема мудрости, ані розуму, ані ради насу́проти Господа.

 31 Приготовлений кінь на день бо́ю, але́ перемога від Господа!

22 Ліпше добре ім'я́ за багатство велике, і ліпша милість за срі́бло та золото.

 2 Багатий та вбогий стрічаються, — Господь їх обох створив.

 3 Мудрий бачить лихе — і ховається, а безумні йдуть і кара́ються.

 4 Заплата покори і стра́ху Господнього, — це багатство, і слава, й життя.

 5 Терни́на й пастки́ на дорозі лукавого, а хто стереже́ свою душу, віді́йде далеко від них.

 6 Привчай юнака́ до дороги його, і він, як поста́ріється, не усту́питься з неї.

 7 Багатий панує над бідними, а боржни́к — раб позича́льника.

 8 Хто сіє кри́вду, той жа́тиме лихо, а бич гніву його покінчи́ться.

 9 Хто доброго ока, той поблагосло́влений буде, бо дає він убогому з хліба свого́.

 10 Глумли́вого вижени, — й вийде з ним сварка, і суперечка та га́ньба припи́няться.

 11 Хто чистість серця кохає, той має хороше на устах, і другом йому буде цар.

 12 Очі Господа оберігають знання́, а лукаві слова́ Він відкине.

 13 Лінивий говорить: „На вулиці лев, — серед майда́ну я буду забитий!“

 14 Уста коха́нки — яма глибока: на ко́го Господь має гнів, той впадає туди.

 15 До юнако́вого серця глупо́та прив'язана, та різка карта́ння відда́лить від нього її.

 16 Хто тисне убогого, щоб собі́ збагати́тись, і хто багаче́ві дає, — той певно збідніє.

Частина третя

 17 Нахили своє вухо, і послухай слів мудрих, і серце зверни до мого знання́,

 18 бо гарне воно, коли будеш ти їх у своєму нутрі́ стерегти́, — хай стануть на устах твоїх вони ра́зом!

 19 Щоб надія твоя була в Го́споді, я й сьогодні навчаю тебе.

 20 Хіба ж не писав тобі три́чі з порадами та із знання́м,

 21 щоб тобі завідо́мити правду, правдиві слова́, щоб ти істину міг відпові́сти тому, хто тебе запитає.

 22 Не грабу́й незамо́жнього, бо він незамо́жній, і не тисни убогого в брамі,

 23 бо Господь за їхню справу суди́тиметься, і грабіжникам їхнім ограбує Він душу.

 24 Не дружись із чоловіком гнівли́вим, і не ходи із люди́ною лютою,

 25 щоб доріг її ти не навчи́вся, і тене́та не взяв для своєї душі.

 26 Не будь серед тих, хто пору́ку дає́, серед тих, хто пору́чується за борги́:

 27 коли ти не матимеш чим заплатити, — нащо ві́зьмуть з-під тебе посте́лю твою?

 28 Не пересува́й віково́ї границі, яку встановили батьки́ твої.

 29 Ти бачив люди́ну, мото́рну в занятті своїм? Вона перед царя́ми спокійно стоятиме, та не всто́їть вона перед про́стими.

23 Коли сядеш хліб їсти з воло́дарем, то пильно вважай, що́ перед тобою, —

 2 і поклади собі в горло ножа, якщо ти ненаже́ра:

 3 не жадай його ласощів, бо вони — хліб обма́нливий!

 4 Не мордуйся, щоб мати багатство, — відступи́ся від ду́мки своєї про це, —

 5 свої очі ти зве́рнеш на нього, — й нема вже його: бо конче змайструє воно собі кри́ла, і полетить, мов орел той, до неба.

 6 не їж хліба в злоокого, і не пожада́й лакоми́нок його,

 7 бо як у душі своїй він обрахо́вує, такий є. Він скаже тобі: „їж та пий!“, але серце його не з тобою, —

 8 той кава́лок, якого ти з'їв, із себе ви́кинеш, і свої гарні слова́ надаремно потра́тиш!

 9 Не кажи до ушей нерозумному, бо пого́рдить він мудрістю слів твоїх.

 10 Не пересува́й віково́ї границі, і не входь на сирі́тські поля́,

 11 бо їхній Визволи́тель міцни́й, — Він за справу їхню буде суди́тись з тобою!

 12 Своє серце зверни до навча́ння, а уші свої — до розумних рече́й.

 13 Не стримуй напу́чування юнака́, — коли різкою ви́б'єш його, не помре:

 14 ти різкою виб'єш його, — і душу його від шео́лу врятуєш.

 15 Мій сину, якщо твоє серце змудріло, то буде радіти також моє серце,

 16 і нутро́ моє буде ті́шитись, коли уста твої говори́тимуть слу́шне.

 17 Нехай серце твоє не зави́дує грішним, і повся́кчас пильнуй тільки стра́ху Господнього,

 18 бо існує майбутнє, і наді́я твоя не загине.

 19 Послухай, мій сину, та й помудрі́й, і нехай твоє серце ступає дорогою рівною.

 20 Не будь поміж тими, що жлу́ктять вино, поміж тими, що м'ясо собі пожира́ють,

 21 бо п'яни́ця й жеру́н збідні́ють, а сонли́вий одя́гне лахмі́ття.

 22 Слухай ба́тька свого, — він тебе породив, і не горду́й, як поста́ріла мати твоя.

 23 Купи собі й не продавай правду, мудрість, і карта́ння та розум.

 24 Буде ве́льми радіти ба́тько праведного, і родитель премудрого вті́шиться ним.

 25 Хай радіє твій ба́тько та мати твоя, хай поті́шиться та, що тебе породила.

 26 Дай мені, сину мій, своє серце, і очі твої хай кохають доро́ги мої.

 27 Бо блудни́ця — то яма глибока, а крини́ця тісна́ — чужа жінка.

 28 І вона, мов грабі́жник, чату́є, і примно́жує зра́дників поміж людьми́.

 29 В кого „ой“, в кого „ай“, в кого сва́рки, в кого кло́піт, в кого рани даре́мні, в кого о́чі червоні? —

 30 У тих, хто запі́знюється над вином, у тих, хто прихо́дить попро́бувати вина змі́шаного.

 31 Не дивись на вино, як воно рум'яні́є, як вибли́скує в келіху й рі́вненько ллється, —

 32 кінець його буде кусати, як гад, і вжа́лить, немов та гадюка, —

 33 пантрува́тимуть очі твої на чужі жінки, і серце твоє говори́тиме ду́рощі...

 34 І ти будеш, як той, хто лежить у сере́дині моря, й як той, хто лежить на щогло́вім верху́.

 35 І скажеш: „Побили мене, та мені не боліло, мене шту́рхали, я ж не почув, — коли я прокинусь, шукатиму далі того ж“.

24 Не зави́дуй злим лю́дям, не бажай бути з ними,

 2 бо їхнє серце говорить про зди́рство, а у́ста їхні мовлять про зло.

 3 Дім будується мудрістю, і розумом ста́виться міцно.

 4 А через пізна́ння кімна́ти напо́внюються усіля́ким має́тком цінни́м та приє́мним.

 5 Мудрий сильніший від сильного, а люди́на розумна — від повносилого.

 6 Тому́ то провадь війну мудрими ра́дами, бо спасі́ння — в числе́нності ра́дників.

 7 Для безумного мудрість за надто висока, — своїх уст не розкриє при брамі.

 8 Хто чини́ти лихе заміря́є, того́ звуть лукавим.

 9 Замір глупо́ти — то гріх, а насмі́шник — оги́да люди́ні.

 10 Якщо ти в день недолі знеси́лився, то мала́ твоя сила.

 11 Рятуй узятих на смерть, також тих, хто на стра́чення хи́литься, — хіба не підтри́маєш їх?

 12 Якщо скажеш: „Цього́ ми не знали!“ — чи ж Той, хто серця́ випробо́вує, знати не буде? Він Сторож твоєї душі, і Він знає про це, і пове́рне люди́ні за чином її.

 13 Їж, си́ну мій, мед, бо він добрий, а мед щільнико́вий — солодкий він на піднебі́нні твоїм, —

 14 отак мудрість пізнай для своєї душі: якщо зна́йдеш її, то ти маєш майбу́тність, і надія твоя не пони́щиться!

 15 Не чату́й на поме́шкання праведного, ти безбожнику, не огра́блюй мешка́ння його,

 16 бо праведний сім раз впаде́ — та зведе́ться, а безбожний в погибіль впаде́!

 17 Не тішся, як ворог твій па́дає, а коли він спіткне́ться, — хай серце твоє не радіє,

 18 щоб Господь не побачив, і це не було в Його о́чах лихим, і щоб Він не звернув Свого гніву від нього на тебе!

 19 Не пались на злочинців, не заздри безбожним,

 20 бо злому не буде майбу́тности, світильник безбожних погасне.

 21 Бійся, сину мій, Господа та царя́, не водися з непе́вними,

 22 бо погибіль їхня на́гло постане, а біду від обох тих хто знає?

 23 І оце ось походить від мудрих: Звертати увагу в суді́ на обличчя — не добре.

 24 Хто буде казати безбожному: „Праведний ти!“ того проклина́тимуть люди, і гніватись будуть на того наро́ди.

 25 А тим, хто картає його, буде миле оце́, і при́йде на них благослове́ння добра!

 26 Мов у губи цілує, хто відповідає правдиве.

 27 Приготуй свою працю надво́рі, й оброби собі поле, а по́тім збудуєш свій дім.

 28 Не будь ложним сві́дком на свого ближнього, і не підгово́рюй уста́ми своїми.

 29 Не кажи: „Як зробив він мені, так зроблю́ я йому, — верну́ люди́ні за чином її!“

 30 Я прохо́див край поля люди́ни лінивої, та край виноградника недоу́мкуватого, —

 31 і о́сь все воно позаро́стало те́рням, будяка́ми покрита поверхня його, камі́нний же мур його був поруйно́ваний.

 32 І бачив я те, і увагу звернув, і взяв я поу́ку собі:

 33 „Ще тро́хи поспа́ти, подріма́ти ще тро́хи, руки трохи зложи́ти, щоб поле́жати, —

 34 і прихо́дить, немов мандрівни́к, незамо́жність твоя, і ну́жда твоя, як озбро́єний муж!“

Частина четверта

25 І оце Соломо́нові при́повісті, що зібрали люди Єзекі́ї, Юдиного царя.

 2 Слава Божа — щоб справу схова́ти, а слава царів — щоб розві́дати справу.

 3 Небо висо́кістю, і земля глибино́ю, і серце царі́в — недосліди́мі.

 4 Як відкинути жу́жель від срі́бла, то золотаре́ві виходить посу́дина, —

 5 коли віддалити безбожного з-перед обличчя царе́вого, то справедливістю міцно поста́виться трон його.

 6 Перед царем не пиша́йся, а на місці великих не стій,

 7 бо ліпше, як скажуть тобі: „Ходи вище сюди!“ аніж тебе зни́зити перед шляхе́тним, що бачили очі твої.

 8 Не спіши́ся ставати до по́зову, бо що́ будеш робити в кінці його, як тебе засоро́мить твій ближній?

 9 Судися за сварку свою з своїм ближнім, але не виявляй таємни́ці іншого,

 10 щоб тебе не обра́зив, хто слухати буде, і щоб не вернулась на тебе обмо́ва твоя́.

 11 Золоті яблука на срібнім таре́лі — це слово, прока́зане ча́су свого́.

 12 Золотая сере́жка й оздоба зо щи́рого золота — це мудрий карта́ч для уважного уха.

 13 Немов снігова́ прохоло́да в день жнив — посол вірний для тих, хто його посилає, і він душу пана свого оживля́є.

 14 Хмари та вітер, а немає дощу це люди́на, що чва́ниться да́ром, та його не дає.

 15 Воло́дар зм'я́кшується терпели́вістю, а м'яке́нький язик ломить кістку.

 16 Якщо мед ти знайшов, то спожий, скільки до́сить тобі, щоб ним не переси́титися та не звернути.

 17 Здержуй но́гу свою від дому твого товариша, щоб тобою він не переси́тивсь, і не зненави́дів тебе.

 18 Молот, і меч, і гостра стріла́ — люди́на, що говорить на ближнього свого, як свідок брехливий.

 19 Гнилий зуб та кульга́ва нога — це наді́я на зрадли́вого радника в день твого у́тиску.

 20 Що здіймати одежу холодного дня, що лити о́цет на со́ду, — це — співати пісні серцю засмученому.

 21 Якщо голодує твій ворог — нагодуй його хлібом, а як спра́гнений він — водою напі́й ти його,

 22 бо цим пригорта́єш ти жар на його го́лову, і Господь надолу́жить тобі!

 23 Вітер північний народжує дощ, а таємний язик — сердите обличчя.

 24 Ліпше жити в куті́ на даху́, ніж з сварливою жінкою в спільному домі.

 25 Добра звістка з далекого кра́ю — це холодна водиця на спра́гнену душу.

 26 Джерело́ скаламу́чене чи зіпсутий поті́к — це праведний, що схиляється перед безбожним.

 27 Їсти меду багато — не добре, так досліджувати власну славу — неслава.

 28 Люди́на, що стри́му немає для духу свого, — це зруйно́ване місто без му́ру.

26 Як літом той сніг, і як дощ у жнива́, — та́к не лицю́є глупце́ві пошана.

 2 Як пташка літає, як ла́стівка лине, так невинне прокля́ття не спо́вниться.

 3 Батіг на коня, обро́ть на осла, а різка на спи́ну глупці́в.

 4 Нерозумному відповіді не дава́й за нерозум його, щоб і ти не став рівний йому.

 5 Нерозумному відповідь дай за безумством його, щоб він в о́чах своїх не став мудрим.

 6 Хто через глупця́ посилає слова́, той ноги собі обтинає, отру́ту він п'є.

 7 Як воло́чаться но́ги в кульга́вого, так у безумних уста́х припові́стка.

 8 Як прив'я́зувати камінь коштовний до пра́щі, так глупце́ві пошану давати.

 9 Як те́рен, що влізе у руку, отак припові́стка в уста́х нерозумного.

 10 Як стрілець, що все ра́нить, так і той, хто наймає глупця́, і наймає усяких прохо́жих.

 11 Як вертається пес до своєї блюво́тини, так глупо́ту свою повторяє глупа́к.

 12 Чи ти бачив люди́ну, що мудра в очах своїх? Більша надія глупце́ві, ніж їй.

 13 Лінивий говорить: „Лев на дорозі! Лев на майда́ні!“

 14 Двері обе́ртаються на своєму чопі́, а лінивий — на лі́жку своїм.

 15 Свою руку лінивий стромля́є до миски, — та підне́сти до рота її йому тяжко.

 16 Лінивий мудріший ув очах своїх за сімох, що відповідають розумно.

 17 Пса за ву́ха хапає, хто, йдучи́, устрява́є до сварки чужої.

 18 Як той, хто вдає божевільного, ки́дає і́скри, стрі́ли та смерть,

 19 так і люди́на, що обманює друга свого та каже: „Таж це́ я жартую!“

 20 З браку дров огонь гасне, а без пліткаря́ мовкне сварка.

 21 Вугі́лля для жару, а дро́ва огне́ві, а люди́на сварли́ва — щоб сварку розпа́лювати.

 22 Слова́ обмо́вника — мов ті присма́ки, й у нутро́ живота вони схо́дять.

 23 Як срі́бло з жу́желицею, на горшкові накла́дене, так полу́м'яні уста, а серце лихе, —

 24 устами своїми маску́ється ворог, і ховає оману в своє́му нутрі́:

 25 коли він говорить лагі́дно — не вір ти йому, бо в серці його сім оги́д!

 26 Як нена́висть прикрита ома́ною, — її зло відкривається в зборі.

 27 Хто яму копа́є, той в неї впаде́, а хто ко́тить камі́ння — на нього воно поверта́ється.

 28 Брехливий язик нена́видить своїх ути́скуваних, і уста гладе́нькі до згуби прова́дять.

27 Не вихва́люйся за́втрашнім днем, бо не знаєш, що день той поро́дить.

 2 Нехай інший тебе вихваля́є, а не уста твої, чужий, а не губи твої.

 3 Камі́ння — тяга́р, і пісок — важка річ, та гнів нерозумного тяжчий від них від обох.

 4 Лютість — жорстокість, а гнів — то зато́плення, та хто перед заздрістю всто́їть?

 5 Ліпше відкрите карта́ння, ніж таємна любов.

 6 Побої коханого вірність показують, а в нена́висника поцілу́нки числе́нні.

 7 Сита душа топче й мед щільнико́вий, а голодній душі все гірке́ — то солодке.

 8 Як птах, що гніздо́ своє кинув, так і люди́на, що з місця свого мандру́є.

 9 Олива й кадило поті́шують серце, і солодкий нам друг за душевну пораду.

 10 Друга свого й друга батька свого не кидай, а в дім брата свого не прихо́дь в день нещастя свого́, — ліпший сусіда близьки́й за далекого брата!

 11 Будь мудрий, мій сину, й потіш моє серце, і я матиму що відповісти́, як мені докоря́тиме хто.

 12 Мудрий бачить лихе — і ховається, а безумні йдуть — і караються.

 13 Візьми його одіж, бо він поручивсь за чужого, і за чужи́нку заста́ву візьми.

 14 Хто сильним голосом благословляє із ра́ннього ранку свого товариша, — за прокля́ття залічується це йому.

 15 Ри́нва, постійно теку́ча слотли́вого дня та жінка сварли́ва — одна́кове:

 16 хто хоче сховати її — той вітра ховає, чи оливу паху́чу правиці своєї, що видасть себе.

 17 Як гострить залізо залізо, так гострить люди́на лице свого друга.

 18 Сторож фіґо́вниці пло́ди її споживає, а хто пана свого стереже, той шанований.

 19 Як лице до лиця у воді, так серце люди́ни до серця люди́ни.

 20 Шео́л й Аваддо́н не наси́тяться, — не наси́тяться й очі люди́ни.

 21 Що для срі́бла топи́льна посу́дина, і го́рно — для золота, те для людини уста́, які хвалять її.

 22 Хоч нерозумного будеш товкти́ товкаче́м поміж зе́рнами в сту́пі, — не віді́йде від нього глупо́та його!

 23 До́бре знай вигляд своєї отари, поклади своє серце на че́реди,

 24 бо багатство твоє не навіки, і чи корона твоя з роду в рід?

 25 Появилася зе́лень, і трава показалась, і збирається сіно із гір, —

 26 будуть ві́вці тобі на вбрання́, і козли́ — ціна поля,

 27 і молока твоїх кіз буде до́сить на ї́жу тобі, на їду́ твого дому, і на життя для служни́ць твоїх.

28 Безбожні втіка́ють, коли й не жену́ться за ними, а справедливий безпечний, немов той левчу́к.

 2 Коли край провини́ться, то має багато воло́дарів, коли ж є люди́на розумна й знаю́ча, то де́ржиться довго.

 3 Люди́на убога, що гно́бить нужде́нних, це зли́ва рвучка́, що хліба по ній не буває.

 4 Ті, хто Зако́н залиша́є, хвалять безбожних, а ті, хто Зако́н береже, на них бу́ряться.

 5 Люди лихі правосу́ддя не розуміють, а шукаючі Господа все розуміють.

 6 Ліпше убогий, що ходить в своїй неповинності, ніж криводоро́гий, хоч він і бага́ч.

 7 Хто Зако́н береже́, розумний той син, а хто во́диться із гультяя́ми, засоро́млює ба́тька свого́.

 8 Хто мно́жить лихва́рським відсо́тком багатство своє, той для то́го грома́дить його, хто ласкавий для бідних.

 9 Хто відхи́лює вухо своє, щоб не слухати Зако́на, то буде оги́дна й молитва того.

 10 Хто про́стих доводить блуди́ти дорогою зла, сам до ями своєї впаде́, а невинні пося́дуть добро.

 11 Багата люди́на в оча́х своїх мудра, та розумний убогий розслі́дить її.

 12 Велика пишно́та, як ті́шаться праведні, коли ж несправедливі зростають, то треба шукати люди́ну.

 13 Хто ховає провини свої, тому́ не веде́ться, а хто признається та кидає їх, той буде поми́луваний.

 14 Блаженна люди́на, що завжди оба́чна, а хто ожорсто́чує серце своє, той впадає в лихе.

 15 Лев ричу́чий й ведмі́дь ненаже́рливий — це безбожний володар над людом убогим.

 16 Володар, позбавлений розуму, тисне дошкульно, а ненави́сник заже́рливости буде мати дні довгі.

 17 Люди́на, обтя́жена за душогу́бство, втікає до гро́бу, — нехай її не підпира́ють!

 18 Хто ходить[13] невинний, той буде спасе́ний, а криводоро́гий впаде́ на одній із дорі́г.

 19 Хто землю свою обробля́є, той наси́титься хлібом,[14] а хто за марно́тним жене́ться, наси́титься вбогістю.

 20 Вірна люди́на багата на благослове́ння, а хто спішно збагачується, непокараним той не зали́шиться.

 21 Увагу звертати на особу — не добре, бо й за кус хліба люди́на згріши́ть.

 22 Завидю́ща люди́на спішить до багатства, і не знає, що при́йде на неї нужда́.

 23 Хто напоумля́є люди́ну, той знахо́дить вкінці більшу ласку, ніж той, хто лести́ть язиком.

 24 Хто батька свого й свою матір грабує і каже: „Це не гріх“, той розбійнику друг.

 25 Захла́нний викликує сварку, хто ж має наді́ю на Господа, буде наси́чений.

 26 Хто надію кладе на свій розум, то він нерозумний, а хто мудрістю ходить, той буде врято́ваний.

 27 Хто дає немаю́чому, той недостатку не знатиме, хто́ ж свої очі ховає від нього, той зазна́є багато проклять.

 28 Коли підійма́ються лю́ди безбожні, люди́на ховається, а як гинуть вони, то мно́жаться праведні.

29 Чоловік остере́жуваний, та твердошиїй, буде зламаний нагло, і ліку не буде йому.

 2 Коли мно́жаться праведні, радіє наро́д, як панує ж безбожний — то сто́гне наро́д.

 3 Люди́на, що мудрість кохає, поті́шує батька свого, а хто попасає блудни́ць, той губить маєток.

 4 Цар утримує край правосу́ддям, а люди́на хаба́рна руйнує його.

 5 Люди́на, що другові своєму підле́щує, на сто́пах його па́стку ставить.

 6 У провині люди́ни лихої знахо́диться па́стка, а справедливий радіє та ті́шиться.

 7 Праведний знає про право вбогих, безбожний же не розуміє пізна́ння про це.

 8 Люди глузли́ві підбу́рюють місто, а мудрі утишують гнів.

 9 Мудра люди́на, що праву́ється із нерозумним, то чи гні́вається, чи сміється, — споко́ю не знає.

 10 Кровоже́рці нена́видять праведного, справедливі ж шукають спасти його душу.

 11 Глупа́к уесь свій гнів увиявляє, а мудрий назад його стри́мує.

 12 Володар, що слухає сло́ва брехливого, — безбожні всі слу́ги його!

 13 Убогий й гноби́тель стрічаються, — їм обом Господь очі освітлює.

 14 Як цар правдою судить убогих, стоя́тиме трон його за́вжди.

 15 Різка й поу́ка премудрість дають, а дити́на, зали́шена тільки собі, засоро́млює матір свою.

 16 Як мно́жаться несправедливі — провина розмно́жується, але праведні бачитимуть їхній упа́док.

 17 Карай сина свого — й він тебе заспоко́їть, і приє́мнощі дасть для твоєї душі.

 18 Без пророчих виді́нь люд розбе́щений, коли ж стереже він Зако́на — блаженний.

 19 Раб словами не буде пока́раний, — хоч він розуміє, але́ не послу́хає.

 20 Чи бачив люди́ну, квапли́ву в словах своїх? — Більша надія глупце́ві, ніж їй!

 21 Хто розпе́щує зма́лку свого раба, то кінець його буде невдячний.

 22 Гнівли́ва люди́на викли́кує сварку, а лютий вчиняє багато провин.

 23 Горди́ня люди́ни її понижає, а чести набуває покірливий духом.

 24 Хто ді́литься з зло́дієм, той нена́видить душу свою, — він чує прокля́ття, та не виявляє.

 25 Страх перед люди́ною па́стку дає, хто ж наді́ю складає на Господа, буде безпечний.

 26 Багато шукають для себе обличчя володаря, та від Господа суд для люди́ни.

 27 Наси́льник — оги́да для праведних, а простодоро́гий — оги́да безбожному.

Частина п'ята
При́повісті Агурові

30 Слова́ Агу́ра, Яке́євого сина, массе́янина: „Слово мужчи́ни: Трудився я, Боже, трудився я, Боже, — і змучився я!

 2 Бо ду́маю, що немудріший за кожного я, і не маю я лю́дського розуму,

 3 і не навчився я мудрости, і не знаю пізна́ння святих....

 4 Хто на небо ввійшов — і зійшов? Хто у жме́ні Свої зібрав вітер? Хто воду в одежу зв'язав? Хто поставив усі кі́нці землі? Яке Йме́ння Його, і яке Йме́ння Сина Його, коли знаєш?

 5 Кожне Боже слово очи́щене, щит Він для тих, хто в Нім пристановище має.

 6 До слів Його не додавай, щоб тебе не скартав Він, і щоб неправдомо́вцем не став ти.

 7 Двох речей я від Тебе просив, — не відмов мені, поки помру́:

 8 віддали́ Ти від мене марно́ту та слово брехли́ве, убо́зтва й багатства мені не давай! Годуй мене хлібом, для ме́не призна́ченим,

 9 щоб я не переси́тився та й не відрікся, і не сказав: „Хто Госпо́дь?“ і щоб я не збіднів і не крав, і не знева́жив Ім'я́ мого Бога.

 10 Раба не обмовля́й перед паном його, щоб тебе не прокляв він, і ти винуватим не став.

 11 Оце поколі́ння, що батька свого проклинає, і не́ньки своєї не благословляє,

 12 покоління, що чисте в оча́х своїх, та від бруду свого не обмите,

 13 покоління, — які го́рдісні очі його, а пові́ки його як підне́слися!

 14 Покоління, що в нього мечі — його зуби, а гострі ножі — його ще́лепи, щоб поже́рти убогих із кра́ю й нужде́нних з землі!

 15 Дві дочки́ в кровоже́рця: „Дай, дай!“ Оці три не наси́тяться, чотири не скажуть „до́сить":

 16 шео́л та утро́ба неплідна, водою земля не наси́титься, і не скаже „до́сить“ огонь!

 17 Око, що з батька сміється й пого́рджує по́слухом матері, — нехай ви́дзьобають його кру́ки пото́чні, і нехай орленя́та його пожеру́ть!

 18 Три речі оці дивови́жні для мене, і чотири, яких я не знаю:

 19 дорога орли́на в повітрі, дорога змії́на на скелі, корабельна дорога в сере́дині моря, і дорога мужчи́ни при дівчині!..

 20 Така ось дорога блудли́вої жінки: наїлась та витерла уста свої й повіла́: „Не вчинила я злого!“

 21 Трясе́ться земля під трьома, і під чотирма́, яких зне́сти не може вона:

 22 під рабом, коли він зацарю́є, і під нерозумним, як хліба наїсться,

 23 під розпу́стницею, коли взята за жінку, і неві́льницею, коли вижене пані свою́!..

 24 Оці ось чотири малі на землі, та вони ве́льми мудрі:

 25 мура́шки, — не сильний наро́д, та пожи́ву свою загото́влюють літом;

 26 борсуки́, — люд не сильний, та в скелі свій дім вони ставлять;

 27 немає царя в сарани́, — але вся вона в стро́ї бойо́вім вихо́дить;

 28 паву́к тільки ла́пками пнеться, та він і в пала́тах царськи́х!

 29 Добре ступають ці троє, і добре хо́дять чотири:

 30 лев, найсильніший поміж звірино́ю, який не вступа́ється ні перед ким,

 31 осі́дланий кінь, і козел, та той цар, що з ним ві́йсько!

 32 Якщо ти допусти́вся глупо́ти пихою, й якщо заміря́єш лихе, — то руку на уста!

 33 Бо збива́ння молока дає масло, і дає кров вдар по носі, тиск же на гнів дає сварку“.

При́повісті Лемуїлові: Чесно́тна жінка

31 Слова Лемуїла, царя Масси́, що ними навчала його його мати:

 2 „Що, сину мій, і що, сину утро́би моєї, і що, сину обі́тниць моїх?

 3 Не давай жінкам сили своєї, ні доріг своїх для руйнува́льниць царів!

 4 Не царя́м, Лемуїле, вино, не царям, і на́пій той п'янки́й не князя́м,

 5 щоб не впився він та не забув про Зако́на, і щоб не змінив для всіх гно́блених пра́ва!

 6 Дайте напо́ю п'янко́го тому, хто гине, а вина — гіркоду́хим:

 7 він вип'є й забуде за бідність свою, і му́ки своєї вже не пам'ята́тиме!

 8 Відкривай свої уста немо́ві, для суда́ всім нещасним.

 9 Відкрива́й свої уста, й суди справедливо, і правосу́ддя зроби для убогого та для нужде́нного.

 10 Хто жінку чесно́тну зна́йде? а ціна її більша від пе́рел:

 11 довіря́є їй серце її чоловіка, і йому не забра́кне прибутку!

 12 Вона чинить для нього добро, а не зло, по всі́ дні свого життя.

 13 Шукає вона вовни й льо́ну, і робить охоче своїми руками.

 14 Вона, немов кораблі́ ті купе́цькі, здале́ка спроваджує хліб свій.

 15 І встане вона ще вночі, і видасть для дому свого поживу, а поря́док служни́цям своїм.

 16 Про поле вона намишляла, і його набула́, із пло́ду долоней[15] своїх засадила вона виноградинка.

 17 Вона підпері́зує силою сте́гна свої та зміцня́є раме́на свої.

 18 Вона розуміє, що добра робота її, і світильник її не пога́сне вночі.

 19 Вона ру́ки свої простя́гає до пря́дки, а долоні[15] її верете́но тримають.

 20 Долоню[15] свою відкриває для вбогого, а руки свої простягає до бідного.

 21 Холоду в домі своїм не боїться вона, бо подвійно одя́гнений ввесь її дім.

 22 Килими́ поробила собі, віссо́н та кармази́н — убра́ння її.

 23 Чоловік її зна́ний при брамах, як сидить він із старшими краю.

 24 Тонку ту́ніку робить вона й продає, і купце́ві дає пояси́.

 25 Сила та пи́шність — одежа її, і сміється вона до прийде́щнього дня.

 26 Свої уста вона відкриває на мудрість, і милости́ва наука їй на язиці́.

 27 Доглядає вона ходи дому свого́, і хліба з ліни́вства не їсть.

 28 Устають її діти, і хвалять її, чоловік її — й він похваля́є її:

 29 „Багато було́ тих чесно́тних дочо́к, та ти їх усіх переви́щила!“

 30 Краса — то ома́на, а врода — марно́та, жінка ж богобоя́зна — вона буде хва́лена!

 31 Дайте їй з плоду рук її, і нехай її вчи́нки її вихваляють при брамах!“


  1. 1,0 1,1 1,2 „Серце“ в біблійній мові — це розум.
  2. У біблійній мові серце — це часто розум.
  3. В ориґіналі: le male nafšo — для наповнення душі своєї. Гебрейське nefeš (душа) у біблійній мові часто визначає життя.
  4. Безодня, tehom — це праокеан. Див. примітку до 1 М. 1. 2.
  5. 5,0 5,1 5,2 Губи — синонім уст та язика.
  6. У єврейському тексті nefašot — ду́ші.
  7. Серце — це розум, тому кривосердий — мало розумний.
  8. Тут душа, як часто в біблійній мові — життя.
  9. 9,0 9,1 9,2 У біблійній мові „серце“ — це часто центр знання, розум.
  10. В ориґіналі bahek — в лоно, до лоня.
  11. В ориґіналі pitho — вхід свій, двері свої.
  12. В ориґіналі bejad lašon — в руці язика.
  13. Ходити в біблійній мові часто визначає жити, а доро́га — життя, поступовання.
  14. У біблійній мові хліб — це взагалі пожива, їжа.
  15. 15,0 15,1 15,2 У біблійній мові долоні, гебр. kappajim, часто вживаються як синонім слова руки, гебр. jadajim. Пор. 1 М. 20. 5.