Біблія (Огієнко)/Книги Старого Заповіту/Книга пророка Єремії

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Біблія, Книги Старого Заповіту , переклад — Іван Огієнко
Книга пророка Єремії
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Книга пророка
Єремії
Вступ

1 Слова́ Єремі́ї,[1] сина Хілкійїного, з священиків, що в Анато́ті, у Веніяминовому кра́ї,

 2 що було́ до нього Господнє слово за днів Йосії, Амонового сина, Юдиного царя, тринадцятого року його царюва́ння.

 3 І було воно й за днів Єгоякима, сина Йосіїного, Юдиного царя, аж до кінця одина́дцятого року Седекії, сина Йосіїного, Юдиного царя, аж до ви́ходу Єрусалиму на вигна́ння в п'ятому місяці.

Покли́кання Єремії

 4 „І прийшло мені слово Господнє, гово́рячи:

 5 Ще поки тебе вформува́в в утро́бі матерній, Я пізнав був тебе, і ще поки ти вийшов із нутра́, тебе посвятив, дав тебе за пророка наро́дам!

 6 А я відповів: О, Господи, Боже, таж я промовля́ти не вмію, бо я ще юна́к!

 7 Господь же мені відказав: „Не кажи: „Я юнак“, бо ти пі́деш до всіх, куди тільки пошлю́ Я тебе, і скажеш усе, що тобі накажу́.

 8 Не лякайсь перед ними, бо Я бу́ду з тобою, щоб тебе рятува́ти, говорить Господь!

 9 І простя́г Господь руку Свою, і доторкну́всь моїх уст та й до мене сказав: Ось Я дав в твої у́ста слова Мої!

 10 Дивись, — Я сьогодні призна́чив тебе над наро́дами й царствами, щоб вирива́ти та бу́рити, і щоб губити та руйнувати, щоб будувати й насаджувати!

Мигда́лева галузка й кипляче горня

 11 І було мені слово Господнє, гово́рячи: Що́ ти бачиш, Єреміє? А я відказав: Я бачу мигдале́ву[2] галу́зку.

 12 І сказав мені Господь: Ти добре бачиш, бо Я пильную[2] Свого слова, щоб спра́вдилось воно.

 13 І було мені слово Господнє подруге таке: Що́ ти бачиш? А я відказав: Я бачу кипля́че горня́, а пе́ред його зве́рнений з пі́вночі на південь.

 14 І сказав мені Господь: З пі́вночі відкриється зло на всіх ме́шканців землі.

 15 Бо ось Я покличу всі роди́ни царств на пі́вночі, — говорить Господь, — і вони поприхо́дять, і поставлять кожен свого трона при вході до єрусалимських брам, і навколо при всіх мурах його та при всіх юдиних міста́х.

 16 І бу́ду суди́тися з ними за всю їхню безбожність, що вони покинули Мене, і кадили іншим бога́м, і вклонялись чина́м своїх рук.

 17 А ти підпе́режеш сте́гна свої та й устанеш, і бу́деш говорити їм усе, що Я накажу́ тобі; не бійся перед ними, щоб Я не злякав тебе перед ними!

 18 Бо Я ось сьогодні поставив тебе містом тверди́нним, і залізним стовпо́м, і мідяними му́рами проти всієї цієї землі, проти царів Юди, проти його князі́в, проти його священиків та проти наро́ду цієї землі.

 19 І будуть вони воювати з тобою, та не переможуть тебе, бо Я із тобою, — говорить Господь, — щоб тебе рятува́ти!“

Посла́ння Єремії в Юдею. Невдячний Ізраїль

2 І було мені слово Господнє, гово́рячи:

 2 „Іди, і проголоси до вух дочки Єрусалиму, говорячи: Так говорить Госпо́дь: Я згадав тобі ласку юна́цтва твого, ту любов, коли ти нарече́на була та за Мною ходила в пустині, в землі незасі́яній.

 3 Ізраїль — то святість для Господа, поча́ток врожа́ю Його. Всі, що їли його, завини́ли, — зло при́йде на них, говорить Господь.

 4 Послухайте слова Господнього, доме Яковів та всі ро́ди дому Ізраїля!

 5 Так говорить Госпо́дь: яку кривду знайшли батьки ваші в Мені, що вони віддали́лись від Мене й пішли за марно́тою, і стали марни́ми?

 6 І не спита́ли вони: де Госпо́дь, що нас ви́вів із кра́ю єгипетського, що прова́див Він нас по пустині, по землі степові́й, повній ям, по кра́ю сухому та те́мному, по кра́ю, що в ньому ніхто не ходив, і що там не осі́лась люди́на?

 7 І впрова́див Я вас до родю́чого Кра́ю, щоб їсти плоди́ його й до́бра його. І ви прибули́ й занечи́стили землю Мою, і зробили гидотою спа́дщину Мою.

 8 Священики не повіли́: де Господь? А ті, хто тримає Зако́на, Мене не пізна́ли, і па́стирі повідпада́ли від Мене, а пророки Ваа́лом пророкува́ли, та за тими пішли, хто вам не допомо́же,

 9 Тому́ то судитися буду ще з вами, — говорить Госпо́дь, — і з синами синів ваших бу́ду суди́тись!

 10 Бо перейді́ть острови́ хітте́ян, і побачте, і до Кеда́ру пошліть, та пригля́ньтеся добре й побачте, чи було там таке, як оце?

 11 Чи змінив люд богі́в, хоч не Бо́г вони? А наро́д Мій змінив свою славу на те, що не помагає!

 12 Здивуйтеся цим, небеса́, і затремтіть, і злякайтесь над міру, говорить Господь!

 13 Бо дві речі лихі Мій наро́д учинив: поки́нули Мене, джерело живої води, щоб собі подовба́ти водозбо́ри, водозбо́ри пола́мані, що води не тримають.

 14 Чи Ізраїль Мій раб? Чи він теж кріпак, наро́джений вдо́ма? Чому ж здо́биччю він?

 15 На нього ревуть левчуки́, видають голос свій, і його Край оберну́ли в пустиню, спалили міста́ його, так що немає мешка́нця.

 16 Також сини Мемфіса й Тахпенеса на че́репі па́слися в те́бе.

 17 Чи ж зробило тобі це не те, що покинув ти Господа, Бога свого́, що прова́див тебе по дорозі?

 18 І тепер що́ тобі до дороги в Єгипет? Щоб пити воду з Шіхо́ру?[3] І що тобі до дороги в Ашшу́р?[3] Щоб пити воду з Ріки́?[3]

 19 Хай карає тебе твоє зло, і відсту́пства твої хай карта́ють тебе, і пізнай та побач, що лихе та гірке́ це, що кинув ти Господа, Бога свого, і стра́ху Мого́ над тобою нема, говорить Господь, Бог Саваот.

 20 Бо віддавна зламала ти, до́чко Сіону, ярмо своє, пірвала свої поворо́зки й сказала: Не бу́ду служити! Бо на кожному взгі́р'ї високому, і під кожним зеленим деревом ти кла́лась блудни́цею.

 21 А Я ж посадив був тебе виноградом добі́рним, уве́сь він — насіння правди́ве! І я́к ти змінилась Мені на ви́родка винограду чужого?

 22 Тому то хоч би ти й поми́лася лу́гом, і ми́ла багато собі зажила́ б, проте пля́мою буде вина твоя перед обличчям Моїм, говорить Господь Бог!

 23 Як ти зможеш сказати: „Я не стала нечистою, за Ваалами[4] я не ходила?“ Подивись на дорогу свою, у долині, чого ти нароби́ла, пустотли́ва верблю́дко, що кру́тиш дороги свої!

 24 Ти — як дика осли́ця, яка до пустині привикла, що вітер втягає в жада́нні своєї душі, — хто заве́рне її в час її похотли́вости? Усі, хто шукає її, не пому́чаться, — зна́йдуть її в її місяці!

 25 Стримуй но́гу свою, щоб не бути їй бо́сою, і від пра́гнення горло своє. А ти кажеш: „Пропало, вже ні, бо я покохала чужих — і за ними піду́“.

 26 Як для зло́дія сором, коли буде зло́влений, так себе осоро́мив Ізра́їлів дім, вони та царі їхні, їхні зве́рхники, й їхні священики, й їхні пророки,

 27 що гово́рять до дерева: „Ти батько мій“, а до каменя: „Ти мене породив“. Бо до Мене вони повернулись плечи́ма,[5] а не обличчям, а за час свого лиха говорять: „Устань та спаси нас!“

 28 А де ж твої бо́ги, яких наробив ти собі? Хай устануть вони, якщо можуть спасти́ тебе в час твого лиха, бож в тебе богі́в, скільки міст твоїх, Юдо!

 29 Чого вам зо Мною змага́тися? Усі ви відпа́ли від Мене, говорить Господь.

 30 Нада́рмо Я бив синів ваших, — науки вони не взяли́, а ваших пророків ваш меч поз'їда́в, немов лев той вини́щувач!

 31 О ви, поколі́ння, — почуйте[6] це слово Господнє: Чи пустинею був для Ізра́їля Я? Чи може землею великої те́мряви? Чому ж каже наро́д Мій: „Ми вільно буя́ємо, — вже не прийдемо до Тебе?“

 32 Чи панна забуде оздо́бу свою, нарече́на — про стрі́чки свої? А наро́д Мій про Мене забув незчисле́нні вже дні!

 33 Як ти вправно дорогу свою повела́, щоб шукати коха́ння! Тому́ то дороги свої призвича́їла ти до злочи́нства,

 34 і навіть на по́лах одежі твоєї знахо́диться кров душ убогих невинних, яких не зловила на вчинку гаря́чому, але понад усім тим

 35 ти кажеш: „Невинна я, — Його гнів відверну́вся від мене направду“. Ось Я буду змага́тись з тобою за те, що ти кажеш: „Я не прогрішила“!

 36 На́що тиня́єшся ти, і міняєш дорогу свою́? Таж ти посоро́млена будеш Єгиптом, як ти посоро́млена від Асирі́ї!

 37 І звідти ти ви́йдеш, зала́муючи свої руки на своїй голові, бо повідкида́в Господь тих, на кого ти наді́ялася, і не будеш ти мати в них у́спіху“.

Ізраїль зрадив свого Господа

3 І було мені слово Господнє, гово́рячи: „Як відпу́стить хто жінку свою, й вона пі́де від нього, та стане за жінку для іншого чоловіка, — чи ве́рнеться ще він до неї? Чи ж не стане зовсі́м обезче́щеною оця жінка? Ти ж пере́люб чинила з коха́нцями багатьома́, і тобі поверта́тись до Мене? говорить Господь.

 2 Зведи́ свої очі на го́ри порожні й дивися, — де пере́любу ти не чинила? Ти для них по доро́гах сиділа, немов той араб на пустині, — і збезче́стився край твоїм блу́дом та лихом твоїм!

 3 І дощі були стри́мувані, і не було́ дощу пі́знього, проте мала ти чо́ло блудни́ці, і стратила сором,

 4 Чи ж кли́кати відни́ні не бу́деш до Мене: „Отче мій, Ти юна́цтва мого Провідни́к!

 5 Чи Він пам'ята́тиме вічно про гнів, чи наза́вжди його стерегти́ме?“ Таке ти говориш, і безме́жно зло чиниш.

 6 І сказав до мене Господь за днів царя Йосії: „Чи ти бачив, що зробила невірна дочка́ Ізраїлева? Вона ходила на кожну високу го́ру, і під кожне зелене дерево, — і блудоді́яла там.

 7 Я думав: Як зро́бить вона все оце, то до Мене пове́рнеться; та вона не верну́лась, і бачила це сестра її зра́дниця, Юдея.

 8 І побачила Юдея, що за все те, що пере́люб чинила невірна дочка Ізраїлева, відпустив Я її, і дав їй листа розводо́вого. Та зрадли́ва сестра її, дочка Юдина, не побоялася й пішла, і блудли́вою стала й вона.

 9 І сталось від ро́зголосу про пере́люб її, збезче́стила вона землю, і пере́люб чинила з камі́нням та з деревом.

 10 І також при всьому цьому не вернулась до Мене зрадли́ва сестра її, дочка Юди, усім своїм серцем, а тільки вдава́ла, говорить Господь“.

 11 І промовив до мене Господь: „Невірна дочка́ Ізраїлева всправедли́вила душу свою більш від зрадли́вої дочки Юди.

 12 Піди, і проголо́сиш слова ці на пі́вніч та й скажеш: Вернися, відсту́пна дочко Ізраїлева! говорить Госпо́дь. Не зверну́ Я Свого обличчя у гніві на вас, бо Я милости́вий, — говорить Госпо́дь, і не бу́ду повік стерегти́ Свого гніву.

 13 Тільки пізнай же прови́ну свою́, бо ти проти Господа, Бога свого повстала, і грішила з чужими під деревом кожним зеленим, і Мого голосу ви не почули, говорить Господь.

 14 Верніться, діти невірні, говорить Господь, бо Я вам Госпо́дар, та візьму́ вас по о́дному з міста, а з роду по два, і вас поведу́ до Сіону!

 15 І дам па́стирів вам згідно з серцем Своїм, і вони будуть па́сти вас умі́нням та ро́зумом.

 16 І буде, коли ви розмно́житеся та розпло́дитеся на землі за цих днів, — говорить Госпо́дь, — не скажуть уже: „ковче́г заповіту Господнього“, і він вже не при́йде на серце, і його пам'ятати не бу́дуть, і більше не буде він зро́блений.

 17 Того ча́су назвуть Єрусалима: Господній престо́л, і до нього, до Єрусалиму згрома́джені будуть наро́ди усі ради Йме́ння Господнього, і більше не пі́дуть вони за впертістю серця лихого свого́,

 18 Тими днями дім Юдин із домом Ізраїля пі́дуть і ра́зом прибу́дуть з півні́чного кра́ю до кра́ю, що вашим батькам на спа́док Я дав.

 19 І Я був поду́мав: як поставлю тебе Я посе́ред синів і дам тобі край пожада́ний, найкращу спа́дщину народів? І Я ду́мав: ви будете звати Мене: „Мій Отче“, і не відве́рнетеся ви від Мене.

 20 Справді, як зраджує жінка свого чоловіка, так ви Мене зра́дили, доме Ізраїлів! каже Господь.

 21 Чути голос на ли́сих гора́х, плач блага́льний синів Ізраїлевих, вони бо скривили доро́гу свою, забули про Господа, Бога свого́:

 22 „Верніться, невірні сини, усі ваші відсту́пства Я ви́лікую!“ „Ось прийшли ми до Тебе, бо Ти Господь, Бог наш!

 23 Справді, неправда ті па́гірки, той го́мін на го́рах, — справді, в Господі, Богові нашім, спасі́ння Ізраїлеве!

 24 А той сором пожер працю наших батьків від нашої мо́лодости, їхню худобу дрібну́ й їхню худобу велику, синів їхніх та їхніх дочо́к.

 25 Лежимо́ ми у со́ромі нашому, і нас покриває ця наша неслава, бо ми прогріши́лися Господу, Богові нашому, ми й батьки наші, від нашої мо́лодости й до сьогодні, і не слухали голосу Господа, нашого Бога!“

Покайтесь, бо ворог іде!

4 Якщо́ ти, Ізраїлю, ве́рнешся, — каже Господь, — до Ме́не ти ве́рнешся, і якщо́ ти відки́неш із-перед обличчя Мого гидо́ти свої, то не бу́деш тиня́тись!

 2 I якщо́ ти прися́гнеш „Як живий Господь“ правдою й правом та справедливістю, то бу́дуть Ним благословля́тись наро́ди, і хвалитись Ним бу́дуть.

 3 Бо так каже Господь мужам Юди та Єрусалиму: Оріть собі на цілині́, і не сійте в терни́ну!

 4 Обрізуйтеся Господе́ві, й усу́ньте із ваших серде́ць крайні пло́ті, юдеї та ме́шканці Єрусалиму, щоб не вийшла, немов той огонь, Моя лю́тість, — і буде пала́ти вона, і не буде кому погаси́ти через злі ваші вчинки!

 5 Оповісті́те в Юдеї та в Єрусалимі звісті́ть та й скажіть: Засурмі́те в сурму́ у краю́! Кричіть гучни́м голосом та говоріть: Зберіться та пі́демо до міст до тверди́нних!

 6 Підійміте прапор до Сіону, поспішайте, не станьте, бо з пі́вночі зло приведу́, і велике нещастя.

 7 Лев вихо́дить із своєї гуща́вини, і той, хто нищить народи, вируша́є із місця свого́, щоб твій край оберну́ти на руїну, і спусто́шені будуть міста́ твої, так що забра́кне і ме́шканця!

 8 Отож, опережі́ться вере́тами, плачте та голосіть, бо лютість Господнього гніву від нас не відве́рнеться!

 9 І ста́неться в день той, — говорить Госпо́дь, — згине розум царя і розум князі́в, і остовпі́ють священики, а пророки здиву́ються

 10 й скажуть: О Господи, Боже, справді обма́нений сильно наро́д цей та Єрусалим, коли казано: „Буде вам мир“, а меч доторкну́вся ось аж до душі!

 11 Того ча́су наро́дові цьому та Єрусалимові сказане бу́де: Ось вітер палки́й з лисих гір на пусти́ні, на дорозі дочки́ Мого люду, — не на ві́яння й не на очи́щення він!

 12 Та вітер сильніший від цьо́го прибу́де Мені, — і над ними Я суд прокажу́.

 13 Ось він при́йде, як хмари, й як буря — його колесни́ці, від орлі́в швидші коні його́: Горе нам, бо спусто́шені бу́демо ми!

 14 Обмий серце своє від лихого, о Єрусалиме, щоб був ти врято́ваний! Аж доки в тобі пробуватимуть думки́ марно́ти твоєї?

 15 Бо голос доно́сить із Да́ну й звіщає поги́біль з Єфре́мових гір.

 16 Пригадайте наро́дам оце, сповісті́ть ось про Єрусалим: Приходять з далекого кра́ю його обляга́ти, і здійма́ють свій крик на юдейські міста́!

 17 Як сторо́жа полів, навко́ло ото́чать його, бо він Мені був неслухня́ний, говорить Господь!

 18 Дорога твоя й твої вчинки тобі це зробили, це лихо твоє: бо гірке́, бо торкнуло воно аж до серця твого́.

 19 Ой, утро́бо моя, ти утробо моя, — я тремчу́! Біль серце стиска́є мені, і трепо́че мені моє серце! Не мо́жу мовчати, бо вчула душа моя голос сурми́, гук війни!

 20 Біда на біду приклика́ється, вся бо земля поруйно́вана буде, спусто́шені будуть знена́цька наме́ти мої, вмить — заві́си мої.

 21 Аж доки я бачити пра́пора буду, буду чути голос сурми́?

 22 Тому́, що наро́д мій безглу́здий, він не знає Мене́: вони нерозумні сини й нерозва́жні вони, — мудрі вони, щоб чинити лихе, та не вміють чинити добра́!

 23 Дивлюся на землю, аж ось порожне́ча та пу́стка, і на небо — й нема його світла!

 24 Дивлюся на го́ри, аж ось вони тру́сяться, і всі згі́р'я хита́ються!

 25 Дивлюся, аж ось вже немає люди́ни, і порозліта́лось все пта́ство небесне.[7]

 26 Дивлюся, аж ось край родю́чий пустинею став, а міста́ його знищені всі від обличчя Господнього, від по́лум'я гніву Його́.

 27 Бо Госпо́дь так прорік: Спусто́шенням стане ввесь край, та кінця́ йому ще не вчиню́!

 28 І буде в жало́бі земля через це, і затьма́риться небо вгорі́, бо Я говорив, що заду́мав, — і не пожалую, і не відступлю́ся від то́го.

 29 Від гуркотне́чі їздця́ та стрільця́ побіжить усе місто, повтікають в гуща́вини й злізуть на скелі. Всі міста́ поки́нуті, і немає ніко́го, хто мешкав би в них.

 30 А ти, поруйно́вана, дочко Сіону, що бу́деш робити? Хоч ти зодяга́єш себе в кармази́н, хоч прикра́шуєшся золотою оздобою, хоч очі свої підмальо́вуєш фарбою, — та надаре́мно прикра́шуєшся: обриди́ли тобою коха́нці твої, — на життя твоє ва́жать вони!

 31 Бо чую Я крик, немов породі́ллі, чую сто́гін, мов пе́рвістки, голос Сіонської дочки, — вона стогне, зало́млює руки свої та голо́сить: „Ой, горе мені, бо попало життя моє вби́вникам!“

Повний ро́зклад юдеїв

5 Помандруйте по вулицях Єрусалиму, і розгля́ньтеся та розпізна́йте, і на майда́нах його пошукайте: чи не зна́йдете там люди́ни, чи нема там такого, що чинить за правом, що правди шукає, — то Я їм проба́чу!

 2 Коли ж вони кажуть: „Як живий Господь“, то справді клянуться неправдою.

 3 Хіба ж о́чі Твої не для правди, о Господи? Ура́зив Ти їх, але їм не боли́ть, понищив Ти їх, та відмовились узяти поу́ку вони, обличчя свої поробили від скелі тверді́шими, відмо́вилися наверну́тись!

 4 А Я думав: Це про́сті лиш люди, безглу́зді, — вони бо не знають дороги Господньої, права Бога свого́.

 5 Піду́ но собі до вельмо́жних і з ними помо́влю, — бо знають доро́гу Господню вони, право Бога свого, — та й вони усі ра́зом зламали ярмо́, а шле́ї пірва́ли!

 6 Тому лев лісови́й їх поб'є, погубить їх вовк степови́й, панте́ра чига́є на їхні міста́: кожен, хто вийде із них, пошмато́ваний буде, бо помно́жились їхні гріхи́, їхні відсту́пства числе́нними стали!

 7 Хіба через це Я проба́чу тобі: твої діти Мене полишили, і присяга́ються тим, хто не Бог. Я їх нагодува́в, а вони чужоло́жать і на́товпом ходять до дому блудниці,

 8 воло́чаться, мов жеребці́ відгодо́вані: кожен ірже́ до жони свого бли́жнього.

 9 Чи ж оцього Я не покараю? говорить Господь. І хіба над наро́дом, як цей, не помсти́ться душа Моя?

 10 Зберіться на мури його та й пони́щте, але́ не вчиня́йте кінця́ їм! Усуньте підпо́ри його, бо вони не для Господа,

 11 бо зра́джуючи, Мене зра́див Ізраїлів дім та дім Юдин, говорить Госпо́дь.

 12 Вони відцура́лися Господа та говорили: „Немає Його, й зло не при́йде на нас, — ні меча, ані го́лоду ми не побачимо!“

 13 А пророки поро́бляться вітром, і немає в них слова Господнього, — отак їм поро́блено буде!

 14 Тому́ вирікає отак Господь Бог Савао́т: За те, що гово́рите слово таке́, ось Я в у́ста твої вкладу слово Своє за огонь, а наро́д цей — то дро́ва, — і він пожере́ їх!

 15 Ось Я приведу́ іздале́ка наро́да на вас, о доме Ізраїлів, каже Госпо́дь, — це сильний наро́д, старода́вній це люд, люд, що мови його ти не знаєш, і не зрозумієш, що він говори́тиме.

 16 Його сагайда́к, як відчи́нений гріб, усі хоро́брі вони.

 17 І він пожере́ твоє жни́во та хліб твій, поїсть він синів твоїх та дочок твоїх, худобу дрібну́ та худобу велику твою пожере́, з'їсть твого́ виноградника й фіґу твою́, понищить мече́м тверди́нні міста твої, на які ти наді́єшся.

 18 Та й за тих днів, — говорить Госпо́дь, — не зроблю́ Я із вами кінця́!

 19 І буде, як скажуть: За́ що Господь, Бог наш зробив нам усе це? то ти скажеш до них: Як Мене ви покинули, і служите в вашому кра́ї бога́м чужозе́мним, так чужи́нцям служити ви будете в кра́ї не вашому!

 20 Сповістіть в домі Якова це, та оголосіть це в Юдеї, говорить Господь.

 21 Почуй же оце, ти наро́де безумний й безсердий, який має очі — й не бачить, має вуха — й не чує!

 22 Чи Мене ви боятись не бу́дете, — каже Господь, чи тремтіти не будете перед лицем Моїм? Мене, що пісок покла́в за границю для моря, за вічну межу́, якої воно не пере́йде: хоч повста́нуть, та не перемо́жуть, і шумі́тимуть хвилі його, але не пересту́плять її!

 23 А серце в наро́да цього неслухня́не та непокі́рне, відпа́ли вони та й пішли.

 24 І не сказали вони в своїм серці: Біймося ж Господа, нашого Бога, який дає дощ, дощ ранній та пізній ча́су його, стереже́ нам уста́влені тижні для жнив.

 25 Ваші провини оце відхилили, а ваші гріхи́ від вас стри́мали цеє добро́.

 26 Бо в наро́ді Моєму безбожники є, — чига́ють вони, немов той птахоло́в, вони сі́тки розста́вили, хапа́ють людей.

 27 Як клі́тка, напо́внена пта́хами, так доми́ їхні повні ома́ни, — тому́ повиро́стали та збагати́лись вони!

 28 Потовсті́ли вони та погла́дшали, переступа́ють також міру злого, справедливо вони не судили сирі́тського су́ду, — і мають пово́дження! — і не помагають убогим у їхній справі.

 29 Чи ж оцьо́го Я не покараю? говорить Господь. І хіба над наро́дом, як цей, не помсти́ться душа Моя?

 30 Чудне́ та страшне́ стало в кра́ї: пророки віщу́ють неправду, при помочі їхній панують священики, і наро́д Мій оце так кохає! І що зробите ви, як кінець тому при́йде?

Ось приходить півні́чний наро́д

6 Утікайте, сини Веніями́на, з сере́дини Єрусалиму, і засурмі́те в сурму́ у Текої, і знак підіймі́ть на Бет-Гаккерем, бо з пі́вночі грізно підно́ситься зло та велике нещастя!

 2 І ви́кореню Я Сіонську дочку́, вродли́ву та ви́пещену.

 3 Пастухи поприхо́дять до неї з своїми стада́ми, понапина́ють наме́ти навко́ло при ній, кожен місце своє випаса́тиме.

 4 Приготуйте війну проти неї, вставайте та вдармо опі́вдні! Горе нам, бо минає вже день, бо вже тя́гнуться тіні вечі́рні!

 5 Уставайте та пі́демо вночі і пони́щмо пала́ти її!

 6 Бо так промовляє Господь Саваот: Постина́йте дере́ва та ва́ла насипте при Єрусалимі! Він те місто, що має зруйно́ване бути, в ньому повно наси́льства:

 7 як випри́скує воду свою джерело́, так випри́скує він своє зло. Насилля й грабіж чуті в ньому, перед обличчям Моїм безпере́стань хворо́ба та рана.

 8 Будь на́вчений, Єрусалиме, щоб душа Моя не відверну́лась від тебе, щоб тебе не вчинив Я спусто́шенням, незасе́леним кра́єм!

 9 Так говорить Госпо́дь Савао́т: Позбирають доре́шти оста́нки Ізраїля, мов виноградові ре́штки, — простягни́ свою руку, немов виногра́дар по гро́на!

 10 До ко́го я буду казати та сві́дчити буду, — і слуха́тимуть? Необрізане ось їхнє вухо — і слухати уважно не можуть вони, ось слово Господнє для них стало по́сміхом — вони не жада́ють його́!

 11 І гніву Господнього по́вен я став, зму́чився я, його стримуючи, — на вулиці виллю його на дітей та на збір юнакі́в одноча́сно, бо схо́плені будуть чоловік із жінкою, старий із віджи́лим літа́,

 12 і дістануться іншим доми́ їхні, теж поля́ та жінки́. Бо Я руку Свою простягну́ на мешка́нців цієї землі, говорить Госпо́дь.

 13 Бо вони від мало́го свого й до великого, — усі пожадли́ві на зи́ски, і від пророка та аж до священика роблять неправду.

 14 І рани наро́ду Мого́ легковажно лікують, говорячи: „Мир, мир“, а миру нема!

 15 Чи вони засоромилися, що гидо́ту робили? не засоро́милися ані тро́хи вони й застида́тись не вміють. Тому́ то впадуть між упа́лими в ча́сі, — коли їх навіщу́ Я, спіткну́ться, говорить Госпо́дь.

 16 Так говорить Госпо́дь: На дорогах спині́ться та гляньте, і спитайте про давні стежки́, де то добра дорога, — то нею ідіть, і зна́йдете мир для своєї душі! Та вони відказали: „Не пі́демо!“

 17 І Я сторожі́в був поставив над вами, говорячи: Прислуха́йтесь до голосу сурми́! Та вони відказали: „Не будем прислу́хуватись!

 18 Тому слухайте, люди, і пізнай, ти грома́до, що станеться з ними.

 19 Послухай, ти зе́мле: Ось Я веду́ на наро́д цей лихе, плід їхніх думо́к, бо до слів Моїх не прислуха́лись вони, а Зако́ном Моїм погорди́ли!

 20 Наві́що Мені те кади́ло, що з Шеви прихо́дить, запашни́й очере́т із далекого кра́ю? Цілопа́лення ваші не любі Мені, ваші ж жертви Мені не приємні!

 21 Тому́ то Господь каже так: Ось Я дам спотика́ння[8] оцьо́му наро́дові, і спіткну́ться об них разом ваші батьки́ та сини́, сусід та приятель його, — і загинуть!

 22 Так говорить Госпо́дь: Ось прихо́дить наро́д із півні́чного кра́ю, і збу́джується люд великий із кі́нців землі.

 23 Лу́ка та ра́тище міцно тримають, жорстокі вони й милосердя не мають, їхній голос, як море реве́, і гарцю́ють на ко́нях вони. Ушико́ваний, мов чоловік той до бо́ю, на те́бе, о до́чко Сіону!

 24 Як почули ми звістку про ньо́го, омлі́ли нам руки, обняла́ нас триво́га та біль, немов в породі́ллі.

 25 Не вихо́дьте на поле й не йді́те дорогою, бо в во́рога меч та страхі́ття навко́ло!

 26 До́чко наро́ду Мого́, — вере́тою підпережи́сь та качайся у по́пелі! Справ жало́бу собі, немов над одноро́дженим, голосі́ння гірке́, — бо при́йде знена́цька руїнник на нас!

 27 Я дав був тебе випробо́вувачем у наро́ді Моїм, за тверди́ню, щоб ти знав і випробо́вував їхню доро́гу.

 28 Вони всі відсту́пники над відсту́пниками, чинять на́клепи, усі вони мідь та залізо, вони згу́бники!

 29 Спали́лося ду́хало, від огню́ зникло о́ливо, — нада́рмо стара́нно розто́плювано, бо злих не відді́лено.

 30 Срі́блом відки́неним на́звано їх, бо Госпо́дь їх відкинув“.

Слово у брамі Господнього дому

7 Слово, що було до Єремії від Господа, говорячи:

 2 „Стань у брамі Господнього дому, і прокажеш там слово оце та промо́виш: Послухайте слово Господнє, ввесь Юдо, що хо́дите бра́мами цими вклонятися Господу.

 3 Так говорить Господь Савао́т, Бог Ізраїлів: Попра́вте дороги свої й свої вчи́нки, й Я зроблю́, що ви жи́тимете на цім місці!

 4 Не наді́йтесь собі на слова неправди́ві, щоб казати: Храм Господній, храм Господній, храм Господній оту́т!

 5 Бо якщо ви наспра́вді поправите ваші доро́ги та ваші діла́, якщо один о́дному бу́дете справді чинити справедливо,

 6 не бу́дете тиснути чужи́нця, сироту та вдову́, не будете лити невинної крови на місці цьому́, і за іншими богами вслід не піде́те собі на біду́, —

 7 то зроблю́, що ви пробува́тимете на цім місці, у краю́, що його дав Я вашим батька́м відвіку навіки!

 8 Ось собі ви наді́єтеся на слова неправдиві, які не допомо́жуть:

 9 Чи ви будете кра́сти, вбивати й пере́люб чинити, і присягати фальши́во, й кади́ти Ваа́лові, і ходити за іншими богами, яких ви не знаєте, —

 10 а потім ви при́йдете й станете перед обличчям Моїм у цім домі, що зветься Ім'я́м Моїм, і скажете: „Урято́вані ми“, щоб чинити гидо́ти всі ці?

 11 Чи верте́пом розбійників став оцей дім, що Ім'я Моє кличеться в ньому, на ваших оча́х? І Я оце бачу, говорить Госпо́дь.

 12 Бо піді́ть но до місця Мого, що в Шіло́, де́ Я споча́тку вчинив був перебува́ння для Йме́ння Свого́, і побачите, що́ вчинив Я йому́ через лука́вство Мого наро́ду Ізраїлевого.

 13 Тепер же за те, що ви ро́бите всі оці вчинки, — говорить Господь, — і що Я говорив був до вас, промовляючи пи́льно, але́ ви не слухали, і кликав Я вас, та ви не відказа́ли, —

 14 то зроблю́ цьому до́мові, що кли́калось в ньому Ім'я́ Моє, що на нього наді́єтесь ви, і місцю цьому́, що Я дав його вам та вашим батька́м, так само, як Я був зробив для Шіло́, —

 15 і відкину Я вас від обличчя Свого́, як відкинув усіх ваших браті́в, усе насі́ння Єфре́мове!

 16 А ти не молись за наро́д цей, і блага́ння й моли́тви за них не здійма́й, і Мене не проси, — бо не ви́слухаю Я тебе́!

 17 Хіба ти не бачиш, що ро́блять вони в містах Юдиних та на вулицях Єрусалиму:

 18 Діти дро́ва збирають, а батьки́ розклада́ють огонь, жінки́ ж місять тісто, щоб спекти́ калачі́в тих жерто́вних „небесній цариці“, і ллють литі жертви для інших богі́в, на доса́ду Мені.

 19 Та хіба ображають Мене, говорить Господь? Хіба не себе самих, щоб сором покрив їхні обличчя?

 20 Тому́ Господь Бог промовляє отак: Ось ллється Мій гнів і Моя лють на це місце, на люди́ну й худо́бу, і на польові́ дерева́ та на зе́мні плоди́, — і пала́тиме він, і не зга́сне!

 21 Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Додайте свої цілопа́лення до жертов ваших, і їжте м'ясо,

 22 бо Я не говорив батька́м вашим, і не наказував їм того дня, як виво́див їх із кра́ю єгипетського, про справи цілопа́лення й жертви.

 23 Бо лиш справу оцю Я звелів їм, говорячи: Слухайтеся Мого голосу, і Я буду вам Богом, а ви бу́дете наро́дом Моїм, і ходіть[9] усією дорогою,[9] про яку накажу́ вам, щоб вам було до́бре.

 24 Та не слухали й не нахили́ли вони свого вуха, а ходили[9] за ра́дами та за упе́ртістю серця лихого свого́, і стали до Мене плечи́ма, а не обличчям.[10]

 25 Від того дня, коли ваші батьки вийшли з кра́ю єгипетського, аж до дня цього, посилав Я до вас усіх Своїх рабів пророків, посилав щодня пи́льно.

 26 Та вони не слухалися Мене, і вуха свого не схиля́ли, і показали себе твердоши́йними, зло чинили ще більш від батькі́в своїх,

 27 І ти будеш казати їм ці всі слова́, та не будуть вони тебе слу́хати, і будеш ти кли́кати до них, та вони тобі відповіді не даду́ть.

 28 І скажеш до них: Оце той наро́д, що не слухався голосу Господа, Бога свого, і поу́ки не брав, — загинула правда, і зникла з їхніх уст.

 29 Обстрижи́ ти воло́сся своє та й відкинь, на ли́сих гора́х здійми жа́лісний спів, бо відкинув Господь і покинув плем'я Свого гніву!

 30 Бо Юдині сини чинять зло в Моїх о́чах, — говорить Господь, — поклали гидо́ти свої в тому домі, що в нім кли́калося Моє Йме́ння, щоб збезче́стити його́.

 31 І побудували ті же́ртовні па́гірки То́фета,[11] що в долині Бен-Гіннома, щоб палити синів своїх та до́чок своїх на огні, чого Я не наказував, і що на серце Мені не прихо́дило.

 32 Тому́ то приходять ось дні, — говорить Господь, — що не буде вже кликатись „То́фет“ місце це чи „Долина Бен-Гіннома“, а тільки „Долина вби́вства“, і будуть ховати у То́феті через брак місця на по́греб.

 33 І стане труп цього наро́ду за сте́рво небесному пта́ству та земній звіри́ні, і не буде, хто б їх відстраши́в!

 34 І спиню́ в містах Юдиних та на вулицях Єрусалиму голос радісний і голос веселий, голос молодого та голос молодої, — бо руїною стане цей край!

8 Того ча́су, — говорить Господь, — повитя́гують кості царів Юди та кості його князі́в, і кості священиків, і кості пророків, і кості ме́шканців Єрусалиму з їхніх гробі́в,

 2 і порозкладають їх перед сонцем і перед місяцем, та перед усіма́ небесними світилами, яки́х вони кохали та служили їм, і що йшли за ними, і що зверта́лися до них, і що вклоня́лися їм. Не будуть вони зі́брані й не будуть похо́вані, — гноєм стануть вони на поверхні землі!

 3 І смерть буде ліпша від життя для всієї решти позоста́лих зо злого цього роду, по всіх цих місцях позосталих, куди Я їх повиганя́в, говорить Господь Саваот.

 4 І скажеш до них: Так говорить Госпо́дь: Хіба па́дають — і не встаю́ть? Хіба хто відсту́пить, то вже не верта́ється?

 5 Чому́ відступив оцей єрусалимський наро́д усевічним відсту́пленням? Міцно схопи́лись вони за ома́ну, не хо́чуть наверну́тись.

 6 Прислуха́вся Я й слухав: неправду говорять, немає ніко́го, хто б каявсь у своє́му лука́встві, говорячи: Що́ я зробив? Кожен з них оберта́ється до свого бігу, мов той кінь, що жене́ться у бій.

 7 І ві́дає бу́сел у повітрі умо́влений час свій, а го́рлиця й ла́стівка та жураве́ль стережуть час приле́ту свого, — а наро́д Мій не знає Господнього права!

 8 Як ви скажете: Ми мудреці, і з нами Господній Зако́н? Ось справді брехне́ю вчинило його брехли́ве писа́рське писа́льне!

 9 Засоро́млені ці мудреці, збенте́жилися й були схо́плені. Ось вони слово Господнє відки́нули, — що ж за мудрість ще мають вони?

 10 Тому їхніх жіно́к віддам іншим, а їхні поля́ — здобувця́м, бо вони від мало́го та аж до великого — усі віддали́сь користолю́бству, від пророка та аж до священика чинять неправду!

 11 І леге́нько ліку́ють нещастя наро́ду Мого, говорячи: „Мир, мир“, — а миру нема!

 12 Чи вони засоро́милися, що гидо́ту робили? Ні тро́хи вони не засоро́милися, і застида́тись не вміють, — тому́ то впаду́ть між упа́лими в ча́сі наві́щення їх, спіткну́ться, говорить Госпо́дь.

 13 Зберу їх доще́нту, говорить Господь: не буде ягі́д у них на винограді, і не буде на фі́ґовім дереві фіґ, а їхнє листя пов'я́не, і пошлю́ їм таких, що їх поїдя́ть.

 14 „Пощо ми сидимо́? Збирайтесь та пі́демо в тверди́нні міста та й поги́немо там, бо Господь, Бог наш, учинив, що ми зги́немо, і напоїв нас водою трійли́вою, бо ми Господе́ві згрішили“.

 15 Ми миру чекали, — й немає добра́, часу ви́лікування — й ось жах!

 16 Чути фи́ркання ко́ней його аж від Дану, від гуку іржа́ння його жеребці́в уся земля затремтіла! І при́йдуть вони, й пожеру́ть усю землю та по́вню її, місто й тих, хто заме́шкує в ньому.

 17 Бо ось Я пошлю́ проти вас тих вужі́в та гадю́к, що немає закля́ття на них, і вони вас куса́тимуть, каже Господь!

 18 Яка моя втіха у сму́тку? Болить мені серце моє.

 19 Ось голосіння дочки́ Мого наро́ду з далекого кра́ю: „Чи Господь не в Сіоні? Чи не в нім його Цар?“ Нащо Мене розгніви́ли своїми бовва́нами, тими чужими марно́тами?

 20 „Минули жнива́, покінчи́лося літо, а ми не спасе́ні“.

 21 Через нещастя дочки́ народу мого́ знещасли́влений я, і міцно страхіття мене обняло.́

 22 Чи немає бальза́му в Ґілеа́ді? Чи ж немає там лі́каря? Чому нема ви́лікування для до́ньки наро́ду Мого́?

 23 Ой, коли б голова моя стала водою, а око моє — за джерело сльози́, то я плакав би вдень та вночі над побитими до́ньки наро́ду мого́!

9 Ой, коли б на пустині нічлі́г подорожніх я мав, тоді б я покинув наро́да свого, і пішов би від них, бо вони перелю́бники всі, збори зра́дників!

 2 Вони напина́ють свого язика́, немов лука свого́, для неправди, міцні́ють вони на землі не для правди, бо від злого до злого ідуть і не знають Мене, говорить Господь!

 3 Один о́дного остеріга́йтесь, і не поклада́йтесь на жодного брата, — кожен бо брат обмани́ти — обма́нить, і при́ятель кожен — обмо́вник!

 4 Один о́дного зво́дить, і правди не кажуть, привчи́ли свого язика́ говорити неправду, пому́чилися, лихо чинячи!

 5 Серед ома́ни твоє прожива́ння, через ома́ну не хочуть пізнати Мене, говорить Госпо́дь.

 6 Тому так промовляв Господь Савао́т: Ось Я їх перето́плюю та випробо́вую їх, бо що маю вчинити Я ради дочки́ Свого люду?

 7 Їхній язик — смертоно́сна стріла́, він ома́ну говорить: уста́ми своїми говорить із ближнім про мир, а в нутрі своє́му кладе свою за́сідку.

 8 Чи ж за це Я їх не покараю? говорить Господь. Хіба ж над наро́дом, як цей, непомсти́ться душа Моя?

 9 Я плач та рида́ння здійму́ над оцими гора́ми, і спів жало́бний — понад степови́ми лугами, вони бо попа́лені так, що ними не ходить ніхто, і ре́ву худоби не чути: від птаства небесного й аж до худоби розбі́глося все, відійшло́!

 10 І Я Єрусалим на руїни відда́м, на мешка́ння шакалів, а юдські міста́ на спусто́шення дам, — і не буде мешка́нця у них!

 11 Хто муж мудрий, який зрозумів би оце, і до кого Господні уста́ промовляли, щоб вияснить те, за що згинув цей край, за що спа́лений він, як пустиня, і що не́ю не ходить ніхто?

 12 А Господь відказав: За те, що вони поки́нули Зако́на Мого, що Я дав перед ними, і не слухалися Мого голосу, і не ходили за ним, за Зако́ном,

 13 а ходили за впе́ртістю серця свого й за Ваа́лами, що навчи́ли про них їхні батьки́.

 14 Тому так промовляє Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ось Я їх, цей наро́д, полино́м нагодую й водою отру́йною їх напою́!

 15 І розпоро́шу Я їх серед наро́дів, яких ні вони, ні батьки їхні не знали, і пошлю Я за ними меча́, аж поки не ви́гублю їх!

 16 Так говорить Господь Савао́т: Розгля́ньтеся та голосі́льниць покличте, і нехай вони при́йдуть, і пошліте до мудрих жіно́к, — і вони поприхо́дять!

 17 І хай поспішають, і хай спів жало́би над ними піді́ймуть, — і хай наші очі зайду́ться сльозо́ю, а з наших пові́ків вода хай тече́!

 18 Бо почується голос жало́бного співу з Сіону: „Як ми попусто́шені, як посоро́млені дуже! Бо ми поки́нули свій край, бо покинули місце свого пробува́ння“.

 19 Тож почуйте, жінки́, слово Господа, і хай ваше ухо візьме́ слово уст Його, і навчі́ть дочок ваших жало́бного співу, й одна о́дну — жало́бної пісні!

 20 Бо смерть увійшла в наші ві́кна, до наших пала́т увійшла́, щоб ви́різати дітей з вулиці, із площ — юнакі́в.

 21 Кажи так: Говорить Господь: І напа́дає лю́дського трупа, мов гно́ю на полі, і мов тих снопів за женце́м, і не буде кому позбира́ти!

 22 Так говорить Господь: Хай не хва́литься мудрий своєю премудрістю, і хай не хвалиться ли́цар своєю хоро́брістю, багатий багатством своїм хай не хвалиться!

 23 Бо хто буде хвали́тись, хай хва́литься тільки оцим: що він розуміє та знає Мене, що Я — то Господь, Який на землі чинить ми́лість, правосу́ддя та правду, бо в цьо́му Моє уподо́бання, каже Господь!

 24 Ось дні наступають, — говорить Господь, — і Я навіщу́ всіх обрі́заних та необрі́заних,

 25 Єгипет та Юду, й Едома та Аммонових синів, і Моава та всіх, хто воло́сся довко́ла стриже́, хто сидить на пустині, бо всі оці люди — пообрі́зані, а ввесь дім Ізраїлів — необрізаносе́рдий!

Закінчення сло́ва: бовва́ни будуть вигублені

10 Послухайте слова того́, що вам каже Госпо́дь, о доме Ізраїлів!

 2 Так говорить Госпо́дь: Не навчайтесь доріг цих наро́дів, і небесних озна́к не лякайтесь, — бо тільки пога́ни лякаються їх!

 3 Бо устави наро́дів — марно́та вони, божок бо — це дерево, з лісу ви́рубане, і це ді́ло рук майстра сокирою!

 4 Срі́блом та зло́том його прикра́шають, цвя́хами та молотка́ми прикрі́плюють їх, і він не захитається.

 5 Вони, як опу́дало на огірко́вім горо́ді, й безмовні, і конче їх носять, бо не ходять вони. Не бійтеся їх, бо не вчинять лихого, і також учинити добро — це не в їхній силі!

 6 Такого, як Ти, нема, Господи: Ти великий й велике Ім'я́ Твоє могу́тністю!

 7 Хто не буде боятись Тебе, Ца́рю наро́дів? Бо Тобі це належить, бо між усіма́ мудреця́ми наро́дів і в усьо́му їхньому царстві немає такого, як Ти!

 8 Вони стали всі ра́зом безумні й безглузді, — наука марна́ — оце дерево!

 9 Срібна бляха з Тарші́шу приве́зена, злото ж з Офі́ру, праця ма́йстра й руки́ золота́рської, блаки́ть та пурпу́ра — їхня одіж, усі́ вони — праця мистців.

 10 А Господь — Бог правдивий, Він — Бог Живий та Цар вічний! Від гніву Його затрясе́ться земля, і не знесу́ть Його гніву наро́ди.

 11 Отак їм скажіть: бо́ги, що неба й землі не вчинили, погинуть з землі та з-під неба цього![12]

 12 Своєю Він силою землю вчинив, Своєю премудрістю міцно поставив вселе́нну, і небо напну́в Своїм розумом.

 13 Як голос Його забрини́ть, — у небеса́х шумлять води, а коли підіймає Він хмари із кра́ю землі, коли бли́скавки чинить дощем та вітер виво́дить з криївок Своїх,

 14 тоді кожна люди́на дурі́є в своєму знанні́, усяк золота́р посоро́млений через бовва́на, бо ві́длив його — це неправда, і немає в них духа!

 15 Марно́та вони, вони праця на сміх, — в час наві́щення їх вони згинуть!

 16 Не така, як оці, частка Яковова, бо Він все вформува́в, а Ізраїль — племе́но спа́дку Його, Господь Савао́т — Його Йме́ння!

 17 Забери із землі свій това́р, ти, що сидиш ув обло́зі!

 18 Бо Господь каже так: Ось цим ра́зом Я кину мешка́нців цієї землі, мов із пра́щі, і прити́сну їх так, щоб пізна́ння знайшли.

 19 Ой, горе мені з-за нещастя мого́, моя рана болю́ча! А я говорив: це хвороба моя, і знесу́ я її.

 20 Наме́та мого́ попусто́шено і зі́рвані всі мої шну́ри. Розійшли́сь мої діти від мене й нема їх, нема вже кому́ розтягну́ти наме́та мого́ та пові́сити заві́си мої.

 21 Бо па́стирі стали безглу́зді, і вони не зверта́лись до Господа, — тому́ не щасти́лося їм, і розпоро́шене все їхнє ста́до.

 22 Голос звістки: Іде ось, і гу́ркіт великий з півні́чного кра́ю, щоб ю́дські міста́ оберну́ти в спусто́шення, на мешка́ння шака́лів.

 23 Знаю, Господи, я, що не в волі люди́ни доро́ги її, не в силі люди́ни, коли вона ходить, кермува́ти своїм кро́ком.

 24 Карай мене, Господи, тільки ж за су́дом, не гнівом Своїм, щоб не знищити мене́!

 25 Вилий лю́тість Свою на наро́ди, що не знають Тебе, та на ро́ди, що Йме́ння Твого не кликали, що Якова з'їли й поже́рли його, і погубили його, а мешка́ння його опусто́шили!“

Доріка́ння наро́дові за гріхи його́

11 Слово, що було до Єремії від Господа, кажучи:

 2 „Послухайте слів заповіту оцьо́го, і будете їх говорити юдеям і ме́шканцям Єрусалиму,

 3 і скажеш ти їм: Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Про́клята та люди́на, що не слухає слів заповіту цього́,

 4 що його наказав був Я вашим батька́м того дня, коли їх виво́див із кра́ю єгипетського, із залізного го́рна, говорячи: Слухайтеся Мого голосу, і робіть усе те, що Я накажу́ вам, — і бу́дете ви народом Моїм, а Я бу́ду вам Богом,

 5 щоб Я ви́повнив при́сягу ту, якою Я вашим батька́м присяга́в дати їм Край, що тече молоком, як сьогодні! А я відповів та сказав: Амі́нь, Господи!

 6 І промовив до мене Госпо́дь: Виголо́шуй оці всі слова́ по юдейських міста́х та на вулицях Єрусалиму, говорячи: Слухайтесь слів заповіту цього́, і вико́нуйте їх!

 7 Бо направду засвідчив Я вашим батька́м того дня, як виводив їх з кра́ю єгипетського, і до сьогодні Я пильно засві́дчую, кажучи: Слу́хайтеся Мого голосу!

 8 Та не слухали й не прихиляли вони свого вуха, і кожен ходив за упе́ртістю злі́сного серця свого. І Я спровадив на них усі слова заповіту цього, що Я наказав був робити, вони ж не робили.

 9 І промовив до мене Господь: Зна́йдений бунт між юдеями та між мешка́нцями Єрусалиму!

 10 Повернулись вони до гріхів своїх давніх батькі́в, що слухатися Моїх слів не хотіли, і пішли за бога́ми чужими, щоб їм служити. Дім Ізраїлів і дім Юдин зламали Мого заповіта, якого Я склав з їхніми батька́ми.

 11 Тому так промовляє Госпо́дь: Ось Я лихо на них наведу́, що вийти із нього не змо́жуть, і кли́кати бу́дуть до Мене, але не почую Я їх!

 12 І пі́дуть юдейські міста́ та єрусалимські мешканці, і бу́дуть кричати до богів, що їм ка́дять вони, але ті помогти́ — не помо́жуть їм за ча́су їхнього лиха!

 13 Бо богів твоїх — за числом твоїх міст, Юдо, і за числом вулиць Єрусалиму наста́влено же́ртівників для Моло́ха, же́ртівників, щоб кади́ти Ваалові.

 14 А ти не молися за цього наро́да, і блага́ння й молитви за них не здійма́й, бо Я не почую за ча́су того́, коли кли́кати будуть до Мене з-за лиха свого́!

 15 По́що Моєму коханому в домі Моєму чинити злі за́міри? Чи то́всті куски́ і м'ясо посвя́тне відве́рнуть від тебе нещастя твоє? Тоді б ти радів!

 16 „Оли́вка зелена, гарна пло́дом хорошим“, — так кликнув Господь твоє йме́ння. Але з шумом великого вітру огонь запали́вся круг неї, і галу́зки її полама́ються!

 17 А Господь Саваот, що тебе посадив, говорив був на тебе лихе за зло дому Ізраїля та дому Юди, що робили собі, щоб гніви́ти Мене, щоб кади́ти Ваа́лові.

Анато́тяни хочуть убити Єремію

 18 А Господь дав пізна́ти мені — й я пізнав, і тоді Ти вчинив, що побачив я їхні діла́.

 19 А я був, мов лагі́дна вівця́, що прова́дять її на зако́лення, і не знав, що на мене вони вимишля́ли заті́ї: „Пони́щмо це дерево з пло́дом його, і з кра́ю живих його ви́тнім, і йме́ння його не згадається більше!“

 20 Але, Господи Саваоте, Ти Суддя сраведливий, що досліджуєш ни́рки[13] та серце, — хай над ними побачу я по́мсту Твою, бо справу свою я дові́рив Тобі!

 21 Тому так промовляє Господь на людей Анато́ту, що пошу́кують душу твою та говорять: „Не пророкуй Ім'я́м Господа, щоб не померти тобі від рук наших!“

 22 Тому так промовляє Господь Савао́т: Ось Я навіщу́ їх: від меча юнаки́ повмирають, а сини їхні та їхні до́чки від голоду вмруть!

 23 І оста́нку не буде по них, бо спрова́джу Я зло на людей Анато́ту у році наві́щення їх!

Провини наро́ду

12 Справедливий Ти, Господи, будеш, коли б я судився з Тобою, проте правува́тися буду з Тобою: чому́ то дорога безбожним щасти́ться, чому́ то спокійні всі зра́дники?

 2 Ти їх посадив — і вони вкорени́лись, ростуть і прино́сять плоди́. Ти близьки́й в устах їхніх, та далекий від їхніх серде́ць.[14]

 3 А Ти, Господи, знаєш мене, Ти бачив мене й дослідив моє серце, що з Тобою воно. Відлучи́ їх, немов на зарі́з ту отару, і признач їх на день побиття́!

 4 Аж доки в жало́бі земля пробува́тиме, і со́хнути буде трава всього поля за зло її ме́шканців? Гине худо́ба та пта́ство, бо сказали вони: кінця нашого Він не побачить!

 5 Як ти з пі́шими бігав, і вони тебе зму́чили, то як будеш змагатися з кі́ньми? Ти в спокі́йному кра́ї безпечний, та що будеш робити в пові́дді Йорда́ну?

 6 Бо також твої бра́ття та дім твого ба́тька — і вони тебе зраджують, і криком кричать за тобою, — не вір їм, коли й добре тобі говори́тимуть!

 7 Поки́нув Я Свій дім, залиши́в спа́док Свій; миле Моєї душі Я віддав у долоню її ворогів.

 8 Спа́док Мій Мені став, мов лев той у лісі, — свій голос дав проти Мене, тому́ то його Я знена́видив.

 9 Чи для Мене спа́док Мій, — хижий птах різноба́рвний, що хижі птахи́ позліта́лись круг нього? Ідіть, позбирайте усю польову́ звірину́, спрова́дьте, щоб же́рли!

 10 Числе́нні па́стирі попсува́ли Мого виноградника, потопта́ли Мій у́діл, Мій улю́блений уділ вони обернули на голу пустиню!

 11 Обернули його на спусто́шення, він при Мені у жало́бі, спусто́шений, увесь Край опусті́лий, — бо ніко́го нема, хто б поклав це на серце собі!

 12 Поприхо́дять на всі лисі гори в пустині руїнники, бо меч Господа все позжира́є від кра́ю землі й аж до кра́ю землі, миру не буде для всякого тіла!

 13 Пшеницю посіяли, те́рня ж пожали, наму́чилися, та не мали кори́сти. І буде вам сором за ваші плоди́ через лю́тість Господнього гніву!

 14 Так говорить Господь про лихих усіх сусідів моїх, що вони дотика́ються того спа́дку, що Я дав на спа́дщину наро́ду Моєму Ізраїлеві: Ось Я повирива́ю їх з їхньої землі, і вирву дім Юдин з сере́дини їхньої.

 15 І станеться, як Я їх повирива́ю, то верну́ся й помилую їх, і кожного з них приверну́ до спа́дщини його, і кожного до кра́ю його.

 16 І буде, якщо вони справді навча́ться доріг наро́ду Мого, щоб присягатися Йме́нням Моїм: „Як живий Господь“, — як вони присягати навчили наро́д Мій Ваалом, то збудуються серед наро́ду Мого!

 17 А якщо не послухають, то ви́рву наро́д цей, вирива́ючи та вигубля́ючи, каже Господь!“

Льняни́й пояс зіпсутий

13 Так промовив до мене Господь: „Іди й купи собі льняно́го пояса, і підпережи́ ним свої сте́гна, але в воду не клади́ його“.

 2 І купив я того пояса за Господнім словом, та й підпереза́в свої сте́гна.

 3 І було мені слово Господнє удруге, говорячи:

 4 „Візьми того пояса, якого купив, що на сте́гнах твоїх, і встань,[15] іди до Ефрату[16], та й сховай його там у розщі́лині ске́лі“.

 5 І пішов я, і сховав його в Ефраті, як Господь наказав був мені.

 6 І сталося по багатьох днях, і сказав мені Господь: „Устань,[15] іди до Ефрату, і візьми звідти того пояса, що Я наказав був тобі сховати його там“.

 7 І пішов я до Ефрату, і викопав, і взяв того пояса з місця, де я сховав був його, — аж ось той пояс незда́тний!

 8 І було мені слово Господнє, говорячи:

 9 „Так говорить Господь: Отак зни́щу Я Юдину гордість та гордість велику Єрусалиму,

 10 цього злого наро́да, що не хоче він слухатися Моїх слів, що ходить за впертістю[17] серця свого! І пішов він в сліди інших богі́в, щоб служити їм та поклонятися їм. І станеться він, як цей пояс, — до нічо́го незда́тний!

 11 Бо як приляга́є цей пояс до сте́гон чоловіка, так притверди́в Я до себе ввесь Ізраїлів дім та ввесь Юдин дім, — говорить Госпо́дь, — щоб стали наро́дом Мені і йме́нням, і хвало́ю та пишното́ю, — та вони не послухались!

 12 І скажеш до них оце слово: Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: усякий бурдю́к вином наповня́ється. І відкажуть тобі: „Чи ми справді не знаєм, що всякий бурдю́к вином наповня́ється?“

 13 І скажеш до них: Так говорить Господь: Ось напо́вню Я п'я́нством усіх ме́шканців кра́ю цього́, і царів, що сидять на Давидовім троні, і священиків, і пророків, і всіх ме́шканців Єрусалиму.

 14 І розіб'ю́ їх одно́го об о́дного, ра́зом батькі́в та сині́в, говорить Господь, — Не зми́луюся, і не змилосе́рджусь, і не пожалію, щоб їх не пони́щити!

 15 Послухайте ви та візьміть до ушей, — не виви́щуйтеся, бо Господь це сказав!

 16 Дайте Господу, Богові вашому, славу, поки не зробить Він те́мно, і по́ки на те́мних гора́х не спіткну́ться вам ноги! І будете ви сподіва́тися сві́тла, а Він зробить це те́мрявою та вчинить імло́ю.

 17 А коли ви цього́ не послу́хаєте, буде плакати таємно душа моя з вашої го́рдости, й око моє проливатиме сльо́зи, і зайде́ться сльозою, бо ста́до Господнє займу́ть у поло́н!

 18 Скажіть до царя й до царе́вої матері: Сідайте додо́лу, бо з голів ваших спала корона вашої слави!

 19 Півде́нні міста позами́кані будуть, і не буде, хто б їх відчини́в, — ви́гнаний буде ввесь Юда, вигнаний буде цілко́м!

 20 Зведіть ваші о́чі, й побачте отих, що прихо́дять із пі́вночі: де череда́ та, що да́на тобі, ота́ра пишно́ти твоєї?

 21 Що ти скажеш, о до́чко Сіону, як Він над тобою пана́ми поставить отих, яких ти навчила була́ за дові́рених бути, — чи ж му́ки не схо́плять тебе, немов ту породі́ллю?

 22 коли ж скажеш у серці своєму: „Чому́ такі речі спітка́ли мене?“ — за числе́нні провини твої відкриті подо́лки твої, ого́лені ноги твої силомі́ць!

 23 Чи му́рин відмі́нить коли свою шкі́ру, а панте́ра — ті пля́ми свої? Тоді зможете й ви чинити добре, навче́ні чинити лихе́!

 24 Тому́ розпоро́шу їх, мов ту поло́ву, що з вітром з пустині летить:

 25 Оце жеребо́к твій, це у́діл, який Я відмі́ряв тобі, — говорить Господь, — бо забула Мене та наді́ялася на непра́вду!

 26 І закочу́ теж подо́лки твої над обличчя твоє, — і пока́жеться га́ньба твоя:

 27 твої перелю́бства й іржа́ння твої, сором блу́ду твого на полі на па́гірках, — Я бачив гидо́ти твої. Горе тобі, Єрусалиме, що не очи́стишся! Доки ж іще?“

Посу́ха та голод

14 Слово Господнє до Єремії, що було в справі посу́хи.

 2 „Упала в жало́бу Юдея, а брами[18] її ослабі́ли, насу́пилися на землі, і знявся крик Єрусалиму.

 3 А вельмо́жі її своїх слуг посилають по во́ду, — вони йдуть до крини́ці — й води не знахо́дять, їхній по́суд порожній верта́ється. Засоро́мляться та зашарі́ють вони, і свої го́лови понакрива́ють.

 4 Тому́, що земля стала спра́гла, бо дощу́ не було на землі, засоро́милися рільники́, свої го́лови понакрива́ли.

 5 Навіть ла́ня на полі поро́дить сарня́тко та й кине, бо немає трави.

 6 Навіть дикі осли́ поставали на голих гора́х, вітер втягують, мов ті шака́ли, і ме́ркнуть їм очі, бо немає трави.

 7 Якщо проти нас свідчать наші провини, о Господи, то зроби ради Йме́ння Свого́, бо намно́жились наші відсту́пники, ми Тобі нагріши́ли!

 8 О надіє Ізраїлева, о Спасителю в ча́сі недолі, — нащо будеш Ти в Кра́ї, як той чужани́ця, й як той подоро́жній, що намета лише на ночлі́г розтяга́є?

 9 Нащо будеш Ти, мов людина остовпі́ла, немов той сила́ч, що не може спасти́? Таж Ти в нашій сере́дині, Господи, Йме́ння ж Твоє на нас кли́четься, — не залиша́й нас!

 10 Так говорить Господь до наро́ду цього́: Так люблять вони волочи́тись, а не стри́мувати своїх ніг, тому́ то не має Господь уподо́бання в них, — Він тепер їхню провину згада́є, і їхній гріх покарає!

 11 І промовив до мене Госпо́дь: Не молись за наро́д цей на добре йому́:

 12 Як вони будуть по́стити, Я не послухаю їхніх блага́нь, а коли принесуть цілопа́лення й дар, Я їх не прийму́, — бо Я повигу́блюю всіх їх мечем, і голодом, і морови́цею!

Фальшиві пророки

 13 А я відказав: О Господи, Боже! Ось пророки гово́рять до них: „Ви не бу́дете бачити меча́, і не буде вам голоду, правдивий бо мир в цьому місці вам дам!“

 14 Та промовив до мене Господь: Ці пророки неправду Іме́нням Моїм пророкують: Я їх не посилав, і не наказував їм, і їм не говорив! Вони вам пророкують невірні виді́ння та ча́ри, нікче́мність й ома́ну свого се́рця.

 15 Тому так промовляє Господь на пророків, які пророкують Іме́нням Моїм, хоч Я не посилав їх, та що кажуть вони: „Меч та голод не буде в цім кра́ї“: від меча́ та від голоду згинуть пророки такі!

Кара на наро́д

 16 А наро́д, що таке пророку́ють йому́, розки́даний буде по вулицях Єрусалиму від голоду та від меча́, і не буде кому поховати його́, — вони й їхні жінки́, й їхні сини та їхні до́чки, і виллю на них їхнє зло!

 17 І ти скажеш до них оце слово: Хай заходять удень та вночі мої очі слізьми́, і нехай не зати́хнуть, бо ді́вчина, доня народу мого́, буде побита великим нещастям, дуже болю́чим уда́ром!

Блага́ння Єремії помилувати народ

 18 Якщо ви́йду на поле — ось побиті мече́м, й якщо ви́йду до міста — ось помлі́лі із го́лоду, і навіть пророк та священик шмигля́ють по кра́ю, якого не знають.

 19 Чи насправді покинув Ти Юду? Чи й Сіоном гиду́є душа Твоя? Чому вра́зив Ти нас — і немає нам ліку? Ми чекаємо миру — й немає добра, і ча́су вздоро́влення — та ось тільки жах!

 20 Знаємо, Господи, нашу безбожність, вину наших батькі́в, бо ми проти Тебе згріши́ли, —

 21 та не відкида́й нас ради Йме́ння Свого́, не безчесть трону слави Своєї, пам'ятай, не зламай заповіту Свого із нами!

 22 Хіба є між марни́ми божка́ми пога́нів такі, що спуска́ють дощі? І чи небо саме дає зли́ву? Чи ж не Ти — Господь Бог наш? Тому́ то на Тебе наді́ємось ми, бо Ти це все чи́ниш!

Господня відповідь на блага́ння

15 І промовив до мене Господь: Якщо став би Мойсей й Самуїл перед лицем Моїм, — то душа Моя до наро́ду цього́ не звернулася б! Віджени їх із-перед Мого лиця, і нехай повихо́дять!

 2 І буде, як скажуть до тебе вони: „Куди пі́демо?“ то скажеш до них: Так говорить Господь: Хто на смерть — ті на смерть, і хто на меча́ — на меча́, і хто на го́лод — на го́лод, а хто до поло́ну — в поло́н.

 3 І Я навіщу́ їх чотирьома́ способа́ми, говорить Госпо́дь: мечем, щоб побити, і псами, щоб їх волочи́ти, і пта́ством небесним, і земно́ю звіри́ною, щоб же́рли та ни́щили.

 4 І Я дам їх на по́страх усім ца́рствам землі за Манасі́ю, Єзекіїного сина, царя Юдиного, за те, що́ зробив був він в Єрусалимі.

 5 Бо хто зми́лується над тобою, о Єрусалиме? І хто співчуття́[19] тобі ви́явить? І хто зве́рне з путі, щоб тебе запита́ти про пово́дження?

 6 Ти покинув Мене, — промовляє Господь, — відступи́вся наза́д, тому Я простягнув Свою руку на те́бе, і знищив тебе́, — утоми́вся Я жа́лувати!

 7 І ві́ячкою їх розві́яв по бра́мах[20] землі, позбавив дітей, і погуби́в Свій наро́д, бо вони не верну́лись з доріг неправдивих своїх,

 8 — у Мене більше було́ його вдів, як морсько́го піску́! А на матір юна́цтва, — спровадив опі́вдні грабі́жника їм, нагло кинув на неї страхі́ття та жах, —

 9 зомлі́ла вона, що сімо́х породила, ви́дихнула свою душу, зайшло сонце її, коли був іще день, засоро́милася та збенте́жилась. А решту їх Я дам під меча́ перед їхніми ворогами, говорить Господь.

 10 Горе мені, моя мати, що ти породила такого мене́, чоловіка сварли́вого та чоловіка сутя́жного для всієї землі! Ніко́му я не позича́в, і ніхто мені не боргува́в, та всі проклинають мене́.

 11 Промовив Господь: Я справді підси́лю на добре тебе, Я справді вчиню́, що проси́тиме ворог тебе́ за час зла й за час у́тиску!

 12 Чи можна зламати залі́зом залі́зо із пі́вночі й мідь?

 13 Багатство твоє й твої ска́рби на здо́бич віддам, і не за ці́ну, але́ за гріхи твої всі, у всіх границях твоїх.

 14 І вчиню́, що ти будеш служити своїм ворогам у тім кра́ї, якого не знаєш, бо огонь запала́в в Моїм гніві, і над вами пала́тиме він!

 15 Ти, Господи, знаєш усе, — згадай же мене́ й заступися за ме́не, і помсти́ся над тими, що го́нять мене! На до́вгу Свою терпеливість до них мене не бери, знай, що сором носив я за Тебе!

 16 Як тільки слова́ Твої знахо́дилися, то я їх поїда́в, і було слово Твоє мені радістю і втіхою серця мого́, бо кли́калось Йме́ння Твоє надо мною, о Господи, Боже Савао́те!

 17 Не сидів я на зборі весе́лому та не радів, — через руку Твою я самі́тний сидів, бо Ти гнівом напо́внив мене.

 18 Чому біль мій став вічний, а рана моя невиго́йна, що не хоче заго́їтись? Чи справді Ти станеш мені як обма́нний поті́к, що во́ди його висиха́ють?

 19 Тому́ Господь так відказав: Якщо ти наве́рнешся, то тебе́ приверну́, і перед лицем Моїм станеш, а як здобу́деш дорогоці́нне з нікче́много, бу́деш як у́ста Мої: до тебе самі вони зве́рнуться, а не ти до них зве́рнешся!

 20 І дам Я тебе для оцьо́го наро́ду за му́ра міцно́го із міді, і будуть вони воювати з тобою, та не перемо́жуть тебе: бо Я буду з тобою, щоб спасати тебе й щоб тебе рятува́ти, говорить Господь!

 21 І вряту́ю тебе з руки злих, і з рук наси́льників тих тебе ви́зволю!“

Повне спусто́шення Кра́ю

16 І було́ слово Господнє до мене, промовляючи:

 2 „Не бери собі жінки, і хай у те́бе не буде синів, ні дочо́к у цьому місці.

 3 Бо так промовляє Господь про синів і про дочок, що наро́джені в місці цьому́, і про їхніх матері́в, що наро́джують їх, і про їхніх батьків, що їх ро́дять у Кра́ї цьому́:

 4 Від жахливих хворі́б повмирають вони, не будуть опла́кувані, і не будуть похо́вані, — гноєм стануть вони на пове́рхні землі. Від меча́ та від голоду згинуть вони, і стане їхній труп стервом пта́ству небесному й зе́мній звіри́ні.

 5 Бо так промовляє Господь: Не заходь у дім сму́тку,[21] і не ходи голоси́ти, і не співчува́й їм, бо від цьо́го наро́ду забрав Я Свій мир, — говорить Господь, — ласку та милість.

 6 І повимира́ють великі й малі в цьому Кра́ї, не бу́дуть похо́вані, і голоси́ти не будуть за ними, і не бу́дуть робити нарі́зів, і не будуть робити собі ли́сини.

 7 І не будуть ламати їм хліба в жало́бі, щоб потішити їх над померлим, і не напо́ять їх ке́ліхом втіхи над батьком його й його матір'ю.

 8 І до до́му бенке́ту не входь, щоб сидіти із ними, щоб їсти й щоб пити.

 9 Бо так промовляє Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ось Я припиню́ в цьому місці на ваших оча́х і в днях ваших голос радісний й голос веселий, голос молодого та голос молодої!

 10 І бу́де, коли перека́жеш наро́дові цьому́ ці слова́, то скажуть тобі: „За́ що Господь говорив проти нас все велике це лихо? І яка вина наша, й який то наш гріх, яким ми прогріши́лися Господу, Богові нашому?“

 11 І відкажеш до них: За те, що Мене батьки ваші покинули, — каже Господь, — і пішли за іншими богами і служили їм та поклонялися їм, а Мене полишили й Зако́на Мого не вико́нували!

 12 А ви робите гірше від ваших батькі́в, і кожен із вас ось іде за упе́ртістю лютого серця свого́, щоб Мені не служити,

 13 Тому викину вас з цього Кра́ю до кра́ю, якого не знали ні ви, ані ваші батьки́. І будете там богам іншим служити удень та вночі, бо не дам Я вам милости.

 14 Тому́ наступають ось дні, — говорить Господь, — і не бу́дуть уже говорити: „Як живий Господь, що вивів синів Ізраїлевих із кра́ю єгипетського“,

 15 а тільки: „Як живий Господь, що вивів синів Ізраїлевих із півні́чного кра́ю, і зо всіх тих країв, куди був розігнав їх“. Та Я їх верну́ на їхню зе́млю, яку Я був дав батька́м їхнім.

 16 Оце Я пошлю́ по числе́нних риба́лок, — говорить Господь, — і ви́ловлять їх, немов рибу, а пото́му пошлю по числе́нних мисли́вців, і повило́влюють їх з усіх гір, і з усякого взгі́р'я, і зо ске́льних розщі́лин.

 17 Бо очі Мої — на всі їхні доро́ги[22]: вони не сховалися з-перед Мого лиця, і з-перед ока Мого́ не закрилася їхня провина.

 18 І найперше Я їм надолу́жу подві́йно за їхню провину й за гріх їхній, за теє, що тру́пом обри́джень своїх збезче́стили Край Мій, а їхні гидо́ти спа́док Мій перепо́внили.

 19 О Господи, сило моя та тверди́не моя, і за́хисте мій в день недолі! Поприхо́дять до тебе наро́ди від кі́нців землі та й промо́влять: Одіди́чили наші батьки лиш неправду й марно́ту, пожитку ж ві́д них не було́.

 20 Чи зро́бить люди́на для себе богі́в, а вони не боги́?

 21 Тому́ то ось Я учиню́, що пізна́ють цим ра́зом вони, учиню́, що пізнають вони Мою руку та силу Мою, і пізнають, що Йме́ння Моє — це Господь!

Юдин гріх

17 Гріх Юдин напи́саний ри́льцем залізним, діяма́нтовим ві́стрям він ви́ритий на табли́ці їхнього серця, і на ро́гах жерто́вників їхніх.

 2 Як про синів своїх, так пам'ятають про жерто́вники свої та своїх Аше́р[23] при зеленому де́реві, на високих підгі́рках,

 3 про го́ру на полі. Багатство твоє й твої ска́рби на здо́бич віддам, пагірки жерто́вні твої — за гріх по всіляких границях твоїх.

 4 І опустиш ти руку свою спа́дку свого, що Я дав був тобі. І вчиню́, що ти бу́деш служити своїм ворогам у тім кра́ї, якого не знаєш, бо огонь запали́ли ви в гніві Моїм, й аж навіки пала́тиме він!

 5 Так говорить Господь: Прокля́тий той муж, що надію кладе́ на люди́ну, і робить раме́ном[24] своїм слабу плоть,[25] а від Господа серце його відступає!

 6 І він бу́де, як голий той кущ у степу́, і не побачить, щоб добре прийшло́, і він пробува́тиме в кра́ї сухому в пустині, у кра́ї солоному та незаме́шканому.

 7 Благослове́нний той муж, що поклада́ється на Господа, що Господь — то надія його!

 8 І він бу́де, як дерево те, над водою поса́джене, що над пото́ком пускає корі́ння своє, і не боїться, як при́йде спеко́та, — і його листя зелене, і в році посу́хи не буде жури́тись, і не перестане прино́сити пло́ду!

 9 Людське серце найлукавіше над все та невиго́йне, хто пізнає його?

 10 Я Господь, що досліджує серце,[26] що випробо́вує ни́рки,[26] щоб кожному дати згідно з пу́ттю його, за пло́дом учи́нків його́.

 11 Куропа́тва виси́джує я́йця, яких не прине́сла, — це той, хто багатство набув, та неправдою: він покине його в половині днів своїх, і стане безу́мним при своєму кінці́.

 12 Трон слави, висо́кий від віку, — це місце нашої святині!

 13 Надіє Ізраїлева, Господи, — посоро́млені будуть усі, хто Тебе залиша́є! Ті, що Мене покида́ють, на піску́ будуть списані, бо вони поки́нули Господа, джерело живої води.

 14 Уздоров мене, Господи, і буду вздоро́влений я, спаси Ти мене, і я буду спасе́ний, — бо Ти слава моя!

 15 Ось вони мені кажуть: „Де слово Господнє? Нехай воно при́йде!“

 16 А я не відтягавсь бути па́стирем в Тебе, не жада́в злого дня, Ти це знаєш, — що вихо́дило з уст моїх, те перед лицем Твоїм явне було́.

 17 Не будь Ти для мене страхі́ттям, — на день зла Ти моє пристано́вище!

 18 Бодай посоро́мились ті, хто мене переслі́дує, а я щоб не був посоро́млений, нехай побенте́жені бу́дуть вони, а я хай не буду збенте́жений, день злого на них наведи́ та зламай їх подві́йним злама́нням!

Святкуйте суботу

 19 Так промовив до мене Господь: Іди, і станеш у брамі синів наро́ду, що юдські царі входять нею та нею виходять, та по всіх брамах Єрусалиму.

 20 І скажеш до них: Послухайте слова Господнього, царі юдські й уся Юдеє, та всі ме́шканці Єрусалиму, що входите брамами тими.

 21 Так говорить Господь: Стережіться за ду́ші свої, і не носіть тягару́ за субо́тнього дня, і не носіть його бра́мами Єрусалиму.

 22 І не носіть тягару́ з домів ваших субо́тнього дня, і жо́дної праці робити не бу́дете, і день субо́тній освя́тите, як Я вашим батька́м наказав був!

 23 Та вони не послухали, й вуха свого не схили́ли, і вчинили себе тугоши́їми, щоб не слухатися та не брати навча́ння.

 24 I буде, якщо Мене справді ви бу́дете слу́хатись, — каже Господь, — щоб тягару́ не носити в брами міста цього́ за субо́тнього дня, і щоб освяти́ти день суботній, і щоб жодної праці в цей день не робити, —

 25 то ходи́тимуть бра́мами міста цього царі та князі́, що будуть сидіти на троні Давидовім, що їздити будуть колесни́цями й кі́ньми, вони й їхні прави́телі, юдеї та ме́шканці Єрусалиму, і це місто стоятиме вічно!

 26 І будуть прихо́дити з Ю́диних міст та з око́лиць Єрусалиму, і з кра́ю Веніяминового, і з рівни́ни, і з гір, і з пі́вдня, і цілопа́лення й жертви прино́сити бу́дуть, та жертву хлі́бну, і ла́дан, і будуть прино́сити жертву подяки до дому Господнього.

 27 А якщо ви Мене не послу́хаєтесь, щоб святити день субо́тній і щоб тягару́ не носити, і щоб бра́мами Єрусалиму субо́тнього дня не ходити, то огонь підпалю́ в їхніх брамах, і він поїсть єрусалимські пала́ти, — і не пога́сне!

Єремія в домі ганчара́

18 Оце слово, що було до Єремії від Господа, говорячи:

 2 „Устань, і зійди́ до дому ганчара́, і там почуєш слова́ Мої“.

 3 І зійшов я до дому ганчара́, аж ось він робить працю на кружа́лі.

 4 І в руках ганчара́ попсу́лась посу́дина, яку він із глини робив. І він зно́ву зробив з неї іншу посу́дину, як сподо́балося ганчаре́ві зробити.

 5 І було мені слово Господнє, говорячи:

 6 „Чи не міг би зробити й Я вам, як ганча́р цей, о доме Ізраїлів? каже Господь. Ось як глина в руці ганчара́, так в руці Моїй, доме Ізраїля, й ви!

 7 Я ча́сом кажу́ про наро́д та про ца́рство, щоб ви́рвати його, і щоб розбити та ви́губити,

 8 та коли цей наро́д, що про нього казав Я, пове́рнеться від свого зла, то пожалую Я щодо того зла, яке ду́мав чинити йому́.

 9 А ча́сом кажу́ про наро́д та про царство, щоб його збудувати та щоб посадити,

 10 та як він зро́бить зле в Моїх о́чах, щоб не слухатися Мого го́лосу, то пожа́лую щодо того добра́, про яке говорив, що вчиню́ Я його.

 11 А тепер скажи до юдея й до мешканців Єрусалиму, говорячи: Так говорить Господь: Ось готую лихе́ проти вас, і заду́мую за́дум на вас, — верніться ж ви кожен з дороги[27] своєї лихо́ї, і полі́пшіть доро́ги свої й свої вчинки!

 12 Та вони відказали: „Пропа́ло! бо ми бу́дем ходи́ти[27] за своїми думка́ми, і кожен робитиме згідно з упе́ртістю серця свого́.“

 13 Тому так промовляє Господь: Поспитайте но ви між наро́дами, — чи хто чув, як оце? Страшну річ учинила та діва Ізраїлева!

 14 Хіба́ сніг Ліва́ну зі́йде зо скелі на полі? Чи ви́сохнуть во́ди чужі та холодні, теку́чі?

 15 Бо про Мене забув Мій наро́д: вони ка́дять марно́ті, а та ро́бить їм так, що вони на дорогах своїх спотика́ються, на давніх путя́х, щоб ходити стежка́ми, по дорозі невби́тій,

 16 щоб свій Край учинити страхі́ттям, посміхо́вищем вічним. Кожен, хто бу́де прохо́дити ним, остовпі́є та буде хита́ти головою своєю.

 17 Мов вітер зо сходу, розвію Я їх перед во́рогом; поти́лицю,[28] а не обличчя Я їм покажу у день їхнього го́ря!“

Змо́ва на Єремію

 18 І сказали вони: „Ходіть, і обмірку́ємо за́міри на Єремію, бо не згинув Зако́н у священика, і рада в премудрого, а слово в пророка. Ходіть, і уда́рмо його язиком його власним, і не зважаймо на жодні слова́ його!“

 19 Послухай мене, о мій Господи, і почуй го́лос моїх супроти́вників!

 20 Хіба́ замість доброго злим надолу́жено буде? Бо яму копають вони для моєї душі. Згадай же, що перед обличчям Твоїм я стояв, щоб до́бре про них говорити, щоб гнів Твій від них відверну́ти!

 21 Тому їхніх синів віддай го́лодові, і мі́ццю меча́ викинь їх з Кра́ю, і бодай жінки їхні діте́й погуби́ли та вдо́вами стали, а їхні чолові́ки хай смертю повби́вані бу́дуть, юнаки́ їхні хай бу́дуть поби́ті мече́м на війні!

 22 Нехай чується крик з їхніх домі́в, — бо орду́ Ти знена́цька спрова́диш на них, — бо яму копали вони, щоб схопи́ти мене, і для ніг моїх па́стки поста́вили.

 23 А Ти, Господи, знаєш увесь їхній за́мір на мене на смерть, — не прости їм провин, а гріха́ їхнього із-перед обличчя Свого не зітри́, і хай перед Тобою спіткну́ться вони, — зроби поміж ними оце під час гніву Свого́!

У долині жа́ху

19 Господь сказав так: „Іди, і купиш ба́ньку в ганчара́, і візьми собі з старши́х наро́ду та з старши́х священиків.

 2 І вийдеш до долини Бен-Гіннома, що при вході до Череп'я́ної брами, і будеш там оголошувати ті слова́, що до тебе Я їх говоритиму.

 3 І скажеш: Послухайте слова Господнього, царі Юди та ме́шканці Єрусалиму! Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ось Я зло наведу́ на це місце, так що всякому, хто почує про нього, задзвени́ть в його ву́хах!

 4 Це за те, що вони залиши́ли Мене, і вчинили чужим оце місце, і кади́ли у ньому для інших богі́в, що не знали їх ані вони, ні батьки їхні, ані юдейські царі, і кров'ю невинних напо́внили місце оце,

 5 і па́гірки побудува́ли Ваа́лові, щоб палити дітей своїх на огні цілопа́лення для Ваала, чого́ не велів Я і не говорив, і що на серце Мені не прихо́дило!

 6 Тому́ наступають ось дні, — говорить Господь, — що не буде вже зва́тися місце це „То́фет“ і „Долина Бен-Гіннома“, а тільки „Долина Уби́вства“.

 7 І зни́щу на місці цьому́ раду Юдину та Єрусалиму, і впаду́ть від меча́ перед їхніми ворогами та від руки тих, хто шукає їхньої душі,[29] і дам падло́ їхнє на сте́рво для птаства небесного та для земно́ї звіри́ни.

 8 І вчиню́ оце місце страхі́ттям і по́сміхом, — кожен, хто буде прохо́дити ним, остовпі́є й засвище, побачивши всі його вра́зи.

 9 І вчиню́, що вони будуть їсти тіло синів своїх й тіло дочо́к своїх, і тіло один о́дного їсти вони бу́дуть в обло́зі та в у́тискові, яки́м будуть ти́снути їх вороги їхні та ті, хто буде шукати їхню душу[29].

 10 І розі́б'єш баньку на оча́х тих людей, що ходять з тобою,

 11 та й скажеш до них: Так говорить Господь Савао́т: Отак розіб'ю́ Я наро́д цей та місто оце, як розбивається по́суд ганча́рський, що не може вже бути напра́вленим, — і будуть ховати у То́феті через брак місця на по́греб.

 12 Так зроблю́ цьому місцю, говорить Господь, та мешканцям його́, щоб зробити це місто, як То́фет.

 13 І стануть доми́ Єрусалиму та доми́ царів Юди, як місце те То́фет, — нечисті усі ті доми́, що кадили на їхніх даха́х усім небесним світи́лам, та лили́ жертви литі для інших богі́в!

 14 І прийшов Єремія з То́фету, куди посилав його Господь пророкувати, і став у дворі Господнього дому, і сказав до всього наро́ду:

 15 Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ось спрова́джу до міста цього́ та до всіх його міст усе те лихо, що Я говорив був на ньо́го, бо вчинили вони свою шию твердо́ю, щоб не слухатися Моїх слів!

Ув'я́знення Єремії й його пророцтво на кривдника

20 І почув Пашху́р, — Іммерів син, священик, що був ста́ршим нагля́дачем, начальник Господнього дому, — Єремію, що пророкував ці слова́.

 2 І Пашхур набив пророка Єремію, і посадив його у в'язни́цю, що була в горі́шній брамі Веніяминовій, що в Господньому домі.

 3 І сталося наступного дня, і вивів Пашхур Єремію з в'язни́ці, а Єремія промовив до нього: Не Пашхур[30] Господь дав ім'я́ тобі, а тільки Маґор-Міссавів.[30]

 4 Бо так промовляє Господь: Ось Я зроблю́ тебе жа́хом для тебе самого та для всіх твоїх при́ятелів, і вони попа́дають від меча ворогів своїх, а очі твої будуть бачити це. А всього Юду віддам у руку царя вавилонського, і він нажене їх до Вавилону, і позабиває їх мечем.

 5 І дам увесь скарб цього міста та ввесь його здо́буток, і всю коштовність його, та всі скарби́ юдських царів, — усе це дам у руку їхніх ворогів, і вони пограбують їх, і ві́зьмуть їх та й відведу́ть їх до Вавилону.

 6 А ти, Пашхуре, та всі ме́шканці дому твого́ пі́дете до поло́ну. І при́йдеш ти до Вавилону, і помреш там, і будеш похований ти та всі твої при́ятелі, яким ти неправдиво пророкував.

Плач Єремії на утиски ворогів

 7 Намовля́в мене, Господи, — і був я намо́влений, Ти взяв міцно мене — й перемі́г! Я став цілий день посміхо́вищем, кожен глузу́є із мене.

 8 Бо коли тільки я говорю́, то кричу́, кличу: „Ґвалт!“ та „Грабі́ж“! і так сталося слово Господнє мені цілий день за ганьбу й посміхо́вище.

 9 І я був сказав: Не буду Його споминати, і не буду вже Йме́нням Його говорити! І стало це в серці моїм, як огонь той палю́чий, замкне́ний у ко́стях моїх, — і я змучивсь тримати його й більш не мо́жу!

 10 Бо чув я обмову числе́нних, — ось о́страх навко́ло: Розкажіть, — доне́семо на нього! Кожен муж, який в мирі зо мною, чатує мого упа́дку та каже: „Може буде обма́нений — і переможемо його, і помстимо́ся над ним!“

 11 Та зо мною Господь, як поту́жний сила́ч, тому ті, хто женеться за мною, спіткну́ться та не перемо́жуть! Будуть сильно вони посоро́млені, бо робили без ро́зуму,— вічний сором їм буде, який не забу́деться!

 12 А Госпо́дь Савао́т випробо́вує праведного, бачить ни́рки та серце. Хай над ними побачу я по́мсту Твою, бо Тобі я відкрив свою справу!

 13 Співайте пісні Господе́ві, усі хваліть Господа, бо спасає Він душу убогого від руки лиході́їв!

Прокляття дня свого наро́дження

 14 Прокля́тий той день, коли я народився, день, коли породила мене моя мати, хай благослове́нний не буде!

 15 Прокля́тий той муж, який сповісти́в мого батька, гово́рячи: „Народи́лось тобі дитя-хло́пець“, а тим справді потішив його!

 16 І бодай стався муж той, немов ті міста́, що Господь зруйнував й не пожалував їх, і нехай чує крик він ура́нці, а ле́мент військо́вий у ча́сі полу́дня,

 17 за те, що в утро́бі мене не забив, — і тоді була б стала мені моя мати за гріб мій, а утро́ба її вагітно́ю навіки була́ б!

 18 Чого́ то з утро́би я вийшов, щоб бачити кло́піт й скорбо́ту, і на́що кінча́ються в соромі ці мої дні?

Пророцтво про Вавилонський поло́н

21 Слово, що було до Єремії від Господа, коли цар Седекі́я послав був до нього Пашхура, сина Малкійїного, та священика Цефанію, сина Маасеїного, говорячи:

 2 „Звернися за нас до Господа, бо Навуходоно́сор, цар вавилонський, воює проти нас. Може Господь зробить з нами за всіма́ Своїми чу́дами, і той віді́йде від нас!“

 3 І сказав Єремія до них: „Так скажіть до Седекії:

 4 Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Ось Я назад оберну́ військо́ві знаря́ддя, що в вашій руці, що ви воюєте ними поза муром з вавилонським царем та з халде́ями, які обляга́ють вас, і позбираю їх до сере́дини цього міста.

 5 І буду Я воювати з вами рукою ви́тягненою та сильним раме́ном, і в гніві, і в лю́ті, і в великому пересе́рді!

 6 І вражу́ ме́шканців цього міста, і чоловіка, і худобу, — від великої морови́ці повмирають вони!

 7 А потому — говорить Господь — Я віддам Седекію, Юдиного царя, і його рабів, і наро́д, і врятованих у цьому місті від морови́ці, від меча та від голоду в руку Навуходоно́сора, царя вавилонського, та в руку ворогів їхніх, що шукають їхньої душі, і він ударить їх ві́стрям меча, — не змилується над ними й не змилосе́рдиться, і не матиме любови!

 8 А цьому наро́дові скажеш: Так говорить Господь: Ось Я даю перед вами дорогу життя й дорогу смерти.

 9 Хто сидітиме в цьому місті, той помре від меча́, і від голоду та від морови́ці; а той, хто пере́йде і при́йде до халдеїв, що вас обляга́ють, буде жити, і стане йому душа його за здо́бич.

 10 Бо Я оберну́в лице Своє на це місто на зле, а не на добре, — говорить Господь, — воно буде да́не в руку царя вавилонського, а він спалить його огнем!

Пророцтво на Юдин дім

 11 А домові царя Юди скажи так: Послухайте сло́ва Господнього:

 12 Доме Давидів, отак промовляє Госпо́дь: Судіть вранці суд і рятуйте грабо́ваного від руки переслі́дника, щоб не вийшла, немов той огонь, Моя лють, — і вона запала́є за зло ваших учинків, і не буде кому погаси́ти!

 13 Ось Я проти тебе, мешканко долини, о ске́ле рівни́ни, — говорить Госпо́дь, — на вас, що говорите: „Хто при́йде на нас і хто вві́йде в поме́шкання наші?“

 14 Бо Я покараю вас згідно із пло́дом ваших учинків, — говорить Господь, — і огонь запалю́ в його[31] лісі, і він пожере всі довкі́лля його!

22 Так говорить Господь: Зійди в дім Юдиного царя, і будеш казати там оце слово,

 2 та й промовиш: Послухай Господнього слова, о ца́рю юдейський, що сидиш на Давидовім троні, ти й раби твої та наро́д твій, що входите в бра́ми оці.

 3 Так говорить Господь: Чиніть правосу́ддя та правду, і рятуйте грабо́ваного від руки гноби́теля, чужинця́ ж, сироту та вдову́ не гнобі́ть, не грабу́йте, і крови невинної не проливайте на місці цьому́!

 4 Бо коли оце слово наспра́вді ви ви́конаєте, то ходитимуть бра́мами дому оцьо́го царі, що будуть сидіти на троні Давида, що їздити бу́дуть колесни́цями й кіньми, він і раб його та наро́д його.

 5 А якщо не послухаєтесь оцих слів, то клянуся Собою — говорить Госпо́дь: руїною ста́неться дім цей!

 6 Бо так промовляє Госпо́дь про дім царя Юди: Ти для Мене Ґілеа́д, щит Ліва́ну, та поправді кажу́ Я, — тебе оберну́ на пустиню, на міста́ незасе́лені!

 7 І приготу́ю на тебе отих, що руйнують люди́ну та збро́ю її, і вони твої ке́дри добі́рні зітну́ть і їх повкида́ють в огонь!

 8 І люди числе́нні ходитимуть містом оцим і будуть казати один до одно́го: За́що Господь зробив так цьому місту великому?

 9 І відкажуть: За те, що вони поки́нули заповіта Господа, Бога Свого, і вклонялися іншим богам, і служили їм.

 10 Не плачте за вмерлим, і не жалку́йте[32] за ним, — але плакати — плачте за тим, хто відходить в поло́н, бо вже не пове́рнеться, і не побачить землі, де він народився.

 11 Бо так промовляє Господь до Шаллу́ма, сина Йосіїного, царя Юдиного, що царював замість Йосі́ї, свого ба́тька, що вийшов із місця цього́: Він сюди вже не ве́рнеться!

 12 Бо помре він у місці, куди його полони́ли, Кра́ю ж цього́ не побачить уже.

 13 Горе тому́, хто несправедливістю дім свій будує, а верхні кімна́ти — безпра́в'ям, хто каже своєму ближньому працювати даре́мно, і платні́ його йому не дає,

 14 що говорить: Збудую собі дім великий, і верхні кімна́ти широкі!“ І ві́кна собі повиру́бує, й криє кедри́ною, і малю́є червоною фарбою.

 15 Чи ти зацарюєш тому́, що в ке́драх ти ме́шкаєш? Чи ж твій ба́тько не їв та не пив? І коли правосу́ддя та правду чинив він, тоді було добре йому́, —

 16 він розсу́джував справу нужде́нного й бідного, й тоді добре було́! Чи не це — Мене знати? говорить Госпо́дь.

 17 Хіба твої очі та серце твоє не обе́рнені тільки на ко́ристь свою́, та щоб пролива́ти кров невинну, і щоб гніт та насилля чинити?

 18 Тому так промовляє Госпо́дь про Єгояки́ма, Йосіїного сина, царя Юдиного: Не будуть за ним голосити: „О мій брате!“ й „О се́стро!“ Не будуть за ним голосити: „О пане" й „О вели́чносте його!“

 19 Поховають його, немов того осла, воло́чачи та викидаючи геть за брами Єрусалиму.

 20 Зійди на Лива́н та й кричи, і в Баша́ні свій голос подай, і кричи з Аварі́му, бо пони́щені всі твої дру́зі.

 21 Говорив Я тобі в час гара́зду твого́, але ти каза́ла: „Не слу́хатиму!“ Це доро́га твоя від юна́цтва твого́, бо не слухалась ти Мого голосу.

 22 Усіх твоїх па́стирів буря розки́дає, а коха́нці твої підуть до полону, — справді, тоді посоро́млена та побенте́жена будеш за все своє зло!

 23 О ти, що сидиш на Ливані, що ку́блишся в ке́драх, — як ти бу́деш стогна́ти, як бо́лі й дрижа́ння на тебе спаду́ть, мов на ту породі́ллю!

 24 Як живий Я, — говорить Госпо́дь, — коли б був Коні́я[33], син Єгоякимів, цар Юдин, печа́ткою-пе́рснем на правій руці Моїй, — справді Я й звідти тебе зірву́!

 25 І дам Я тебе в руку тих, хто шукає твоєї душі, і в руку тих, що боїшся ти їх, і в руку Навуходоно́сора, царя вавилонського, і в руку халде́їв.

 26 І кину тебе й твою матір, яка породила тебе́, до іншого кра́ю, де ви не зроди́лись, — і там — ви повмира́єте!

 27 А до Кра́ю, куди вони пра́гнуть душею своєю верну́тись, — туди не пове́рнуться!

 28 Чи муж цей, Коні́я, — це гли́няний по́суд, пого́рджений та розпоро́шений? Хіба він посу́дина та непотрі́бна? Чом відкинені він та насі́ння його́, та й закинені в землю, якої не знають?

 29 О Кра́ю, мій Кра́ю, о Кра́ю, — послухай Господнього сло́ва:

 30 Так говорить Госпо́дь: Запишіть люди́ну оцю самі́тною, мужем, якому не буде щасти́тись у днях його, бо ніко́му з насіння його не пощасти́ться сидіти на троні Давидовім та панувати ще в Юді!

Невірні па́стирі

23 Горе па́стирям тим, що розгублюють та розганяють ота́ру Мого пасови́ська, говорить Господь!

 2 Тому так промовляє Господь, Бог Ізраїлів, про па́стирів тих, що пасуть Мій наро́д: Ви ота́ру Мою розпоро́шили й їх розігна́ли, та не наглядали за ними. Ось тому покараю Я вас за лихі ваші вчинки, говорить Госпо́дь!

 3 А Я позбираю останок ота́ри Своєї зо всіх тих країв, куди́ Я їх повиганя́в був, і їх поверну́ на пасо́виська їхні, і вони порозпло́джуються та розмно́жаться.

 4 І над ними поставлю Я па́стирів тих, які па́стимуть їх, і не будуть боятися вже й не злякаються, і не будуть загу́блені, каже Госпо́дь!

 5 Ось дні наступають, — говорить Господь, — і поставлю Давидові праведну Па́рость, і Цар зацарю́є, і буде Він мудрий, — і правосу́ддя та правду в Краю́ запрова́дить.

 6 За днів Його Юда спасе́ться, Ізраїль же буде безпечний. А це Його Йме́ння, яким Його кликати будуть: „Господь — праведність наша“.

 7 Тому наступають ось дні, — говорить Господь, — і не будуть уже говорити: „Як живий Господь, що вивів синів Ізраїлевих із краю єгипетського“,

 8 а тільки: „Як живий Господь, що вивів і ви́провадив насіння дому Ізраїлевого з півні́чного кра́ю, і зо всіх тих країв, куди їх був повиганя́в“! І ося́дуть вони на своїй землі.

Фальшиві пророки

 9 Про пророків. Розривається серце моє в моїм нутрі, тріпо́чуть всі ко́сті мої, я став, як п'яни́й, як той муж, що по ньому вино перейшло́, через Господа й ради святих Його слів,

 10 Бо земля перелю́бниками стала по́вна, бо через прокля́ття потра́пила в жало́бу земля, повисиха́ли в степа́х пасови́ська, бо стався лихим їхній біг, їхня сила — це кривда.

 11 Бо й пророк та священик гріша́ть, — їхнє зло Я знайшов теж у домі Своїм, говорить Госпо́дь.

 12 Тому буде для них їхня доро́га, мов ско́взанка в те́мряві, вони бу́дуть попхне́ні й впаду́ть через неї, бо зло Я спрова́джу на них ро́ку наві́щення їх, говорить Господь.

 13 А в тих самарійських про років Я бачив безглу́здя, — вони пророкували Ваа́лом собі, і вчинили блудя́чим наро́д Мій, Ізраїля!

 14 А в єрусалимських пророків Я бачив гидо́ту: перелю́бство й ходіння в неправді, і руки злочинців зміцни́ли вони, щоб ніхто з свого зла не верну́вся. Всі вони Мені стали, немов той Содо́м, а мешканці його, як Гомо́ра.

 15 Тому так промовляє Господь Савао́т про пророків оцих: Ось Я їх полино́м нагоду́ю, і водою отру́йною їх напо́ю, бо від єрусалимських пророків безбожність пішла для всієї землі!

 16 Так говорить Госпо́дь Савао́т: Не слухайте слів цих пророків, що вам пророку́ють, — вони роблять безглу́здими вас, висло́влюють при́види серця свого́, а не слово з уст Господніх.

 17 Вони справді говорять до тих, що Мене обража́ють: „Господь говорив: Мир вам бу́де!“ А кожному, хто ходить в упе́ртості серця свого, говорять вони: „Зло не при́йде на вас!“

 18 А хто ж то стояв на таємній Господній нара́ді, і бачив та чув Його слово? Хто до сло́ва Його прислуха́вся й почув?

 19 Ось буря Господня, як лютість, вихо́дить, а вихор крутли́вий на голову несправедливих впаде́.

 20 Гнів Господній не ве́рнеться, поки не зробить, і поки не ви́конає Він за́мірів серця Свого́; напри́кінці днів зрозумієте добре все це!

 21 Цих пророків Я не посилав, — вони побігли самі, Я їм не говорив, — та вони пророкують.

 22 А якби́ в Моїй раді таємній стояли вони, то вони об'являли б наро́дові Моєму слова Мої, і їх відверта́ли б від їхньої злої дороги, та від зла їхніх учи́нків.

 23 Чи Я Бог тільки збли́зька, — говорить Господь, — а не Бог і здале́ка?

 24 Якщо заховається хто у криї́вках, то Я не побачу Його? говорить Господь. Чи Я неба й землі не напо́внюю? каже Господь.

 25 Я чув, що́ говорять пророки, що Йме́нням Моїм пророкують неправду й говорять: „Мені снилося, снилось мені!“

 26 Як довго це буде у серці пророків, які пророкують неправду, та пророкують ома́ну свого серця?

 27 Вони замишляють зробити, щоб наро́д Мій забув Моє Йме́ння, їхніми снами, які один о́дному розповідають, як через Ваа́ла забули були́ їхні батьки́ Моє Йме́ння.

 28 Той пророк, що йому снився сон, нехай розповіда́є про сон, а з яким Моє слово, хай каже про слово правдиве Моє, — що соломі до збіжжя? говорить Господь.

 29 Хіба слово Моє не таке, як огонь, — говорить Господь, — і як мо́лот, що скелю розлу́пує?

 30 Тому́ то ось Я на пророків, — говорить Госпо́дь, — що слова́ Мої кра́дуть один від одно́го.

 31 Ось Я на пророків, — говорить Госпо́дь, — що вживають свого язика́, але кажуть: Це мова Господня!

 32 Оце Я на тих, що сни неправдиві звіщають, — говорить Господь, — вони розповідають про них та впрова́джують в блуд Мій наро́д своєю неправдою й глу́мом своїм, хоч Я не посилав їх і їм не наказував, і вони помогти́ — не помо́жуть наро́дові цьому́, говорить Господь.

„Господній тяга́р“

 33 А коли запитає тебе цей наро́д, чи пророк, чи священик, говорячи: „Яке то Господнє пророцтво?“[34] то скажеш до них: „Ви тяга́р,[34] — і Я вас поскида́ю“, говорить Господь.

 34 А пророка й священика та той наро́д, який скаже: „Господній тяга́р“, — то Я мужа того й його дім покара́ю!

 35 Отак скажете ви один о́дному й кожен до брата свого: „Що Господь відповів“, й „що Господь говорив?“

 36 А про „Господній тяга́р“ не згадуйте більш, бо кожному слово його стане за тягара́, і ви перекрути́ли б слова Бога Живого, Господа Савао́та, нашого Бога.

 37 Так пророкові скажеш: „Що́ Господь тобі відповів“, і „Що́ Господь говорив?“

 38 Якщо ж будете ви говорити: „Господній тяга́р“, тому так промовляє Госпо́дь: За те, що ви кажете слово оце: „Господній тяга́р“, хоч Я посилав до вас, ка́жучи: Не говоріте „Господній тяга́р“,

 39 тому конче Я вас підійму́, немо́в тягара́, та й викину вас і те місто, що дав був Я вам та вашим батька́м, від Свого лиця.

 40 І дам Я на вас сором вічний та вічну ганьбу, що не буде забута!

Притча про фіґи

24 Господь показав мені, і ось два коші́ фіґ стояли перед храмом Господнім, пото́му, як Навуходоно́сор, цар вавилонський, вигнав Єхонію, Єгоякимового сина, царя Юдиного, та правителів Юдських, і ма́йстра, і слю́саря з Єрусалиму, та й привів їх до Вавилону.

 2 Один кіш — фіґи дуже добрі, як фіґи першого врожа́ю, а один кіш — фіґи дуже злі, яких не їдять через їхню неприда́тність.

 3 І промовив до мене Господь: Що́ ти бачиш, Єреміє? А я відказав: Фіґи. Фіґи добрі — дуже добрі, а злі — дуже злі, яких не їдять через їхню неприда́тність.

 4 І було́ мені слово Господнє, гово́рячи:

 5 Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Як фіґи ці добрі, так оберну́ Я на добре вигна́нців Юдиних, яких Я послав із цього місця до кра́ю халдейського.

 6 І зверну́ Я Своє око на них на добро, і поверну́ їх до цього кра́ю, і збудую їх, а не розіб'ю́, і засаджу́ їх, а не ви́рву.

 7 І дам Я їм серце пізнати Мене, що Я — Господь. І вони Мені будуть наро́дом, а Я буду їм Богом, бо вони наве́рнуться до Мене всім серцем своїм!

 8 А як фіґи ті злі, яких не їдять через їхню непридатність, то так говорить Господь: За такого Я дам Седекі́ю, царя Юдиного, і його правителів та решту Єрусалиму, що залиши́лися в цьому кра́ї та що сидять у кра́ї єгипетському.

 9 І дам їх за о́страх, на зло для всіх царств землі, на га́ньбу та за при́тчу, на глум та на прокля́ття в усіх тих місцях, куди ви́жену їх.

 10 І пошлю́ на них меча, і голод та морови́цю, аж поки не вигублені будуть на землі, яку Я був дав їм та їхнім батька́м!“

Пророцтво про 70-літній Вавилонський полон

25 Слово, що було́ до Єремії про ввесь наро́д Юдин за четвертого року Єгоякима, сина Йосіїного, царя Юдиного — це перший рік Навуходоно́сора, царя вавилонського,

 2 що його сказав пророк Єремія про ввесь Юдин наро́д та до всіх ме́шканців Єрусалиму, говорячи:

 3 „Від тринадцятого року Йосії, Амонового сина, царя Юдиного, і аж до цього дня, це вже двадцять і три роки, було слово Господнє до ме́не. І говорив я до вас, говорячи пильно, та не слухали ви.

 4 І посилав Господь до вас усіх Своїх рабів пророків, рано та пізно, та не слухали ви, і не нахилили свого уха, щоб послу́хати.

 5 А вони говорили: Верніться кожен зо своєї злої дороги та зо зла ваших учи́нків, і сидіть на тій землі, яку Господь дав вам та вашим батька́м відвіку й аж навіки.

 6 І не ходіть за іншими бога́ми, щоб служити їм та щоб вклоня́тися їм, і не гніві́ть Мене роботою ваших рук, — і Я не вчиню́ вам лихого.

 7 Та ви не прислу́халися до Мене, — говорить Господь, — щоб не гніви́ти Мене чином рук своїх, на зло собі.

 8 Тому́ так промовляє Господь Саваот: За те, що ви не слу́халися слів Моїх,

 9 ось Я пошлю й позбираю всі півні́чні ро́ди, — говорить Господь, — пошлю до Навуходоно́сора, царя вавилонського, Мого раба, і наведу́ їх на край цей, і на ме́шканців його та на всіх цих наро́дів навко́ло, і вчиню їх закля́ттям, і оберну́ їх на страхі́ття, і на посміхо́вище, і на вічні руїни.

 10 І Я ви́гублю в них голос радісний та голос веселий, голос молодого та голос молодої, гуркіт жо́рен та світло світи́льника...

 11 І стане цей край руїною, спусто́шенням, а ці народи будуть служити вавилонському царе́ві сімдеся́т літ!

Упадок Вавилону. Ке́ліх гніву

 12 І станеться, як спо́вниться сімдеся́т літ, покара́ю Я вавилонського царя та цей люд, — говорить Господь, — за їхню провину, та халдейський край, — й оберну́ його на вічне спусто́шення.

 13 І спрова́джу на цей край всі Мої слова́, що Я говорив був проти нього, усе, що написане в цій книзі, що пророкував Єремія про всі наро́ди.

 14 Бо їх понево́лять числе́нні народи та великі царі, і Я надолу́жу їм за їхнім чином та за ді́лом їхніх рук.

 15 Бо так промовляє до мене Господь, Бог Ізраїлів: Візьми з Моєї руки ке́ліха вина цього гніву, і напо́їш ним усі наро́ди, до яких посилаю тебе.

 16 І будуть вони пити, і будуть хитатися, і стратять розум через меча́, що Я посилаю між них...“

 17 І взяв я ке́ліха з Господньої руки, і напоїв усі наро́ди, до яких Господь висилав мене:

 18 Єрусалим та міста Юди, і царів його та прави́телів його, щоб віддати їх на руїну, на страхі́ття, на посміхо́вище та на прокля́ття, як цього дня,

 19 фараона, царя єгипетського, і рабів його, і правителів його, та ввесь його наро́д,

 20 і всю мішани́ну народів Єгипту, і всіх царів кра́ю Уц, і всіх царів филисти́мського кра́ю, і Ашкелон, і Аззу, і Екрон, і решту Ашдоду,

 21 Едома й Моава та синів Аммона,

 22 і всіх царів Тиру, і всіх царів Сидону, і всіх царів острові́в, що на тому боці моря,

 23 і Дедана, і Тему, і Буза, і всіх, що воло́сся довко́ла стрижуть,

 24 і всіх царів Арабії, і всіх царів мішаних наро́дів, що пробува́ють у пустині,

 25 і всіх царів Зімрі, і всіх царів Еламу, і всіх царів Мідії,

 26 і всіх царів пі́вночі, близьки́х та далеких один від о́дного, і всі царства землі, що на земній поверхні, а цар Шешаху[35] буде пити по них.

 27 І скажеш до них: Так говорить Господь Савао́т, Бог Ізраїлів: Пийте й впива́йтеся, і виме́туйте, і падайте та не вставайте перед мече́м, що Я посилаю між вас.

 28 І буде, коли не захо́чуть вони взяти ке́ліха з твоєї руки на пиття́, то промовиш до них: Так говорить Господь Савао́т: Конче бу́дете пити!

 29 Бо ось у місті, що там було кликане Йме́ння Моє, зачинаю чинити лихе, а чи ви не покарані бу́дете? Покарані бу́дете, бо Я кличу меча на всіх ме́шканців краю́, говорить Господь Савао́т!

 30 А ти пророкувати їм будеш усі ці слова́, й до них скажеш: Господь загрими́ть з височини́, і з мешкання святого Свого Свій голос подасть! Загримить на оселю Свою, кликне Він, мов чави́льники ті винограду, відповість усім мешканцям земним!

 31 Дійде го́мін до кра́ю землі, бо в Господа пря із наро́дами, — Він буде судити кожне тіло і несправедливих віддасть їхньому мече́ві, — говорить Господь.

 32 Так говорить Господь Савао́т: Ось лихо вихо́дить від люду до люду, і буря велика пробу́диться з кі́нців землі, —

 33 і будуть побиті від Господа в день той лежати від кра́ю землі й аж до кра́ю землі: не будуть опла́кувані, і не будуть позби́рані, і не будуть похо́вані, — гноєм стануть вони на поверхні землі!

Злі пастирі

 34 Ридайте, о па́стирі, та голосі́ть, і валяйтесь у по́пелі, проводирі́ ви ота́ри, бо ви́повнились ваші дні для зарі́зу, і вас розпоро́шу, і впаде́те, немов дорога́ та посу́дина!

 35 І не матимуть па́стирі за́хисту, а проводирі́ череди́ — утіка́ння.

 36 І чути крик па́стирів, і лемент тих поводирі́в череди́, бо пусто́шить Господь їхню че́реду,

 37 і попусто́шені мирні пасо́виська через пала́ння Господнього гніву...

 38 Він покинув, як лев свою пу́щу, бо стався страхі́ттям їхній край через меча гноби́теля, і через запал гніву Його“.

Проповідь Єремії на подвір'ї храму

26 На поча́тку царюва́ння Єгоякима, сина Йосіїного, царя Юдиного, було оце слово від Господа, ка́жучи:

 2 „Так говорить Господь: Стань на подві́р'ї Господнього дому, і будеш говорити всім Юдиним містам, що прихо́дять на поклі́н до Господнього дому, усі ті слова, що Я наказав був тобі, щоб до них говорити, — не вбав ані сло́ва.

 3 Може почують вони, і ве́рнуться кожен зо своєї злої дороги, й Я пожалую щодо зла, яке ду́маю вчинити їм через злі їхні вчи́нки!

 4 І скажеш до них: Так говорить Господь: Якщо ви не бу́дете прислу́хуватися до Мене, щоб ходити за Зако́ном Моїм, якого Я дав вам,

 5 щоб прислу́хуватися до слів Моїх рабів пророків, яких Я посилаю до вас рано та пізно, та не слу́хали ви,

 6 то вчиню́ з оцим домом, як з Шіло́, а місто це дам на прокля́ття для всіх наро́дів землі“.

 7 І чули священики, і пророки, і ввесь наро́д Єремію, що говорив ці слова в Господньому домі.

Єремію схопи́ли, щоб убити

 8 І сталося, як Єремія закінчи́в говорити все, що наказав був Господь сказати до всього наро́ду, то схопи́ли його священики, і пророки, і ввесь наро́д, говорячи: „Ти конче помреш!

 9 На́що пророкував ти Господнім Ім'я́м, кажучи: Як Шіло́, буде дім цей, а місто це буде зруйно́ване, так що не буде в ньому ме́шканця?“ І зібрався ввесь народ проти Єремії в Господньому домі.

 10 І почули ці слова Юдині князі, і відійшли з царсько́го дому до дому Господнього, і сіли при вході до ново́ї Господньої брами.

 11 І сказали священики та пророки до князі́в та до всього народу, говорячи: „Присуд смерти цьому́ чоловікові, бо він пророкував проти цього міста, як ви чули своїми ву́хами!“

 12 І сказав Єремія до всіх князі́в і до всього наро́ду, говорячи: „Господь послав мене пророкувати проти цього дому, і проти цього міста всі ті слова́, що ви чули.

 13 А тепер поліпші́ть ваші доро́ги та ваші чи́ни, і слухайтеся голосу Господа, вашого Бога, то пожалує Господь щодо зла, яке говорив був на вас.

 14 А я — ось я в вашій руці: робіть мені як добре, і як правдиве в ваших оча́х!

 15 Тільки справді пізна́єте ви, якщо ви вб'єте мене, що ви невинну кров спрова́дите на себе й на це місто та на ме́шканців його, бо Господь справді послав мене до вас говорити в ваші ву́ха всі ці слова́.“

 16 І сказали князі та ввесь наро́д до священиків та до пророків: „Цей чоловік не підлягає присуду смерти, бо він говорив до нас Ім'я́м Господа, нашого Бога!“

 17 І встали люди зо старши́х кра́ю, і сказали до всього збору наро́ду, гово́рячи:

 18 „Міхей з Мораші пророкував за днів Єзекії, царя Юдиного, і сказав до всьо́го юдейського наро́ду, говорячи: Так говорить Господь Саваот: Сіон, як те поле, зао́раний буде, а Єрусалим за румо́вища стане, а гора цього храму — підгі́рками лісу.

 19 Чи справді забив його Єзекія, цар Юдин, та ввесь Юда? Чи ж він не побоявся Господа, і не зла́годив Господнього лиця? І Господь пожалував щодо того зла, яке говорив був на них. А ми вчинимо таке велике зло на свої душі?

Смерть пророка Урійї

 20 І також пророкував був Господнім Ім'я́м один чоловік, Урі́йя, син Шемаї, з Кір'ят-Єаріму, і пророкував проти цього міста та проти цього кра́ю всі ті слова́, як Єремія.

 21 І почув був слова́ його цар Єгояким, і всі ли́царі його та всі князі́; і шукав цар способу забити його. І почув це Урійя, і злякався, й утік, і прийшов до Єгипту.

 22 I послав цар Єгояким людей до Єгипту, — Елнатана, Ахборового сина, і людей з ним до Єгипту.

 23 І вони ви́вели Урійю з Єгипту, і привели́ його до царя Єгоякима, а той ударив його мечем, а трупа його кинув до гробі́в про́стих людей“.

 24 Але рука Ахикама, Шаханового сина, була з Єремією, щоб не дати його в руку наро́ду забити його.

Притча про ярмо

27 На поча́тку царюва́ння Єгоякима,[36] сина Йосіїного, царя Юди, було оце слово до Єремії від Господа, кажучи:

 2 „Так сказав був до мене Господь: Зроби собі поворо́зки та я́рма, і надінь їх на шию свою.

 3 І пошлеш їх до царя Едому, і до царя Моаву, і до царя синів Аммону, і до царя Тиру, і до царя Сидону через послів, що прихо́дять до Єрусалиму до Седекії, царя Юдиного.

 4 І накажеш їм, щоб до своїх володарів говорили: Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Так скажете вашим володарям:

 5 Я вчинив землю й люди́ну, і скотину, що на поверхні землі, Своєю силою великою та ви́тягненим раме́ном Своїм, і дав її тому́, хто сподо́бався в оча́х Моїх.

 6 А тепер Я віддав усі ці землі в руку Навуходоно́сора, царя вавилонського, раба Мого, а також польову́ звірину́ дав Я йому, щоб служила йому.

 7 І будуть служити всі наро́ди йому́ та синові його, і синові сина його, аж поки не при́йде час також його власному кра́єві, — і понево́лять його числе́нні наро́ди та великі царі.

 8 І станеться, — той народ і те царство, що не будуть служити йому, Навуходоносорові, цареві вавилонському, і того, хто не дасть шиї своєї в ярмо́ вавилонського царя, — покара́ю Я народ цей мечем, і голодом, і зара́зою, — говорить Господь, аж поки не зроблю́ їм кінця́ рукою його!

Ще про фальшивих пророків

 9 А ви не прислуха́йтесь до ваших пророків, і до ваших ворожби́тів, і до ваших снови́дців, і до ваших знахарі́в, і до ваших чарівникі́в, що говорять до вас, ка́жучи: „Не служіть вавилонському царе́ві!“

 10 Бо вони пророкують вам неправду, щоб віддали́ти вас з вашої землі, — і Я вас ви́жену, і ви погинете.

 11 А наро́д, що вкладе свою шию в ярмо́ вавилонського царя й буде служити йому, — то зали́шу його на його землі, — говорить Господь, — і він буде її обробляти, і буде сидіти на ній.

 12 І до Седекії, царя Юдиного, говорив Я згідно з усіма́ цими слова́ми, кажучи: Вкладіть ваші шиї в ярмо́ вавилонського царя, і служіть йому та його наро́дові, і будете жити.

 13 По́що помрете ти та наро́д твій від меча, голоду та морови́ці, як говорив був Господь про той люд, що не буде служити вавилонському царе́ві?

 14 І не прислу́хуйтеся до слів пророків, що кажуть до вас, говорячи: „Не будете служити вавилонському царе́ві“, бо неправду вони вам пророкують.

 15 Бо Я не посилав їх, — говорить Господь, — і вони пророкують неправду в Ім'я́ Моє, щоб Я вигнав вас, — і погинете ви та пророки, що вам те пророкують!

 16 А до священиків та до всього цього наро́ду говорив я, кажучи: Так говорить Господь: Не прислу́хуйтеся до слів ваших пророків, що пророкують вам, кажучи: „Ось тепер незаба́ром вертається з Вавилону по́суд Господнього дому“, бо лжу вони пророкують.

 17 Не прислу́хуйтеся до них, служіть царе́ві вавилонському, то будете жити, — на́що буде це місто руїною?

Про посуд Господнього храму

 18 А якщо вони пророки, і якщо слово Господнє з ними, нехай же просять вони Господа Саваота, щоб не перейшов по́суд, позосталий в Господньому домі, і в домі царя Юди, і в Єрусалимі до Вавилону.

 19 Бо так промовляє Господь Савао́т про стовпи, і про море, і про підста́ви, і про решту по́суду, позосталого в цьому місті,

 20 що не забрав їх Навуходоно́сор, цар вавилонський, коли виганяв був в неволю Єхонію, Єгоякимового сина, царя Юди, з Єрусалиму до Вавилону, та всіх шляхе́тних Юди та Єрусалиму.

 21 Бо так промовляє Господь Савао́т, Бог Ізраїлів, про по́суд, позосталий в Господньому домі та в домі царя Юди та Єрусалиму:

 22 До Вавилону буде він спрова́джений, і там пробува́тиме аж до дня Моїх відві́дин їх, — говорить Господь, — тоді ви́проваджу його, і верну́ його до цього місця“.

Неправдиве пророцтво Ананії й його смерть

28 І сталося того року на поча́тку царюва́ння Седекії, царя Юди, четвертого року, п'ятого місяця, сказав до мене Ана́нія, син Аззурів, пророк, що з Ґів'ону, у Господньому домі, на оча́х священиків та всього наро́ду, говорячи:

 2 „Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів, кажучи: Зламаю ярмо́ царя вавилонського!

 3 За два роки ча́су Я верну́ до цього місця ввесь по́суд Господнього дому, що забрав був Навуходоно́сор, цар вавилонський, з цього місця, і спрова́див його до Вавилону.

 4 І Єхонію, Єгоякимового сина, царя Юди, і всіх Юдиних вигна́нців, що прийшли до Вавилону, Я верну́ до цього місця, — говорить Господь, — бо зламаю ярмо́ царя вавилонського!“

 5 І говорив пророк Єремія до пророка Ананії на оча́х священиків і на оча́х усього народу, що стояли в Господньому домі.

 6 І сказав пророк Єремія: „Амінь! Нехай так зробить Господь, нехай ви́конає Господь слова́ твої, що ти пророкував про поворо́т по́суду Господнього дому та всього вигна́ння в неволю з Вавилону до цього місця.

 7 Тільки послухай це слово, що я говорю в ву́ха[37] твої та в ву́ха всього наро́ду:

 8 Ті пророки, що від віків були передо мною і перед тобою, пророкували про числе́нні краї́ та про царства великі, про війни, і про голод та про морови́цю.

 9 Пророк, що пророкує про мир, коли спра́вдиться слово пророче, — буде пі́знаний цей пророк, що його справді послав Господь“.

 10 І взяв пророк Ана́нія ярмо́ з шиї пророка Єремії, і поламав його.

 11 І сказав Ана́нія на оча́х усього народу, говорячи: „Так говорить Господь: Отак поламаю ярмо́ Навуходоносора, царя вавилонського, за два роки ча́су, з шиї всіх наро́дів!“ І пішов пророк Єремія своєю дорогою.

 12 І було слово Господнє до Єремії по то́му, як пророк Ана́нія поламав ярмо з шиї пророка Єремії, говорячи:

 13 „Іди, і скажеш до Ананії, говорячи: Так говорить Господь: Ти поламав дерев'я́не ярмо, але Я зроблю́ замість нього ярмо залізне.

 14 Бо так промовляє Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Я дав на шию всіх цих наро́дів залізне ярмо, щоб вони служили Навуходоно́сорові, цареві вавилонському, — і вони бу́дуть служити йому, і навіть польову́ звірину́ віддам Я йому́!“

 15 І сказав пророк Єремія до пророка Ананії: „Послухай же, Ананіє: Не посилав тебе Господь, але ти дово́диш, що народ цей довіряє неправді.

 16 Тому́ так промовляє Господь: Ось Я викида́ю тебе з поверхні землі, — цього року ти помреш, бо про відсту́пство від Господа говорив ти!“

 17 І помер пророк Ананія того року сьомого місяця.

Лист Єремії до вигна́нців у Вавилоні

29 А оце слова листа, якого пророк Єремія послав з Єрусалиму до за́лишку старши́х, і до священиків, і до пророків, і до всього народу, що його вигнав Навуходоносор з Єрусалиму до Вавилону, в неволю, —

 2 по ви́ході царя Єхонії й матері царя та е́внухів, князів Юди та Єрусалиму, і майстрі́в та слю́сарів Єрусалиму, —

 3 через Ел'асу, Шафанового сина, та Ґемарію, сина Хілкійїного, яких послав Седекія, цар Юди, до Навуходоно́сора, царя вавилонського, до Вавилону, говорячи:

 4 „Так говорить Господь Савао́т, Бог Ізраїлів, до всього вигна́ння в неволю, що Я вигнав з Єрусалиму до Вавилону:

 5 Будуйте доми, — і ося́дьте, і засадіть садки́, — і споживайте їхній плід!

 6 Поберіть жіно́к, — і зродіть синів та дочо́к, і візьміть для ваших синів жіно́к, а свої до́чки віддайте людям, і нехай вони поро́дять синів та дочо́к, і помно́жтеся там, і не малійте!

 7 І дбайте про спо́кій міста, куди Я вас вигнав, і моліться за нього до Господа, бо в споко́ї його буде і ваш спо́кій.

 8 Бо так промовляє Господь Савао́т, Бог Ізраїлів: Нехай не зво́дять вас ваші пророки, що серед вас, та ваші чарівники́, і не прислу́хуйтеся до ваших снів, що вам сня́ться.

 9 Бо лжу вони вам пророкують Ім'я́м Моїм, — Я їх не посилав, говорить Господь.

 10 Бо так промовляє Господь: По спо́вненні семидесяти́ літ Вавилону Я до вас завіта́ю, і справджу Своє добре слово про вас, щоб вернути вас до цього місця.

 11 Бо Я знаю ті думки́, які ду́маю про вас, — говорить Господь, — думки́ споко́ю, а не на зло, щоб дати вам буду́чність та надію.

 12 І ви кли́катимете до Мене, і пі́дете, і будете молитися Мені, а Я буду прислухо́вуватися до вас.

 13 І будете шукати Мене, і зна́йдете, коли шука́тимете Мене всім своїм серцем.

 14 І Я дамся вам знайти Себе, — говорить Господь, — і верну́ вас, і зберу́ вас зо всіх наро́дів та зо всіх місць, куди Я вигнав був вас, — говорить Господь, — верну́ вас до того місця, звідки вас Я був вигнав.

 15 Якщо ви кажете: Господь поста́вив нам пророків і в Вавилоні,

 16 то так говорить Господь до царя, що сидить на Давидовому троні, та до всьо́го наро́ду, що сидить у цьому місті, до ваших братів, що не вийшли з вами на вигна́ння:

 17 Так говорить Господь Саваот: Ось Я пошлю на вас меча, голод та морови́цю, і дам їх, як обри́дливі фіґи, яких не їдять через їхню непридатність.

 18 І буду гнатися за ними мече́м, голодом та морови́цею, і дам їх на по́страх для всіх зе́мних царств, на прокля́ття, і на остовпі́ння, і на посміхо́вище, і на га́ньбу серед усіх наро́дів, куди Я їх був повиганя́в,

 19 за те, що не слу́халися слів Моїх, — говорить Господь, — що посилав Я до них рабів Моїх пророків, рано та пізно, та не слухали ви, говорить Господь.

 20 А ви, все вигна́ння, що послав Я з Єрусалиму до Вавилону, послухайте слова Господнього:

 21 Так говорить Господь Савао́т, Бог Ізраїлів, про Ахава, сина Колаїного, і про Седекію, сина Маасеїного, що неправду пророкують вам Моїм Ім'я́м: Ось Я віддам їх у руку Навуходоносора, царя вавилонського, і він повбиває їх на ваших оча́х!

 22 І ві́зьметься від них прокля́ття для всього Юдиного вигна́ння, що в Вавилоні, говорячи: Нехай учи́нить тебе Господь, як Седекію та як Ахава, яких вавилонський цар пік на огні,

 23 за те, що вони зробили огиду в Ізраїлі, і пере́люб чинили з жінка́ми своїх ближніх, і говорили ложне слово Ім'я́м Моїм, чого Я не звелів їм, а Я ві́даю це, і Я сві́док цьому, говорить Господь.

 24 А до Шемаї нехеламітянина скажеш, говорячи:

 25 Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів, ка́жучи: За те, що ти своїм ім'я́м посилав листи до всього наро́ду, що в Єрусалимі, і до священика Цефанії, Маасеїного сина, і до всіх священиків, говорячи:

 26 Господь тебе дав за священика замість священика Єгояди, щоб бути нагля́дачем у Господньому домі для кожного чоловіка, що божеві́льний і що вдає пророка, і даси його до в'язни́ці, а на шию кайда́ни надінеш.

 27 А тепер, чому́ ти не скартав Єремію з Анатоту, що вдає з себе пророка?

 28 Бо він послав до нас, до Вавилону, говорячи: Довге воно, вигна́ння! Будуйте доми, — і осядьте, і засадіть садки́, — і споживайте їхній плід!“

 29 І священик Цефанія прочитав цього листа вголос пророкові Єремії.

 30 І було слово Господнє до Єремії, говорячи:

 31 „Пошли всьому вигна́нню, говорячи: Так говорить Господь про нехеламітянина Шемаю: За те, що вам пророкував Шемая, хоч Я не посилав його, і зробив, щоб ви наді́ялись на неправду,

 32 тому́ так промовляє Господь: Ось Я покараю нехеламітянина Шемаю та насіння його: не буде в нього ніко́го, хто сидів би серед цього наро́ду, і не побачить він добра, яке Я зроблю́ для наро́ду Свого́, говорить Господь, бо про відсту́пство від Господа говорив він!“

Пророцтво про визво́лення Ізраїля та Юди

30 Слово, що було до Єремії від Господа, гово́рячи:

 2 „Так говорить Господь, Бог Ізраїлів, кажучи: Напиши собі всі ті слова́, що тобі говорив Я, до книги.

 3 Бо прихо́дять ось дні, — говорить Господь, — і Я верну́ народ Мій Ізраїлів та Юдин, — каже Господь, — і верну́ їх до Кра́ю, що їхнім батька́м Я був дав, і вони пося́дуть його.

 4 А оце ті слова, що Господь говорив про Ізраїля й Юду:

 5 Бо так промовляє Госпо́дь: Почули ми голос страху, переля́ку, й немає споко́ю.

 6 Запитайте й побачте, чи родить мужчи́на? Чому́ ж це Я бачу, що в кожного мужа он ру́ки його — на сте́гнах його, немов у породі́ллі, і всяке обличчя поблідло?

 7 Ой горе, бо це день великий, — немає такого, як він! А це час недолі для Якова, та з нього він бу́де врято́ваний!

 8 І буде в той день, — говорить Господь Савао́т, — поламаю ярмо Я із шиї твоєї, а пу́та твої розірву́, — і не будуть чужі понево́лювати більше його!

 9 І будуть служити вони тільки Господеві, Богові своє́му, і цареві своєму Давидові, якого поста́влю Я їм.

 10 А ти не лякайся, рабе Мій Якове, — каже Госпо́дь, — і не страши́ся, Ізраїлю, бо Я ось врятую тебе із далекого кра́ю, і наща́дків твоїх — з краю їхнього полону́! І ве́рнеться Яків, і буде спокійний, і буде безпе́чний, і не буде того́, хто б його настраши́в,

 11 бо Я із тобою, — говорить Господь, — щоб спаса́ти тебе! Бо зроблю́ Я кінець всім наро́дам, між якими тебе розпоро́шив, та з тобою кінця́ не зроблю́, і тебе покараю за правом, бо не поли́шу тебе непокараним!

 12 Бо так промовляє Господь: Невиліча́льна пораза твоя, рана твоя невиго́йна!

 13 Немає того, хто б справу твою́ розсудив для твоєї боля́чки, нема в тебе ліків таких, щоб над раною м'ясо зросло́!

 14 Забу́ли про тебе всі дру́зі твої, до тебе вони не зверта́ються, — бо ворожим уда́ром Я вра́зив тебе, жорстокою карою за числе́нні провини твої, за те, що зміцніли гріхи́ твої.

 15 Чого ти кричиш про пора́зу свою, про свій біль невиго́йний? За числе́нні твої беззако́нства, за те, що зміцні́ли гріхи́ твої, Я зробив тобі це.

 16 Тому всі, що тебе поїдають, поїджені бу́дуть, а всі вороги твої — всі вони пі́дуть в поло́н, і стануть здо́биччю ті, хто тебе обдирає, а всіх, хто грабує тебе, на грабу́нок віддам!

 17 Бо ви́рощу шкурку на рані тобі, і з пора́з тебе вилікую, — говорить Госпо́дь, — бо „відкинута“ зва́но тебе, ти, Сіонська дочка́, „якої ніхто не шукає“.

 18 Так говорить Господь: Ось Я поверну́ з полону шатра Яковові, і зми́луюся над місцями його пробува́ння, — і на пагі́рку своїм побуду́ється місто, а па́лац ося́деться на відповідному місці своїм.

 19 І ви́йде подяка із них та голос радіючих, і Я їх помно́жу, — і не буде їх мало, і просла́влю Я їх — і не будуть прини́жені!

 20 І сини його стануть, як перше, а збір його буде міцни́й перед лицем Моїм, і Я покараю всіх тих, хто його переслідує!

І постане Потужний Воло́дар

 21 І буде із нього Поту́жний його, і поста́не Воло́дар його́ з-поміж ньо́го, й Я набли́жу Його, — й Він піді́йде до Мене! Бо хто є такий, що нара́зить життя своє на небезпе́ку, щоб до Мене набли́зитись? каже Госпо́дь.

 22 І станете ви наро́дом Мені, а Я буду вам Богом!

 23 Ось буря Господня, лютість вихо́дить, а вихор крутли́вий на голову безбожних упаде́.

 24 Не спи́ниться по́лум 'я гніву Господнього, поки Свого не зробить, і поки не ви́конає за́мірів серця Свого́, — ви напри́кінці дні́в зрозумієте це́!

Ізраїль і Юда будуть спасе́ні

31 Того ча́су, — говорить Господь, — для всіх ро́дів Ізраїля стану Я Богом, вони ж Мені стануть наро́дом!

 2 Так говорить Господь: Знайшов милість в пустині наро́д, від меча врято́ваний, Ізраїль іде на свій спо́чин.

 3 Здале́ка Господь з'яви́вся мені та й промовив: Я вічним коха́нням тебе покохав, тому милість тобі виявля́ю!

 4 Ще буду тебе будувати — й збудо́вана будеш, о діво Ізраїлева! Ти знов приоздо́бишся в бу́бни свої, та й пі́деш у тано́к тих, хто ба́виться,

 5 на гора́х самарійських ще будеш садити виноградники, виногра́дарі будуть садити й споживати зако́нно собі!

 6 Настане бо день, коли кликати буде сторо́жа на Єфремових го́рах: Уставайте[38], та пі́демо ми на Сіон, до Господа, нашого Бога!

 7 Бо так промовляє Господь: Співайте для Якова з радістю, та головою наро́дів утіша́йтесь! Розголосі́ть, вихваляйте й скажіть: Спаси, Господи, наро́д Свій, останок Ізраїлів!

 8 Ось Я їх приведу́ із півні́чного кра́ю, і зберу́ їх із кі́нців землі, з ними ра́зом сліпий та кульга́вий, важка́ й породі́лля, сюди поверта́ються збори великі!

 9 Вони при́йдуть з плаче́м, та Я їх попрова́джу в уті́хах. Я їх до потоків води́ попрова́джу прямо́ю дорогою, — не спіткну́ться на ній, бо Ізраїлеві Я став Отцем, а Єфрем, — перворідний він Мій!

 10 Народи, послухайте сло́ва Господнього, і далеко звістіть аж на острова́х та скажіть: Хто розсіяв Ізраїля, Той позбирає його́, і стерегти́ме його, як па́стир отару свою!

 11 Бо Господь викупив Якова, і визволив його від руки сильнішого від нього.

 12 І вони поприхо́дять, і будуть співати на верши́ні Сіо́ну, і до добра до Господнього будуть горну́тись, — до збіжжя, і до виноградного соку, і до оливи, і до молодої дрібно́ї худоби та до товару великого! І стане душа їхня, немов той напо́єний сад, і не відчують уже більше сто́млення!

 13 Тоді ді́вчина ті́шитись буде в танку́, і ра́зом юна́цтво та ста́рші, — бо Я оберну́ їхню жало́бу на радість, і Я їх поті́шу, і їх звеселю́ в їхнім сму́тку!

 14 І душу священиків ситістю Я напою́, а наро́д Мій добром Моїм буде наси́чений, каже Господь!

 15 Так говорить Господь: Чути голос у Рамі, плач та рида́ння гірке́: Рахиль плаче за ді́тьми своїми, не хоче поті́шена бути за діти свої, — бо нема їх.

 16 Так говорить Господь: Стримай голос свій від голосі́ння, і від сльози́ свої очі, бо є нагорода для чину твого, — говорить Господь, — і вони ве́рнуться з кра́ю ворожого!

 17 І для твого майбутнього є сподіва́ння, — говорить Господь, — і до границь твоїх ве́рнуться діти твої!

 18 Добре Я чую Єфрема, як він головою похи́тує, пла́чучи: „Покарав Ти мене — і пока́раний я, мов теля те нена́вчене! Наверни́ Ти мене — і верну́ся, бо Ти — Господь Бог мій!

 19 Бо як я наверну́вся, то ка́явся, коли ж я пізнав, то вдарив по сте́гнах свої́х. Засоромився я та збентежений був, бо я га́ньбу ношу́ молодо́щів своїх.

 20 Чи Єфрем не Мій син дорогий, чи не люба дитина Моя? То скільки Я не говорю́ проти нього, завжди сильно його пам'ятаю! Тому́ то за нього хвилюється нутро Моє, змилосе́рджуся справді над ним, говорить Госпо́дь!

 21 Постав собі дороговка́зи, стовпи́ собі порозставляй, зверни своє серце на биту дорогу, якою ти йшла, — і вернися, о діво Ізраїлева, вернися до цих своїх міст!

 22 Аж доки тиня́тися бу́деш, о до́чко невірна? Господь бо нови́ну створив на землі: жінка спаса́тиме мужа!

 23 Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Оце слово прокажуть іще в кра́ї Юдиному й по містах його, коли Я верну́ їх: Хай Господь благосло́вить тебе, осе́ле ти правди, о го́ро свята!

 24 І осядуть на ній Юда та міста́ його ра́зом усі, селяни та ті, хто ходить з ота́рою.

 25 Бо напо́юю Я душу зму́чену, і кожну душу скорбо́тну наси́чую.

 26 На це я збудився й побачив, — і був мені сон мій приємний.

 27 Ось дні настаю́ть, — говорить Господь, — і засію Ізраїлів дім та дім Юдин насінням люди́ни й насінням скотини.

 28 І бу́де, як Я пильнува́в був над ними, щоб їх вирива́ти та бу́рити, і щоб руйнува́ти, і губити, і чинити лихе, так Я попильну́ю над ними, щоб їх будувати й садити, говорить Господь!

 29 Тими днями не скажуть уже: „Батьки їли неспіле, а оско́ма в синів на зуба́х!“

 30 бо кожен за власну провину помре, і кожній люди́ні, що їсть недоспі́ле, оско́ма впаде́ їй на зуби!

Наста́не Нови́й Запові́т

 31 Ось дні наступають, — говорить Господь, — і складу́ Я із домом Ізраїлевим і з Юдиним домом Нови́й Запові́т.

 32 Не такий заповіт, що його з їхніми батьками Я склав був у той день, коли міцно за руку їх узяв, щоб їх ви́вести з кра́ю єгипетського. Та вони поламали Мого заповіта, і Я їх відкинув, говорить Господь!

 33 Бо це ось отой Заповіт, що його по цих днях складу́ з домом Ізраїля, — каже Госпо́дь: Дам Зако́на Свого в сере́дину їхню, і на їхньому серці його напишу́, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть наро́дом!

 34 І більше не будуть навчати вони один о́дного, і брат свого брата, гово́рячи: „Пізнайте Господа!“ Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього, — каже Господь, — бо їхню прови́ну прощу́, і не бу́ду вже згадувати їм гріха́!

 35 Так говорить Господь, що сонце дає вдень на світло, і порядок місяцеві й зо́рям на світло вночі, що пору́шує море — й шумля́ть його хвилі, Господь Саваот Йому Йме́ння!

 36 Як віді́йдуть устави ці з-перед обличчя Мого, — говорить Господь, то й насіння Ізраїлеве перестане наро́дом бути перед обличчям Моїм по всі дні.

 37 Так говорить Господь: Так як небо вгорі́ незміри́ме, і не будуть дослі́джені долі осно́ви землі́, то так не відкину і Я все насіння Ізраїлеве за все те, що зробили, говорить Господь!

 38 Ось дні настаю́ть, — говорить Господь, — і збудується місто оце Господе́ві від башти Хананеїла аж до брами Наріжної.

 39 І пі́де мірни́чий шнурок той ще далі, прямо аж до Ґареву, й обе́рнеться він до Ґої.

 40 І долина вся тру́пів та по́пелу, і всі поля́ аж до долини Кедро́ну, аж до рогу Кі́нської брами на схід, — усе це́ буде святість для Господа, — не знищиться та не зруйнується ввіки вона!“

Єреміїне поле. Пророка знов переслідують

32 Слово, що було до Єремії від Господа за десятого року Седекії, царя Юдиного, — це вісімнадцятий рік Навуходоно́сора.

 2 А тоді військо вавилонського царя обляга́ло Єрусалим, а пророк Єремія був ув'я́знений в подві́р'ї в'язни́ці, що була при домі царя Юдиного,

 3 що ув'язни́в його Седекія, цар Юдин, говорячи: „На́що ти пророкуєш отак: Так говорить Господь: Ось Я ви́дам це місто в руку вавилонського царя, — і він здобу́де його.

 4 А Седекія, цар Юдин, не втече́ від руки халдеїв, бо конче буде він даний в руку вавилонського царя́, і будуть говорити уста́ його з його устами, а очі його будуть бачити очі його.

 5 І заведе́ він Седекію до Вавилону, і він буде там, аж поки Я відві́даю його, говорить Господь. Коли ж будете воювати з халдеями, не пощасти́ться вам“.

 6 А Єремія відказав: „Було мені слово Господнє таке:

 7 Ось Ганамеїл, син Шаллума, твого дя́дька, іде до тебе сказати: Купи собі моє поле, що в Анатоті, бо ти маєш викупне́ право купити.

 8 І прийшов до мене Ганамеїл, син дядька мого, за Господнім словом, до подві́р'я в'язни́ці, та й сказав мені: Купи моє поле, що в Анатоті, що в Веніяминовому краї, бо твоє право спа́дщини й твій викуп, — купи собі! І пізнав я, що це слово Господнє.

 9 І купив я це поле від Ганамеїла, сина дядька мого, що в Анатоті, і відважив йому десять і сім ше́клів срібла.

 10 І написав я ку́пчу, і запечатав, і засві́дчив сві́дками, та й зважив срібло вагою.

 11 І взяв я ку́пчого листа запеча́таного, за зако́ном та уста́вами, і відкритого.

 12 І дав я ку́пчого листа Барухові, синові Нерійї, Махсеїного сина, на очах сина дядька мого Ганамеїла та на очах свідків, що написані в купчому листі, на очах усіх юдеїв, що сиділи в подвір'ї в'язниці.

 13 І наказав я Барухові на їхніх очах, говорячи:

 14 Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Візьми ці листи, цього ку́пчого листа, — і запеча́таного, і того листа відкритого, — і даси його в гли́няний по́суд, щоб заховались на довгий час.

 15 Бо так промовляє Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ще будуть купуватися доми́ та поля й виноградники в цьому Кра́ї!

Єреміїна молитва

 16 І молився я до Господа пото́му, як дав був ку́пчого листа Барухові, Нерейїному синові, промовляючи:

 17 О Господи, Боже! Ти небо та землю створив Своєю поту́жною силою та Своїм ви́тягненим раме́ном, — нічо́го для Тебе нема неможли́вого!

 18 Милість Ти тисячам чи́ниш, і за провину батькі́в після них віддаєш в лоно їхніх синів, Боже великий та могу́тній, Госпо́дь Савао́т Йому Йме́ння!

 19 Великий в пораді й могу́тній у чи́нах, що очі Твої відкриті на всі доро́ги лю́дських синів, щоб кожному дати згідно з його доро́гою та згідно з плодо́м його чи́нів,

 20 що знаки та чу́да чинив Ти в єги́петськім кра́ї, і чиниш їх аж по цей день, і між Ізраїлем, і між наро́дом, і зробив Собі Йме́ння, як цього дня!

 21 І Ти вивів наро́д Свій Ізраїля з кра́ю єгипетського зна́ками та чу́дами, і рукою поту́жною, і раме́ном ви́тягненим та стра́хом великим.

 22 І дав Ти їм край цей, який їхнім батька́м заприсяг був, щоб дати їм край цей, що тече молоком він та медом.

 23 І прийшли, і посіли його, та не слухалися Твого голосу, і Зако́ном Твоїм не ходили; усього, що Ти наказав їм робити, вони не робили, і Ти вчинив, що спітка́ло їх все оце лихо.

 24 Ось дохо́дять до міста вали́, щоб здобути його, й місто ві́ддане бу́де у руку халдеїв, що воюють із ним, через меч, і голод, і морови́цю. І що говорив Ти, стається, і ось Ти це бачиш.

 25 А Ти ж був сказав мені, Господи Боже: Купи собі поле за срі́бло, і засвідч купі́влю свідками, ось місто ві́ддане бу́де у руку халдеїв“.

Господня відповідь

 26 І було Господнє слово до Єремії, говорячи:

 27 „Ось Я — Господь, Бог кожного тіла: чи для Мене є що́сь неможли́ве?

 28 Тому так промовляє Госпо́дь: Ось Я віддам оце місто у руку халдеїв і в руку Навуходоно́сора, царя вавилонського, — і він здобу́де його!

 29 І при́йдуть халдеї, що воюють з цим містом, і підпа́лять це місто огнем, та й спа́лять його й ті доми́, що прино́сились жертви Ваалові на їхніх даха́х, і лили́ся литі жертви для інших богів, щоб Мене прогніви́ти.

 30 Бо сини Ізраїлеві та сини Юдині тільки зло учиня́ли на о́чах Моїх від юна́цтва свого́, сини бо Ізраїлеві лиш гніви́ли Мене чином рук своїх, ка́же Господь.

 31 Бо місто це стало Мені на Мій гнів та на лю́тість Мою з того дня, як його збудува́ли, та аж до дня цього, щоб відкинути його від Мого лиця

 32 за все те зло синів Ізраїлевих та синів Юдиних, яке учини́ли, щоб гніви́ти Мене, — вони, їхні царі, князі́, їхні священики й їхні пророки, і юде́яни й ме́шканці Єрусалиму.

 33 І вони оберну́лись до Мене поти́лицею, а не обличчям, хоч Я їх навчав рано й пізно, — та не слухалися, щоб прийняти науку.

 34 І поклали гидо́ти свої в тому храмі, в якому Ім'я́ Моє кли́калося, щоб його занечи́стити.

 35 І побудували жерто́вні пагі́рки Ваалові, що в долині Бен-Гіннома, щоб через огонь перево́дити синів своїх та своїх до́чок Молохові, чого їм не наказував Я, й що не вхо́дило в серце Мені, щоб чинити ту гидо́ту, щоб уводити Юду у гріх.

 36 Тому так промовляє Господь, Бог Ізраїлів, до міста цього, про яке ви говорите: Воно ві́ддане буде у руку царя вавилонського мече́м, і голодом, і морови́цею:

 37 Ось Я їх позбираю зо всіх тих країв, куди ви́гнав був їх Своїм гнівом та люттю Своєю й великим Своїм пересе́рдям, і верну́ їх до місця цього́, і посаджу́ їх безпе́чно, —

 38 і вони Мені стануть наро́дом, а Я буду їм Богом!

 39 І дам Я їм серце одне та дорогу одну, щоб боялись Мене по всі дні на добро́ собі й синам їхнім по них.

 40 І складу́ з ними вічного заповіта, що не відверну́ся від них, щоб їм не чинити Свого добра, і дам їм у серце Свій страх, щоб не відступали від Мене!

 41 І буду Я ті́шитись ними, щоб чинити їм добро, і їх посаджу́ на землі цій у правді усім Своїм серцем та всією душею Своєю.

 42 Бо так промовляє Господь: Як спрова́див був Я все велике це зло на наро́д цей, так спрова́джу на них все добро, яке провіща́в Я про них!

 43 І купуватимуть поле в цім кра́ї, про якого ви кажете: „Він — спусто́шення, так що немає люди́ни й скотини, він ві́дданий в руку халдеїв“.

 44 І бу́дуть вони купувати поля́ за срібло́, і писати про це у листі, й запеча́тувати, і сві́дчити сві́дками, у краї Веніяминовому та в околицях Єрусалиму, і в містах Юдиних, і в містах гірськи́х, і в містах до́лішніх, і в містах півде́нних, — бо верну́ їх із поло́ну, говорить Господь!“

При́йде Царство Месії, і наста́не вічний заповіт з Богом

33 І було Єремії Господнє слово вдру́ге, коли він ще за́мкнений був на подвір'ї в'язни́ці, говорячи:

 2 „Так говорить Господь, що чинить оце, Господь, що вформо́вує це, щоб поставити міцно оце, — Господь Його Йме́ння:

 3 Покли́куй до Мене — і тобі відпові́м, і тобі розповім про велике та незрозуміле, чого ти не знаєш!

 4 Бо так промовляє Господь, Бог Ізраїлів, про доми́ цього міста й про доми́ царів Юди, що їх поруйновано на оборо́нні вали́, —

 5 приходять вони воювати з халдеями, щоб доми́ понапо́внювати лю́дськими тру́пами, що вра́зив Я гнівом Своїм та люттю Своєю, і сховав Я від міста оцього обличчя Своє за все їхнє зло:

 6 Ось Я йому ви́рощу шкурку на рані, й дам ліки, та їх уздоро́влю, і відкрию багатство споко́ю та правди для них!

 7 І Я поверну́ долю Юди, і долю Ізраїля, і їх розбудую, немов напоча́тку.

 8 І очищу Я їх з їхньої провини всілякої, що нагріши́ли Мені, і проба́чу всі їхні провини, яки́ми нагрішили Мені, та відпа́ли від Мене.

 9 І Єрусалим Мені стане за радісне йме́ння, за хвалу́ та пишно́ту всім лю́дям землі, що почують про все те добро́, що зробив Я для них! І вони полякаються та затремтя́ть через все те добро та ввесь спо́кій, який Я для нього вчинив!

 10 Так говорить Господь: Ще буде почутий на місці оцьо́му, — про яке ви говорите: „Воно поруйноване, так що немає люди́ни й немає скотини“, — у містах Юди й на вулицях Єрусалиму, спусто́шених так, що немає люди́ни, й немає мешка́нця, й немає скотини, —

 11 радісний голос та голос веселий, голос молодого та голос молодої, голос тих, що говорять: „Хваліть Господа Саваота, бо добрий Господь, бо навіки Його́ милосердя!“ що жертву хвали́ до Господнього дому приносять, бо Я поверну́ долю Кра́ю цього, як було напоча́тку, говорить Господь!

 12 Так говорить Господь Саваот: Ще буде на місці оцьо́му спусто́шеному, що немає нічого воно від люди́ни та аж до скотини, та по містах його всіх — ще буде пасо́висько для пастухів, куди приведу́ть вони че́реду на відпочи́нок!

 13 У містах у горі́шніх, у містах до́лішніх, і в півде́нних містах, і в Веніяминовому кра́ї, і в околицях Єрусалиму, і в містах Юдиних ще прохо́дитиме череда через руки рахуючого, говорить Господь!

 14 Ось дні настаю́ть, — говорить Господь, — і Я ви́повню добре те слово, що Я провіща́в про Ізраїлів дім і про дім Юдин:

 15 тими дня́ми та ча́су того́ Я Давидові зрощу́ Пагінця́ справедливости, — Він буде чини́ти на землі правосуддя та правду!

 16 Юда буде спасе́ний в тих днях, а Єрусалим буде жити безпечно, і його будуть кликати так: „Господь — наша правда!“

 17 Бо так промовляє Господь: Нема перево́ду Давидовим му́жам, що мають сидіти на троні дому Ізраїлевого,

 18 і нема перево́ду в Левитів — священиків перед обличчям Моїм тому му́жеві, що буде прино́сити цілопа́лення, і спалювати хлібну жертву, і прино́сити жертву всі дні!“

 19 І було слово Господа до Єремії таке:

 20 „Так говорить Господь: Якщо знищите ви заповіта Мого щодо дня та Мого заповіта щодо ночі, щоб не було́ дня та ночі в їхньому ча́сі,

 21 то знищений буде також заповіт Мій з Давидом, рабом Моїм, щоб він сина не мав, який не царював би на троні його, і з Левитами-священиками, слугами Моїми!

 22 І як незчисле́нні ті зо́рі небесні, а мо́рський пісок незміре́нний, так помно́жу насіння Давида, Мого раба, та Левитів, що служать Мені!“

 23 І було слово Господа до Єремії таке:

 24 „Хіба ж ти не завва́жив,[39] як наро́д цей казав був, говорячи: „Оби́два ті ро́ди, яких Господь вибрав, відкинув Він їх?“ І наро́дом Моїм вони не́хтують, наче б не був він уже перед ними наро́дом.

 25 Так говорить Господь: Якщо заповіта Мого щодо дня та щодо ночі нема, якщо Я уставів для неба й землі не поклав,

 26 то відки́ну й насіння Якова та раба Мого Давида, щоб не брати володарі́в із насіння його для насіння Авраама, Ісака та Якова. Та не буде того, — бо верну́ їхню долю, й помилую їх!“

Цар Юдин буде поло́нений

34 Слово, що було Єремії від Господа, коли Навуходоно́сор, цар вавилонський, і все ві́йсько його, і всі царства землі, панува́ння руки його, та всі наро́ди воювали проти Єрусалиму та проти всіх міст його, кажучи:

 2 „Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Іди, і скажеш до Седекії, царя Юдиного, і звісти́ш йому: Так говорить Господь: Ось Я відда́м оце місто в руку вавилонського царя, та й спалю́ його огнем.

 3 А ти не втечеш із руки його, бо справді будеш схо́плений ти, і в руку його будеш відданий, і очі твої побачать очі вавилонського царя, і уста його говоритимуть з устами твоїми, і до Вавилону ти при́йдеш.

 4 Але послухай Господнього слова, Седекіє, ца́рю Юдин: Так про тебе говорить Господь: Не помреш від меча́!

 5 У мирі помреш ти; і як палили на по́гребі батька́м твоїм, першим царям, що були перед тобою, так будуть палити й тобі, й „О пане“ будуть голосити тобі, бо Я говорив тобі слово, каже Господь“.

 6 І говорив пророк Єремія до Седекії, царя Юдиного, всі оці слова́ в Єрусалимі.

 7 А ві́йсько вавилонського царя воювало з Єрусалимом та зо всіма́ позосталими містами Юдиними, з Лахішем та з Азекою, бо вони залиши́лися серед Юдиних міст містами тверди́нними.

Нака́з про відпущення рабів на волю не виконаний

 8 Слово, що було до Єремії від Господа по тому, як цар Седекія склав був заповіта з усім наро́дом, що в Єрусалимі, щоб оголоси́ти їм волю,

 9 щоб кожен відпустив раба свого, і кожен — свою невільницю, єврея та єврейку, вільними, щоб ніхто не понево́лював свого брата юдея.

 10 І послу́халися всі князі́ та ввесь наро́д, що пристали до заповіту, щоб кожен відпустив свого раба, і кожен — свою невільницю, вільними, щоб більш не нево́лити їх. І вони послухалися, і повідпуска́ли.

 11 Але пото́му вони зно́ву вернули тих рабів та тих невільниць, яких повідпуска́ли були вільними, і примусили їх стати за рабів та невільниць.

 12 І було слово Господнє до Єремії від Господа, кажучи:

 13 „Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Я склав був заповіта з вашими батьками того дня, коли виводив їх із єгипетського кра́ю, з дому ра́бства, кажучи:

 14 „З кінцем семи ро́ків відпустите кожен свого брата єврея, що буде про́даний тобі й послужить тобі шість ро́ків, і відпустиш його вільним від себе“. Та не слухалися Мене ваші батьки́, і не прихилили свого уха до цьо́го.

 15 А сьогодні вернулися ви та й зробили справедливе в очах Моїх, щоб оголосити волю кожен своєму ближньому, і склали заповіта перед лицем Моїм у тому домі, в якому кли́калось Ім'я́ Моє.

 16 Та ви зно́ву збезчестили Ім'я Моє, і вернули кожен раба свого й кожен невільницю свою, яких відпустили були на волю, і примусили їх, щоб були вам рабами та невільницями.

 17 Тому́ так промовляє Господь: Ви не послухалися Мене, щоб оголосити волю кожен для брата свого та кожен для свого ближнього, тому то ось Я — говорить Господь — оголошу́ вам волю до меча, до морови́ці й до голоду, і віддам вас на по́страх для всіх царств землі!

 18 І віддам цих людей, що переступають Мого заповіта, що не додержують слів заповіту, якого були склали перед лицем Моїм, що вони розрізали надво́є теля та перейшли між його кавалками,[40]

 19 також князі́в Юди та князів Єрусалиму, е́внухів і священиків, та ввесь наро́д Кра́ю, що прохо́дили поміж кавалками цього теля́ти,

 20 то Я їх віддам у руку їхніх ворогів та в руку тих, хто шукає їхню душу,[41] і стане па́дло їхнє стервом для птаства небесного та для зе́мної звірини...

 21 А Седекію, царя Юдиного, та його князі́в віддам у руку його ворогів та в руку тих, хто шукає їхню душу,[41] та в руку ві́йська вавилонського царя, що відходить від вас.

 22 Ось Я накажу́, — говорить Господь, — і верну́ їх до цього міста, і вони воюватимуть з ним, і здобу́дуть його та й спалять його огнем, а Юдині міста віддам на спусто́шення, — і не буде в них ме́шканця!“

По́слух Рехавітів, як приклад Ізраїлеві

35 Слово, що було до Єремії від Господа за днів Єгоякима, сина Йосії, царя Юди, говорячи:

 2 „Іди до дому Рехавітів, і бу́деш говорити з ними, і введеш їх до Господнього дому, до однієї з кімна́т, і напо́їш їх вином“.

 3 І взяв я Яазанію, Єреміїного сина, сина Хаваццініїного, і братів його, і всіх синів його та ввесь дім Рехавітів.

 4 І ввів я їх до Господнього дому, до кімна́ти синів Ханана, сина Їґдаліїного, Божого чоловіка, що була при кімна́ті князі́в, що над кімна́тою Маасеї, Шаллумового сина, який пильнував поро́га.

 5 І поставив я перед синами дому Рехавітів ке́ліхи, повні вина, та чаші, та й сказав до них: „Пийте вино!“

 6 А вони відказали: „Не бу́демо пити вина, бо наш ба́тько Йонадав, син Рехавів, наказав нам, говорячи: Не пийте вина ані ви, ані ваші сини аж навіки!

 7 І не будуйте дому, і не сійте, і не засаджуйте виноградника, і не майте їх, але́ сидіть у наметах по всі ваші дні, щоб жити довгі дні на поверхні землі, де ви мандру́єте!“

 8 І послухалися ми голосу нашого батька Єгонадава, Рехавового сина, про все, що він наказав був нам, щоб не пили вина по всі наші дні ми, наші жінки́, наші сини та до́чки наші,

 9 і щоб не будувати домів для нашого пробува́ння, а виноградник і поле та насіння не будуть наші.

 10 І осіли ми в наметах, і послухалися, та й зробили все, що наказав нам наш ба́тько Йонадав.

 11 І сталося, коли Навуходоно́сор, цар вавилонський, прийшов був на цей край, то ми сказали: Ходіть, і вві́йдемо до Єрусалиму перед ві́йськом халдеїв та перед військом Араму. І осілися ми в Єрусалимі“.

 12 І було слово Господа до Єремії таке:

 13 „Так говорить Госпо́дь Савао́т, Бог Ізраїлів: Іди, і скажеш до юде́янина та до ме́шканців Єрусалиму: Чи з цього не витягнете науки, щоб слухатися Моїх слів? говорить Господь.

 14 Доде́ржано слова Єгонадава, Рехавового сина, що наказав був синам своїм не пити вина, — і не пили вони аж до дня цього, бо послухалися нака́зу свого батька; а Я говорив до вас рано та пізно, — та не слухалися ви Мене!

 15 I посилав Я до вас усіх Своїх рабів пророків рано та пізно, говорячи: Верніться но кожен зо своєї злої дороги, та ви́правте вчинки свої, і не ходіть за іншими бога́ми, щоб служити їм, і сидіть на тій землі, що Я дав вам та вашим батька́м! Та не схилили ви свого уха, і не послухались Мене.

 16 Бо доде́ржали сини Єгонадава, сина Рехавового, нака́за свого батька, що наказав був їм, а наро́д цей не послухався Мене.

 17 Тому так промовляє Господь Бог Саваот, Бог Ізраїлів: Ось Я спрова́джую на Юду та на всіх ме́шканців Єрусалиму все те зло, що Я провіща́в був про них. Бо Я говорив до них, та вони не слухали, і кликав Я їх, та вони не відповідали“.

 18 А до дому Рехавітів Єремія сказав: „Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: За те, що ви слухалися нака́за вашого батька Єгонадава, та де́ржитеся всіх нака́зів його, і зробили те все, що Я заповів вам,

 19 тому так промовляє Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Нема перево́ду в Йонадава, Рехавового сина, му́жеві, що стоятиме перед лицем Моїм по всі дні!“

Спа́лення книги пророка Єремії

36 І сталося четвертого року Єгоякима, Йосіїного сина, царя Юдиного, було оце слово до Єремії від Господа, кажучи:

 2 „Візьми собі книжко́вого зво́я, і напиши на ньому всі ті слова, що Я говорив тобі про Ізраїля й про Юду, та про всі наро́ди від дня, коли Я почав говорити тобі, від днів Йосії та аж до цього дня.

 3 Може почує дім Юдин усе те зло, що Я ду́маю вчинити їм, щоб верну́лися кожен зо своєї злої дороги, а Я прощу́ їхню провину та їхній гріх“.

 4 І покликав Єремія Бару́ха, Нерійїного сина, і Бару́х написав з уст Єремії всі Господні слова́, що Він говорив йому, на книжко́вий звій.

 5 І наказав Єремія Барухові, кажучи: „Я задержаний, — не мо́жу ввійти до Господнього дому.

 6 Тому́ піди сам, прочитай зо зво́ю, що написав ти з моїх уст, Господні слова́ в ву́ха[42] народу в Господньому домі в дні по́сту, а також в ву́ха всього Юди, що прихо́дить зо своїх міст, відчитаєш їх.

 7 Може впаде́ їхнє блага́ння перед Господнє лице́, і вони ве́рнуться кожен зо своєї злої дороги, бо великий гнів та лютість, що Господь говорив проти наро́ду цього!“

 8 І зробив Бару́х, син Нерійїн, усе, що наказав був йому пророк Єремія, щоб прочитати з книги Господні слова́ в Господньому домі.

 9 І сталося п'ятого року Єгоякима, Йосіїного сина, царя Юдиного, дев'ятого місяця, оголосили піст перед Господнім лицем для всього наро́ду в Єрусалимі та для всьо́го того наро́ду, що поприхо́див з Юдиних міст до Єрусалиму.

 10 І прочитав Барух з книги Єреміїні слова́ в домі Господньому в кімна́ті писаря Ґемарії, Шафанового сина, на горі́шньому подвір'ї, при вході до ново́ї брами Господнього дому, в ву́ха[42] всього наро́ду.

 11 І почув Михей, син Ґемарії, Шафанового сина, всі Господні слова́ з книги,

 12 і зійшов до царсько́го дому, до кімна́ти писаря, аж ось там сидять усі зверхники: писар Елішама, і Делая, син Шемаїн, і Елнатан, син Ахборів, і Ґемарія, син Шафанів, і Седекі́я, син Хананії, і всі зверхники.

 13 І розповів їм Михей всі ті слова́, які він почув був, коли Барух читав із книги в ву́ха наро́ду.[42]

 14 І всі зверхники послали до Баруха Єгудія, сина Нетанії, сина Шелемії, сина Кушіїного, говорячи: „Того зво́я, що читав ти з нього в ву́ха народу, візьми́ його в свою руку та й прийди́!“ І взяв Барух, син Нерійїн, звоя в свою руку та й прийшов до них.

 15 А ті сказали до нього: „Сідай же, і прочитай його в наші ву́ха!“ І прочитав Барух в їхні ву́ха.

 16 І сталося, коли вони почули всі ці слова, жахну́лися один перед о́дним, та й сказали Барухові: „Конче перекажімо царе́ві всі ці слова́!“

 17 І запитали вони Баруха, говорячи: „Розкажи нам, як ти писав усі ці слова́ з його уст?“

 18 І сказав їм Барух: „Він проказував мені з своїх уст усі ці слова́, а я писав у книзі чорнилом“.

 19 І сказали зверхники до Баруха: „Іди, сховайся, ти та Єремія, і нехай ніхто не знає, де́ ви!“

 20 І прийшли вони до царя на подві́р'я, а зво́я поклали в кімна́ті писаря Елішами, і розповіли́ в ву́ха царя всі ті слова.

 21 І послав цар Єгудія взяти зво́я, і той узяв його з кімна́ти писаря Елішами. І Єгудій прочитав його в ву́ха царя та в ву́ха всіх зверхнпків, що стояли при царі.

 22 А цар сидів у зимо́вому домі, дев'ятого місяця, і перед ним був розпа́лений комино́к.

 23 І сталося, коли Єгудій перечи́тував три чи чотири стовпці́, то цар відрізував це пи́сарським ноже́м та й ки́дав до огню́, що в коминку́, аж поки не згорів увесь звій на огні, що в коминку́.

 24 Та не злякалися й не роздерли своїх шат цар та всі його раби, що слухали всі ці слова́.

 25 І хоч Елнатан, і Делая, і Ґемарія просили царя не палити того зво́ю, та не послухався він їх.

 26 І наказав цар Єрахмеїлові, синові царе́вому, і Сераї, синові Азріїловому, і Шелемії, синові Авдіїловому, взяти писаря Баруха й пророка Єремію, та Господь їх сховав.

Пророк Єремія пише нову книгу

 27 І було Господнє слово до Єремії пото́му, як цар спалив був зво́я та ті слова́, що Барух написав з Єреміїних уст, говорячи:

 28 „Візьми собі зно́ву іншого зво́я, і напиши на ньому всі перші слова́, що були на першому зво́ї, якого спалив Єгояким, цар Юдин.

 29 А про Єгоякима, царя Юдиного, скажеш: Так говорить Господь: Ти спалив цього зво́я, говорячи: На́що написав ти на ньому таке: Конче при́йде цар вавилонський і знищить оцей край, і ви́губить в ньому люди́ну й скотину.

 30 Тому́ так говорить Господь про Єгоякима, Юдиного царя: Не буде від нього сидячого на Давидовому троні, а його труп буде ки́нений на спеко́ту вдень та на холод вночі.

 31 І навіщу́ його та насіння його, і його рабів за їхні провини, і спрова́джу на них та на ме́шканців Єрусалиму й на юде́янина все те зло, що Я говорив до них, та вони не послухали“.

 32 І Єремія взяв іншого зво́я, і дав його пи́сареві Барухові, синові Нерійїному, і той написав на ньому з Єреміїних уст усі слова тієї книги, яку спалив був Єгояким, цар Юдин, в огні, і до них було до́дано ще багато подібних слів.

Єремія ув'я́знений

37 І зацарював цар Седекія, син Йосійїн, замість Конії, сина Єгоякимового, якого зробив царем Навуходоно́сор, цар вавилонський, в Юдиному кра́ї.

 2 Та не послухався ані він, ані його раби, ані наро́д кра́ю слів Господа, які Він говорив через пророка Єремію.

 3 І послав цар Седекія Єгухала, сина Шелеміїного, і священика Цефанію, сина Маасеїного, до пророка Єремії, говорячи: „Помолися за нас до Господа, Бога нашого!“

 4 А Єремія тоді ще вільно ходив серед наро́ду, бо не дали́ його ще до в'язни́ці.

 5 А фараонове ві́йсько вийшло з Єгипту. І почули вістку про них халдеї, що облягали Єрусалим, і відійшли від Єрусалиму.

 6 І було слово Господнє до пророка Єремії, говорячи:

 7 „Так промовив Господь, Бог Ізраїлів: Так скажете до Юдиного царя, що послав вас до мене поспитати мене: Ось фараонове ві́йсько, що вийшло вам на поміч, ве́рнеться до свого кра́ю, до Єгипту.

 8 А халдеї зно́ву ве́рнуться, і будуть воювати з цим містом, і здобу́дуть його, та й спалять його огнем.

 9 Так говорить Господь: Не обманюйте своїх душ, говорячи: „Халдеї конче пі́дуть від нас“, бо не пі́дуть вони.

 10 Бо якщо б ви побили все халдейське ві́йсько, що з вами воює, а з них залиши́лися б тільки ра́нені, то встане кожен із намету свого, і спалять це місто огнем“...

 11 І сталося, коли халдейське ві́йсько відступи́ло від Єрусалиму перед фараоновим ві́йськом,

 12 то вийшов Єремія з Єрусалиму, щоб піти до Веніяминового кра́ю, і щоб сховатися там серед наро́ду.

 13 Та коли він був біля Веніяминової брами, то був там начальник сторо́жі, а ім'я́ йому́ Їрійя, син Шелемеї, сина Хананіїного. І схопи́в він пророка Єремію, говорячи: „Ти перехо́диш до халлеїв!“

 14 А Єремія відказав: „Неправда, — я не перехо́джу до халдеїв!“ Та не послухав той його; і схопи́в Їрійя Єремію, і попрова́див його до зверхників.

 15 I розгнівалися зверхники на Єремію, і побили його, та й віддали́ його до в'язниці в домі писаря Єгонатана, бо його зробили за в'язни́чний дім.

 16 I зійшов Єремія до темни́чної ями та до підва́лу, і сидів там Єремія багато днів.

 17 І послав цар Седекія, і взяв його. І спитав його цар у своїм домі таємно й сказав: „Чи є слово від Господа?“ І Єремія відказав: „Є“. І далі сказав: „Ти будеш ві́дданий в руку вавилонського царя́“.

 18 І сказав Єремія до царя Седекії: „Що́ я згрішив тобі й рабам твоїм та цьому наро́дові, що ви віддали мене до в'язни́ці?

 19 І де́ ваші пророки, що вам пророкували, говорячи: „Цар вавилонський не при́йде на вас та на Край цей?“

 20 А тепер послухай, пане мій ца́рю: хай упаде́ моє блага́ння перед обличчя твоє, і не вертай мене до дому писаря Єгонатана, щоб не помер я там!“

 21 І наказав цар Седекія, й Єремію вмістили в подві́р'ї в'язни́ці, і давали йому бухане́ць хліба на день з вулиці пе́карів, аж поки не скінчи́вся ввесь хліб у місті. І сидів Єремія в подвір'ї в'язни́ці.

Єремі́я в ямі

38 І почув Шефатія, син Маттанів, і Ґедалія, син Пашхурів, і Юхал, син Шелемеїн, і Пашхур, син Малкійїн, ті слова́, що Єремія говорив до всьо́го наро́ду, кажучи:

 2 „Так говорить Господь: Хто сидітиме в цьому місті, той помре від меча, голоду та від морови́ці, а хто вийде до халдеїв, той буде жити, і стане йому душа його за здо́бич, — і він житиме!

 3 Так говорить Господь: Напевно буде да́не це місто в руку ві́йська вавилонського царя, — і він здобуде його́!“

 4 І сказали зверхники до царя: „Нехай же уб'ють цього чоловіка, бо він осла́блює руки воякі́в, позосталих у цьому місті, та руки всього народу, говорячи їм слова́, як оці. Бо цей чоловік не шукає для цього наро́ду добра, а тільки зла!“

 5 І сказав цар Седекія: „Ось він у ваших руках, бо цар нічо́го не вдіє супроти вас“.

 6 І взяли́ Єремію та й кинули його до ями Малкійї, царе́вого сина, що в подвір'ї в'язни́ці, і спустили Єремію шну́рами. А в ямі була не вода, а тільки багно́, — і загруз Єремія в багні́!

 7 І почув мурин Евед-Мелех,[43] е́внух, який був у царсько́му домі, що Єремію кинули до ями, а цар сидів у Веніяминовій брамі.

 8 І вийшов Евед-Мелех з царсько́го дому, та й сказав цареві, говорячи:

 9 „Пане мій ца́рю, ці люди вчинили зло в усьо́му, що зробили пророкові Єремії, якого кинули до ями, — і помре він на своєму місці через голод, бо в місті нема вже хліба“.

 10 І наказав цар му́ринові Евед-Мелехові, говорячи: „Візьми з собою звідси троє[44] люда, і ви́тягнеш пророка Єремію з ями, поки він ще не вмер!“

 11 І взяв Евед-Мелех тих людей з собою, і прийшов до царсько́го дому під скарбни́цею, і набрав ізвідти подертого шмаття́ та непотрібних ла́хів, і спустив їх до Єремії до ями шну́рами.

 12 І сказав му́рин Евед-Мелех до Єремії: „Поклади це подерте шмаття́ та лахи попід пахи своїх рук під шну́ри!“ І зробив Єремія так.

 13 І потягнули Єремію шну́рами, і витягли його з ями. І сидів Єремія в подвір'ї в'язни́ці.

 14 І послав цар Седекія, і взяв пророка Єремію до се́бе, до третього входу, що в домі Господньому. І сказав цар до Єремії: „Запитаю я тебе про щось, — не заховуй від ме́не нічо́го!“

 15 І сказав Єремія до Седекії: „Коли я провіщу́ тобі, то чи справді не вб'єш ти мене? А коли пора́джу тобі, то мене не послухаєш“.

 16 I присягнув цар Седекія Єремії таємно, говорячи: „Як живий Господь, що створив нам цю душу: не вб'ю тебе, і не дам тебе в руку тих людей, що шукають твоєї душі!“

 17 І сказав Єремія до Седекії: „Так говорить Господь, Бог Савао́т, Бог Ізраїлів: Якщо справді ви́йдеш ти до зверхників вавилонського царя, то житиме душа[45] твоя, а місто це не буде спа́лене огнем, і бу́деш жити ти та дім твій.

 18 А якщо ти не ви́йдеш до вавилонського царя, то це місто буде да́не в руку халдеїв, і вони спа́лять його огнем, — і ти не втечеш з їхньої руки“.

 19 І сказав цар Седекія до Єремії: „Я боюся юдеїв, що перейшли до халдеїв, — щоб не дали мене́ в їхню руку, і щоб не насміялися з ме́не“.

 20 І сказав Єремія: „Не дадуть! Послухай Господнього голосу до того, що я говорю́ тобі, — і буде добре тобі, і буде жити душа твоя!

 21 А якщо ти не схочеш вийти, то ось слово, що Господь мені виявив:

 22 І ось усі жінки́, що залиши́лися в домі Юдиного царя, будуть відве́дені до зверхників вавилонського царя, і вони скажуть: „Підмовили тебе й перемогли тебе твої при́ятелі; погрузи́ли в багно́ твої но́ги, та вони назад відійшли́“.

 23 А всі жінки́ твої та всі сини твої будуть відве́дені до халдеїв, і ти не втечеш з їхньої руки, бо рукою вавилонського царя будеш схо́плений, а місто це буде спа́лене огнем“.

 24 І сказав Седекія до Єремії: „Нехай ніхто не знає про ці слова́, і ти не помреш.

 25 Бо коли почують зверхники, що я говорив з тобою, то при́йдуть до тебе та й скажуть тобі: „Розкажи но нам, що́ говорив ти цареві! Не ховай перед нами, і не вб'ємо тебе. І що́ ж говорив тобі цар?“

 26 то скажеш до них: „Я склав своє блага́ння перед царське́ обличчя, щоб не вертали мене до Єгонатанового дому, щоб там не поме́рти“.

 27 І прийшли всі зверхники до Єремії й запиталися його, і він розказав їм згідно зо всіма́ тими словами, що звелів був цар. І вони мо́вчки відійшли від нього, бо не довідались про обгово́рену річ.

 28 І сидів Єремія на подвір'ї в'язни́ці аж до дня, коли був здобутий Єрусалим. І сталося, як був здобутий Єрусалим:

Навуходоно́сор здобу́в Єрусалим

39 Дев'ятого року Седекії, царя Юдиного, місяця десятого, прийшов Навуходоно́сор, цар вавилонський, та все його ві́йсько до Єрусалиму та й облягли́ його.

 2 Одина́дцятого року Седекії, місяця четвертого, дев'ятого дня місяця, був пробитий про́лім до міста.

 3 І поприхо́дили всі зверхники вавилонського царя, і посідали в Середу́щій брамі: Нерґал-Сар'ецер, Самгар, Нево, Сарсехім, ста́рший е́внух, Нерґал-Сар'ецер, старший маг, і вся решта зверхників вавилонського царя.

 4 І сталося, як побачив їх Седекія, цар Юдин, та всі вояки́, то вони повтікали, і повихо́дили вночі з міста дорогою царсько́го садка́, брамою між обома́ му́рами, і вийшли дорогою в степ.

 5 І погналося халдейське ві́йсько за ними, і догнали Седекію в єрихо́нських степа́х. І взяли́ вони його, і завели його до Навуходоно́сора, царя вавилонського, до Рівли, в краю́ Хамат, і той засудив його.

 6 І цар вавилонський порізав Седекіїних синів в Рівлі на оча́х його; і всіх шляхе́тних Юдиних порізав вавилонський цар.

 7 А очі Седекії він ви́брав, і скував його мідяни́ми кайда́нами, щоб відве́сти його до Вавилону.

 8 А дім царя та дому наро́ду халдеї попалили огнем, і порозбивали му́ри Єрусалиму.

 9 А решту наро́ду, позосталих у місті, та перебі́жців, що поперехо́дили до нього, і решту народу, що позоста́лися, вигнав Невузар'адан, начальник царсько́ї сторо́жі, до Вавилону.

 10 А з бідноти́ народу, що не мали нічого, Невузар'адан, начальник царсько́ї сторожі, позоставив декого в Юдиному краї, і дав їм того дня виноградники та поля́.

Єремія спасений

 11 І наказав Навуходоносор, цар вавилонський, про Єремію, через начальника царсько́ї сторожі, говорячи:

 12 „Візьми його, і зверни на нього свої очі, і не зроби йому нічого злого, і тільки я́к він скаже тобі, та́к з ним зроби!“

 13 І послав Невузар'адан, начальник царсько́ї сторожі, і Невушазбан, старший е́внух, і Нерґал-Сар'ецер, старший маг, та всі начальники вавилонського царя,

 14 і послали вони, і взяли́ Єремію з подвір'я в'язни́ці, і дали́ його до Ґедалі́ї, сина Ахікама, сина Шафанового, щоб ви́вести його до дому. І осівся він серед наро́ду.

 15 А до Єремії було Господнє слово, коли він був затри́маний в подвір'ї в'язни́ці, таке:

 16 „Іди, і скажеш до му́рина Евед-Мелеха, говорячи: Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ось Я наво́джу Свої слова́ на це місто на зло, а не на добро, і вони будуть ді́ятися перед тобою цього дня.

 17 Але тебе врятую цього дня, — говорить Господь, — і ти не бу́деш ві́дданий в руку цих людей, яких ти боїшся.

 18 Бо конче врятую тебе, і від меча не впаде́ш ти, і буде тобі душа твоя за здо́бич, бо ти наді́явся на Мене, говорить Господь“.

Єремія залишається в Краю́

40 Слово, що було до Єремії від Господа по то́му, як Невузар'адан, начальник царсько́ї сторожі, відпустив його з Рами́, коли його він узяв, а він був закутий кайда́нами серед усього вигна́ння Єрусалиму та Юди, вигнаних до Вавилону.

 2 І взяв начальник царсько́ї сторожі Єремію, та й сказав до нього: „Господь, Бог твій, говорив оце зло на це місце.

 3 І навів, і зробив Господь, як говорив був, бо ви згрішили Господе́ві, і не слухалися Його голосу, — і сталася вам ця річ.

 4 А тепер ось я сьогодні розко́вую тебе з кайда́нів, що на твоїх рука́х. Якщо в оча́х твоїх добре[46] піти зо мною до Вавилону, іди, і зверну́ я своє око на тебе. А якщо зле в твоїх очах піти зо мною до Вавилону, то залишись. Дивися, увесь край перед тобою: куди тобі видається за добре й за справедливе піти, — туди йди!“

 5 І коли той не наверта́вся на це, сказав далі: „То вернися до Ґедалі́ї, сина Ахікама, сина Шафанового, якого вчинив начальником вавилонський цар над Юдиними міста́ми, і живи з ним серед народу; або куди тобі подо́бається, туди йди“. І дав йому начальник царсько́ї сторожі їжі на дорогу та дарунка, і відпустив його.

 6 І прийшов Єремія до Ґедалії, сина Ахікамового, до Міцпи́, й осівся з ним серед наро́ду, позосталого в краю́.

Намі́сник Юдеї Ґедалі́я

 7 А коли всі військові зверхники, що були в полі, вони та їхні люди, прочули, що цар вавилонський учинив начальником над краєм Ґедалі́ю, сина Ахікамового, і доручив йому мужчин і жіно́к та дітей, і тих з бідних кра́ю, що не були вигнані до Вавилону,

 8 то поприхо́дили до Ґедалії до Міцпи: і Ізмаїл, син Нетаніїн, і Йоханан, та Йонатан, сини Кареахові, і Серая, син Танхуметів, і сини нетофеянина Ефая, і Єзанія, син маахеянина, вони та їхні люди.

 9 І Ґедалі́я, син Ахікама, сина Шафанового, заприсягну́вся їм та їхнім людям, говорячи: „Не бійтеся служити халдеям! Сидіть у кра́ї й служіть вавилонському царе́ві, — і буде вам добре!

 10 А я ось сидітиму в Міцпі, щоб заступатися за вас перед халдеями, що при́йдуть до нас. А ви збирайте вино й літні пло́ди та оливу, і складайте в ваш по́суд, і сидіть у ваших містах, які ви зайняли́!

 11 І також усі юдеї, що в Моаві й серед Аммонових синів, і в Едомі, і що в усіх края́х, чули, що цар вавилонський полишив частину в Юді, і що вчинив над ними начальником Ґедалію, сина Ахікама, сина Шафанового.

 12 І верну́лися всі юдеї зо всіх тих місць, куди були порозі́гнані, і прийшли до Юдиного кра́ю, до Ґедалії до Міцпи, і зібрали вина та літніх плоді́в дуже багато.

 13 А Йоханан, син Кареахів, та всі військо́ві зверхники, що були на полі, прийшли до Ґедалії до Міцпи,

 14 та й сказали до нього: „Чи справді ти знаєш, що Бааліс, цар Аммонових синів, послав Ізмаїла, сина Нетаніїного, щоб убити тебе?“ Та не повірив їм Ґедалія, син Ахікамів.

 15 А Йоханан, син Кареахів, сказав таємно до Ґедалії в Міцпі, говорячи: „Нехай я піду́ й уб'ю Ізмаїла, сина Нетаніїного, і ніхто про це не довідається. На́що мають забити тебе, і буде розпоро́шений увесь Юда, зі́браний до тебе, і погине останок Юди?“

 16 І сказав Ґедалія, син Ахікамів, до Йоханана, сина Кареахового: „Не роби цієї речі, бо лжу ти говориш на Ізмаїла!“

Повста́ння Ізмаїла

41 І сталося сьомого місяця, прийшов Ізмаї́л, син Нетанії, сина Елішамового, з насіння царсько́го, і вельможі царя, та десять люда з ним, до Ґедалії, Ахікамового сина, до Міцпи, і їли там ра́зом хліб у Міцпі.

 2 І встав Ізмаїл, син Нетаніїн, і десять люда, що були з ним, та й ударили Ґедалію, сина Ахікама, сина Шафанового, мечем! І вбив він того, кого вавилонський цар настанови́в був начальником над кра́єм.

 3 І повбивав Ізмаїл усіх юдеїв, що були з ним, з Ґедалією, у Міцпі, і халдеїв воякі́в, що знахо́дилися там.

 4 І сталося другого дня по вбивстві Ґедалії, — а ніхто про це не знав, —

 5 і поприхо́дили люди з Сихему, з Шіло́ та з Самарії, вісімдеся́т люда оголеноборо́дих, і в подертій одежі та з нарі́заними знака́ми на тілі, а в їхній руці хлі́бна жертва та ла́дан, як прине́сення для Господнього дому.

 6 І вийшов Ізмаїл, син Нетаніїн, навпроти них з Міцпи, ідучи́ та пла́чучи. І сталося, коли він спіткав їх, то промовив до них: „Прийдіть до Ґедалії, Ахікамового сина!“

 7 І сталося, як прийшли вони до сере́дини міста, то їх порізав Ізмаїл, син Нетаніїн, і повкидав їх до сере́дини ями, він та ті люди, що були з ним.

 8 Та знайшлося між ними десять люда, і вони сказали до Ізмаїла: „Не вбивай нас, бо ми маємо заховані в полі ска́рби: пшеницю, і ячмінь, і оливу, і мед“. І той спинився, і не повбивав їх серед їхніх братів.

 9 А та яма, куди повкида́в Ізмаїл усі трупи тих людей, була яма велика, яку зробив був цар А́са проти Баеші, Ізраїльського царя, — її наповнив Ізмаїл, син Нетаніїн, тру́пами.

 10 І Ізмаїл узяв у поло́н усю решту народу, що був у Міцпі, царськи́х дочо́к та ввесь наро́д, що зостався в Міцпі, якого Невузар'адан, начальник царсько́ї сторожі, доручив був Ґедалії, синові Ахікамовому. І забрав їх у поло́н Ізмаїл, син Нетаніїн, і пішов, щоб перейти до Аммонових синів.

 11 I почув Йоханан, син Кареахів, та всі військо́ві зверхники, що були з ним, про все те зло, що зробив Ізмаїл, син Нетаніїн.

 12 І взяли́ вони всіх тих людей, і пішли воювати з Ізмаїлом, сином Нетаніїним, і знайшли його при великій воді, що в Ґів'оні.

 13 І сталося, як увесь наро́д, що був з Ізмаїлом, побачив Йоханана, сина Кареахового, та всіх військо́вих зверхииків, що були з ним, то зрадів.

 14 І відвернувся ввесь народ, якого взяв був до поло́ну Ізмаїл з Міцпи, і вернулися, і пішли до Йоханана, сина Кареахового.

 15 А Ізмаїл, син Нетаніїн, утік з вісьмома́ людьми́ від Йоханана, і пішов до Аммонових синів.

 16 І взяв Йоханан, син Кареахів, та всі військо́ві зверхники, що були з ним, усю решту народу, яку він вернув від Ізмаїла, сина Нетаніїного, з Міцпи, по то́му, як той убив Ґедалію, сина Ахікамового, мужів воякі́в, і жіно́к, і дітей, і е́внухів, що вернув з Ґів'ону.

 17 І пішли вони й стали на нічлі́г в Ґерут-Кімгамі, що при Віфлеємі, щоб піти й утікти до Єгипту

 18 від халдеїв, бо вони боялися їх, бо Ізмаїл, син Нетаніїв, убив Ґедалію, сина Ахікамового, якого вавилонський цар настановив був начальником над кра́єм.

Єремі́я не радить переселятись до Єгипту

42 І підійшли всі військо́ві зверхники та Йоаханан, син Кареахів, і Єзанія, син Гошаїн, та ввесь наро́д від мало́го й аж до великого,

 2 та й сказали до пророка Єремії: „Нехай упаде́ наше блага́ння перед обличчя твоє, і молися за нас до Господа, Бога твого, за всю оцю решту, бо залиши́лося нас мало з багатьо́х, як бачать твої очі нас.

 3 І нехай виявить нам Господь, Бог твій, ту дорогу, якою ми пі́демо, та те ді́ло, яке ми зро́бимо“.

 4 І промовив до них пророк Єремія: „Чую я! Ось я помолюся до Господа, вашого Бога, за вашими словами. І станеться, кожне слово, що Господь відповість вам, звіщу́ вам, — нічого не затаю́ від вас“.

 5 А вони сказали до Єремії: „Нехай буде Господь проти нас за свідка правдивого та вірного, якщо ми не зробимо так, як усе те, з чим пошле тебе до нас Господь, Бог твій.

 6 Чи добре й чи зле, ми послухаємося голосу Господа, Бога нашого, що до Нього ми посилаємо тебе, щоб було нам добре, коли бу́демо слухатися голосу Господа, Бога нашого“.

 7 І сталося з кінце́м десятьох днів, і було Господнє слово до Єремії.

 8 І він покликав Йоханана, сина Кареахового, і всіх військо́вих зверхииків, що були з ним, та ввесь наро́д від малого й аж до великого,

 9 та й сказав до них: „Так говорить Господь, Бог Ізраїлів, що ви послали мене до Нього скласти ваше блага́ння перед Його лице:

 10 Якщо ви бу́дете сидіти в цьому кра́ї, то збудую вас, а не розіб'ю́, і засаджу́ вас, а не вирву, бо пожалував Я щодо того зла, що зробив був вам.

 11 Не бійте́ся вавилонського царя, якого ви боїтеся, не бійтеся його, — говорить Господь, — бо з вами Я, щоб вас спасати, і щоб вас рятувати від його руки!

 12 І дам Я вам милість, і змилуюся над вами, і він ве́рне вас до вашої землі.

 13 А якщо ви скажете: „Не бу́демо сидіти в цьому кра́ї“, щоб не слухатися голосу Господа, Бога вашого,

 14 кажучи: „Ні, ми пі́демо до єгипетського кра́ю, де не побачимо війни, і не почуємо звуку сурми́, і на хліб не бу́демо голодні, і там бу́демо сидіти“,

 15 то тому́ послухайте тепер Господнього слова, решто Юдина! Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Якщо ви справді скеру́єте своє обличчя,[47] щоб іти до Єгипту, і вві́йдете, щоб чужи́нцями заме́шкати там,

 16 то станеться: той меч, що ви боїте́ся його, досягне вас там, ув єгипетськім кра́ї, а голод, якого ви лякаєтесь, пристане до вас в Єгипті, — і там ви повмираєте...

 17 І станеться, всі люди, що звернули своє обличчя[47] на мандрівку до Єгипту, щоб чужинцями замешкати там, повмирають від меча, від голоду та від морови́ці, і жоден з них не позоста́неться й не втече через те зло, що Я спрова́джу на них.

 18 Бо так каже Господь, Саваот, Бог Ізраїлів: Як вилився гнів Мій та лютість Моя на ме́шканців Єрусалиму, так виллється лютість Моя на вас, коли ви при́йдете до Єгипту, і будете там на клятьбу́, і на застра́шення, і на прокля́ття, і на га́ньбу, і ви вже не побачите цього місця.

 19 Господь говорить до вас, Юдина решто: Не ходіть до Єгипту! Добре знайте, що сьогодні Я вас остеріг!

 20 Бо ви зблуди́лися в душах своїх, що послали мене до Господа, вашого Бога, говорячи: „Молися за нас до Господа, Бога нашого, і все, що скаже Господь, Бог наш, так перекажи нам, — і ми зробимо“.

 21 І переказав я вам сьогодні, та не послухалися ви голосу Господа, Бога вашого, та всього того, з чим послав Він мене до вас.

 22 А тепер знайте напевно, що повмираєте від меча, голоду та від зарази в тому місці, куди хочете йти, щоб жити там чужи́нцями“.

Останок юдеїв таки переселяється до Єгипту

43 І сталося, як Єремія скінчи́в говорити до всього народу всі слова Господа, Бога їхнього, всі ті слова́, з якими послав його до них Господь, Бог їхній,

 2 то сказав Азарія, син Гошаїн, і Йоханан, син Кареахів, та всі бундю́чні люди, кажучи до Єремії: „Брехню ти говориш! Не послав тебе Господь, Бог наш, сказати: Не входьте до Єгипту, щоб чужи́нцями заме́шкати там, —

 3 то тебе намовив проти нас Барух, син Нерійїн, щоб віддати нас у руку халдеїв, щоб повбивати нас, і щоб вигнати нас до Вавилону“.

 4 І не послухався Йоханан, син Кареахів, і всі військо́ві зверхники та ввесь народ Господнього голосу, щоб сидіти в Юдиному кра́ї.

 5 І взяв Йоханан, син Кареахів, та всі військо́ві зверхники всю Юдину решту, що вернулися від усіх народів, куди були ви́гнані, щоб заме́шкати в Юдиному кра́ї,

 6 мужчин та жінок, і дітей та царськи́х дочо́к, і всяку душу, що Невузар'адан, начальник царсько́ї сторожі, позоставив був із Ґедалією, сином Ахікама, сина Шафанового, і з пророком Єремією та з Барухом, сином Нерійїним,

 7 і прийшли до єгипетського кра́ю, бо не послухалися Господнього голосу, і прийшли до Тахпанхесу.

Єремія пророкує, що загине й єгипетський край

 8 І було слово Господнє до Єремії в Тахпанхесі таке:

 9 „Візьми в свою руку великі каміння, і сховай їх у глині на цегляно́му майда́ні, що при вході до фараонового дому в Тахпанхесі, на оча́х юдейських людей.

 10 І скажеш до них: Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ось Я пошлю й візьму́ Навуходоносора, царя вавилонського, Мого раба, і поставлю його трона над тими каміннями, що Я поховав, і він своє царське́ шатро́ розтя́гне над ними.

 11 І він при́йде, і вдарить єгипетський край: що призначене на смерть — пі́де на смерть, а що до поло́ну — до поло́ну, а що на меча — піде на меча.

 12 I підпалю́ огонь у домах єгипетських богів, і він попа́лить їх, і забере їх у поло́н, і він очи́стить єгипетський край, як чистить пастух свою одіж, і ви́йде звідти в споко́ї.

 13 І він поламає посвячені стовпи́ Бет-Шемеша,[48] що в єгипетському кра́ї, а доми єгипетських богі́в попа́лить огнем“.

А в Єгипті погине й останок Юди

44 Слово, що було до Єремії про всіх юдеїв, що сиділи в єгипетському кра́ї, що сиділи в Міґдолі, і в Тахпанхесі, і в Нофі, і в краю́ Патрос, говорячи:

 2 „Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ви бачили все те зло, що Я спрова́див на Єрусалим та на всі Юдині міста́, — і ось вони цього дня руїна, і немає в них ме́шканця.

 3 Це через їхнє зло, яке вони зробили, щоб гніви́ти Мене, ходячи кадити, служити іншим бога́м, яких не знали ані вони, ані ви, ані ваші батьки́.

 4 І посилав Я до вас усіх Моїх рабів пророків, рано та пізно, кажучи: Не робіть цієї обридли́вої речі, яку Я знена́видив!

 5 Та не слухали вони, і не нахилили уха свого, щоб відвернутися від свого зла, щоб не кадити іншим бога́м.

 6 І вилилась лютість Моя та Мій гнів, і запала́в він в Юдиних містах та на вулицях Єрусалиму, і стали вони руїною та пусти́нею, як бачите цього дня.

 7 А тепер так говорить Господь, Бог Саваот, Бог Ізраїлів: На́що ви робите велике зло своїм ду́шам, вигу́блюючи собі чоловіка та жінку, дитину й немовля́ з-серед Юди, щоб не залиши́лася вам решта?

 8 На́що ви робите, щоб гніви́ти Мене чи́нами рук своїх, щоб кадити іншим богам в єгипетському кра́ї, куди ви прийшли чужи́нцями заме́шкати там, щоб погубити себе, і щоб стати прокля́ттям та га́ньбою серед усіх людів землі?

 9 Чи забули ви зло ваших батьків, та зло Юдиних царів, і зло жінок його, і зло ваше та зло ваших жінок, що наробили в Юдиному кра́ї та на вулицях Єрусалиму?

 10 Не були вони впоко́рені аж до цього дня, і не бояться, і не ходять Зако́ном Моїм та Моїми уставами, що Я дав вам та вашим батька́м.

 11 Тому́ так промовляє Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ось Я зверну́ обличчя Своє на вас вам на зло, щоб ви́коренити всього Юду!

 12 І візьму́ Я за́лишок Юди, що звернули обличчя своє на мандрівку в єгипетський край, щоб чужи́нцями замешкати там, і погинуть усі в єгипетському кра́ї, — попа́дають від меча та від голоду, погинуть від мало́го й аж до великого, повмирають від меча та від голоду, і стануть клятьбо́ю, застра́шенням, і прокля́ттям та га́ньбою.

 13 І покараю замешкалих в єгипетському кра́ї, як покарав Я Єрусалим, — мечем, голодом та морови́цею.

 14 І не буде втікача та врятованих із решти Юди, що прийшли чужи́нцями замешкати там в єгипетському кра́ї, щоб вернутися до Юдиного кра́ю, куди вони бажають усією душею своєю верну́тися й оселитися там. Але не ве́рнуться вони, хіба тільки поодинокі втікачі́!“

 15 І відповіли́ Єремії всі ті люди, що знали, що їхні жінки́ ка́дять іншим богам, і всі ті жінки, що стояли там у великий збір, і ввесь наро́д, що сидів в єгипетському кра́ї в Патросі, говорячи:

 16 „Щодо сло́ва, що ти говорив до нас Господнім Ім'я́м, ми не слухаємо тебе.

 17 Бо напевно ви́конаємо кожне те слово, що виходить із наших уст, — щоб кадити небесній цариці й лити їй литі жертви, як робили ми та батьки́ наші, царі наші та зверхники наші в Юдиних містах та на вулицях Єрусалиму. І наси́чувалися ми хлібом, і було нам добре, а зла ми не бачили.

 18 А відколи́ перестали ми кадити небесній цариці й лити їй литі жертви, брак нам усього, і ми гинемо від меча та голоду!

 19 А коли ми кадимо небесній цариці й приносимо їй литі жертви, то хіба без ві́дома наших чоловіків ми робимо для неї жерто́вні калачі́ з її зобра́женням, і ллємо́ їй литі жертви?“

 20 І сказав Єремія до всього народу, до чоловіків та до жінок, та до всього народу, що відповідали йому таке, гово́рячи:

 21 „Хіба не кадило, яке кадили в Юдиних містах та на вулицях Єрусалиму ви та ваші батьки, ваші царі та зверхники ваші й народ цього краю, — хіба не згадав це Господь, і не ввійшло воно до серця Його?

 22 І не зміг Господь більше зне́сти зла ваших чи́нів, та ті гидо́ти, що ви наробили, — тому́ став ваш край руїною, і застра́шенням та прокля́ттям, так що немає ме́шканця, як бачите цього дня“.

 23 За те, що кадили ви, і що грішили Господе́ві, і не слухалися Господнього голосу, і не ходили Зако́ном Його й Його правом та свідо́цтвами Його, тому спітка́ло вас оце зло, як бачите цього дня“.

 24 І сказав Єремія до всього наро́ду та до всіх жіно́к: Послухайте Господнього слова, ввесь Юдо, що в єгипетському кра́ї!

 25 Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів, кажучи: Ви та ваші жінки́ говорили своїми уста́ми й своїми руками виконували, кажучи: „Конче виконаємо свої прися́ги, що ми присягали кадити небесній цариці й лити їй литі жертви,“ тому напевно здійсні́те ваші прися́ги, і конче виконайте обі́тниці ваші.

 26 Тому то послухайте Господнього слова, ввесь Юдо, що сидиш в єгипетському кра́ї: Ось Я присягнув великим Своїм Ім'я́м, — говорить Господь, — що не буде вже Ім'я́ Моє кликатися устами жодного юде́янина, кажучи: „Живий Господь Бог!“ у всьому єгипетському кра́ї.

 27 Ось Я пильную вас на зло, а не на добро, і загине кожен юде́янин, що в єгипетському кра́ї, від меча та від голоду, аж до їх скону.

 28 А врятовані від меча ве́рнуться з єгипетського кра́ю до кра́ю Юдиного нечисле́нними. І пізнає ввесь останок Юди, що прийшли до єгипетського кра́ю чужи́нцями замешкати там, чиє слово ви́конається: Моє чи їхнє?

 29 А оце вам той знак, — говорить Господь, — що Я відві́даю вас у цьому місці, щоб ви пізнали, що конче спра́вдяться Мої слова на вас на зло.

 30 Так говорить Господь: Ось Я видам фараона Хофру, єгипетського царя, в руку його ворогів та в руку тих, що шукають душі його, як дав Я Седекію, Юдиного царя, у руку Навуходоно́сора, вавилонського царя, його ворога, що шукав душі його!“

Пророцтво про Баруха

45 Слово, що говорив пророк Єремія до Баруха, Нерійїного сина, коли той писав ці слова́ в книзі з Єреміїних уст, за четвертого року Єгоякима, сина Йосіїного, царя Юдиного, кажучи:

 2 „Так говорить Господь, Бог Ізраїлів, про тебе, Бару́ху:

 3 Ти сказав був: „Ой горе мені, бо додав Господь сму́тку до бо́лю мого! Я змучивсь зідха́нням своїм, і не знайшов відпочинку“!

 4 Так скажеш йому: Так говорить Господь: Ось Я поруйную, що Я збудував, а що Я насади́в, те Я вирву, також усю землю Свою.

 5 А ти ось шукаєш для себе великого. Не шукай, бо ось Я наведу́ зло на кожне тіло, — говорить Господь, — а тобі дам душу[49] твою за здо́бич на всіх тих місцях, де́ ти будеш ходити!“

Єреміїне пророцтво про чужі народи

46 Слово Господнє, що було́ пророкові Єремії про наро́ди.

Пророцтво на Єгипет

 2 На Єгипет. На ві́йсько фараона Нехо́, єгипетського царя, що був над рі́чкою Ефратом[50] у Каркеміші, якого побив Навуходоно́сор, вавилонський цар, за четвертого року Єгоякима, сина Йосіїного, царя Юдиного:

 3 „Приготуйте щитка́ та щита́, і приступіть до війни!

 4 Запрягайте но коні й сідайте, верхівці́, і поставайте в шоло́мах! Ви́чистіть ра́тища та зодягні́ться в кольчу́ги!

 5 Що то бачу: вони полякались й назад відступають? А ли́царі їхні подо́лані та втікають і не оглядаються. Страхіття навко́ло, говорить Господь!

 6 Швидки́й не втече, і не врятується ли́цар, — на пі́вночі, при річці Ефра́ті[50] спіткну́ться вони та й попа́дають!

 7 Хто то такий підіймається, мов та Ріка́,[51] як річки́, його води хвилю́ються?

 8 Єгипет, немов та Ріка́, підіймається він, — мов річки́, його води хвилюються, — і каже: Підійму́ся, покрию я землю, і ви́гублю місто й мешка́нців його!

 9 Сідайте на ко́ні й шалійте, колесни́ці! І хай ли́царі вийдуть, Куш[52] та Пут,[52] що хапають щита́, та люді́йці, що хапають, натягують лу́ка!

 10 А день цей — Господа, Бога Саваота, день помсти, щоб помсти́тися над ворогами Своїми, і меч буде же́рти — й наси́титься, і до́сить нап'ється їхньої кро́ви, бо це́ буде жертва для Господа, Бога Саваота, в півні́чному кра́ї при річці Ефраті!

 11 Піди до Ґілеаду, й бальза́му візьми́, ді́вчино, дочко Єгипту! Надармо вживаєш ти ліків багато, — своїх ран не заго́їш!

 12 Почули наро́ди про га́ньбу твою, а крику твого стала повна земля, бо спіткну́лися ли́цар об ли́царя, ра́зом упали обоє вони!“

Навуходоносор руйнує Єгипет

 13 Слово, що говорив Господь пророкові Єремії про прихі́д Навуходоносора, царя вавилонського, щоб побити єгипетську землю:

 14 „Розкажіте в Єгипті, і розголосіте в Міґдолі, і розголосіте в Нофі й Тахпанхесі! Скажіть: стань, і собі приготуйся, бо меч пожира́є круг тебе!

 15 Чому́ твої ли́царі впали? Не втрималися, бо пхнув їх Господь!

 16 Стало багато таких, що спіткну́лися, навіть падають один на одно́го й говорять: Уставай, і до свого народу вернімось, і до кра́ю наро́дження нашого, перед згубним мече́м!

 17 Назвіте ім'я́ фараону, цареві єгипетському: Заги́біль, — пропустив він уста́лений час!

 18 Як живий Я, — каже Цар, що Господь Саваот Йому Йме́ння, — він при́йде, немов би Фаво́р у гора́х, й як при морі Карме́л!

 19 Приготуй необхідне собі на мандрі́вки, мешка́нко, о до́чко Єгипту, бо стане спусто́шенням Ноф, і він спа́лений буде, — і в ньому не буде мешка́нця!

 20 Єгипет — теля гарноу́сте, та летить он із пі́вночі ґедзь!

 21 Серед нього й його наймити́, мов телята вгодо́вані, та й вони повернулись назад, повтікали разом, не спинились, бо день їхнього нещастя прийшов ось на них, час наві́щення їх.

 22 Розлягається голос його, як гадю́че сича́ння, бо йдуть вони з ві́йськом, і при́йдуть до нього з сокирами, мов дровору́би.

 23 Вони ліс його витнуть, — говорить Господь, — хоч він непрохі́дний, бо стануть вони більш числе́нні, як та сарана́, — і не буде числа їм.

 24 Засоромлена буде єгипетська до́нька, — буде ви́дана в руку наро́ду півні́чного.

 25 Говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ось Я покараю Амо́на із Но, і фараона, і Єгипет, і богів його, і царів його, і фараона, і тих, що на нього наді́ються.

 26 І дам їх у руку всіх тих, хто шукає їхню душу, і в руку Навуходоносора, царя вавилонського, і в руку рабів його, а пото́му він буде засе́лений, як за днів давніх, говорить Господь!

 27 А ти не лякайся, рабе Мій Якове, і не страши́ся, Ізраїлю, бо Я ось врятую тебе здале́ка, і насіння твоє — з краю їхнього поло́ну! І ве́рнеться Яків, і буде спокійний, і буде безпечний, і не буде того, хто б його настраши́в!

 28 А ти не лякайся, рабе Мій Якове, — каже Господь, — бо Я з тобою, бо зроблю́ Я кінець всім наро́дам, куди тебе вигнав, та з тобою кінця не зроблю́, і тебе покараю за правом, і тебе непока́раним не полишу́!“

Пророцтво на филисти́млян

47 Слово Господнє, що було пророкові Єремії на филисти́млян, перше як фараон побив Аззу.

 2 „Так говорить Госпо́дь: Ось підіймаються во́ди із пі́вночі, і стануть вони за поті́к заливни́й, і заллю́ть вони землю та все, що на ній, місто й заме́шкалих в ньому,— і буде кричати люди́на, і кожен мешка́нець землі заголо́сить.

 3 Через гук тупоті́ння копи́т баских ко́ней його, через гу́ркіт його колесниць, через скрип його кіл не зверну́лись батьки́ до синів, бо зомлі́ли їм руки,

 4 бо настав це той день, щоб понищити всіх филисти́млян, щоб Ти́ру й Сидо́нові ви́губити помічну́ всяку рештку. Бо понищить Господь филисти́млян, рештку о́строва Кафтора,[53]

 5 шолуди́вою стане Азза́, згине Ашкело́н, решта долини їхньої. Як довго ти будеш нарі́зи робити собі у жало́бі?

 6 О ме́чу Господній, аж доки ти не заспоко́їшся? Вернися до пі́хви своєї, заспоко́йся й замо́вкни!

 7 Але як заспоко́їться він, коли наказав йому це Сам Господь? До Ашкелону й до берегу моря, — туди Він призна́чив його!“

Пророцтво на Моава

48 На Моава. Так каже Господь Саваот, Бог Ізраїлів: „Горе місту Нево, бо воно поруйно́ване; Кір'ятаїм посоро́млений, здобутий; посоро́млений За́мок високий, заля́каний.

 2 Нема більше слави Моа́ву! У Хешбоні лихе вимишляють на нього: „Ходімо, і ви́тнім його із наро́ду!“ Теж, Мадмене, замо́вкнеш і ти: за тобою йде меч!

 3 Чути крик із Горона́їму: Руїна й нещастя велике!

 4 Моав поруйно́ваний, крик підняли́ аж до Цоару,

 5 бо ходом в Лухіт пі́дуть догори́ з великим плаче́м, бо на збіччі Горонаїму чути крик боязки́й про руїну.

 6 Утікайте, рятуйте хоч душу свою, і станете, мов отой ве́рес в пустині!

 7 Бо за те, що наді́явся ти на вчинки свої та на ска́рби свої, ти тако́ж будеш узятий, і пі́де Кемош до поло́ну, а ра́зом із ним його священики та його зве́рхники.

 8 І при́йде руїна до кожного міста, і не буде врято́ване жодне із них, і загине долина, й погу́блена буде рівни́на, бо так говорив був Господь!

 9 Дайте крила Моаву, — і він відлети́ть, і міста́ його стануть спусто́шенням, так що не буде мешка́нця у них.

 10 Прокля́тий, хто робить роботу Господню недба́ло, і прокля́тий, хто від крови меча свого стримує!

 11 Спокійний Моав від юна́цтва свого, і мирний на дрі́жджах своїх, і не лито із по́суду в по́суд його, і він на вигна́ння не йшов, тому в нім його смак позост́ався, а за́пах його не змінився.

 12 Тому то ось дні настаю́ть, — говорить Госпо́дь, — і пошлю́ Я на нього розли́вачів, — і його розіллю́ть, і по́суд його опоро́жнять, і дзбанки́ його порозбива́ють!

 13 І за Кемоша Моав посоро́млений буде, як Ізраїлів дім посоро́млений був за Бет-Ел, за місце надії своєї.

 14 Як говорите ви: „Ми хоробрі та сильні до бо́ю?“

 15 Попусто́шений буде Моав, і до міст його ворог піді́йметься, — і пі́дуть добі́рні його юнаки́ на зарі́з, каже Цар, що Господь Саваот Йому Йме́ння.

 16 Близький по́хід нещастя Моава, а лихо його дуже ква́питься.

 17 Співчувайте йому, всі довкі́лля його, і всі, хто ім'я́ його знає, скажіть: „Як зламалося сильне це бе́рло, ця па́лиця пи́шна!“

 18 Спустися зо слави своєї, і всядься в пустині, о ме́шканко, до́чко Дівону, бо спусто́шник Моава до тебе прийшов, і понищив тверди́ні твої!

 19 Стань на дорозі й чекай, ме́шканко Ароеру, питай втікача та врятовану, кажи: „Що́ це сталося?“

 20 Моав посоромлений, бо розтро́щений він, ридайте та плачте, і звістіте в Арноні, що Моав попусто́шений!

 21 І суд ось прийшов на рівни́нний цей край, на Холон й на Ягцу, і на Мефаат,

 22 і на Дівон, і на Нево, і на Бет-Дівдатаїм,

 23 і на Кір'ятаїм, і на Бет-Ґамул, і на Бет-Меон,

 24 і на Керіййот, і на Боцру, і на всі міста́ моавського кра́ю, далекі й близькі́.

 25 І відтятий Моавові ріг,[54] і раме́но[54] його розтро́щене, говорить Господь.

 26 Упійте його, — бо пишавсь проти Господа він, — і він з плю́скотом упаде до блюво́ти своєї, — і станеться й він посміхо́виськом!

 27 І чи ж для тебе Ізраїль не був посміхо́виськом цим? Хіба серед злоді́їв був зна́йдений він, що ти скільки гово́риш про нього, то все головою хитаєш?

 28 Покиньте міста́, й пробувайте на скелі, мешка́нці Моава, і будьте, немов та голубка, що над краєм безо́дні гнізди́ться!

 29 Ми чули про гордість Моава, що чванли́вий він дуже, про надутість його і його гордува́ння, про бундю́чність його та пиху́ його серця.

 30 Я знаю, — говорить Господь, — про зухва́льство його, і про його балачки́ безпідставні, — робили вони неслухня́не!

 31 Ридаю тому над Моавом, і кричу за Моавом усім, зідхаю над лю́дьми Кір-Хересу.

 32 Більш як за Язером Я плакав, Я плакатиму за тобою, винограднику Сівми! Галу́зки твої перейшли аж за море, досягли́ аж до моря Язера. Спусто́шник напав на осінній твій плід, і на винобра́ння твоє, —

 33 і за́брана буде поті́ха твоя та радість твоя з виноградника й з кра́ю Моава, і вино із чави́ла спиню́! Не буде топта́ти топта́ч, радісний крик при збира́нні не буде вже радісним криком збира́ння.

 34 Від крику Хешбону аж до Ел'але, аж до Ягацу не́стися буде їхній голос, від Цоару аж до Горонаїму, до Еґлат-Шелішійї, бо й вода із Німріму пустинею стане.

 35 І ви́гублю Я із Моава, — говорить Господь, — того, хто для же́ртов вихо́дить на па́гірок, і бо́гові ка́дить своє́му.

 36 Тому́ стогне серце Моє за Моавом, немов та сопі́лка, і стогне серце Моє, як сопілка, за лю́дьми Кір-Хересу, бо погинули ті, хто бага́тство набув!

 37 Тому кожна голова — облисі́ла, і кожна борода — обстри́жена, на руках у всіх — порі́зи жало́би, і на сте́гнах — вере́та.

 38 На всіх даха́х Моава й на площах його — самий ле́мент, бо розбив Я Моава, мов по́суд, якого не люблять, говорить Господь.

 39 „Як він розто́щений“ плачуть, „як гане́бно Моав утікав, і як він посоро́млений!“ І Моав став за по́сміх та по́страх для всього довкі́лля його!

 40 Бо так промовляє Господь: Ось він, як орел, прилети́ть, і кри́ла свої над Моавом розго́рне, —

 41 міста́ будуть взяті, й твердині захо́плені. І того дня стане серце лица́рства Моава, як серце жони-породі́ллі!

 42 Із наро́дів Моав буде ви́гублений, бо пишавсь проти Господа він.

 43 Страх, та безо́дня, та па́стка на тебе, мешка́нче Моава! говорить Господь.

 44 Хто від стра́ху втече, той в безо́дню впаде́, хто ж з безодні піді́йметься, той буде схо́плений в па́стку. Бо спрова́джу на нього, на то́го Моава, рік їхньої кари, говорить Господь.

 45 Втікачі́ знеси́лені будуть ставати у тіні Хешбону, бо вийде огонь із Хешбону, а по́лум'я з-поміж Сиго́ну, і поїсть край воло́сся на скро́ні Моаву та череп синів галасли́вих.

 46 Горе, Моаве, тобі! Загинув Кемошів наро́д, бо сини твої взяті в поло́н, твої ж до́чки — в неволю!

 47 І верну́ Я Моавові долю напри́кінці днів, говорить Госпо́дь. Аж досі — суд на Моава.

Пророцтво на Аммо́нових синів

49 На Аммонових синів. „Так говорить Господь: Чи немає синів у Ізраїля? Чи немає спадкоє́мця в нього? Чому Ґада Мілком одіди́чив й осівся наро́д його по містах його?

 2 Тому́ настаю́ть ось дні, — говорить Господь, — і Я розголошу́ крик військо́вий на Раббу Аммонових синів, — і вона стане за купу руїн, а підлеглі міста її спа́лені будуть огнем, і знов одіди́чить Ізраїль спа́док сві́й, говорить Господь.

 3 Ридай, о Хешбо́не, бо місто зруйноване! Кричіть, до́чки Рабби, опережі́ться вере́тою, лементу́йте й блукайте по обійстя́х, бо Мілком до поло́ну іде, його священики й його зверхники ра́зом!

 4 Чого ти долинами хва́лишся? Долина твоя розпливається кров'ю, о до́чко невірна, що на скарби свої покладаєш надію та кажеш: „Хто при́йде до мене?“

 5 Ось Я страх припрова́джу на тебе, — говорить Господь, Бог Саваот, — із усього довкі́лля твого, і ви повтікаєте кожен напе́ред себе, — і не буде кому втікачів позбира́ти!

 6 А потім верну́ Я долю Аммонових синів, говорить Господь“.

Пророцтво на Едо́ма

 7 На Едома. „Так говорить Господь Саваот: Чи в Темані немає вже мудрости? Чи згинула рада розумних? Хіба зіпсувалась їхня мудрість?

 8 Утікайте, оберні́ться плечи́ма, сядьте глибше, мешка́нці Дедану, бо привів Я нещастя Ісава на нього, — той час, коли покараю його!

 9 Якщо при́йдуть до тебе збирачі́ винограду, вони не полишать останків, якщо ж при́йдуть злоді́ї вночі, напсую́ть, скільки схо́чуть.

 10 Бо обнажи́в Я Ісава, повідкривав усі криївки його, і він сховатись не зможе, — спусто́шене буде насіння його, й його браття, і сусіди його, — і не буде його!

 11 Залиши́ свої си́роти, — Я утри́маю їх при житті, а вдови твої хай наді́ю на Мене кладу́ть!

 12 Бо так промовляє Господь: Ось і ті, що не мали б пити чаші ціє́ї,[55] пити будуть напе́вне, а ти непока́раним будеш? Не будеш без кари, бо справді ти пи́тимеш чашу!

 13 Бо Собою присяг Я, — говорить Господь, — що Боцра́ за спусто́шення стане, за га́ньбу, пустиню й прокляття, і руїнами вічними стануть міста́ її всі!

 14 Я звістку від Господа чув, і відправлений ві́сник між люди: Зберіться й прийдіть проти неї, і встаньте на бій,

 15 бо тебе Я зробив ось мали́м між наро́дами, погордженим серед людей!

 16 Страхіття твоє обманило тебе й гордість серця твого, тебе, що в розщі́линах скелі живеш, що високих підгі́рків тримаєшся. Та коли б ти кубло́ своє й ви́соко звив, мов орел, то й ізвідти Я скину тебе, промовляє Господь.

 17 І стане Едо́м за страхі́ття, — кожен, хто буде прохо́дити ним, остовпі́є й засвище, як пора́зи його всі побачить.

 18 Як Содо́м та Гомо́рру й сусідів її поруйно́вано, каже Господь, — так ніхто там не буде сидіти, і не буде в нім ме́шкати чужи́нцем син лю́дський.[56]

 19 Ось піді́йметься він, немов лев, із темного лісу Йорда́ну на во́дяні луки, і Я вмент зроблю́, що він побіжить геть від них, а хто ви́браний буде, того Я поставлю над ними. Бо хто є подібний Мені, і хто покличе Мене перед суд, і хто па́стир такий, що перед обличчям Моїм устоїть?

 20 Тому то послухайте за́дум Господній, що Він на Едома заду́мав, і думки́ Його ті, які Він на мешка́нців Теману замислив: Направду, — найменших з отари потя́гнуть, і попусто́шать пасо́висько їхнє при них!

 21 Від гуку упадку їхнього буде тремтіти земля, буде зойк, аж на морі Червоному чути їхній голос.

 22 Ось піді́йметься він, як орел, і літатиме, й крила свої над Боцро́ю розго́рне: і стане серце хоробрих едо́млян в той день, немов серце жони-породі́ллі“.

Пророцтво на Дама́ск

 23 На Дамаск. „Засоро́мивсь Хамаш та Арпал, бо злу звістку почули; в неспоко́ї тривожнім вони, як те море, що не може вспоко́їтись.

 24 Дама́ск сторопі́в, обернувся втікати, і страх його міцно охопи́в, біль та му́ки його обгорну́ли, немов породі́ллю.

 25 Як спорожні́ло славне це місто, місто вті́хи Моєї!

 26 Тому́ юнаки́ його падати будуть на пло́щах його, і всі військо́ві погинуть того дня, говорить Господь Саваот.

 27 І під муром Дама́ску огонь запалю́, і він пожере Бен-Гада́дські пала́ци!“

Пророцтво на Кеда́р

 28 На Кедар та на царства Хацору, що їх побив Навуходоносор, цар вавилонський. „Так говорить Господь: Уставайте, ідіть на Кеда́р, і нехай попусто́шать війська́ синів сходу!

 29 Заберуть їхні наме́ти та їхню отару, їхні покро́ви та всі їхні речі, та їхніх верблю́дів собі заберуть, і над ними кричатимуть: Жах звідусі́ль!

 30 Утікайте, мандруйте скоріш, сховайтесь в глибоке, мешка́нці Хацору, — говорить Господь, — бо раду нарадив на вас Навуходоно́сор, цар вавилонський, і за́дум заду́мав на вас!

 31 Уставайте, ідіть на наро́д, що спокійно, безпечно живе, — промовляє Господь, — немає воріт, і нема в нього за́сувів, самітно живуть.

 32 І стануть верблю́ди їхні здо́биччю, а їхні череда́ — грабеже́м, і на всі ві́три розвію Я їх, хто воло́сся довко́ла стриже, і зо всіх їхніх сторін припрова́джу на них їхню поги́біль, говорить Господь.

 33 І стане Хацо́р за мешка́ння шака́лів, за вічне спусто́шення, — не заме́шкає там люди́на, і син лю́дський не спи́ниться в ньо́му!“

Пророцтво на Ела́м

 34 Слово Господнє, що було пророкові Єремії на Елам на початку царюва́ння Седекії, Юдиного царя, таке:

 35 „Так говорить Госпо́дь Савао́т: Ось Я злама́ю ела́мського лука, головну́ їхню силу!

 36 І з чотирьо́х кінців неба спрова́джу чотири вітри́ до Еламу, і їх розпоро́шу на всі ці вітри́, і не бу́де такого наро́ду, куди б не прийшли ці вигна́нці з Ела́му.

 37 І настра́шу Ела́м перед їхніми ворога́ми та перед всіма́, хто їхню душу шукає, і лихо на них наведу́, лютість гніву Мого, говорить Господь, — і пошлю́ Я за ними меча, аж поки не ви́гублю їх!

 38 І поставлю Престо́ла Свого в Еламі, і ви́гублю звідти царя й його зверхників, каже Господь.

 39 Але бу́де напри́кінці днів, поверну́ Я Ела́мові долю, говорить Господь“.

Пророцтво на Вавилон

50 Слово, що Госпо́дь говорив на Вавило́н, на землю халде́їв через пророка Єремію:

 2 „Звістіть між наро́дами й розголосі́ть, підійміте прапора та розголосіть, не затайте, скажіть: Здобутий уже Вавило́н, засоро́млений Бел, зламаний Меродах, бовва́ни його посоро́млені, порозби́вані всі його бо́жища!

 3 Бо на нього із пі́вночі вийшов наро́д, що обе́рне в спусто́шення землю його, і не буде мешка́нця у нім: від люди́ни та аж до скотини, усі помандрують та пі́дуть!

 4 За тих днів і того ча́су, — говорить Господь, — поприхо́дять сини Ізраїлеві, ра́зом вони й сини Юди, — усе пла́чучи, будуть ходити та Господа, Бога свого шукати.

 5 Вони будуть питати про Сіона, куди їхні обличчя[57] пове́рнені, — щоб прийти й прилучитись до Господа вічним заповітом, який не забу́деться!

 6 Мій наро́д — це отара загинула: па́стирі їхні вчинили блудя́чими їх, їх загнали на го́ри, й ходили вони від гори до підгі́р'я, забули про ложе своє.

 7 Усі, що знахо́дили їх, жерли їх, і противники їхні говорили: „Не зави́нимо за те, бо вони прогріши́лися Господу, Пасо́виську правди й надії батькі́в їхніх, — Господе́ві“.

 8 Біжіть з Вавило́ну, і вихо́дьте із кра́ю халдеїв, і будьте, як козля́та ті перед ота́рою!

 9 Бо ось Я позбу́джую, і на Вавило́н наведу́ збір великих наро́дів з півні́чного кра́ю, і вони проти нього шику́ються, — звідти здобу́тий він бу́де! Його стрі́ли, мов ли́цар, якому щасти́ть, — не верта́ються да́рмо,

 10 і здо́биччю стане Халде́я, — наси́тяться всі, хто пусто́шить її, промовляє Господь.

 11 Бо радієте ви, бо втішаєтесь ви, що спа́дщину Мою розграбо́вуєте, бо ви скачете, мов те теля по траві, та ірже́те, немов румаки́.

 12 Збенте́жилася ваша мати занадто, застидалась роди́телька ваша. Оце для наро́дів кінець: пустиня, сухо́земля й степ!

 13 Від Господнього гніву вона незаме́шкана буде та стане спусто́шенням уся. Кожен, хто буде прохо́дити повз Вавило́н, остовпі́є й засви́ще, як побачить усі ці пора́зи його!

 14 Ушику́йтеся на Вавилон навкруги́, всі, хто лука натя́гує! Стріляйте на нього, стріли́ не шкоду́йте, бо він Господе́ві згрішив!

 15 Здійміть крик проти нього навко́ло! Він дав руку[58] піддатись, стовпи́ його впали, зруйновані мури його, бо це помста Господня. Помстіться над ним: як зробив він — зробіть так йому́!

 16 Повигублюйте і сівача́ з Вавилону, і того, хто хапа́є серпа́ в часі жнив! Через меч переслі́дника ве́рнуться всі до наро́ду свого́, і кожен до краю свого втече́.

 17 Ізраїль — вівця́ розпоро́шена, що ле́ви погнали її: перший жер його цар асирі́йський, а останній — цей Навуходоно́сор, цар вавилонський, розтро́щив йому кості.

 18 Тому так промовляє Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ось Я покараю царя вавилонського й землю його, як Я покарав був царя асирійського.

 19 І верну́ Я Ізраїля на пасови́сько його, і він па́стися буде на Кармелі й Башані, і на горі на Єфремовій та на Ґілеаді душа його си́тою буде.

 20 За тих днів й того ча́су — говорить Господь — будуть шукати провину Ізраїлеву, та не буде її, і про́гріхи Юди, одначе не зна́йдені будуть вони, бо проба́чу тому, кого Я позоста́влю!

 21 На край „Чва́рів подвійних“,[59] — на нього піди й на мешка́нців „Пока́рання“![59] Поруйнуй і прокля́ттям вчини все за ними, — говорить Господь, — і зроби так усе, як тобі наказа́в!

 22 Гуркіт бо́ю в кра́ю та велике спусто́шення!

 23 Як побитий й пола́маний мо́лот всієї землі! Яким жахом зробивсь Вавилон для наро́дів!

 24 Я па́стку поставив на тебе, і схо́плений ти, Вавило́не, хоча ти й не знав! Ти зна́йдений й схо́плений був, бо ставав ти на прю проти Господа!

 25 Господь відчинив Своє схо́вище, і вийняв ізвідти знаря́ддя гніву Свого, це бо зайня́ття для Господа, Бога Саваота в халдейському кра́ї.

 26 Ідіть ви на нього із кра́ю землі, відчиніть його клуні, порозкладайте його, як снопи́, і вчиніте закля́ттям його, — хай не буде йому позоста́лого!

 27 Його всіх волів повбива́йте, — хай пі́дуть вони на зарі́з! Горе їм, бо настав їхній день, час наві́щення їх!

 28 Голос тих, що втікають і рятуються із вавилонського кра́ю, щоб звістити на Сіоні про по́мсту Господа, нашого Бога, про по́мсту за храма Його.

 29 Скличте на Вавилона стрільці́в, усіх, хто лука натя́гує, та́бором станьте при ньому навко́ло, — нехай йому вте́чі не бу́де! Відплаті́те йому згідно з чи́ном його, як зробив він — зробіть так йому́, бо гордим він став проти Господа, проти Святого Ізраїлевого!

 30 Тому то його юнаки́ всі поляжуть на пло́щах його, а військо́ві його того дня всі погинуть, говорить Господь.

 31 Ось Я проти тебе, о пи́хо, — говорить Господь, Бог Саваот, — бо день твій прийшов, час тебе покарати!

 32 І спіткне́ться пиха й упаде́, і не буде того, хто б підні́с її. І огонь по містах його Я запалю́, — і він пожере́ всі довкі́лля його.

 33 Так говорить Господь Савао́т: Сини Ізраїлеві й сини Юдині — ра́зом ути́скувані, і всі, що в поло́н їх забрали, тримають їх міцно, не хочуть їх ви́пустити.

 34 Але Викупи́тель їх сильний, Господь Саваот — Йому Йме́ння! Він конче розсудить їхню справу, щоб землю вспоко́їти, а вавилонських мешка́нців стриво́жити.

 35 Меч на халдеїв, — говорить Господь, — і на мешка́нців Вавилону, і на князі́в його, і на його мудреці́в!

 36 Меч на ворожби́тів — і безглу́здими стануть, меч на лица́рство його — і вони полякаються!

 37 Меч на ко́ні його й на його колесни́ці, та на всю мішани́ну наро́дів, яка серед нього, — і стануть вони як жінки́! Меч на ска́рби його — й пограбо́вані будуть!

 38 Посу́ха на во́ди його, — й вони повисиха́ють, бо це край божкі́в, і шаліють вони від бовва́нів.

 39 Тому зві́рі пусти́нні там будуть сидіти з шака́лами, і стру́сі бу́дуть у ньому сидіти, і не бу́де засе́лений він вже навіки, і не буде заме́шканий він з роду в рід.

 40 Як Содо́м та Гомо́рру й сусідів її Бог був поруйнував, — говорить Господь, — так ніхто там не буде сидіти, і не буде в нім ме́шкати чужи́нцем син лю́дський!

 41 Ось із пі́вночі при́йде наро́д, і люд великий, і числе́нні царі, — вони збу́джені будуть із кі́нців землі:

 42 Лук та ра́тище міцно тримають, жорсто́кі вони й милосердя не мають, — їхній голос, як море реве́, вони їдуть на ко́нях, — на тебе вони вшикува́лись, як муж на війну, вавилонськая до́чко!

 43 Почув цар вавилонський відо́мість про них, — й опусти́лися ру́ки йому́, обхопи́в його страх і тремті́ння, немов породі́ллю!

 44 Ось підіймається він, немов лев, із темного лісу Йорда́ну на во́дяні луки, і Я вмент зроблю́, що він побіжить геть від них, а хто ви́браний буде, того Я поставлю над ними! Бо хто є подібний Мені, і хто покличе Мене перед суд, і хто па́стир такий, що перед обличчям Моїм він усто́їть?

 45 Тому то послухайте за́дум Господній, що на Вавилон Він заду́мав, і думки́ Його ті, що на землю халдейську зами́слив: Поправді кажу вам, — найменших з отари потя́гнуть, і попусто́шать пасо́висько їхнє при них!

 46 Від ро́зголосу про взятття́ Вавилону земля задрижи́ть, і почується крик між наро́дами!

Відплата Вавилонові за руйнува́ння світу

51 Так говорить Господь: Ось Я бурю збуджу́ на ото́й Вавилон та на ме́шканців „серця повста́нців на Мене“.[60]

 2 І на Вавилон Я пошлю віяча́, і розвіють його, і ви́порожнять його край, бо ото́чать його у день зла.

 3 Нехай лука свого напина́є стрілець проти того, хто й собі напина́є, проти того, хто своїм па́нцерем чва́ниться! І не змилуйтеся над його юнака́ми, закля́ттям учиніть усе ві́йсько його!

 4 І попа́дають вбиті в халдейському кра́ї, і попроби́вані на його вулицях.

 5 Бо Ізраїль та Юда — не вдіве́ць він по Бозі своєму, по Господу Саваоту, та напо́внився край їхній гріхом проти Святого[61] Ізраїлевого.

 6 Утікайте з-серед Вавилону, і кожен урято́вуйте душу свою! За провину його не погиньте, бо це Господе́ві час по́мсти, — Він дасть відповідну заплату йому!

 7 Вавилон у Господній руці — золотая це чаша, що всю землю напо́ювала: наро́ди впивались вином тим його, тому́ пошаліли наро́ди!

 8 Несподівано впав Вавилон і зруйнований він! Візьміте бальза́му для бо́лю його, — може буде загоєний він!

 9 Вавилон лікували, та він не був ви́лікуваний, — поки́ньте його, і пі́демо кожен до кра́ю свого, бо при́суд його досягнув до небес, і дійшов аж до хмар!

 10 Вивів Господь справедливості наші, — прийдіть, і розповімо́ на Сіоні про чин оцей Господа, нашого Бога!

 11 Ви́гостріть стрі́ли, візьміте щити́! Збудив Господь духа мідійських царів, бо на Вавилон Його за́дум, — понищити його, бо це по́мста Господня, по́мста за храма Його!

 12 Проти мурів Вавилону підіймі́те прапора, сторо́жу зміцніть, сторожі́в порозставляйте, і ча́ти поставте, бо Господь і заду́мав, і зробив, що Він говорив був на ме́шканців Вавилону.

 13 О ти, що живеш над великими во́дами, що маєш скарбів багате́нно, — кінець твій прийшов, міра твоєї захла́нности!

 14 Господь Саваот присягав був душею Своєю: наповню людьми́ тебе, мов сарано́ю, і на тебе вони крик військо́вий піді́ймуть!

 15 Своєю Він силою землю вчинив, Своєю премудрістю міцно поставив вселе́нну, і небо розтя́г Своїм розумом.

 16 Як голос Його забрини́ть, у небеса́х шумлять во́ди, а коли підійма́є Він хмари із кра́ю землі, коли із дощем чинить бли́скавки та випрова́джує вітер зо схо́вищ Своїх,

 17 тоді кожна люди́на в знанні́ тумані́є, усяк золота́р посоро́млений через бовва́на, бо ві́длив його — це неправда, і немає в них духа!

 18 Марно́та вони, вони праця на сміх, — в час наві́щення їх вони згинуть!

 19 Не така, як оці, частка Яковова, бо все це́ Він створи́в, і Ізраїль — племе́но спа́дщини Його, Господь Саваот Йому Йме́ння!

 20 Ти Мій мо́лот, знаря́ддя військо́ве, — тобою поб'ю́ Я наро́ди, і тобою Я ви́гублю ца́рства!

 21 І тобою поб'ю́ Я коня́ й верхівця́, і тобою поб'ю́ колесни́цю й її візника́!

 22 І тобою поб'ю́ чоловіка та жінку, старо́го та хло́пця тобою поб'ю́, і тобою поб'ю́ юнака́ та дівчи́ну!

 23 І тобою поб'ю́ пастуха́ й його ста́до, і тобою поб'ю́ селяни́на та за́пряг його, і тобою поб'ю́ Я намі́сників та їхніх засту́пників!

 24 І Я відплачу́ Вавилонові і всім мешка́нцям халде́їв усе їхнє зло, що зробили в Сіоні на ваших оча́х, промовляє Госпо́дь!

 25 Оце Я на тебе, о го́ро ти згу́бна, — говорить Госпо́дь, — що всю зе́млю ти гу́биш! І руку Свою простягну́ над тобою, і зо скель тебе скину, і зроблю́ горою горючою!

 26 І не братимуть з тебе нарі́жного ка́меня, ані ка́меня на підва́лини, бо спусто́шенням вічним ти станеш, говорить Госпо́дь.

 27 Підіймі́те прапор на землі, засурмі́ть у сурму́ між наро́дами, приготу́йте наро́ди на бій проти ньо́го, покличте на нього ца́рства Арарату, Мінні та Ашкеназу, призначте гетьма́на над ними, ко́ней спровадьте, немов ту шорстку́ сарану́!

 28 Приготу́йте на бій проти нього наро́ди, царів Мідії, намі́сників її та всіх її засту́пників, та ввесь край панува́ння її!

 29 І затрясла́ся земля, і ко́рчитись стала від бо́лю, бо здійсни́лися за́думи Господа на Вавило́н, щоб край вавилонський вчинити жахли́вим спусто́шенням та без мешка́нця.

 30 Силачі́ вавилонські воювати перестали, — у тверди́нях осілись, загинула вся їхня сила, зробились, неначе жінки́, осе́лі його попідпа́лювані, його за́суви зла́мані.

 31 Бігу́н бігуно́ві назу́стріч біжить, а по́сол назу́стріч посло́ві, щоб звісти́ти царю вавилонському, що з кінця́ до кінця́ взяте місто його,

 32 і бро́ди захо́плені, і форте́ці огнем попали́ли, вояки перестра́шені.

 33 Бо так промовляє Госпо́дь Саваот, Бог Ізраїлів: Дочка́ вавилонська — мов тік в час топта́ння його: іще трохи — й настане для неї час жнив!

 34 Поже́р мене й стер мене Навуходоно́сор, цар вавилонський, поставив мене, як той по́суд поро́жній, ковтну́в він мене́, немов змій, моїми розко́шами спо́внив свого живота, ви́пхнув мене...

 35 Насилля моє й моє тіло — на Вавило́н, говорить мешка́нка Сіону, кров же моя — на мешка́нців халдеїв, говорить Єрусали́м!

 36 Тому так промовляє Господь: Оце Я змага́юсь за справу твою, і помщу́ твою по́мсту, і ви́сушу море його, і джерело́ його ви́сушу.

 37 І стане руїною цей Вавило́н, мешка́нням шака́лів, страхі́ттям та по́сміхом, — і в ньому мешка́нця не буде!

 38 Заревуть вони ра́зом, немов левчуки́, загарча́ть, немов ті левеня́та.

 39 Як вони порозпа́люються, то зроблю́ їм бенке́та та їх упою́, щоб раділи й заснули сном вічним, — і вже не пробу́дяться, каже Господь!

 40 Поспускаю Я їх, мов овець до зарі́зу, немов барані́в із козла́ми.

 41 Як здобутий Шеша́х,[62] і як схо́плена слава всієї землі! Яким ось зробивсь Вавило́н посе́ред наро́дів!

 42 На Вавилон вийшло море, і вкрився він бе́зліччю хвиль тих його.

 43 Міста його стануть спусто́шенням, краєм пустині та сте́пу, тим краєм, що в ньому сидіти не буде ніяка люди́на, і не буде ходи́ти по ньому син лю́дський!

 44 І Я навіщу́ Бела в Вавило́ні, і ви́тягну з уст його те, що він був ковтну́в, і вже наро́ди до нього не будуть пливсти́, немов ріки, і мур вавило́нський впаде́!

 45 Мій наро́де, виходьте із нього й рятуйте від лютости гніву Господнього душу свою!

 46 І щоб серце ваше не сла́бло, а ви не зляка́лися вістки, почу́тої в кра́ї, бо при́йде цього ро́ку ця звістка, а потім того ро́ку та звістка, і буде наси́лля в краю́, і повстане пану́ючий проти пану́ючого.

 47 Тому то ось дні настаю́ть, і навіщу́ Я божкі́в Вавилону, і ввесь його край посоро́млений буде, і всі його вбиті попа́дають в ньо́му!

 48 І над Вавилоном співа́тимуть небо й земля, і все, що є в них, бо на нього прихо́дять спусто́шники з пі́вночі, каже Госпо́дь.

 49 Вавилон мусить упа́сти за вбитих Ізраїлевих, як за Вавилон впали вбиті всієї землі.

 50 Хто втік від меча́, — ідіть, не ставайте! Пам'ятайте й зда́лека про Господа, а Єрусалим нехай буде на вашому серці!

 51 Застидалися ми, як почули цю га́ньбу, сором покрив нам обличчя, бо чужи́нці прийшли у святиню Господнього дому.

 52 Тому то ось дні настаю́ть, — говорить Господь, — і бовва́нів його навіщу́, і буде стогна́ти пора́нений по всім кра́ї його!

 53 Коли б Вавилон аж до неба підні́сся, і коли б уміцни́в свою силу він на височині, то все таки при́йдуть від Мене до нього спусто́шники, каже Господь!

 54 Чується крик з Вавилону, і велике пони́щення з кра́ю халдеїв,

 55 бо пусто́шить Господь Вавило́на і галас великий приглу́шує в ньому, і шумлять їхні хвилі, як во́ди великі, і розляга́ється гу́ркіт їхнього голосу.

 56 Бо при́йде спусто́шник на нього, на Вавилон, і схо́плене буде лица́рство його, їхній лук полама́ється, бож Бог відпла́ти — Госпо́дь, Він напевно заплатить!

 57 І впою́ його зве́рхників та мудреці́в його, намісників його та заступників його, і його ли́царів, — і сном вічним заснуть, і не збу́дяться, каже Цар, Господь Саваот Йому Йме́ння.

 58 Так говорить Господь Саваот: Товстий му́р вавилонський аж до основ буде зни́щений, і брами високі його огнем будуть спа́лені, — і мучились да́рмо наро́ди, і для огню мордува́лись племе́на!“

 59 Слово, яке пророк Єремія наказав був Сераї, сину Нерійї, сина Махсеїного, коли він ішов з Седекією, Юдиним царем, до Вавилону, за четвертого року царюва́ння його. А Сера́я був головним царськи́м посте́льником.

 60 І написав Єремія все те лихо, що при́йде на Вавилон, до однієї книги, усі ті слова́, що написані на Вавилон.

 61 І сказав Єремія до Сераї: „Як при́йдеш ти до Вавилону, то гляди, прочитай усі ці слова́.

 62 І скажи: Господи, Ти провіща́в на це місце, щоб вигубити його так, що не буде в ньому ме́шканця від люди́ни й аж до скоти́ни, бо буде воно спусто́шенням вічним.

 63 І станеться, як ти скінчи́ш читати цю книгу, прив'яжеш до неї каменя, і кинеш її до сере́дини Ефрату,

 64 та й скажеш: Так потоне Вавилон, і не встане через те лихо, що Я на нього наведу́, — і вони попому́чаться!“ Аж досі — слова Єремієні.

Ограблення й зруйнува́ння Єрусалиму

52 Седекія був віку двадцяти й одного року, коли зацарював. А царював він в Єрусалимі одина́дцять років; ім'я́ ж його матері — Хамутал, дочка́ Єремії з Лівни.

 2 І робив він зло в Господніх очах, усе так, як робив був Єгояким.

 3 Бо через Господній гнів сталося це на Єрусалим та на Юду, аж поки Він не відкинув їх від Свого обличчя. А Седекія відпав від вавилонського царя.

 4 І сталося за дев'ятого року його царюва́ння, десятого місяця, десятого дня місяця прийшов Навуходоно́сор, цар вавилонський, він та все ві́йсько його, на Єрусалим, і розта́борилися проти нього, і побудува́ли проти нього ва́ла навко́ло.

 5 І ввійшло місто в облогу аж до одина́дцятого року царя Седекії.

 6 Четвертого місяця, дев'ятого дня місяця настав вели́кий голод у місті, і не було хліба для наро́ду кра́ю.

 7 І пробитий був про́лім у стіні міста, і всі вояки́ повтікали, і повихо́дили з міста вночі доро́гою брами між двома му́рами, що при царсько́му садку́, бо халдеї були при місті навко́ло. І пішли вони дорогою в степ.

 8 А халдейське ві́йсько погналося за царем, та й догнали Седекію в єрихонських степа́х, а все його військо розпоро́шилося від нього.

 9 І схопи́ли царя, і відвели́ його до царя вавилонського до Рівли в краю Хамата, і там його той засудив.

 10 І цар вавилонський порі́зав Седекіїних синів на оча́х його, а також Юдиних зверхників він порізав у Рівлі.

 11 А очі Седекії він ви́брав, і зв'язав його ланцюга́ми. І відвів його вавилонський цар до Вавилону, і посадив його до в'язни́ці аж до дня його смерти.

 12 А п'ятого місяця, десятого дня місяця, — це дев'ятнадцятий рік царя Навуходоно́сора, вавилонського царя, — прийшов до Єрусалиму Невузар'адан, начальник царсько́ї сторожі, що ставав перед обличчям вавилонського царя.

 13 І він спали́в Господнього дома та дома царе́вого, і всі доми́ в Єрусалимі, і спалив кожного великого дома огнем.

 14 І мури навко́ло Єрусалиму порозбива́ло все халдейське ві́йсько, що було з начальником царсько́ї сторожі.

 15 А з бідно́ти народу та решту наро́ду, що позостався в місті, і перебі́жників, що перебігли до вавилонського царя, і решту про́стого люду повиганя́в Невузар'адан, начальник царсько́ї сторожі.

 16 А з бідноти кра́ю начальник царсько́ї сторожі позоста́вив де́кого за винарі́в та за рільникі́в.

 17 А мідяні стовпи́, що в Господньому домі, і підстави, і мідяне́ море, що в Господньому домі, халдеї полама́ли, і поне́сли всю їхню мідь до Вавилону.

 18 І го́рнята, і лопатки́, і но́жиці, і кропи́льниці, і ложки́, і ввесь мідяни́й по́суд, що ним служать, позабирали.

 19 І миски́, і кади́льниці, і кропи́льниці, і го́рнята, і свічники́, і ложки́, і жерто́вні миски, і що було золоте — забрав золото, а що срібне — срібло взяв начальник царсько́ї сторожі.

 20 Два стовпи́, одне море, дванадцять мідяни́х волів, що під підста́вами, що цар Соломон поробив був для Господнього дому, — не було й ваги для міді всіх цих речей!

 21 А стовпи́ — вісімнадцять ліктів високість одно́го стовпа́, і шнуро́к на дванадцять лі́ктів оточував його, а грубина́ його — чотири пальці, всере́дині поро́жнявий.

 22 І ма́ковиця на ньому — мідяна́, а високість однієї ма́ковиці — п'ять ліктів та мере́жка, і грана́тові я́блука на ма́ковиці навко́ло, усе мідь. І для другого стовпа́ — так само, і грана́тові я́блука.

 23 І було грана́тових я́блук дев'ятдеся́т і шість на кожну сто́рону, усіх грана́тових я́блук на мере́жці навко́ло — сто.

 24 І начальник царсько́ї сторожі взяв Сераю, головного священика, і Цефанію, другого священика, та трьох сторожі́в поро́га.

 25 А з міста взяв він одного е́внуха, що був начальником над військо́вими, та се́меро чоловіка з тих, що бачать царе́ве обличчя, що були зна́йдені в місті, і писаря, зверхника військо́вого відділу, що записував наро́д кра́ю до військо́вого відділу, і шістдеся́т чоловіка з наро́ду кра́ю, що знахо́дилися в місті.

 26 І позабирав їх Невузар'адан, начальник царсько́ї сторожі, і відвів їх до вавилонського царя, до Рівли.

 27 І вдарив їх вавилонський цар, і позабива́в їх у Рівлі, у хаматовому кра́ї. І пішов Юда на вигна́ння з своєї землі!

 28 Оце той наро́д, що вигнав Навуходоно́сор: у сьомому році — три тисячі й двадцять і три юдеї.

 29 У вісімнадцятому році Навуходоносора вигнав він з Єрусалиму вісім сотень тридцять і дві душі.

 30 У році двадцятому й третьому вигнав Невузар'адан, начальник царсько́ї сторожі, сім сотень сорок і п'ять душ юдеїв. Усіх душ — чотири тисячі й шість сотень.

 31 І сталося за тридцятого й сьомого року вигна́ння Єгояки́ма, Юдиного царя, дванадцятого місяця, двадцятого й п'ятого дня місяця, Евіл-Меродах, цар вавилонський, у році свого зацарюва́ння, зми́лувався[63] над Єгояки́мом, Юдиним царем, і вивів його з дому ув'я́знення.

 32 І він говорив з ним добре, і поставив трона його понад трона царів, що були з ним у Вавилоні.

 33 І змінив в'язни́чну одежу його, і він за́вжди їв хліб перед ним по всі дні свого життя.

 34 А їжа його, їжа стала, видавалася йому від вавилонського царя, щоденне кожного дня, аж до дня його смерти, по всі дні його життя.

  1. Єврейське Jiremejahu, грецьке Ίερεμίας, церковнослов'янське Іереміа.
  2. 2,0 2,1 Тут неможлива для перекладу гра слів: šaked — мигдаль, šoked — пильнуючий.
  3. 3,0 3,1 3,2 Шіхор — Ніл, Ашшур — Асирія, Ріка — Ефрат.
  4. Гра слів: Hab Bealim: (1) за Ваалами, (2) за чоловіками.
  5. Цебто, — повтікали від Мене, повідпадали.
  6. В ориґіналі reu — побачте; уживання чуття зору й слуху один замість одного часте в пророків. Пор. Йов 26. 14. Іс. 2. 1.
  7. Птаство небесне — це птаство повітряне, див. 1 М. 1. 26.
  8. Єврейське mich'šolim — те, об що спотикаються, завади, перешкоди.
  9. 9,0 9,1 9,2 У біблійній мові ходіть — живіть, ходили — жили, дорога — життя, поступовання.
  10. Стати плечима — утікати, стати обличчям — наближатися.
  11. Тофет — місце на південь від Єрусалиму, де приносились жертви Молохові, див. Іс. 30. 33.
  12. Вірш 11-ий писаний по-арамейському.
  13. У біблійній мові нирки та серце — розумовий центр.
  14. В ориґіналі: від їхніх нирок; нирка в Біблії — це центр мислення, центр розуму, як і серце. Пор. 17. 10, 11. 20.
  15. 15,0 15,1 Див. примітку до 1. М. 13. 17.
  16. Єврейське Perat, грецьке Εύφράτης.
  17. В ориґіналі „за твердістю серця свого“; у біблійній мові „твердосердий“ — це упертий.
  18. У біблійній мові брами часто вживаються замість міста.
  19. В ориґіналі: „хто покиває тобі головою“.
  20. У біблійній мові брама — це місто.
  21. Дім смутку — цвинтар, кладовище.
  22. Дорога — життя, поступовання. Пс. 1. 6.
  23. Ашера — Астарта.
  24. Рамено — сила, міць.
  25. Плоть — тіло.
  26. 26,0 26,1 В біблійній мові серце — це центр мислення, це розум, так само й нирки, див. 12. 2. Серце й нирки — в Біблії це синоніми.
  27. 27,0 27,1 Дорога — життя, поступовання, ходити — жити. Пор. Пс. 1. 6.
  28. Показати потилицю чи спину — відвернутися, покинути.
  29. 29,0 29,1 Шукати душу — шукати життя, чигати на життя. Пор. 2 М. 4. 25.
  30. 30,0 30,1 Пашхур — визволитель. Маґор-Міссавів — страх навколо.
  31. Цебто Єрусалиму.
  32. В ориґіналі: не кива́йте головою.
  33. Грецький переклад дає Ίεχονιας.
  34. 34,0 34,1 В ориґіналі непередавана гра слів, бо давньоєвр. massa' визначає (1) пророцтво, й (2) тягар.
  35. Шешах — таємна назва Вавилону (Шешах-Бавел).
  36. Це цар Седекія (євр. Цідкійя).
  37. Говорити „в ву́ха“ — говорити голосно.
  38. Див. пояснення до 1 М. 13. 17.
  39. В ориґіналі „бачив“, пор. Єр. 2. 31, 1 М. 2. 19.
  40. Цебто, — заприсяглися. Пор. 1 М. 15. 10.
  41. 41,0 41,1 Шукати душу — гебраїзм: бажати смерти. Пор. Мт. 2. 20, 2 М. 4. 19, 25.
  42. 42,0 42,1 42,2 Прочитати або говорити „в ву́ха“ — це гебраїзм, вe oz'ne: голосно.
  43. Евед-Мелех — раб царя.
  44. Багато списків дають: тридцятеро.
  45. Житиме душа твоя — ти будеш жити; душа тут — життя, тіло, ти.
  46. „Якщо в очах твоїх добре“ — гебраїзм: якщо тобі бажа́ється.
  47. 47,0 47,1 Скерувати чи звернути своє обличчя куди — частий гебраїзм: вирішити, постановити іти куди, пор. Лк. 9. 51.
  48. Бет-Шемеш — дім сонця, Геліополь, Он.
  49. Душа — життя.
  50. 50,0 50,1 Єврейське Perat, грецьке Εύφράτης.
  51. Ріка — це ріка Ніл.
  52. 52,0 52,1 Пут — Лівія, лівійці, Куш — Етіопія, етіопи.
  53. Кафтор — о́стрів Кіпр.
  54. 54,0 54,1 Ріг і рамено — у біблійній мові синоніми сили.
  55. Ча́ша — гебраїзм: тяжка доля.
  56. Ben adam — син людський, людина, людська істота, проста людина. Див. Єз. 2. 1.
  57. Цебто: куди треба йти, це гебраїзм. Пор. Єр. 42. 15, Лк. 9. 51.
  58. Він дав руку, — умовився, урочисто прирік, заприсягнув; пор. Єз. 20. 23, 28.
  59. 59,0 59,1 Це назви Вавилону: Мератаїм (подвійний заколот) та Пекод (пока́рання, кара).
  60. „Серце повстаючих на Мене“ (lev kamaj) — це криптографічна назва халдеїв (kasdim).
  61. Kedoš Jizrael, Святий Ізраїлів — це Господь Бог.
  62. Шешах — Вавилон.
  63. В ориґіналі „підніс голову“, пор. 1 М. 32. 21.