Біблія (Огієнко)/Новий Заповіт/Перше послання св. апостола Павла до коринтян

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Біблія, Новий Заповіт , переклад — Іван Огієнко
Перше послання св. апостола Павла до коринтян
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Перше послання св. апостола Павла до
коринтян
Павлів привіт кори́нтянам

1 Павло́, волею Божою покликаний за апо́стола Ісуса Христа, і брат Состе́н,

 2 Божій Церкві, що в Кори́нті, посвяченим у Христі Ісусі, покли́каним святим, зо всіма́, що на всякому місті приклика́ють Ім'я́ Господа нашого Ісуса Христа, їхнього і нашого, —

 3 благода́ть вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!

Кори́нтяни одержали всі дари благодаті

 4 Я за́вжди дякую моєму Богові за вас, через Божу благода́ть, що була вам да́на в Христі Ісусі,

 5 бо ви всім збагати́лися в Ньому, — словом усяким і всяким знання́м,

 6 бо свідо́цтво Христове між вами утверди́лось,

 7 так що не маєте недоста́чі в жоднім да́рі благода́ті ви, що очікуєте з'я́влення Господа нашого Ісуса Христа.

 8 Він вас утвердить до кінця неповинними бути дня Господа нашого Ісуса Христа!

 9 Вірний Бог, що ви через Нього покли́кані до спільноти́ Сина Його Ісуса Христа, Господа нашого.

Хай незгоди між вами не буде!

 10 Тож благаю вас, браття, Ім'я́м Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поді́лення, але щоб були́ ви поєднані в однім розумінні та в думці одній!

 11 Бо стало відо́мо мені про вас, мої браття, від Хло́їних, що між вами супере́чки.

 12 А кажу́ я про те, що з вас кожен говорить: я ж Па́влів, а я Аполло́сів, а я Ки́фин,[1] а я Христів.

 13 Чи ж Христос поділився? Чи ж Павло був розп'я́тий за вас? Чи в Павло́ве ім'я́ ви христились?

 14 Дякую Богові, що я ані одно́го з вас не христив, окрім Крі́спа та Га́я,

 15 щоб ніхто не сказав, ніби я охристив був у йме́ння своє.

 16 Охристив же був я й дім Степанів; більш не знаю, чи христив кого іншого я.

 17 Бо Христос не послав мене, щоб христити, а звіщати Єва́нгелію, і то не в мудрості слова, щоб безсилим не став хрест Христа.

Щоб ніхто не хвалився перед Богом

 18 Бож слово про хреста тим, що гинуть, — то глупо́та, а для нас, що спасаємось, — Сила Божа!

 19 Бо написано: „Я погублю́ мудрість премудрих, а розум розумних відки́ну!“

 20 Де мудрий? Де книжник? Де дослі́дувач віку цього́? Хіба Бог мудрість світу цього́ не змінив на глупо́ту?

 21 Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було́ спасти віруючих через ду́рість проповіді.

 22 Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошу́кують мудрости,

 23 а ми проповідуємо Христа розп'я́того, — для юдеїв згі́ршення, а для греків — безу́мство,

 24 а для самих покликаних юдеїв та греків — Христа, Божу силу та Божу мудрість!

 25 Бо Боже й немудре — розумніше воно від людей, а Боже не́мічне — сильніше воно від людей!

 26 Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за ті́лом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхе́тні.

 27 Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоро́мити мудрих, і не́мічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне,

 28 і про́стих світу, і погорджених, і незначни́х вибрав Бог, щоб значне́ зні́вечити.

 29 так щоб не хвалилося перед Богом жодне тіло.

 30 А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, — пра́ведністю ж, і освя́ченням, і відку́пленням,

 31 щоб було, як написано: „Хто хва́литься, нехай хва́литься Господом!“

Божа мудрість

2 А я, як прийшов до вас, браття, не прийшов вам звіщати про Боже свідо́цтво з добі́рною мовою або мудрістю,

 2 бо я наду́мавсь нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа, і Того розп'я́того.

 3 І я в вас був у немочі, і в страху́, і в великім тремті́нні.

 4 І слово моє й моя проповідь — не в слова́х переко́нливих лю́дської мудрости, але́ в до́казі Духа та сили,

 5 щоб була́ віра ваша не в мудрості лю́дській, але в силі Божій!

 6 А ми гово́римо про мудрість між досконалими, але мудрість не віку цього, ані володарів цього віку, що гинуть,

 7 але́ ми гово́римо Божу мудрість у таємниці, прихо́вану, яку Бог перед віками призна́чив нам на славу,

 8 яку ніхто з володарів цього віку не пізнав; коли б бо пізнали були́, то не розп'яли́ б вони Господа слави!

 9 Але, як написано: „Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце люди́ні не впало, те Бог приготува́в був тим, хто любить Його!“

 10 А нам Бог відкрив це Своїм Духом, — усе бо досліджує Дух, навіть Божі глиби́ни.

 11 Хто бо з людей знає речі лю́дські, окрім лю́дського духа, що в нім проживає? Так само не знає ніхто й речей Божих, окрім Духа Божого.

 12 А ми прийняли́ духа не світу, але Духа, що з Бога,[2] щоб знати про речі, від Бога даро́вані нам,

 13 що й говоримо не ви́вченими словами лю́дської мудрости, але ви́вченими від Духа Святого, порі́внюючи духовне до духовного.

 14 А люди́на тіле́сна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупо́та, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно.

 15 Духовна ж люди́на су́дить усе, а її судити не може ніхто.

 16 Бо „хто розум Господній пізнав, який би його міг навчати?“ А ми маємо розум Христів!

Кожен одержить свою нагороду

3 І я, браття, не міг говорити до вас, як до духовних, але як до тіле́сних, як до немовля́т у Христі.

 2 Я вас годува́в молоком, а не твердо́ю ї́жею, бо ви не могли її їсти, та й тепер ще не можете,

 3 бо ви ще тіле́сні. Бо коли за́здрість та суперечки між вами, то чи ж ви не тілесні, і хіба не полю́дському робите?

 4 Бо коли хто каже: „Я ж Павлів“, а інший: „Я Аполло́сів“, то чи ж ви не тіле́сні?

 5 Бо хто ж Аполло́с? Або хто то Павло? Вони тільки служи́телі, що ви ввірували через них, і то скільки кому́ дав Госпо́дь.

 6 Я посадив, Аполло́с поливав, Бог же зрости́в,

 7 тому́ ані той, хто са́дить, ані хто полива́є, є щось, але Бог, що ро́дить!

 8 І хто са́дить, і хто поливає — одне, і кожен оде́ржить свою нагоро́ду за працею сво́єю!

 9 Бо ми співробі́тники Божі, а ви — Боже поле, Божа буді́вля.

 10 Я за благодаттю Божою, що да́на мені, як мудрий будівни́чий, основу поклав, а інший будує на ній; але нехай кожен пильнує, я́к він будує на ній!

 11 Ніхто бо не може покла́сти іншої основи, окрім покла́деної, а вона — Ісус Христос.

 12 А коли хто на цій основі будує з золота, срібла, дорогоцінного камі́ння, із дерева, сіна, соломи,

 13 то буде ви́явлене ді́ло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об'явля́ється, і огонь ді́ло кожного ви́пробує, яке воно є.

 14 І коли чиє ді́ло, яке збудував хто, усто́їть, то той нагороду оде́ржить;

 15 коли ж ді́ло згорить, той матиме шкоду, та сам він спасе́ться, але́ так, як через огонь.

Усі люди — Божий храм

 16 Чи не знаєте ви, що ви — Божий храм, і Дух Божий у вас пробува́є?

 17 Як хто ні́вечить Божого храма, того зні́вечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той — то ви!

Не хвали́ся лю́дською му́дрістю

 18 Хай не зво́дить ніхто сам себе́. Як кому з вас здається, що він мудрий в цім віці, нехай стане нерозумним, щоб бути премудрим.

 19 Цьогосві́тня бо мудрість — у Бога глупо́та, бо написано: „Він ловить премудрих у хи́трощах їхніх!“

 20 І зно́ву: „Знає Госпо́дь думки мудрих, що марно́тні вони!“

 21 Тож нехай ніхто не хва́литься людьми́, бо все ваше:

 22 чи Павло, чи Аполло́с, чи Ки́фа, чи світ, чи життя, чи смерть, чи тепе́рішнє, чи майбутнє — усе ваше,

 23 ви ж Христові, а Христос — Божий!

Не судіть передчасно нічого!

4 Нехай кожен нас так уважає, якби служи́телів Христових і доморя́дників Божих таємни́ць;

 2 а що́ ще шукається в доморя́дниках, — щоб кожен був зна́йдений вірним.

 3 А для мене то найменше, щоб судили мене ви чи суд лю́дський, бо я й сам не суджу́ себе.

 4 Я бо проти себе нічого не знаю, але цим не випра́вдуюсь; Той же, Хто судить мене, то Госпо́дь.

 5 Тому́ не судіть передчасно нічо́го, аж поки не при́йде Госпо́дь, що й ви́світлить таємниці те́мряви та виявить за́думи серде́ць, і тоді кожному бу́де похвала́ від Бога.

Не чва́ньтеся

 6 Оце ж усе, браття, приклав я до себе й Аполло́са ради вас, щоб від нас ви навчилися ду́мати „не більш, як написано“, щоб ви не чва́нились один за о́дним перед іншим.

 7 Хто бо тебе вирізня́є? Що́ ти маєш, чого б ти не взяв? А коли ж бо ти взяв, чого чва́нишся, ніби не взяв?

 8 Ви вже нагодовані, ви вже збагати́лися, без нас ви царюєте. І коли б то ви стали царюва́ти, щоб і ми царювали з вами!

 9 Бо я ду́маю, що Бог нас, апо́столів, поставив за найоста́нніших, мов на смерть засу́джених, бо ми стали диво́вищем світові, — і ангола́м, і лю́дям.

 10 Ми нерозумні Христа ради, а ви мудрі в Христі; ми слабі, ви ж міцні́; ви славні, а ми безчесні!

 11 Ми до цього ча́су і голодуємо, і пра́гнемо, і нагі́ ми, і като́вані, і тиняємось,

 12 і тру́димось, працюючи своїми руками. Коли нас лихосло́влять, ми благословляємо; як нас переслідують, ми те́рпимо;

 13 як лають, ми молимось; ми стали, як сміття́ те для світу, аж досі ми всім, як ті ви́кидки!

Будьте наслідувачами мене!

 14 Не пишу́ це для то́го, щоб вас осоро́мити, але остерігаю, як своїх лю́бих дітей.

 15 Бо хоч би ви мали десять тисяч наста́вників у Христі, та отців не багато; а я вас породив у Христі Ісусі через Єва́нгелію.

 16 Тож благаю я вас: будьте наслі́дувачами мене!

 17 Для цього послав я до вас Тимофі́я, що для мене улю́блений і вірний син у Господі, — він вам нагадає шляхи мої в Христі Ісусі, як навчаю я скрізь у кожній Церкві.

 18 Деякі згорділи, так немов би не мав я прийти до вас.

 19 Та неба́вом прийду́ до вас, як захоче Господь, і пізна́ю не слово згорділих, але силу.

 20 Бо Царство Боже не в слові, а в силі.

 21 Чого хочете? Чи прийти до вас з києм, чи з любов'ю та з духом ла́гідности?

Вистерігайтесь пере́любу!

5 Всюди чути, що між вами пере́люб, і то такий пере́люб, який і між поганами незна́ний, — що хтось має за дружи́ну собі дружину ба́тькову.

 2 І ви завелича́лися, а не засмутились радніш, щоб був вилучений з-поміж вас, хто цей учинок зробив.

 3 Отож я, відсутній тілом, та присутній духом, уже розсудив, як присутній між вами: того, хто так учинив це,

 4 у Ім'я́ Господа Ісуса, як зберетеся ви та мій дух, із силою Господа нашого Ісуса, —

 5 віддати такого сатані на погибіль тіла, щоб дух спасся Господнього дня!

 6 Велича́ння ваше не добре. Хіба ви не знаєте, що мала ро́зчина все тісто заква́шує?

 7 Отож, очистьте стару́ ро́зчину, щоб стати вам нови́м тістом, бо ви прісні́, бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву прине́сений.

 8 Тому́ святкуймо не в давній ро́зчині, ані в ро́зчині злоби́ й лука́вства, але в опрі́сноках чистости та правди!

Вилучіть лукавого з-поміж себе!

 9 Я писав вам у листі не єдна́тися з перелю́бниками, —

 10 але не взагалі з цьогосвітніми перелю́бниками, чи з користолю́бцями, чи з хижака́ми, чи з ідоля́нами, бо ви мусіли були б відійти від світу.

 11 А тепер я писав вам не єднатися з тим, хто зветься братом, та є перелю́бник, чи користолю́бець, чи ідоля́нин[3], чи злоріка, чи п'яни́ця, чи хижа́к, — із такими навіть не їсти!

 12 Бо що ж мені судити й чужих? Чи ви не судите своїх?

 13 А чужих судить Бог. Тож ви́лучіть лукавого з-поміж себе сами́х!

Не судіться в невірних

6 Чи посміє хто з вас, маючи справу до іншого, су́дитися в неправедних, а не в святих?

 2 Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть? Коли ж бу́дете ви світ судити, то чи ж ви негі́дні судити незначні справи?

 3 Хіба ви не знаєте, що ми будем судити анголі́в, а не тільки життє́ве?

 4 А ви, коли маєте суд за життєве, то ставите суддями тих, хто нічо́го не значить у Церкві.

 5 Я на сором це вам говорю́. Чи ж між вами немає ні о́дного мудрого, щоб він міг розсуди́ти між братами своїми?

 6 Та брат су́диться з братом, — і то перед невірними!

 7 Тож уже для вас сором зовсі́м, що суди́ між собою ви маєте. Чому краще не те́рпите кривди? Чому краще не маєте шкоди?

 8 Але ви самі кривду чините та обдираєте, та ще братів.

Неправедні Божого Царства не вспадку́ють

 9 Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадку́ють Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпу́сники, ні ідоля́ни, ні перелю́бники, ні блудоді́йники, ні мужоло́жники,

 10 ні злоді́ї, ні користолю́бці, ні п'яни́ці, ні злорі́ки, ні хижаки́ — Царства Божого не вспадку́ють вони!

 11 І такими були́ дехто з вас, але ви обмились, але́ освятились, але́ виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога.

Утікайте від розпусти

 12 Усе мені можна, та не все на пожи́ток. Усе мені можна, але мною, ніщо володіти не повинно.

 13 Ї́жа для че́рева, і че́рево для їжі, але Бог одне й друге пони́щить. А тіло не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла.

 14 Бог же й Господа воскресив, воскреси́ть Він і нас Своєю силою!

 15 Хіба ви не знаєте, що ваші тіла́ — то члени Христові? Отож, узявши члени Христові, зроблю́ їх членами розпу́сниці? Зо́всім ні!

 16 Хіба ви не знаєте, що той, хто злучується з розпу́сницею, стає одним тілом із нею? Бо каже: „Оби́два ви будете тілом одним“.

 17 А хто з Господом злучується, стає одним духом із Ним.

 18 Утікайте від розпусти. Усякий бо гріх, що його чинить люди́на, є поза тілом. А хто чинить розпусту, той грішить проти власного тіла.

 19 Хіба ви не знаєте, що ваше тіло — то храм Духа Святого, що живе Він у вас, Якого від Бога ви маєте, і ви не свої?

 20 Бо дорого ку́плені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своє́му та в дусі своє́му, що Божі вони!

Про подру́жнє життя

7 А про що ви писали мені, то добре було б чоловікові не дотикатися жінки.

 2 Але щоб уни́кнути розпусти, нехай кожен муж має дружи́ну свою, і кожна жінка хай має свого чоловіка.

 3 Нехай віддає́ чоловік своїй дружи́ні потрібну любов, так же само й чоловікові дружи́на.

 4 Дружи́на не володіє над тілом своїм, але чоловік; так же само й чоловік не володіє над тілом своїм, але дружи́на.

 5 Не вхиляйтесь одне від о́дного, хібащо дочасно за згодою, щоб бути в пості́ та молитві, та й схо́дьтеся зно́ву докупи, щоб вас сатана́ не споку́шував вашим нестри́манням.

 6 А це говорю́ вам як раду, а не як нака́за.

 7 Бо хо́чу, щоб усі чоловіки були, як і я; але кожен має від Бога свій дар, — один так, інший так.

 8 Говорю́ ж неодруженим і вдо́вам: добре їм, як вони позостануться так, як і я.

 9 Коли ж не втри́маються, — нехай одружуються, бо краще женитися, ніж розпаля́тися.

 10 А тим, що побрались, наказую не я, а Госпо́дь: Нехай не розлуча́ється дружи́на з своїм чоловіком!

 11 А коли ж і розлу́читься, хай зостається незамі́жня, або з чоловіком своїм хай поми́риться, — і не відпускати чоловікові дружи́ни!

 12 Іншим же я говорю́, не Госпо́дь: коли який брат має дружи́ну невіруючу, і згідна вона жити з ним, — нехай він не лишає її.

 13 І жінка, як має чоловіка невіруючого, а той згоден жити з нею, — нехай не лишає його.

 14 Чоловік бо невіруючий освячується в дружи́ні, а дружи́на невіруюча освячується в чоловікові. А інакше нечисті були́ б ваші діти, тепер же святі.

 15 А як хоче невіруючий розлучи́тися, хай розлу́читься, — не нево́литься брат чи сестра в такім разі, бо покликав нас Бог до миру.

 16 Звідки знаєш ти, дружи́но, чи не спасеш чоловіка? Або звідки знаєш, чоловіче, чи не спасеш дружи́ни?

Будь тим, чим ти покликаний

 17 Нехай тільки так ходить кожен, як кому Бог призна́чив, як Госпо́дь покликав його. І так усім Церква́м я наказую.

 18 Хто покликаний був в обрі́занні, — нехай він того не цурається; чи покликаний хто в необрі́занні, — нехай не обрі́зується.

 19 Обрі́зання ніщо, і ніщо необрі́зання, а важли́ве — дотри́мування Божих заповідей.

 20 Нехай кожен лишається в стані такому, в якому покли́каний був.

 21 Чи покликаний був ти рабом? Не турбуйся про те. Але коли й можеш стати вільним, то ви́користай краще це.

 22 Бо покликаний в Господі раб — визволе́нець Господній; так само покликаний і визволе́нець — він раб Христа.

 23 Ви дорого ку́плені, — тож не ставайте рабами людей!

 24 Браття, кожен із вас, в якім стані покли́каний був, хай у тім перед Богом лишається!

Вихід заміж дівчат

 25 Про дівчат же не маю нака́зу Господнього, але даю раду як той, хто одержав від Господа милість бути вірним.

 26 Отож за суча́сного утиску добрим уважаю я те, що чоловікові добре лишатися так.

 27 Ти зв'язаний з дружи́ною? Не шукай розв'я́зання. Розв'язався від дружи́ни? Не шукай дружи́ни.

 28 А коли ти й оже́нишся, то не згрішив; і як дівчина заміж пі́де, — вона не згрішить. Та муку тілесну такі будуть мати, а мені шкода вас.

 29 А це, браття, кажу́ я, бо час позосталий короткий, щоб і ті, що мають дружи́н, були, як ті, що не мають,

 30 а хто плаче, — як ті, хто не плаче, а хто тішиться, — як ті, хто не тішиться; і хто купує, — як би не набули́,

 31 а хто цьогосвітнім кори́стується, — як би не кори́стувались, бо минає стан світу цього́.

 32 А я хо́чу, щоб ви безклопі́тні були́. Неодру́жений про речі Господні клопо́четься, як догодити Господе́ві,

 33 а одру́жений про речі життє́ві клопочеться, як догодити своїй дружи́ні,

 34 і він поділений. Незамі́жня ж жінка та дівчина про речі Господні клопо́четься, щоб бути святою і тілом, і духом. А замі́жня про речі життєві клопочеться, як догодити чоловікові.

 35 А це я кажу́ вам самим на пожиток, а не щоб сильце́ вам накинути, але щоб пристойно й горли́во держались ви Господа.

 36 А як ду́має хто про дівчину свою, що со́ромно, як вона переросте́, і так мала б лишатись, нехай робить, що хоче, — не згрішить: нехай за́між вихо́дять.

 37 А хто в серці своїм стоїть міцно, не має конечности, вла́ду ж має над своєю волею, і це постановив він у серці своєму — берегти свою дівчину, той робить добре.

 38 Тому́ й той, хто віддає свою дівчину за́між, добре робить, а хто не віддає — робить краще.

 39 Дружи́на зако́ном прив'язана, поки живе чоловік її; коли ж чоловік її вмре, вона вільна вихо́дити заміж, за ко́го захоче, аби тільки в Господі.

 40 Блаженніша вона, коли так позоста́неться за моєю порадою, бо мірку́ю, що й я маю Божого Духа.

Стережімося ідольських жертов

8 А щодо і́дольських жертов, то ми знаємо, що всі маємо знания́. Знання́ ж надимає, любов же будує!

 2 Коли хто ду́має, ніби щось знає, той нічого не знає ще так, як знати повинно.

 3 Коли ж любить хто Бога, той пі́знаний Ним.

 4 Тож про спожива́ння і́дольських же́ртов ми знаємо, що і́дол у світі ніщо, і що іншого Бога нема, окрім Бога Одно́го.

 5 Бо хоч і існують так звані „боги“ чи на небі, чи то на землі, як існує багато богів і багато панів,

 6 та для нас один Бог — Отець, що з Нього походить усе, ми ж для Нього, і один Госпо́дь — Ісус Христос, що все сталося Ним, і ми Ним.

 7 Та не всі таке мають знання́, бо де́які мають призвича́єння до ідола й досі, і їдять, як ідольську жертву, — і їхнє сумління, бувши недуже, спога́нюється.

 8 Їжа ж нас до Бога не збли́жує: бо коли не їмо, то нічого не тратимо, а коли ми їмо, то не набуваєм нічо́го.

 9 Але стережіться, щоб ця ваша воля не стала якось за спотика́ння[4] слаби́м!

 10 Коли бо хто бачить тебе, маю́чого знання́, як ти в і́дольській божни́ці сидиш за столом, чи ж сумління його, бувши слабе́, не буде спону́кане їсти ідольські жертви?

 11 І через знання́ твоє згине недужий твій брат, що за нього Христос був умер!

 12 Грі́шачи так проти братів та вражаючи їхнє слабе сумління, ви проти Христа грішите́.

 13 Ось тому́, коли їжа споку́шує брата мого, то повік я не їстиму м'яса, щоб не спокусити брата свого!

Хто служить вівтареві, з вівтаря має частку

9 Хіба ж я не вільний? Чи ж я не апо́стол? Хіба я не бачив Ісуса Христа, Господа нашого? Хіба ви, — то не справа моя перед Господом?

 2 Коли я не апо́стол для інших, то для вас я апостол, — ви бо печа́ть мого апо́стольства в Господі.

 3 Оце оборона моя перед тими, хто судить мене.

 4 Чи ми права не маємо їсти та пити?

 5 Чи ми права не маємо водити з собою сестру́, дружи́ну, як і інші апо́столи, і Господні брати, і Ки́фа?[5]

 6 Хіба я один і Варна́ва не маємо права, щоб не працювати?

 7 Хто коштом своїм коли служить у ві́йську? Або хто виноградинка садить, — і не їсть з його плоду? Або хто ота́ру пасе, — і не їсть молока від ота́ри?

 8 Чи я тільки по-лю́дському це говорю́? Хіба ж і Зако́н не говорить цього?

 9 Бо в Зако́ні Мойсеєвім писано: „Не в'яжи рота волові, що молотить“. Хіба за волів Бог турбується?

 10 Чи говорить Він зо́всім для нас? Для нас, бо написано, що з надією мусить орати ора́ч, а моло́тник — молотити з надією мати частку в своїм сподіва́нні.

 11 Коли ми сіяли вам духовне, чи ж велика то річ, як пожнемо́ ми ваше тілесне?

 12 Як право на вас мають інші, то тим більше ми. Але ми не вжили́ цього права, та все те́рпимо, аби перешкоди якої Христовій Єва́нгелії ми не вчинили.

 13 Хіба ви не знаєте, що священнослужителі від святині годуються? Що ті, хто служить вівтаре́ві, із вівтаря́ мають частку?

 14 Так і Госпо́дь наказав проповідникам Єва́нгелії жити з Єва́нгелії.

 15 Але з того нічого не вжив я. А цього́ не писав я для того, щоб для мене так було́. Бо мені краще вмерти, аніж щоб хто зні́вечив хвалу мою!

Будь слугою для всіх

 16 Бо коли я звіщаю Єва́нгелію, то нема чим хвалитись мені, — це бо повинність моя. І горе мені, коли я не звіщаю Єва́нгелії!

 17 Тож коли це роблю́ добровільно, я маю нагоро́ду; коли ж недобровільно, то виконую службу дору́чену.

 18 Яка ж нагорода мені? — Та, що, благові́стячи, я безкори́сливо проповідував Христову Єва́нгелію, не використо́вуючи особистих прав щодо благові́стя.

 19 Від усіх бувши вільний, я зробився рабом для всіх, щоб найбільше придбати.

 20 Для юдеїв я був, як юдей, щоб юдеїв придбати; для підзако́нних — був, як підзако́нний, хоч сам підзако́нним не бувши, щоб придбати підзако́нних.

 21 Для тих, хто без Зако́ну, — я був беззако́нний, не бувши беззаконний Богові, а законний Христові, щоб придбати беззаконних.

 22 Для слаби́х, — як слаби́й, щоб придбати слабих. Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких.

 23 А це я роблю́ для Єва́нгелії, щоб стати її спільником.

Робіть так, щоб перемогти

 24 Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один? Біжіть так, щоб оде́ржали ви!

 25 І кожен змагу́н від усього стримується; вони ж — щоб тлінний прийняти вінок, але ми — щоб нетлінний.

 26 Тож біжу́ я не так, немов на непевне, борюся не так, немов би повітря б'ючи́.

 27 Але вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати само́му негі́дним.

Добрі приклади нам на науку

10 Не хо́чу я, браття, щоб ви не знали, що під хмарою всі отці наші були́, — і всі перейшли через море,

 2 і всі охристилися в хмарі та в морі в Мойсея,

 3 і всі їли ту саму пожи́ву духовну,

 4 і пили́ всі той самий духовний напі́й, бо пили від духовної скелі, що йшла вслід за ними, а та скеля — був Христос!

 5 Але їх багатьох не вподо́бав був Бог, бо „понищив Він їх у пустині“.

 6 А це були при́клади нам, щоб ми пожадливі на зле не були́, як були пожадливі й вони.

 7 Не будьте також ідоля́нами, як деякі з них, як написано: „Люди сіли, щоб їсти та пити, і встали, щоб грати“.

 8 Не станьмо чинити блу́ду, як деякі з них блудоді́яли, — і полягло їх одно́го дня двадцять три тисячі.

 9 Ані не випробо́вуймо Христа, як деякі з них випробо́вували, — та й від змі́їв загинули.

 10 Ані не нарікайте, як деякі з них нарікали, — і загинули від погуби́теля.

 11 Усе це трапилось з ними, як при́клади, а написане нам на науку, бо за нашого ча́су кінець віку прийшов.

 12 Тому́ то, хто ду́має, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!

 13 Досягла́ вас спроба не інша, тільки лю́дська; але вірний Бог, Який не попу́стить, щоб ви випробо́вувалися більше, ніж можете, але при спробі й поле́гшення дасть, щоб зне́сти могли ви її.

Утікайте від служі́ння ідолам

 14 Тому, мої любі, утікайте від служі́ння ідолам.

 15 Кажу́, як розумним; судіть самі, що кажу́ я.

 16 Чаша благослове́ння, яку благословляємо, — чи не спільно́та то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільно́та він тіла Христового?

 17 Тому́ що один хліб, тіло одне — нас багато, бо ми всі спільники хліба одного.

 18 Погляньте на Ізраїля за тілом: чи ж ті, що жертви їдять, не спільники́ вівтаря́?

 19 Тож що́ я кажу́? Що ідольська жертва є щось? Чи що ідол є щось?

 20 Ні, але те, що в жертву приносять, „де́монам, а не Богові в жертву приносять“. Я ж не хо́чу, щоб ви спільника́ми для де́монів стали.

 21 Бо не можете пити чаші Господньої та чаші де́монської; не можете бути спільника́ми Господнього сто́лу й столу де́монського.

 22 Чи ми дратува́тимем Господа? Хіба ми поту́жніші за Нього?

Усе на Божу славу робіть!

 23 Усе мені можна, — та не все на пожи́ток. Усе мені можна, — та буду́є не все!

 24 Нехай не шукає ніхто свого власного, але кожен — для ближнього!

 25 їжте все, що на я́тках м'ясних продається, за сумління зовсім не турбуючись, —

 26 Бо „Господня земля, і все, що на ній“!

 27 Як покличе вас хтось із невіруючих, і ви захочете піти́, — їжте все, що дадуть вам, за сумління зовсім не турбуючись.

 28 Коли ж скаже вам хтось: „Це і́дольська жертва“, — не їжте тоді через того, хто сказав, та через сумління!

 29 Говорю́ ж не про власне сумління, але іншого, — чого б моя воля судилась сумлінням чужим?

 30 Коли я стаю спільником їжі з подякою, чому мене зневажають за те, за що́ дякую я?

 31 Тож, коли ви їсте, чи коли ви п'єте́, або коли інше що робите, — усе на Божу славу робіть!

 32 Не робіть спокуси юдеям та ге́лленам, та Церкві Божій,

 33 як дого́джую й я всім у всьо́му, не шукаючи в тому пожи́тку свого́, але пожи́тку для багатьох, щоб спасли́ся вони.

Молитва жінки

11 Будьте наслідувачами мене, як і я Христа!

 2 Похваляю ж вас, браття, що ви все моє пам'ятаєте, і захо́вуєте так переда́ння, як я вам передав.

 3 Хо́чу ж я, щоб ви знали, що всякому чоловікові голова — Христос, а жінці голова — чоловік, голова ж Христові — Бог.

 4 Кожен чоловік, що молиться чи пророкує з головою покритою, — осоромлює він свою го́лову.

 5 І кожна жінка, що молиться чи пророкує з головою відкритою, осоромлює тим свою го́лову, бо це є те саме, як була́ б вона виголена.

 6 Бо коли жінка не покривається, хай стрижеться вона; коли ж жінці сором стри́гтися чи голитися, нехай покривається!

 7 Отож, чоловік покривати голови не повинен, бо він образ і слава Бога, а жінка — чоловікові слава.

 8 Бо чоловік не походить від жінки, але жінка від чоловіка,

 9 не ство́рений бо чоловік ради жінки, але жінка ради чоловіка.

 10 Тому жінка повина мати на голові знака вла́ди над нею, ради анголів.

 11 Одначе в Господі ані чоловік без жінки, ані жінка без чоловіка.

 12 Бо як жінка від чоловіка, так і чоловік через жінку; а все — від Бога.

 13 Поміркуйте самі між собою, чи присто́йне воно, щоб жінка молилася Богові непокрита?

 14 Чи ж природа сама вас не вчить, що коли чоловік запускає воло́сся, то безчестя для нього?

 15 Коли ж жінка ко́су запускає, — це слава для неї, бо замість покрива́ла да́на коса́ їй.

 16 Коли ж хто сперечатися хоче, — ми такого звича́ю не маємо, ані Церкви́ Божі.

Господня Вечеря

 17 Пропонуючи це вам, я не хвалю́, що збираєтесь ви не на ліпше, а на гірше.

 18 Бо найперше, я чую, що як схо́дитесь ви на збо́ри, то між вами бувають поді́лення, у що почасти я й вірю.

 19 Бо мусять між вами й поділи бути, щоб відкрились між вами й досвідчені.

 20 А далі, коли ви збираєтесь ра́зом, то не на те, щоб їсти Господню Вече́рю.

 21 Бо кожен спішить з'їсти власну вече́рю, і один голодує, а другий впивається.

 22 Хіба ж ви не маєте хат, щоб їсти та пити? Чи ви зневажаєте Божу Церкву, і осоромлюєте немаю́чих? Що маю сказати вам? Чи за це похвалю́ вас? Не похвалю́!

 23 Бо прийняв я від Господа, що й вам передав, що Господь Ісус ночі тієї, як ви́даний був, узяв хліб,

 24 подяку віддав, і переломив, і сказав: „Прийміть, споживайте, це тіло Моє, що за вас лома́ється. Це робіть на спомин про Мене!“

 25 Так само і чашу взяв Він по Вечері й сказав: „Ця чаша — Нови́й Заповіт у Моїй крові. Це робіть, коли тільки бу́дете пити, на спомин про Мене!“

 26 Бо кожного ра́зу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, — смерть Господню звіщаєте, аж доки Він при́йде.

 27 Тому то, хто їстиме хліб цей чи питиме чашу Господню негідно, — буде винний супроти тіла та крови Господньої!

 28 Нехай же люди́на випробо́вує себе, і так нехай хліб їсть і з чаші хай п'є.

 29 Бо хто їсть і п'є негі́дно, не розважаючи про тіло, той суд собі їсть і п'є!

 30 Через це поміж вами багато недужих та хворих, і багато-хто засну́ли.

 31 Бо коли б ми самі судили себе, то засу́джені ми не були́ б.

 32 Та засу́джені від Господа, караємося, щоб нас не засу́джено з світом.

 33 Ось тому́, мої браття, схо́дячись на поживу, чека́йте один о́дного.

 34 А коли хто голодний, нехай вдома він їсть, щоб не схо́дилися ви на о́суд. А про інше, як прийду́, заряджу́.

Про духовні да́ри

12 А щодо духовних да́рів, то не хо́чу я, браття, щоб не відали ви.

 2 Знаєте, що коли ви поганами були́, то ходили до німих ідолів, ніби воджено вас.

 3 Тому́ то кажу́ вам, що ніхто, хто говорить Духом Божим, не скаже: „Нехай ана́тема буде на Ісуса“, і не може сказати ніхто: „Ісус — то Госпо́дь“, як тільки Духом Святим.

 4 Є різниця між да́рами ми́лости, Дух же той Самий.

 5 Є й різниця між служі́ннями, та Господь той же Самий.

 6 Є різниця й між ді́ями, але Бог той же Самий, що в усіх робить усе.

 7 І кожному дається ви́явлення Духа на ко́ристь.

 8 Одно́му бо Духом дається слово мудрости, а дру́гому слово знання́ тим же Духом,

 9 а іншому віра тим же Духом, а іншому да́ри вздоро́влення тим же Духом,

 10 а іншому ро́блення чуд, а іншому пророкува́ння, а іншому розпізнава́ння ду́хів, а тому різні мови, а іншому вия́снення мов.

 11 А все оце чинить один і той Самий Дух, уділя́ючи кожному осібно, як Він хоче.

 12 Бо як тіло одне, але має членів багато, усі ж чле́ни ті́ла, хоч їх багато, то тіло одне, — так і Христос.

 13 Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, — чи то юдеї, чи ге́ллени, чи раби, чи то вільні, — і всі ми напо́єні Духом одним.

 14 Бо тіло не є один член, а багато.

 15 Коли скаже нога, що я не від тіла, бо я не рука, — то хіба через це не від тіла вона?

 16 І коли скаже вухо, що я не від тіла, бо я не око, — то хіба через це не від тіла воно?

 17 Коли б оком було ці́ле тіло, то де був би слух? А коли б усе слух, то де був би нюх?

 18 Та нині Бог розкла́в чле́ни в тілі, кожного з них, як хотів.

 19 Якби всі одним чле́ном були́, — то де тіло було б?

 20 Отож, тепер чле́нів багато, — та тіло одне.

 21 Бо око не може сказати руці: „Ти мені непотрібна“; або голова знов нога́м: „Ви мені непотрібні“.

 22 Але чле́ни тіла, що здаються слабіші, значно більше потрібні.

 23 А тим, що вважаємо їх за зовсім нешановані в тілі, таким честь найбільшу приносимо, і бридкі наші члени отримують пристойність найбільшу,

 24 а нашим пристойним того не — потрібно. Та Бог змішав тіло, і честь більшу дав нижчому членові,

 25 щоб поді́лення в тілі не було́, а щоб чле́ни одна́ково дбали один про о́дного.

 26 І коли те́рпить один член, то всі чле́ни з ним те́рплять; і коли один член пошано́ваний, то всі члени з ним тішаться.

 27 І ви — тіло Христове, а зосібна — ви чле́ни!

 28 А інших поставив Бог у Церкві поперше — апо́столами, подруге — проро́ками, потрете — учителя́ми, потім дав сили, також да́ри вздоро́влення, допомо́ги, управлі́ння, різні мови.

 29 Чи ж усі апо́столи? Чи ж усі пророки? Чи ж усі вчителі? Чи ж усі сили чудодійні?

 30 Чи ж усі мають да́ри вздоро́влення? Чи ж мовами всі розмовляють? Чи ж усі виясня́ють?

 31 Тож дбайте ре́вно про ліпші да́ри́, а я вам покажу́ путь іще кращу!

Гімн про любов: Любов над усе!

13 Коли я говорю́ мовами лю́дськими й а́нгольськими, та любови не маю, — то став я як мідь та дзвінка́ або бу́бон гудя́чий!

 2 І коли маю дара пророкува́ти, і знаю всі таємни́ці й усе знання́, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставля́ти, та любови не маю, — то я ніщо!

 3 І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я відда́м своє тіло на спа́лення, та любови не маю, — то пожитку не матиму жа́дного!

 4 Любов довготе́рпить, любов милосе́рдствує, не за́здрить, любов не величається, не надима́ється,

 5 не пово́диться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не ду́має лихо́го,

 6 не радіє з неправди, але тішиться правдою,

 7 усе зно́сить, вірить у все, сподіва́ється всього, усе те́рпить!

 8 Ніко́ли любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, — та припи́няться, хоч мови існують, — замо́вкнуть, хоч існує знання́, — та скасу́ється.

Доскона́ле понад частинне

 9 Бо ми знаємо части́нно, і пророкуємо частинно;

 10 коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне.

 11 Коли я дити́ною був, то я говорив, як дити́на, як дити́на я ду́мав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитя́че.

 12 Отож, тепер бачимо ми ніби у дзе́ркалі, у за́гадці, але по́тім — обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а по́тім пізна́ю, як і пі́знаний я.

 13 А тепер залиша́ються віра, надія, любов, — оці три. А найбільша між ними — любов!

У Церкві говоріть тільки зрозумілою мовою!

14 Дбайте про любов, і про духовне пильнуйте, а найбільше — щоб пророкува́ти.

 2 Як гово́рить хто чужою мовою,[6] той не лю́дям говорить, а Богові, бо ніхто його не розуміє, і він духом говорить таємне.

 3 А хто пророку́є, той лю́дям говорить на збудува́ння, і на умо́влений, і на розраду.

 4 Як говорить хто чужою мовою, той будує тільки самого себе, а хто пророкує, той Церкву будує.

 5 Я ж хо́чу, щоб мовами говорили всі, а ліпше — щоб пророкува́ли: більший бо той, хто пророкує, аніж той, хто говорить мовами, хібащо пояснює, щоб будува́лася Церква.

 6 А тепер, як прийду́ я до вас, браття, і до вас говорити буду чужою мовою, то який вам пожи́ток зроблю́, коли не поясню́ вам чи то відкриття́м, чи знання́м, чи пророцтвом, чи наукою?

 7 Бо навіть і речі бездушні, що звук видають, як сопілка чи лю́тня, коли б не видавали вони різних звуків, — як пізнати б тоді, що́ бринить або грає?

 8 Бо коли сурма́ звук невира́зний дає, — хто до бо́ю гото́витись бу́де?

 9 Так і ви, коли мовою не подасте́ зрозумілого слова, — як пізнати, що́ кажете? Ви говоритимете на вітер!

 10 Як багато, напри́клад, різних мов є на світі, — і жа́дна з них не без зна́чення!

 11 І коли я не знатиму зна́чення слів, то я буду чужи́нцем промовцеві, і промо́вець чужи́нцем мені.

 12 Так і ви, що пильнуєте про духовні дари, — дбайте, щоб збагачуватись через них на збудува́ння Церкви!

 13 Ось тому́, хто говорить чужою мовою, нехай молиться, щоб умів виясняти.

 14 Бо коли я молюся чужою мовою, то молиться дух мій, а мій розум без пло́ду!

 15 Ну, то що ж? Буду молитися духом, і буду молитися й розумом, співатиму духом, і співатиму й розумом.

 16 Бо коли благословля́тимеш духом, то як той, що займає місце про́стої людини, промовить „амі́нь“ на подяку твою? Не знає бо він, що́ ти кажеш.

 17 Ти дякуєш добре, але не будується інший.

 18 Дякую Богові моєму, — розмовляю я мовами більше всіх вас.

 19 Але в Церкві волію п'ять слів зрозумілих сказати, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів чужою мовою!

 20 Браття, не будьте дітьми́ своїм розумом, — будьте в лихо́му дітьми́, а в розумі доскона́лими будьте!

 21 У Зако́ні написано: „Іншими мовами й іншими устами Я говоритиму лю́дям оцим, та Мене вони й так не послухають“, каже Госпо́дь.

 22 Отож, мови існують на знак не для віруючих, але для невіруючих, а пророцтво — для віруючих, а не для невіруючих.

 23 А як зі́йдеться Церква вся ра́зом, і всі говоритимуть чужими мовами, і ввійдуть туди й сторонні чи невіруючі, — чи ж не скажуть вони, що біснуєтесь ви?

 24 Коли ж усі пророкують, а вві́йде якийсь невіруючий чи сторонній, то всі докоряють йому, усі судять його,

 25 і так таємни́ці серця його виявляються, і так він падає ницьма́ і вклоняється Богові й каже: „Бог справді між вами!“

 26 То що ж, браття? Коли схо́дитесь ви, то кожен із вас псало́м має, має науку, має мову, об'я́влення має, має вия́снення, — нехай буде все це на збудува́ння!

 27 Як говорить хто чужою мовою, говоріть по двох, чи найбільше по трьох, і то за черго́ю, а один нехай перекладає!

 28 А коли б не було перекла́дача, то нехай він у Церкві мовчить, а говорить нехай собі й Богові!

Пророки в Церкві

 29 А пророки нехай промовляють по двох чи по трьох, а інші нехай розпізнаю́ть.

 30 Коли ж відкриття́ буде іншому з тих, хто сидить, — нехай перший замовкне!

 31 Бо можете пророкувати ви всі по одно́му, — щоб училися всі й усі ті́шилися!

 32 І ко́ряться духи пророчі пророкам,

 33 бо Бог не є Богом бе́зладу, але миру.

Хай мовчить жінка в Церкві

Як по всіх Церквах у святих, —

 34 нехай у Церкві мовчать жінки ваші! Бо їм говорити не позволено, — тільки кори́тись, як каже й Зако́н.

 35 Коли ж вони хочуть навчитись чогось, нехай вдома питають своїх чоловіків, — непристойно бо жінці говорити в Церкві!

У Церкві нехай бу́де все благопристойно!

 36 Хіба вийшло від вас Слово Боже? Чи прийшло воно тільки до вас?

 37 Коли хто вважає себе за пророка або за духовного, нехай розуміє, що́ я пишу́ вам, — бо Господня це заповідь!

 38 Коли б же хто не розумів, — нехай не розуміє!

 39 Отож, браття мої, майте ревність пророкувати, та не бороніть говорити й мовами!

 40 Але все нехай буде добропристо́йно і стате́чно!

Христос воскрес, то воскре́снемо й ми!

15 Звіщаю ж вам, браття, Єва́нгелію, яку я вам благовісти́в, і яку прийняли́ ви, в якій і стоїте́.

 2 Якою й спасаєтесь, коли пам'ятаєте, яким словом я благовісти́в вам, якщо тільки ви ввірували не нао́сліп.

 3 Бо я передав вам найперш, що й прийняв, - що Христос був умер ради наших гріхів за Писа́нням,

 4 і що Він був похо́ваний, і що третього дня Він воскрес за Писа́нням,

 5 і що з'явився Він Ки́фі, потім Дванадцятьо́м.

 6 А по́тім з'явився нара́з більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочи́ли.

 7 Пото́му з'явився Він Якову, опісля - усім апо́столам.

 8 А по всіх Він з'явився й мені, мов якому недо́родкові.

 9 Я бо найменший з апо́столів, що негі́дний зватись апо́столом, бо я переслідував був Божу Церкву.

 10 Та благода́ттю Божою я те, що є, і благода́ть Його, що в мені, не даремна була́, але я працював більше всіх їх, правда - не я, але Божа благода́ть, що зо мною вона.

 11 Тож чи я, чи вони, - ми так проповідуємо, і так ви ввірували.

 12 Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих, - як же дехто між вами гово́рять, що немає воскресіння мертвих?

 13 Як немає ж воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес!

 14 Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша!

 15 Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо про Бога ми сві́дчили, що воскреси́в Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають померлі.

 16 Бо як мертві не воскресають, то й Христос не воскрес!

 17 Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, - ви в своїх ще гріхах,

 18 тоді то загинули й ті, що в Христі упоко́їлись!

Про воскресіння мертвих

 19 Коли ми наді́ємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасні́ші від усіх людей!

 20 Та нині Христос воскрес із мертвих, - пе́рвісток серед покі́йних.

 21 Смерть бо через люди́ну, і через Люди́ну воскресіння мертвих.

 22 Бо так, як в Ада́мі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть,

 23 кожен у своєму порядку: пе́рвісток Христос, по́тім ті, що Христові, під час Його при́ходу.

 24 А пото́му кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уря́д, і вла́ду всяку та силу.

 25 Бо належить Йому царювати, аж доки Він не „покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми!“

 26 Як ворог останній - смерть зни́щиться,

 27 бо „під ноги Його Він усе впокори́в“. Коли ж каже, що впоко́рено все, то ясно, що все, окрім Того, Хто впокори́в Йому все.

 28 А коли Йому все Він упоко́рить, тоді й Сам Син упоко́риться Тому́, Хто все впокори́в Йому, щоб Бог бу́в у всьому все.

 29 Бо що зроблять ті, хто христяться ради мертвих? Коли мертві не воскресають зовсім, то на́що вони ради мертвих і христяться?

 30 Для чого й ми повсякча́с наражаємось на небезпе́ки?

 31 Я щодень умираю. Так свідчу, браття, вашою хвалою, що маю її в Христі Ісусі, Господі нашім.

 32 Коли я зо звіра́ми боровся в Ефе́сі, яка мені по-лю́дському ко́ристь, коли мертві не воскресають? „Будем їсти та пити, бо ми взавтра вмрем!“

 33 Не дайте себе зве́сти, — товари́ство лихе псує добрі звича́ї!

 34 Протверезі́ться правдиво, та й не грішіть, бо деякі Бога не знають, — говорю́ вам на сором!

 35 Але дехто скаже: „Як мертві воскреснуть? І в якім тілі при́йдуть?“

 36 Нерозумний, — що́ ти сієш, те не оживе, як не вмре.

 37 І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зе́рно, яке тра́питься, — пшениці або чого іншого,

 38 і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зе́рняті тіло його.

 39 Не кожне тіло однакове тіло, але ж інше в люде́й, та інше тіло в скотини, та інше тіло в пташо́к, та інше у риб.

 40 Є небесні тіла й тіла зе́мні, але ж інша слава небесним, а інша зе́мним.

 41 Інша слава для сонця, та інша слава для місяця, та інша слава для зір, — бо зоря́ від зорі́ відрізня́ється славою!

 42 Так само й воскресіння мертвих: сіється в тління, — в нетління встає,

 43 сіється в неславу, — у славі встає, сіється в немочі, — у силі встає,

 44 сіється тіло звичайне, — встає тіло духовне. Є тіло звичайне, є й тіло духовне.

 45 Так і написано: „Перша люди́на Ада́м став душею живою“, а останній Ада́м — то дух оживляючий.

 46 Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.

 47 Перша люди́на — з землі, зе́мна, друга Люди́на — із неба Госпо́дь.

 48 Який зе́мний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.

 49 І, як носили ми образ зе́много, так і образ небесного бу́демо носити.

 50 І це скажу́, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде.

 51 Ось кажу́ я вам таємни́цю: не всі ми засне́мо, та всі перемінимось, —

 52 раптом, як оком змигну́ти, при останній сурмі́: бо засурми́ть вона — і мертві воскреснуть, а ми перемінимось!

 53 Мусить бо тлінне оце зодягну́тись в нетління, а смертне оце зодягтися в безсмертя.

 54 А коли оце тлінне в нетління зодя́гнеться, і оце смертне в безсмертя зодя́гнеться, тоді збудеться слово написане: „Поглинута смерть перемогою“!

 55 Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало́?

 56 Жало́ ж смерти — то гріх, а сила гріха — то Зако́н.

 57 А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав.

 58 Отож, брати любі мої, будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь за́вжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марно́тна у Господі!

Збирайте складки на вбогих

16 А щодо складо́к на святих, то й ви робіть так, як я постановив для Церков галаті́йських.

 2 А першого дня в тижні[7] нехай кожен із вас відкладає собі та збирає, згідно з тим, як ведеться йому, щоб складо́к не робити тоді, аж коли я прийду́.

 3 А коли я прийду́, тоді тих, кого виберете, тих пошлю я з листами, щоб вони ваш дар любови відне́сли до Єрусалиму.

 4 А коли ж і мені випада́тиме йти, то зо мною піду́ть.

Двері широкі мені відчинилися

 5 Я прибуду до вас, коли перейду́ Македо́нію, бо прохо́джу через Македонію.

 6 А в вас, коли трапиться, я поживу́ або й перези́мую, щоб мене провели́ ви, куди я піду́.

 7 Не хо́чу я бачитись з вами тепер мимохі́дь, але сподіва́юся деякий час перебути у вас, як дозволить Госпо́дь.

 8 А в Ефе́сі пробу́ду я до П'ятдеся́тниці,

 9 бо двері великі й широкі мені відчинилися, та багато противників.

Шануйте церковних працівників!

 10 Коли ж при́йде до вас Тимофі́й, то пильнуйте, щоб він був безпечний у вас, бо ді́ло Господнє він робить, як і я.

 11 Тому́ то нехай ним ніхто не пого́рджує, але відпровадьте його з миром, щоб прийшов він до мене, бо чека́ю його з брата́ми.

 12 А щодо брата Аполло́са, то я ду́же благав був його, щоб прийшов до вас з брата́ми, та охоти не мав він прибути тепер, але при́йде, як матиме час відповідний.

 13 Пильнуйте, стійте у вірі, будьте мужні, будьте міцні,

 14 хай з любов'ю все робиться у вас!

 15 Благаю ж вас, браття, — знаєте ви дім Степанів, що в Аха́ї він пе́рвісток, і що службі святим присвяти́лись вони, —

 16 і ви підкоряйтесь таким, також кожному, хто помагає та працю́є.

 17 Я тішусь з при́ходу Степана, і Фортуна́та, і Аха́їка, бо вашу відсутність вони заступили,

 18 бо вони заспоко́їли духа мого й вашого. Тож шануйте таких!

Кінцеві привіта́ння

 19 Вітають вас азійські Церкви́; Аки́ла й Приски́лла з домашньою Церквою їхньою гаряче вітають у Господі вас.

 20 Вітають вас усі брати. Вітайте один о́дного святим поцілунком.

 21 Привіта́ння моєю рукою Павловою.

 22 Коли хто не любить Господа, нехай буде про́клятий! Мара́на та́![8]

 23 Благода́ть Господа нашого Ісуса нехай буде з вами!

 24 Любов моя з вами всіма́ у Христі Ісусі, амі́нь!

  1. Арамейське слово kefa і грецьке πέτρος визначають те саме: камінь. Тому Кифа й Петро (назви Симона) визначають те саме: камінь. Пор. Ів. 1. 42.
  2. Грецьке τό έκ του̃ θεου̃ — з Бога.
  3. Ідоля́нин — ідолослужитель, хто служить ідолам.
  4. Спотика́ння — спокуса.
  5. Ки́фа — апостол Петро-Симон. пор. Ів 1. 42.
  6. Грецьке γλω̃σσα — мова, говірка, чужа мова, незрозуміла мова.
  7. Цебто — у неділю.
  8. Марана та, арамейське marana tha: Господи, прийди! Пор. Об. 22. 20.