Біблія (Огієнко)/Новий Заповіт/Друге послання св. апостола Павла до коринтян

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Біблія, Новий Заповіт , переклад — Іван Огієнко
Друге послання св. апостола Павла до коринтян
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Друге послання св. апостола Павла до
коринтян
Привітання й потіха кори́нтян

1 Павло, з волі Божої апо́стол Христа Ісуса, та брат Тимофій, до Божої Церкви в Коринті, з усіма́ святими в ці́лій Аха́ї, —

 2 благода́ть вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!

 3 Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої,

 4 що в усякій скорбо́ті Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорбо́ті знахо́дяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих.

 5 Бо поскільки намно́жуються в нас терпіння Христові, — так через Христа й поті́шення наше намножується.

 6 Бо як те́рпимо скорбо́ти, то на вашу потіху й спасі́ння; коли потішаємось, то на вашу потіху в терпінні тих самих стражда́нь, які те́рпимо й ми.

 7 А наша надія певна про вас, бо ми знаємо, що ви спільники як у терпіннях, так само і в потісі.

 8 Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорбо́ту, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були́ ми обтяжені, так що ми не наді́ялися навіть жити.

 9 Та самі ми в собі мали при́суд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих,

 10 що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й поклада́ємося, що й ще визволить Він,

 11 як поможете ра́зом і ви молитвою за нас, щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма́, багато-хто дяку складали за нас.

 12 Бо це нам хвала́, — сві́дчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благода́ті жили́ ми на світі, особливо ж у вас.

 13 Бо іншого вам ми не пишемо, тільки те, що читаєте та розумієте, а сподіва́юсь, що ви й до кінця зрозумієте,

 14 як части́нно нас ви й зрозуміли, що ми вам похвала́, як і ви нам, у день Господа нашого Ісуса.

Чому апостол Павло не прибув до кори́нтян

 15 І з певністю цією хотів я давніше прибути до вас, щоб мали ви благода́ть удру́ге,

 16 і через вас перейти в Македонію, а з Македонії зно́ву прибути до вас, а ви щоб в Юдею мене відпрова́дили.

 17 Маючи за́дум такий, чи я чини́в легковажно? Чи те, що заду́мую, за тілом задумую, щоб було в мене і „Так, так“, і „Ні, ні?“

 18 Але вірний Бог, що наше слово до вас не було „Так“ і „Ні“.

 19 Бо Син Божий Ісус Христос, що ми Його вам проповідували, я й Силуа́н, і Тимофій, не був „Так“ і „Ні“, але в Нім було „Так“.

 20 Скільки бо Божих обі́тниць, то в Ньому „Так“, і в Ньому „Амінь“, — Богові на славу через нас.

 21 А Той, Хто нас із вами в Христа утверджує, і Хто нас намасти́в, — то Бог,

 22 Який і запечатав нас, і в наші серця дав завда́ток Духа.

 23 А я кличу Бога на свідка на душу мою, що я, щадячи́ вас, не прийшов у Кори́нт дотепе́р,

 24 не тому́, ніби ми беремо́ вла́ду над вашою вірою, але вашої радости помічники ми, — бо ви всто́яли вірою!

Ми для Бога Христова запа́шність

2 А я постановив у собі те, щоб до вас не прийти знов у смутку.

 2 Бо коли я засму́чую вас, то хто той, хто потішить мене, як не той, кого я засмути́в?

 3 І це саме писав я до вас, щоб, прийшовши, я смутку не мав би від тих, що від них мені тішитися нале́жало, про всіх вас бувши певний, що радість моя — то радість усіх вас!

 4 Бо з великого горя та з ту́ги сердечної я написав вам з рясни́ми слізьми́ не на те, щоб були ви засму́чені, але щоб пізнали любов, що в мене її пребагато до вас!

 5 А як хто засмутив, не мене засмутив, а поча́сти — щоб не пригніти́ти — і всіх вас.

 6 До́сить такому кара́ння того, що від багатьох,

 7 через те навпаки́, — краще простити й поті́шити, щоб смуток великий його не поже́р.

 8 Через те вас благаю: зміцніть до нього любов!

 9 Бо на це я й писав, щоб пізнати ваш до́свід, чи в усім ви слухня́ні.

 10 А кому ви прощаєте що, тому й я; бо й я, як простив що кому, то кому я простив, зробив те через вас від Особи Христа,

 11 щоб нас сатана не перехитрував, — відо́мі бо нам його задуми!

 12 А коли я прийшов до Троа́ди звіщати Христову Єва́нгелію, і були двері для мене відчинені в Господі,

 13 не мав я споко́ю для духа свого, бо я не знайшов був свого брата Тита; але, попрощавшися з ними, я пішов в Македонію.

 14 А Богові подяка, що Він постійно чинить нас переможцями в Христі, і запа́шність знання́ про Себе через нас виявляє на всякому місці!

 15 Ми бо для Бога Христова запа́шність серед тих, хто спасається, і тих, які гинуть,

 16 для одних бо смертельна запа́шність на смерть, а для других запа́шність життє́ва в життя. І хто здатен на це?

 17 Бо ми не такі, як багато-хто, що Боже Слово фальшують, але ми провіщаємо, як із щирости, як від Бога, перед Богом, у Христі!

Де Дух Господній, там воля

3 Чи нам знов зачинати дору́чувати самих себе́? Чи ми потребуємо, як дехто, листів доруча́льних до вас чи від вас?

 2 Ви наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають!

 3 Виявляєте ви, що ви — лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на табли́цях камінних, але на тіле́сних табли́цях серця.

 4 Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа,

 5 не тому́, що ми здібні поми́слити щось із се́бе, як від себе, але наша здібність від Бога.

 6 І Він нас зробив бути здатними служи́телями Ново́го Заповіту, не букви, а Духа, — бо буква вбиває, а Дух оживля́є.

 7 Коли ж служі́ння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізра́їлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу мину́щу обличчя його,

 8 скільки ж більш буде в славі те служі́ння Духа!

 9 Бо як служі́ння о́суду — слава, то служіння праведности тим більше багате на славу!

 10 Не просла́вилося бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує,

 11 бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває!

 12 Тож, мавши надію таку, ми вживаємо великої сміли́вости,

 13 а не як Мойсей, що покрива́ло клав на обличчя своє, щоб Ізраїлеві сини не дивилися на кінець того, що минає.

 14 Але засліпилися їхні думки́, бо те саме покрива́ло аж до сьогодні лишилось незняте в чита́нні Старо́го Заповіту, бо зникає воно Христо́м.

 15 Але аж до сьогодні, як читають Мойсея, на їхньому серці лежить покрива́ло,

 16 „коли ж вони наве́рнуться до Господа, тоді покрива́ло здіймається“.

 17 Госпо́дь же — то Дух, а де Дух Господній, — там воля.

 18 Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Господа Духа.

Види́ме — дочасне, невиди́ме ж — вічне

4 Ось тому́, мавши за милосердям Божим таке служі́ння, ми не тратимо відваги,

 2 але ми відреклися тайного со́рому, не хо́дячи в хитрості та не перекручуючи Божого Слова, але з'я́вленням правди доручуємо себе кожному сумлінню лю́дському перед Богом.

 3 Коли ж наша Єва́нгелія й закрита, то закрита для тих, хто гине, —

 4 для невіруючих, яким бог цього віку засліпив розум, щоб для них не зася́яло світло Єва́нгелії слави Христа, а Він — образ Божий.

 5 Бо ми не себе самих проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа, ми ж самі — раби ваші ради Ісуса.

 6 Бо Бог, що звелів був світлу зася́яти з те́мряви, у серцях наших зася́яв, щоб просвітити нам знання́ слави Божої — в Особі Христовій.

 7 А ми маємо скарб цей у посу́динах гли́няних, щоб ве́лич сили була Божа, а не від нас.

 8 У всьому нас тиснуть, та не поти́снені ми; ми в важки́х обставинах, але не впадаємо в ро́зпач.

 9 Переслідують нас, але ми не полишені; ми повалені, та не погублені.

 10 Ми за́всіди носимо в тілі ме́ртвість Ісусову, щоб з'явилося в нашому тілі й життя Ісусове.

 11 Бо за́всіди нас, що живемо́, віддають на смерть за Ісуса, щоб з'явилось Ісусове в нашому смертельному тілі.

 12 Тому́ то смерть діє в нас, а життя — у вас.

 13 Та мавши того ж духа віри, за написаним: „Вірував я, через те говорив“, і ми віруємо, тому то й говоримо,

 14 знавши, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскреси́ть з Ісусом і нас, і поставить із вами.

 15 Усе бо для вас, щоб благода́ть, розмножена через багатьох, збагати́ла подяку на Божу славу.

 16 Через те ми відваги не тратимо, бо хоч ни́щиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновля́ється внутрішній.

 17 Бо тепе́рішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги,

 18 коли ми не дивимося на види́ме, а на невиди́ме. Бо види́ме - дочасне, невиди́ме ж - вічне!

Примиріться з Богом!

5 Знаємо бо, коли зе́мний мешка́льний наме́т наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, - дім нерукотво́рний та вічний.

 2 Тому́ то й зідхаємо, бажаючи приодягти́ся будівлею нашею, що з неба,

 3 коли б тільки й одя́гнені ми не знайшлися нагі́!

 4 Бо ми, знахо́дячися в цьому наметі, зідхаємо під тягаре́м, бо не хочемо роздягти́ся, але одягти́ся, щоб смертне поже́рлось життям.

 5 А Той, Хто на це саме й створив нас, то Бог, що й дав нам завда́ток Духа.

 6 Отож, бувши відважні постійно, та знаючи, що, мавши дім у тілі, ми не перебуваємо в домі Господньому,

 7 бо хо́димо вірою, а не виді́нням,

 8 ми ж відважні, і бажаємо краще покинути дім тіла й мати дім у Господа.

 9 Тому́ ми й пильнуємо, - чи зостаємося в домі тіла, чи вихо́димо з дому, - бути Йому лю́бими.

 10 Бо мусимо всі ми з'явитися перед судо́вим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що́ в тілі робив він, - чи добре, чи лихе́.

 11 Отже, відаючи страх Господній, ми людей переконуємо, а Богові явні; але маю надію, що й у ваших сумліннях ми явні.

 12 Бо не зно́ву себе ми дору́чуємо вам, але даємо вам привід хвали́тися нами, щоб мали ви що проти тих, що хва́ляться обличчям, а не серцем.

 13 Коли бо ми з розуму сходимо, - то Богові, коли ж при здоровому розумі, - то для вас.

 14 Бо Христова любов спону́кує нас, що ду́мають так, що коли вмер Один за всіх, то всі померли.

 15 А вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес.

 16 Через те відтепе́р ми ніко́го не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже!

 17 Тому́ то, коли хто в Христі, той створі́ння нове́, - стародавнє минуло, ото сталось нове́!

 18 Усе ж від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служі́ння прими́рення,

 19 бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважа́вши на їхні провини, і поклав у нас слово прими́рення.

 20 Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом!

 21 Бо Того́, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім!

Ви храм Бога Живого

6 А ми, як співробі́тники, благаємо, щоб ви Божої благода́ті не брали надармо.

 2 Бо каже: „Приємного ча́су почув Я тебе, - і поміг Я тобі в день спасі́ння!“ Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння!

 3 Ні в чому ніякого спотика́ння не робимо, щоб служі́ння було бездога́нне,

 4 а в усьому себе виявляємо, як служи́телів Божих, у великім терпінні, у скорбо́тах, у бідах, у тісно́тах,

 5 у вда́рах, у в'язницях, у ро́зрухах, у пра́цях, у недосипа́ннях, у поста́х,

 6 у чи́стості, у розумі, у ла́гідності, у до́брості, у Дусі Святім, у нелицемі́рній любові,

 7 у слові правди, у силі Божій, зо зброєю праведности в прави́ці й ліви́ці,

 8 через славу й безчестя, через га́ньбу й хвалу́, як обманці, але ми правдиві;

 9 як незнані, та по́знані, як умираючі, та ось ми живі; як ка́рані, та не забиті;

 10 як сумні, але за́вжди веселі; як убогі, але багатьох ми збага́чуємо; як ті, що нічого не мають, але всім володіємо.

 11 Уста наші відкрились до вас, кори́нтяни, серце наше розши́рене!

 12 У нас вам не тісно, але тісно вам у ваших серцях!

 13 Такою ж відплатою — говорю́, немов дітям — розширені будьте й ви!

 14 До чужого ярма́ не впрягайтесь з невірними; бо що спільного між праведністю та беззако́нням, або яка спільність у світла з те́мрявою?

 15 Яка згода в Христа з белійяа́ром? Або яка частка вірного з невірним?

 16 Або яка згода поміж Божим храмом та ідолами? Бо ви храм Бога Живого, як Бог прорік: „Поселюсь серед них і ходитиму, і буду їм Богом, — а вони бу́дуть наро́дом Моїм!

 17 Вийдіть тому́ з-поміж них та й відлучі́ться, — каже Госпо́дь, — і не торкайтесь нечистого, — і Я вас прийму́,

 18 і буду Я вам за Отця, а ви за синів і дочо́к Мені бу́дете, — говорить Господь Вседержи́тель!“

Тішуся я, що можу покластись у всьому на вас!

7 Отож, мої любі, мавши ці обі́тниці, очистьмо себе від усякої не́чисти тіла та духа, — і творімо святиню у Божім страху́!

 2 Дайте місце для нас! Ми ніко́го не скривдили, ніко́го не зіпсували, нікого не ошука́ли!

 3 Говорю́ не на о́суд, бо я перед тим був сказав, що ви в серцях наших, щоб нам із вами чи померти чи жити.

 4 У мене велика сміли́вість до вас, велика мені похвала́ з вас, я повний потіхи, збагачаюся радістю при всякому нашому горі.

 5 Бо коли ми прийшли в Македо́нію, тіло наше не мало спочинку нія́кого, у всьому бідуючи: назовні — бої, страхіття — всере́дині.

 6 Але Бог, що тішить прини́жених, потішив нас при́ходом Тита,

 7 і не тільки його прибуття́м, а й поті́шенням, що ним він потішився з вас, коли розповідав нам про вашу журбу́, про ваш смуток, про вашу горли́вість до мене, так що я більше тішився.

 8 Коли я й засмутив вас листом, то не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що той лист засмутив вас, хоч і часово.

 9 Я радію тепер не тому́, що ви засмутились, а що ви засмутилися на покая́ння, бо ви засмутились для Бога, щоб ні в чо́му не мати втрати від нас.

 10 Бо смуток для Бога чинить каяття́ на спасі́ння, а про нього не жалуємо, а смуток світськи́й — чинить смерть.

 11 Бо ось саме це, що ви засмутились для Бога, яку пильність велику воно вам зробило, яку оборону, яке обурення, який страх, яке бажа́ння, яку горливість, яку по́мсту! Ви в усім показали, що чисті ви в справі.

 12 А коли я й писав вам, то не через того, хто кри́вдить, і не через покри́вдженого, а щоб виявилася для вас наша пильність про вас перед Богом.

 13 Тому́ то потіхою вашою вті́шились ми, а ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспоко́їли духа його.

 14 Бо коли я про вас йому чим похвалився, то не осоро́мився; але як ми вам говорили все правду, так і наша хвала́ перед Титом правдива була́!

 15 І серце його прихильніше до вас, коли згадує він про покору всіх вас, як його прийняли́ ви були зо стра́хом і тремті́нням.

 16 Отож, тішуся я, що мо́жу покластись у всьому на вас!

Дайте доказа своєї любови!

8 Повідомляємо ж вас, браття, про Божу благода́ть, що да́на Церква́м македо́нським,

 2 що серед великого досвіду горя вони мають радість рясну́, і глибоке їхнє убо́зтво збага́тилось багатством їхньої щирости;

 3 бо вони добровільні в мі́ру сил своїх, і над силу, засвідчую, —

 4 із ревним блага́нням вони нас просили, щоб ми прийняли́ дар та спільність служіння святим.

 5 І не так, як наді́ялись ми, але віддали́ себе перш Господе́ві та нам із волі Божої,

 6 щоб ми благали Тита, щоб він, як був перше зачав, так і скінчи́в би в вас оце добре ді́ло.

 7 А ви, як у всім, збагачуєтесь: вірою, і словом, і розумом, і всякою пильністю, і вашою любов'ю до нас, — щоб збагачувались ви і в благода́ті оцій.

 8 Не кажу́ це, як нака́за, але́ пильністю інших досві́дчую щирість любови й вашої.

 9 Бо ви знаєте благода́ть Господа нашого Ісуса Христа, Який, бувши багатий, збіднів ради вас, щоб ви збагатились Його убо́зтвом.

 10 І раду даю вам про це, бо це вам на пожи́ток, що не тільки чинили, але перші ви стали й бажати з минулого ро́ку.

 11 А тепер закінчі́ть роботу, щоб ви, як горли́во бажали, так і виконали б у міру можности.

 12 Бо коли є охота, то приємна вона згідно з тим, що́ хто має, а не з тим, чого хто не має.

 13 Хай не буде для інших полегша, а тягар для вас, але рівність для всіх.

 14 Ча́су тепе́рішнього ваш достаток нехай неста́ткові їхньому допоможе, щоб і їхній достаток був на ваш неста́ток, щоб рівність була́,

 15 як написано: „Хто мав багато, той не мав зайвини́, а хто мало, — не мав недостачі“.

 16 Та Богові дяка, що Він таку пильність про вас дав у Ти́тове серце,

 17 бо блага́ння прийняв він, але́, бувши горли́вий, удався до вас добровільно.

 18 А з ним ра́зом послали ми брата, якого по всіх Церква́х хвалять за Єва́нгелію,

 19 і не тільки оце, але ви́браний був від Церко́в бути товаришем нашим у дорозі для благода́ті тієї, якій служимо ми на хвалу́ Само́го Господа,

 20 остерігаючись того, щоб хто не дорікав нам цим достатком, що ним служимо ми,

 21 дба́ючи про добро не тільки перед Богом, але й перед людьми́.

 22 А ми з ними послали були́ брата нашого, про пильність якого ми часто досвідчувались у речах багатьо́х, який ще пильніший тепер — через велике довір'я до вас.

 23 Щодо Тита, то він мій това́риш, а ваш співробі́тник; щождо наших братів — вони посланці від Церко́в, вони слава Христова!

 24 Отож, дайте їм доказа своєї любови й нашого хвалі́ння вас перед Церква́ми!

Бог любить того, хто охоче дає!

9 А про службу святим мені зайво писати до вас,

 2 бо відаю вашу охоту, і нею хвалюся за вас македо́нянам, що Аха́я готова з минулого року, а ваша ре́вність заохо́тила багатьох.

 3 А я послав братів, щоб моя похвала́, щодо вас, не даремна була в цім випа́дкові, але, як казав, щоб були ви пригото́ва́ні,

 4 щоб, коли македо́няни при́йдуть зо мною та зна́йдуть, що ви неготові, щоб не осоро́митись нам — не кажемо вам — у цій речі.

 5 Отож, я наду́мався, що треба вблагати братів, щоб пішли перше до вас та приготува́ли заздалегі́дь оголошений ваш щедрий дар, щоб був він пригото́ваний, як щедрий дар, а не річ примусова.

 6 А до цього кажу́: Хто скупо сіє, — той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, — той щедро й жатиме!

 7 Нехай кожен дає, як серце йому призволя́є, — не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає!

 8 А Бог має силу всякою благода́ттю вас збагати́ти, щоб ви, мавши за́вжди в усьому всілякий достаток, збага́чувалися всяким добрим учинком,

 9 як написано: „Розси́пав та вбогим роздав, — Його праведність триває навіки!“

 10 А Той, Хто насіння дає сіяче́ві та хліб на поживу, — нехай дасть і примно́жить ваше насіння, і нехай Він зрости́ть плоди праведности вашої,

 11 щоб усім ви збагачувались на всіляку щирість, яка через нас чинить Богові дяку.

 12 Бо ді́ло служі́ння цього не тільки випо́внює недостачі святих, але й багатіє багатьма́ подяками Богові.

 13 Досвідченням цього служі́ння вони хвалять Бога за по́слух Христовій Єва́нгелії, що ви визнаєте її, та за щирість учасництва з ними й усіма́,

 14 вони за вас моляться й тужать по вас із-за дуже великої Божої благода́ті на вас.

 15 Дяка Богові за невимо́вний дар Його!

Не хваліться над міру!

10 А я сам, Павло, благаю вас ла́гідністю й ласка́вістю Христовою; я, коли присутній — слухня́ний між вами, а не бувши між вами — сміли́вий я супроти вас.

 2 І благаю, щоб я, прибувши, не осмі́лився надією, що нею я ду́маю сміли́вим бути проти деяких, що про нас вони гада́ють, ніби ми поступаємось за тілом.

 3 Бо хо́дячи в тілі, не за тілом воюємо ми, —

 4 зброя бо нашого воюва́ння не тілесна, але міцна́ Богом на зруйнува́ння тверди́нь, — ми руйнуємо за́думи,

 5 і всяке ви́несення, що підіймається проти пізна́ння Бога, і поло́нимо всяке знання́ на по́слух Христові,

 6 і покарати ми готові всякий непо́слух, коли зді́йсниться послух ваш.

 7 Чи на обличчя ви дивитеся? Як хто певний про себе, що Христовий він, нехай ду́має знов по собі, що як сам він Христовий, так само Христові й ми.

 8 Бо коли б я ще більш став хвалитися нашою вла́дою, яку дав нам Господь на збудува́ння, а не на зруйнува́ння ваше, то не осоро́млюсь.

 9 Та щоб не здавалось, ніби хочу лякати вас листами.

 10 „Бо листи його — кажуть — важкі́ та міцні́, але особисто присутній — слабий, а мова його незначна́“,

 11 такий нехай знає оце, що які ми на слові в листах, неприсутніми бувши, такі ми й на ді́лі, присутніми бувши.

 12 Бо не сміємо вважати себе чи рівняти до інших, що самі себе хвалять, — вони нерозумно самі себе міряють собою, і рівняють з собою себе.

 13 Ми ж не будем хвалитись над міру, а в міру міри́ла, що його Бог призна́чив на міру для нас, щоб і до нас досягти́.

 14 Бо ми не розтягуємося над міру, ніби не досягли́ ми до вас, бо ми досягли́ аж до вас із Єва́нгелією Христовою.

 15 Ми не хвалимось над міру у чужих працях, але маємо надію, що як буде рости ваша віра, то за нашим міри́лом сильно звели́чимося ми між вами,

 16 щоб і в дальших за вами країнах звіщати Єва́нгелію, а не хвалитись готовим, як це чужі тве́рдять.

 17 А „хто хва́литься, нехай хва́литься в Господі!“

 18 Бо достойний не той, хто сам себе хва́лить, але кого хвалить Госпо́дь!

Пра́ця св. апостола Павла для Церков

11 О, коли б потерпі́ли ви трохи безу́мство моє! Але й те́рпите ви мене.

 2 Бо пильную про вас пильністю Божою, заручив бо я вас одно́му чоловікові, щоб Христові приве́сти вас чистою дівою.

 3 Та боюсь я, — як змій звів був Єву лука́вством своїм, щоб так не попсувалися ваші думки́, і ви не вхилилися від простоти́ й чи́стости, що в Христі.

 4 Коли бо хто при́йде й зачне пропові́дувати про Ісуса іншого, про якого ми не проповідували, або при́ймете іншого Духа, якого ви не прийняли, або іншу Єва́нгелію, якої ви не прийняли́, — то радо терпіли б ви те!

 5 Та ду́маю я, що нічим не лишаюсь позад передні́ших апо́столів.

 6 Хоч і неук я словом, але не знання́м, та всюди в усьому ми ви́явлені поміж вами.

 7 Чи я гріх учинив, себе впокоря́ючи, щоб підвищити вас, бо я Божу Єва́нгелію благовістив для вас дармо?

 8 Оббирав я інші Церкви́, приймаючи плату для служіння вам. А коли я прийшов до вас і терпів недостачу, то ніко́го я не обтя́жив.

 9 Бо мій нестаток попо́внили бра́ти, що прийшли з Македонії; і в усьому беріг я себе, щоб не бути для вас тягаре́м, і збережу́.

 10 Як правда Христова в мені, так оця похвала́ не замо́вчана буде про мене в країнах Ахаї.

 11 Для чо́го? Тому́, що я вас не люблю́? Відо́мо те Богові!

 12 А що я роблю́, те й робитиму, щоб відтя́ти причину для тих, хто шукає причини, щоб у то́му, чим хва́ляться, показались такі, як і ми.

 13 Такі бо фальшиві апо́столи, лукаві робітники́, що підро́блюються на Христових апо́столів.

 14 І не дивно, бо сам сатана́ прикидається а́нголом світла!

 15 Отож, не велика це річ, якщо й слуги його прикидаються слу́гами праведности. Буде їхній кінець згідно з учинками їхніми!

 16 Зно́ву кажу́: хай ніхто не вважає мене за безумного! А як ні, то прийміть мене бодай як безумного, щоб хоч трохи й я похвалився!

 17 А що я кажу́, не кажу́ того в Господі, але ніби в безу́мстві — у цій частині хвали́.

 18 Через те ж, що тілом багато-хто хваляться, то й я похвалюся.

 19 Бо ви те́рпите радо безумних, самі мудрими бувши.

 20 Бо ви терпите, коли вас хто нево́лить, коли хто об'їдає, коли хто обдирає, коли хто підвищується, коли хто по що́ках вас б'є.

 21 На безчестя кажу́, що ми ніби стратили сили. Коли хто відва́житься чим, то — скажу́ нерозумно — відважуюся й я.

 22 Євреї вони? — То й я. Ізра́їльтяни вони? — То й я. Насіння вони Авраамове? — То й я!

 23 Слу́ги Христові вони? — Говорю́ нерозумне: більш я! Я був більш у пра́цях, у ранах над міру, частіш у в'язницях, часто при смерті.

 24 Від юдеїв п'ять раз я прийняв був по сорок уда́рів без о́дного,

 25 тричі ки́ями бито мене, один раз мене каменува́ли, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробу́в у глибині́ морській;

 26 у мандрі́вках я часто бува́в, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого наро́ду, у небезпеках поган, у небезпеках по міста́х, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими,

 27 у висна́жуванні та в праці, часто в недосипа́нні, у голоді й спразі, часто в по́сті, у холоді та в наготі́.

 28 Окрім зо́внішнього, налягають на мене денні повинності й журба про всі Церкви́.

 29 Хто слабує, а я не слабую? Хто споку́шується, а я не палю́ся?

 30 Коли треба хвалитись, то неміччю я похвалюся.

 31 Знає Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, — а Він благослове́нний навіки, — що я не говорю́ неправди.

 32 У Дама́ску намі́сник царя Аре́ти[1] стеріг місто Дама́ск, щоб схопи́ти мене.

 33 але́ по мурі мене спу́щено в коші́ віко́нцем, — і я з рук його втік!

Собою хвалитись не буду!

12 Не кори́сно хвалитись мені, бо я прийду́ до видінь і об'я́влень Господніх.

 2 Я знаю чоловіка в Христі, що він чотирна́дцять ро́ків тому — чи в тілі, не знаю, чи без тіла, не знаю, знає Бог — був узятий до третього неба.

 3 І чоловіка я знаю такого, — чи в тілі, чи без тіла, не знаю, знає Бог, —

 4 що до ра́ю був узятий, і чув він слова́ невимо́вні, що не можна люди́ні їх висловити.

 5 Отаким похвалюся, а собою хвалитись не буду, — хіба тільки своїми не́мочами.

 6 Бо коли я захо́чу хвалитись, то безумний не бу́ду, бо правду казатиму; але стримуюсь я, щоб про мене хто більш не поду́мав, ніж бачить у мені або чує від мене.

 7 А щоб я через пребагато об'я́влень не велича́вся, то да́но мені в тіло колючку, — посланця́ сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не велича́вся.

 8 Про нього три ра́зи благав я Господа, щоб він відступився від мене.

 9 І сказав Він мені: „До́сить тобі Моєї благодаті, — бо сила Моя здійснюється в немочі“. Отож, краще я буду хвалитись своїми не́мочами, щоб сила Христова вселилася в мене.

 10 Тому любо мені перебува́ти в неду́гах, у при́кростях, у бі́дах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли бо я слаби́й, тоді я сильни́й.

 11 Хва́лячися, я став нерозумний, — до того мене ви примусили. Бо хвалити мене мали б ви, — бо ні в чо́му я не залиши́вся позад від найперших апо́столів, хоч я й ніщо.

 12 А ознаки апо́стола виявилися між вами в усякім терпінні, у знаме́нах і чу́дах та в силах.

 13 Що бо є, що ним ви пони́зилися більше від інших Церков? Хіба те, що я сам тягаре́м вам не був? Даруйте мені цю провину!

 14 Ось утре́тє готовий прийти я до вас, і не буду для вас тягаре́м, — не шукаю бо вашого я, тільки вас. Не діти повинні збирати маєток батька́м, але дітям батьки́.

 15 Я ж з охотою ви́трачуся й себе ви́трачу за душі ваші, хоч що більше люблю́ вас, то менше я лю́блений.

 16 Та нехай буде так, — тягара́ я на вас не поклав, але, бувши хитрий, я лукавством від вас брав.

 17 Чи я використо́вував вас через когось із тих, кого́ до вас посилав?

 18 Ублагав я був Тита, і з ним послав брата. Чи Тит ви́користав вас чим? Хіба ми ходили не в одно́му дусі? Хіба не одни́ми стопа́ми?

 19 Чи ви зно́ву не ду́маєте, що виправдуємось перед вами? Перед Богом, у Христі ми говоримо, а все, любі, на вашу будову!

 20 Я ж боюся, щоб, прийшовши, не знайшов вас такими, якими не хо́чу, і щоб мене не знайшли ви таким, якого не хочете, — хай не будуть між вами суперечка, заздрість, гніви, обмани, сва́ри, на́шепти, пихи́, безладдя,

 21 щоб зно́ву, коли я прийду́, не прини́зив мене поміж вами мій Бог, і щоб мені не оплакувати багатьох, що перше згрішили були, і не покаялися в нечи́стості, і в пере́любі, і в розпусті, що ко́їли їх.

Христос сильний між нами

13 Оце втретє до вас я йду. „Кожна справа хай станеться ви́роком двох чи трьох свідків“.

 2 Попере́джував я й попере́джу́ю, — як у вас був удру́ге, так тепер неприсутній, — отих, що згрішили перед тим, і всіх інших, що коли прийду знову, то я не помилую,

 3 через те, що шукаєте доказу, що в мені промовляє Христос, Який не безсилий до вас, але сильний у вас.

 4 Бо хоч Він був і розп'я́тий в не́мочі, та живий із сили Божої. Так і ми, — хоча не́мічні в Нім, та з Ним бу́демо жити з Божої сили у вас.

 5 Випробо́вуйте самих себе, чи ви в вірі, пізнавайте самих себе. Хіба ви не знаєте самих себе, що Ісус Христос у вас? Хіба тільки, що ви не такі, якими мали б бути.

 6 Але маю надію, що пізнаєте ви, що ми такі, якими мали б бути.

 7 І ми молимо Бога, щоб ви не чинили нія́кого ли́ха, не для то́го, щоб виявились ми досвідчені, а щоб учинили ви добре, а ми бу́дем немов негі́дні.

 8 Бо нічо́го не можемо ми проти правди, а за правду.

 9 Ми тішимося, коли ми слабі, а ви сильні. Про це й мо́лимось — щоб були досконалими ви!

 10 Ось тому́ то, відсутній, пишу́ це, щоб прийшовши, не мав я вчинити суворо за вла́дою, якої Госпо́дь мені дав на будува́ння, а не на руйнува́ння.

Закінчення

 11 А накінець, браття, радійте, удосконалюйтесь, тіштеся, будьте однодумні, майте мир, — і Бог любови та ми́ру буде з вами!

 12 Вітайте один одного святим поцілунком! Усі святі вас вітають!

 13 Благода́ть Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і спільність Святого Духа нехай буде зо всіма́ вами! Амі́нь.

  1. Це Арета IV, цар набатейський (9 до Хр. — 40 по Хр.), на схід від Йордану. Набатеї — арабське плем'я.