Біблія (Огієнко)/Новий Заповіт/Послання до євреїв

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Послання до
євреїв
Христос вищий за Анголі́в

1 Багато разі́в і багатьма́ способа́ми в давнину́ промовляв був Бог до отців через пророків,

 2 а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настанови́в за Наслідника всього, що Ним і віки́ Він створив.

 3 Він був сяєвом слави та образом істоти Його, трима́в усе словом сили Своєї, учинив Собою очи́щення наших гріхів, — і засів на прави́ці величности на висоті.

 4 Він остільки був ліпший понад анголі́в, оскільки славніше за них успадкува́в Ім'я́.

 5 Кому́ бо коли з анголів Він промовив: „Ти Мій Син, — Я сьогодні Тебе породив“! І зно́ву: „Я буду Йому за Отця, а Він Мені буде за Сина“!

 6 І коли знов Він уводить на світ Перворі́дного, то гово́рить: „І нехай Йому вкло́няться всі анголи Божі“.

 7 А про анголів Він говорить: „Ти чиниш духів ангола́ми Своїми, а палю́чий огонь — Своїми слугами“.

 8 А про Сина: „Престол Твій, о Боже, навік віку; бе́рло Твого царюва́ння — бе́рло праведности.

 9 Ти полюбив праведність, а беззако́ння знена́видів; через це намасти́в Тебе, Боже, Твій Бог оливою радости більше, ніж дру́зів Твоїх“.

 10 І: „Ти, Господи, землю колись закла́в, а небо — то чин Твоїх рук.

 11 Загинуть вони, а Ти будеш стояти, — всі вони, як той одяг, поста́ріють.

 12 Як одежу, їх змі́ниш, — і минуться вони, а Ти за́вжди Той Са́мий, і роки Твої не закі́нчаться“!

 13 Кому з анголів Він промовив коли: „Сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“!

 14 Чи не всі вони ду́хи служебці, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати?

2 Через це подобає нам більше вважати на почуте, шоб ми не відпали коли.

 2 Коли бо те слово, що сказали його анголи́, було певне, а всякий пере́ступ та непо́слух прийняли́ справедливу заплату,

 3 то як ми втечемо́, коли ми не дбали про таке велике спасі́ння? Воно проповідувалося споча́тку від Го́спода, стве́рдилося нам через тих, хто почув,

 4 коли Бог був засві́дчив озна́ками й чу́дами, і різними силами та обдарува́нням Духом Святим із волі Своє́ї.

 5 Бо Він не піддав ангола́м світ майбутній, що про нього говоримо.

 6 Але хтось десь засві́дчив був, кажучи: „Що́ є чолові́к, що Ти пам'ята́єш про ньо́го, і син лю́дський, якого відвідуєш?

 7 Ти його вчинив мало меншим від анголів, і честю й вели́чністю Ти вінчаєш його, і поставив його́ над діла́ми рук Своїх,

 8 усе піддав Ти під ноги йому́“! А коли Він піддав йому все, то не залиши́в нічого йому непідда́ного. А тепер ще не бачимо, щоб підда́не було йому все.

 9 Але бачимо Ісуса, мало чим уменшеним від анголі́в, що за перете́рплення смерти Він уві́нчаний честю й вели́чністю, щоб за благода́ттю Божою смерть скуштува́ти за всіх.

 10 Бо належало, щоб Той, що все ради Нього й усе від Нього, Хто до слави привів багато синів, Провідника їхнього спасі́ння вчинив досконалим через стражда́ння.

 11 Бо Хто освячує, і ті, хто освя́чується — усі від Одно́го. З цієї причини не соромиться Він звати братами їх, кажучи:

 12 „Сповіщу́ про Ім'я́ Твоє бра́ттям Своїм, буду хвалити Тебе серед Церкви“!

 13 І ще: „На Нього я бу́ду надіятися“! І ще: „Ото Я та діти, яких Бог Мені дав“.

 14 А що ді́ти стали спільниками тіла та крови, то й Він став уча́сником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має вла́ду смерти, цебто диявола,

 15 та визволити тих усіх, хто все життя стра́хом смерти тримався в неволі.

 16 Бо приймає Він не Анголі́в, але Авраамове насіння.

 17 Тому́ мусів бути Він у всьому подібний брата́м, щоб стати милости́вим та вірним Первосвящеником у Божих справах, для вблага́ння за гріхи людей.

 18 Бо в чо́му був Сам постраждав, ви́пробовуваний, у тому Він може й випробо́вуваним помогти.

Христос вищий за Мойсея

3 Отож, святі брати́, учасники небесного покли́кання, уважайте на Апо́стола й Первосвященика нашого ісповідання, Ісуса,

 2 що вірний Тому́, Хто настанови́в Його, як був і Мойсей у всім домі Його,

 3 бо гідний Він вищої слави понад Мойсея, поскільки будівни́чий має більшу честь, аніж дім.

 4 Усякий бо дім хтось будує, а Той, хто все збудував, — то Бог.

 5 І Мойсей вірний був у всім домі Його, як слуга, на свідоцтво того, що сказати повинно було́.

 6 Христос же, як Син, у Його домі. А дім Його — ми, коли тільки відвагу й похвалу́ надії доде́ржимо певними аж до кінця.

 7 Тому́ то, як каже Дух Святий: „Сьогодні, як голос Його ви почуєте,

 8 не робіть затверді́лими ваших серде́ць, як під час наріка́нь, за дня випробо́вування на пустині,

 9 де Мене випробо́вували отці ваші, Мене випробо́вували, і бачили працю Мою сорок років.

 10 Через це Я розгнівався був на той рід і сказав: Постійно вони блу́дять серцем, вони не пізнали доріг Моїх,

 11 тому́ Я присягнув у гніві Своїм, що вони до Мого́ відпочинку не вві́йдуть“!

 12 Стережіться, брати́, щоб у комусь із вас не було злого серця невірства, що воно відступало б від Бога Живого!

 13 Але кожного дня заохочуйте один о́дного, доки зветься „Сьогодні“, щоб запеклим не став котри́й з вас через підступ гріха.

 14 Бо ми стали учасниками Христа, коли тільки почате життя ми затри́маємо певним аж до кінця,

 15 аж поки говориться: „Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверділими ваших серде́ць, як під час наріка́нь“!

 16 Котрі бо, почувши, розгнівали Бога? Чи не всі, хто з Єгипту вийшов з Мойсеєм?

 17 На ко́го ж Він „гнівався був сорок ро́ків?“ Хіба не на тих, хто згрішив, що їхні „кості в пустині полягли?“

 18 Проти ко́го Він „був присягався, що не вві́йдуть вони до Його відпочинку, „як не проти неслухняних?

 19 І ми бачимо, що вони не змогли ввійти за невірство.

Пильнуймо ввійти до місця Його відпочинку

4 Отже, біймося, коли зостається обітниця вхо́ду до Його́ відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізни́вся.

 2 Бо Єва́нгелія була звіщена нам, як і тим. Але не прине́сло пожитку їм слово почуте, бо воно не злучилося з вірою слухачів.

 3 Бо до Його́ відпочинку вхо́димо ми, що ввірували, як Він провістив: „Я присяг був у гніві Своїм, що до місця Мого відпочинку не вві́йдуть вони“, хоч діла Його були вчи́нені від закла́дин світу.

 4 Бо колись про день сьомий сказав Він отак: „І Бог відпочив сьомого дня від усієї праці Своєї“.

 5 А ще тут: „До Мого відпочинку не вві́йдуть вони“!

 6 Коли ж залиша́ється ото, що деякі ввійдуть до нього, а ті, кому Єва́нгелія була перше зві́щена, не ввійшли за непо́слух,

 7 то ще призначає Він деякий день, — „сьогодні“, бо через Давида говорить по такім довгім ча́сі, як вище вже сказано: „Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверді́лими ваших серде́ць“!

 8 Бо коли б Ісус (Навин) дав їм відпочинок, то про інший день не казав би по цьо́му.

 9 Отож, людові Божому залиша́ється субо́тство, спочи́нок.

 10 Хто бо ввійшов був у Його відпочинок, то й той відпочив від учинків своїх, як і Бог від Своїх.

 11 Отож, попильнуймо ввійти до того відпочинку, щоб ніхто не потра́пив у непо́слух за при́кладом тим.

 12 Бо Боже Слово живе та дія́льне, гостріше від усякого меча обосічного, — прохо́дить воно аж до поділу душі й духа, сугло́бів та мо́зків, і спосібне судити думки́ та на́міри се́рця.

 13 I немає створі́ння, щоб сховалось перед Ним, але́ все наге́ та відкрите перед очима Його, — Йому дамо звіт!

Христос — Первосвященик

 14 Отож, мавши великого Первосвященика, що небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, трима́ймося визнання нашого!

 15 Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але ви́пробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха.

 16 Отож, приступаймо з відвагою до престолу благода́ті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомо́ги знайти благода́ть.

5 Кожен бо первосвященик, що з-між людей вибирається, настановляється для людей на служі́ння Богові, щоб прино́сити да́ри та жертви за гріхи,

 2 і щоб міг співчува́ти недосві́дченим та заблу́дженим, бо й сам він пере́йнятий слабістю.

 3 І тому́ він повинен як за людей, так само й за себе само́го прино́сити жертви за гріхи.

 4 А чести цієї ніхто не бере сам собою, а покликаний Богом, як і Ааро́н.

 5 Так і Христос, — не Сам Він просла́вив Себе, щоб Первосвящеником стати, а Той, що до Нього сказав: „Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породи́в“.

 6 Як і на іншому місці гово́рить: „Ти Священик навіки за чином Мелхиседе́ковим“.

 7 Він за днів тіла Свого з голосі́нням великим та слізьми́ приніс був блага́ння й молитви до Того, Хто від смерти Його міг спасти, — і був вислуханий за побожність Свою.

 8 І хоч Сином Він був, проте́ навчився по́слуху з того, що вистраждав був.

 9 А вдоскона́лившися, Він для всіх, хто слухня́ний Йому, спричини́вся для вічного спасі́ння,

 10 і від Бога був на́званий Первосвящеником за чином Мелхиседе́ковим.

Страва тверда́ — для дорослих

 11 Про це нам би треба багато казати, та ви́словити важко його, бо нездібні ви стали, щоб слухати.

 12 Ви бо за віком повинні б бути вчителя́ми, але ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших поча́тків Божого Сло́ва. І ви стали такими, яким потрібне молоко, а не стра́ва тверда́.

 13 Бо хто молока вживає, той недосві́дчений у слові праведности, — бо він немовля́.

 14 А страва тверда́ — для дорослих, що мають чуття, при́вчені звичкою розрізняти добро й зло.

Покладаймося міцно на Бога

6 Тому́ полиші́мо поча́тки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо зно́ву засади покая́ння від мертвих учинків та про віру в Бога,

 2 Науки про хрищення, про поклада́ння рук, про воскресі́ння мертвих та вічний суд.

 3 Зробимо й це, коли Бог дозволить.

 4 Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного да́ру, і стали уча́сниками Духа Святого,

 5 і скуштували доброго Божого Слова та сили майбу́тнього віку,

 6 та й відпали, знов відновляти покая́нням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають.

 7 Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і виро́щує, — вона благословення від Бога приймає.

 8 Але та, що приносить те́рня й будя́ччя, — непотрібна вона та близька́ до прокля́ття, а кінець її — спа́лення.

 9 Та ми сподіва́ємось, любі, кращого про вас, що спасі́ння тримаєтеся, хоч говоримо й так.

 10 Та не є Бог несправедливий, щоб забути ді́ло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я́ Його ви, що святим послужили та служите.

 11 Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця,

 12 щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обі́тниці вспадко́вує вірою та терпеливістю.

 13 Бо Бог, обі́тницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим покля́стися, поклявся Сам Собою,

 14 говорячи: „Поблагословити — Я ко́нче тебе поблагословлю́, та розмножити — розмножу тебе!“

 15 І, терплячи довго отак, Авраа́м оде́ржав обі́тницю.

 16 Бо люди клянуться вищим, і клятва на стве́рдження кінчає всяку їхню суперечку.

 17 Тому й Бог, хотівши перева́жно показати спадкоє́мцям обі́тниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви,

 18 щоб у двох тих незмінних реча́х, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами,

 19 що вони для душі як котви́ця, міцна та безпечна, що аж до сере́дини входить за заслону,

 20 куди, як предте́ча, за нас увійшов був Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседе́ковим.

Свяще́нство за чином Мелхиседековим

7 Бо цей Мелхиседе́к, цар Сали́му,[1] священик Бога Всеви́шнього, що був стрів Авраама, як той вертався по пора́зці царів, і його поблагослови́в.

 2 Авраам відділив йому й десяти́ну від усього, — найперше бо він визначає „цар праведности“, а потім „цар Сали́му“, цебто „цар миру“.

 3 Він без ба́тька, без матері, без родово́ду, не мав ані поча́тку днів, ані кінця життя, уподо́бився Божому Сину, — пробуває священиком за́вжди.

 4 Побачте ж, який він великий, що йому й десятину з добичі найліпшої дав патріярх Авраам!

 5 Ті з синів Леві́євих, що свяще́нство приймають, мають заповідь — брати за Зако́ном десятину з наро́ду, цебто з братів своїх, хоч і вийшли вони з Авраамових сте́гон.

 6 Але цей, що не похо́дить з їхнього роду, десятину одержав від Авраама, і поблагословив того, хто обі́тницю мав.

 7 І без усякої супере́чки більший меншого благословляє.

 8 І тут люди смерте́льні беруть десяти́ну, а там той, про якого засвідчується, що живе.

 9 І, щоб сказати отак, через Авраама і Леві́й, що бере десятини, дав сам десятини.

 10 Бо ще в ба́тькових сте́гнах він був, коли стрів його Мелхиседе́к.

 11 Отож, коли б досконалість була через свяще́нство леви́тське, — бо люди Зако́на оде́ржали з ним, — то яка ще потреба була, щоб Інший Священик повстав за чином Мелхиседе́ковим, а не зватися за чином Ааро́новим?

 12 Коли бо свяще́нство зміняється, то з потреби буває переміна й Зако́ну.

 13 Бо Той, що про Нього говориться це, належав до іншого племени, з якого ніхто не ставав був до же́ртівника.

 14 Бож відо́мо, що Госпо́дь наш походить від Юди, а про це плем'я́, про свяще́нство його, нічого Мойсей не сказав.

 15 І ще більше відо́мо, коли повстає на подобу Мелхиседе́ка Інший Священик,

 16 що був не за зако́ном тілесної заповіді, але з сили незнища́льного життя.

 17 Бо свідчить: „Ти Священик навіки за чином Мелхиседе́ковим“.

 18 Попере́дня бо заповідь відкладається через не́міч її та некори́сність.

 19 Бо не вдоскона́лив нічого Зако́н. Запроваджена ж краща надія, що нею ми наближуємось до Бога.

 20 І поскільки воно не без клятви, —

 21 вони бо без клятви були́ священиками, Цей же з клятвою через Того, Хто говорить до Нього: „Клявся Госпо́дь — і не буде Він каятися: Ти Священик навіки за чином Мелхиседе́ковим“, —

 22 то постільки Ісус став запорукою кращого Заповіту!

 23 І багато було їх священиків, бо смерть боронила лишатися їм,

 24 але Цей, що навіки лишається, безперестанне Свяще́нство Він має.

 25 Тому може Він за́вжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він за́вжди живий, щоб за них заступи́тись.

 26 Отакий бо потрібний нам Первосвященик: святий, незлоби́вий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небеса́,

 27 що потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше прино́сити жертви за власні гріхи, а потому за лю́дські гріхи, — бо Він це раз наза́вжди вчинив, принісши Само́го Себе.

 28 Зако́н бо людей ставить первосвящениками, що немочі мають, але слово клятви, що воно за Зако́ном, ставить Сина, Який досконалий навіки!

Маємо Первосвященика

8 Головна ж річ у то́му, про що я говорю: маємо Первосвященика, що засі́в на небеса́х, по прави́ці престолу величности,

 2 що Він Священнослужи́тель святині й правдивої скинії, що її збудував був Госпо́дь, а не люди́на.

 3 Усякий бо первосвященик настановляється, щоб прино́сити да́ри та жертви, а тому було треба, щоб і Цей щось мав, що принести.

 4 Бо коли б на землі перебува́в, то не був би Він священиком, бо тут пробувають священики, що да́ри приносять за Зако́ном.

 5 Вони служать о́бразові й тіні небесного, як Мойсеєві сказано, коли мав докінчи́ти скинію: „Дивись бо, сказав, зроби все за зразко́м, що тобі на горі був показаний!“

 6 А тепер оде́ржав Він краще служі́ння, поскільки Він посередник і кращого заповіту, який на кращих обітницях був узаконений.

 7 Бо коли б отой перший був бездоганний, не шукалося б місця для другого.

 8 Бо їм докоряючи, каже: „Ото дні надхо́дять, говорить Господь, коли з домом Ізраїля й з Юдиним домом Я складу́ Заповіта Ново́го,

 9 не за заповітом, що його Я склав був з отцями їхніми дня, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі єгипетської. А що вони не залишилися в Моїм заповіті, то й Я їх покинув, говорить Господь!

 10 Оце Заповіт, що його Я складу́ по тих днях із домом Ізраїлевим, говорить Господь: Покладу Я Зако́ни Свої в їхні думки́, і на їхніх серцях напишу́ їх, і буду їм Богом, вони ж будуть наро́дом Моїм!“

 11 І кожен не буде навчати свого ближнього, і кожен брата свого, промовляючи: „Пізнай Господа“! Усі бо вони будуть знати Мене від мало́го та аж до великого з них!

 12 Буду бо Я милости́вий до їхніх неправд, і їхніх гріхів не згадаю Я більш“!

 13 Коли ж каже „Нови́й Заповіт“, то тим назвав перший стари́м. А що́ порохня́віє й старі́є, те близьке́ до зотління.

Жертви старозавітні й жертва Христова

9 Мав же і перший заповіт постанови богослужби та земну святиню.

 2 Була́ бо уряджена перша скинія, яка зветься „Святе“, а в ній був світильни́к, і стіл, і жертовні хліби.

 3 А за другою засло́ною скинія, що зветься „Святе́ Святих“.

 4 Мала вона золоту кадильницю й ковче́га заповіту, усюди обку́того золотом, а в нім золота посу́дина з ма́нною, і розцві́ле жезло́ Ааро́нове та табли́ці заповіту.

 5 А над ним херуви́ми слави, що затінювали престола благодаті, про що говорити докладно тепер не потрібно.

 6 При такому ж уря́дженні до першої скинії вхо́дили за́вжди священики, пра́влячи служби Богові,

 7 а до другої раз на рік сам первосвященик, не без крови, яку він прино́сить за себе й за лю́дські провини.

 8 Святий Дух виявляє оцим, що ще не відкрита дорога в святиню, коли ще стоїть перша скинія.

 9 Вона образ для ча́су теперішнього, за якого прино́сяться да́ри та жертви, що того не можуть вдоскона́лити, щодо сумління того, хто служить,

 10 що тільки в потравах та в напо́ях, та в різних обмива́ннях, в уставах тілесних, — установлено їх аж до ча́су направи.

 11 Але́ Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотво́рною, цебто не цього втво́рення,

 12 і не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю увійшов до святині один раз, та й набу́в вічне відку́плення.

 13 Бо коли кров козлів та телят та попіл із я́лівок, як покро́пить нечистих, освячує їх на очи́щення тіла,

 14 скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Вічним Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому!

 15 Тому Він — Посере́дник Ново́го Заповіту, щоб через смерть, — що була́ для відку́плення від пере́ступів, учинених за першого заповіту, — покликані прийняли́ обі́тницю вічного спа́дку.

 16 Бо де заповіт, там має відбутися смерть заповітника,

 17 заповіт бо важливий по мертвих, бо нічого не варт він, як живе заповітний.

 18 Тому й перший заповіт освячений був не без крови:

 19 Коли бо Мойсей сповістив усі заповіді за Зако́ном усьому наро́дові, він узяв кров козлів та телят із водою й червоною вовною та з ісопом, та й покропив і саму оту книгу, і людей,

 20 проказуючи: „Це кров заповіту, що його наказав для вас Бог!“

 21 Так само і скинію, і ввесь по́суд служебний покропи́в він кров'ю.

 22 І майже все за Зако́ном кров'ю очищується, а без пролиття́ крови немає відпу́щення.

 23 Отож, треба було́, щоб образи небесного очищалися цими, а небесне саме кращими від оцих же́ртвами.

 24 Бо Христос увійшов не в рукотво́рну святиню, що була на взір правдивої, але в саме небо, щоб з'явитись тепер перед Божим лицем за нас,

 25 і не тому́, щоб часто прино́сити в жертву Себе, як первосвященик входить у святиню кожнорічно з кров'ю чужою,

 26 бо інакше Він мусів би часто страждати ще від закла́дин світу, а тепер Він з'явився один раз на схи́лку віків, щоб власною жертвою знищити гріх.

 27 І як лю́дям призна́чено вмерти один раз, потім же суд,

 28 так і Христос один раз був у жертву прине́сений, щоб „поне́сти гріхи багатьох“, і не в справі гріха другий раз з'явитися тим, хто чекає Його на спасі́ння.

10 Бо Зако́н, мавши тільки тінь майбутнього добра́, а не самий о́браз речей, тими самими жертвами, що за́вжди щороку прино́сяться, не може ніко́ли вдоскона́лити тих, хто приступає.

 2 Інакше вони перестали б прино́ситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жодної свідо́мости гріхів.

 3 Але в них спо́мин про гріхи буває щороку,

 4 бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!

 5 Тому́ то, вхо́дячи в світ, Він говорить: „Жертви й прино́шення Ти не схотів, але тіло Мені приготува́в.

 6 Цілопа́лення й жертви поку́тної Ти не жадав.

 7 Тоді Я сказав: Ось іду́, — в звої книжки про Мене написано, щоб волю чини́ти Твою, Боже“!

 8 Він вище сказав, що „жертви й при́носу, та цілопа́лення й жертви поку́тної, — які за Зако́ном прино́сяться, — Ти не жадав і Собі не вподо́бав“.

 9 Пото́му сказав: „Ось іду, щоб волю Твою чини́ти, Боже“. Відміняє Він перше, щоб друге поставити.

 10 У цій волі ми освячені жертвоприно́шенням тіла Ісуса Христа один раз.

 11 І кожен священик щоденно стоїть, слу́жачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніко́ли не можуть зняти гріхів.

 12 А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і наза́вжди „по Божій правиці засів“,

 13 далі чекаючи, „аж вороги Його бу́дуть покладені за підніжка Його ніг“.

 14 Бо жертвоприно́шенням одним вдоскона́лив Він тих, хто освячується.

 15 Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить:

 16 „Оце заповіт, що його по цих днях встановля́ю Я з ними, говорить Господь, — Закони Свої Я дам в їхні серця́, і в їхніх думка́х напишу́ їх.

 17 А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“!

 18 А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприно́шення за гріхи.

Віруймо на спасіння душі

 19 Отож, браття, ми маємо відвагу вхо́дити до святині кров'ю Ісусовою,

 20 ново́ю й живою дорогою, яку нам обнови́в Він через завісу, цебто через тіло Своє,

 21 маємо й Великого Священика над домом Божим, —

 22 то приступі́мо з щирим серцем, у повноті́ віри, окропи́вши серця́ від сумління лукавого та обмивши тіла́ чистою водою!

 23 Трима́ймо непохи́тне визна́ння надії, вірний бо Той, Хто обіцяв.

 24 І уважаймо один за одни́м для заохо́ти до любови й до добрих учинків.

 25 Не кидаймо збору свого, як то зви́чай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той.

 26 Бо як ми грішимо́ самові́льно, одержавши пізна́ння правди, то вже за гріхи не знахо́диться жертви,

 27 а страшливе якесь сподіва́ння су́ду та гнів палю́чий, що має пожерти противників.

 28 Хто відкидає Зако́на Мойсея, такий немилосердно вмирає „при двох чи трьох свідках“, —

 29 скільки ж більшої му́ки, — доду́муєтеся? — заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив!

 30 Бо знаємо Того, Хто сказав: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“. І ще: „Господь буде судити наро́да Свого“!

 31 Страшна́ річ — упасти в руки Бога Живого!

 32 Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу стражда́нь.

 33 Ви були́ то видо́вищем зневаги й знуща́ння, то були́ учасниками тих, що жили́ так.

 34 Ви бо страждали й з ув'язнененими, і грабу́нок свого майна́ прийняли́ з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно немину́ще та краще.

 35 Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагоро́ду вона.

 36 Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю.

 37 Бо ще „мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, при́йде й бари́тись не бу́де!“

 38 А „праведний житиме вірою“. І: „Коли захитається він, то душа Моя його не вподо́бає“.

 39 Ми ж не з тих, хто хитається на заги́біль, але віруємо на спасі́ння душі.

Сила віри

11 А віра — то підста́ва споді́ваного, доказ неба́ченого.

 2 Бо нею засвідчені ста́рші були́.

 3 Вірою ми розуміємо, що віки́ Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме.

 4 Вірою Авель приніс Богові жертву кращу, як Ка́їн; нею засвідчений був, що він праведний, як Бог сві́дчив про да́ри його; нею, і вмерши, він ще промовляє.

 5 Вірою Ено́х був перене́сений на небо, щоб не бачити смерти; і його не знайшли, бо Бог переніс його. Бо раніш, як його перенесено, він був засвідчений, що „Богові він догоди́в“.

 6 Догоди́ти ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду.

 7 Вірою Ной, як дістав об'я́влення про те, чого́ ще не бачив, побоявшись, зробив ковчега, щоб дім свій спасти́; нею світ засудив він, і став спадкоє́мцем праведности, що з віри вона.

 8 Вірою Авраа́м, покликаний на місце, яке мав прийняти в спа́дщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде.

 9 Вірою він перебува́в на Землі Обі́цяній, як на чужій, і проживав у наме́тах з Іса́ком та Яковом, співспадкоє́мцями тієї ж обі́тниці,

 10 бо чекав він міста, що має підва́лини, що Бог його будівни́чий та творе́ць.

 11 Вірою й Са́ра сама дістала силу прийняти насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обі́тницю дав.

 12 Тому́ й від одно́го, та ще змертвілого, народилось так багато, як зо́рі небесні й пісок незчисле́нний край моря.

 13 Усі вони повмирали за вірою, не оде́ржавши обі́тниць, але зда́лека бачили їх, і повітали, і ві́рували в них, та визнавали, що „вони на землі чужани́ці й прихо́дьки“.

 14 Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають ба́тьківщини.

 15 І коли б вони пам'ятали ту, що вийшли з неї, то мали б час повернутись.

 16 Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому́ й Бог не соро́миться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготува́в їм місто.

 17 Вірою Авраа́м, випробо́вуваний, привів на жертву Ісака, і, мавши обі́тницю, приніс одноро́дженого,

 18 що йому було сказано: „В Ісакові буде насіння тобі“.

 19 Бо він розумі́в, що Бог має силу й воскресити з мертвих, тому й одержав його на проо́браз.

 20 Вірою в майбу́тнє поблагословив Іса́к Якова та Іса́ва.

 21 Вірою Яків, умираючи, поблагословив кожного сина Йо́сипового, і „схилився на верх свого́ жезла.“

 22 Вірою Йо́сип, умираючи, згадав про ви́хід синів Ізра́їлевих та про кості свої запові́в.

 23 Вірою Мойсе́й, як родився, перехо́вувався батьками своїми три місяці, бо вони бачили, що гарне дитя, і не злякались нака́зу царе́вого.

 24 Вірою Мойсе́й, коли виріс, відрікся зватися сином дочки́ фарао́нової.

 25 Він хотів краще страждати з наро́дом Божим, аніж мати доча́сну гріховну потіху.

 26 Він наругу Христову вважав за більше багатство, ніж ска́рби єгипетські, бо він озирався на Божу нагороду.

 27 Вірою він покинув Єгипет, не злякавшися гніву царе́вого, бо він був непохитний, як той, хто Невиди́мого бачить.

 28 Вірою справив він Пасху й покро́плення крови, щоб їх не торкнувся той, хто погубив первороджених.

 29 Вірою вони перейшли Червоне море, немов суходо́лом, на що спокусившись єги́птяни, потопились.

 30 Вірою впали єрихо́нські му́ри по семиденнім обхо́дженні їх.

 31 Вірою блудни́ця Раха́в не згинула з невірними, коли з миром прийняла́ виві́дувачів.

 32 І що ще скажу́? Бо не стане ча́су мені, щоб оповіда́ти про Гедео́на, Вара́ка, Самсо́на, Ефта́я, Дави́да й Самуі́ла та про пророків,

 33 що вірою ца́рства побива́ли, правду чинили, оде́ржували обі́тниці, пащі левам загороджували,

 34 силу огне́нну гасили, утікали від ві́стря меча, зміцнялись від слабости, хоробрі були́ на війні, оберта́ли в розтіч полки́ чужоземців;

 35 жінки діставали поме́рлих своїх із воскресі́ння; а інші бували скатовані, не прийнявши визво́лення, щоб отримати краще воскресі́ння;

 36 а інші дізнали наруги та рани, а також кайда́ни й в'язниці.

 37 Камінням побиті бува́ли, допитувані, перепи́лювані, умирали, зару́бані мече́м, тинялися в овечих та ко́зячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі.

 38 Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та го́рах, і по печерах та прова́ллях зе́мних.

 39 І всі вони, одержавши засвідчення вірою, обі́тниці не прийняли́,

 40 бо Бог передбачив щось краще про нас, — щоб вони не без нас досконалість оде́ржали.

Кого Бог любить, того й карає

12 Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тяга́р та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами,

 2 дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перете́рпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого.

 3 Тож подумайте про Того, хто перете́рпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх.

 4 Ви ще не змага́лись до крови, борю́чись проти гріха,

 5 і забули на́гад, що говорить до вас, як синів: „Мій сину, — не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоря́є тобі.

 6 Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б'є кожного сина, якого приймає“!

 7 Коли те́рпите кару, то ро́бить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що ба́тько його не карає?

 8 А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з пере́любу, а не сини.

 9 А до того, ми мали батьків, що карали наше тіло, — і боялися їх, то чи ж не далеко більше повинні кори́тися ми Отцеві ду́хів, щоб жити?

 10 Ті нас за короткого ча́су карали, як їм до вподоби було́, Цей же на ко́ристь, щоб ми стали учасниками Його святости.

 11 Усяка кара в тепе́рішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для на́вчених нею приносить ми́рний плід праведности!

Накази про праведне життя

 12 Тому́ то „опущені руки й коліна знемо́жені ви́простуйте“,

 13 і „чиніть прості стежки́ ногам вашим“, щоб кульгаве не збо́чило, але краще ви́правилось.

 14 Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа.

 15 Дивіться, щоб хто не зостався без Божої благода́ті, щоб „не виріс який гіркий корінь і не наробив непоко́ю“, і щоб багато-хто не опога́нились тим.

 16 Щоб не був хто блудник чи безбожник, немов той Ісав, що своє перворі́дство віддав за поживу саму́.

 17 Бо знаєте ви, що й після, як схотів він успадкува́ти благослове́ння, відкинутий був, — не знайшов бо був можливости до покая́ння, хоч його з слі́зьми шукав.

 18 Бо ви не приступили до гори дотика́льної та до палю́чого огню, і до хмари, і до те́мряви, та до бурі,

 19 і до сурмо́вого звуку, і до голосу слів, що його ті, хто чув, просили, щоб більше не мовилось слово до них.

 20 Не могли бо вони того витримати, що наказано: „Коли й звірина́ до гори доторкне́ться, то буде камінням побита“.

 21 І таке страшне́ те видіння було́, що Мойсей проказав: „Я боюся й тремчу́!“

 22 Але ви приступили до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалиму небесного, і до десятків тисяч анголів,

 23 і до Церкви первороджених, на небі написаних, і до Судді всіх — до Бога, і до духів удоскона́лених праведників,

 24 і до Посере́дника Ново́го Заповіту — до Ісуса, і до покро́плення крови, що краще промовляє, як А́велева.

 25 Глядіть, не відверта́йтеся від того, хто промовляє. Бо як не повтікали вони, що зреклися того, хто звіщав на землі, то тим більше ми, якщо зрікаємся Того, Хто з неба звіщає,

 26 що голос Його захитав тоді землю, а тепер обіцяв та каже: „Ще раз захитаю не тільки землею, але й небом“.

 27 А „ще раз“ визначає заміну захитаного, як ство́реного, щоб зосталися ті, хто непохитний.

 28 Отож ми, що приймаємо царство непохитне, нехай маємо благода́ть, що нею приємно служитимемо Богові з побожністю й зо стра́хом.

 29 Бо наш Бог — то „палю́чий огонь“!

13 Братолю́бство нехай пробува́є між вами!

 2 Не забувайте любови до при́ходнів, бо деякі нею, на́віть не ві́даючи, гостинно прийняли а́нголів.

 3 Пам'ятайте про в'я́знів, немов із ними були б ви пов'язані, про тих, хто страждає, як такі, що й самі ви знахо́дитесь в тілі.

 4 Нехай буде в усіх че́сний шлюб та ложе непоро́чне, а блу́дників та пере́любів судитиме Бог.

 5 Будьте життям не грошолюбні, задовольняйтеся тим, що́ маєте. Сам бо сказав: „Я тебе не покину, ані не відступлю́ся від тебе!“

 6 Тому́ то ми сміливо говоримо: „Господь — мені Помічни́к, і я не злякаюсь ніко́го: що зробить люди́на мені?“

 7 Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру.

 8 Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Са́мий!

 9 Не захоплюйтеся всілякими та чужими науками. Бо річ добра зміцняти серця благода́ттю, а не стра́вами, що ко́ристи від них не оде́ржали ті, хто за ними ходив.[2]

 10 Маємо же́ртівника, що від нього годуватися права не мають ті, хто скинії служить, —

 11 бо котри́х звірят кров первосвященик уносить до святині за гріхи, тих м'ясо па́литься поза табо́ром, —

 12 тому́ то Ісус, щоб кров'ю Своєю людей освятити, постраждав поза брамою.

 13 Тож виходьмо до Нього поза та́бір, і наругу Його понесімо,

 14 бо постійного міста не маємо тут, а шукаємо майбутнього!

 15 Отож, за́вжди приносьмо Богові жертву хвали́, цебто плід уст, що Ім'я́ Його славлять.

 16 Не забувайте ж і про доброчинність та спільність, бо жертви такі вгодні Богові.

 17 Слухайтесь ваших наставників та коріться їм, — вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу. Нехай вони роблять це з радістю, а не зідхаючи, — бо це для вас не кори́сне.

 18 Моліться за нас, бо наді́ємося, що ми маємо добре сумління, бо хочемо добре в усьому пово́дитись.

 19 А надто прошу́ це робити, щоб шви́дше до вас мене ве́рнено.

 20 Бог же миру, що з мертвих підняв великого Па́стиря вівцям кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса,

 21 нехай вас удоскона́лить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амі́нь.

Закінчення

 22 Благаю ж вас, браття, прийміть слово поті́хи, бо коротко я написав вам.

 23 Знайте, що наш брат Тимофі́й вже ви́пущений, і я з ним; коли незаба́ром він при́йде, я вас побачу.

 24 Вітайте всіх ваших наставників та всіх святих. Вітають вас ті, хто в Італії.

 25 Благодать зо всіма́ вами! Амі́нь.

  1. Місто Салим — на південь від Генисаретського озера, на захід від Йордану. Гебрейське Šalem — мир.
  2. Ходити — тут: жити, чинити.