Біблія (Огієнко)/Новий Заповіт/Соборне послання св. апостола Якова
| ◀ Послання до євреїв | Біблія, Новий Заповіт пер.: Іван Огієнко Соборне послання св. апостола Якова |
Перше соборне послання св. апостола Петра ▶ |
|
|
1 Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племена́м, які в Розпоро́шенні,[1] — вітаю я вас![2]
2 Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування,
3 знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.
4 А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали.
5 А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на.
6 Але нехай просить із вірою, без жодного су́мніву. Бо хто має су́мнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер.
7 Нехай бо така люди́на не гадає, що дістане що́ від Господа.
8 Двоєдушна люди́на непостійна на всіх дорогах своїх.
9 А понижений брат нехай хвалиться висо́кістю своєю,
10 а багатий — пони́женням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яни́й, —
11 бо сонце зійшло зо спеко́тою, і траву посушило, — і відпав цвіт її, і зникла краса́ її виду. Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх!
12 Блаженна люди́на, що ви́терпить пробу, бо, бувши ви́пробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його.
13 Ви́пробовуваний, хай не каже ніхто: „Я від Бога споку́шуваний“. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує.
14 Але кожен спокушується, як на́диться й зво́диться пожадливістю власною.
15 Пожадли́вість пото́му, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.
16 Не обма́нюйтесь, брати мої любі!
17 Усяке добре дава́ння та дар досконалий похо́дить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.
18 Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопло́дом творів Його.
19 Отож, мої брати́ любі, нехай буде кожна людина швидка́ послухати, забарна́ говорити, повільна на гнів.
20 Бо гнів лю́дський не чинить праведности Божої.
21 Тому́ то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби́, і прийміть із ла́гідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі.
22 Будьте ж викона́вцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.
23 Бо хто слуха́ч слова, а не викона́вець, той подібний люди́ні, що риси обличчя свого розглядає у дзе́ркалі, —
24 бо розгляне себе та й віді́йде, і зараз забуде, яка вона є.
25 А хто заглядає в зако́н досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забу́дько слухач, але виконавець ді́ла, — і він буде блаженний у дія́нні своїм!
26 Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́!
27 Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: згля́нутися над си́ротами та вдови́цями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.
2 Брати́ мої, не зважаючи на обличчя, майте віру в нашого Господа слави, Ісуса Христа.
2 Бо коли до вашого зібра́ння ввійде чоловік із золотим перснем, у шаті блискучій, увійде й біда́р у вбогім вбранні́,
3 і ви поглянете на то́го, хто в шаті блискучій, і скажете йому: „Ти сідай вигі́дно отут,“ а бідаре́ві прокажете: „Ти стань там, чи сідай собі тут на підніжку моїм“,
4 то чи не стало між вами поді́лення, і не стали ви злоду́мними суддями?
5 Послухайте, мої брати любі, — чи ж не вибрав Бог бідарі́в цього світу за багатих вірою й за спадкоє́мців Царства, яке обіцяв Він тим, хто любить Його?
6 А ви бідаря́ зневажили! Хіба не багачі переслідують вас, хіба не вони тягнуть вас на суди́?
7 Хіба не вони зневажають те добре ім'я́, що ви ним називаєтесь?
8 Коли ви Зако́на Царсько́го виконуєте, за Писа́нням: „Люби свого ближнього, як самого себе“, то ви робите добре.
9 Коли ж дивитеся на обличчя, то чините гріх, бо Зако́н удоводнює, що ви винуватці.
10 Бо хто всього Зако́на виконує, а згрішить в одно́му, той винним у всьому стає.
11 Бо Той, Хто сказав: „Не чини перелю́бства“, також наказав: „Не вбивай“. А хоч ти перелю́бства не чиниш, а вб'єш, то ти переступник Зако́ну.
12 Отак говоріть і отак чиніть, як такі, що будете суджені зако́ном волі.
13 Бо суд немилосердний на того, хто не вчинив милосердя. Милосердя бо ставиться вище за суд.
14 Яка ко́ристь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра?
15 Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного по́корму,
16 а хтонебудь із вас до них скаже: „Ідіть з миром, грійтесь та їжте“, та не дасть їм потрібного тілу, — що ж то поможе?
17 Так само й віра, коли діл не має, — ме́ртва в собі!
18 Але скаже хтоне́будь: „Маєш ти віру, а я маю діла; покажи мені віру свою без діл твоїх, а я покажу тобі віру свою від діл моїх“.
19 Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Та й де́мони вірують, — і тремтять.
20 Чи хочеш ти знати, о марна́ люди́но, що віра без діл — ме́ртва?
21 Авраам, отець наш, — чи він не з діл виправданий був, як поклав був на же́ртівника свого сина Ісака?
22 Чи ти бачиш, що віра помогла його ділам, і вдоскона́лилась віра із діл?
23 І зді́йснилося Писа́ння, що каже: „Авраам же ввірував Богові, і це йому зараховане в праведність, і був на́званий він другом Божим“.
24 Отож, чи ви бачите, що люди́на виправдується від діл, а не тільки від віри?
25 Чи так само і блудни́ця Раха́в не з діл виправдалась, коли прийняла́ посланці́в, і дорогою іншою випустила?
26 Бо як тіло без духа ме́ртве, так і віра без діл — мертва!
3 Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший о́суд при́ймемо.
2 Бо багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний прибо́ркувати й усе тіло.
3 От і ко́ням вкладаєм узде́чки до ро́та, щоб корилися нам, і ми всім їхнім тілом керуємо.
4 От і кораблі, хоч які величезні та гнані вітра́ми жорсто́кими, проте найменшим сте́рном скеро́вуються, куди хоче стерни́чий.
5 Так само й язик, — малий член, але хва́литься ве́льми! Ось маленький огонь, а запалює величезного ліса!
6 І язик — то огонь. Як світ[3] неправости, поста́влений так поміж нашими членами, язик скверни́ть усе тіло, запалює круг життя, і сам запалюється від геєнни.
7 Бо всяка природа звірі́в і пташо́к, гадів і мо́рських потвор прибо́ркується, і прибо́ркана буде природою лю́дською,
8 та не може ніхто із людей язика вгамува́ти, — він зло безупи́нне, він повний отрути смерте́льної!
9 Ним ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу.
10 Із тих самих уст виходить благослове́ння й прокля́ття. Не повинно, брати́ мої, щоб так це було́!
11 Хіба з одно́го отвору виходить вода солодка й гірка́?
12 Хіба може, бра́ти мої, фіґове дерево родити оливки, або виноград — фіґи? Солодка вода не тече з солонця́.[4]
13 Хто мудрий і розумний між вами, нехай він покаже діла́ свої в ла́гідній мудрості добрим поводженням!
14 Коли ж гірку́ заздрість та сварку ви маєте в серці своєму, то не величайтесь та не говоріть неправди на правду, —
15 це не мудрість, що ніби зве́рху походить вона, але земна, тілесна та де́монська.
16 Бо де за́здрість та сварка, там бе́злад та всяка зла річ!
17 А мудрість, що зверху вона, насамперед чиста, а потім спокійна, ла́гідна, покірлива, повна милосердя та добрих пло́дів, безстороння та нелукава.
18 А плід праведности сіється творцями миру.
4 Звідки ві́йни та свари між вами? Чи не звідси, — від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють?
2 Бажаєте ви — та й не маєте, убиваєте й за́здрите — та досягнути не можете, сва́ритеся та воюєте — та не маєте, бо не проха́єте,
3 прохаєте — та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розко́ші свої.
4 Перелю́бники та перелю́бниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом — то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові при́ятелем, той ворогом Божим стається.
5 Чи ви ду́маєте, що даремно Писа́ння говорить: „Жада́є аж до за́здрости Дух, що в нас пробуває“?
6 Та ще більшу благода́ть дає, через що й промовляє: „Бог противиться гордим, а смиренним дає благода́ть“.
7 Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, — то й утече він від вас.
8 Набли́зьтесь до Бога, то й Бог набли́зиться до вас. Очистьте руки, грішні, та серця освятіть, двоєдушні!
9 Журіться, сумуйте та плачте! Хай обернеться сміх ваш у плач, а радість у сум!
10 У покорі́ться перед Господнім лицем, — і Він вас підійме!
11 Не обмовляйте, брати, один о́дного! Бо хто брата свого обмовляє або судить брата, той Зако́на обмовляє та судить Зако́на. А коли ти Зако́на осуджуєш, то ти не викона́вець Закона, але суддя.
12 Один Законода́вець і Суддя, що може спасти й погубити. А ти хто такий, що осуджуєш ближнього?
13 А ну тепер ви, що говорите: „Сьогодні чи взавтра ми пі́дем у те чи те місто, і там рік проживе́мо, та бу́демо торгувати й заробляти“,
14 ви, що не відаєте, що́ трапиться взавтра, — яке ваше життя? Бо це пара, що на хвильку з'явля́ється, а потім зникає!
15 Замість того, щоб вам говорити: „Як схоче Госпо́дь та бу́демо живі, то зробимо це або те“.
16 А тепер ви хва́литеся в своїх го́рдощах, — лиха́ всяка подібна хвальба́!
17 Отож, хто знає, як чинити добро, та не чинить, — той має гріх!
5 А ну ж тепер ви, багачі́, — плачте й ридайте над лихом своїм, що вас має спіткати:
2 ваше багатство згнило, а ваші вбрання́ міль поїла!
3 Золото ваше та срі́бло поіржа́віло, а їхня іржа буде сві́дчити проти вас, і поїсть ваше тіло, немов той огонь! Ви скарби зібрали собі на останні дні!
4 Ось голосить заплата, що ви затримали в робі́тників, які жали на ваших полях, — і голосі́ння женці́в досягли́ вух Господа Савао́та!
5 Ви розкошували на землі й насолоджувались, серця свої[5] ви́годували, немов би на день зако́лення.
6 Ви Праведного засудили й убили, — Він вам не проти́вився!
7 Отож, браття, довготерпіть аж до при́ходу Господа! Ось чекає рільни́к дорогоцінного пло́ду землі, довготе́рпить за нього, аж поки оде́ржить дощ ранній та пізній.
8 Довготерпі́ть же й ви, зміцніть серця ваші, бо набли́зився при́хід Господній!
9 Не нарікайте один на о́дного, браття, щоб вас не засу́джено, — он Суддя стоїть перед дверима!
10 Візьміть, браття, пророків за при́клад стражда́ння та довготерпі́ння, — вони промовляли Господнім Ім'я́м!
11 Отож, за блаженних ми маємо тих, хто витерпів. Ви чули про Йо́вове терпі́ння та бачили Господній кінець його́, що „ве́льми Господь милости́вий та щедрий“.
12 А найперше, браття мої, не кляніться ні небом, ані землею, і ніякою іншою клятвою! Слово ж ваше хай буде: „Так, так“ та „Ні, ні“, щоб не впасти вам в о́суд.
13 Чи страждає хто з вас? Нехай молиться! Чи тішиться хтось? Хай співає псалми́!
14 Чи хворі́є хто з вас? Хай покличе пресвітерів Церкви, і над ним хай помоляться, намасти́вши його оливою в Господнє Ім'я́,
15 і молитва віри вздоро́вить недужого, і Господь його піді́йме, а коли він гріхи був учинив, то вони йому простяться.
16 Отже, признава́йтесь один перед о́дним у своїх про́гріхах, і моліться один за о́дного, щоб вам уздоро́витись. Бо дуже могутня ре́вна молитва праведного!
17 Ілля́ був люди́на, подібна до нас при́страстями, і він помолився молитвою, щоб дощу́ не було́, — і дощу не було́ на землі аж три роки й шість місяців...
18 І він знов помолився, — і дощу́ дало́ небо, а земля вродила свій плід!
19 Бра́ття мої, — коли хто з-поміж вас заблудить від правди, і його хто наверне,
20 хай знає, що той, хто грішника навернув від його блу́дної дороги, той душу його спасає від смерти та бе́зліч гріхів покриває!
——————