білувати

білувати

Білува́ти, лу́ю, єш, гл. 1) Снимать кожу с убитого животного. Наймит козла… білував. Рудч. Ск. II. 150. Зарізав чоловік ягня, тілко шо зібравсь білувати. Мнж. 134. 2) Белить (стену). Ми ще хати не білували, тільки посіркували. Новомоск. у. (Залюбовск.).

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28

Білува́ти, лу́ю, єш, гл. 1) Снимать кожу с убитого животного. Наймит козла… білував. Рудч. Ск. II. 150. Зарізав чоловік ягня, тількищо зібравсь білувати. Мнж. 134. 2) Белить (стену). Ми ще хати не білували, тільки посіркували. Новомоск. у. (Залюбовск.).

Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937

Білува́ти, лу́ю, єш, гл. 1) Снимать кожу съ убитаго животнаго. Наймит козла.... білував. Рудч. Ск. II. 150. Зарізав чоловік ягня, тілко шо зібравсь білувати. Мнж. 134. 2) Бѣлить (стѣну). Ми ще хати не білували, тільки посіркували. Новомоск. у. (Залюбовск.).

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924