Перейти до вмісту

Варфоломеєві Шевченкові

Матеріал з Вікіджерел
Варфоломеєві Шевченкові
на його звістку, що заспокоїв працею свою старість

Пантелеймон Куліш


Нема в світі, рідний брате,
     Як своя хатина!
Поживе в теплі, в затишку
     Вся твоя родина.

А як ще коло хатини
     Та й млинок на Росі, -
Спи собі безпечне
     Під негоду, в просі!

А прокинувшись, дивися,
     Як дітвора грає;
Слухай, серцем веселися,
     Як стара співає.

Нехай славить диво дивне -
     Красоту дівоцьку,
Щоб згадав ти теплим серцем
     Весну парубоцьку.

Нехай славить боже свято -
     Любощі-кохання,
Щоб душі твоїй приснилось
     Давнє женихання.

А під співи зростуть діти,
     Як рожеві квіти.
Ви давайте їм науку,
     Як у світі жити.

В світі жити - не тужити,
   Хліба заробити,
Не боятись наступити
     На тернові віти.

Не самі квітки зривати
     По гаях, по полю:
Чесним потом виробляти
     Із неволі волю.

Працювали, добували
     Хліба ви святого
За первоцвіту-кохання
     Віку молодого.

На стернину і тернину
     Сміливо ступали,
А квітками перед миром
     Голову квітчали.

І сльозу, і піт кривавий
     Від людей таїли, -
У зневагу не давали
     Молодої сили.

Ой велика сила в серці,
     Що кохати вміє!
І недолю, і неволю
     Вона подоліє.

Нема сили в божім мирі
     Над святе кохання:
Воно робить із неволі
     Чесне панування.