Великі проводи/Пісня восьма

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Великі проводи
Пантелеймон Куліш

Пісня восьма
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI


   І
Брат на брата гострить шаблю,
Наступає боєм, -
Величає його панство
Витязем, героєм.

Брат від брата утікає,
Криється в хатині, -
Узиває його панство
Хамом на Вкраїні.

Чиє ж діло перед богом
Праведне, високе?
Кого любо озирає
Небеснеє око?

Ой чи тих, що після праці
Гуляють з панами,
Ой чи тих, кого за працю
Вінчають тернами?

Нехай своїх вихваляють
Панове з трибуни,
А про наших заіграють
Бандурнії струни.

Нехай своїм кукли ставлять
Царі та княжата,
А про наших бідолашних
Заплачуть дівчата.

Ой не довго тобі, Голко,
Голубить надію,
Що Вкраїна вже не піде
В лиху різноцію.

Рано, рано ти, мій орле,
Піднявсь воювати,
Необачних, безталанних
Розуму навчати.

Сієш, сієш на Вкраїні
Ярую пшеницю, -
Лиха доля родить-плодить
Нікчемну метлицю.

Сієш правду, сієш розум
І світ передвічний, -
Байдуже! їх потороча
Тягне в морок вічний.

Довго, довго Україна
Сліпа й глуха буде:
Засліпили й заглушили
Лукавії люде.

Ой закрийтесь, ясні очі,
Лягай, серце, спати:
Ще нам Спаса не родила
Пречистая мати.

Нарядили попи в ризи
Премудрость всемирну,
Дурять-манять люд сердешний,
Як малу дитину.

         ІІ
Ой з-за Дніпра та з-за Богу
Хмара наступає:
Пан Хмельницький Кривоноса
В поход виряджає:

"Іди, іди, Кривоносе,
Тою стороною,
А я піду понадгір'ю
Слідом за тобою.

Іди, іди, Кривоносе,
Та влови Ярему.
Як уловиш, дуже вгодиш
Серденьку моєму.

Ще ж, мій друже, є там Голка;
Сіяє красою
І прославивсь на Вкраїні
Нарівні зо мною.

Ой як зможеш йому, друже,
Вкоротити віку, -
Не забуду я послуги
Твоєї довіку".

         ІІІ
Ой з-за Дніпра та з-за Богу
Хмара наступає:
Грачів кл́юча й чорних галок
На сей бік стягає.

Чи то грачі, чи то галич,
Чи хижі дейнеки
Розпускають по Вкраїні
Загони далекі?

"Ой не довго будеш, Голко,
Верховодить військом!
Втікай, втікай, вражий сину,
Із шляхтою нишком.

Ой умів ти гарну здобич
У нас віднімати;
Зумій тепер, вражий сину,
Проти нас стояти!"

         ІV
Чого, чого в Кривоноса
На бік ніс скривився?
Не застав в Лубнях Яреми -
За чуба схопився.

Чого в дейнек босоногих
Потомлені коні?
Не настигли - ударились
Руками об поли.

Не настигли вони князя
На битій дорозі,
Перечули через люде,
Що вже на тім боці.

"Кривоносе, старий батьку!
Стягуй свою силу,
Рятуй, рятуй від зрадника
Україну милу!

Уже ж Голка, потай війська,
З князем накладає,
Усю шляхту, все жидівство
В Польщу випускає.

Ой удармо, Кривоносе,
На панцерні лави,
Хай ледащо не каляє
Козацької слави.

Ой не бійтесь, пани браття,
Чужоземоських шанців,
Ой удармо, розженімо
Гадячан-поганців!"

         V
Не встиг же козак Голка
На коника сісти,
Стали його панцерників
На капусту сікти.

Ой не встиг же козак Голка
На коника впасти,
Стали гадячан голінних
Як снопики класти.

Ой не стисне козак Голка
Коня острогами;
Оступили його ланці
З голими шаблями.

Оступили, мов колоссям,
Шаблями укрили.
Не зломити гайдабурам
Лицарської сили!

Повернувся лицар Голка
На правую руку;
Куди гляне, туди гряне,
Всюду повно трупу.

Ой не взяти вам лицаря
Голими руками.
Уже ж ваша гайдамацька
Тече кров ріками.

"Кривоносе, орле хижий!
Налітай близенько,
Чи не влучиш довгим списом
У саме серденько".

"Ой велике характерство!
Нам його не вбити.
Треба, браття, срібним гудзьком
Рушницю набити".

Чи то колос серед ниви
Під вітром схилився,
Чи то Голка уродливий
З коня покотився?

Покотився, - кінь вороний
Понад Дніпром грає.
З того боку князь Ярема
Любо позирає.

Покотився, - довгогривий
По пісочку скаче;
На тім боці Рарожинська
Тяжко-важко плаче.

         VІ
Не вважали гайдабури
На козацьку вроду,
Рвали тіло по кусочку,
Кидали у воду.

"Оце тобі, чарівнице,
Ті карії очі,
Що ти любо цілувала
Темненької ночі!

Оце тобі, чарівнице,
Теє личко панське,
Що ти йому зопсувала
Завзяття козацьке!

Оце тобі, чарівнице,
Серце те лукаве,
Що ти всім нам убавила
Козацької слави!"

         VІІ
Тихо Дніпро Славутиця,
Тихо море ллється,
На тім боці Рарожинська
В сиру землю б'ється:

"Красо моя! з золотими
Шати берегами!
Як же мені в світі жити
Поміж ворогами?

Красо моя, пишна вродо!
На що ти здалася?
Щоб я марне кателицтва
І панства зріклася?

Чи на те ж я побачила
Серед ночі сонце,
Щоб дивитись на світ божий
У панське віконце?

Чи на те ж мені відкрились
Таємниці темні
В тому серці гарячому,
В тій душі огненній?

Ой серденько гарячеє,
Огненная душо!
Під водою у Славуті
Найти я вас мушу!"

         VІІІ
Ой злинула лебедиця
З берега крутого -
Поринати та шукати
Погляду ясного.

Ой злинула лебедиця
Із скелі крутої -
Поринати та шукати
Розмови любої.

Чи то ж біла лебедиця
В'ється між лугами:
Чи то тонуть з золотими
Шати берегами?

"Ой панове, вірна шляхто!
Кидайтесь у воду,
Вирятуйте чорні брови
І пишную вроду".

"Товариші-гайдамаки!
Хто з вас добре плавле?
На тих шатах повно злата
Дорогого камня.

Мабуть, щиро чарівниця
Голку покохала,
Що ті шати дорогії
Щодня надівала".

Шкода, шкода вірній шляхті
Плавати човнами.
Потонула пишна врода
З чорними бровами.

Шкода хижому дейнецтву
Невід розкидати:
Не покажуться довіку
Дорогії шати.

         ІХ
Ні шляхетське, ні дейнецьке
Не побачить око
Дорогого і святого
У Дніпрі глибокім.

Не про вас, панове, дбає
Чистий дух з духами,
Як на землю посилає
Диво між дивами.

Не на те вас, темні люде,
Породила мати,
Щоб дніпрові таємниці
Серцем прозирати.

Прозирають у Славуту
З устя до вершини
Неспанілі, несхлопілі
Діти України.

І поки дивитись будуть
У дніпрові води,
Поти будуть серцем чути
Давнії пригоди.

Ой багато у Славуті
Дивного, святого;
Найдивніше - щире серце
Голки молодого.

Розтерзане, кривавеє,
Б'ється під водою
І всю воду ісповняє
Думою святою.

Ой багато у Славуті
Красоти таїться,
А найкраща - Рарожинська,
Панна-чарівниця.

Щире серце до теплого
Лона пригортає
І дівочою сльозою
Рани заживляє.

Любо серцю кривавому
Під водою битись
І на сей світ крізь ту душу
Кохану дивитись.

А на Йвана на Купала
З води панна рине
І обходить, в білих шатах,
Усю Україну

"Ой ти мене, Україно,
Кохання навчила:
Кого стріну над Славутом,
Дам у серце силу.

Перебуде всяку муку,
Перебуде горе
І квітками засіяє,
Як весною поле.

Ой ти мене, Україно,
Навчила любити:
В кого серце кривавеє,
Мушу ісцілити.

Перестане кров гаряча
Серце обливати;
Заспокою, приголублю,
Як дитину мати".

І багато безталанних
Панна зустрічала
І у серці зцілющії
Чари проливала.

І моє криваве серце
Скропила сльозою, -
Напоїла зцілющою,
Живою водою.

Обновилась, яко орля,
Юность мого серця;
Розпустила душа крила,
Пісня ллється, ллється...