верета

верета

Вере́та, ти, ж. 1) Дерюга. 2) Род шерстяных разноцветных ковриков, которыми застилают лавки, а иногда и стол. Чуб. VII. 387. Kolb. I. 58. Дайте ж нам і постілку та й писані верети. Гол. II. 111. *3) = Рядно́. Франко. «В поті ч.». 4) Множество, куча. Верета горобців у просі. Фр. Пр. 147. Ум. Вере́тка.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28

Вере́та, ти, ж. 1) Дерюга. 2) Род шерстяных разноцветных ковриков, которыми застилают лавки, а иногда и стол. Чуб. VII. 387. Kolb. I. 58. Дайте ж нам і постілку та й писані верети. Гол. II. 111. 3) Множество, куча. Верета горобців у просі. Фр. Пр. 147. Ум. Вере́тка.

Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937

Вере́та, ти, ж. 1) Дерюга. 2) Родъ шерстяныхъ разноцвѣтныхъ ковриковъ, которыми застилаютъ лавки, а иногда и столъ. Чуб. VII. 387. Kolb. I. 58. Дайте ж нам і постілку та й писані верети. Гол. II. 111. 3) Множество, куча. Верета горобців у просі. Фр. Пр. 147. Ум. Вере́тка.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924