Веселымъ людямъ на втиху!/Якъ цыганъ коня кравъ та піймався
| Веселымъ людямъ на втиху! Якъ цыганъ коня кравъ та піймався |
Козакъ задомъ ходыть ▶ |
|
Зализъ цыганъ до одного чоловика у двиръ, забравсь нышкомъ у повитку, тай й ставъ потыхеньку выводыть коня, колы на йего биду выйшовъ изъ хаты хазяинъ; побачывъ винъ, що цыганъ у двори хазяинуе, пидкравсь до його ззаду тай попавъ за петелькы. Пручавсь-пручавсь цыганъ, ажъ не вырветьця, — попався у добри рукы; отъ винъ и зачавъ просыть:
— Дядечку, голубчыку, пустить!
— Брешешъ гаспидськый сынъ, не пустю!
— Ой, дядьку-добродію, пустить, будтьте ласкови! Це я пошуткувавъ, а вы уже и за вспражкы прынялы!
— Колы ты пошуткувавъ, такъ и я зъ тобою пошуткую!
Якъ зачавъ йому той хазяинъ давать метелыци, якъ зачавъ надсажувать бебехивъ и въ спыну и въ ребра, такъ бидному цыганови и дыхать було важко! Порвавъ на йому усю одежу, обирвавъ на голови и на бороди усе волосся и вытягавъ його по усьому двору, якъ собаку. А дали, якъ уже добре и самъ заморывся, узявъ тай перекынувъ цыгана черезъ дошкы на улыцю. Черезъ времня побачыли разъ того цыгана кой-яки люде на базари та й сміютьця зъ його:
— А що, цыгане, чы добре тебе выучывъ той чоловикъ, якъ коней красты?
— Та хиба-жъ я кравъ? Я тильке пошуткувавъ, а винъ бачъ прынявъ за правду; якъ-бы я знавъ, шо винъ такый сердытый, такъ и у двиръ-бы до його не зайшовъ!
— А прызнайся, здорово винъ тебе одлупывъ?
— И, якъ тамъ здорово!
— Та бывъ цилисенькый день!
— И якый тамъ у Бога день! Тильке ось сонце сходе, — заразъ и заходе!..
— Та брешешъ, — не прызнаешся! Вытягавъ тебе, якъ собаку, по усьому двору!
— И якый тамъ двиръ! Корова ляже и хвоста не простягне!… Тутъ тильке тягне, тутъ и завертае!..
— Бывъ-бывъ тебе, волочывъ-волочывъ, та ще й черезъ дошкы кынувъ!
— Такъ щожъ! Мене понеслы, якъ пана, а винъ побигъ, якъ собака!
А. Пивень.