Весна й літо в степу

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Весна й літо в степу
Пантелеймон Куліш
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI


Годі тобі, степе,
Годі твердо спати:
Перестала в тебе
Зима царювати.

Зникнув сніг, і сонце
Засвітилось чудно!
Сохне-просякає
Дорога безлюдна.

Прокинься-проснися,
Умийся росою.
Пишайся-хвалися
Новою красою.

Краса твоя - шати
Зеленопросторі -
Окрила, як мати,
Поля й косогори.

Споглянь-подивися:
Весна наступила,
Розправляє сокіл
Скреповані крила.

День понад тобою
Золотом сіяє;
Пінява водиця
Сріблом закипає.

Хмари лебедями
По небу гуляють,
Холодки по грудях
В тебе пробігають.

Налинуть до тебе
Гості говорливі,
Веселі, співочі,
Ніжно-буркотливі.

Не словами з нами,
Співами говорять:
Зранку аж до ночі
Мов у дзвони дзвонять.

І настане пора дорога-працьовита,
Що косар косаря у росі привітає,
І шелесне коса травожерна-несита,
І високе зело із низьким порівняє.

Як отаман дряплом на шабаш залопоче,
Косарі в один голос душею зіллються.
Мов труба мідяна на ввесь світ зарокоче,
Пісні морем широким-безкраїм поллються.

Заряснієш увесь ти копицями, степе,
І в високі стоги поскладаєш копиці;
І заржуть жеребці на просторі у тебе,
Скакуни бистроногі, летучі, як птиці.

Навтішавшись тоді піснями й трудами,
Оддихай собі, степе-сподарю, досита,
І дивись крізь туман, як ключами-стадами
Журавлі линуть в вирій до нового літа.

І нехай твоя думка слідом за ключами
Журавлиними в землі далекі несеться
І жадане спознання з братами-степами
В твоїй думці самітно-дрімливій проснеться.