Вечір у степу

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вечір у степу
Пантелеймон Куліш
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI


Вже хмари бгаються в клубки червоні;
Поля роси вечірньої жадають;
Дзеленькає дзвоником поштар, і коні
В долині куряви не підіймають.

Ні хуторця, ні хати на просторі,
Ні огнища, ні пісні, чи забави...
Степ розливається, мов сонне море,
Куняє жито, задрімали трави.

Окрились ниви сіттю золотою;
Озвався перепіл, самицю звучи.
Росою обливаючись рясною,
Деруть ще стиха деркачі деручі.

З-за хмари місяць ще не визирає:
Соромиться з'явитись рано, повний.
Ось хрущ гуде понуро і втікає,
А там орлан ширяє нерухомий.

Аж тускне в омряці зиркате око.
Крізь теплоту холодним подихає.
Сплив місяць понад хмарами високо
І зорями все небо засіває.