Вибрані твори (Гребінка)/Зозуля та Снігир
| ◀ Ячмінь | Вибрані твори Зозуля та Снігир |
Ведмежий суд ▶ |
|
На дубі сидячи, Зозуля куковала:
«Що за годи тепер, зовсім неможна жить!
Одколи, як тепло вже стало,
А гусені нема, черви зовсім так мало.
Прийшлось із голоду хоч у кулак трубить».
«Нащо вам так квілить, мій боже милий?»
Снігир зозулю перебив:
«Коли б я мав ваш стан і сили,
Оту я погань би не їв,
Що̀ б цей да той мене, коли б я не доскочив
Собі щодня шматок м'ясця!
От кобець — менший вас, а їсти як захоче:
Летить — і душить горобця.
За те він з голоду ніколи не нудився».
«Дурний, дурний, а в школі вчився!»
Зозуля Снігирю в одвіт:
«Замісто горобця я з'їм жуків десяток
Да гусені, черви десятків три в додаток,
І все таки наїмсь; зате спитай весь світ,
Яка Зозуленька? Всі скажуть: птиця славна,
Живе собі, як панна,
Гуляє у садку, нічого не псує,
По гілечкам намистечко кує,
Да скільки літ кому прожить — віщує;
Нехай же здумаю… да що тобі й казать!
Хоч злидні в пір'ї обідрать,
Ввесь птичий рід зарепетує:
«Зозуля м'ясо жре, Зозуля хижий птах,
Трохи чи не бажа вона орла із'їсти».
Прощай тоді моє життя в садах!
Прийшлось би утікать хоч за море безвісті,
Так лучче ж тута жить да зводить червячків».
Хто хоче полюбить суддю грошо-заплода,
Про його розпитай панів,
А не питай у простого народа.