Володар/Про те, що належить володареві робити в ділянці військовості

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володар (1976
Про те, що належить володареві робити в ділянці військовості (Ніккольо Макіявеллі), переклад — Михайло Островерха
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
XIV.
ПРО ТЕ, ЩО НАЛЕЖИТЬ ВОЛОДАРЕВІ РОБИТИ В ДІЛЯНЦІ ВІЙСЬКОВОСТІ

Володар не повинен про ніщо інше піклуватися, про ніщо інше думати, ні нічим іншим займатися, як лише воєнним ділом, його організацією і військовою дисципліною. Бо це єдине ремесло, якого вимагається від того, хто приказує. А має воно велике значіння, бо підтримує не тільки тих, що вродилися володарями, а часто помагає й приватним особам діпняти цього високого становища. І навпаки, бачимо, що коли володарі більше думали про втіхи й забави, аніж про зброю, тоді губили свою державу. Першою причиною, через яку ти згубиш її, є та, що ти занедбуєш воєнне ремесло; натомість, способом здобути державу є досконала вправність у цім ремеслі. Франческо Сфорца тому, що був узброєний, став із звичайної людини дукою Міляна. А його сини, тому, що оминали воєнні труди й невигоди, з дуків зійшли на приватних людей. Бо між усякими іншими лихами, які спадуть на тебе тому, що ти є безборонний, є ще й те, що тобою починають гордити. А це є одна з тих ганьб, яких володар мусить вистерігатися, про що скажу нижче. Бо між узброєним і обеззброєним немає ніякого порівняння. І сам розум не хоче, щоб той, що є узброєний добровільно корився обеззброєному; ані, щоб обеззброєний почувався певним поміж узброєними слугами. Бо як один має лиш погорду, а другий лиш підзорливісгь, то неможливо їм іти згідно разом. Тому, володар, що не визнається у військовому ділі, крім інших прикростей, як сказано, не може мати поваги серед свого війська, ні не може тому війську довіряти. Тож хай ніколи не відриває думки від вправи у воєнному ділі і в час миру хай більше вправляється, ніж у час війни. А це може робити двома способами: один — ділом, другий — думкою. Щодо діла, мусить не тільки тримати своє військо добре зорганізоване і вправлене, завсіди посилати його на полювання, щоби призвичаїти тіло до невигод, щоби при цьому пізнавати природу країни, приглядатися, як підносяться гори, як стеляться долини, як лежить рівнина, пізнавати характер рік і багон. І в усе те вкладати якнайбільше пильности. Це знання є подвійно корисне: перше, ви пізнаєте свій рідний край і можете краще зрозуміти як його оборонити; друге, пізнавши практично ці місця, зумієте — як зайде потреба — легко пізнати й інші місця. Бо горби, долини, рівнини, ріки і багна, які ось маємо хочби в Тоскані, мають велику подібність із горбами й інших провінцій. Так, що, пізнавши природу однієї місцевости, легко пізнати природу іншої. А володареві, якому бракує цього досвіду, бракує найважнішого, що мусить мати полководець. Бо цей досвід учить, як знайти ворога, як знайти приміщення, як вести військо, як провадити бій, як облягати з користю для себе фортеці. Філопомена, володаря Ахайців, між іншим, хвалили історики найбільше за те, що в час миру він ні про що не думав як тільки про способи, як вести війну. А коли був у полі з приятелями, тоді часто зупинявся і питався: якби ворог був на оттому горбі, а ми знаходилися б оттут із нашим військом, то хто б із нас мав корисніше становище? Як безпечно можна б піти ворогові назустріч, зберігаючи лад у рядах? А якби ми хотіли відступати, то як ми могли б робити? Якби вони відступали, то як ми мали б їх переслідувати? Так ідучи, подавав їм усі випадки, які можуть притрапитися у війні; вислухував їх думки, висловлював свою, аргументуючи її так, що завдяки цим безнастанним дискусіям, коли провадив військо, не міг йому ніколи притрапитися ніякий випадок, на який не мав би рятунку. А щодо вправи думки, володар мусить читати історію, роздумувати над ділами визначних людей; уважати як вони вели себе на війні, розсліджувати причини їх перемог і поразок, щоб могти оминути останні і здобути перші; а надусе робити так, як колись робили великі люди, які наслідували когось із славних і звеличених в історії, роблючи своїм дороговказом їх діла і поступки, як це оповідають про Олександра Великого, що наслідував Ахілла, про Цезаря, що наслідував Олександра, або про Сципіона, що наслідував Кира. Як хтонебудь прочитає про життя Кира, яке описав Ксенофонт, той розпізнає в житті Сципіона скільки це наслідування принесло йому слави, і скільки у своїй стриманості, в людяності, лагідності та щедрості нагадував Сципіон чесноти Кира, що їх описав Ксенофонт. Цих приписів мусить триматися мудрий володар, не віддаючися безчинності у час миру; тільки, користаючи з них, дослужитися придбаним досвідом у непевний час. Щоб зрадлива доля застала його готовим витримати її удари.

Шаблон:PD-US-no notice