Володар/Про військо помічне, мішане і власне

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
XIII.
ПРО ВІЙСЬКО ПОМІЧНЕ, МІШАНЕ І ВЛАСНЕ
Помічні війська, які також належать до безпотрібних військ, це ті, які кличеться у якогось потужного володаря, щоби прийшов із своїм військом тобі на поміч та оборону, як недавно зробив це папа Юлій. Під час свого походу на Феррару, зробивши сумний досвід із безвартісним наємним військом, закликав помічне військо. І договорився з Фердинандом королем Еспанії, щоб цей своїми людьми і військом поміг йому. Це військо може бути хосенне й добре для себе самого, але завсіди є шкідливе для того, хто його кличе: бо як воно програє, то ти пропав, як переможе, то ти стаєш його невільником. Цими прикладами заповнена вся старовинна історія, але я, все таки, хочу зупинитися над іще свіжим прикладом Юлія II. Нічого нерозважнішого він не міг зробити, як те, що, хотячи забрати Феррару, віддав себе всього в руки чужинця. Та його щаслива доля зродила ще третю причину, завдяки якій йому не довелося зазнати наслідків свого нефортунного рішення. А саме: коли помічні йому війська були розбиті біля Равенни, несподівано для нього і для інших зявилися Швайцарці, які прогнали переможців. І так папа не попав у полон ні до ворогів, бо вони втікли, ні до помічного війська, бо переміг він іншою зброєю, а не їх. Фльорентійці, обезброєні, привели десять тисяч французів, щоб здобути Пізу, чим стягли на себе більше лиха, ніж його колинебудь передше зазнали. Візантійський цісар, щоби поставити опір своїм сусідам, кинув до Греції десять тисяч турків, які, по скінченні війни, не захотіли вступитися відтіля. Це стало початком грецької неволі під бусурменом. Отож, той, хто рішив ніколи не перемагати, хай користується цим військом, яке є ще небезпечніше, як наємне, бо в нім певна його руїна. Це військо, добре здисципліноване, завсіди готове слухати не тебе, а іншого. Щоб тобі пошкодити, наємне військо, хоч і переможно вийшло з бою, потребує більше часу і кращої нагоди, бо воно не творить цілости, а крім того ти ж його найняв і оплачуєш. А той ґенерал, якого ти зробив начальником, не може так швидко добути стільки впливу, щоб тобі пошкодив; одним словом: у наемному війську найнєбезпечніші лінощі і ледачість у бою, у помічному — мужність. Тому, мудрий володар завсіди оминав ці війська і спирався на власному: волів програти з своїм, ніж виграти з чужими, бо був тієї думки, що не є правдива перемога, яку здобувається зброєю чужих. Я ніколи не перестану згадувати дуку Чезаре Борджя і його чини. Він увійшов у Романью при помочі помічного війська, ведучи туди французьке. Цим військом зайняв Імолю і Форлі. Але тому, що таке військо не видалося йому певним, то волів наємне, уважаючи його за менше небезпечне. І взяв на платну службу Орсіні і Вітеллі. Потім, послугуючися ними, зауважив, що вони непевні, невірні і не безпечні, — позбувся їх і створив власне військо. І тут можна легко побачити, яка є ріжниця між одним військом і другим, беручи під увагу якою іншою була повага дуки, коли мав під своїми приказами самих французів, або Орсініїв і Вітелліїв, а коли залишився зі своїм власним військом і опирався на собі самому. І з цього часу ця його повага завсіди зростала. І ніколи так не шанували його як саме тоді, коли кожен побачив, що він був повним паном свого війська. Я хотів обмежитися цими свіжими прикладами Італії. Проте, не хочу поминути й прикладу Єрона Сиракузького, бо він належить до вище згаданих постатей. Коли Сиракузці, як я уже згадав, зробили його вождем їх війська, тоді він зараз же пізнав, що наємне військо не є корисне, бо його провідники були такі ж, як і наші італійці. А побачивши, що не може їх ні затримати при собі, ні звільнити, казав їх усіх вирубати в пень. Потім провадив війну власним, а не чужим військом. Хочу ще пригадати — цікаву для моєї теми — одну постать Старого Завіту. Коли Давид запропонував Савлові, що піде битися з филистинським хвальком Ґоліятом, тоді Савло, щоб додати йому відваги, узброїв його у свою зброю. Але Давид, ледве вложивши, скинув її і назад віддав Савлові, кажучи, що в ній він почувається невигідно; що краще йому йти на ворога зі своєю катапулею і зі своїм ножем. Словом: чужа зброя або злітає з тебе, або гнітить тебе, або затісна на тебе. Карло VII, батько короля Людвика XI, який при помочі свого щастя й мужности визволив Францію від англійців, знав оту необхідність — узброюватися у власну зброю; і створив у свому королівстві відділи кінного і пішого війська. Після нього король Людвик XI, його син, розвивав піхоту й почав наймати швайцарців. Ця помилка, за якою пішли і його наслідники, стала, як можемо бачити, дуже небезпечна цьому королівству. Бо король, висуваючи на перше місце швайцарців, понизив своє власне військо, яке, звикши воювати попліч із швайцарцями, не вірило, щоб могло перемогти без них. З того виходило, що французи не видержували проти швайцарців, а без швайцарців проти інших були донічого. То ж війська Франції стали мішані, частинно наємні, частинно власні. Оте військо, отак помішане, є багато краще, ніж лише наємне, або лише помічне, але багато гірше, ніж своє власне. Вистачає наведеного прикладу, щоби показати, що французьке королівство було б непереможне, якби установи Карла VII були збережені й розроблені. Але нерозсудність людей робить те, що вони беруться до діла назверх доброго, але з укритою на споді отрутою; що буває — як я вже вище сказав — при сухітничій гарячці. Тому той, хто правлячи якимсь володарством, спостереже біду не скоріше, аніж вона зявиться, не є справді мудрий: небагатьом дана ця мудрість. Шукаючи першої причини упадку римської імперії побачимо, що було те, що наймала на воєнну службу ґотів. І з того часу почали слабнути сили римської імперії. Уся ота мужність її війська перейшла на ґотів. Отже, роблю висновок, що без свого власного війська ніяке володарство не є певне; воно завсіди здане на ласку долі, не маючи сили, яка в годині недолі його оборонила б. Мудрі люди завсіди були тієї думки і переконання, що ніщо не є таке кволе і нестійке, як слава про могутність, яка не опирається на власні сили. Власні війська це ті, що складаються з підданих або з громадян, або з залежних від тебе; усі інші або наємні, або помічні. А спосіб як створити власне військо, легко знайдеться, як розглянемо приклади, які я вище згадав: як приглянемося як зброїлися й організувалися Пилип, батько Олександра Великого і багато республик та володарств. До згаданого способу зброєння я зовсім прихиляюся.

Шаблон:PD-US-no notice