Воля (часопис)/1919/4/2/Роль і значіння Славянства в Европі й Азії

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Воля (часопис) (1919
Артим Хомик
Роль і значіння Славянства в Европі й Азії
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

А. Хомик.

Роль і значіння Славянства в Европі й Азії.


Москалі були ідеольоґами славянофільства, славянського об’єднання. Звичайно, славянофільська ідея в розумінню Москалів була ідентичною з автократичною державною ідеєю. Ще Пушкін сказав, що всі славянські річки повинні злитися в „русскім“ морі. Було отже від самого початку у Москалів змагання не тільки об’єднати всіх Славян в одну величезну державу, але їх всіх зрусифікувати, щоби таким чином між всіми Славянами затерлися всякі індівідуальні ріжниці.

В 19. століттю Славянам жилося дуже зле. Балканські Славяне тільки щойно визволювалися з під турецького ярма не без підмоги Росії, австрійські стогнали зразу під централістичним австрійським, пізніше під конституційно-олігархічним гнітом. Проти цього гніту вони протестували, боролись з ним, і в процесі цеї боротьби у них росла національна свідомість і національна культура. Як отже бачимо, політичне становище Славян в Европі було того рода, що славянофільська агітація навіть в московськім дусі, в дусі створення загальнославянської держави, на чолі якої стояв би „русскій“ народ, могла і мусіла мати успіхи, не дивлячись на її утопійність. Славяне, денаціоналізовані і гноблені неславянами, думали, що переміна чужого ярма на братське московське принесе їм велику користь.

Тільки Поляки і Українці опірались тій славянофільській агітації, але оба ці народи робили це з инших мотивів. Поляки, серед яких популярною була і є месіяністична думка, не відкидали всеславянської ідеї a limine, тільки уважали, що провід в славянськім світі належиться їм, а не Москалям. Колиж одначе старе славянофільство Каткова, Погодіна і Хомякова улягло ревізії і вилилось в форми неославізму, котрий давав вже поодиноким славянським індівідуяльностям національним деякі концесії і котрий поклав собі за програму об’єднати Польщу під берлом московського царя, то Поляки дуже скоро покинули свою прінціпіяльну ворожнечу проти славянофільської течії і взяли участь у всеславянськім з’їзді в Празі 1908 р. Українці одначе, котрі як окрема нація були визнані тільки австрійським урядом, в тім з’їзді участи не брали і стягнули на себе гнів цілого славянського світу, котрий їх називав зрадниками Славянства. Всі Славяне, особливо Чехи, називали нас ґерманофілами, а навіть ішли так далеко, що повторяли безкритично московську теорію, неначеб-то ми були видумкою німецького імперіалізму.

Війна і революція тепер цілком змінила політичне обличча старої Европи і Азії. Роспалися три великі імперії: Росія, Австро-Угорщина і Туреччина, а імперія німецька, перемінившись в республіку, до того ослаблена, що довгий час не може вона важнішої ролі в світовій політиці мати. Здавалось би отже, що після такого перевороту повинна би зникнути сама славянофільська ідея, бо тепер в відбудованню славянського Інтернаціоналу заінтересовані тільки Москалі. Одначе сила традиції є так велика, що славянофільська ідея, ідея об’єднання всіх Славян, покутує ще в головах деяких чеських і сербських політиків, не дивлячись на її анахронізм. Тому, на наш погляд, треба перевести аналізу, чи ідея об’єднання славянського світу має під собою реальний ґрунт.

Славяне, — коли на них дивитись не з етнічного і расового боку, а з лінгвістичного, налічують около двохсот міліонів і живуть в Середній і Східній Европі та в північній Азії.

Европа, — це суходіл, з Географічного погляду, найбільш розчленований. Цьому ґеоґрафічному розчленованню відповідає також розчленовання з боку етноґрафічного і культурного. Поминувши острови Великої Британії, на котрих, як відірваних від суходолу, мусіло розвиватись політичне, економічно-соціяльне і культурне життя відмінно, як на самім суходолі, стару Европу можна поділити на декілька етнографічних районів. Европейський захід, до якого ми зачисляємо Францію, Еспанію, Бельгію і Голяндію, є переважно романський з незначною тільки Ґерманського меньшістю. Европейська північ, т. е, Швеція, Норвегія, Фінляндія і Данія, переважно ґерманська з незначною тільки фінською меньшістю. В тих двох етнографічних районах немає славянського питання. Тільки в Центральній Европі, до якої треба зачислити Німеччину, Швайцарію, Чехо-Словаччину, Німецьку Австрію, Мадярщину, Польщу, Румунію, Італію і мішанину балканських народів, — Славяне виступають, як важний політичний чинник. Центральна Европа одначе уявляє із себе таку ріжноманітність і яскравість з етноґрафічного боку, що говорити про перевагу одного якогось етнічного елементу не приходиться. Запанувати Німцям в Центральній Европі неможливо, бо проти них стоять романські (Італійці і Румуни) та славянські народи. Ще більшою утопією є славянська геґемонія в Центральній Европі. Ґерманці в Центральній Европі творять всеж таки одну національну індівідуальність, коли тимчасом славяне: Чехи, Словаки, Поляки, Сербо-Хорвати, Словінці — національно здиференціовані, і їх території відділені від себе неславянськими етноґрафічними теріторіями. Так Чехи і Словаки межують з Славянами, перші з Поляками, другі з Поляками і Українцями, але відділені Мадярами і Німцями від балканських Славян. І тому про якийсь єдиний славянський фронт тут говорити не приходиться.

Коли-ж не можлива є гегемонія Славян в центральній Европі, то треба взяти під увагу якусь інакшу політичну концепцію. Взагалі, політична гегемонія веде за собою національний утиск. Тепер, коли на світі збірається запанувати демократія, не може бути, тим більше тепер, мови про політичну геґемонію якого небуть етнічного чи племінного типу. Як не як, центрально-європейські Славяне мають неславянських сусідів, з якими приходиться ім зговоритися, а то тим більше, що вони мають спільні економічні інтереси. Вони мешкають на широкім суходільнім мості між Північним морем і Південним Балтиком а Середземним морем, їх вяжуть і об’єднують природні і штучні шляхи, і тому центрально-европейські Славяне повинні радше подумати про центрально-европейську конфедерацію народів, котра має цілком реальні підстави, а не віддаватись славянофільським мріям, котрі то того носять в собі зародки політичної аґресивности.

Інакше становище займають східньо-европейські Славяне,до котрих ми залічуємо Українців і Білорусинів. В нашій статті під назвою: „Братання Народів“ ми вже обговорили політичне завдання східньоевропейських Славян. Ми вказали на те, що зараз же з упадком царату почав під проводом України творитися союз східньо-европейських народів. Зразу розроблювалась тільки ідеольоґія такого союзу. Тепер він вже починає прибірати конкретніші форми. З’орґанізувались або знаходяться в стадії орґанізації нові східньо-европейські держави. — Естонія, Латвія і Литва вже навіть офіціально визнані анґлійським урядом. Це має незвичайне значіння. „Єдіна і нєдєліма“, котра має вихід до Балтійського моря тільки одним петербурським портом, без тих балтійських провінцій не дасться подумати. Самі-ж ті держави не могли-б утриматись перед московською аґресивністю, як би Україна і Біла Русь були віддані Московщині, як її провінції. Не могла-б також в тім випадку утриматись, як самостійна держава, також і Польща, як би вона не зорієнтувалась на захід і не усвідомила собі, що для неї культурно і економічно ближчі і рідніші навіть Німці і Мадяри, ані-ж Москалі, не дивлячись на те, що ці останні неначе-б то Славяне.

Перед московською аґресивністю не могли-б також утриматись кавказькі і закавказькі республіки, хоч би їх самостійність навіть визнали другі великі держави. Тільки бльок народів, які зорганізували- між Східнім Балтиком, Чорнем морем, Каспієм і Кавказом, — ряд національних і демократичних республік, може покласти кінець тому ненаситному московському голодові земель. Орґанізація союзу східьно-европейських народів, орґанізація східньо-европейської конфедерації лежить перш за все в інтересі також центральноєвропейських народів, раз вони хочуть жити самостійно і розвивати кожний з осібна свою національну культуру. Центрально-европейські Славяне: Чехи, Словаки, Поляки і балканські Славяне повинні добре розглянутись, хто е найлютішим і найнебезпечнішим ворогом їх національної самостійносте. Безперечно, Німці не є і не будуть ніколи щирими приятелями Славян, але самі вони заслабі, щоби побороти і поневолити центрально-європейських Славян. Коли-б одначе центрально-європейські Славяне зорієнтувались на Москалів і уважали їх своїми приятелями і союзниками, то тим самим вони самі копали-б собі діл під ногами, бо панрусізм, чи. як хто хоче панслявізм, є природним союзником панґерманізму. Славянські народи центральної Европи не повинні закривати очей на те, що саме серед німецьких імперіялістичних кол дуже симпатична думка відбудування Росії в її давніх межах. І Німці допомагають навіть ділом в реставрації Росії. Німецькі війська фон дер Ґольца бються з Естонцями, Латишами і Литовцями, щоби їх приєднати до Росії, і тому, як це не згучить парадоксально, всеж таки це безперечна правда, що, хто тепер веде славянофільску політику, той заразом будить до нового життя опиря панґерманізму, котрому війна і революція вбили осиковий кіл.

В своїм власнім інтересі отже повинні Славяне центральної Европи підперти самостійницькі стремління народів східньої Европи, в першу чергу українського ї білоруського народів, цих двох етнічних мас, які являються ядром східньо-европейської конфедераціі народів. Розуміється, що роль,Славянства в тій східньо-европейській конфедерації буде величезна. Українці і Білорусини разом творять більшість в тім східньо-европейськім союзі, бо на 90 міліонів мешканців союзу вони налічують 54 міліонів. Одначе ці два народи будуть inter pares рагез і будуть розпоряджати такими безмірними засобами, що матимуть розвинути дуже високу славянську культуру, соками якої зможе живитись також і решта славянського світу, що може вийти тільки на його користь.

За межами України і Білої Русі кінчається Европа і начинається Азія в правдивім того слова розумінню. Географічно Московщину зачислюють вправді до Европи, але ніхто її не може зачислити, коли візьметься під увагу московську етнольоґічну культуру. І саме це було як раз траґедія Славянства, що провідну ролю в славянському світі відогравав на протязі 19. століття народ — найменьше з поміж усіх Славян культурний, бо це усіх Славян компромітувало перед цілим культурним світом. Дякуючи московському проводові, на Славян дивились германські і романські народи, як на нижчу расу, нездібну до витворення вищої культури, як на расу рабську. Тим часом Славяне, як наймолодше арійське племя, мають в своїм нутрі дуже мало ще нарушений капітал життєвої енергії. Ніхто не може заперечити, що Славяне — це раса здібна, енерґійна, яка ще скаже своє слово в історії людської культури. Не дивлячись на своє поневолення, всеж таки Славяне: Чехи, Поляки, Українці і Москалі і т. д. дали світові щось нове і оріґінальне в музиці, літературі і мистецтві. Навіть у науці славянський світ видав багато діячів всесвітньої слави. Розвій славянської культури припиняла як раз московська автократія, але з упадком її можна тепер вірити, що недалекий той час, коли Славянство візьме культурний провід в Европі. Романська, анґльсаксонська і германська раса — це раси старші і, на наш погляд, вони вже дали все вселюдству, що могли дати. Тільки Славяне ще найменьше виснажені, і тому можна сподіватися, що так як кілька віків тому назад культурний центр пересунувся з півдня Европи на її захід, так тепер мусить він пересунутися знову з заходу на схід Европи. І це звичайно може принести тільки користь самому московському народові.

Організація союзу східньо-европейських народів має на меті покласти кінець ненаситному голодові земель московського народа положити кінець його політичній екпанзіі. Не значить це одначе, що цей союз має хіньським муром відгородитись від московського народа. З ним всеж таки прийдеться мати культурні й економічні звязки. І саме культурний під’йом Сходу Европи буде мати величезний вплив на підняття культури в Московщині. Імперіялістична політика московської автократії тримала сам московський народ на дні неволі і тьми. Усунення раз на все московського імперіялізму, зредуковання політичного впливу Москалів тільки на їх етнографічну теріторію, причиниться до того, що Москалі бачніщу увагу звернуть на внутрішнє самодосканалепня, а ніж проявлення зовнішньої сили.

Московська теріторія, хоч тепер слабо загосподарована, хоч має дуже рідку людність, вона таки величезна і має, особливо на Сибірі, невичерпані природні богацтва. Вправді сам Сибір не є чисто московський, — знаходяться там також і тубольці, одначе на наш погляд їх жде в майбутності така сама доля, як американських Індіян. Вони не зможуть устоятись перед Славянами, Москалями і Українцями, бо хоч московська етнольоґічна культура в європейській Росії дуже низька, всеж таки на Сибірі, дякуючи насильній висилці найенерґійніших елементів з метрополії, витворився дуже сильний і далеко культурніший кольоніяльний тип сибірського чалдона. І саме ця обставина, що московський народ, там де він плугом, а не мечем, здобував землю, посувався на вищий щабель культури, дає найкращий доказ того, що московському народові не тільки не потрібно поневолювати чужих, від нього культурніших народів, але навпаки, — таке поневолення приносить йому тільки шкоду. Визволення народів Східної Европи з під політичної московської гегемонії дасть'змогу Москалям інтензивніше зайнятись сибірською кольонізаторською політику, дасть змогу їм використати ті невичерпані сибірські богацтва, дасть їм змогу більше як досі працювати, а це буде тільки на користь загальнолюдській культурі.

Як отже бачимо, на розбиттю Росії славянський світ не тільки нічого не стратив, але навпаки, зиськав майже все. В Центральній Европі повстали три славянські держави, котрі мають тепер політичний вплив і можуть вести інтензивну роботу над своїм національний відроженням. Визволилися також і два великі східньославянські народи — Українці і Білорусини, котрі дуже скоро займуть провідне місце в східньоевропейській культурі. Визволився в решті також і московський народ, який станувши твердою ногою в північній Азії і будучи під безпосереднім впливом східньоевропейської культури, стане її пропаґатором також і в Азії і тим самим розширить межі Европи.

Коли врешті решт, упорядкується світ не на утопійній базі расовихчи лінґвістичних споріднень, але на солідній підвалині союза народів, що мають спільні економічні інтереси, зникне з московського лексикону вислів: „Европа і ми“, бо від Камчатки аж до берегів Атлянтійського океану буде одна европейська культура, що буде проявлятись в ріжноманітних національних формах.



Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Австрії.


  • Робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1925 року.
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Австрії закінчився до 1 січня 1992 року, оскільки авторське право в Австрії закінчується 70 років після смерті автора.
  • Автор помер у 1921 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.