Воля (часопис)/1921/2/2/Дон, окраїни та єдина Росія

Матеріал з Вікіджерел
< Воля (часопис)‎ | 1921‎ | 2‎ | 2
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Воля, Т. 2, Ч. 2 (1921 під ред. Віктор Піснячевський
Дон, окраїни та єдина Росія
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Видання: Відень: 1921.

Дон, окраїни та єдина Росія.
(Розмова з представником демократичної групи Донського Військового Кругу, полковником Гнилорибовим).

До Харкова прибув представник Демократичної групи Донського Військового козачого кругу, полковник Гнилорибів.

В розмові з співробітником Українпреса, полковник Гнилорибів заявив, що ще в січні місяці цього року демократична група Донського військового кругу виразно стала на шлях негайного розриву з ґенералом Вранґелем і питання це ним, полк. Гнилорибовим, було тоді ж в Царьгороді ребром поставлено перед Донським Отаманом Богаєвським.

На це тоді була отримана приблизно така відповідь: „порвати з Вранґелем можна і треба, але що ви пропонуєте замість Вранґеля? Спочатку потрібно збудувати Союз Козачих Отаманів : Донського, Кубанського та Терського“.

Згодом теж питання було поставлене на засіданні Донського військового кругу, кворум котрого і нині мається в Болґарії. Але і тут остаточного рішення, з формальних причин, прийнято не було. Більшість кругу стояла на тому погляді, що необхідно вислухати перебуваючого в Царьгороді Донського Отамана Богаєвського. Після такого рішення демократична група, яка складається з 35 членів — переважно фронтовиків, постановила, до остаточного рішення висунутого нею питання, участи в засіданню військового кругу не брати. Спочатку, каже полк. Гнилорибів, велась боротьба чисто внутрішня, парляментарна. Але коли козачі маси, які зробили лєґендарний перехід через Балкани, довідалися в Болґарії про дві течії Донського кругу, рішуче стали на бік його демократичної частини. Після цього ми, не маючи ні засобів, ні инших можливостей до згуртування Донців коло одного осередку, рішили почати в цьому напрямку активну працю. По евакуаційному пляну в Болґарію було привезено 2000 Донців, тепер же їх налічується до 5000. Перебрались вони сюди по власній ініціятиві, роблючи неможливо тяжкі переходи через Балкани. В зимовий холод, при самих ненормальних обставинах, переходячи численні иноді глибокі гірні річки, майже роздягнені, потягнулись вони до своїх — в Болґарії.

Сліди від цього переходу через Балкани залишились такі: на всіх гірських перевалах і всюди на перехрестях доріг прибиті дощечки з написом: — урядник такий то і стільки то козаків, такого то числа пройшли туди то, а нижче на багатьох з них маються приписки — а такого то числа така то сотня пройшла туди-то.

Біля Софії мається такий напис: „В Софії перебуває полковник Гнилорибів. Приймає добре. Ідіть до Софії.“

Коли ми шляхом отримання листів дізналися, що в самих ріжноманітних місцевосцях козача думка б'ється в одному напрямку, що думки ці цілком збігаються з тактикою та позицією демократичної групи, ми вирішили негайно ж приступити до більш активної та рішучої праці.

Ілюструючи останні слова, полковн. Гнилорибів прочитав цілу низку листів з Сербії, Югославії, Царьгорода та з инших місць, в котрих висловлювалася таж думка — рішуче й безповоротно порвати зі старими шляхами та з тими проводарями, котрі йшли по цім шляхам.

В першу чергу, підкреслювалось у листах, це потрібно зробити з ґен. Вранґелем.

Листи ці а також і особисті стосунки переконали нас в тому, що ми не теоретики, не безпідставні мрійники, що ми стоїмо на вірному шляхові вирішення і ми, не припиняючи внутрішної боротьби по козачим лініям, рішили закріпити також свої позиції й зовні.

Вирішили поїхати до Вас, — до українського центру, до Варшави, до ґрупи Савінкова, а також і в инші політичні центри з тим, щоби на місці довідатись з першого джерела, які тут гасла, напрямки? чи можемо їх приняти ми, козачество?

Коли гасла приємлені і прапори загальні — працювати в повному контакті, утворивши для цього в одному з місць на західних кордонах бувшої Росії — Донський політичний центр на чолі котрого стане Центральний Комітет Донської Демократичної групи.

Цей центр вживе всіх заходів до об'єднання всіх розпорошених нині козачих сил.

І ми певні, що козаки, дізнавшись про істнування такого демократичного об'єднання, з усіх таборів потягнуться під ці близькі їм по духу прапори.

І цю свою певність полк. Гнилорибів також ілюстрює низкою документів та листів.

Ґрупа, підкреслює полковник Гнилорибів, рішила остаточно й безповоротно порвати зі старою політикою Дону. Формула „Єдиної неділимої“ — для нас ні в якому разі неприємлема. Не через те, що ми маємо великодержавні пляни, не через те, що ми вважаємо можливим істнування Дону, як окремої Суверенної Держави: ні ми цього не думаємо. Мінімум, на котрий ми могли би погодитись, це федерація. Основна наша мета — це утворення орґанізованого Союзу Південо-Східної Росії (Дон, Кубань, Терек, Ставропольська ґубернія, Чорноморська ґубернія та частина Астраханської). Ніякі аліянси з большевиками для нас неприємлемі, бо всякі договори з ними для них тільки шматок паперу. Ми їх добре знаємо і їм абсолютно не віримо. Ґрупа стоїть на повному економичному та політичному урівнанні селян та козаків. Майбутні Установчі Збори Дону мусять складатись зо всіх громадян Донщини. Відродження самої Росії ми мислимо тільки через незалежні окраїни. В майбутньому ми будем прагнути до скликання Всеросійського Конґресу, але незалежність Донської Демократичної Республіки ставимо в основу своєї політичної роботи. В Сербії, каже полк. Гнилорибів, Донське та Кубанське козацтво об'єдналось. В березні там відбувся З'їзд Донців та Кубанців. Мені обіцяли прислати резолюції цього З'їзду, але я їх поки що не маю. Відчувається велика потреба у власній незалежній газеті, але відсутність коштів від цієї думки поки що примушує нас відмовитись. Ми глибоко віримо, що наша подорож дасть нам конкретні та позітивні наслідки.

На наше питання, як дивиться демократична ґрупа на останні повідомлення про відмовлення Франції матеріяльно допомогти Вранґелю і чи не мала демократична ґрупа конкретних фактів про це раніше, полк. Гнилорибів заявив,, що повідомлення ці для нього не є несподіваними, що ще в січні місяці в Царбгороді було отримано повідомлення про те, що Франція не має змоги в дальшому утримувати армію в 50—60 тисяч людей і що необхідно через це подумати серіозно про її улаштування.

Ви, напевно, знаєте про ті гострі дебати у французькому парляменті, які було викликано при обговоренню питання про асіґнування 200 міліонів франків для армії ґенерала Вранґеля.

Радіо про те, що парляментом вотірована сума в 200,000.000 для армії Вранґеля, було отримано в Царьгороді тоді-ж в січні місяці.

Для мене тоді вже було ясно, що це асігнування є останнім. Вставало тільки питання, чи на довго виставчить ці 200,000.000?

Казали приблизно на два місяці. Як видно з повідомлень, так і сталося. —

З Тарнова полковн. Гнилорибів має їхати до Варшави.

Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Австрії.


  • Робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1925 року.
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Австрії закінчився до 1 січня 2004 року, оскільки авторське право в Австрії закінчується 70 років після смерті автора.
  • Автор помер у 1933 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.