Всесвітна історія/II/Русь і східна Европа при кінци середних віків

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Всесвітна історія. Том II
Йосип Чайківський
Русь і східна Европа при кінци середних віків
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Цей текст написаний желехівкою.

§ 5.

Польща по смерти Болеслава Кривоустого. По смерти Болеслава Кривоустого, розпала ся Польща на численні удїли, а князї вели завзяті борби о Краків. Серед сеї борби зайшли в Польщі слїдуючі важнїйші подїї.

1. Шлескі князї поволеньки відчужують ся від Польщі, а зближають ся чимраз більше до Чех, доки остаточно Шлеск не став за панованя Івана Слїпого ческою країною.

2. В борбах о Краків шукали князї помочи у шляхти і духовеньства, тому обидва згадані стани прийшли в Польщі до великого значіня.

3. В роцї 1228. прибувають до Польщі нїмецкі Хрестоносцї. На півночи від Польщі мешкало поганьске литовске племя Пруси, що рікрічно непокоїло польску державу. Проти Прусаків покликав мазовецкий князь Конрад нїмецких хрестоносцїв і дав їм на поселенє Хелминьску землю і Нїщаву, защо Хрестоносцї обовязали ся боронити Польщі перед Прусаками. Хрестоносцї прибули до Польщі (де звано їх Krzyżakami,) здобули з часом край Прусаків, винародовили цїлковито давних мешканців, по яких лишила ся лише назва Пруси і стали з часом найгрізнїйшими ворогами Польщі.

4. З замішань в Польщі і з борб о краківский престіл скористали ческі королі Вячеслав II. і III. і здобули для Перемишлїдів польску корону.

Володислав Локеток. 1306.—1333. Скора і несподївана смерть Вячеслава III. дала можність польскому князеви Володиславови Локеткови здобути польску корону. Панованє Володислава Локетка має для Польщі велике значінє, бо Володиславови удало ся 1309 р. сполучити Велико і Мало-Польщу, чим дав він початок, до нової доби істориї Польщі. 1320. р. коронував ся Володислав Локеток в Кракові королївскою короною і від сего часу пануючі в Польщі носять стало титул королїв.

Казимир Великий. 1333.—1370. змінив зовсім полїтику Володислава. Підчас коли Володислав провадив завзяті війни з Хрестоносцями о Поморє, а з Чехами о Шлеск, Казимир видячи, що сих країв вже не відзискає, зрік ся їх добровільно, за що одержав від Івана Слїпого приреченє, що не буде виступати з претенсиями до польскої корони. У внутр держави старав ся Казимир Великий про піднесенє добробиту і просьвіти, в тій цїли заложив 1364. р. в Кракові унїверситет. Він казав списати всї істнуючі в Польщі права і уложити їх в оден кодекс під назвою „Вислицкий статут“.

Литва. Литовцї мешкали над Балтийским морем і західною Двиною. Дїлили ся на богато племен як: Литовцїв, Прусаків, Ятвягів, Жмудинів. До 13. віку не було поміж литовскими племенами жадної тіснїйшої звязи. Литовцї почали лучити ся під напором сусїдів, Русинів і нїмецких Хрестоносцїв. Першим знатнїйшим литовским князем був Мендовг (около 1250.) котрий сполучив Литву і підбив Червону Русь і Полоцк. Щоб освободити ся від нападів нїмецких Хрестоносцїв, які воювали нїбито в імени ширеня Христової віри приняв Мендовг християпьску віру однак коли Хрестоносцї дальше нападали на Литву, покинув Мендовг християньство і почав на ново війну з Хрестоносцями.

По єго смерти прийшла хвилево Литва під панованє Руси, бо литовский князь Войшелк вступив до монастиря, а литовский престіл відступив синови Данила Шварнови. Литва оставала під управою Шварна заледви кілька лїт, почім розпочав ся на Литві великий нелад, з якого вивів Литву князь Ґедимин 1315.—1341. Ґедимин розширив свою державу набутєм численних руских земель, так що литовскі краї творили заледви ⅓ часть єго держави. Сам Ґедимин титулував себе королем Литвинів і многих Русинів. Руский вплив на княжім дворі зростав з дня на день, а майже всї сини Ґедимина були подружені з рускими княгинями.

Ольґерд 1345.—1377. По смерти Ґедимина запанувало на Литві двох братів Ольґерд, що носив титул великого князя і Кейстут. Підчас коли Кейстут правив Литвою і Жмудию, зістав до смерти поганином, а цїле своє житє провів на борбі з Хрестоносцями, Ольґерд переняв ся рускою культурою і був більше руским як литовским князем. Ольґерд прилучив до своєї держави просторі рускі краї як Сїверщину з Черниговом, Смоленьск, а користаючи з внутрішних замішань серед татарскої орди, побив Татар над синими-Водами (побічна Бога). 1362 і заняв Поділє і Київ. Рускі землї творили тепер ⁹/₁₀ Литви. Литовцї принимали висшу руску культуру. На княжім дворі говорено по руски, всі зарядженя литовских князїв видавано рускою мовою, так що литовска держава лише з імени була литовскою, а в дїйсности була рускою.

Борба о галицко-волиньску спадщину. По смерти Юрия II. остала галицко-волиньска земля без князя. З претенсиями до галицко-волиньскої Руси виступають Любарт Ґедиминович, муж рускої княгині Буші, Казимир Великий, як свояк Юрия II. Татари яко зверхні пани Руси і угорский король Кароль Роберт. Найскорше відступили від своїх прав Татари, а відтак угорский король порозумів ся з Казимиром Великим, відступив єму галицку Русь, застерігаючи собі право викупу галицкої Руси за 100.000 золотих, єслиби Казимир мав сина. Поміж обидвома претендентами Казимиром і Любартом розпочала ся борба, в якій Казимир заняв галицку Русь 1349. а в році 1352. погодили ся хвилево обі сторони в сей спосіб, що Галичина остала при Польщі, Волинь при Литві. Казимир сгарав ся панувати на Руси лагідно і не викликувати конфлїктів, тому хотяй вводив латиньский обряд, та засновував латиньскі епіскопства на Руси, не виступав ворожо проти грецкого обряду.

Людвик Угорский (1370.—1382. як король Польщі). По смерти Казимира Великого став польским королем Людвик Угорский. Зараз по обнятю правлїня прилучив Людвик галицку Русь до Угорщини і віддав єї в заряд Володиславови Опольскому, котрий старав ся так як Казимир піднести добробит галицкої Руси, однак відзначав ся релїґійною нетерпимостию і старав ся насильно ширити католицизм на Руси, чим викликав до себе неохоту у Русинів. Людвик відобрав єму галицку Русь і прилучив впрост до Угорщини.

Людвик не мав сина, лише дві дочки Марию і Ядвигу, яким хотїв лишити Польщу і Угорщину, а іменно Мариі і єї мужови Жиґмонтови Люксембурскому призначив Польщу а Ядвизї і єї будучому мужеви, Вільгельмови австрийскому, Угорщину. Що дотеперішні договори з Поляками, виключали жіноче наслїдство, постановив Людвик позискати для себе польску шляхту наданєм великих привілеїв в Кошицях 1374. якими 1. Король увільняє шляхту від данин і податків звинятком двох грошів від лана. 2. Всякі достоїньства може одержувати лише польска шляхта. 3. Шляхта є обовязана до воєнної служби в оборонї краю. За сї привілеї згодила ся польска шляхта узнати одну з дочок Людвика польскою королевою.

Унїя Литви з Польщею. По смерти Людвика Угорского стала польскою королевою єго дочка Ядвига. За єї панованя склала ся подїя, що відбила ся відтак на цїлім национальнім розвитку руского народа. Литовский князь Ягайло, наслїдник Ольґерта, оженив ся з Ядвигою, через що сполучив Литву з Польщею. Перед шлюбом обіцяв Ягайло прилучити на вічні часи литовскі краї до Польщі і на сїй підставі видав грамоту в Креві 1385. На підставі кревскої грамоти мали всї землї литовскі і україньскі перемінити ся в польскі провінциї, а литовско-велике князївство мало перестати істнувати як осібна держава.

Литовска і руска шляхта жадної участи в Кревскій унії не брала і так довго не закладала свого вета, доки польскі полїтики не захотїли перевести услівій кревскої умови в житє. Колиж Поляки хотіли знищити саморяд Литви, повстали Литовцї під проводом Витовта проти Польщі. Зараз по шлюбі виїхав Ягайло на Литву, яка приняла хрест після лат. обряду. Рівночасно удала ся Ядвига з війском на Галицку Русь. Русини не любили Угрів, для їх релїґійної нетерпимости і радо перейшли на сторону Польщі. З сего часу галицька Русь стало належала до Польщі, аж до першого поділу Польщі 1772.

Витовт син Кейстута, станув на чолї народного руху на Литві, який збудив ся проти Польщі, получив ся з Хрестоносцями, а Ягайло з польским правлїнєм мусїв згодити ся, на іменованє Витовта великим литовским князем 1392. в угодї в Острові, вправдї з застереженєм, що Витовт має управляти Литвою досмертно, але в імени Ягайла. Витовт піднїс литовске князївство до великої могучости; відпер напади Хрестоносцїв, а в Новгородї і Пскові, двох руских републиках, посадив зі своєї руки посадників. Витовт явно стремів до зірваня всякої звязи з Польщею, але свого пляну не міг перевести в дїло, з причини невдачі в борбі з Татарами. Витовт хотїв скористати з непорозумінь, які повстали в татарскій ордї, однак побитий Татарами над Ворсклою 1399. мусїв згодити ся на нову унїю з Польщею 1401. в Вильнї.

Війна з Хрестоносцями. Тїснїйша унїя Литви і Руси з Польщею занепокоїла нїмецкий орден, тому Хрестоносцї розпочали з полученими народами війну, що скінчила ся битвою під Ґрунвальдом і Танненберґом 1410. Битва закінчила ся цїлковитою побідою руско-литовско-польских війск, головно завдяки литовско-руским війскам, що стояли під проводом Витовта. Однак союзні війска не використали побіди, запізно облягли столицю Хрестоносцїв Мальборґ, чим дали нагоду приготовити ся Хрестоносцям до оборони. Миром в Торуни 1411. зобовязали ся Хрестоносцї звернути Витовтови загарбану Жмудь, і заплатити воєнні кошта.

Помимо нової унії в Городлї 1413. підняв Витовт на старість єще раз плян, зірвати з Польщею. Намовив єго до сего нїмецкий цїсар Жигмонт Люксембурский, який на зїздї в Луцку, радив Витовтови приняти королївску корону. Піднесенє Литви до королївского достоїньства, значило цїлковите зірванє унїї, тому Поляки не пустили через Польщу цїсарских послів, що везли Витовтови корону і коронация не відбула ся.

Свидригайло. Невдовз] потім помер 1430. Витовт, а польский ряд став знов заходити ся коло сего, щоб прилучити Литву впрост до Польщі, але Литовцї сейчас вибрали на місце Витовта великим литовским князем Свидригайла, а Ягайло мусїв сей вибір затвердити. Свидригайло, вступаючи на престіл, приобіцяв Русинам цїлковите зрівнанє під взглядом релїґійним і полїтичним, а Литовцям відзисканє самостійности, тому відносини Литви до Польщі стали дуже напруженими. Остаточною причиною війни було занятє Поділя Поляками, по смерти Витовта. Що в перших роках війни поводило ся гірше Польщі, бо Свидригайло получив ся з Хрестоносцями, постановили Поляки підступом знищити Свидригайла. Свидригайло підпомагав східно-грецку церкву, з чого були невдоволені Литовцї, що були римо-католиками. З сего скористали Поляки, перетягнули на свою сторону литовских панів і проти Свидригайла посадили на велико княжім престолі Витовтового брата Жигмонта. Русини мимо сего держалися при Свидригайлї, доки польскі війска не усунули Свидригайла цілковито з Литви.

Як довго Жигмонт воював зі Свидригайлом, так довго мусів оглядати ся на Польщу, коли-ж лише позбув ся свого противника, сейчас виступає проти Польщі. Рівночасно Литовцї старають ся ясно зазначити свою независимість від Польщі і сейчас по смерти Жигмонта 1440. вибирають великим князем Казимира і зривають майже всякі зносини з польским королем Володиславом Варненьчиком.

Смерть Володислава Варненьчика 1444. давала Литовцям дуже добру нагоду розірвати зовсїм унїю з Польщею, але литовскі пани не зрозуміли ваги хвилї. Місто того, щоби вплинути на велико-литовского князя Казимира, щоб не приняв польскої корони, литовскі пани згодили ся на коронацию Казимира польским королем, чим довели знов до перзональної унії. Казимир котрий з початку стояв під впливом литовских папів, скоро попав під вплив польский і не лише не допускав через цїлий час свого панованя до вибору великого литовского князя, але де лише лучила ся нагода, зносив окремі князївства і прилучав їх впрост до корони. В Київі по смерти Жигмонта стали володїти окремі князї з родини Ольґерта Олельковичі. По смерти князя Симеона Олельковича, Казимир зніс окреме київске князївство 1471. і осадив там свого воєводу.

Зріст Москви. Заложене Юриєм Довгоруким суздальске князївство, стояло від часів нападу Батия під зверхностию Татар. Татарскі хани надавали велико-княжі достоїньства ріжним князям, то князям Володимира над Клязмою, то Москви, то Тверу. Доперва від Івана І. Калити від 1328. оставав велико-княжий титул постїйно в руках московских князїв. Московскі князї поусували з часом прочих суздальских князїв, а дійшовши до більшої сили при помочи Татар, звертають ся проти своїх зверхників. В. князь Дмитро IV. Доньский побив татарского хана Мамая над Доном 1380. р. а Іван III. Василєвич довів до цілковитого упадку Золотої Орди. Москва стала зовсім свобідною.

Властивим основателем могучости Москви був Іван III. Василевич Строгий. Від него розпочинає ся цїлковитий московский абсолютизм. Іван III. оженив ся з братаницею послїдного візантийского цїсаря, а по упадку Царгорода приняв герб візантийского цїсарства, двоголового орла. Іван III. підбив під панованє Москви Новгород Великий і Псків.

Упадок Новгорода. З трех головних полїтичних чинників на Руси, князя, бояр і віча, зискав рішучу перевагу князь в Москві, бояри стали панами в Галичи, до найбільшого значіня дійшло віче в двох північних країнах Руси, Новгородї і Пскові. В Новгородї перейшла вся влада в руки віча, яке покликувало князїв, котрі мали підчас мира дуже мале значінє, а були вождами підчас війни. Найбільше значінє у Новгородї мав вибраний вічем намісник, званий посадником.

Новгород провадив широку торговлю і належав до союза міст Ганза. Він лежав між двома зростаючими силами Литвою і Москвою. За часів Івана Василєвича, мало в Новгородї перевагу литовске сторонництво під проводом родини Борецких, а іменно Марти Борецкої. Заходом Марти покликало віче на посадника Михайла Олельковича, як намісника Казимира. Се дало причину Іванови Строгому до війни з Новгородом. Він напав на новгородскі землї і змусив Новгород приняти посадника з єго руки. Коли-ж не задовго потім повстали Новгородцї проти Івана Василевича, знищив Іван цїлковито новгородский устрій 1478. р. Богато Новгородцїв покарав смертию між ними Марту Борецку, а 8.000 міщан вивіз в глубину своєї держави. З сего часу Великий Новгород, що мав кількасот тисяч мешканців, упав цілковито і ніколи вже відтак не піднїс ся.

Нїщавскі статути 1454. У внутр Польщі зайшли за Казимира важні зміни. Король Казимир стремів до зломаня сили вельмож, тому попирав проти них шляхту. Коли-ж 1454. р. покликана шляхта до загального ополченя проти Хрестоносцїв, вчинила ворохобню, Казимир скористав з сего і щоб зменьшити силу панів, надав шляхтї важні привілеї під назвою Нїщавских статутів. Після сих привілеїв, король не міг скликувати загального ополченя без зїзду земскої шляхти т. зв. соймиків. Часом наказував король соймикам вибирати послів на спільну нараду звану соймом. В сей спосіб повстала в Польщі нова інституция, сойм. Перший сойм був в Польщі 1460 р.