відважувати

відважувати

Відва́жувати, жую, єш, сов. в. відва́жити, жу, жиш, гл. 1) Отвешивать, отвесить. Відваж солі. — бе́беха. Дать тумака, отвесить удар. За віщо се він мені бебеха відважив межи плечі? Харьк. 2) — жизнь, життя́. Рисковать, рискнуть жизнью. Оддала б тепер Леся душу, аби оборонить од смерті козака, що так щиро одважив за неї свою жизнь. К. ЧР. 173.

Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937

Відва́жувати, жую, єш, сов. в. відва́жити, жу, жиш, гл. 1) Отвешивать, отвесить. Відваж соли. — бе́беха. Дать тумака, отвесить удар. За віщо се він мені бебеха відважив межи плечі? Харьк. 2) — жизнь, життя́. Рисковать, рискнуть жизнью. Оддала б тепер Леся душу, аби оборонить од смерти козака, що так щиро одважив за неї свою жизнь. К. ЧР. 173.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28

Відва́жувати, жую, єш, сов. в. відва́жити, жу, жиш, гл. 1) Отвѣшивать, отвѣсить. Відваж соли. — бе́беха. Дать тумака, отвѣсить ударъ. За віщо се він мені бебеха відважив межи плечі? Харьк. 2) — жизнь, життя́. Рисковать, рискнуть жизнью. Оддала б тепер Леся душу, аби оборонить од смерти козака, що так щиро одважив за неї свою жизнь. К. ЧР. 173.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924