Вікіджерела:Поезія сьогодні/15 січня
Пальмове гилля. (Львів, 1901)
Поезиє! сопутнице моя!
Ти — теплий, животворний промінь сонця,
Ти — тихий місяць, що в тюрмі сия
З закуреного, темного віконця.
Як попадав ся я в буденний бруд,
Робила ти одно з великих чуд:
Ховала все під фантастичним флером,
Як під сріблястим, місячним етером.
В важкі хвилини скорби та недуг
Я тихо йшов, куди глядїли очи,
І слухав, як шумить діброва-луг,
А синє море піною клекоче.
Дивив ся я на низку диких гір,
Що їх боки обріс кудлатий бір;
На скелях, зверху, трепотїли хмари… —
Ах, душу переймали нїжні чари!
Було і так: на провеснї колись
Я опинивсь на вільнім, чистім полї.
А там солодкі пахощі лились
Із бальзамистих пупяхів тополї.
На сонцї плюскавсь польовий потік… —
Я до травицї плачучи приник,
Ридав од радощів, од аромата…
А хтось ізрік: „Дивіть на психопата“.