Ось сонечко зійшло і світить нам, і гріє, І Божий мир, як маківка, цвіте;
На небі чистому ген хмара бовваніє, —
Та хмара надулась і річ таку гуде: «Що вже мені це сонце надоїло! Чого воно так землю веселить?
Хоч я насуплюся — воно таки блищить. Я полечу йому на зустріч сміло, Я здужаю його собою затемнить!»
Дивлюсь — і хмарами пів неба замостило, На сонечко, мов ніччю, налягло… А сонце вище підпливло І хмари ті позолотило.
