Вікіджерела:Поезія сьогодні/7 серпня

Пантелеймон Куліш

Струни. Том I. (Берлін, 1922)

ПРО ЗЕЛЕНІ САДКИ.

Про зелені садки, про пахучі квітки
Ми, бувало, під кобзу співаєм:
А тепер мовчимо, мов сном вічним спимо,
І охоти до співу не маєм.

Колиж хто иньший раз чує співи від нас,
То в тих співах страшне щось таїться:
Мов в руїнах сичі завивають в ночі,
Мов голосить зловіщая птиця.

Хто кого не любив, хто кому зло зробив, —
Наша кобза про те вимовляє;
Мов ворожу ходу вона чує біду
І журбою нам серце сповняє…

Колись прийде той час, що подасть правда глас
І зруйнує лукаву споруду:
До тієї-ж пори ти нам кобзо, дзвони,
Та приближуй день божого суду!