Вікіджерела:Поезія сьогодні/9 лютого

Доля. (Львів, 1897)

Не буду я на долю нарікати,
Яка б пекуча нї була вона,
Хоч тайний дух не перестав шептати:
Працюй — за все подякує труна!
Не жаль менї, що сивіє мій волос,
Що незабаром прийде мій кінець;
Минулого не верне журний голос…
Смерть — над усїм пануючий вінець.
Та сум бере, що без життя, без плоду,
На рій дурниць моє життя звелось;
Гадав служити рідному народу,
Та чисто все за вітром рознеслось.
Де заміри, змагання? Де та сила?
Все, все до крихти доля підтяла,
Мов на сьміх давши горобячі крила,
А пориви могучого орла!