Вікіджерела:Проза сьогодні/17 вересня
|
Твори. Том 2. Fata Morgana. (Нью-Йорк, 1955) | ||
|
…
Підпара насував брови. — Тепер він панське бере, а пождіть трохи — візьме і ваше. У тебе, скаже, є десятинка зайва, оддай. Той склав яку сотню — рішайся грошей. Забере в мене, в тебе, Максиме; а тоді і в бідніших. Від них життя не буде. Гаврило, Підпарин тесть, вплів в сиву бороду жовтий кістяк руки. — Що там! Постріляти та й вже. Жорстоке слово, кинуте вперше, забряжчало, як ніж серед тиші. Світлиця важко замовкла. У мовчанці згоди, що затулила уста, страх родив підлість. Коли б не було чого за се? Тоді рудий Максим, староста сільський, витяг з кишені знак і почепив на груди. — Я одвічаю. Ось тут бомага. Приказ стреблять всіх бунтарів. За се нічого не буде. Одною рукою він бив себе по кишені, другою поправляв знак. І все блищало на ньому: руде волосся, густе ластовиння, чищена цеглою мідь. А коли так, то чого ждати. Скликайте сход. Нехай розсудять… |
 | |
 | ||