Перейти до вмісту

Вікіджерела:Проза сьогодні/1 листопада

Матеріал з Вікіджерел
 
Сон-чарівник на веселчастих крилах пролинув, і зразу змінилась картина. І знов зашуміла Алма і Салгір, і веселая Кача, і знов зарясніли садки, з тонких минаретів сміливо й дзвінко гукають і знов муедзини, шумлять — гомонять городи, б'є джерелом в їх життя військове і крамарське, під захистом грізної сили рядком притулились і ластівка щастя, і горе — гіркая зозуля. Давнєє горе неволя.! Грають — хвилюють торги, а крізь гомін і регіт і лайку чується стогін невольників бідних, чується брязкіт кайданів. Он там на торзі під гиллястим чинаром купка дівчаток заплаканих тулються наче ягнята, забачивши вовка, а ось-де і вовк: татарин пузатий, багатий їх оглядає поглядом хижим і скверним. Он там трохи далі — дозорщик, пекельна душа, закуповує гурт молодих парубків, вибірає, неначе худобу. Ще дужче розлігся брязкіт кайданів: через місто сумно йдуть невольники на роботу бідні, не прості раби — козаки-юнаки, лихі вороги найяснійшого хана! За те ж не звичайно закуті: в тройчасті кайдани, утроє дозорщиків з ними, в дозорщика довші утроє бичі… Неначе на глум та на посміх, орлів України приставили камінь лупати та строїти мури темниці — на себе-ж. Не год і не два вже міняли кати їм роботу, все тяжчу, все важчу давали — та держаться живі орли — козаки, жива ще надія в козачій душі, і крізь брязкіт кайданів чується регіт і жарти, і пісня про славу Вкраїни.