Вікіджерела:Проза сьогодні/20 серпня
|
Перекотиполе. (Краків, 1940) | ||
|
…
Це ж голова казав справникові тихенько, сам усе поглядаючи на Дениса, а той і бачить. Як же справник, почувши це од голови, сказав голосно, і собі дивлячись на Дениса: „Хорошо, подавай його сюда!” то, сеє почувши, Денис дуже поблід, а справник і примітив, і буцім і нічого. Зібрались усі до місця, де лежало тіло; справник велів понятим провірити, чи нема боєвих знаків?… „Та нема!” гукнув Денис, здалеку стоячи: „Де вони будуть? Тут разом різонуто ножем, тай амінь”. Справник замітив і це, і мовчить. Оглядаючи, знайшли, що поли у свиті на кінцях повирізувані, і як коло того знайшли гривеничок, та і догадались, що в свиті були гроші, та винято. Як же роззули чоботи і онучи, то і знайшли зашитих аж пять золотих. Тут Денис зовсім забувся, та аж крикнув: „Бач, і не признався!” Та сказавши це, схаменувся, зирнув, аж справник на його пильно дивится, — так і він не знав, куди йому очі діти: заморгав, поблід, та швидче між народ… Справник ще мовчав. |
 | |
 | ||