Вікіджерела:Проза сьогодні/27 квітня
|
Про новітній націоналїзм. (?, 1915) | ||
|
…
Все, що має кождий нарід найбільшого і найвисшого в своїм єстві, все те виявляє він в своїй духовій культурі. А вершком її є наука. Чим горячійше бажаємо ми висшого розвою людства, тим висше мусимо цїнити народи як самостійних двигачів своєрідних культур. Навіть націоналїзм членів найменшого народу, хочби він був щойно в початках свойого розвою, є оправданий і святий. А як виглядає Нїмець, для якого його національність є чимсь рівнодушним, чимсь рівнодушним, чимсь другорядним? Він стоїть нероздїльно від того загалу і посеред нього, а зраджуючи свою національність, зраджує сам себе. Тільки внутрі своєї нації може він сповняти висші завдання. Коли відрікаєть ся він від неї, так тодї зрікаєть він добровільно найкращої частини своєї гідности. Хиба що ми відмовимо йому повноти змислів (як глухим, кривим та слїпим). Широкі маси народу бачать в нації неясно і відрухово лише велике одноцїльне тїло, однак хто чим висше піднесеть ся в освітї, той тим сильнїйше признає високу і непроминаючу вартість нації, той тим сильнїйше її любить. Можна безпечно сказати, що хто відвертаєть ся від своєї нації є або безкровний і бездушний теоретик або Banause. |
 | |
 | ||