Вікіджерела:Проза сьогодні/5 грудня/1
|
Три мушкетери. (Дніпропетровське, 1929) | ||
|
…
— Хай буде по-вашому. Один мій приятель, розумієте, приятель, а не я, — гірко посміхнувшись, перебив самого себе Атос, — якийсь граф, як і я родом з округи Бери, шляхетний, двадцяти п'яти років, покохав молоду шістнадцятилітню дівчину, гарну, як саме кохання. Крізь наївности її віку світився киплячий розум, розум не жінки, а поета. Вона не лише подобалась, вона п'янила. Жила вона в невеличкому містечку із своїм братом, священиком. Вони приїхали до тої округи, невідомо звідки, але, бачачи її вроду та побожність її брата, ніхто не питав про їхнє походження. Переказували, що вони з порядної родини. Мій приятель, володар містечка, міг би спокусити її, чи увести силоміць на вибір. Він мав цілковиту волю: хто б став захищати нікому невідомих людей? На жаль, він був чесна людина і одружився з нею. Дурень! Йолоп! Божевільний! — Але чому ж божевільний, коли він її кохав? — здивувався Д'Артаньян. — Чекайте, — відповів Атос. — Він повіз її до свого палацу і зробив з неї першу пані на всю округу. Треба визнати їй справедливість, вона вміла поводитись, як личило її стану. — Ну, й що ж? — спитав Д'Артаньян. — Одного разу, бувши з чоловіком на полюванні, — закінчував Атос майже пошепки й дуже швидко, — вона знепритомніла й упала з коня. Граф кинувся до неї, і що сукня заважала їй дихати, розрізав її кинджалом і оголив плече. Згадайте, що було в неї на плечі, Д'Артаньяне? — спитав Атос, голосно зареготавши. — Звідки ж мені знати? — Королівська лілея! — відповів Атос. — Вона була таврована. І Атос удух вихилив пляшку, що мав у руці. — Який жах! — вигукнув Д'Артаньян. — Що ви кажете? — Правду. Друже мій, той янгел був диявол. Бідна жінка була злодійка. |
 | |
 | ||