Перейти до вмісту

Вікіджерела:Проза сьогодні/7 лютого

Матеріал з Вікіджерел

Осудовисько. (Прага; Берлін, 1923)

 

Незабаром опівдні на селі з'явилися обидва жандарі. Пішли просто до старости, далі — до пан-отця, потім — до панського двору, і — нарешті, вкупі з старостою та громадським стражником, подалися рівним шляхом до сушні.

Вікно було засунене, таксамо засов був замкнений.

— Нема Прошки дома! — промовив стражник. — Певне, десь подалась жебрати.

— Тим краще, — хитнув головою жандар, — і підступив до віконця.

Всі напружено прислухалися. Чули, ніби відтіль відгукується якесь приглушене воркотіння.

— А, там хтось спить! — упевнено промовив жандар і голосно застукав у двері. Мов хтось утяв, ураз стихло хропіння.

— Відчиніть, іменем закона! — вигукнув жандар і поторготів у двері.

Всередині щось зашелестіло, захрущало, а потім глибока, німа тиша відповідала на всі стуки, виклики та погрози.

— Вивалимо двері?! — загрозили жандарі й поглянули на старосту.

— Виваліть, — хитнув головою занепокоєний селянин, уже інстинктово передчуваючи, що за дверима ховається якась велика таємниця, котра його здивує і зробить йому прикрість. Дихав він швидко і синьою хусткою витирав спітніле чоло.