Вікіджерела:Проза сьогодні/7 лютого
|
Осудовисько. (Прага; Берлін, 1923) | ||
|
…
Незабаром опівдні на селі з'явилися обидва жандарі. Пішли просто до старости, далі — до пан-отця, потім — до панського двору, і — нарешті, вкупі з старостою та громадським стражником, подалися рівним шляхом до сушні. Вікно було засунене, таксамо засов був замкнений. — Нема Прошки дома! — промовив стражник. — Певне, десь подалась жебрати. — Тим краще, — хитнув головою жандар, — і підступив до віконця. Всі напружено прислухалися. Чули, ніби відтіль відгукується якесь приглушене воркотіння. — А, там хтось спить! — упевнено промовив жандар і голосно застукав у двері. Мов хтось утяв, ураз стихло хропіння. — Відчиніть, іменем закона! — вигукнув жандар і поторготів у двері. Всередині щось зашелестіло, захрущало, а потім глибока, німа тиша відповідала на всі стуки, виклики та погрози. — Вивалимо двері?! — загрозили жандарі й поглянули на старосту. — Виваліть, — хитнув головою занепокоєний селянин, уже інстинктово передчуваючи, що за дверима ховається якась велика таємниця, котра його здивує і зробить йому прикрість. Дихав він швидко і синьою хусткою витирав спітніле чоло. |
 | |
 | ||