Вінок/Погоня

Вінок
Максим Багдановіч
пер.: Михайло Драй-Хмара
Погоня

• Інші версії цієї роботи див. Погоня

Київ: Державне видавництво України, 1929

ПОГОНЯ

Тільки в серці почую, мій краю,
і тривогу за тебе, і гнів,
гостробрамську святиню згадаю
і на конях грізних вояків.

Скаженіють запінені коні
і, як вихор, женуть, і хриплять, —
стародавньої Литви Погоні
не розбить, не спинить, не стримать.

Перед вами — роки незміренні,
а за вами — століттів сліди, —
ви за ким женетеся, шалені?
де шляхи ваші йдуть і куди?

Чи вони, Білорусе, погнались
отим дітям твоїм наздогон,
що забули тебе, відцурались,
продали, наче бранку, в полон?

Уражайте їх, бийте мечами,
не давайте чужинцями жить!
Хай почують, як серце ночами
за подолану матір болить!

Краю рідний, я — тільки людина,—
затамуй мою тугу німу!
Ти пробач, ти прийми свого сина,
дай умерти за тебе йому!

Все летять і летять оті коні,
срібні збруї далеко гримлять, —
стародавньої Литви Погоні
не розбить, не спинить, не стримать!

——————

Стародавньої Литви Погоні. В автографі сам Багдановіч зробив таку примітку до цього віршу: «В старому Вільні на мурі Гострої Брами висічено міського герба — вояків на скачучих конях. Герба цього Вільно отримало ще за часів Великого Князівства Литовського, і зветься він Литовська Погоня».