Журба поорала чоло моє бідне
І сивіє з горя мій волос,
Втомив ся я смутком, дрожить плачем голос,
А зірка остання і никне і блїдне,
Журба поорала чоло моє бідне…
Ще двайцять два роки менї не минуло,
Нїщо не вчинив ще я люди,
Не жив я, а гасне житє менї в груди
І серце не бєть ся… Мене мов не було —
Ще двайцять два роки менї не минуло.
Ляг смуток столїтя на душу скалою,
Скервавилось серце і крила…
Як марно по сьвіту пішла моя сила!
Заквітчана юність пішла, мов з водою —
Ляг смуток столїтя на душу скалою!
Як-щоб мене мати в сьвіт вивела в друге,
Я вже не шукавби людини…
Самотний проживби й умер на пустини,
Нїхто не ридавби… Не плакалиб други,
Як-щоб мене мати в сьвіт вивела в друге.
Журба поорала чоло моє бідне
І сивіє з горя мій волос,
Втомив ся я смутком, дрожить плачем голос,
А зірка остання загине безслїдне,
Журба чоло моє бідне з'орала,
А двайцять два роки менї не минуло…
|
