В червонім убранні мандрівниця пізно

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
В червонім убранні мандрівниця пізно
Ада Неґрі, переклад — Павло Грабовський
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Цей текст написаний желехівкою.

В червонім убранні мандрівниця пізно
Де в Бога взяла ся і з сьміхом зловтішним
 Промовила грізно:
„Горить в тебе хрест на чолі молодому;
Він тягарон ляже довічним
 На долю твою невідому!

„Блукать сиротою ти будеш по сьвіту...
Той карб таємничий ніколи не зникпе
 Бо пащу неситу

Упир твій роззявить, до серця упнеть ся,
Вялить тобі душу та нівечить звикне:
Упир сей скрізь творчістю зветь ся.

„І кликать не треба: як сун не дасть спати,
Він зараз до тебе прилине з півночи,
Сам стане вчащати...
Зросла ти в країні піснями натхненій,
А люди нудні, до надбання охочі,
Злочинством вважають твій геній.

„Ось зваж ся відкрити затроєні рани
У слові могутнім: почне всяк знущатись;
Під гуки догани
Хай голос почують величнього гимну,
Що звав би кохать і брататись:
Всі глянуть немов на причинну.

„Цькувать тебе кинуть ся злі твої судді,
Поки роздеруть як вовки-сїроманцї;
В сльозах на відлюдді,
З журбою у грудях від дикого крику,
Ти будеш тинятись і вечір і в ранці',
До віку, до віку, до віку !“

Скінчила отак тай пішла собі звільна,
В червоні вгорнувши ся шмати,
Недоля моя невідхильна...
А я не знайшла, що сказати.