Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/Д

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Д.

Давали, а не выймали.
Дав Бо̂г душу як в грушу, волѣвбы козу, тобы молока дала.
Дав бы'м на молебен, але'м сам потребен.
Дав бы му и сорочку с себе.
Дав єи Бо̂г долю як фандолю.
Дав єсь Боже тому, що не може, а я бы змо̂г, та не дав Бо̂г.
Дав му бобу залѣзного з-ѣсти.
Дав му куку в руку.
Давни̂ пригоды боронять во̂д шкоди.
Давно пропало, що з воза упало.
Дає собѣ по носѣ грати.
Дай Боже бѣды, а грошѣ будуть.
Дай Боже гостя в до̂м, то и я напьюся при ним.
Дай Боже здорово сходити, а на друге заробити.
Дай Боже на перед бо̂лше!
Дай кому волю, а собѣ неволю.
Дай кому жѣнку, а сам труби в кужѣвку.
Дай коневи во̂вса, а гони го як пса.
Дай курцѣ гряду, а вона летить на банти.
Дай менѣ Боже той розум на перед, що Русинови на послѣд.
Дай, не дай — а не лай.
Дай серцю волю, а сам по̂дешь в неволю.
Дай старче палицю, а тебе най пси ѣдять.
Дайте и сало, абы за моє стало.
Дай ти Боже тилько гадки, абы 'сь о мнѣ забув.
Дай хлѣба-соли ворогови, хоть як скаженому псови.
Далеко куцому до заяця.
Далеко, як небо во̂д землѣ.
Дали му по московськи, ажь ся лоб закурив.
Дали ѣсти, а не було де сѣсти.
Дар за дар — слова за слова.
Дармо колодку через пень валити.
Дармо с сухои кирницѣ воду брати.
Дармо сушить голову небоже, крупа пшоном бути не може.
Дармо — треба бренькнути.
Дарованому коневи не заглядають в зубы.
Даси коневи половы, буде робив поволи.
Даси руками, не виходить ногами.
Дасть Бо̂г и во̂д квасу окрасу.
Два Жиды, а двѣ невѣстѣ зроблять ярмарок в мѣстѣ.
Два кметѣ, пан третій.
Два когуты, два дымы и двѣ господинѣ нѣколи ся не згодять.
Два третього не ждуть.
Двоє рѣдких, третій борщ.
Двом панам служить, а сорочки не має.
Двом панам тяжко служити.
Двох недужих сѣли, тай хлѣб з-ѣли.
Де Бо̂г церкву ставить, там дѣдько коршму.
Де богато господинь, там хата не метена.
Де в Бога коршма, а в чорта церков?
Де великая рада, там рѣдкій борщ.
Де верба, там и вода.
Де во̂двага, там и щастье.
Де все гостина, там голод не далекій.
Де голова блудить, там фо̂ст рядить.
Де го не посѣєшь, там зійде.
Де громада церков ставить, там пан коршму.
Де густа рука, не треба й друка.
Де густо, там не пусто.
Де двох бьєся, третій не мѣшайся.
Де дерево рубають, там трѣски падають.
Де добре пиво, не треба й вѣхи.
Де дѣдько не посѣє, там ся баба вродить.
Де кого долѣгає, там руков сягає.
Де кого не просять, то кієм выносять.
Де кого не свербить, там ся не чухрає.
Де кум? — де коровай? —
Де люблять, не части, де не люблять, не ходи.
Де люде ходять, там трава не росте.
Де мило, там очи — де болить, там руки.
Де мужь старый а жѣнка молода, там рѣдка згода.
Де не горить, там ся не курить.
Де незгода, там часта шкода.
Де нема лиця, там нема встыда.
Де нема, сам Господь не возьме.
Де не можешь перескочити, там по̂длѣзь.
Де нестає вовчои скиры, надстав лиса.
Де по̂де лис, то всюды увис.
Де по̂де Тера, все ѣй го̂рка вечера.
Де по̂де, то все золоти̂ грушки за ним ростуть.
Дере коза лозу, а хлоп козу, а хлопа Жид, а Жида пан, а пана юриста, а юриста триста.
Де розуму не стає, там силы добуває.
Де руки и охота, там спора робота.
Де сила (множество), там и мо̂ць.
Десь не дав гроша, там не пхай носа.
Де ся двом варить, третій ся поживить.
Де ся двох бьє, там третій за калитку бере.
Де ся тіи часи дѣли, коли сами ковбаси до губы летѣли?
Десять разо̂в мѣрь, а раз утни.
Де сѣсти, там сѣсти, абы що з-ѣсти.
Де ти ради̂, там рѣдко бувай; а де не ради̂, там не заглядай.
Де той хлѣб дѣвся, що 'сьмо вчора з-ѣли?
Де тонше, там ся рве.
Де тя просять не вчащай, де не просять не бувай.
Де хата не метена, там дѣвка не плетена.
Де храм, то и я там.
Де хто лѣтовав, най там и зимує.
Де худоба, там и шкода.
Де чорт сам не зможе, там бабу по̂шле.
Дешева рыба, дешева и юшка.
Де щастье упало, там и пріятель мало.
Де ѣдять, там ся тисни, де грошѣ лѣчуть, там ся не пхай, а де бьють, утѣкай.
Дивится, як во̂л на новіи ворота.
Дивного фелю чоловѣк.
Ди́во, не решето, богацько дѣрок, а нѣкуда вылѣзти.
Ди́во, що у пана жѣнка хороша.
Ди́во, як сито, а чудо, як решето.
Дитина що ся поступить, то лупить.
Дитину люби як душу, а тряси як грушу.
Дитину серцем люби, а руками гнети.
Для пріятеля нового, не пускайся старого.
Дмеся, як лехкє в борщи.
Днесь менѣ, а завтра тобѣ.
До Бога с прозьбою.
Добра вода, бо не мутить ума.
Добра воля стане за учинок.
До́бра дѣвка — як старосты йдуть, тогды хату мете.
Добра птиця свого гнѣзда не каляє.
Добра рада, як готови̂ гроши, а лихая готове нещастьє.
Добра справа не потребує суду.
Добра то рѣчь, що є в хатѣ пѣчь.
Добре богатому красти, а старому брехати.
Добре глухому — не скаже нѣкому.
Добре говорить, а злоє творить.
Добре говорити, кого не болить.
Добре господинѣ, коли повно в судинѣ.
Добре гудѣти, коли є в чим шумѣти.
Добре дурѣти, коли приступає.
До́бра на мою мѣнку; нехай мене бьють.
Добре нѣколи не укучится.
Добре рѣцѣ с потоками.
Добре само ся свалить, а злоє похвалы негодно.
Добре слово стоить за завдаток.
Добре ся довго памятає, а злоє ще довше.
Добре ся пестити, коли ся є де змѣстити.
Добре ся ширити в чужи̂м.
Добре того страшити, 'же ся боить.
Добре той радить, хто людей не звадить.
Добре то люде повѣдають.
Добре тому ковалеви, 'же на обѣ руки кує.
Добре шумѣти в чужи̂м.
Добро все умѣти, а не все робити.
Доброго коршма не зо̂псує, а лихого и церков не направить.
Добро дурня здурити.
Доброє ковало не боится молота.
Добро псу муха.
Добро́ тиць, як ниць.
Добрый жнець не пытає, чи широкій заго̂нець.
Добрый интерес, коли повный черес.
Добрый курець, коли є люлька и тютюнець.
Добрый пан — нѣ бьє, нѣ лає, та в ничим не дбає.
Добрый пес лучшій, як злый чоловѣк.
Добрый хлѣб, коли нема колача.
Добри̂ дѣти вѣнець, а лихіи конець.
Доведе язык до Кієва[1] — але и до кія.
Довжник весело бере, а смутно во̂ддає.
Догаджає, як чиракови на ритѣ (шановавши сонѣнько святоє и день бѣлый и вас яко кречных).
Догана мудрого бо̂льше стоить, як похвала дурного.
До готового хлѣба знайдеся губа.
До Дмитра (каже дѣвка): А люшки! бо тя перескочу — а по Дмитрѣ: А кота! бо тя наздопчу.
До Дмитра дѣвка хитра, а по Дмитрѣ хочь нею грубу вытри.
До доброи кирницѣ стежка удоптана.
До Ильѣ ро̂й по̂д гилѣ, а по Ильѣ ро̂й на гилѣ.
Доки ся не намучить, доти ся не научить.
До кривои дѣры, тра кривого ко̂лка.
До кума треба розума.
Дома лев, а на во̂йнѣ тхо̂рь.
До милованя нема силованя.
Домового злодѣя нѣхто не встереже.
До мого берега нѣчог' не приплине, хиба трѣска або — —
До мѣста по грошѣ, а на село по розум.
До оружа! до хлѣба, та до ножа.
До права треба мати два мѣшки: оден грошей а другій бачности.
Доробився хлѣба, ажь зійшов на дѣда.
До святого Духа не скидай кожуха, а по святим Дусѣ ще ходи в кожусѣ.
Доси збанок воду носить, доки му ся ухо не урве.
Доскулив, як пугою по водѣ.
До сѣмь лѣт чеши, по семи лѣтех стережи, ще заплати кому, щоб' взяв лихо з дому.
До сѣти впаде, хто з дурным краде.
До тарѣлки, напіймося горѣлки.
Дочекався Грицько гречанои паски.
Дощ льє як з луба — як с коновки — як з бочки.
Дреся горло — цыбы спало, цыбы жерло?
Дрижить як Гуцул над дѣтьми.
Дров до лѣса нѣхто не носить.
Дуєся, як лопух на вогни.
Дурень нѣчнм ся не журить: горѣвка пьє и люльку курить.
Дурень псови очи псує.
Дурневи вѣчная память.
Дурневи и Бо̂г не противится.
Дурный дає, а розумный бере.
Дурный и в Кієвѣ не купить розуму.
Дурный, коли мовчить, то за мудрого уходить.
Дурный носить серце на языцѣ, а мудрый в серци.
Дурный як турецкій ко̂нь.
Дурнѣв нѣ сѣють, нѣ орють, сами ся родять.
Дурня на ноги тручай, а во̂н на голову паде.
Дурѣє — бо му ся добре дѣє.
Душа в мене вступила.
Душа в тѣлѣ — а сорочку воши з-ѣли.
Душа до нього спати ходить.
Дѣвка, як верба, де ю посадишь там пріймеся.
Дѣвка, як огонь — невѣста як коругов.
Дѣй швидко, так бридко — дѣй тихо и так лихо.
Дѣд о хлѣбѣ, а баба о фіялках.
Дѣду! село горить.“ — „Я торбу беру — на друге йду?“ —
Дѣдька посѣй — дѣдько ся вродить.
Дѣдькови очѣ промив.
Дѣдько го сюда принѣс.
Дѣдько св...тоє знає.
Дѣравого мѣха нѣхто не напхає.


  1. Кієв (Кыєв), старый город над Днѣпром, первенець вѣры христіанскои на Руси — мати градом руським (як Нестор пише).