ДО ХАФИЗА
І вина давай на втіху серцю,
Знову й знову, ще та й ще.
Як вина не будемо вживати,
То в житті не матимем відради.
Нумо, вип'єм за здоров'я любки,
Знову й знову, ще та й ще.
Гей, Хафизе мудрий.
Через далі часу
Я тобі гукаю:
— Щось ти загулявся!
Не зійду з тобою
В ногу я за питвом,
Хоч як ти шаную
Я любовні битви.
Як вип'єш мускату —
Соловіють очі:
Я-ж кожну секунду
Свідоміти хочу,
Щоб бритвою сірі —
Різали простори
Щоб чували вуха
Як трава говорить,
Як тиха берізка
Над пашистим кміном
Парашюти зносить,
Мов над лісом піній.
Я також радію
Укупі з тобою,
Що впиваю хвилі
Радісного бою;
Коли моя мила
До мене зубами
Блискає зі сміхом,
Мов журчить фуганок.
Але я радію
Не крізь винні очі, —
Я тоді веселий,
Як сльози лоскочуть;
Як сльози блискають
Од гострих прийманнів,
Коли мислі дужі,
Мов гори туманні,
Мов клуби туману
Повагом проходять,
А радість у серці
Веде хороводи.
Бо крізь говір моря
Радіо співає,
Бо авто рокоче
Кучерявим гаєм.
Бо нарід убогий
Прокинувся зо сну
І встає на ноги
Всесвітнього росту.
|
