Музо! повідай менї про бувалого лицаря того,
Що наблукався по сьвіту, столицю Троян зруйновавши,
Що й на всїляких людей надивився й спізнав ввесь їх побит,
В морі-ж біди натерпівся та горя, як тїлом так духом,
5Що б і себе й товариство спасти і вернути до дому;
Та не вхранив товариства, хоч сильне об тім побивався:
Марне загинули всї од своёго-ж розсудку дурного,
Бо пережерли биків Гелїоса, що ходить над нами,
І за сю кривду їх їм не судилось вернуться, —
10От про се все й роскажи нам, богине, Зевесова дочко!
Лицарі другі усї, натерпівшися горя у Трої
Та од війни і од моря утїкши, вернулись до дому,
Лиш Одиссея одного, од жінки й від дому далеко,
Нимфа панянка, богиня з богинь, Калипсо все держала
15В гарних печерах, силкуючи надто, що б бути їй мужом.
Тай опісьля, як настала година за кілько там років,
Що ёму боги присудили вернутись в Ітаку
В дім свій, нї він, нї ёго товариство біди не збулися.
Боги усї, опріч лиш Посидона, ёго миловали;
20Сей-же, сердитий раз-в-раз, вельми ремствовав на Одиссея
Богоподобного, доки в свій край Одиссей не приїхав.
Раз Посидон якось з моря полинув аж до Ефіопів,
Котрі жили собі окрім ген-ген на край сьвіта,
Інчі, де сонце встає, а другі, де воно спочиває; —
25І, виглядаючи там гекатомби з биків та с теляток,25
Бенкетував, забавлявсь, веселився, а другі безсмертні
Всї на Олимпі в палатах Зевеса зібравшись, сидїли; —
Ім-то й почав говорити і богів отець і народів,
В мислях своїх спомянувши зуфалого в кривдах Егіста,
30Вбитого ремстливим Агамемненком, Орестом преславним;
От, спомянувши про нёго, почав говорить до безсмертних:
— „Що то за люде, — гай, гай! вони богів раз-в-раз виноватять,
„Кажуть нї б-то від нас усе злеє на сьвітї, а врештї
„Всякі халепи їх та від них-же самих і бувають.
35„Хоч би тепер-от: Егіст самовласно без нашої волї
„Жінку Атрида — чужую — присвоїв, самого-ж Атрида,
„Лиш повернувсь той, убив, хоч і знав свою певну погибель.
„Ми-ж ще давно гострозорого їм посилали Ермія
„Та заказали й того не вбивать і не брати чужої
40„Жінки бо кара приспіє от-от так від Атрієнка,
„Лиш підросте, та орудовать схоче своєю землею.
„Так і Ермій наказав та не зміг уламати Егіста, —
„От-же тепер той бідою за все й поплатився.“
Зевсу в одвіт синёока богиня Афина сказала:
45„О! Кронієнку пан-оче, владико, й царю над царями!
„Той бо влучив собі долю лихую таку по заслузї;
„Так хай загинув би кожний, хто кривду такую-ж вчинив би.
„В мене-ж от серце вельми розривається за Одиссея,
„Що безвинно терпить муки від дому й родини далеко,
50„Там десь на острові дикім, де пуп і середина моря.
„Остров ввесь лїсом заріс, там богиня живе у палатах,
„Атланти того всезнайки дочка, що й бездонного моря
„Глиб постачає, і сам на собі вічно держить високі
„Тії стовпи, що стоять на землі, а впіраються в небо;
55„Ся-то й держить нещасного і не вважає на слёзи
„Мякими надто й солодкими все улещає речами,
„Що б позабув він Ітаки, але-ж Одиссей не таківський:
„Диму бажаючи хоч би понюхати з рідного краю,
„Певної смерти він тілько і хоче… Чому-ж твоє серце,
60„Боже Олимпський! Таке не податливе? Чи Одиссей пак
„Не догожав тобі, жертви даючи на човнах аргівських
„В Трої широкій? За що-ж ти так гнівен на нёго, Зевесе?“
Ій одвічаючи, хмари збираючий Зевс так промовив:
„Доню моя! Яке слово тобі пролетїло крізь зуби?
65„Де-ж таки я богорівного так і забув Одиссея?!
„Люде повсюду шанують ёго, поважаючи розум,
„Й жертви давав він безсмертним, що небом владїють широким.
„Тілько отой, бач, державець землї Посидон за Циклопа
„Дуже на нёго сердитий за те, що він виколов око
70„Синові, се б Полифиму, котрий між Циклопами всїми
„Славився силою й хистом; ёго породила Ѳеоса
„Нимфа, Форкина дочка, що бездонного моря пильнує,
„В гарних печерах злучившись якось с Посидоном в замужстві.
„То-ж то за нёго державець землї Посидон Одиссея,
75„Не убиваючи, держить далеко від рідного краю.
„Ми-ж от, давайте тепер, поміркуємо всі, скілько єсть нас,
„Як би ёму спорудить возворот; Посидон-же то мусить
„Гнїв свій змінить, бо не в силї він буде один сперечатись
„З нами безсмертними всїми і йти проти нашої волі“.
80 Знов синёока богиня Афина ёму одвічала:
„О! Кронїєнку, пан-оче! владико й царю над царями!
„Ну, коли так, що на радї вже зволили боги блаженні,
„Що б Одиссей, лицарь славний, запевне до дому вернувся;
„Зараз давайте меткого пошлемо Ермія, посланця,
85„Богів, на остров Огигію, що б яко мога скорійше,
„Нимфі в'явив кучерявій про нашу незмінную волю й рішинець,
„Що б Одиссей-бідолага, не гаючись, плив до господи.
„Я-ж помандрую в Ітаку до сина ёго Телемаха,
„Що б науськать молодого й відвагою душу наповнить:
90„Хай на майданї збере кучерявих Ахейців
„Та прожене женихів, що псують так невбачливо й ріжуть
„Дрібну скотину ёму і биків полових круторогих.
„Потім у Спарту і в Пилос пісчаний пошлю ёго зараз,
„Що б про отця там провідав, коли дещо вчує від кого,
95„Та що б і слави собі між людьми там гаразд роздобувся.“
Так от сказавши, вона підвязала під ноги сандалї
Ковані злотом, вони то її і носили повсюду
Разом з вітрами по твердій землї і по безкраєму морю;
В руки взяла з наконечником мідним, блискучим та гострим
100Списа великого та довгого, що б ним під час зупиняти
Тих джигунів невгамучих, що так на обиду охочі.
Потім пильненько з Олимпа високого скоком спустившись,
Миттю вона опинилась в Ітацї на самім порозї,
В сїнях надвірних палатів широких царя Одиссея,
105Держачи списа в руках, вона постаттю дуже вдавалась
На чужостранця Ментеа, володаря славних Тафійцїв.
Там загордящих знайшла женихів, вони гралися в кості,
Сидячи біля дверей на простелених шкурах ще сьвїжих,
Що поздирали з биків і телят, за для них-же забитих.
110Так забавлялись. Проворниї джури вино розбавляли
В кухвах і губками шпарко столи шаровали
Та роскладали пред кожним і мясом усїх обносили.
Першим її Телемах запримітив, бо і сам він сидїв тут
Між женихами, недолею та їх наругою вбитий,
115А ёго думки далеко лїтали. „Як би повернувся
„Сам пан-отець, розігнав би усїх заразом непотрібників
„Й знов би над всїм господарить почав, як і перш господарив“.
Сидючи між женихами і такії кохаючи думки,
Він запримітив Афину і зараз пустився до неї
120В гнїві великім, що гість ёго довго стоїть за порогом;
Він поспішив до Афини і, правую руку подавши,
Списа приняв і ласкаво до неї почав говорити:
„Здрастуй! Ну, просим до хати, як гостя тебе привітаєм
„А посьлї їжи роскажеш ти нам за для чого прибув ти“.
125 Так привітавшись, повів у покої Палладу Афину,
Списа її притулив до стовпа, підпиравшого стелю
З різними геть навкруги визерунками гарними дуже,
Де пан-отцева була порозвішана броня.
Дзиглика к нїй підкотивши, він гречно прохав її сїсти;
130Килимом дзиглик квітчастим заслав і під ноги підставив
Стільчик, а поруч із нею для себе фотелю поставив
Од женихів в сторонї далеченько, що б гість ёго любий,
Сидючи окрім гульвісів, не чуючи галасу пяних,
Страви у смак попоїв і як сьлїд відпочинув з дороги,
135Та що б то лучче було й про отця роспитать на єдинї.
Наймичка глечик внесла золотий, що б на руки
Воду зливать їм над срібною мискою; стіл перед ними
Новий, обтесаний гарно, складний розложили, принїсши,
Потім ввійшла стара клюшниця с хлїбом у кошику, страви
140Всякої досить принесла і всёго, що було в господї.
(Страва була все мясная та все на палумисках срібних,
Задля вина-ж постановлено їм по злотому келишку.)
Потім явився гонець і почав їх вином частувати.
Тут незабаром ввійшли й женихи невгамущі; ввійшовши,
145На аксамитових вряд почали політронах моститься;
Й їм гонцї бравії з глечиків воду на руки зливали,
В кошиках кожному хлїб підносили рабинї пригожі;
А жваві джурі в келишки вина наливали до верху, —
Ті-ж на готовую страву — знай — руки свої простягали.
150Потім, як вже і наїлися досить і в смак напилися,
Інчая пяним гульвісам скотилась на думку забава —
Піснї і танцї, без них бач і бенкет не в бенкет виходить…
Зараз тут кобзу гонець голосную, мережану гарно,
Фимію руки подав, і той мусив їм грати й сьпівати.
155Тілько лиш Фимій почав свою пісню і вдарив по струнах,
Як Телемах, головою схилившись близенько к Афинї,
Що б не почули гульвіси, почав синёокій казати:
„Гостю мій любий! не сердься; будь ласкав, що я тобі скажу:
„Ім от на думку легеньке спадає — музика та пляси,
160„Бо не своє, а чуже безкарно добро пожирають,
„Того чиї, може, білі кістки десь у полї безкраїм
„Дощ поливає, а може і хвиля по морю гойдає.
„Ох як би всї вони вздріли ёго, що вернувсь от в Ітаку,
„Всї б до одного й від зайцїв прудчійше пустились би в ноги,
165„Кинувши геть усе добре — богацтво і навіть одежу…
„Ох! а тепер, як погиб він в далекому краю, розваги
„Нам вже не буде по вік, хоч би хто з земляків і божився,
„Що він повернеться. Нї, вже пропав ёго день повороту!
„Ну а тепер менї, гостю! скажи та по правдї по щирій:
170„Хто ти такий? звідкіля? де твій дім? хто отець твій і мати?
„Як і на човнї якім ти приїхав? якії матроси
„Везли тебе на Ітаку і що то за люде вони єсть?
„Вже-ж пак не пішки, та ще й по водї, ти прибув на наш острів,
„Так роскажи досконально усе, що б я відав запевне.
175„Перший ти раз тут у нас, чи мо давнїй отця ти знаємий?
„Перебувало, бач, в нашому домі всїлякого люду;
„Бо пан-отець мій любив, що б з людьми хлїба-соли дїлити.“
І синёока богиня ёму на сю річ одвічала:
„Все доеконально й по правдї по щирій тобі я роскажу,
180„Звуть мене Ментес, я син Анхіяла, славетного всюди,
„І над Тафійцями веслолюбивими здавна царюю.
„Се-ж ненароком прибув я сюди с товариством на човнї,
„Ідучи з дому по чорному Понту у страни чужії,
„Аж у Темесу за міддю, — везу-ж я залїзо блискуче.
185„Човна свого с товариством лишив я відсїль далеченько, —
„В Ратрі, лиманї Неї, що лїсом густим вся поросла,
„Ми с пан-отцем твоїм здавна приятелї дуже,
„От хоч піди та для віри спитайся в Лаерта старого,
„Лицаря, що вже, як кажуть, нїколи і в город не ходить,
190„А десь далеко на хуторі віку свого доживає.
„Нянька старая-ж, така як і він, ёго поїть годує,
„Як розболяться розслаблені здавна сустави і бідний
„Мусить навколїшки повзати завш по саду-винограду.
„От я й заїхав у гостї в надїї, що дома давно вже
195„Твій пан-отець; ёго-ж боги в дорозї тримають і досї;
„Бо не помер Одиссей богорівний в чужинї далекій:
„Жив та здоров, десь блука по безкраєму морю, а може
„Де-небудь проти волї загаявсь на острові й люде
„Дикі та злії нещасного держать насильне.
200„Я от віщую тобі, — що безсмертнії боги рішили,
„Що доконешне і збутись повинно, як я собї мислю,
„Знахарем та характерником певним не будучи овсїм:
„Довго баритись ёму не прийдеться в далекій чужинї,
„Хоч би ёго найміцнїйшії пута залїзні скували,
205„Видума, як утїкти, на те він Одиссей хитромудрий.
„Ке-лиш тепер, брате, от-що скажи менї і щиро повідай:
„Справдї ти син Одиссея самого і так отсе виріс?
„Дуже, пак ти і очима і видом на нёго походиш,
„Саме таким я ёго памятаю: видав ёго часто
210„Перше, нїм в Трою поїхати мав він, куди і другії
„Славні Ахейцї поплили на човнах своїх скороходних,
„І от с тієї пори ми вже з ним і не бачились більше.“
Знов їй на се Телемах вельми мудрий почав говорити:
„Гостю жаданий! про все достоменно тобі я роскажу.
215„Мати говорить, що я Одиссеїв єсть син, але сам я
„Певне не знаю; нїхто, бач, не віда, де і як він родився.
„Я б таки й овшем хотїв би буть сином щасливого того
„Мужа, которого старість в богацтві та в славі настигла.
„Той-же, чиїм мене сином зовуть, коли хочеш вже знати,
220„Самим нещасним од всїх людей смертних тепер оказався.“
І знов-от сказала ёму синёока богиня Афина:
„Нї, не забули напевно ще боги безмертні твій знатний
„Рід, коли сина такого, як ти, Пенелопа родила.
„Ще-ж менї, братіку, от-що скажи і достоменно повідай:
225„Що се за сьвято у вас? що за люде зійшлися й до чого?
„Чи не весїлля? На бенкет хозяйський воно не похоже!..
„Бо от-сї гостї, як бачу, гармідер підняли нїкчемний
„В царських покоях, і всяк, хто б не пяний сюди навернувсь,
„Бачачи встидство велике, від гнїву не зміг би вдержаться.“
230 Ій Телемах, дуже сумно і важко зітхнувши, одвітив:
„Гостю! цїкавий, як бачу, ти знати усе, як приятель.
„Був би повік отсей дім і почесний і вельми богатий
„Миру на славу, як би заправляв їм, та жив сам господарь;
„Нинї безсмертні, замисливши злеє, інако рішили
235„І по їх волї отець мій з землею простився на віки;
„Вже не діждатись менї ёго, вже не побачить живого;
„Лучче як би був загинув він в Трої, хоч і на чужинї,
„Та на руках товариства, страшенну війну перебувши;
„Певне, ёму б там насипали всї Панахейцї високу
240„Й чесну могилу тай сину лишив би він славу велику.
„Ох! а тепер ёго Гарпії злії безславно злизали:
„Щез він од миру без вістей, без слави і сину зоставив
„Плач та ридання. Але-ж не за ним, пак, одним я вбиваюсь,
„Бо й опріч сёго біди менї боги багато послали:
245„Скільки по островах тут навкруги єсть володарів славних —
„В Дулїхіосї, у Самі, в Закинтї, порослому лїсом,
„Та скільки їх набереться і в самій Ітацї гористій, —
„Всї мою матїр волають в замужство й добро псують марне;
„Мати-ж нї вигнать їх з дому не сьміє, нї що б відказати,
250„А своєвільні що дня, мов голоднії пси, об'їдають
„Дім мій; того і гляди, що й самого розірвуть в шматочки.“
З гнївом тодї Телемаху сказала Паллада Афина:
„Горе тай годї! тут справдї таки Одиссей сам потрібен,
„Що б женихів поздолать безсоромних своїми руками.
255„Як би отсе він вернувся до дому, та став на порозї
„В бронї, з щитом, в шишаку, з двома списами з мідї,
„Так як ёго перший раз я у нашому домі побачив,
„Як с пан-отцем моїм він за столом нив вино й веселився,
„Йдучи вже із Ефири від Іла царя Марморенка;
260„Іздив він, бачиш, в Ефиру на човнї своїм скороходнім
„Яду достати смертельного, що б ним намащувать стріли
„З мідними все наконечниками; але Іл царь
„Яду не дав Одиссеєві, богів боявся безсмертних, —
„Мій-же отець ёму дав, бо вельми поважав Одиссея.
265Я-ж то й кажу от, як би женихам отаким він явився,
„Гірке-прегірке усїм би їм скоїлось разом весїллє…
„Так, пак, не в нашій-же силї, лежить се у божих колїнах, —
„Що б, повернувшись назад, відомстив він за все непотрібним
„В домі своєму. Тобі-ж я велю: поміркуй собі добре,
270„Як би самому прогнать женихів із палатів.
„Так-то! Тепер-же послухай, та добре, моєго ти слова:
„Завтра збери на майданї всїх лицарів славних ахейських,
„Все роскажи їм доказно, а боги хай сьвідками будуть.
„Прав, що б ішли женихи собі кожний у власну господу,
275„Ненька-ж, коли їй замужство припало, нехай іде зараз
„В пишні палати отця многосильного; там їй к весїллю
„Пишно-богате зготують приданне і все, що дається
„Любій дочцї; спорядять, як дочку виряжають хозяйську.
„Дам і самому тобі я совіт, коли схочеш послухать:
280„Вибери човен найлуччий, як сьлїд оснасти, посади в нїм
„Двадцять гребцїв тай їзжай, про отця за морями розвідать;
„Може хто з смертних що скаже тобі, або може почуєш
„Оссу від Зевса, котра вісті певні людям приносить.
„В Пилос самперед заїдь та у Нестора там роспитайся,
285„Потім у Спарту, білявого там запитай Менелая,
„Він, бач, з Ахейцїв усїх повернувся до дому посьлїднїм.
„І як почуєш, що жив пан-отець і прибуде в Ітаку,
„Жди ёго рік лиш один; потерпи через силу знущеннє;
„А як довідаєшся, що в живих вже нема Одиссея,
290„Зараз вертайся, не гаючись в милую рідну Ітаку;
„Тут ти могилу високу насип і як сьлїд похорони
„Пишні вчини ёму; неньку-ж оддай кому небудь в замужство.
„Все спорудивши як сьлїд, поскінчивши ввесь обряд жалібний,
„Сядь та гарненько таки поміркуй і придумай способу,
295„Як би-ото женихів повбивать в твоїх власних покоях, —
„Чи то потайно, зрадливо, чи просто таки у відкриту;
„Боязким буть не пристало тобі, бо ти вже не дитина.
„Певно ти чув, яку славу по людях Орест богорівний
„Має, убивши Егіста за те, що сей капосний злодїй
300„Смерть заподіяв ёго пан-отцю. І ти, друже мій любий!
„Гарний ти, бачу, і виріс невроку, — уже в такій силї,
„Щоб об тобі говорили в нащадках далеких. Прощай-же!
„Час менї вже й на човен вернутися свій скороходний
„Тай к товариству, що десь, мабуть, жде мене, жде, не дождеться.
305„Ти-ж об собі потурбуйсь та гляди не забудь мого слова.“
Знов Телемах на сю річ синёокій богинї промовив:
„Гостю мій! любе менї твоє теплеє слово: говориш
„Мов отець рідний своєму дитятї, й нїколи совіту
„Я не забуду твого. Ну, посидь-же тепер і не квапся
310„Іхати, поки скупаєшся та заспокоїш з дороги
„Втомлене тїло і душу. Тодї подарунок почесний
„Маю я дати, як водиться то у приятелїв близьких;
„Спомин то буде від мене і вернешся потім до човна.“
І Телемахові знов синёока богиня сказала:
315— „Ох! не задержуй мене, бо я кваплюся дуже в дорогу;
„Свій подарунок почесний, що маєш тепер менї дати,
„Посьлї даси, як, вертаючись, знову до вас я заїду;
„Спомин твій в дім завезу і приятеля там-же віддячу.“
„Сеє сказавши, Паллада Афина в хвилину де й дїлась,
320Мов би в крок ока полинула птиця, в душі-ж Телемаха
Силу й одвагу вселила і він, як нїколи ще, хіттю
Ввесь загорівся тепер по отцю: якось чудно й дивовно
Серце в ёму нїби з жаху забилось; вгадав, бач, що гостем
Бога приймав і пішов зараз до женихів богорівний.
325 Славний кобзарь серед них там сьпівав, а ті мовчки сидїли
Й слухали пісню; сьпівав він про той поворот не знарошний
Славних Ахейцїв, що їм загадала с під Трої Афина.
Пісню ту дивную з верхнїх покоїв дочка Ікарія,
Мудрая вельми жена, Пенелопа, зачула і зараз
330З верху по сходах високих спустилася в низ, а за нею,
Дві молоді покоївки. Ввійшовши у нижні покої,
Де женихи забавлялись, жена богорівная тихо
Біля стовпа підпіравшого стелю мережану, стала,
Лик невеселий наміткою з веби тонкою закривши;
335А біля неї по сю и по ту руч її покоївки.
Гірко заплакавши, так почала говорить кобзареві:
„Фиміє! знаєш ти інчих багато пісень дуже гарних:
„Скомпоновали їх все кобзарі про дїла та про славу
„Богів і смертних людей, засьпівай с тих пісень яку небудь,
340„Сидячи між женихами, вони-ж нехай слухають мовчки
„Та пють вино, а сїєї жалібної вельми, будь ласкав,
„Більш не сьпівай; вона рве менї серце, менї над всїх смертних
„Горе найбільшеє випало, тяжко менї, як згадаю
„Мужа такого, що славою й Арґос покрив і Елляду.“
345 І Пенелопі на се Телемах вельми мудрий одвітив:
„Нене! на що зборонять кобзареві свій дух звеселяти
„Тим, що спадає на думку? кобзарь нї один тут невинен,
„Винен Зевес, що по волї своїй і на кого лиш схоче,
„З неба високого силу таку насилає. Не сердься-ж
350„На кобзаря ти, що він поворот той нещастний Ахейцїв
„В піснї повідає; нова отся пісня для всїх і того-ж то
„Всї її слухають: всїх вона горне чарами до себе.
„Й ти приневоль своє серце послухати піснї тієї;
„Вже-ж не один Одиссей повороту в отчину позбувся
355„В Трої широкій: погибло там лицарів інчих багато.
„Лучче йди у нагорню сьвітлицю собі і за кужель
„Сївши, або біля кросен справляй свою певно роботу
„Та накажи й покоївкам, що б дїла свого пильнували,
„Всякі-ж розмови — то річ не жіноча, мущинське то дїло;
360„Я говоритиму з ними, бо я єсть тут в домі господарь.“
Вельми вона здивувалась, почувши від сина такую
Сьміливу річ і розумну, і вийшла повагом з сьвітлицї,
Вийшли за нею й рабинї. І там вона довго і гірко
Плакала за Одиссеєм, — своїм чоловіком, аж поки
365Сну не наслала на неї синёока богиня Афина.
Вже вечеріло в палатах і от женихи усї разом
Галас підняли; бо всяк забажав собі ліжка здобути.
От — Телемах вельми мудрий до них так почав говорити:
„Слухайте-но! женихи гордовитїї неньки моєї!
370„Ну-мо тепер веселиться, не тра сперечатись:
„Лучче такого послухаєм кобзаря, як отсей-от
„Голосом рівня богам. На майданї ми завтра зберемся
„Всї і я там перед всею громадою сьміло вам скажу.
„Дім мій покинуть: вигадуйте інші собі ви забави
375„Іжте свое, не чужеє добро в своїх хатах по черзї.
„А як що вам пак здається задаром безкарно
„Мужа одного добро пожирати, то жріть на погибель:
„Богів на поміч собі вічно сущих на вас приволаю,
„І справедливий Зевес вас скарає за всі ваші кривди:
380„Всї пропадете, загинете тут таки в сїм самім домі!“
Так він промовив, женихи здивувались, з досади зубами
Заскреготїли, що блазень так сьміливо й грізно говорить.
Перше за всїх на сю річ обізвавсь Антиной Евпейфенко:
„Певне тебе, Телемаха, безсмертні самі наущають
385„Буть таким гордим і сьміливі речи так говорити.
„Буде біда, як тебе Кронїєнко в Ітацї над нами
„Всїма поставить царем, ти-ж як раз на те й право імієш.“
І Телемах мудрий син Одиссеїв ёму так одвітив:
„Ти, Антиною! не сердься на мене за те, що я скажу.
390„Царства діждатись я й сам би хотїв, як би боги то дали.
„Чи царювати, по твоєму, зло саме більше на сьвітї?
„Нї, буть царем — річ велика і дім царя скоро повнїє
„Всяким богацтвом тай сам він у більшім почоті буває.
„Та на Ітацї й без мене багацько князїв єсть ахейських,
395„Як молодих, так старих і от з них то хто небудь получить
„Царство, як що Одиссей богорівний помер на чужинї,
„А доки що панувати-му я в своїм домі й рабами,
„Що Одиссей, пан-отець, роздобув менї, правити буду.“
Знов ёму так Евримах Полибенко почав говорити:
400„То, Телемаче! залежить від волї богів, — хто з Ахейцїв
„Буде царем на Ітацї, з отвсюду водою облитій;
„Будеш своїм заправляти добром й господарити в домі;
„Й поки ще житимуть люде на острові нашім, напевне
„Що не знайдеться такий, хто б добро твоє в тебе заграбив
405„Без твоєї волї, насильством. Тепер-же тебе, препоштенний,
„Маю спитати за гостя отого, що був тут: з якої
„Єсть він землї, де родина ёго, як зоветься і хто він?
„Може він звістку принїс про отця, що в дорозї бариться,
„Чи, мо, по нуждї своїй він у сторону нашу заїхав?
410„Спішно одкланявся так, що й не дав роспитати за себе,
„А по лицю він, здається, не простого роду людина.“
І ёму знов Телемах вельми мудрий почав говорити:
„Нї, Евримаче! по вік вже менї повороту отця не діждатись,
„Й віри не йму вже я, звідкіль не йшли б менї вісті про ёго;
415„Тай речам те-ж не віру отих ворожбитів, которих
„Мати раз-в-раз у палати ззива й ворожить заставляє.
„Гість мій, то давний приятель отця, він із города Тафа,
„Ментесом зветься, есть син Анхіяла, розумного вельми,
„Й над Тафійцями веслолюбивими здавна царює.
420 Так от сказав Телемах, хоч і знав, що була то богиня.
Знов принялись женихи за свого кобзаря: веселили
Піснями й плясами душі, та ждали, що б повечеріло;
От-як наближилась ніч і стемнїло в покоях високих,
Кожен поплентавсь до дому, що б смачно всю ніч спочивати.
425Скоро і сам Телемах те-ж пішов у будинок високий,
Що в сторонї від палатів царських красувавсь між садками;
Йшов він спочити, а думки, мов чорнії хмари, вставали.
Нянька стара, клопотуха журлива, йшла попереду
Й Телемаху сьвітила походнею; то Евриклея,
430Опса дочка була Писсиноренка: її ще малою
Взяв до покоїв Лаерт, заплативши за ню цїну добру —
Двадцять биків — і так само любив, як любив і царицю.
Мамкою була вона Телемаху й ёго ще с пелюшок
Грудьми кормила й любила найбільш з усїх челядинцїв.
435Двері в будинку високім і пишнім вона одімкнула,
І Телемах увійшовши, на ліжко своє опустився.
Скинувши хитон тонкий, він оддав ёго няньцї у руки,
Та-ж, — разів кілько струсивши, гарненько у троє зложила
Та на кілочку повісила біля брусленого ліжка,
440Потім тихенько вийшла з будинку і двері засовом
Срібним замкнула, а засов міцним ремінцем завязала.
Тут Телемах і пролежав всю ніч, кожушиною вкрившись
Та про далеку оту розважаючи в мислях дорогу,
Що загадала ёму синёока богиня Афина.
|
